Today's Readings

First Reading

Romans 10:1-10

Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння. Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом. Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує. Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“. А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“ цебто зве́сти додолу Христа, або: „Хто зі́йде в безодню?“ цебто ви́вести з мертвих Христа. Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння.

First Reading

Genesis 40

І сталося по тих пригодах, чашник єгипетського царя та пекар провинилися були панові своєму, цареві єгипетському. І розгнівався фараон на двох своїх е́внухів, — на начальника чашників і на начальника пекарів. І віддав їх під варту до дому начальника царської сторожі до в'язничного дому, до місця, де Йосип був ув'я́знений. А начальник царсько́ї сторожі приставив Йосипа до них, і він їм услуговував. І були вони деякий час під вартою. І снився їм обом сон, кожному свій сон, однієї ночі, кожному за зна́ченням його сна, чашникові й пекареві царя єгипетського, що були ув'язнені у в'язничному домі. І прибув до них Йосип уранці, і побачив їх, а вони ось сумні. І запитав він фараонових евнухів, що були з ним під вартою в домі пана його, говорячи: „Чого ваші обличчя сьогодні сумні́?“ А вони сказали йому: „Снився нам сон, а відгадати його немає кому“. І сказав до них Йосип: „Чи ж не в Бога відгадки? Розповіджте но мені“. І оповів начальник чашників Йо́сипові свій сон, і сказав йому: „Бачив я в сні своїм, — ось виноградний кущ передо мною. А в виноградному кущі три виноградні галу́зки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід. А в моїй руці фараонова чаша. І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона“. І сказав йому Йо́сип: „Оце відгадка його: три виноградні галузки — це три дні. Ще за три дні підійме фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси́ чашу фараона до руки його за першим звича́єм, як був ти чашником його. Коли ти згадаєш собі про мене, як бу́де тобі добре, — то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому. Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями“. І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: „І я в сні своїм бачив, — ось три коші пе́чива на голові моїй. А в коші горі́шньому — зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови“. І відповів Йосип і сказав: „Оце відгадка його: три коші — то три дні. Ще за три дні піді́йме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, — і птах поїсть тіло твоє з тебе.“ І сталося третього дня, у день народження фараона, і вчинив він гостину для всіх своїх рабів. І підняв він голову начальника чашників і голову начальника пекарів серед своїх рабів. І вернув він начальника чашників на його місце, і він подав чашу в руку фараонову. А начальника пекарів повісив, як відгадав був їм Йо́сип. Та начальник чашників не пам'ятав про Йосипа, та й забув за нього.

