Today's Readings

First Reading

Proverbs 2:1-12

Сину мій, якщо при́ймеш слова мої ти, а нака́зи мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихи́лиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо бу́деш шукати його, немов срі́бла, і бу́деш його ти пошу́кувати, як тих схо́ваних ска́рбів, — тоді зрозумієш страх Господній, і зна́йдеш ти Богопізна́ння, — бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання́ й розум! Він спасі́ння ховає для щирих, мов щит той для тих, хто в невинності ходить, щоб справедливих стежо́к стерегти́, і береже́ Він дорогу Своїх богобі́йних! Тоді ти збагне́ш справедливість та право, і простоту́, всіляку доро́гу добра, бо мудрість уві́йде до серця твого́, і буде приємне знання́ для твоєї душі! розва́жність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегти́ме, щоб тебе врятувати від злої дороги, від люди́ни, що каже лукаве,

First Reading

Exodus 16

І рушили вони з Єліму, і вся громада Ізраїлевих синів прибула́ до пустині Сін, що між Єлімом та між Сіна́єм, п'ятнадцятого дня другого місяця по ви́ході їх з єгипетського кра́ю. І стала ре́мствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині. І говорили їм Ізраїлеві сини: „Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім кра́ї, як ми сиділи над горшком м'яса, як ми їли хліба до́сить! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір“. І промовив Господь до Мойсея: „Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а наро́д вихо́дитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб ви́пробувати його, чи буде він ходити в Моєму Зако́ні, чи ні. А настане шостий день, то приготують, що принесу́ть, і буде подвійне супроти того, що збирають день-у-день “. І сказали Мойсей та Аарон до всіх Ізраїлевих синів: „Настане вечір — і ви довідаєтеся, що Господь вивів вас із єгипетського кра́ю. А настане ра́нок, то побачите славу Господню, бо Він почув ваші ре́мствування на Господа. А ми що́, що ви ре́мствуєте на нас?“ І сказав Мойсей: „Довідаєтесь, як увечорі Господь дасть вам м'яса на їжу, а рано хліба на наси́чення, бо почув Господь ре́мствування ваші, що ви ре́мствуєте на Нього. А ми́ що? Не на нас ре́мствування ваше, а на Господа!“ І сказав Мойсей до Аарона: „Скажи всій громаді Ізраїлевих синів: Наблизьтеся перед лице Господа, бо Він почув ваші ре́мствування!“ І сталося, коли говорив Аарон до всієї громади Ізраїлевих синів, то обернулися вони до пустині, — аж ось слава Господня показалася в хмарі! І промовив Господь до Мойсея, говорячи: „Я почув ре́мствування Ізраїлевих синів. Промовляй до них, кажучи: Під вечір бу́дете їсти м'ясо, а рано наси́титесь хлібом, — і познаєте, що Я — Господь, Бог ваш!“ І сталося ввечорі, і зняли́ся перепели́ці, і покрили та́бір. А рано була верства́ роси навколо табо́ру. І підняла́ся верства́ тієї роси, — аж ось на пове́рхні пустині щось дрі́бне, вузькувате, дрібне, немов па́морозь на землі. І побачили Ізраїлеві сини, та й казали один до одного: „Ман гу?“, бо не знали, що́ то. А Мойсей відказав їм: „Це той хліб, що дав вам Господь на їжу. Це те, що про нього Господь наказав: Збирайте з нього кожен у міру їди́ своєї, го́мер на голову, за числом ваших душ: візьміть кожен для того, хто в наме́ті його. I зробили так Ізраїлеві сини, і назбирали хто більше, а хто менше. І зміряли вони гомером, — і не мав зайвого той, хто зібрав більше, а хто зібрав менше, не мав нестачі, — зібрали кожен у міру своєї їди́! І сказав до них Мойсей: „Нехай ніхто не лишає з ньо́го до ра́нку!“ Та не послухали вони Мойсея, і дехто позоставля́ли з нього до ранку, а воно зачерви́віло, і стало смердюче. І розгнівався на них Мойсей! І збирали його щора́нку, кожен у міру своєї їди. А розгрівалося сонце — і воно розтавало. І сталося шостого дня, — поназби́рували вони хліба подвійно, два гомери на одного. І посхо́дилися всі начальники громади, і розповіли Мойсеєві. А він сказав до них: „Це те, що говорив Господь: Повний спокій, субота свята для Господа взавтра. Що бу́дете пекти — печіть, а що бу́дете варити — варіть, а все позостале покладіть собі на схо́вок до ра́нку“. І поклали його аж до ранку, як Мойсей наказав, і не засмерділось воно, і черви́ не було в нім. І сказав Мойсей: „Їжте його сьогодні, бо сьогодні субота для Господа. Сьогодні не зна́йдете його на полі. Шість день будете збирати його, а дня сьомого — субота: не бу́де в ній того“. І сталося сьо́мого дня, повихо́дили були з наро́ду збирати, та не знайшли. І сказав Господь до Мойсея: „Аж доки ви будете відмовлятися виконувати заповіді Мої та зако́ни Мої? Побачте, — Господь дав вам суботу, тому Він дає вам шостого дня хліба двох днів. Сидіть кожен у себе, — нехай сьомого дня не виходить ніхто з свого місця!“ І сьомого дня наро́д відпочивав. І назвав Ізраїлів дім ім'я́ тому: ма́нна. Вона була́, як коріяндрове насі́ння, біла, а смак її, — як тісто в меду. І сказав Мойсей: „Оце те, що наказав Господь: Напо́вни нею го́мер на схо́вок для ваших поколінь, щоб бачили той хліб, яким Я годував вас на пустині, коли Я виводив вас із єгипетського кра́ю“. І сказав Мойсей до Аарона: „Візьми одну посу́дину, і поклади туди повний го́мер ма́нни, і постав її перед Господнім лицем на схо́вок для ваших поколінь“. І як наказав Бог Мойсею, так поставив її Аарон перед ковчегом свідоцтва на сховок. А Ізраїлеві сини їли ту манну сорок літ, аж до прибуття́ їх до краю заселеного, їли манну аж до прихо́ду їх до границі ханаанського кра́ю. А го́мер — він десята частина ефи.

