Today's Readings

First Reading

Romans 12:1-8

Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосу́йтесь до віку цього, але перемініться відно́вою вашого розуму, щоб пізнати вам, що́ то є воля Божа, — добро, приємність та доскона́лість. Через да́ну мені благода́ть кажу́ кожному з вас не ду́мати про себе більш, ніж належить ду́мати, але ду́мати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділи́в. Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове ді́яння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один о́дному члени. І ми маємо різні да́ри, згідно з благода́ттю, да́ною нам: коли пророцтво — то виконуй його́ в міру віри, а коли служіння — будь на служі́ння, коли вчитель — на навча́ння, коли втіши́тель — на потіша́ння, хто подає — у простоті, хто голову́є — то з пильністю, хто милосе́рдствує — то з привітністю!

First Reading

Genesis 45

І не міг Йосип здержатися при всіх, що стояли біля нього, та й закричав: „Виведіть усіх людей від мене!“ І не було з ним ніко́го, коли Йо́сип відкрився браттям своїм. І він го́лосно запла́кав, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів. І Йо́сип промовив до браттів своїх: „Я Йо́сип... Чи живий ще мій батько?“ І не могли його браття йому відповісти, бо вони налякались його. А Йосип промовив до братів своїх: „Підійдіть же до мене!“ І вони підійшли, а він проказав: „Я Йо́сип, ваш брат, якого ви продали́ були до Єгипту. А тепер не сумуйте, і нехай не буде жа́лю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для вижи́влення. Бо ось два роки голод на землі, і ще буде п'ять літ, що не буде орки та жнив. І послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасених. І виходить тепер, — не ви послали мене сюди, але Бог. І Він зробив мене батьком фараоновим і паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського. Поспішіть, і йдіть до батька мого, та й скажіть йому: Отак сказав син твій Йо́сип: Бог зробив мене володарем усього Єгипту. Зійди ж до мене, не гайся. І осядь у землі Ґошен, і будеш близьки́й до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна та велика худоба твоя, і все, що твоє. І прогодую тебе там, бо голод буде ще п'ять років, щоб не збіднів ти, і дім твій, і все, що твоє. І ось очі ваші й очі брата мого Веніямина бачать, що це мої уста говорять до вас. І оповісте́ батькові моєму про всю славу мою в Єгипті, та про все, що́ ви бачили. І поспішіть, і приведіть вашого батька сюди“. І впав він на шию Веніямину, братові своєму, та й заплакав, і Веніями́н плакав на шиї його... І цілував він усіх братів своїх, і плакав над ними... А пото́му говорили брати його з ним. І розголо́шено в домі фараоновім чу́тку, говорячи: „Прийшли Йосипові брати!“ І було це добре в очах фараонових та в очах його рабів. І промовив фараон до Йосипа: „Скажи своїм братам: Зробіть оце: Понав'ючуйте худобу свою, та й ідіть, прибудьте до Краю ханаанського. І заберіть вашого батька й доми ваші, та й прийдіть до мене, а я дам вам до́бра єгипетського краю. І споживайте ситість землі. А ти одержав наказа сказа́ти: Зробіть це: Візьміть собі з єгипетського краю вози́ для ваших дітей та для ваших жінок, і привезіть свого батька й прибудьте. А око ваше нехай не жалує ваших речей, бо добро всього єгипетського краю — ваше воно“. І зробили так Ізра́їлеві сини. А Йо́сип дав їм вози на приказ фараонів, і дав їм поживи на дорогу. І дав усім їм кожному переміни одежі, а Веніяминові дав три сотні срібла та п'ять перемін одежі. А ба́тькові своєму послав він оце: десять ослів, нав'ючених з добра Єгипту, і десять ослиць, нав'ючених збіжжям, і хліб, і поживу для батька його на дорогу. І відпустив він своїх братів, і вони пішли. І сказав він до них: „Не сваріться в дорозі!“ І вийшли вони з Єгипту, та й прибули до ханаанського Краю, до Якова, батька свого. І розповіли йому, кажучи: „Ще Йо́сип живий“, і що він панує над усім єгипетським краєм. І зомліло серце його, бо він не повірив був їм... І переказували йому всі слова Йосипові, що́ говорив він до них. І як побачив він вози́, що послав Йосип, щоб везти його, то ожив дух Якова, їхнього батька. І промовив Ізра́їль: „До́сить! Ще живий Йосип, мій син! Піду ж та побачу його, поки помру!“