First Reading

Exodus 8:1-32

І сказав Господь до Мойсея: „Скажи Ааронові: Простягни свою руку з палицею своєю на річки́, на потоки, і на ставки́, і повиво́дь жаб на єгипетський край“. І простяг Аарон ру́ку свою на єгипетські во́ди, — і вийшла жабня́, та й покрила єгипетську землю. Та так само зробили й єгипетські чарівники своїми чарами, — і ви́вели жаб на єгипетську зе́млю. І покликав фараон Мойсея й Аарона, та й сказав: „Благайте Господа нехай виведе ці жаби від мене й від народу мого, а я відпущу́ наро́д той, — і нехай прино́сять жертви для Господа!“ І сказав Мойсей фараонові: „Накажи мені, коли маю молитися за тебе, і за слуг твоїх, і за народ твій, щоб понищити жаби від тебе й від домів твоїх, — тільки в річці вони позоста́нуться“. А той відказав: „На завтра“. І сказав Мойсей: „3а словом твоїм! Щоб ти знав, що нема Такого, як Госпо́дь, Бог наш! І віді́йдуть жаби від тебе, і від домів твоїх, і від рабів твоїх, і від народу твого, — тільки в річці вони позоста́нуться“. І вийшов Мойсей та Аарон від фараона. І кли́кав Мойсей до Господа про ті жа́би, що навів був на фараона. І зробив Господь за словом Мойсея, — і погинули жаби з домів, і з подвір'їв, і з піль. І збирали їх ці́лими ку́пами, — і засмерді́лась земля! І побачив фараон, що сталась полегша, і знову стало запеклим серце його, — і не послухався їх, як говорив був Господь. І сказав Господь до Мойсея: „Скажи Ааронові: Простягни́ свою па́лицю, та й удар зе́мний порох, — і нехай він стане во́шами в усьому єгипетському кра́ї!“ І зробили вони так. І простяг Аарон руку свою з палицею своєю, та й ударив зе́мний порох, — і він стався во́шами на люди́ні й на скоти́ні. Увесь зе́мний порох стався во́шами в усьому єгипетському краї! І так само робили чарівники своїми чарами, щоб навести воші, — та не змогли. І була вошва́ на люди́ні й на скоти́ні. І сказали чарівники фараонові: „Це палець Божий!“ Та серце фараонове було запеклим, — і він не послухався їх, як говорив був Господь. І сказав Господь до Мойсея: „Устань рано вранці, та й стань перед лицем фараоновим. Ось він пі́де до води, а ти скажи йому: Так сказав Господь: Відпусти Мій наро́д, і нехай вони служать Мені! Бо коли ти не відпу́стиш народу Мого, то ось Я пошлю́ на тебе, і на слуг твоїх, і на наро́д твій, і на доми́ твої рої́ мух. І єгипетські доми будуть повні мушні́, а також земля, на якій вони живуть. І відділю́ того дня землю Ґошен, що Мій народ живе на ній, щоб не було́ там роїв мух, щоб ти знав, що Я — Господь посеред землі! І зроблю́ Я різницю між народом Моїм та народом твоїм. Узавтра буде це знаме́но!“ І зробив Господь так. І найшла численна мушня́ на дім фараона, і на дім рабів його, і на всю єгипетську землю. І нищилась земля через ті рої мух! І кликнув фараон до Мойсея та до Аарона, говорячи: „Підіть, принесіть жертви вашому Богові в цьому кра́ї!“ А Мойсей відказав: „Не годи́ться чинити так, бо то огиду для Єгипту ми прино́сили б у жертву Господу, Богові нашому. Тож бу́демо прино́сити в жертву огиду для єги́птян на їхніх очах, і вони не вкамену́ють нас? Триденною дорогою ми підемо на пустиню, і принесе́мо жертву Господе́ві, Богові нашому, як скаже Він нам“. І сказав фарао́н: „Я відпущу́ вас, і ви принесете жертву Господе́ві, Богові вашому на пустині: Тільки дале́ко не віддаляйтесь, ідучи́. Моліться за мене!“ І сказав Мойсей: „Ось я вихо́джу від тебе, і буду благати Господа, — і відступить той рій мух від фараона, і від рабів його, і від народу його взавтра. Тільки нехай більше не обманює фараон, щоб не відпустити народу принести жертву Господеві“. І вийшов Мойсей від фараона, і став просити Господа. І зробив Господь за словом Мойсея, — і відвернув рої мух від фараона, від рабів його, і від народу його. І не зосталося ані однієї. А фараон зробив запеклим своє серце також і цим разом, — і не відпустив він народу того!

Morning Prayer — First Lesson

Exodus 24

А до Мойсея сказав Він: „Вийди до Господа ти й Ааро́н, Надав та Авігу́, та сімдеся́т із Ізраїлевих старши́х, і вклоніться здале́ка. А Мойсей нехай піді́йде до Господа сам, а вони не піді́йдуть. А наро́д з ним не вийде“. І прибув Мойсей, та й оповів наро́дові всі Господні слова та всі зако́ни. І ввесь народ відповів одноголосно, та й сказали: „Усе, про що́ говорив Господь, зро́бимо!“ І написав Мойсей всі Господні слова. І встав він рано вранці, та й збудува́в же́ртівника під горою, та дванадцять кам'яни́х стовпів для дванадцяти́ Ізраїлевих племе́н. І послав він юнакі́в, синів Ізраїлевих, і вони зложили цілопа́лення, і прине́сли жертви, мирні жертви для Господа, бички. І взяв Мойсей половину крови, і влив до мідниць, а другу половину тієї крови вилив на же́ртівника. І взяв він книгу заповіту, та й відчитав вголос народові. А вони сказали: „Усе, що говорив Господь, зробимо й послухаємо!“ І взяв Мойсей тієї кро́ви, і покропив на народ, та й сказав: „Оце кров запові́ту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!“ І вийшов Мойсей й Ааро́н, Надав та Авігу, та сімдеся́т Ізраїлевих старши́х, і вони спогляда́ли на Ізраїлевого Бога, а під ногами Його ніби зро́блене з сапфірової плити́, і немов саме небо, щодо ясности. І він не простяг Своєї руки на достойних із синів Ізраїля. І вони споглядали на Бога, — і їли й пили. І промовив Господь до Мойсея: „Вийди до Мене на го́ру, і будь там. І дам тобі кам'яні табли́ці, і зако́на та за́повідь, що Я написав для навча́ння їх“. І встав Мойсей та Ісус, слуга його, і вийшов Мойсей на Божу го́ру. А до старши́х сказав він: „Сидіть нам на цім місці, аж поки ми ве́рнемось до вас! А ось Аарон та Хур будуть із вами. Хто матиме справу, нехай при́йде до них“. І вийшов Мойсей на го́ру, а хма́ра закрила го́ру. І слава Господня спочива́ла на горі Сіна́й, а хма́ра закривала її шість день. А сьомого дня Він кликнув до Мойсея з сере́дини хмари. А вид Господньої слави — як огонь, що пожирає на верхі́в'ї гори, на оча́х Ізраїлевих синів. І ввійшов Мойсей у сере́дину хмари, і вийшов на го́ру. І Мойсей пробува́в на горі со́рок день та со́рок ноче́й.

