Today's Readings

First Reading

Romans 13:1-7

Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе. Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї, бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві! Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління. Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь.

First Reading

Genesis 47

І прийшов Йосип, і розповів фараонові та й сказав: „Мій батько, і брати мої, і їхні отари, і худоба їх, і все їхнє прибули́ з ханаанського Кра́ю. І ось вони в країні Ґошен“. І взяв він із своїх братів п'ятеро чоловіка, та й поставив їх перед лицем фараоновим. І сказав фараон до братів його: „Яке ваше зайняття?“ А вони відказали фараонові: „Пастухи отари раби твої, — і ми, і наші батьки“. І сказали вони фараонові: „Ми прибули́, щоб ме́шкати в кра́ї цім, нема бо паші для отари, що є в рабів твоїх, бо в ханаанському Краї тяжки́й голод. А тепер нехай же осядуть раби твої в країні Ґошен“. І промовив фараон до Йосипа, говорячи: „Батько твій та брати твої прибули́ до тебе. Єгипетьський край — він перед лицем твоїм. У найліпшім місці цього краю осади батька свого та братів своїх, — нехай осядуть у країні Ґошен. А коли знаєш, і між ними є здатні люди, то зроби їх зверхниками моєї череди“. І привів Йосип батька свого Якова, та й поставив його перед лицем фараоновим. І Яків поблагословив фараона. І промовив фараон до Якова: „Скільки днів ча́су життя твого?“ А Яків сказав до фараона: „Днів ча́су мандрівки моєї — сто й тридцять літ. Короткі та лихі були дні ча́су життя мого, і не досягли вони днів ча́су життя батьків моїх у днях ча́су мандрівки їхньої“. І Яків поблагословив фараона, та й вийшов від обличчя фараонового. І осадив Йо́сип батька свого та братів своїх, і дав їм володіння в єгипетській країні, у найкращім місці цієї землі — у країні Рамесес, як наказав був фараон. І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей. А хліба не було в усім тім краї, бо голод став дуже тяжки́й. І ви́снажився єгипетський край та Край ханаанський через той голод. І зібрав Йосип усе срібло, що знаходилося в єгипетськім краї та в Краї ханаанськім, за поживу, що вони купували. І Йосип вніс те срібло до фараонового дому. І вичерпалося срібло в краї єгипетськім та в Краї ханаанськім. І прибув увесь Єгипет до Йосипа, говорячи: „Дай же нам хліба! Нащо нам умирати перед тобою, тому́ що вичерпалося срібло?“ А Йосип сказав: „Дайте свою худобу, а я дам вам за худобу вашу, коли вичерпалося срібло“. І вони припровадили худобу свою до Йосипа. І дав їм Йо́сип хліба за коні, і за отари, і за череди худоби, і за осли. І він того року постачав їм хліб за всю їхню худобу. І скінчи́вся той рік, і вони прибули до нього другого року, та й сказали йому: „Не скажемо неправди перед паном своїм, — що вичерпалося срібло, а че́реди здобутку в нашого пана. Нічого не зосталося перед нашим паном, — хібащо наше тіло та наша земля! На́що ми маємо вмирати на очах твоїх, і ми, і наша земля? Купи нас та нашу землю за хліб, і бу́демо ми та наша земля рабами фараонові. А ти дай насіння, — і будемо жити, і не помремо́, а земля не опустіє“. І Йосип купив усю землю єгипетську для фараона, бо єгиптяни спро́дували кожен поле своє, посилився бо був голод між ними. І стала земля фараоновою. А народ — він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її. Тільки землі жерців не купив він, бо для жерців була устава жити на прибутки від фараона. І вони їли свій пай, що давав їм фараон, тому не продали́ своєї землі. І сказав Йосип до наро́ду: „Оце купив я сьогодні для фараона вас і землю вашу. Ось вам насіння, — і засійте землю. А настануть жнива́, то дасте п'яту частину фараонові, а чотири частині бу́дуть вам на насіння для поля й на їжу вам та тим, хто в домах ваших, та на їжу для ваших дітей“. А вони відказали: „Ти нас уде́ржав при житті. Нехай же зна́йдемо милість в очах свого пана, — і станемо рабами фараонові“. А Йо́сип поклав це за постанову на єгипетську землю аж до сьогоднішнього дня: на п'яту частину для фараона. Сама тільки земля жерців не стала фараоновою. І осів Ізраїль в єгипетськім краї в країні Ґошен, і набули в нім володіння. І вони розродилися й сильно розмно́жилися. І жив Яків в єгипетськім краї сімнадцять літ. І були́ дні Якова, літа життя його, сто літ і сорок і сім літ. І набли́зилися дні Ізраїля до смерти. І кликнув він до сина свого до Йосипа, та й промовив йому: „Коли знайшов я милість в очах твоїх, поклади руку свою під стегно́ моє, і вчини зо мною милість та правду: Не поховай мене в Єгипті! І ляжу я з батьками своїми, — і ти винесеш мене з Єгипту, і поховаєш мене в їхньому гробі“. А той відказав: „Я вчиню за словом твоїм“. А Яків сказав: „Присягни ж мені!“ І він присягнув йому. І вклонився Ізраїль на зголов'я постелі.