First Reading

Numbers 6:22-27

І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Промовляй до Аарона та до синів його, говорячи: Так благословляйте Ізраїлевих синів, говорячи їм: Нехай Господь поблагосло́вить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лице́м Свої́м, і нехай буде милости́вий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! Вони будуть кликати Ймення Моє на Ізраїлевих синів, а Я благословлятиму їх!“

Morning Prayer — First Lesson

Deuteronomy 28

„І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати ви́конання всіх Його заповідей, що я наказую тобі сьогодні, то поставить тебе Господь, Бог твій, найвищим над усі народи землі. І при́йдуть на тебе всі оці благослове́ння, і досягнуть тебе, коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого. Благослове́нний ти в місті, і благослове́нний ти на полі! Благослове́нний плід утроби твоєї, і плід твоєї землі, і плід худоби твоєї, по́рід биків твоїх і коті́ння ота́ри твоєї! Благослове́нний твій кіш та діжа́ твоя! Благослове́нний ти у вході своїм, і благослове́нний ти в ви́ході своїм! Господь учинить, що вороги́ твої, які повстають на тебе, будуть побиті перед тобою, — вони однією доро́гою вийдуть навпере́йми тебе, а сімома́ дорогами втікатимуть перед тобою. Господь накаже Своєму благослове́нню бути з тобою в комо́рах твоїх, та в усьому, чого доторкнеться рука твоя, і благословлятиме тебе в краю́, що Господь, Бог твій, дає тобі. Господь поставить тебе Собі за святий народ, як присягнув був тобі, коли ти будеш доде́ржуватися за́повідей Господа, Бога твого, і пі́деш дорогами Його. І побачать усі народи землі, що Господнє Ім'я́ кличеться на тобі, — і будуть боятися тебе. І Господь дасть тобі добрий при́ріст у пло́ді утроби твоєї, і в пло́ді худоби твоєї, і в пло́ді поля твого на тій землі, що Господь заприсягнув був батькам твоїм, щоб дати тобі. Господь відчинить для тебе Свою добру скарбни́цю, небеса́, щоб дати дощ для кра́ю твого в ча́сі його, і щоб поблагослови́ти всякий чин твоєї руки. І ти позичатимеш багатьом народам, а сам не позичатимеш ні в кого. І вчинить тебе Господь головою, а не хвостом, і ти будеш тільки ве́рхом, а не будеш до́лом, коли будеш слухатися заповідей Господа, Бога свого, що я сьогодні наказую тобі, щоб додержувати й виконувати, і не відступиш від усіх тих слів, що я сьогодні наказую вам, ані право́руч, ані ліво́руч, щоб ходити за іншими бога́ми й служити їм. Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати викона́ння всіх Його заповідей та постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, то при́йдуть на тебе всі оці прокля́ття, і досягнуть тебе: Прокля́тий ти в місті, і прокля́тий ти в полі! Проклятий кіш твій та діжа́ твоя! Проклятий плід утро́би твоєї та плід твоєї землі, по́рід биків твоїх та коті́ння отари твоєї! Прокля́тий ти у вході своїм, і проклятий ти в виході своїм! Пошле Господь на тебе прокля́ття, і замі́шання, і нещастя на всякий по́чин твоєї руки, що ти зробиш, аж поки ти не будеш ви́гублений, і аж поки ти скоро не загинеш через зло твоїх чи́нів, що опустив ти Мене. Прилі́пить Господь до тебе морови́цю, аж поки вона не вигубить тебе з-над землі, куди ти входиш посісти її. Ударить Господь тебе сухо́тами, і пропа́сницею, і запа́ленням, і гаря́чкою, і мече́м, і посу́хою, і ірже́ю, — і вони будуть гнати тебе, аж поки ти не загинеш. І стане небо твоє, що над твоєю головою, міддю, а земля, що під тобою, залізом. Дасть Господь замість дощу Краєві твоєму ку́ряву, а порох із неба буде схо́дити на тебе, аж поки не будеш ти вигублений. Віддасть тебе Господь на пора́зку твоїм ворогам. Однією дорогою ти ви́йдеш навперейми його, а сімома́ дорогами втікатимеш перед ним, і будеш розпорошений по всіх ца́рствах землі. І буде твій труп на їжу для всякого пта́ства небесного та для худоби зе́мної, і не буде нікого, хто б їх пополо́шив. Ударить тебе Господь єгипетським гнояко́м, ґу́дзами, лишая́ми, стру́пами такими, що не зможеш їх ви́лікувати. Ударить тебе Господь божеві́ллям, і сліпото́ю, і туподу́мством. І будеш ти ма́цати в пі́вдень, як ма́цає сліпий у те́мряві, і не матимеш пово́дження в дорогах своїх, і будеш ти по всі дні тільки ути́скуваний та грабо́ваний, та не буде кому боронити. Одру́жишся з жінкою, та хто інший лежатиме з нею. Хату збудуєш, та в ній не сидітимеш. Засадиш виноградинка, та не будеш користатися ним. Заколений буде віл твій на оча́х твоїх, та їсти не будеш із нього. Твій осел буде заграбо́ваний перед тобою, і не вернеться до тебе. Ота́ра твоя ві́ддана буде ворогам твоїм, і не буде кому боронити тебе. Сини твої та до́чки твої будуть віддані іншому наро́дові, а очі твої будуть бачити й гинути за ними ці́лий день, а твоя рука не матиме сили. Плід твоєї землі та ввесь труд твій поїсть народ, якого ти не знав, а ти будеш тільки ути́скуваний та гно́блений по всі дні. І ти збожево́лієш від того, що бачитимуть очі твої. Ударить тебе Господь злим гнояко́м на колінах і на сте́гнах, від якого не зможеш ви́лікуватися, від