Epistle

2 Timothy 4:1-8

Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого прихо́ду та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вча́сно-невча́сно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байо́к нахи́ляться. Але ти будь пи́льний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благові́сника, сповня́й свою службу. Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив.

First Reading

Ruth 1

I сталось за ча́су, коли судді судили, то був голод у Краю́. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських поля́х, він і жінка та двоє синів його. А ім'я́ тому чоловікові Елімеле́х, а ім'я́ жінці його Ноомі́; і ім'я́ двох синів його — Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля́, та й залишилися. І помер Елімелех, муж Ноомі́, і зоста́лася вона та два їхні си́ни. І взяли вони собі за жіно́к моаві́тянок, — ім'я́ одній Орпа́, а ім'я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ. І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох ді́тях своїх та по чоловікові своєму. І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Госпо́дь згадав про наро́д Свій, даючи їм хліба. І вийшла вона з того місця, де була́ там, та оби́дві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного кра́ю. І сказала Ноомі́ до двох своїх невісток: „Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною. Нехай Господь дасть вам, — і ви зна́йдете відпочинок кожна в домі свого мужа!“ І вона поцілувала їх, а вони підняли́ свій голос та плакали. І вони сказали до неї: „Ні, — з тобою ми ве́рнемось до народу твого!“ А Ноомі́ сказала: „Вертайтеся, до́чки мої, — чого ви пі́дете зо мною? Чи я маю ще в утро́бі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків? Верніться, до́чки мої, ідіть, бо я занадто стара́, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів, — чи ж ви чекали б їх, аж поки повироста́ють? Чи ж ви зв'язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, до́чки мої, бо мені значно гірше, як вам, — бо Господня рука знайшла мене“. І підняли́ вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекру́ху, а Рут пригорну́лася до неї. І сказала Ноомі: „Ось зови́ця твоя вернулася до наро́ду свого та до богів своїх, — вернися й ти за зови́цею своєю!“ А Рут відказала: „Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди пі́деш ти, туди піду́ й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Наро́д твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою“. І побачила Ноомі́, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її. І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони вхо́дили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: „Чи це Ноомі́?“ А вона сказала їм: „Не кличте мене: Ноомі́, — кличте мене: Мара́, бо велику гірко́ту зробив мені Всемогу́тній. Я замо́жною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі́, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?“ І вернулася Ноомі́ та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячме́ню.

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 9

І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“. А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними. І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі! І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані. Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“. І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“ А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений? Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“. А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“. І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“ Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати. І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“ Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“. А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́. Хто бо не супроти нас, — той за нас! І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди! Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море! І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого], де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“! Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“

Responsorial Psalm

Psalm 65

Gospel

Matthew 5:13-19

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім.

