Today's Readings

First Reading

Romans 1:18-25

Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою, тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів. Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь.

First Reading

Genesis 17

І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: „Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе“. І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи: „Я, — ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох наро́дів. І не буде вже кли́катись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраа́м, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть. І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для наща́дків твої́х по тобі. І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, — і Я буду їм Богом“. І сказав Авраамові Бог: „А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє́ по тобі в їхніх поколіннях. То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі бу́де обрізаний у вас. І бу́дете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. А кожен чоловічої ста́ті восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з пото́мства твого. Щодо обрі́зання, — нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, — і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним. А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєі крайньої плоті, то стята буде душа та з наро́ду свого, — він зірвав заповіта Мого!“ І сказав Авраамові Бог: „Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я́ їй: Сарра. I поблагословлю́ Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї наро́ди, і царі народів бу́дуть із неї“. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: „Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев'ятидесяти літ уродить?“ А до Бога сказав Авраам: „Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!“ Бог же сказав: „Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я́ йому Ісак. І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для наща́дків його по нім. А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим наро́дом учиню Я його. А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року“. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама. І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх уроджених у домі його, і всіх, хто куплений за срібло його, кожного чоловічої ста́ті з-поміж людей Авраамового дому, і обрізав тіло крайньої плоті їх того самого дня, як Бог говорив з ним. А Авраам був віку дев'ятидесяти й дев'яти літ, як обрізано було тіло крайньої плоті його. А Ізмаї́л був віку тринадцяти літ, як обрізано було ті́ло крайньої плоті його. Того самого дня був обрізаний Авраам та Ізмаїл, син його. І всі мужі дому його, — наро́джені дому й куплені за срібло з-поміж чужоплемінних, — були́ обрізані з ним.

First Reading

Genesis 18:1-15

І явився до нього Господь між дубами Мамре́, а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі, та й промовив: „Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, — не проходь повз Свойо́го раба! Принесуть трохи води, — і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом. І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому пі́дете, бо на те Ви йдете повз свойо́го раба“. І сказали вони: “Зроби так, як сказав“. І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: „Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси́, і зроби коржі“. І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його пригото́вив. І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони. І сказали до нього: „Де Сарра, жінка твоя?“ А він відказав: „Ось у наметі“. І сказав один з Них: „Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого ча́су. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...“ А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним. Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче. І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: „Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!“ І сказав Господь до Авраама: „Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зоста́рілась? Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, — Сарра ж тоді матиме сина“. А Сарра відріклася, говорячи: „Не сміялася я“, бо боялась. Але Він відказав: „Ні, — таки сміялася ти!“