First Reading

Exodus 12:29-51

І сталося в половині но́чі, і вдарив Господь в єгипетськім кра́ї кожного перворідного, від перворідного фараона, що сидить на своїм престолі, аж до перворідного полоне́ного, що у в'язни́чному домі, і кожного перворідного худоби. І встав фараон уночі́, він та всі раби його, та ввесь Єгипет. І зня́вся великий зойк в Єгипті, бо не було́ дому, щоб не було там померлого!... І покликав фараон Мойсея та Аарона вночі́, та й сказав: „Устаньте, вийдіть з-посеред народу мого, — і ви, і сини Ізраїлеві. І йдіть, служіть Господе́ві, як ви казали! І дрібну вашу худобу, і худобу вашу велику візьміть, як ви казали, та й ідіть. І поблагословіть і мене!“ І квапили єги́птяни наро́д той, щоб спішно відпустити їх із кра́ю, бо казали: „Усі ми помремо́!“ І поніс той наро́д тісто своє, поки воно вкисло, діжки́ свої, зав'язані в їхні одежі, на плечах своїх. І Ізраїлеві сини вчинили за словом Мойсеєвим, і пози́чили від єги́птян посуд срібний і по́суд золотий та шати. А Господь дав милість тому народові в очах Єгипту, — і вони позичили — і забрали здобич від Єгипту. І вирушили Ізраїлеві сини з Рамесесу до Суккоту, близько шости сот тисяч чоловіка піхоти, крім дітей, а також багато різного люду підняли́ся з ними, і дрібна худоба й велика худоба, маєток дуже великий. І пекли вони те тісто, що винесли з Єгипту, на прісні коржі́, бо не вкисло воно, бо вони були вигнані з Єгипту, і не могли бари́тися, а поживи на дорогу не пригото́вили собі. А перебува́ння Ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, — чотириста років і тридцять років. І сталося в кінці чотирьохсот років і тридцяти років, і сталося саме того дня, — вийшли всі Господні війська з єгипетського кра́ю. Це ніч сторо́жі для Господа, бо Він вивів їх з єгипетського кра́ю. Ця сама ніч — сторо́жа для Господа всім синам Ізраїля на їхні поколі́ння. І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: „Це постанова про Пасху: жоден чужи́нець не бу́де їсти її. А кожен раб лю́дський, ку́плений за срібло, коли обріжеш його, тоді він буде їсти її. Прихо́дько та на́ймит не бу́де їсти її. В само́му домі буде вона їстися, не винесеш із дому назо́вні того м'яса, а костей його не зламаєте. Уся громада Ізраїлева буде справляти її. А коли буде ме́шкати з тобою прихо́дько, і схоче справляти Пасху Господе́ві, то нехай буде обрі́заний в нього кожен чоловічої статі, а тоді він приступить справляти її, і він буде, як наро́джений в краї. А кожен необрі́заний не буде їсти її. Один зако́н буде для тубі́льця й для прихо́дька, що мешкає серед вас“. І вчинили всі Ізраїлеві сини, — як наказав був Господь Мойсеєві та Ааронові, так учинили вони. І сталося того саме дня, — вивів Господь Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю за їхніми відділами.