Responsorial Psalm

Psalm 39

Responsorial Psalm

Psalm 40

Responsorial Psalm

Psalm 40

Evening Prayer — First Lesson

Exodus 32

І побачив наро́д, що загаявся Мойсей зійти з гори. І зібрався наро́д проти Аарона, та й сказали до нього: „Устань, зроби нам богі́в, що бу́дуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів був нас із єгипетського кра́ю, — ми не знаємо, що сталось йому“. І сказав їм Аарон „Поздіймайте золоті сере́жки, що в ушах ваших жінок, ваших синів та дочо́к ваших, і поприносьте до мене“. І ввесь наро́д поздіймав з себе золоті сережки, що в їхніх ушах, та й позно́сили до Аарона. І взяв він це з їхньої руки, і вформував його в глині, і зробив із нього лите теля. А вони сказали: „Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського кра́ю!“ І побачив це Аарон, і збудував жертівника перед ним. І кликнув Аарон та й сказав: „Завтра свято для Господа!“ І повставали вони взавтра ра́но вранці, і принесли цілопа́лення, і привели́ мирну жертву. І засів наро́д до їди́ та до пиття́, і встали ба́витися. А Господь промовляв до Мойсея: „Іди, зійди, бо зіпсувся наро́д твій, якого ти вивів із єгипетського краю. Зійшли вони скоро з дороги, що наказав був Я їм, — зробили собі лите теля, і поклонились йому, і склали йому́ жертви, та й сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!“ І промовив Господь до Мойсея: „Я бачив наро́д той, і ось наро́д — твердошиїй він! А тепер залиши Мене, — і розпа́литься гнів Мій на них, і Я ви́нищу їх, а тебе зроблю́ великим наро́дом“. І Мойсей став благати лице Господа, Бога свого, та й сказав: „На́що, Господи, розпа́люється гнів Твій на народ Твій, якого Ти випровадив з єгипетського кра́ю силою великою та міцно́ю рукою? На́що будуть казати єги́птяни, говорячи: На зле ти їх вивів, щоб їх повбивати в гора́х, та щоб винищити їх з пове́рхні землі?.. Вернися з ро́зпалу гніву Свого, та й відверни́ зло від Свого́ наро́ду! Згадай про Авраама, Ісака та Ізраїля, рабів Своїх, що Ти їм присягався був Собою, та говорив їм: „Помно́жу ваших наща́дків, немов зорі небесні, і всю оту землю, що про неї казав, дам вашим наща́дкам, — і вони пося́дуть навіки“. І відверну́в Господь зло, про яке говорив, щоб зробити Своєму народо́ві. І повернувся, і зійшов Мойсей із гори, — а в руці його дві табли́ці свідо́цтва, писані з обох їхніх сторін, — звідси й звідти вони були́ писані. А табли́ці — Божа робота вони, а письмо — Боже письмо воно, ви́різьблене на табли́цях. І почув Ісус голос наро́ду, як кричав він, та й сказав до Мойсея: „Крик бо́ю в табо́рі!“ А той відказав: „Це не крик сили перемо́жців і не крик слабости переможених, — я чую голос співу!“ І сталося, коли він набли́зився до табо́ру, то побачив теля те та та́нці... І розпали́вся гнів Мойсеїв, і він кинув табли́ці із рук свої́х, — та й розторо́щив їх під горою!.. І схопи́в він теля, що зробили вони, та й спалив на огні, та змолов, аж став порох І розси́пав на поверхні води, і напоїв тим синів Ізра́їлевих. І сказав Мойсей Ааронові: „Що́ вчинив тобі наро́д цей, що ти гріх великий навів на нього?“ А Аарон відказав: „Нехай не запа́литься гнів мого пана! Ти знаєш наро́д цей, що він у злому. І вони сказали мені: Зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів нас із єгипетського кра́ю, — ми не знаємо, що сталось йому. І сказав я до них: Хто має золото, — поздіймайте з себе. І дали вони мені, а я кинув його в огонь, — і вийшло те теля“. І побачив Мойсей народ, що незагну́зданий він, бо Аарон розгнузда́в його на га́ньбу поміж їхніми ворогами. І став Мойсей у брамі табо́ру й сказав: „Хто за Господа — до мене!“ І зібралися до нього всі Левіїні сини. І сказав він до них: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Припаші́ть кожен меча свого́ на стегно́ своє, перейдіть, і верніться від брами до брами в табо́рі, — і повбивайте кожен брата свого, і кожен приятеля свого, і кожен бли́жнього свого́“. І зробили Левіїні сини за словом Мойсеєвим. І впало з наро́ду того дня близько трьох тисяч чоловіка. І сказав Мойсей: „Освятіть сьогодні себе для Господа, бо кожен мстився на сині своїм та на браті своїм, і щоб сьогодні Він дав вам благослове́ння“. І сталося назавтра, і сказав Мойсей до народу: „Ви згрішили великим гріхом, а тепер зійду́ я до Господа, — може складу́ оку́плення за ваш гріх“. І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: „О, згрішив цей наро́д великим гріхом, — вони зробили собі золотих богі́в! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, — витри мене з книги Своєї, яку Ти написав“. І промовив Господь до Мойсея: „Хто згрішив Мені, того витру із книги Своєї. А тепер іди, провадь цей народ туди, куди казав Я тобі. Ось Мій Ангол піде перед лицем твоїм. А в день кари Моєї — покараю їх за їхній гріх! І Господь ударив той народ за те, що вони зробили теля, яке Аарон учинив був.