стопи ніг твоїх і аж до че́репа твого. Відведе́ Господь тебе та царя твого, якого поставиш над собою, до народу, якого не знав ти та батьки́ твої, і ти будеш служити там іншим бога́м, — де́реву та ка́меневі. І станеш ти страхі́ттям, погово́ром та посміхо́вищем серед усіх наро́дів, куди відведе́ тебе Господь. Багато насіння ви́несеш на поле, та мало збереш, — бо пожере́ його сарана́. Позасаджуєш виноградники й будеш обробляти, та не будеш пити вина й не будеш збирати, — бо пожере його черва́. Будуть у тебе оливки по всім кра́ї твоїм, та оливою не будеш маститися, — бо поспада́є оливка твоя. Ти поро́диш синів і дочо́к, та не будуть для тебе вони, — бо пі́дуть у неволю. Усяке твоє де́рево та плід твоєї землі обсяде черва́. Прихо́дько, що серед тебе, піднесеться понад тебе ви́соко-ви́соко, а ти зі́йдеш низько-низько. Він тобі позичатиме, а ти йому не позичатимеш, він стане головою, а ти станеш хвостом. І при́йдуть на тебе всі оці прокля́ття, і будуть гнати тебе, і доженуть тебе, аж поки ти будеш ви́гублений, бо не слухав ти голосу Господа, Бога свого, щоб виконувати заповіді Його та постанови Його, що Він наказав був тобі. І будуть вони на тобі на озна́ку та на до́каз, та на насінні твоєму аж навіки. За те, що не служив ти Господе́ві, Богові своєму, у радості та в добрі серця, із рясно́ти всього, то будеш служити во́рогові своєму, якого Господь пошле на тебе, у голоді, і в пра́гненні, і в наготі́, і в недостатку всього, а він дасть залізне ярмо́ на твою шию, аж поки вигубить тебе. Господь нанесе на тебе народ іздале́ка, з кінця землі, так, як летить орел, народ, що мови його ти не розумієш, народ жорсто́кий, що не зважатиме на старо́го, а для юнака́ не буде милости́вий. І він буде жерти плід твоєї худоби та плід твоєї землі, аж поки вигубить тебе, і він не позоставить тобі збіжжя, ані виноградного со́ку, ані оливи, ані по́роду биків твоїх, ані коті́ння ота́ри твоєї, аж поки вигубить тебе. І він буде облягати тебе в усіх твоїх бра́мах, аж поки порозвалює по всім твоїм кра́ї твої міцні і укрі́плені му́ри, на які ти наді́явся, і буде гноби́ти тебе в усіх твоїх брамах по всім твоїм кра́ї, що дав тобі Господь, Бог твій. І будеш ти їсти плід утро́би своєї, тіло синів своїх та дочо́к своїх, що дав тобі Господь, Бог твій, в обло́зі та в у́тиску, яким буде гноби́ти тебе твій ворог. Кожен найлагідні́ший серед тебе й найбільше ви́пещений, — буде око його лихе на брата свого, і на жінку ло́ня свого, і на решту синів своїх, що позоставить їх ворог, щоб не дати ані о́дному з них тіла синів своїх, що буде він їсти, бо йому не позоста́неться нічого в обло́зі та в у́тискові, яким буде утиска́ти тебе твій ворог по всіх твоїх брамах. Найлагідні́ша між тобою й найбільше ви́пещена, що через пе́щення та ніжність не про́бувала ставити на землю стопи́ своєї ноги, — зле буде око її на мужа ло́ня свого, і на сина свого, і на дочку́ свою, і на по́слід, що виходить з-поміж ніг її при породі, і на дітей своїх, що поро́дить, — бо поїсть їх таємно через недостаток усього в обло́зі та в у́тиску, яким буде гноби́ти тебе твій ворог у брамах твоїх. Якщо ти не будеш доде́ржувати, щоб виконувати всі слова́ цього Зако́ну, написані в цій книзі, щоб боятися того славного й страшно́го Ймення Господа, Бога твого, то Господь наведе́ надзвичайні порази на тебе, та порази на насіння твоє, порази великі та певні, і хвороби злі та постійні. І наведе́ Він на тебе всякий єгипетський біль, якого боявся ти, а він пристане до тебе. Також усяку хворобу та всяку поразу, що не написана в книзі цього Зако́ну, — наведе́ їх Господь на тебе, аж поки бу́деш ти ви́гублений. І позостане вас мало, — за́мість того, що були ви, щодо числе́нности, як зо́рі небесні, — бо ти не слухався голосу Господа, Бога свого. І станеться, як Господь радів був вами, коли робив вам добро, і коли розмно́жував вас, так буде радіти Господь вами, коли вигубля́тиме вас та коли вини́щуватиме вас, — і ви будете ви́рвані з-над цієї землі, куди ти входиш посісти її. І розпоро́шить тебе Господь серед усіх народів від кінця землі й аж до кінця землі, і ти служитимеш там іншим бога́м, яких не знав ані ти, ані батьки твої, — де́реву та ка́меневі. І поміж цими народами не будеш ти спокійний, і не буде місця спочи́нку для стопи́ твоїх ніг. І Господь дасть тобі там серце тремтя́че, і осла́блення очей, і омліва́ння душі. І буде життя твоє ви́сіти на волоску перед тобою і ти боятимешся вдень та вночі, і не будеш певний свого життя. Уранці ти скажеш: „О, якби вечір!“, а ввечері скажеш: „О, якби ра́нок!“ зо стра́ху серця свого, що будеш боятися, та з виді́ння очей своїх, що будеш бачити. І верне тебе Господь до Єгипту на кораблях тією дорогою, про яку я казав тобі, що вже більше не побачиш її, і там ви продаватиметеся ворогам своїм за рабів та за невільниць, — та не буде покупця́“. Оце слова заповіту, що наказав був Господь Мойсеєві скласти з Ізраїлевими синами в моавському кра́ї, окрім того заповіту, що склав був із ними на Хори́ві.