Morning Prayer — First Lesson

Genesis 31

І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: „Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь“. І побачив Яків Лаванове обличчя, а ото — він тепер інший до нього, як був учора, позавчора. І промовив Господь до Якова: „Вернися до кра́ю батьків своїх, і до місця твого наро́дження. А Я бу́ду з тобою“. І послав Яків, і покликав Рахіль і Лію на поле до отари своєї, та й промовив до них: „Я бачив обличчя вашого батька, що він тепер інший до мене, як був учора й позавчора. Та Бог батька мого був зо мною. А ви знаєте, що всією силою своєю я служив вашому ба́тькові. І ба́тько ваш сміявся з мене, і десять раз міняв заплату мені, але Бог не дав йому чинити зо мною зле. Коли він говорив був отак: „Крапчасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози крапчасті. А коли скаже так: „Пасасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози пасасті. І відня́в Бог худобу вашого батька, та й дав мені. І сталося в час, коли отара злучувалася, звів був я очі свої та й побачив у сні: аж ось козли, що спинались на овечок та на кіз, були пасасті, крапчасті й рябі. І сказав мені Ангол у сні: „Якове!“ А я відказав: „Ось я!“ Він промовив: „Зведи свої очі й побач: усі козли, що спинаються на овечок та на кіз, — пасасті, крапчасті й рябі, бо Я бачив усе, що Лаван виробляє тобі. Я Бог Бет-Елу, що ти намастив був там пам'ятника, і Мені склав там обі́тницю. Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого наро́дження“. І відповіла Рахіль та Лія, та й сказали йому: „Чи ми маємо частку та спадщину в домі нашого батька? Таж він нас полічив за чужинців, бо продав нас, і справді поже́р наше срібло. Бож усе багатство, що Бог вирвав від нашого батька, — воно наше та наших синів. А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі“. І встав Яків, і посадив синів своїх і жінок своїх на верблюди. І він забрав усю худобу свою, і все майно своє, що набув, здобуту худобу свою, що набув у Падані арамейськім, щоб прийти до Ісака, батька свого, до землі ханаанської. А Лаван пішов стригти отару свою, а Рахіль покрала домових божків, яких батько мав. І Яків обманив Лавана арамейського, бо не сказав йому, що втікає. І втік він, і все, що його. І встав, і перейшов річку, і прямував до Ґілеядської гори. А третього дня розказано Лаванові, що Яків утік. І взяв він з собою братів своїх, і гнався за ним дорогою семи день, та й догнав його на горі Ґілеядській. І прийшов Бог до Лавана арамеянина в нічнім сні, та й до нього сказав: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“. І догнав Лаван Якова. А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами своїми на горі Ґілеядській. І промовив Лаван до Якова: „Що́ ти зробив? Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча! Чого втік ти таємно, і обікрав мене, і не сказав мені? А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами. І ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх. Тож ти нерозумно вчинив! Я маю в руці своїй силу, щоб учинити з вами зле. Але́ Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“. А тепер справді пі́деш, бо ти сильно затужив за домом батька свого. Але на́що ти покрав моїх богів?“ А Яков відповів і сказав до Лавана: „Тому, що боявся, бо я ду́мав: Аби но він не забрав від мене своїх дочок! При кому ж ти зна́йдеш своїх богів, не буде він жити. Перед нашими братами пізнай собі, що́ твого́ в мене, і візьми собі“. А Яків не знав, що Рахіль їх покрала. І ввійшов Лаван до намету Якового, і до намету Ліїного, і до намету обох невільниць, та нічого не знайшов. І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного. А Рахіль узяла божки, і вложила їх до сідла верблюда, та й сіла на них. І обмацав Лаван усього намета, — і нічого не знайшов. А вона сказала до батька свого: „Нехай не палає гнів в очах батька мого, бо я не можу встати перед обличчям твоїм, бо в мене тепер звичайне жіноче“. І перешукав він, — та божків не знайшов. І запалав Яків гнівом, і сварився з Лаваном. І відповів Яків, і сказав до Лавана: „Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною, що ти обмацав усі мої речі? Що́ ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, — і нехай вони розсудять поміж нами двома. Я вже двадцять літ із тобою. Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв. Розшарпаного диким звірем я не прино́сив до тебе, — я сам ніс ту шкоду. Від мене домагався ти того, що́ було вкрадене вдень, і що́ було вкрадене вночі. Бувало, що вдень з'їдала мене спекота, а вночі па́морозь, а мій сон мандрував від моїх очей. Таке мені двадцять літ у твоїм домі... Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату! Коли б не був при мені Бог батька мого, Бог Авраамів, і не Той, Кого боїться Ісак, то тепер ти відіслав би мене впорожні́!... Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, — і виказав це вчора вночі“. І відповів Лаван і сказав до Якова: „До́чки — дочки мої, а діти — мої діти, а отара — моя отара, і все, що́ ти бачиш — то моє. А дочкам моїм, що́ зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх? А тепер ходи, — я й ти вчинімо умову, і оце буде свідком поміж мною й поміж тобою“. І взяв Яків каменя, і поставив його за пам'ятника. І сказав Яків браттям своїм: „Назбирайте каміння“. І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі. І назвав її Лаван: Еґар-Сагадута, а Яків її назвав: Ґал-Ед. І промовив Лаван: „Ця могила — свідок між мною й між тобою сьогодні", тому то й названо ймення її: Ґал-Ед і Міцпа, бо сказав: „Нехай дивиться Господь між мною й між тобою, коли ми розійдемося один від о́дного. Коли ти будеш кри́вдити дочо́к моїх, і коли візьмеш за жінок понад дочок моїх, то не люди́на з нами, а дивися — Бог свідок між мною й між тобою!“ А Яків сказав до Лавана: „Ось ця могила, й ось той пам'ятник, якого поставив я між собою й між тобою. Свідок ця могила, і свідок цей пам'ятник, що я не перейду́ цієї могили до тебе, і ти не пере́йдеш до мене цієї могили та цього пам'ятника на зле. Розсудить між нами Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їхнього батька“. І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак. І приніс Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліб. І вони їли хліб і ночували на горі.