Morning Prayer — First Lesson

Numbers 13

І промовляв Господь до Мойсея, говорячи: „Пошли людей, і вони розвідають ханаа́нський край, що Я даю Ізраїлевим синам; пошлете по одно́му чоловікові від пле́мени своїх батьків, кожного начальника в них“. І послав їх Мойсей з пустині Пара́н за Господнім нака́зом. Усі вони мужі достойні, — вони го́лови Ізраїлевих синів. А оце ймення їх: для Рувимового племени — Шаммуа, син Заккурів; для Симеонового племени — Шафат, син Хоріїв; для Юдиного племени — Калев, син Єфуннеїв; для Іссаха́рового племени — Їґ'ал, син Йосипів; для Єфре́мового племени — Осія, син Навинів; для Веніями́нового племени — Палті, син Рафуїв; для Завуло́нового племени — Ґаддіїл, син Содіїв; для Йо́сипового племени, для племени Манасіїного — Ґадді, син Сусіїв; для Да́нового племени — Амміїл, син Ґемалліїв; для Аси́рового племени — Сетур, син Михаїлів; для Нефтали́мового племени — Нахбі, син Вофсіїв; для Ґа́дового племени — Ґеуїл, син Махіїв. Оце ймення тих людей, що Мойсей послав був розві́дати той край. І назвав Мойсей Осію, Навинового сина: Ісу́с. І послав їх Мойсей розві́дати край ханаанський, та й промовив до них: „Підіть тут на пі́вдень, і вві́йдете на го́ру, та й побачите той край — який він, і наро́д, що сидить у ньому, — чи си́льний він, чи слаби́й, чи мали́й він, чи числе́нний? І який той край, що він сидить у ньому, — чи він добрий чи злий? І які ті міста, що він сидить у них, — чи в табо́рах, чи в тверди́нях? І яка та земля, — чи масна́ вона, чи пісна́? Чи є на ній дерево, чи ні? І будьте відва́жні, і візьміть з пло́ду землі; а дні ці — дні виноградного первопло́ду“. І зняли́ся вони, і розвідали той Край від пустині Цін аж до Рехова, у напрямі до Хамоту. І пішли вони на пі́вдень, і прибули́ аж до Хевро́ну, а там були Ахіман, Шешай та Талмай, наща́дки ве́летня. А Хеврон був збудований за сім літ перед Цоаном єгипетським. І прибули́ вони аж до долини Ешколу, і витяли там галузку з одним гроном винограду, і вдвох поне́сли його на жерди́ні; також узяли́ із гранатів та з фіґ. Те місце назвали: Нахал-Ешкол, через те гроно, що Ізраїлеві сини витяли були там. І вернулися вони з ро́звідки того кра́ю по сорока́ днях. І пішли, і прийшли вони до Мойсея й до Ааро́на та до всієї громади Ізраїлевих синів, до пустині Паран, до Кадешу, і здали́ справу їм та всій тій громаді, і показали плід того кра́ю. І вони розповіли́ йому та й сказали: „Прибули́ ми до кра́ю, куди ти послав був нас, — а він тече молоком та медом, а оце плід його! Та наро́д той, що сидить у тім кра́ї, міцни́й, а міста укрі́плені, дуже великі. А також бачили ми там нащадків ве́летня... Амали́к сидить у краї південнім, а хітте́янин, і євусе́янин, і аморе́янин сидять на горі, а ханаане́янин сидить над морем та при Йорда́ні“. А Калев утихомирював наро́д перед Мойсеєм та й сказав: „Конче вві́йдемо ми й заволоді́ємо ним, бо ми справді переможем його!“ Та люди, що ходили з ним, сказали: „Ми не зможемо ввійти до того наро́ду, бо він сильніший за нас“. І пустили вони між Ізраїлевими синами злу вістку про той край, що розві́дали його, говорячи: „Той край, що ми перейшли́ по ньому, щоб розвідати його, це край, який поїдає своїх ме́шканців. А ввесь той народ, що ми бачили в ньому, люди високі на зріст. І там ми бачили ве́летнів, синів Ена́ка, з роду велетнів, і були́ ми в своїх оча́х немов та сарана́, і такими були ми і в їхніх оча́х“.