Second Reading

I Corinthians 15

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували. Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись! Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних. Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих. Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу. А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній - смерть зни́щиться, бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все. А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все. Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться? Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім. Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“ Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї! Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором! Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“ Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його. Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб. Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою! Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає, сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає, сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне. Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне. Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь. Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити. І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, — раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось! Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́? Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!

Second Reading

II Corinthians 8

Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благода́ть, що да́на Церква́м македо́нським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну́, і глибоке їхнє убо́зтво збага́тилось багатством їхньої щирости; бо вони добровільні в мі́ру сил своїх, і над силу, засвідчую, — із ревним блага́нням вони нас просили, щоб ми прийняли́ дар та спільність служіння святим. І не так, як наді́ялись ми, але віддали́ себе перш Господе́ві та нам із волі Божої, щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчи́в би в вас оце добре ді́ло. А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, — щоб збагачувались ви і в благода́ті оцій. Не кажу́ це, як нака́за, але́ пильністю інших досві́дчую щирість любови й вашої. Бо ви знаєте благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убо́зтвом. І раду даю вам про це, бо це вам на пожи́ток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого ро́ку. А тепер закінчі́ть роботу, щоб ви, як горли́во бажали, так і виконали б у міру можности. Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має. Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Ча́су тепе́рішнього ваш достаток нехай неста́ткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш неста́ток, щоб рівність була́, як написано: „Хто мав багато, той не мав зайвини́, а хто мало, — не мав недостачі“. Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Ти́тове серце, бо блага́ння прийняв він, але́, бувши горли́вий, удався до вас добровільно. А з ним ра́зом послали ми брата, якого по всіх Церква́х хвалять за Єва́нгелію, і не тільки оце, але ви́браний був від Церко́в бути товаришем нашим у дорозі для благода́ті тієї, якій служимо ми на хвалу́ Само́го Господа, остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми, дба́ючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми́. А ми з ними послали були́ брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьо́х, який ще пильніший тепер — через велике довір'я до вас. Щодо Тита, то він мій това́риш, а ваш співробі́тник; щождо наших братів — вони посланці від Церко́в, вони слава Христова! Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хвалі́ння вас перед Церква́ми!

Second Reading

1 Corinthians 9:16-23

Бо коли я звіщаю Єва́нгелію, то нема чим хвалитись мені, — це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Єва́нгелії! Тож коли це роблю́ добровільно, я маю нагоро́ду; коли ж недобровільно, то виконую службу дору́чену. Яка ж нагорода мені? — Та, що, благові́стячи, я безкори́сливо проповідував Христову Єва́нгелію, не використо́вуючи особистих прав щодо благові́стя. Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзако́нних — був, як підзако́нний, хоч сам підзако́нним не бувши, щоб придбати підзако́нних. Для тих, хто без Зако́ну, — я був беззако́нний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слаби́х, — як слаби́й, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю́ для Єва́нгелії, щоб стати її спільником.

Second Reading

Galatians 5:1-10

Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся зно́ву в ярмо ра́бства! Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтесь, — то нема вам тоді жодної ко́ристи від Христа. І свідкую я зно́ву всякому чоловікові, який обрізується, що повинен він ви́конати ввесь Зако́н. Ви, що Зако́ном виправдуєтесь, — полишилися без Христа, відпали від благодаті! Бо ми в Дусі з віри чекаємо надії пра́ведности. Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрі́зання, ані необрі́зання, — але віра, що чинна любов'ю. Бігли ви добре. Хто заборонив вам кори́тися правді? Таке переко́нання не від Того, Хто вас покликав. Трохи ро́зчини квасить усе тісто! Я в Господі маю надію на вас, що нічого іншого ду́мати не будете ви. А хто вас непоко́їть, осуджений буде, хоч би він хто був!

