Today's Readings

First Reading

Genesis 7:1-24

І сказав Господь Ноєві: „Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді. Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої — двоє: самця та самицю її. Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі. Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, — і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!“ І зробив Ной усе, як звелів був Господь. А Ной був віку шостисот літ, і стався пото́п, — вода на землі. І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу. Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі, по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів. І сталося по семи днях, — і во́ди потопу лину́ли на землю. Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, — цього дня відкрилися всі джере́ла великої безодні, і розчинилися небесні розтвори. І був дощ на землі сорок день і сорок ночей. Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними, вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазу́є по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата. І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя. А те, що ввійшло, — самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега. І був пото́п сорок день на землі, і збільшилась вода, і поне́сла ковчега. І він ви́соко став над землею. І прибула вода, і сильно збільши́лась вона на землі, — і пливав ковчег на поверхні води. І дуже-дуже вода на землі прибула́, і покрились усі гори високі, що під небом усім. На п'ятнадцять ліктів уго́ру вода прибула, — і покрилися гори. І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна люди́на. Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі — вимерло було. І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна́, і аж до птаства небесного, — вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було. І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.

First Reading

Exodus 18

І почув Їтро́, жрець мідіянський, Мойсеїв тесть, усе, що́ зробив був Бог для Мойсея та для Свого наро́ду Ізра́їлевого, що вивів Господь Ізраїля з Єгипту. І взяв Їтро, Мойсеїв тесть, жінку Мойсеєву Ціппору, по відісла́нні її, та обох синів її, що ймення одному Ґершом, бо сказав був: „Я став прихо́дьком у чужому краї“, а ймення другому Еліезер, бо „Бог мого батька був мені по́міччю, і визволив мене від фараонового меча“. І прибув Їтро, тесть Мойсеів, і сини його та жінка його до Мойсея в пустиню, де він ота́борився там біля Божої гори. І сказав він до Мойсея: „Я, тесть твій Їтро, прихо́джу до тебе, і жінка твоя, і оби́два сини її з нею“. І вийшов Мойсей навпроти свого тестя, та й уклонився до землі, і поцілував його. І питали вони один о́дного про мир, і ввійшли до намету. І оповів Мойсей своєму те́стеві про все, що́ зробив був Господь фараонові та Єгиптові через Ізраїля, про всі ті труднощі, які він спіткав був по дорозі, та Господь визволив їх. І тішився Їтро всім тим добром, що вчинив Господь для Ізраїля, що визволив його з єгипетської руки. І промовив Їтро: „Благослове́нний Господь, що ви́зволив вас з єгипетської руки та з руки фараонової, що визволив народ з-під руки єгипетської. Тепер я знаю, що Господь більший за всіх богів, бо зробив це за те, що єги́птяни вихваля́лись над ними“. І взяв Їтро, Мойсеїв тесть, цілопа́лення та жертви для Бога. І прийшов Аарон та всі старші́ Ізраїлеві їсти хліб з Мойсеєвим тестем перед Божим обличчям. I сталося назавтра, і сів Мойсей судити народ, а народ стояв навколо Мойсея від ра́нку аж до ве́чора. І побачив тесть Мойсеїв усе, що́ він робить наро́дові, та й сказав: „Що́ це за річ, що ти робиш народові? Для чо́го ти сидиш сам один, а ввесь народ стоїть навколо від ранку аж до вечора?“ А Мойсей відказав своєму те́стеві: „Бо народ приходить до мене питатися су́ду Бога. Бо як мають вони справу, то приходять до мене, і я суджу́ поміж тим і тим, та оголошую постанови Божі та зако́ни Його“. І сказав тесть Мойсеїв до нього: „Недобра ця річ, що ти чиниш. Справді сто́мишся і ти, і народ той, що з тобою, бо ця справа тяжча за тебе. Не потра́пиш ти чинити її сам один! Тепер послухай мого слова, пораджу тобі, — і буде Бог із тобою! Стій за народ перед Богом, і принось справи до Бога. І ти остереже́ш їх за постанови та за зако́ни, і об'я́виш їм ту путь, якою вони підуть, і те діло, яке вони зроблять. А ти на́здриш зо всього народу мужів здібних, богобоязли́вих, мужів справедливих, що нена́видять зиск, і настано́виш їх над ними тисяцькими, сотниками, п'ятдесятниками та десятниками. І будуть вони судити народ кожного ча́су. І станеться, — кожну велику справу вони принесуть до тебе, а кожну малу справу — розсудять самі. Полегши́ собі, і нехай вони несуть тягар із тобою. Коли ти зробиш цю річ, а Бог тобі накаже, то ти втримаєшся, а також увесь народ цей при́йде на своє місце в мирі“. І послухався Мойсей голосу тестя свого, і зробив усе, що́ той був сказав. І вибрав Мойсей здібних мужів зо всього Ізраїля, і настанови́в їх начальниками над народом, — тисяцькими, сотниками, п'ятдесятниками та десятниками. І судили вони народ кожного ча́су. Справу трудну приносили Мойсеєві, а кожну малу справу — судили самі. І відпустив Мойсей тестя свого, і він пішов собі до кра́ю свого́.