Epistle

Sirach 45:1-6

First Reading

Genesis 17

І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: „Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе“. І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи: „Я, — ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох наро́дів. І не буде вже кли́катись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраа́м, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть. І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для наща́дків твої́х по тобі. І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, — і Я буду їм Богом“. І сказав Авраамові Бог: „А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє́ по тобі в їхніх поколіннях. То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі бу́де обрізаний у вас. І бу́дете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. А кожен чоловічої ста́ті восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з пото́мства твого. Щодо обрі́зання, — нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, — і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним. А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєі крайньої плоті, то стята буде душа та з наро́ду свого, — він зірвав заповіта Мого!“ І сказав Авраамові Бог: „Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я́ їй: Сарра. I поблагословлю́ Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї наро́ди, і царі народів бу́дуть із неї“. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: „Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев'ятидесяти літ уродить?“ А до Бога сказав Авраам: „Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!“ Бог же сказав: „Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я́ йому Ісак. І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для наща́дків його по нім. А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим наро́дом учиню Я його. А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року“. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама. І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх уроджених у домі його, і всіх, хто куплений за срібло його, кожного чоловічої ста́ті з-поміж людей Авраамового дому, і обрізав тіло крайньої плоті їх того самого дня, як Бог говорив з ним. А Авраам був віку дев'ятидесяти й дев'яти літ, як обрізано було тіло крайньої плоті його. А Ізмаї́л був віку тринадцяти літ, як обрізано було ті́ло крайньої плоті його. Того самого дня був обрізаний Авраам та Ізмаїл, син його. І всі мужі дому його, — наро́джені дому й куплені за срібло з-поміж чужоплемінних, — були́ обрізані з ним.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 15

Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“ І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські. І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“. Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“. Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там. І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх. А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.

Responsorial Psalm

Psalm 25

Gospel

Luke 12:35-40

Нехай підпере́зані будуть вам сте́гна, а світла ручні́ позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́. Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати. І коли при́йде о другій чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони! Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати. Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“

Responsorial Psalm

Psalm 16

Responsorial Psalm

Psalm 17

Responsorial Psalm

Psalm 17

Evening Prayer — First Lesson

Genesis 32

І встав Лаван рано вранці, і поцілував онуків своїх, і дочок своїх, — і поблагословив їх. І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого. А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи́. І Яків сказав, коли їх побачив: „Це Божий табір!“ І він назвав ім'я́ тому місцю: Маханаїм. І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського. І наказав їм, говорячи: „Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і заде́ржався аж дотепер. І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх“. І вернулися посли до Якова, та й сказали: „Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.“ І Яків сильно злякався, і був затурбований. І він поділив наро́д, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори. І сказав: „Коли при́йде Ісав до табору одного, і розі́б'є його, то вціліє позосталий табір“. І Яків промовив: „Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: „Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю́ тобі добре“. Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йорда́н, а тепер я стався на два табори. Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми. А Ти ж був сказав: „Учинити добро — учиню я з тобою добро; а наща́дки твої́ покладу, як той мо́рський пісок, що його не злічити через безліч“. І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що́ під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого: кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро, верблюдиць дійних та їх жереб'ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро. І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: „Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом“. І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою? то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“. І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його, і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він піді́йме обличчя моє.“ І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі. І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок. І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було. І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним. І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“. І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“. І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль, бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“. І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім'я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там. І назвав Яків ім'я́ того місця: Пенуїл, бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя“. І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́. Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на сугло́бі стегна́, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна́ Якового, жили стегна.

Second Reading

John 17

По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“

Second Reading

I Corinthians 1

Павло́, волею Божою покликаний за апо́стола Ісуса Христа, і брат Состе́н, Божій Церкві, що в Кори́нті, посвяченим у Христі Ісусі, покли́каним святим, зо всіма́, що на всякому місті приклика́ють Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́вжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благода́ть, що була вам да́на в Христі Ісусі, бо ви всім збагати́лися в Ньому, — словом усяким і всяким знання́м, бо свідо́цтво Христове між вами утверди́лось, так що не маєте недоста́чі в жоднім да́рі благода́ті ви, що очікуєте з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа. Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Бог, що ви через Нього покли́кані до спільноти́ Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. Тож благаю вас, браття, Ім'я́м Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поді́лення, але щоб були́ ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! Бо стало відо́мо мені про вас, мої браття, від Хло́їних, що між вами супере́чки. А кажу́ я про те, що з вас кожен говорить: я ж Па́влів, а я Аполло́сів, а я Ки́фин, а я Христів. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'я́тий за вас? Чи в Павло́ве ім'я́ ви христились? Дякую Богові, що я ані одно́го з вас не христив, окрім Крі́спа та Га́я, щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у йме́ння своє. Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я. Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Єва́нгелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. Бож слово про хреста тим, що гинуть, — то глупо́та, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа! Бо написано: „Я погублю́ мудрість премудрих, а розум розумних відки́ну!“ Де мудрий? Де книжник? Де дослі́дувач віку цього́? Хіба Бог мудрість світу цього́ не змінив на глупо́ту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було́ спасти віруючих через ду́рість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство, а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість! Бо Боже й немудре — розумніше воно від людей, а Боже не́мічне — сильніше воно від людей! Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за ті́лом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхе́тні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоро́мити мудрих, і не́мічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і про́стих світу, і погорджених, і незначни́х вибрав Бог, щоб значне́ зні́вечити. так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — пра́ведністю ж, і освя́ченням, і відку́пленням, щоб було, як написано: „Хто хва́литься, нехай хва́литься Господом!“