Gospel

Matthew 19

І сталось, як Ісус закінчи́в ці слова́, то Він ви́рушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на то́й бік Йорда́ну. А за Ним ішла бе́зліч наро́ду, — і Він уздоро́вив їх тут. І підійшли фарисеї до Нього, і, випробо́вуючи, запитали Його: „Чи дозволено дружи́ну свою відпускати з причини всякої?“ А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконві́ку людей, „створив їх чоловіком і жінкою?“ І сказав: „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і стануть обо́є вони одним тілом“, тому́ то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — людина нехай не розлу́чує!“ Вони кажуть Йому: „А чому́ ж Мойсей заповів дати листа розводо́вого, та й відпускати?“ Він говорить до них: „То за ваше жорстокосе́рдя дозволив Мойсей відпускати дружи́н ваших, споча́тку ж так не було́. А Я вам кажу́: Хто дружи́ну відпустить свою не з причини пере́любу, і одру́житься з іншою, той чинить пере́люб. І хто одру́житься з розве́деною, той чинить пере́люб“. Учні говорять Йому: „Коли справа така чоловіка із дружи́ною, то не добре одру́жуватись“. А Він їм відказав: „Це слово вміщають не всі, але ті, кому да́но. Бо бувають скопці, що з утро́би ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопи́ли, і є скопці, що самі оскопи́ли себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить“. Тоді привели Йому ді́ток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“. І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́. І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?“ Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“. Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“. Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“ Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“. Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“ Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“. Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 5

Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний. Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба, коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́! Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям. А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа. Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому, бо хо́димо вірою, а не виді́нням, ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа. Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими. Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́. Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні. Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем. Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас. Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́! Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!

Gospel

Matthew 17:1-13

А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу. І Він перед ними переобрази́вся : обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“ А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“ Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса. А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“. І запитали Його учні, говорячи: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі́ перш прийти?“ А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є. Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“. Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя.

Gospel

Luke 5:33-39

Вони ж відказали до Нього: „Чому́ учні Іванові часто по́стять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п'ють?“ Ісус же промовив до них: „Чи ж ви можете змусити, щоб по́стили гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити будуть тих днів“. Розповів же і при́казку їм: „Ніхто ла́тки з одежі ново́ї в одежу стару не вставляє, а то подере́ й нову́, а латка з ново́ї старій не надасться. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрорива́є вино молоде бурдюки́, — і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть. Але треба вливати вино молоде до нови́х бурдюкі́в. І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: „Старе ліпше!“

Gospel

John 21

Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверія́дським. А з'явився отак. Укупі були Си́мон Петро, і Хома́, званий Близню́к, і Натанаїл, із Кани́ Галілейської, і оби́два сини Зеведе́єві, і двоє інших із учнів Його. Говорить їм Си́мон Петро: „Піду риби влови́ти“. Вони кажуть до нього: „І ми піде́мо з тобою“. І пішли вони, і всіли до чо́вна. Та ночі тієї нічого вони не влови́ли. А як ра́нок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то́ був Ісус. Ісус тоді каже до них: „Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?“ — „Ні“, вони відказали. А Він їм сказав: „Закиньте не́вода право́руч від чо́вна, то й зна́йдете!“ Вони кинули, — і вже не могли його витягнути із-за бе́злічі риби. Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: „Це ж Госпо́дь!“ А Си́мон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе оде́жину, — бо він був наги́й, — та й кинувся в море. Інші ж учні, що були недалеко від берега — якихось ліктів з двісті — припливли чо́вником, тягнучи не́вода з рибою. А коли вони вийшли на землю, то бачать розло́жений жар , а на нім рибу й хліб. Ісус каже до них: „Принесіть тієї риби, що оце ви влови́ли!“ Пішов Си́мон Петро та й на землю ви́тягнув не́вода, повного риби великої, — сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, — не продерся проте не́від. Ісус каже до учнів: „Ідіть, сні́дайте!“ А з учнів ніхто не нава́жився спитати Його: „Хто Ти такий?“ Бо знали вони, що Госпо́дь то. Тож підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу. Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскре́с. Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята Мої!“ І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“ Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої! Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“. А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“ Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома́ йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до ло́ня Йому був схилився й спитав: „Хто, Господи, видасть Тебе?“ Петро, як побачив того, говорить Ісусові: „Господи, — цей же що?“ Промовляє до нього Ісус: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі? Ти йди за Мною!“ І це слово розне́слось було́ між брата́ми, що той учень не вмре. Проте́ Ісус не сказав йому, що не вмре, а: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі?“ Це той учень, що сві́дчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідо́цтво його! Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але ду́маю, що коли б написати про все те зокре́ма про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амі́нь.