Today's Readings

First Reading

Isaiah 40:8-17

Трава засихає, а квітка зів'я́не, Слово ж нашого Бога пові́ки стоя́тиме! На го́ру високу зберися собі, благові́снику Сіону, свого голоса сильно підви́щ, благові́снику Єрусалиму! Підви́щ, не лякайся, скажи містам Юди: Ось Бог ваш! Ось при́йде Господь, Бог, як сильний, і буде раме́но Його панувати для Ньо́го! Ось із Ним нагоро́да Його, а перед обличчям Його — відпла́та Його. Він ота́ру Свою буде па́сти, як Па́стир, раме́ном Своїм позбирає ягня́та, і на лоні Своє́му носи́тиме їх, дійнякі́в же прова́дити буде! Хто во́ди помі́ряв своєю долонею, а п'я́дею ви́міряв небо, і трети́ною міри обняв пил землі, і гори ті зва́жив ваго́ю, а взгі́р'я — шалька́ми? Хто Господнього Духа збагну́в, і де́ та люди́на, що ради свої подава́ла Йому́? З ким ра́дився Він, і той напоу́мив Його, та навчав путі пра́ва, і пізна́ння навчив був Його, і Його напоу́мив дороги розумної? Таж наро́ди — як кра́пля з відра́, а важать — як порох на ша́льках! Таж Він острови́ підіймає, немов ту пили́нку! I Ливана не ви́стачить на запалі́ння жерто́вне, не стане й звір'я́ його на цілопа́лення! Насу́проти Нього всі люди — немов би ніщо́, порахо́вані в Нього марно́тою та порожне́чею.

First Reading

Genesis 8

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась. І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся. І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях. А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських. І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки. І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив. І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі. І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі. Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її. І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав. І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі. І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась. І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі! А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля. І промовив Ноєві Господь, кажучи: „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої. Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“. І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його. Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони. І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був. Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“

First Reading

Genesis 8:1-22

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась. І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся. І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях. А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських. І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки. І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив. І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі. І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі. Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її. І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав. І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі. І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась. І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі! А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля. І промовив Ноєві Господь, кажучи: „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої. Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“. І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його. Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони. І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був. Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“

Morning Prayer — First Lesson

Genesis 13

І піднявся Аврам із Єгипту, — сам, і жінка його, і все, що в нього було, і Лот разом із ним, до Неґеву. А Аврам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото. І пішов він в мандрівки свої від Неґеву аж до Бет-Елу, аж до місця, де напочатку намет його був поміж Бет-Елом і поміж Гаєм, до місця жертівника, що його́ він зробив там напочатку. І Аврам там прикли́кав Господнє Ймення. Так само й у Лота, що з Аврамом ходив, дрібна та велика худоба була та намети. І не вміщала їх та земля, щоб їм разом пробува́ти, бо великий був їхній маєток, і не могли вони разом пробува́ти. І сталася сварка поміж пастухами худоби Аврамової та поміж пастухами худоби Лотової. А ханаанеянин та періззеянин сиділи тоді в Краю́. І промовив до Лота Аврам: „Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька́ ми рідня. Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли пі́деш ліво́руч, — то я піду право́руч, а як ти праворуч, — то піду́ я ліворуч“. І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнена вся вона аж до Цоару, — перед тим, як Содом та Гомору був знищив Господь, — як Господній садок, як єгипетський край! І Лот вибрав собі всю околицю йорданську. І Лот рушив на схід, і вони розлучилися один від о́дного. Аврам оселився в землі ханаанській, а Лот оселився в рівнинних містах околиці, і наметував аж до Содому. А люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом. І промовив Господь до Аврама, коли Лот розлучився із ним: „Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму. І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох зе́мний, то теж і потомство твоє перелічене буде. Устань, пройдись по Кра́ю вздовж його та вши́ршки його, — бо тобі його дам!“ І Аврам став наметувати, і прибув, і осів між дубами Мамре, що в Хевроні вони. І він збудував там жертівника Господе́ві.