Epistle

Sirach 24:14-16

First Reading

Hosea 2

І бу́де число Ізраїлевих синів, як мо́рський пісок, що його не можна ані змі́ряти, ані злічи́ти. І станеться, замість того, що говориться їм: „Ви не наро́д Мій“, буде їм сказано: „Ви сини Бога Живого“. І будуть зібрані ра́зом сини Юдині та сини Ізраїлеві, і настановлять собі одно́го голову, і повихо́дять з землі, бо великий день Їзрее́лу. Скажіть своїм братам: „Народ Мій“, а своїм сестрам: „Помилувана“. Судіться з вашою матір'ю, судіться, бо вона не жінка Моя, а Я не її чоловік, і нехай вона відкине від себе свій блуд, і з-поміж своїх перс свій пере́люб, щоб Я не роздягну́в її до́ нага, і не поставив її такою, як у день її наро́дження, і щоб не зробив Я її пустинею, і не обернув її на суху зе́млю, і не забив її спра́гою. Над синами ж її Я не змилуюся, бо вони сини блу́ду, бо їхня мати блудли́ва була, та, що ними була вагітна́, сором чинила, бо казала вона: Я піду́ за своїми полюбо́вниками, що дають мені хліб мій та воду мою, мою вовну та льон мій, оливу мою та напо́ї мої. Тому́ то ось Я вкрию твою дорогу те́рнями, і обгороджу́ її огоро́жею, — і стежо́к своїх не зна́йде вона. І буде вона гнатися за своїми полюбо́вниками, але́ не дожене́ їх, і буде шукати їх, та не зна́йде. І скаже вона: Піду́ я, і вернуся до мого першого чолові́ка, бо краще було мені тоді, як тепер. А вона не знає, що то Я давав їй збіжжя, і виноградний сік, і свіжу оливу, і примно́жив їй срі́бло та золото, яке вони звернули на Ваала. Тому́ то заберу́ назад Своє збіжжя в його ча́сі, а Мій сік виноградний в його умо́вленому ча́сі, і заберу́ Свою вовну та Свій льон, що був на покриття́ її наготи́. А тепер відкрию її наготу́ на оча́х її коха́нців, і ніхто не врятує її від Моєї руки. І зроблю́ кінець усякій радості її, свя́ту її, новомі́сяччю її, і суботі її, та всякому святко́вому ча́сові. І спусто́шу її виноградинка та її фіґове дерево, про які вона говорила: „Це мені дар за блудоді́йство, що дали́ мені мої полюбо́вники“. А Я оберну́ їх на ліс, — і їх пожере́ польова́ звірина́! І навіщу́ її за дні Ваалів, коли вона кадила. І приоздбо́лювалася ти своєю носово́ю сере́жкою та своїм наши́йником, і ходила за своїми полюбо́вниками, а Мене забувала, говорить Госпо́дь. Тому́ то ось Я намо́влю її, і попрова́джу її до пустині, і буду говорити до серця її. І дам їй виноградники звідти та долину Ахор за двері надії, і вона буде там співати, як за днів своєї мо́лодости, як за дня ви́ходу її з єгипетського кра́ю. І станеться, того дня — говорить Господь — ти кликатимеш: „Чолові́че мій“, і не будеш більше кликати Мене: „Мій ваа́ле“ . I усу́ну іме́на Ваа́лів з її уст, і вони не будуть більше зга́дувані своїм і́менем. І складу́ їм заповіта того дня з польово́ю звірино́ю, і з птаством небесним, та з плазу́ючим по землі, і лука й меча та війну зни́щу з землі, і покладу́ їх безпечно. І заручу́ся з тобою навіки, і заручуся з тобою справедливістю, і правосу́ддям, і милістю та любов'ю. І заручуся з тобою вірністю, і ти пізна́єш Господа. І станеться того дня, Я почую, — говорить Господь, — почую небо, а воно почує землю, а земля задоволи́ть збіжжя, і виноградний сік, і оливу, а вони задовольня́ть Їзреела. І обсію її Собі на землі́, і змилуюся над Ло-Рухамою, і скажу до Ло-Амі: Ти наро́д Мій, а він скаже: Мій Боже!“

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 14

За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити. Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Си́мона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, аляба́строву пляшечку маючи щирого на́рдового дуже ці́нного мира. І розбила вона аляба́строву пляшечку, і вилила миро на голову Йому! А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї. Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон. Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“ Юда ж Іскаріо́тський, один із Дванадцятьо́х, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати. А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його. А першого дня Опрі́сноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: „Куди хочеш, щоб пішли й приготува́ли ми Тобі пасху спожити?“ І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним. І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“ І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“. І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“. Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“ А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною. Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“ Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“ І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі. І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“ А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“ По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“ Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“ А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі. І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“. І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти. І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“ І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: „Авва -Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“. І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“ І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово. А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати. І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський! Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“. І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“. І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його. Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його. А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо. А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене. Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“. Тоді всі полиши́ли Його й повтікали. Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його. Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й. А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика, і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень. Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.