First Reading

Numbers 12:1-16

І нарікали Марія́м та Ааро́н на Мойсея за жінку куши́тянку , що взяв, бо він узяв був жінку кушитянку. І казали вони: „Чи тільки з Мойсеєм Господь говорив? Чи ж не говорив Він також із нами?“ І почув це Господь. А той муж, Мойсей, був найлагідні́ший за всяку люди́ну, що на поверхні землі. І нагло сказав Господь до Мойсея й до Аарона та до Марія́м: „Вийдіть ви троє до скинії заповіту“. І вони троє вийшли. І зійшов Господь у стовпі хмари, і став при вході скинії, та й покликав Аарона й Марія́м. І вийшли обо́є вони. І сказав Він: „Послухайте ж ви Моїх слів: Якщо бу́де між вами пророк, то Я, Господь, дамся пізнати в виді́нні йому, у сні говорити з ним бу́ду. Не так раб мій Мойсей: у всім домі Моїм він дові́рений! Говорю́ Я з ним у́ста до уст, а не виді́нням і не зага́дками, і Образ Господа він оглядає. І чому́ не боялися ви нарікать на Мойсея, Мойого раба?“ І запалав гнів Господній на них, — і Він пішов, а хмара відступила з-над скинії. А ось Маріям — прокаже́на, збілівши, як сніг! І обернувся Аарон до Маріям, аж ось вона прокажена! І сказав Ааро́н до Мойсея: „Будь ла́скав, мій пане, — не поклади ж на нас гріха́, що були ми нерозумні та що прогріши́лись! Нехай же не буде вона, як та мертва дитина, що, як виходить з утро́би матері своєї, то зітліла половина тіла її“. І Мойсей кли́кав до Господа, говорячи: „Боже, вилікуй же її!“ І сказав Господь до Мойсея: „А коли б її ба́тько справді плюнув на обличчя її, чи не буде вона сім день засоро́млена? Вона буде за́мкнена сім день поза табо́ром, а потім пове́рнеться“. І була за́мкнена Марія́м поза табо́ром сім день, а наро́д не ру́шив аж до повернення Маріям. А потім рушив народ із Гацероту, і таборува́в у пустині Пара́н.