Epistle

Isaiah 60:1-6

У ставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою зася́ла! Бо те́мрява землю вкрива́є, а мо́рок — наро́ди, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з'явля́ється! І пі́дуть наро́ди за світлом твоїм, а царі — за ясністю ся́йва твого́. Здійми́ свої очі навко́ло й побач: усі вони зі́брані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздале́ка, а до́чок твоїх на рука́х он несуть! Побачиш тоді — і роз'я́снишся ти, сполохне́ться й поши́ршає серце твоє, бо зве́рнеться мо́рське бага́тство до тебе, і при́йде до тебе багатство наро́дів! Бе́зліч верблю́дів закриє тебе, молоді ті верблю́ди з Мідія́ну й Ефи́, — усі вони при́йдуть із Ше́ви, носитимуть золото й ла́дан та хва́ли Господні звіща́тимуть.

First Reading

Genesis 8

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась. І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся. І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях. А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських. І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки. І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив. І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі. І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі. Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її. І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав. І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі. І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась. І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі! А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля. І промовив Ноєві Господь, кажучи: „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої. Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“. І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його. Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони. І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був. Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 6

Стережіться виставляти свою ми́лостиню перед людьми́, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти ми́лостиню, не сурми́ перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш ми́лостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як мо́литеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехре́стях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли мо́лишся, „увійди до своєї комі́рчини, зачини свої двері, і помолися“ Отцеві своєму, що в таїні́; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не прока́зуйте за́йвого, як ті погани, — бо ду́мають, ніби вони бу́дуть ви́слухані за своє велемо́вство. Отож, не вподобля́йтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребу́єте, ще раніше за ваше проха́ння! Ви ж моліться отак: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам довги́ наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. I не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амі́нь “. Бо як лю́дям ви про́стите про́гріхи їхні, то про́стить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не бу́дете лю́дям прощати, то й Отець ваш не простить вам про́гріхів ваших. А як по́стите, то не будьте сумні́, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що по́стять вони. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли по́стиш, намасти́ свою голову, і лице своє вмий, щоб ти по́сту свого не виявив лю́дям, а Отцеві своєму, що в таїні́; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте ска́рбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злоді́ї підко́пуються й викрадають. Складайте ж собі ска́рби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко́пуються та не кра́дуть. Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє! Око — то світи́льник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є те́мрява, — то яка ж то велика та те́мрява! Ніхто двом панам служити не може, — бо або одно́го знена́видить, а дру́гого буде любити, або буде трима́тись одно́го, а другого зне́хтує. Не можете Богові служити й мамо́ні. Через те вам кажу́: Не журіться про життя́ своє́ — що́ будете їсти та що́ будете пити, ні про тіло своє, — у що́ зодягне́теся. Чи ж не більше від їжі життя́, а від одягу тіло? Погляньте на птахі́в небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли жу́риться, зможе дода́ти до зро́сту свого бодай ліктя одно́го? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові́ ліле́ї, як зроста́ють вони, — не працюють, ані не пряду́ть. А Я вам кажу́, що й сам Соломо́н у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову́ ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог отак зодягає, — скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що́ ми будемо їсти, чи: Що́ будемо пити, або: У що́ ми зодя́гнемось? Бож усьо́го того́ погани шука́ють; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться. Отож, не журіться про за́втрашній день, — бо завтра за себе само́ поклопо́четься. Кожний день має до́сить своєї турбо́ти!

Responsorial Psalm

Psalm 13

Gospel

Matthew 2:1-12

Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу, і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“. І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись? Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́. І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́. А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі.