Responsorial Psalm

Psalm 72

Gospel

Luke 11:27-28

І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“

Responsorial Psalm

Psalm 44

Responsorial Psalm

Psalm 45

Responsorial Psalm

Psalm 45

Evening Prayer — First Lesson

Numbers 14

І зняла́ зойк уся та громада, та й заголосила. І плакав народ той тієї ночі. І нарікали на Мойсея та на Аарона всі Ізраїлеві сини. І сказала до них вся громада: „О, якби ми померли були́ в єгипетськім кра́ї, або щоб ми померли були в цій пустині! І нащо Господь провадить нас до того кра́ю, щоб нам попа́дати від меча? Жінки́ наші та діти наші стануть здо́биччю... Чи не краще нам верну́тися до Єгипту?“ І сказали вони один до о́дного: „Оберімо собі го́лову, та й вертаймось до Єгипту!“ I впали Мойсей та Аарон на обличчя свої перед усім збором громади Ізраїлевих синів. А Ісу́с, син Нави́нів, та Калев, син Єфуннеїв, із тих, що розвідували той Край, пороздирали одежу свою, та й сказали до всієї громади Ізраїлевих синів, говорячи: „Той край, що перейшли́ ми по ньому, щоб розвідати його, край той дуже-дуже хороший! Якщо Господь уподо́бає Собі нас, то впровадить нас до того Кра́ю, і дасть його нам, край, який тече молоком та медом. Тільки не бунтуйтесь проти Господа, — і не бійтеся наро́ду того кра́ю, бо вони — хліб для нас! Їхня тінь відійшла від них, а з нами Господь, — не бійтеся їх! І сказала була вся громада, щоб камі́нням закидати їх, та слава Господня появилася в скинії заповіту всім Ізра́їлевим синам... І промовив Господь до Мойсея: „Аж доки буде цей наро́д зневажа́ти Мене, і аж доки не будуть вони ві́рувати в Мене, у всі ті озна́ки, що Я учинив був серед нього? Ударю його поразою, і позба́влю його насліддя, а тебе зроблю́ народом більшим і сильнішим від нього“. І сказав Мойсей до Господа: „І почує Єгипет, що Ти з-посеред нього вивів Своєю силою наро́д цей, та й скаже до ме́шканців цього кра́ю, які чули, що Ти Господь серед цього наро́ду, що око-в-око являєшся Ти, Господи, а хмара Твоя стоїть над ними, і що Ти ходиш перед ними в стовпі хмари вдень, а в стовпі огню вночі, — якщо заб'єш Ти цей наро́д, як одну люди́ну, то скажуть ті люди, що чули слух про Тебе, говорячи: Через неспромо́жність Господа впрова́дити той народ до кра́ю, якого Він заприся́г був їм, вигубив їх у пустині. А тепер нехай же звели́читься сила Господня, як Ти наказав був, говорячи: „Господь довготерпели́вий, і багатомилости́вий, Він прощає провину та пере́ступ, і не очистить винного, а карає провину батьків на третіх і на четвертих поколі́ннях“. Прости ж провину цього народу через велику милість Свою, як проща́в Ти цьому наро́дові від Єгипту й аж сюди!