Morning Prayer — First Lesson

Deuteronomy 32

„Слухай, небо, а я говори́тиму, і хай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса́, моя мова, як кра́плі дощу на траву, та як зли́ва на зелень. Як буду я кли́кати Йме́ння Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові! Він Скеля, а діло Його доскона́ле, всі бо дороги Його справедливі, — Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедли́вий і праведний Він. Зіпсу́лись вони, — не Його то сини́, покоління невірне й покру́чене. Чи тим віддасте́ Господе́ві, наро́де нікче́мний й немудрий? Чи ж не Він — Ба́тько твій, твій Творе́ць? Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе. Пам'ятай про дні давні, розважайте про ро́ки усіх поколі́нь, — запитай свого ба́тька, і покаже тобі твоїх тих старши́х, а вони тобі скажуть. Як Всевишній наро́дам спа́док давав, коли Він розділяв синів лю́дських, Він поставив границі наро́дам за числом Ізраїлевих синів. Бо частка Господня — наро́д Його, Яків — відмі́ряний у́діл спа́дщини Його. Знайшов Він його на пустинній землі та в степу́ завива́ння пусте́льних гієн, та й його оточи́в, уважав Він за ним, зберіга́в Він його, як зіни́цю оту́ свого ока. Як гніздо́ своє будить орел, як ширя́є він понад своїми маля́тами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на раме́ні крилатім своїм, — так Господь Сам прова́див його, а бога чужого при нім не було́. Він його садови́в на висо́тах землі, і він їв польові́ врожа́ї, Він медом із скелі його годува́в, і оливою з ске́льного кре́меня, маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібно́ї, ра́зом із лоєм ягнят та бара́нів з Баша́ну й козлів, ра́зом з такою пшеницею, як лій на нирка́х, і кров виноградної я́годи пив ти вином. I потовстів Єшуру́н та й брика́тися став. І ти потовсті́в, погрубів, став гладки́й. І покинув він Бога, що його створи́в, і Ске́лю спасі́ння свого злегкова́жив. Чужими богами Його роздражни́ли, Його розгніви́ли своїми гидо́тами. Вони де́монам жертви складали, не Богу, складали бога́м, що не відали їх, нови́м, що недавно прийшли, — не лякалися їх батьки ваші! Забуваєш ти Ске́лю, Яка породила тебе, і забуваєш ти Бога, що тебе народив. I побачив Госпо́дь, та й знена́видів їх, через гнів на синів Своїх і на дочо́к Своїх, та й сказав: „Лице Я Своє заховаю від них, побачу, який їх кіне́ць, бо вони покоління розбе́щене, діти, що в них нема віри. Роздражни́ли Мене вони тим, хто не Бог, Мене розгніви́ли своїми марно́тами, тому роздражню́ Я їх тим, хто не наро́д, — нерозумним наро́дом розгніваю їх. Бо був загорівся огонь Мого гні́ву, і пали́вся він аж до шео́лу найглибшого, і він землю поїв та її врожай, і спалив був підва́лини гір. Я на них нагрома́джу нещастя, зуживу́ Свої стріли на них. Будуть ви́снажені вони голодом, і поїджені будуть огнем та зара́зою лютою, і зу́ба звіри́ни нашлю́ Я на них, з отрутою плазуні́в по землі. Надворі́ забива́тиме меч, а в кімна́тах — страхі́ття, як юнака́, так і ді́вчину, грудне́ немовля́ з чоловіком поси́вілим. Я сказав: Повигу́блюю їх, відірву́ від людей їхню пам'ять, та це Я відклав з-за ворожого гніву, щоб проти́вники їх не згорди́лися, щоб вони не сказали: Підне́слася наша рука, і не Господь учинив усе це. Бо вони — люд безрадний, і нема в них розумува́ння. Коли б були мудрі вони, зрозуміли б оце, розсудили б були́ про кінець свій. Як може один гнати тисячу, а два — проганять десять тисяч, коли то не те, що їх продала́ їхня Скеля, і Господь видав їх? Не така бо їх скеля, як наша та Ске́ля, хай су́дять самі вороги. Бо їх виноград — з винограду содо́мського та з піль тих гомо́рських, винні ягоди їхні — отру́йні то я́годи, вони гро́на гірко́ти для них. вино їхнє — зміїна отру́та і гадю́ча поги́бельна їдь! Чи за́мкнене в Мене не це, у скарбни́цях Моїх запеча́тане? Моя пі́мста й відпла́та на час, коли їхня нога́ посковзне́ться, бо близьки́й день поги́белі їх, поспішає майбутнє для них. Бо розсудить Господь Свій наро́д, і змилосе́рдиться Він над Своїми рабами, як побачить, що їхня рука ослабі́ла, і нема ні невільного, ані вільного. І Він скаже тоді: Де їх бо́ги, де скеля, що в ній поховались вони, що їли вони лій кривавих їх же́ртов, пили вино же́ртов їх литих? Нехай встануть і вам допоможуть, і хай будуть покровом для вас. Побачте тепер, що Я — Я є Той, і Бога немає крім Мене. Побиваю й ожи́влюю Я, і не врятує ніхто від Моєї руки. Бо до неба підно́шу Я руку Свою та й кажу́: Я навіки Живий! Поправді кажу вам: Я ві́стря Свого меча нагострю́, і рука Моя схо́питься суду, тоді відімщу́ Я Своїм ворогам, і Своїм ненави́сникам Я відплачу́. Я стріли Свої понапо́юю кров'ю, — а Мій меч поїда́тиме м'ясо, кров'ю забитого й бра́нця, головами кучма́тими ворога. Радійте, погани, з наро́дом Його, бо Він відімсти́ться за кров Своїх всіх рабів, і пі́мсту поверне Своїм ворогам, і ви́купить землю Свою, Свій наро́д“. І прийшов Мойсей, і промовляв всі слова́ цієї пісні до ушей наро́ду, він та Ісус, син Нави́нів. А коли Мойсей скінчи́в промовляти всі ці слова до всього Ізраїля, то сказав він до них: „Приложіть свої серця́ до всіх тих слів, які я сьогодні чинив свідками проти вас, що ви накажете їх своїм синам, щоб додержували виконувати всі слова́ цього Зако́ну. Бо це для вас не слово порожнє, — воно життя ваше, і цим словом ви продо́вжите дні на цій землі, куди ви перехо́дите Йордан, щоб посісти її“. І Господь промовляв до Мойсея того самого дня, говорячи: „Вийди на ту го́ру Аварім, на гору Нево́, що в моавському кра́ї, що навпроти Єрихону, і побач ханаанський край, що Я даю Ізраїлевим синам на володіння. І вмри на горі, куди ти вийдеш, і долучися до своєї рідні, як помер був твій брат Ааро́н на Гор-горі, і долучився до своєї рідні, за те, що ви спроневі́рилися були Мені серед Ізраїлевих синів при воді Меріви в Кадешу на пустині Цін, за те, що ви не освятили Мене серед Ізра́їлевих синів. Бо знавпроти побачиш ти той край, та не вві́йдеш туди, до того кра́ю, що Я даю Ізраїлевим синам“.