First Reading

Exodus 14:1-31

І говорив Господь до Мойсея, кажучи: „Скажи Ізраїлевим синам, і нехай вони повернуть, і нехай ота́боряться перед Пі-Гахіротом, між Міґдолом і між морем, перед Баал-Цефоном. Навпроти нього ота́боритесь над морем. І скаже фараон про Ізраїлевих синів: заблудились вони в землі цій, за́мкнено пустиню для них. І вчиню запеклим фараонове серце, і він буде гнатися за вами, а Я прославлюся через фараона та через військо його. І пізнають єги́птяни, що Я — Господь!“ І вони вчинили так. І повідомлено царя єгипетського, що втік той наро́д. І змінилося серце фараона та рабів його до того народу, і сказали вони: Що́ це ми зробили, що відпустили Ізраїля від роботи нам?“ І запріг він свою колесни́цю, і забрав наро́д свій з собою. І взяв він шість сотень добі́рних колесни́ць, і всі колесни́ці Єгипту, і трійкових над усіма́ ними. І Господь учинив запеклим серце фараона, єгипетського царя, — і він погнався за Ізраїлевими синами. Але Ізраїлеві сини виходили сильною рукою! І гналися єги́птяни за ними, уся кіннота, колесни́ці фараонові, і комо́нники його та військо його, — і догнали їх, як вони ота́борилися були над морем, під Пі-Гахіротом, перед Баал-Цефоном. А фараон наближа́вся. І звели Ізраїлеві сини свої очі, аж ось єги́птяни жену́ться за ними! І дуже злякались вони... І кликали Ізраїлеві сини до Господа, а Мойсеєві дорікали: „Чи через те, що не було гробів в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що́ це вчинив ти нам, щоб вивести нас із Єгипту? Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам ра́бство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!“ І сказав Мойсей до народу: „Не бійтеся! Стійте, і побачите спасі́ння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єги́птян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!“ І промовив Господь до Мойсея: „Що́ ти до Мене кли́чеш? Говори до синів Ізраїлевих, нехай руша́ють! А ти підійми свою палицю, і простягни руку свою на море, і розітни його, — і нехай уві́йдуть Ізраїлеві сини в сере́дину моря, на суходіл. А Я, — ось Я вчиню запеклим серце єги́птянам, і вони вві́йдуть за ними. І буду Я просла́влений через фараона, і через усе його військо, і через колесниці, його, і через комо́нників його. I пізнають єги́птяни, що Я — Господь, коли буду Я прославлений через фараона, і через колесниці його, і через комо́нників його!“ І рушив Ангол Божий, що йшов перед Ізраїльським табо́ром, і пішов за ними; і рушив стовп хмари перед ними, і став за ними, і ввійшов він у сере́дину між та́бір Єгипту й між та́бір Ізраїлів. І була та хмара й темрява для Єгипту, а ніч розсвітлив він для Ізраїля. І не зближався один до о́дного цілу ніч. І простяг Мойсей руку свою на море, — і Господь гнав море сильним сх́іднім вітром ц́ілу ніч, і зробив море суходолом, — і розступилася вода. І ввійшли Ізраїлеві сини в сере́дину моря, як на суходіл, а море було для них муром із прави́ці їхньої та з ліви́ці їхньої. А єги́птяни гналися, і ввійшли за ними всі фараонові коні й колесни́ці його, та його комо́нники до сере́дини моря. І сталося за ранньої сторожі, і поглянув Господь на єгипетський та́бір у стовпі огня й хмари, та й привів у зам́ішання єгипетський та́бір. І поскида́в колеса з колесни́ць його, і вчинив, що йому було́ тяжко ходити. І єги́птяни сказали: „Утікаймо від ізраїльтя́н, бо Господь воює за них з Єгиптом!“ І промовив Госпо́дь до Мойсея: „Простягни свою руку на море, і нехай ве́рнеться вода на єги́птян, на їхні колесни́ці й на комо́нників їхніх“. І простяг Мойсей руку свою на море, — і море вернулося, коли настав ранок, до сили своєї, а єги́птяни втікали навпроти нього. І кинув Господь єги́птян у сере́дину моря! І вернулась вода, і позакривала колесни́ці та комо́нників усьому фараоновому військові, що ввійшло за ними в море. Ані жоден із них не зостався! А Ізраїлеві сини йшли суходо́лом у сере́дині моря, а море було для них муром із правиці їхньої та з лівиці їхньої. І визволив Господь того дня Ізраїля з єгипетської руки. І бачив Ізра́їль мертвих єги́птян на березі моря. І побачив Ізра́їль сильну руку, яку ви́явив Господь у Єгипті, — і став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа, та в Мойсея, раба Його.