“ А Господь сказав: „Я простив за словом твоїм. Але, як Я живий, — слава Господня напо́внить увесь оцей край. Тому́ всі ті люди, що бачили славу Мою та озна́ки Мої, що чинив Я в Єгипті та в пустині, але випробо́вували Мене оце десять раз та не слухалися голосу Мого, поправді кажу, — не побачать вони того кра́ю, що Я заприсяг був їхнім батькам. І всі, хто зневажає Мене, не побачать його́! Але раб Мій Калев за те, що з ним був дух інший, і він вико́нував накази Мої, то Я введу́ його до того краю, куди він увійшов був, і пото́мство його оволодіє ним. А амалики́тянин та ханаане́янин сидить у долині. Узавтра оберніться, та й руша́йте на пустиню дорогою Червоного моря!“ І Господь промовляв до Мойсея й до Ааро́на, говорячи: „Аж доки цій злій громаді нарікати на Мене? Наріка́ння Ізраїлевих синів, що вони нарікають на Мене, Я чув. Скажи їм: Живий Я! Мова Господня: Поправді кажу, — як ви говорили до ушей Моїх, так Я зроблю́ вам. У цій пустині попа́дають ваші трупи, та всі перелічені ваші всім вашим числом від віку двадцяти́ літ і вище, що нарікали на Мене. Поправді кажу, — ви не ввійдете до того кра́ю, що Я підносив був на присягу руку Свою, що будете перебувати в нім, — окрім Калева, сина Єфуннеєвого, та Ісуса, сина Нави́нового. А діти ваші, що про них казали ви: станете здо́биччю ворогові, то впрова́джу Я їх, і пізнають вони цей край, яким ви обри́дили. І ваші власні трупи попа́дають у цій пустині! А ваші сини будуть блукати на пустині со́рок літ, і відповідатимуть за зраду вашу, аж поки ви́гинуть ваші трупи на пустині. Числом тих днів, що розві́дували ви той край, сорок день, будете ви нести ваші гріхи по року за день — сорок літ, і пізнаєте, що значить бути покинутими Мною! Я, Господь, говорив: Поправді кажу, — оце зроблю́ всій цій злій громаді, що змовляється проти Мене: у цій пустині вигинуть, і тут повмирають“. А ті люди, яких Мойсей послав був розві́дати той край, коли вернулися, то зробили, що вся громада нарікала на нього, і пустили злу вістку на той край, то ті люди, що пустили були злу вістку на той край, повмирали від пора́зи перед Господнім лицем. А Ісус, син Нави́нів, та Калев, син Єфуннеїв, жили́ з тих людей, що ходили розвідати той край. І говорив Мойсей ці слова́ до всіх Ізраїлевих синів, — і наро́д був у тяжкій жало́бі! І повставали вони рано вранці, та й повихо́дили на верхі́в'я гори, говорячи: „Ось ми, — і ми пі́демо до місця, що Господь був сказав, бо ми прогрішили“. А Мойсей сказав: „Чому́ ж ви переступаєте нака́з Господній? Таж це не вдасться! Не виходьте, бо Господь не серед вас, а то бу́дете побиті своїми ворогами. Бо там перед вами амалики́тянин і ханаане́янин, і ви попа́даєте від меча, бо ви відвернулися від Господа, і не буде Господь із вами“. Але вони осмі́лилися вийти на верхів'я гори, а ковче́г свідоцтва Господнього та Мойсей не ру́шилися з-посеред табо́ру. І зійшов амаликитянин та ханаанеянин, що сидить на тій горі, та й побили їх, і били їх аж до Хорми.