Epistle

Genesis 27:6-40

А Ревека сказала Якову, синові своєму, говорячи: „Ось я чула, як твій ба́тько казав до Ісава, брата твого, говорячи: „Принеси но здобич мисливську мені, і зроби мені наїдок смачний, — нехай з'їм, і поблагословлю тебе перед лицем Господнім перед смертю своєю“. А тепер, сину мій, послухай мого голосу, те, що я розкажу́ тобі. Іди до отари, і візьми мені звідти двоє добрих козлят, а я їх приготую, як наїдок смачний для батька твого, як він любить. І принесеш батькові своєму, і бу́де він їсти, щоб поблагословити тебе перед смертю своєю“. І промовив Яків до Ревеки, матері своєї: „Таж брат мій Ісав — чоловік волохатий, а я — чоловік гладенький! Може обмацає мене батько мій, і я стану в очах його як обманець, і спроваджу на себе прокля́ття, а не благослове́ння“. І сказала йому його мати: „На мені прокляття твоє, сину мій! Тільки послухай слів моїх, та йди принеси мені“. І пішов він, і взяв, і приніс своїй матері. І зробила мати його наїдок смачни́й, як любив його ба́тько. I взяла Ревека гарні вбрання́ свого старшого сина Ісава, що були в домі з нею, і вбрала молодшого сина свого Якова. А шкури козлят наділа на руки йому, і на гладеньку шию його. І дала смачний наїдок та хліб, що вона спорядила, у руку Якова, сина свого. І прибув він до ба́тька свого та й сказав: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я. Хто ти, мій сину?“ А Яків промовив до батька свого: „Я Ісав перворідний. Я зробив, як сказав ти мені. Уставай, сядь і попоїж із здо́бичі мисливської, щоб душа́ твоя поблагословила мене“. І сказав Ісак до сина свого: „Як це ти так швидко знайшов, сину мій?“ А той відказав: „Бо мені допоміг Господь, Бог твій“. І промовив Ісак до Якова: „Підійди но, і нехай я обмацаю тебе, сину мій, чи ти — це син мій Ісав, чи ні“. І підійшов Яків до Ісака, батька свого. А той обмацав його та й сказав: „Голос — голос Яковів, а руки — руки Ісавові“. І не впізнав він його, бо були́ його руки — як руки Ісава, брата його, волохаті, і поблагословив він його. І сказав він: „То ти син мій Ісав?“ А той відказав: „Я“. І промовив Ісак: „Подай же мені, і нехай з'їм з мисливської здо́бичі сина мого, щоб поблагословила тебе душа моя“. І подав він йому, і він їв, і приніс йому вина, і він пив. І промовив до нього Ісак, його батько: „Підійди ж, і поцілуй мене, сину мій!“ І він підійшов, і поцілував його. А той понюхав запах вбрання його, і поблагословив його, та й сказав: „Дивись, запах сина мого — немов запах поля, що його Господь благословив! І хай Бог тобі дасть з роси Неба, і з ситости землі, і збіжжя багато й вина молодого! Нехай тобі служать наро́ди, і народи нехай тобі кланяються! Будь паном для бра́ттів своїх, і нехай тобі кланяються сини матері твоєї. Хто тебе проклинає — прокля́тий, а хто поблагосло́вить тебе — благослове́нний!“ І сталося, як закінчив був Ісак благословляти Якова, і сталося, тільки но вийшов був Яків від обличчя Ісака, батька свого, аж Ісав, його брат, прийшов з полюва́ння свого. І також він приготовив наїдок смачний, і батьку своєму приніс. І сказав він до батька свого: „Нехай встане мій батько, і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!“ І озвався до нього Ісак, його батько: „Хто ти?“ А той відказав: „Я син твій, — твій перворідний Ісав“. І Ісак затремтів тремтінням аж надто великим, та й сказав: „Хто ж тоді той, що мисливську здобич зловив, і до мене приніс, а я попоїв від усього, поки прийшов ти, і я поблагословив його? І він буде благослове́нний!“ Як Ісав почув слова́ батька свого, то закричав криком сильним та вельми гірким. І сказав він до батька свого: „Поблагослови мене, — також мене, батьку мій!“ А той відказав: „Обманом прийшов був твій брат, та й забрав благослове́ння твоє!“ І промовив Ісав: „Тому звалось ім'я́ його: Яків, і він обманив два рази мене: забрав перворідство моє, а це тепер забрав благослове́ння моє“. І сказав він: „Чи ти не заховав для мене благослове́ння?“ А Ісак відповів і промовив до Ісава: „Тож я вчинив його паном для тебе, та дав йому всіх братів його за рабів. І я забезпечив його хлібом і молодим вином. А що ж тоді тобі я зроблю́, сину мій?“ І сказав Ісав до батька свого: „Чи в тебе одне те благослове́ння, батьку мій? Поблагослови мене, — також мене, батьку мій!“ І підніс Ісав голос свій, та й заплакав... І відповів Ісак, батько його, та й промовив до нього: „Ото буде сади́ба твоя без ситости землі, і без роси небесної згори. І зо свого меча будеш жити, і будеш служити ти брату своєму. Та однако коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї...“