Second Reading

Romans 10:14-21

Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“. Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“ Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве. Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“ Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“. А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“ А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“

Second Reading

2 Corinthians 8:10-24

І раду даю вам про це, бо це вам на пожи́ток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого ро́ку. А тепер закінчі́ть роботу, щоб ви, як горли́во бажали, так і виконали б у міру можности. Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має. Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Ча́су тепе́рішнього ваш достаток нехай неста́ткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш неста́ток, щоб рівність була́, як написано: „Хто мав багато, той не мав зайвини́, а хто мало, — не мав недостачі“. Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Ти́тове серце, бо блага́ння прийняв він, але́, бувши горли́вий, удався до вас добровільно. А з ним ра́зом послали ми брата, якого по всіх Церква́х хвалять за Єва́нгелію, і не тільки оце, але ви́браний був від Церко́в бути товаришем нашим у дорозі для благода́ті тієї, якій служимо ми на хвалу́ Само́го Господа, остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми, дба́ючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми́. А ми з ними послали були́ брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьо́х, який ще пильніший тепер — через велике довір'я до вас. Щодо Тита, то він мій това́риш, а ваш співробі́тник; щождо наших братів — вони посланці від Церко́в, вони слава Христова! Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хвалі́ння вас перед Церква́ми!

Gospel

John 17

По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 15

Ми, сильні, повинні не́сти слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджа́є ближньому на добро для збудува́ння. Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: „Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене“. А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писа́ння ми мали надію. А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними у́стами сла́вили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. Приймайте тому́ один о́дного, як і Христос прийняв нас до Божої слави. Кажу́ ж, що Христос для обрі́заних став за слу́жку ради Божої правди, щоб отцям потвердити обі́тниці, а для поган — щоб сла́вили Бога за милосердя, як написано: „Тому́ я хвали́тиму Тебе, Господи, серед поган, і Ім'я́ Твоє буду виспівувати!“ І ще каже: „Тіштесь, погани, з наро́дом Його!“ І ще: „Хваліть, усі погани, Господа, виславляйте Його, усі люди!“ І ще каже Ісая: „Буде корінь Єссе́їв, що постане, щоб панува́ти над поганами, — погани на Нього надіятись бу́дуть!“ Бог же надії нехай вас напо́внить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагати́лись надією, силою Духа Святого! І я про вас сам пересві́дчений, браття мої, що й самі ви повні до́брости, напо́внені всяким знання́м, і можете й один о́дного навчати. А писав я вам почасти трохи сміліше, якби вам нагадуючи благода́ттю, що да́на мені від Бога, щоб був я слугою Христа Ісуса між поганами, і виконував святу службу Єва́нгелії Божої, щоб прино́шення поган стало приємне й освячене Духом Святим. Тож маю я чим похвалитись у Христі Ісусі, щодо Божих речей, бо не смію казати того, чого не зробив через мене Христос на по́слух поган, словом і чином, силою ознак і чудес, силою Духа Божого, так що я поши́рив Єва́нгелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Іллі́ріка. При то́му пильнував я звіщати Єва́нгелію не там, де Христове Ім'я́ було знане, щоб не будувати на основі чужій, але як написано: „Кому не звіщалось про Нього, побачать, і ті, хто не чув, зрозуміють!“ Тому́ часто я мав перешкоди, щоб прибути до вас. А тепер, не маючи більше місця в країнах оцих, але з давніх літ мавши бажа́ння прибути до вас, коли тільки піду́ до Еспа́нії, прибу́ду до вас. Бо маю надію, як бу́ду прохо́дити, побачити вас, і що ви проведе́те мене туди, коли перше почасти матиму я задово́лення з вами побути. А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим, бо Македо́нія й Аха́я ви́знали за добре подати деяку поміч незаможним святим, що в Єрусалимі живуть. Бо ви́знали за добре, та й боржники́ вони їхні. Бо коли погани стали спільника́ми в їх духовнім, то повинні й у тілеснім послужити їм. Як це докінчу́ та достачу їм плід цей, тоді через ваше місто я піду́ до Еспа́нії. І знаю, що коли прийду́ до вас, то прийду́ в повноті́ Христового благослове́ння. Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов'ю Духа, — помагайте мені в моли́твах за мене до Бога, щоб мені ви́зволитися від неслухня́них в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі була́ приємна святим, щоб із волі Божої з радістю прийти до вас і відпочи́ти з вами! А Бог миру нехай буде зо всіма́ вами. Амі́нь.

Gospel

Matthew 8:18-34

А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!

Gospel

Luke 1:39-56

Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине. І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї! І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“ А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе, і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́! Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м! Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати, як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“ І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́.

Gospel

John 17

По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“