Second Reading

Ephesians 4

Отож, благаю вас я, в'я́зень у Господі, щоб ви пово́дилися гі́дно покли́кання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та ла́гідністю, з довготерпінням, у любові те́рплячи один о́дного, пильнуючи зберігати єдність Духа в союзі спокою. Одне тіло, один Дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покли́кання. Один Госпо́дь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма́, і через усіх, і в усіх. А кожному з нас да́на благода́ть у міру дару Христового. Тому́ й сказано: „Піднявшися на висоту́, Ти полоне́них набрав і лю́дям дав да́ри!“ А те, що „піднявся був“, що́ то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся ви́соко над усі небеса́, щоб напо́внити все. І Він, отож, настанови́в одних за апо́столів, одних за пророків, а тих за благові́сників, а тих за па́стирів та вчителі́в, щоб приготува́ти святих на ді́ло служби для збудува́ння тіла Христового, аж поки ми всі не дося́гнемо з'єднання віри й пізна́ння Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти́, щоб більш не були́ ми малолі́тками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за лю́дською ома́ною та за лукавством до хитрого блу́ду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він — Голова, Христос. А з Нього все тіло, скла́дене й зв'язане всяким допомічни́м сугло́бом, у міру чинности кожного окремого члена, чи́нить зріст тіла на будува́ння самого себе любов'ю. Отже, говорю я це й свідку́ю в Господі, щоб ви більш не пово́дилися, як пово́дяться погани в марно́ті свого розуму, — вони запа́морочені розумом, відчу́жені від життя Божого за не́уцтво, що в них, за стверділість їхніх серде́ць, вони отупіли й віддали́ся розпусті, щоб чинити всяку не́чисть із заже́рливістю. Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступо́ванням, старо́го чоловіка, який зотліває в звабли́вих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в ново́го чоловіка, ство́реного за Богом у праведності й святості правди. Тому́ то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для о́дного. Гнівайтеся, та не грішіть, — сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дия́волові не давайте! Хто крав, нехай більше не кра́де, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужде́нному. Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудува́ння, щоб воно подало́ благода́ть тим, хто чує. І не засму́чуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день ви́купу. Усяке подратува́ння, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас ра́зом із уся́кою злобо́ю. А ви один до о́дного будьте ласка́ві, милости́ві, прощаючи один о́дному, як і Бог через Христа вам простив!

Second Reading

II Corinthians 13

Оце втретє до вас я йду. „Кожна справа хай станеться ви́роком двох чи трьох свідків“. Попере́джував я й попере́джу́ю, — як у вас був удру́ге, так тепер неприсутній, — отих, що згрішили перед тим, і всіх інших, що коли прийду знову, то я не помилую, через те, що шукаєте доказу, що в мені промовляє Христос, Який не безсилий до вас, але сильний у вас. Бо хоч Він був і розп'я́тий в не́мочі, та живий із сили Божої. Так і ми, — хоча не́мічні в Нім, та з Ним бу́демо жити з Божої сили у вас. Випробо́вуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути. Але маю надію, що пізнаєте ви, що ми такі, якими мали б бути. І ми молимо Бога, щоб ви не чинили нія́кого ли́ха, не для то́го, щоб виявились ми досвідчені, а щоб учинили ви добре, а ми бу́дем немов негі́дні. Бо нічо́го не можемо ми проти правди, а за правду. Ми тішимося, коли ми слабі, а ви сильні. Про це й мо́лимось — щоб були досконалими ви! Ось тому́ то, відсутній, пишу́ це, щоб прийшовши, не мав я вчинити суворо за вла́дою, якої Госпо́дь мені дав на будува́ння, а не на руйнува́ння. А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, — і Бог любови та ми́ру буде з вами! Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

1 Corinthians 12:12-31

Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж чле́ни ті́ла, хоч їх багато, то тіло одне, — так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, — чи то юдеї, чи ге́ллени, чи раби, чи то вільні, — і всі ми напо́єні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато. Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, — то хіба через це не від тіла вона? І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, — то хіба через це не від тіла воно? Коли б оком було ці́ле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх? Та нині Бог розкла́в чле́ни в тілі, кожного з них, як хотів. Якби всі одним чле́ном були́, — то де тіло було б? Отож, тепер чле́нів багато, — та тіло одне. Бо око не може сказати руці: „Ти мені непотрібна“; або голова знов нога́м: „Ви мені непотрібні“. Але чле́ни тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу, а нашим пристойним того не — потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові, щоб поді́лення в тілі не було́, а щоб чле́ни одна́ково дбали один про о́дного. І коли те́рпить один член, то всі чле́ни з ним те́рплять; і коли один член пошано́ваний, то всі члени з ним тішаться. І ви — тіло Христове, а зосібна — ви чле́ни! А інших поставив Бог у Церкві поперше — апо́столами, подруге — проро́ками, потрете — учителя́ми, потім дав сили, також да́ри вздоро́влення, допомо́ги, управлі́ння, різні мови. Чи ж усі апо́столи? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні? Чи ж усі мають да́ри вздоро́влення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясня́ють? Тож дбайте ре́вно про ліпші да́ри́, а я вам покажу́ путь іще кращу!