First Reading

Isaiah 46

Бел упав на коліна, зігнувся Нево́, — стали і́доли їхні для звіри́ни й худоби. Те, що колись ви носили, накладене, мов той тяга́р на худобу пому́чену. Зігнулися й ра́зом упали вони на коліна; не могли врятува́ти тягара́, і самі до поло́ну пішли. Почуйте Мене, доме Яковів, та ввесь за́лишку дому Ізраїлевого, яких від живота Я підняв, носив від утро́би, і Я буду Той Самий до ста́рости вашої, і до сивини вас носи́тиму, Я вчинив, і Я буду носити, й Я дви́гатиму й поряту́ю! До ко́го Мене ви вподо́бите та прирівня́єте, до кого подібним Мене́ ви учините, щоб схожому бути? Ті, що золото сиплють з киси́, срібло ж важать вагою, вина́ймлюють золотаря́, щоб із того їм бога зробив, і перед ним вони падають та поклоня́ються, носять його на плечі́, підіймають його, і ставлять його на місці його. І стоїть, і з місця свого́ він не рухається; коли ж хто до нього кричить, то він не відпові́сть, і не врятує його від недолі. Пам'ятайте про це та змужні́йте, візьміть це на розум, прови́нники! Пам'ятайте про давнє, відвічне, бо Я Бог, і немає більш Бога, й ніко́го, як Я, що звіщаю кінець від поча́тку, і напере́д — що не сталося ще, і що говорю́: „Мій за́мір відбу́деться, і всяке жада́ння Своє Я вчиню́“, що хижого пта́ха зо схо́ду прикли́кую, з кра́ю далекого мужа Своєї поради! Так, Я сказав — те й спрова́джу, що Я задумав був — теє зроблю́! Почуйте Мене, твердосе́рді, далекі від справедливости! Я Свою справедливість набли́зив, — вона недале́ко, а спасі́ння Моє не припі́зниться, і дам на Сіоні спасі́ння, дам Ізраїлеві Свою ве́лич!

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 18

І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“ А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“. До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“ І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог! Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“. А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“ Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“ А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий. Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“. Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“ І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“. А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“. І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.

Responsorial Psalm

Psalm 112

Gospel

Luke 15:11-32

І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини. І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти. І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й. I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́. Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“. І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“. А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги. Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони. А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці. І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“ А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“. І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“. І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“