Responsorial Psalm

Psalm 7

Responsorial Psalm

Psalm 8

Responsorial Psalm

Psalm 8

Evening Prayer — First Lesson

Genesis 14

І сталось за днів Амрафела, царя Шинеару, Арйоха, царя Елласару, Кедор-Лаомера, царя Еламу, і Тидала, царя Ґоїму, — вони вчинили війну з Бераєм, царем Содому, і з Біршаєм, царем Гомори, з Шин'авом, царем Адми, і Шемевером, царем Цевоїму, і з царем Белаю, що Цоар тепер. Усі ці зібрались були до долини Сіддім, — вона тепер море Солоне. Дванадцять літ служили вони Кедор-Лаомерові, а року тринадцятого повстали. А року чотирнадцятого прибув Кедор-Лаомер та царі, що були з ним, і побили Рефаїв в Аштерот-Карнаїмі, і Зузів у Гамі, і Емів у Шаве-Кір'ятаїмі, і Хорянина в горах Сеїру аж до Ел-Парану, що він при пустині. І вернулись вони, і прибули до Ен-Мішпату, — воно тепер Кадеш, — і звоювали всю землю Амали́ка, а також Аморея, що сидів у Хаццон-Тамарі. І вийшов цар Содому, і цар Гомори, і цар Адми, і цар Цевоїму, і цар Белаю, — тепер він Цоар, — і вишикувалися з ними на бій у долині Сіддім, — із Кедор-Лаомером, царем Еламу, і Тидалом, царем Ґоїму, і Амрафелом, царем Шинеару, і Арйохом, царем Елласару, — чотири царі проти п'ятьо́х. А долина Сіддім була повна смоляних ям; і втекли цар Содому й цар Гомори, та й попадали туди, а позосталі повтікали на го́ру. І взяли вони ввесь маєток Содому й Гомори, і всю їхню поживу, — і пішли. І взяли вони Лота, сина брата Аврамового, — бо пробува́в у Содомі, — і добро його та й пішли. І прийшов був недо́биток, та й розповів єврею Аврамові, — а він жив між дубами амореянина Мамре, брата Ешколового й брата Анерового, Аврамових спільників. І почув Аврам, що небіж його взятий у неволю, та й узброїв своїх вправних слуг, що в домі його народились, три сотні й вісімнадцять, і погнався до Дану. І він поділився на гурти́ вночі, він та раби його, і розбив їх, і гнався за ними аж до Хови, що ліворуч Дамаску. І вернув він усе добро, а також Лота, небожа свого, і добро його повернув, а також жінок та людей. Тоді цар Содому вийшов назустріч йому, як він повертався, розбивши Кедор-Лаомера та царів, що були з ним, до долини Шаве, — вона тепер долина Царська. А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього. І поблагословив він його та й промовив: „Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх“. І Аврам дав йому десятину зо всього. І сказав цар содомський Аврамові: „Дай мені людей, а маєток візьми собі“. Аврам же сказав цареві содомському: „Я звів свою руку до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі, — що від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє, щоб ти не сказав: Збагатив я Аврама. Я не хо́чу нічо́го, — даси тільки те, що слуги поїли, та частину людям, що зо мною ходили: Анер, Ешкол і Мамре, — частину свою вони візьмуть“.

Second Reading

John 8

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“ І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“. Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“. Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду. Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го. А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене! Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“. I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“. Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його. І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“. А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“. А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете, і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“ Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“ Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні. Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“. Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“. А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого. Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́. Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“. Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“ Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте. Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік! І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“ Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“. А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“ Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“. І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.

Second Reading

Romans 8

Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом, бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти. Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом. Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне. Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир, думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може. І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові. А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас. Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом; бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись. Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих, бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії, що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся? А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями. А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч? Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

Second Reading

Romans 6:1-14

Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім. Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю.

Second Reading

2 Corinthians 7:1-9

Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́! Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.

Gospel

John 8

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“ І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“. Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“. Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду. Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го. А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене! Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“. I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“. Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його. І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“. А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“. А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете, і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“ Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“ Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні. Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“. Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“. А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого. Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́. Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“. Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“ Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте. Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік! І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“ Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“. А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“ Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“. І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 6

Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім. Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю. Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́. А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности. Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення. Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть. А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

Gospel

Matthew 5:1-12

І, побачивши на́товп, Він вийшов на го́ру. А як сів, підійшли Його у́чні до Нього. І, відкривши уста́ Свої, Він навчати їх став, промовляючи: „Блаже́нні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені. Блаженні ла́гідні, бо землю вспадку́ють вони. Блаженні голодні та спра́гнені праведности, бо вони нагодо́вані будуть. Блаженні милости́ві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті́ серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротво́рці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні ви́гнані за праведність, бо їхнє Ца́рство Небесне. Блаженні ви, як ганьби́ти та гнати вас бу́дуть, і будуть облу́дно на вас нагово́рювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселі́ться, — нагорода бо ваша велика на небеса́х! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Gospel

John 1:35-42

Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“ І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“ Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра. Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“. І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“.

Gospel

John 8

Ісус же на гору Оли́вну пішов. А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх. І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку пере́любу. Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“ Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині. І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“ І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“. Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“. Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду. Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го. А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене! Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве. Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“. I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“. Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його. І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“. А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“ І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка , і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“. А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете, і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“ Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“ Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні. Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“. Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“. А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого. Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́. Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“. Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“ Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте. Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік! І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“ Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“. А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“ Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“. І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.