Second Reading

Ephesians 1:1-10

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, святим, що в Ефе́сі, і вірним у Христі Ісусі, — нехай буде вам благода́ть та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благослове́нням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше зало́ження світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призна́чивши напере́д, щоб нас усинови́ти для Себе Ісусом Христом, за вподо́банням волі Своєї, на хвалу́ слави благода́ті Своєї, якою Він обдарував нас в Улю́бленім, що маємо в Ньому відку́плення кров'ю Його, про́щення провин, через багатство благода́ті Його, яку Він намно́жив у нас у всякій премудрості й розва́жності, об'явивши нам таємни́цю волі Своєї за Своїм уподо́банням, яке постановив у Самому Собі, для уря́дження ви́повнення часів, щоб усе об'єднати в Христі, — що на небі, і що́ на землі.

Gospel

Matthew 24

І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмо́ві. Він же промовив у відповідь їм: „Чи бачите ви все оце? Поправді кажу́ вам: Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“ Коли ж Він сидів на Оли́вній горі, підійшли Його учні до Нього само́тньо й спитали: „Скажи нам, — коли станеться це? І яка буде ознака прихо́ду Твого й кінця віку?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто при́йде в Ім'я́ Моє, кажучи: „Я Христос“. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще. Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми. А все це — поча́ток терпінь породільних. На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє. І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один о́дного будуть, і один о́дного будуть нена́видіти. Постане багато фальшивих пророків, — і зведу́ть багатьо́х. І через розрі́ст беззаконства любов багатьох охоло́не. А хто витерпить аж до кінця, — той буде спасе́ний! І проповідана буде ця Євангелія Царства по ці́лому світові, на свідо́цтво наро́дам усім. І тоді при́йде кінець! Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають. Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого́. І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагі́тним і тим, хто годує грудьми́, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбо́та велика настане тоді, „якої не було́ з первопо́чину світу аж досі“ й не бу́де. І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться. Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут" чи „Отам“, — не йміть віри. Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині“ — не виходьте, „Ось Він у криївках“ — не вірте! Бо як бли́скавка та вибігає зо схо́ду, і з'являється аж до за́ходу, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо де труп, — там зберуться орли́. І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла“, і зорі попа́дають з неба, і сили небесні пору́шаться. І того ча́су на небі з'я́виться знак Сина Лю́дського, і тоді „заголосять всі зе́мні племе́на“, і побачать вони „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах небесних" із великою поту́гою й славою. І пошле анголі́в Своїх Він із голосним сурмови́м гуком, і зберуть Його ви́браних — „від вітрі́в чотирьох, від кінців неба аж до кі́нців його“. Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і ки́неться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що бли́зько, — під дверима! Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промине́ться, але не минуться слова́ Мої! А про день той й годину не знає ніхто: ані анголи́ небесні, ані Син, — лише́ Сам Отець. Як було за днів Но́євих, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо так само, як за днів до пото́пу всі їли й пили, женилися й заміж вихо́дили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковче́гу“, і не знали, аж поки пото́п прийшов та й усіх забрав, — так буде і при́хід Сина Лю́дського. Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й сторожі при́йде зло́дій, то він пильнував би, і підкопа́ти свого дому не дав би. Тому бу́дьте готові й ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте! Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челя́дниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так! Поправді кажу́ вам, що над ці́лим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яни́цями, то пан того раба при́йде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополови́ні розі́тне його́, і визначить долю йому з лицемірами, — буде плач там і скре́гіт зубів!

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 10

А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Gospel

Matthew 19:16-30

І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?“ Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“. Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“. Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“ Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“. Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“ Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“. Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.

Gospel

Luke 6:31-36

І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, — яка вам за те ла́ска? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ла́ска? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ла́ска? Позичають бо й грішники грішникам, щоб оде́ржати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагоро́да великою буде, і синами Всеви́шнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!

Gospel

Luke 7

А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх, і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього. І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“