Responsorial Psalm

Psalm 65

Responsorial Psalm

Psalm 66

Responsorial Psalm

Psalm 63

Evening Prayer — First Lesson

Deuteronomy 29

І скликав Мойсей усього Ізраїля та й сказав їм: „Ви бачили все, що́ зробив був Господь на ваших оча́х в єгипетськім кра́ї фараонові, і всім рабам його та всьому його кра́єві, — ті великі ви́пробування, що бачили очі твої, ті великі ознаки та чу́да, та не дав вам Господь серця, щоб пізнати, і очей, щоб бачити, і ушей, щоб слухати, аж до дня цього. І провадив я вас сорок літ пустинею, — не зужили́ся одежі ваші на вас, а чо́біт твій не зужився на твоїй нозі. Не їли ви хліба, і вина та п'янко́го напо́ю не пили ви, щоб пізнати, що Я — Господь, Бог ваш. А коли ви прийшли до цього місця, то вийшов був навпере́йми вас на війну Сиго́н, цар хешбо́нський, та Оґ, цар баша́нський, — і побили ми їх, і забрали ми їхній край, та й дали його на спа́док Руви́мовим та Ґа́довим та половині племени Манасі́їного. Додержуй же слів цього́ заповіту, і виконуй їх, щоб мали ви пово́дження в усьому, що́ будете робити. Ви стоїте́ сьогодні всі перед лицем Господа, Бога вашого: го́лови ваші, племе́на ваші, старші́ ваші та урядники ваші, усякий Ізраїлів муж, діти ваші, ваші жінки́ та твій прихо́дько, що посеред табо́рів твоїх від колія́ дров твоїх аж до черпача́ твоєї води, щоб ти ввійшов у запові́т Господа, Бога свого, та в клятву Його, що Господь, Бог твій, сьогодні складає з тобою, щоб поставити сьогодні тебе народом для Себе, а Він буде тобі Богом, як Він говорив був тобі, і як присягнув був батька́м твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову. І не з вами самими я складаю цього заповіта та цю клятву, але теж і з тим, хто тут з нами сьогодні стоїть перед лицем Господа, Бога нашого, так і з тим, хто сьогодні не з нами тут. Бо ви знаєте, що ми сиділи були в єгипетськім кра́ї, і що ми прохо́дили серед тих народів, які ви перейшли́, І ви бачили їхні огиди та їхніх бовва́нів, дерево та камінь, срібло та золото, що з ними. Стережіться, щоб не був серед вас чоловік або жінка, або рід, або пле́м'я, що серце його сьогодні відверта́ється від Господа, Бога нашого, щоб піти служити богам цих народів, щоб не був серед вас корінь, що виро́щує їдь та поли́н, щоб не було, що коли він почує слова́ цього прокля́ття, то поблагословиться в серці своїм, говорячи: Мир буде мені, хоч і ходитиму в сваволі свого серця. Тоді загине і напо́єний, і спра́гнений. Не захоче Господь простити йому́, бо тоді запа́литься Господній гнів та лютість Його на цього чоловіка, і буде лежати на ньому все прокляття, написане в цій книзі, і Господь витре ім'я́ його з-під неба. І відділить його Господь на зло від усіх Ізраїлевих племе́н, згідно з усіма́ прокляттями заповіту, написаного в цій книзі Зако́ну. І скаже останнє покоління, ваші сини, що постануть за вами, і чужий, що при́йде з далекої країни, і побачить порази цього Кра́ю та його хвороби, які пошле́ Господь на нього: сірка та сіль, погорі́лище — уся земля його, не буде вона засі́ювана, і не пустить росли́н, і не зі́йде на ній жодна трава, як по знищенні Содо́му та Гомо́ри, Адми та Цевоїму, що поруйнував був Господь у гніві Своїм та в люті Своїй. І скажуть усі ті наро́ди: „Для чого Господь зробив так цьому кра́єві? Що то за горіння цього великого гніву?“ І скажуть: „За те, що вони покинули заповіта Господа, Бога сво́їх батьків, якого Він склав був із ними, коли виво́див їх з єгипетсього кра́ю. І вони пішли, і служили іншим богам, і вклонялися їм, богам, що не знали їх, і що Він не приділив їм. І запалився Господній гнів на цей край, щоб навести на нього все прокляття, написане в цій книзі. І вирвав їх Господь з-над цієї землі в гніві, і в люті, і в великім обу́ренні, та й кинув їх до іншого кра́ю, як цього дня. Закрите те, що є Господа, Бога нашого, а відкрите — наше та наших синів аж навіки, щоб вико́нувати всі слова́ цього Зако́ну“.

Second Reading

Hebrews 7

Бо цей Мелхиседе́к, цар Сали́му, священик Бога Всеви́шнього, що був стрів Авраама, як той вертався по пора́зці царів, і його поблагослови́в. Авраам відділив йому й десяти́ну від усього, — найперше бо він визначає „цар праведности“, а потім „цар Сали́му“, цебто „цар миру“. Він без ба́тька, без матері, без родово́ду, не мав ані поча́тку днів, ані кінця життя, уподо́бився Божому Сину, — пробуває священиком за́вжди. Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам! Ті з синів Леві́євих, що свяще́нство приймають, мають заповідь — брати за Зако́ном десятину з наро́ду, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових сте́гон. Але цей, що не похо́дить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обі́тницю мав. І без усякої супере́чки більший меншого благословляє. І тут люди смерте́льні беруть десяти́ну, а там той, про якого засвідчується, що живе. І, щоб сказати отак, через Авраама і Леві́й, що бере десятини, дав сам десятини. Бо ще в ба́тькових сте́гнах він був, коли стрів його Мелхиседе́к. Отож, коли б досконалість була через свяще́нство леви́тське, — бо люди Зако́на оде́ржали з ним, — то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседе́ковим, а не зватися за чином Ааро́новим? Коли бо свяще́нство зміняється, то з потреби буває переміна й Зако́ну. Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до же́ртівника. Бож відо́мо, що Госпо́дь наш походить від Юди, а про це плем'я́, про свяще́нство його, нічого Мойсей не сказав. І ще більше відо́мо, коли повстає на подобу Мелхиседе́ка Інший Священик, що був не за зако́ном тілесної заповіді, але з сили незнища́льного життя. Бо свідчить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“. Попере́дня бо заповідь відкладається через не́міч її та некори́сність. Бо не вдоскона́лив нічого Зако́н. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога. І поскільки воно не без клятви, — вони бо без клятви були́ священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: „Клявся Госпо́дь — і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“, — то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту! І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм, але Цей, що навіки лишається, безперестанне Свяще́нство Він має. Тому може Він за́вжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він за́вжди живий, щоб за них заступи́тись. Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлоби́вий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса́, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше прино́сити жертви за власні гріхи, а потому за лю́дські гріхи, — бо Він це раз наза́вжди вчинив, принісши Само́го Себе. Зако́н бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Зако́ном, ставить Сина, Який досконалий навіки!