Morning Prayer — First Lesson

Numbers 20

І ввійшли Ізраїлеві сини, уся громада, до пустині Цін першого місяця, та й засів наро́д у Кадеші. І померла там Марія́м, і була́ там похо́вана. І не було води для громади, і вони зібра́лися проти Мойсея та проти Аарона. І сварився той наро́д із Мойсеєм, та й сказали, говорячи: „О, якби ми повмирали були́, коли наші брати вмирали перед Господнім лицем! І на́що ви привели́ Господню громаду на цю пустиню, щоб повмирали тут ми та худо́ба наша? І на́що ви ви́вели нас із Єгипту, щоб приве́сти нас на це зле місце? Тут не родить збіжжя, ані фіґи, ані виноград, ані грана́тове яблуко, і навіть немає напитись води!“ І ввійшли Мойсей та Аарон від громади до входу скинії заповіту, та й попа́дали на обличчя свої. І слава Господня появилася їм! І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Візьми же́зло, та збери громаду ти та брат твій Ааро́н, і скажете до тієї скелі на їхніх оча́х, — і вона дасть свою воду. І виведеш для них во́ду з тієї ске́лі, та й напо́їш ту громаду та їхню худо́бу“. І взяв Мойсей те же́зло з-перед Господнього лиця, як Він наказав був йому. І зібрали Мойсей та Аарон громаду перед тією скелею. І сказав він до них: „Послухайте ж, неслухня́ні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду?“ І підніс Мойсей руку свою, та й ударив ту скелю своїм жезлом два ра́зи, — і вийшло багато води! І пила́ громада та їхня худоба! І сказав Господь до Мойсея та до Аарона: „За те, що ви не вві́рували в Мене, щоб явилася святість Моя на оча́х Ізраїлевих синів, ви не введе́те цієї громади до кра́ю, що Я дав їм.“ Це вода Меріви, де сварилися Ізраїлеві сини з Господом, і святість Його явилася їм. І послав Мойсей послів із Каде́шу до царя едо́мського сказати: „Так каже брат твій Ізра́їль: Ти знаєш усю тяготу́, що впала на нас. І зійшли були наші батьки́ до Єгипту, і сиділи ми в Єгипті багато ча́су, а Єгипет чинив зло нам та батька́м нашим. І голосили ми до Господа, і Він почув наш голос, та й послав Ангола, і вивів нас із Єгипту, а оце ми в Каде́ші, що при самім кінці твоєї границі. Нехай же ми пере́йдемо через твій край! Ми не підемо полем та виноградником, і не бу́демо пити води з криниці, — ми підемо дорогою царсько́ю, не збо́чимо ні право́руч, ні ліво́руч, аж поки не пере́йдемо границі твоєї“. І сказав до нього Едо́м: „Ти не пере́йдеш у мене, бо інакше я з мечем вийду проти те́бе!“ І сказали йому Ізраїлеві сини: „Ми пі́демо битою дорогою, а якщо бу́демо пити воду твою я та худоба моя, то я дам заплату за неї. Нічого більше, — тільки нехай перейду́ я своїми ногами!“ А той відказав: „Не пере́йдеш!“ І вийшов Едом навпроти нього з числе́нним народом та з сильною рукою. І відмовив Едом дати Ізраїлеві перейти його границі, і Ізра́їль збо́чив від нього. І ру́шили з Каде́шу, і вийшли Ізраїлеві сини, уся громада, до Гор-гори. І сказав Господь до Мойсея та до Аарона на Гор-горі, на границі едо́мського кра́ю, говорячи: „Нехай прилучиться Аарон до своєї рідні, бо він не ввійде до того Краю, що Я дав Ізраїлевим синам, через те, що ви були неслухня́ні наказу Моєму при воді Мері́ви. Візьми Аарона та сина його Елеаза́ра, та й виведи їх на Гор-го́ру. І нехай Ааро́н зді́йме шати свої, і зодягне в них сина свого Елеазара, — і Ааро́н буде за́браний, та й помре там“. І зробив Мойсей, як Господь наказав був, і вийшли вони на Гор-го́ру на оча́х усієї громади. І зняв Мойсей з Аарона шати його, і зодягнув у них сина його Елеаза́ра, — і Ааро́н помер там на верхів'ї гори. І зійшов Мойсей та Елеаза́р із гори. І бачила вся громада, що помер Аарон, і оплакував Ааро́на ввесь Ізраїлів дім тридцять день.

