Йов 41

¹Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.

²Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

³Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!

⁴Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.

⁵Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?

⁶Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!

⁷Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.

⁸Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.

⁹Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.

¹⁰Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!

¹¹Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!

¹²Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.

¹³Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.

¹⁴Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

¹⁵М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.

¹⁶Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!

¹⁷Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.

¹⁸Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.

¹⁹За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!

²⁰Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.

²¹Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.

²²Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.

²³Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.

²⁴Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.

²⁵Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

²⁶він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“

²⁷

²⁸

²⁹

³⁰

³¹

³²

³³

³⁴