Second Reading

I Thessalonians 1

Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим, зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. І ви стали наслідувачі нам і Господе́ві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого, так що ви стали взірце́м для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо проне́слося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чого́сь. Вони бо звіщають про нас, який був при́хід наш до вас, і як ви наверну́лись до Бога від і́долів, щоб служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбу́тнього гніву.

Second Reading

Galatians 2:1-10

Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке.

Second Reading

Jonah 2:1-10

І призна́чив Госпо́дь велику рибу, щоб вона проковтну́ла Йону. І був Йона в сере́дині цієї риби три дні та три ночі. І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, та й казав: „Я кли́кав з нещастя свого до Господа, — і відповідь дав Він мені, із ну́тра шеолу кричав я, — і почув Ти мій голос! І Ти кинув мене в глибочі́нь, у серце моря, і поті́к оточив був мене. Усі хвилі Твої та буру́ни Твої надо мною пройшли́. І сказав я: Я ви́гнаний з-перед очей Твоїх, проте́ ще побачу я храм Твій святий. Вода аж по душу мене обгорну́ла, безо́дня мене оточи́ла, очере́т обвива́є круго́м мою го́лову! Я зійшов аж до спо́ду гори, а земля — її за́суви стали за мною навіки! Та піді́ймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій! Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогада́в, — і молитва моя ця до Тебе доли́нула, до храму святого Твого! Ті, що трима́ються ма́рних божкі́в, — свого Милосердного кидають. А я голосно́ю подякою принесу́ Тобі жертву, про що присягав я, те ви́конаю. Спасі́ння — у Господа!“

Gospel

Luke 1

Через те, що багато-хто брались складати опо́вість про спра́ви, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто споча́тку були самови́дцями й слу́гами Сло́ва, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодосто́йний Тео́філе, щоб пізнав ти істо́ту науки, якої навчився. За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім'я́ Заха́рій, з денної черги́ Аві́я, та дружина його із дочо́к Ааро́нових, а ім'я́ їй Єлисавета. І обо́є вони були праведні перед Богом, бездоганно сповня́ючи заповіді й постанови Господні. А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, — та й віку старого обо́є були́. І ось раз, як у порядку своєї черги́ він служив перед Богом, за звича́єм свяще́нства, жеребко́м йому випало до Господнього храму ввійти й покади́ти. Під час же каді́ння вся бе́зліч народу молилась знадво́ру. І з'явивсь йому ангол Господній, ставши право́руч кадильного же́ртівника. І стриво́живсь Захарій, побачивши, і о́страх на нього напав. А ангол до нього промовив: „Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружи́на твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому йме́ння Іван. І він буде на радість та втіху тобі, і з його наро́дження багато-хто втішаться. Бо він бу́де великий у Господа, „ні вина, ні п'янко́го напо́ю не питиме“, і напо́вниться Духом Святим ще з утро́би своєї матері. І багато синів із Ізраїля він наве́рне до їхнього Господа Бога. І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, „щоб серця́ батьків приверну́ти до дітей“, і неслухняних — до мудрости праведних, щоб готових людей споряди́ти для Господа“. І промовив Захарій до Ангола: „Із чо́го пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похи́лого віку“. А ангол прорік йому в відповідь: „Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене по́слано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Нови́ну. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться ча́су свого́!“ А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого́ забаривсь він у храмі. Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки́ їм давав, — і залиши́вся німий. І як дні його служби скінчи́лись, він вернувся до дому свого́. А після тих днів зачала́ його дружи́на Єлисавета, і таїлась п'ять місяців, кажучи: „Так для мене Господь учинив за тих днів, коли згля́нувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми́!“ А шостого місяця від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т, до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я. І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная, Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“ Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння. А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть ти знайшла́! І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всеви́шнього зва́ний, і Господь Бог дасть Йому престола Його ба́тька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюва́нню Його не буде кінця“. А Марія озвалась до ангола: „Як же станеться це, коли мужа не знаю?“ І ангол промовив у відповідь їй: „Дух Святий зли́не на тебе, і Всеви́шнього сила обго́рне тебе, через те то й Святе, що наро́диться, бу́де Син Божий! А ото твоя родичка Єлисаве́та — і вона зачала́ в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо „для Бога нема неможливої жодної речі!“ А Марія промовила: „Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!“ І відійшов а́нгол від неї. Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине. І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї! І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“ А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе, і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́! Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м! Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати, як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“ І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́. А Єлисаветі настав час родити, — і сина вона породила. І почули сусіди й роди́на її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішалися ра́зом із нею. І сталося во́сьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йме́нням ба́тька його — Заха́рій. І озвалася мати його та й сказала: „Ні, — нехай на́званий буде Іван!“ А до неї сказали: „Таж у роди́ні твоїй нема жодного, який на́званий був тим ім'я́м!“ І кива́ли до батька його, — як хотів би назвати його? Попросивши ж табличку, написав він слова́: „Іван імення йому“. І всі дивувались. І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, — і він став говорити, благословляючи Бога! І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верхови́нах юдейських проне́слася чутка про це все. А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: „Чим то буде дитина оця?“ І Господня рука була з нею. Його ж батько Захарій напо́внився Духом Святим, та й став пророкувати й казати: „Благослове́нний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій! Він ріг спасі́ння підні́с нам у домі Давида, Свого слуги, як був заповів відвіку уста́ми святих пророків Своїх, що від ворогі́в наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників, що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт, що дотримає й нам ту прися́гу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю́ нашому, щоб ми, ви́зволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого. Ти ж, дитино, станеш пророком Всеви́шнього, бо будеш ходи́ти перед Господом, щоб дорогу Йому приготува́ти, щоб наро́ду Його дати пізнати спасі́ння у відпу́щенні їхніх гріхів, через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в те́мряві й тіні смерте́льній, щоб спрямува́ти наші ноги на дорогу спокою!“ А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебува́ла в пустинях до дня свого з'я́влення перед Ізраїлем.