Epistle

1 Corinthians 13:1-13

Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий! І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного! Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється, не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить! Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється. Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я. А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!

First Reading

Hosea 4

Послухайте сло́ва Господнього, Ізраїлеві сини, бо Госпо́дь має прю із мешка́нцями зе́мними, бо нема на землі ані правди, ні милости, ані богопізна́ння. Кляну́ть та неправду гово́рять, і вбивають та кра́дуть, і чинять пере́люб, поставали наси́льниками, а кров доторка́ється кро́ви. Тому то в жало́бу земля упаде́, і стане нещасним усякий мешка́нець на ній з польово́ю звіриною й з пта́ством небесним, і також морські риби погинуть. Та тільки ніхто хай не сва́риться, і хай не пляму́є ніхто! А наро́д Мій — як супере́чник з священиком. І спіткне́шся ти вдень, і спіткне́ться з тобою й пророк уночі, і знищу Я матір твою! Погине наро́д Мій за те, що не має знання́: тому́, що знання́ ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком. А тому́, що забув ти Зако́н свого Бога, забу́ду синів твоїх й Я! Що більше розмно́жуються, то більше грішать проти Мене. Їхню славу зміню́ Я на га́ньбу! Вони жертву за про́гріх народу Мого їдять, і до провини його свою душу схиля́ють. І буде священикові, як і наро́дові, і доро́ги його навіщу́ Я на нім, і йому відплачу́ згідно вчинків його. І вони будуть їсти, але не наси́тяться, чинитимуть блуд, та не розмно́жаться, бо покинули дбати про Господа. Блуд і вино та сік виноградний володіють їхнім серцем. Наро́д Мій допитується в свого де́рева, і об'являє йому його па́лиця, бо дух блудоді́йства заводить до блу́ду, і вони заблуди́ли від Бога свого. На верхови́нах гірськи́х вони жертви прино́сять, і кадять на взгі́р'ях під дубом, і тополею та теребі́нтом, бо хороша їхня тінь, — тому́ ваші до́чки блудли́вими стали, а ваші неві́стки вчиняють пере́люб. Та не покараю ще ваших дочо́к, що вони блудоді́ють, та ваших неві́сток, що чинять пере́люб, як відходять вони з блудоді́йками і жертви приносять з розпу́сницями. А наро́д без знання́ загибає! Якщо ти блудли́вий, Ізраїлю, нехай Юда не буде прови́нний! І не ходіть до Ґілґалу, і не приходьте до Бет-Авену, і не присягайте: Як живий Госпо́дь! Бо Ізраїль зробився упе́ртий, немов та упе́рта корова. Та тепер Госпо́дь па́стиме їх, як вівцю́ на приві́ллі! Прилучивсь до бовва́нів Єфрем, — поки́нь ти його! Збір п'яни́ць звиродні́лих учинився розпу́сним, їхні провідники́ покохали нечи́стість. Вітер їх похапа́є на кри́ла свої, і вони посоро́мляться же́ртов своїх.

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 16

Як минула ж субота, Марія Магдали́на, і Марія Яковова, і Саломі́я накупили па́хощів, щоб піти й намастити Його. І на світа́нку дня першого в тижні, як схо́дило сонце, до гро́бу вони прибули́, і говорили одна о́дній: „Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?“ А зиркну́вши, побачили, що камінь відва́лений; був же він дуже великий. І, ввійшовши до гро́бу, побачили там юнака́, що право́руч сидів, і був одя́гнений в білу одежу, — і жахнулись вони. А він промовляє до них: „Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'я́того, Ісуса Назаряни́на. Він воскрес, — нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були́. Але йдіть, скажіть у́чням Його та Петрові: Він іде в Галілею попе́реду вас, — там Його ви побачите, як Він вам говорив“. А як вийшли вони, то побігли від гро́бу, бо їх тре́пет та страх обгорнув. І не сказали ніко́му нічо́го, — бо боялись. Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з'явився найперше Марїї Магдали́ні, із якої був вигнав сім демонів. Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали. А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли́ тому віри. По цьому з'явився Він двом із них у по́статі іншій в дорозі, як ішли вони на село. А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм. Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте! Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде. А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми, братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.

Responsorial Psalm

Psalm 80

Gospel

Luke 18:31-43

І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.

Responsorial Psalm

Psalm 46

Responsorial Psalm

Psalm 47

Responsorial Psalm

Psalm 47

Evening Prayer — First Lesson

Numbers 21

І почув ханаане́янин, цар Ара́ду, що сидів на полу́дні, що Ізраїль увійшов дорогою Атарім, — і він став воювати з Ізраїлем, і взяв у нього до неволі полоне́них. І склав Ізраїль обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти наро́д той у мою руку, то я вчиню́ їхні міста закля́ттям“. І вислухав Господь голос Ізраїлів, — і дав йому ханаане́янина, і він учинив закля́ттям їх та їхні міста, і назвав ім'я́ тому містові: Хорма. І рушили вони з Гор-гори дорогою Червоного моря, щоб обійти едо́мський край. І підупала душа того наро́ду в тій дорозі. І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: „На́що ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бож нема тут хліба й нема води, а душі нашій обри́дла ця непридатна ї́жа“. І послав Господь на той наро́д зміїв сара́фів, і вони кусали наро́д. І померло багато народу з Ізраїля. І прийшов народ до Мойсея та й сказав: „Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв“. І молився Мойсей за народ. І сказав Господь до Мойсея: „Зроби собі сара́фа, і вистав його на жерди́ні. І станеться, — кожен поку́саний, як погляне на нього, то буде жити“. І зробив Мойсей мідяно́го змія, і виставив його на жерди́ні. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяно́го змія — і жив! І рушили Ізраїлеві сини, і таборува́ли в Овоті. І рушили вони з Овоту, і таборува́ли в Ійє-Гааварімі, на пустині, що перед Моавом, від схо́ду сонця. Звідти вони рушили, і таборува́ли в долині Зереду. Звідти рушили й таборували на тім боці Арнону в пустині, що виходить із аморейської границі, бо Арнон — границя Моаву між Моавом та аморе́янином. Тому розповідається в „Книжці воєн Господніх“: „Вагев у Суфі, і потоки Арнону, і спад потоків, що збо́чив на місце Ару, і на моавську границю опертий“. А звідти до Бееру . Це той Беер, що про нього сказав Господь до Мойсея: „Збери наро́д, і нехай Я дам їм воду“. Тоді заспівав був Ізраїль цю пісню: „Піднесися, крини́це, співайте про неї! Криниця, — вельмо́жі копали її, її викопали наро́дні достойники бе́рлом, жезла́ми своїми“. А з Мідбару до Маттани, а з Маттани до Нахаліїлу, а з Нахаліїлу до Бамоту, а з Бамоту до долини, що на моавському полі, у верхівки Пісґі, що зве́рнена до пустині. І послав Ізраїль послів до Сигона аморе́йського царя, говорячи: „Нехай я перейду́ в твоїм краї! Ми не збочимо ні на поле, ні на виноградник, не будемо пити води з криниці, — ми підемо царсько́ю дорогою, аж поки пере́йдемо землю твою“. І не дав Сиго́н Ізраїлеві перейти в границі його. І зібрав Сигон увесь свій народ, та й вийшов навпроти Ізраїля на пустині, і прибув до Йогці, і воював з Ізраїлем. І вдарив його Ізраїль ві́стрям меча, і посів край його від Арнону аж до Яббоку, аж до синів Аммону, бо Аз — границя синів Аммону. І позабирав Ізраїль усі ті міста́. І осів Ізраїль у всіх аморейських містах: у Хешбоні й по всіх залежних містах його. Бо Хешбо́н — місто Сигона, царя аморейського він; і він воював з першим моавським царем, і забрав увесь його край з його руки аж до Арнону. Тому й розповідають кобзарі: „Підіть до Хешбо́ну, — нехай він збуду́ється, і хай міцно поставиться місто Сиго́нове. Бо вийшов огонь із Хешбо́ну, а по́лум'я з міста Сигонового, — він місто моавське пожер, волода́рів арнонських висот. Горе тобі, о Моаве, ти згинув, наро́де Кемо́шів! Він зробив був синів своїх утікача́ми, а дочок своїх дав у неволю Сигону, царю аморейському. I розбили ми їх, — згинув Хешбон до Дівону, і ми попусто́шили аж до Нофаху, що аж до Медви́“. І Ізраїль осів в аморейському краї. І послав Мойсей розвідати про Язера, — і вони здобули́ його залежні міста, і заволоділи аморе́янином, що жив там. І повернулись вони, і пішли доро́гою Башану. І вийшов Оґ, цар баша́нський, насупроти них, він та ввесь його народ, на війну до Едреї. І сказав Господь до Мойсея: „Не бійся його, бо в руку твою дав Я його й увесь народ його та край його, і зробиш йому, як зробив ти Сигону, цареві аморейському, що сидів у Хешбоні. І вони побили його й синів його та ввесь народ його, так що нікого не зосталося. І вони заволоділи краєм його.