Evening Prayer — Second Lesson

Colossians 2

Я хо́чу, щоб ви знали, яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, хто в Лаодикі́ї, і за всіх, хто не бачив мого тіле́сного обличчя. Хай потішаться їхні серця́, у любові поє́днані, для всякого багатства повного розуміння, для пізна́ння таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізна́ння заховані. А це говорю́, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці. Бо хоч тілом я й неприсутній, та духом я з вами, і з радістю бачу ваш порядок та твердість вашої віри в Христа. Отже, як ви прийняли́ були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорі́нені й збудо́вані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас на́вчено, збагачуючись у ній з подякою. Стережіться, щоб ніхто вас не звів філосо́фією та марно́ю ома́ною за переда́нням лю́дським, за стихі́ями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота́ Божества́. І ви маєте в Нім повноту́, а Він — Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були́ й обрізані нерукотво́рним обрі́занням, скинувши лю́дське тіло гріховне в Христовім обрі́занні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й ра́зом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були́ в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив ра́зом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописа́ння на нас, що нака́зами було проти нас, — Він із сере́дини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши вла́ди й начальства, сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті! Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво́, чи за чергове свято, чи за новомі́сяччя, чи за суботи, — бо це — тінь майбу́тнього, а тіло — Христове. Нехай вас не зводить ніхто уда́ваною покорою та службою ангола́м, вдаючися до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови, від Якої все тіло, сугло́бами й зв'я́зями з'є́днане й змі́цнене, росте зростом Божим. Отож, як ви вмерли з Христом для стихі́й світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай, бо то все зни́щиться, як уживати його, — за при́казами та наукою лю́дською. Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знеси́люванні тіла, та не має якогось зна́чення, хіба щодо наси́чення тіла.

Gospel

Mark 3:7-19

А Ісус із Своїми у́чнями вийшов над море. І на́товп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї, і з Єрусалиму, і з Ідуме́ї, і з-за Йорда́ння, і з Ти́ру й Сидо́ну. На́товп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього. І сказав Він до у́чнів Своїх нагото́вити чо́вна Йому, через натовп, щоб до Нього не ти́снулись. Бо Він багатьох уздоро́вив, так що хто тільки не́мочі мав, то ти́слись до Нього, щоб Його доторкну́тись. І ду́хи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: „Ти Син Божий!“ А Він їм суво́ро наказував, щоб вони Його не виявля́ли. І Він вийшов на го́ру, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони вла́ду вздоровля́ти неду́ги й виго́нити де́монів. І визначив Він оцих Дванадцятьо́х: Си́мона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведе́євого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанерге́с, цебто „сини гро́мові“, і Андрія, і Пилипа, і Вартоломі́я, і Матві́я, і Хому́, і Якова Алфі́євого, і Таде́я, і Си́мона Канані́та та Юду Іскаріо́тського, що й видав Його.

Gospel

Mark 3:6-12

Фарисеї ж негайно пішли та з іродія́нами раду зробили на Нього, — як Його погубити. А Ісус із Своїми у́чнями вийшов над море. І на́товп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї, і з Єрусалиму, і з Ідуме́ї, і з-за Йорда́ння, і з Ти́ру й Сидо́ну. На́товп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього. І сказав Він до у́чнів Своїх нагото́вити чо́вна Йому, через натовп, щоб до Нього не ти́снулись. Бо Він багатьох уздоро́вив, так що хто тільки не́мочі мав, то ти́слись до Нього, щоб Його доторкну́тись. І ду́хи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: „Ти Син Божий!“ А Він їм суво́ро наказував, щоб вони Його не виявля́ли.

Gospel

Matthew 27

А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́. Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим, та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“. І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився. А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“. А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“. Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував. Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“ А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований. Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони. Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали. Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“. А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти. Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“. Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“ А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“ І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“. А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“ Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був. Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього. І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били. А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́. А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“, дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба. І, посідавши, стерегли́ Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч. А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали, і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“ Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили: „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“. Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті. А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“ цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́. А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити. Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“. А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав. І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі, і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“ Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували. Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих. А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́, і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов. Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу. А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“. Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“. І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.