Second Reading

Ephesians 6

Діти, — слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! „Шануй свого батька та матір“ — це перша заповідь з обі́тницею, — „щоб добре вело́ся тобі, і щоб ти був на землі довголітній!“ А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напомина́нні й остере́женні Божому! Раби, — слухайтеся тілесних панів зо стра́хом і тремті́нням у простоті́ серця вашого, як Христа! Не працюйте тільки про лю́дське око, немов чоловіковго́дники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичли́вістю, немов Господе́ві, а не лю́дям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме оде́ржить від Господа, чи то раб, чи то вільний. А пани, — чиніть їм те са́ме, занеха́юйте погро́зи, знайте, що для вас і для них є на небі Госпо́дь, а Він на обличчя не дивиться! Наре́шті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могу́тністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хи́трощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти вла́ди, проти світоправителів цієї те́мряви, проти піднебесних ду́хів зло́би. Через це візьміть повну Божу збро́ю, щоб могли ви дати о́пір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши сте́гна свої правдою, і зодягнувшись у броню́ праведности, і взувши ноги в готовість Єва́нгелії миру. А найбільш над усе візьміть щита́ віри, яким зможете погасити всі огне́нні стрі́ли лукавого. Візьміть і шоло́ма спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже. Усякою молитвою й благанням кожного ча́су моліться у Дусі, а для того пильнуйте з повною витрива́лістю та молитвою за всіх святих, і за мене, щоб да́не було́ мені слово відкрити уста́ свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Єва́нгелії, для якої посо́л я в кайда́нах, щоб сміли́во про неї звіщати, як належить мені. А щоб знали і ви щось про мене, та що́ я роблю́, то все вам розпові́сть Тихи́к, улю́блений брат і в Господі вірний служи́тель, якого послав я до вас на це са́ме, щоб довідалися ви про нас, і щоб ваші серця він поті́шив. Мир брата́м і любов із вірою від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! Благода́ть зо всіма́, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амі́нь.

Second Reading

Galatians 2

Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!

Second Reading

1 Corinthians 14:1-12

Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше — щоб пророкува́ти. Як гово́рить хто чужою мовою, той не лю́дям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне. А хто пророку́є, той лю́дям говорить на збудува́ння, і на умо́влений, і на розраду. Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе, а хто пророкує, той Церкву будує. Я ж хо́чу, щоб мовами говорили всі, а ліпше — щоб пророкува́ли: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хібащо пояснює, щоб будува́лася Церква. А тепер, як прийду́ я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожи́ток зроблю́, коли не поясню́ вам чи то відкриття́м, чи знання́м, чи пророцтвом, чи наукою? Бо навіть і речі бездушні, що звук видають, як сопілка чи лю́тня, коли б не видавали вони різних звуків, — як пізнати б тоді, що́ бринить або грає? Бо коли сурма́ звук невира́зний дає, — хто до бо́ю гото́витись бу́де? Так і ви, коли мовою не подасте́ зрозумілого слова, — як пізнати, що́ кажете? Ви говоритимете на вітер! Як багато, напри́клад, різних мов є на світі, — і жа́дна з них не без зна́чення! І коли я не знатиму зна́чення слів, то я буду чужи́нцем промовцеві, і промо́вець чужи́нцем мені. Так і ви, що пильнуєте про духовні дари, — дбайте, щоб збагачуватись через них на збудува́ння Церкви!

Second Reading

Ephesians 1:15-23

Тому й я, прочувши про вашу віру в Господа Ісуса, і про любов до всіх святих, не перестаю за вас дя́кувати, і в моли́твах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та об'явлення для пізна́ння Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спа́док у святих, і яка безмірна ве́лич Його сили в нас, що віруємо за ви́явленням поту́жної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі право́руч Себе, вище від усякого уря́ду, і вла́ди, і сили, і панува́ння, і всякого йме́ння, що на́зване не тільки в цім віці, але й у майбу́тньому. І все впокорив Він під ноги Йому́, і Його дав найвище за все — за Голову Церкви, а вона — Його тіло, по́вня Того, що все всім наповня́є!

Gospel

Matthew 26

І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“ Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його. А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“. А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні. Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 12

Не кори́сно хвалитись мені, бо я прийду́ до видінь і об'я́влень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирна́дцять ро́ків тому — чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог — був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, — що до ра́ю був узятий, і чув він слова́ невимо́вні, що не можна люди́ні їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, — хіба тільки своїми не́мочами. Бо коли я захо́чу хвалитись, то безумний не бу́ду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не поду́мав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'я́влень не велича́вся, то да́но мені в тіло колючку, — посланця́ сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не велича́вся. Про нього три ра́зи благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: „До́сить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі“. Отож, краще я буду хвалитись своїми не́мочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебува́ти в неду́гах, у при́кростях, у бі́дах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слаби́й, тоді я сильни́й. Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо. А ознаки апо́стола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме́нах і чу́дах та в силах. Що бо є, що ним ви пони́зилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягаре́м вам не був? Даруйте мені цю провину! Ось утре́тє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягаре́м, — не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батька́м, але дітям батьки́. Я ж з охотою ви́трачуся й себе ви́трачу за душі ваші, хоч що більше люблю́ вас, то менше я лю́блений. Та нехай буде так, — тягара́ я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав. Чи я використо́вував вас через когось із тих, кого́ до вас посилав? Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит ви́користав вас чим? Хіба ми ходили не в одно́му дусі? Хіба не одни́ми стопа́ми? Чи ви зно́ву не ду́маєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову! Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хо́чу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, — хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, сва́ри, на́шепти, пихи́, безладдя, щоб зно́ву, коли я прийду́, не прини́зив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечи́стості, і в пере́любі, і в розпусті, що ко́їли їх.

Gospel

Matthew 20:17-28

Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьо́х, і на дорозі їм сповістив: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, — і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, — і засудять на смерть Його. І поганам Його вони видадуть — на нару́гу та на катува́ння, і на розп'яття́, — але третього дня Він воскресне!“ Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось. А Він їй сказав: „Чого хочеш?“ Вона каже Йому́: „Скажи, щоб оби́два сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — право́руч один, і ліво́руч від Тебе один“. А Ісус відповів і сказав: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму (або христи́тися хрищенням, що я ним хрищу́ся )?“ „Вони кажуть Йому: „Можемо“. Він говорить до них: „Ви питимете Мою чашу (і бу́дете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся). А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вгото́вано“. Як почули це де́сятеро, стали гніватися на обох тих братів. А Ісус їх покликав і промовив: „Ви знаєте, що князі наро́дів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але́ хто великим із вас хоче бути, — хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде він вам за раба. Так само й Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!

Gospel

Luke 6:37-42

Також не судіть, щоб не су́джено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осу́джено; прощайте, то простять і вам. Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, нато́птаною, стру́снутою й перепо́вненою вам у подо́лок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відмі́ряють вам“. Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть? Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його. Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́!

Gospel

Mark 12

І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.