Epistle

2 Kings 5:1-15

А Наама́н, нача́льник війська сирійського царя, був муж великий перед своїм паном, вельмиповажа́ний, бо через нього Господь дав перемогу Сирії. І був це муж дуже хоробрий, але прокаже́ний. А сирійці вийшли були́ о́рдами, і взяли́ до неволі з Ізраїлевого кра́ю малу́ дівчину, і вона услуго́вувала жінці Наамана. І сказала вона до своєї пані: „Ох, коли б пан мій побував у того пророка, що в Самарії, то він вилікував би його від прока́зи його!“ А Нааман прийшов, і доніс своєму панові, говорячи: „Отак і отак говорила та ді́вчина, що з Ізраїлевого кра́ю“. І сказав сирійський цар: „Тож піди, а я пошлю́ свого листа до Ізраїлевого царя“. І той пішов, і взяв із собою десять талантів срібла та шість тисяч шеклів золота, і десять змін оде́жі. І він приніс до Ізраїлевого царя такого листа: „Ось тепер, як при́йде оцей лист до тебе, то знай: ото послав я до тебе свого раба Наамана, а ти ви́лікуєш його від прока́зи його.“ І сталося, як Ізраїлів цар перечита́в цього листа, то роздер свої ша́ти й сказав: „Чи я Бог, щоб убивати чи лишати при житті, що той посилає до мене, щоб я ви́лікував чоловіка від прока́зи його? Тож зна́йте й дивіться — це він шукає проти мене за́чіпки“. І сталося, як почув Єлисей, Божий чоловік, що Ізраїлів цар роздер шати свої, то послав до царя, говорячи: „Нащо розде́р ти шати свої? Нехай той при́йде до мене, і пізнає, що є пророк ув Ізраїлі!“ І прибув Нааман зо своїми кі́ньми та з колесни́цею своєю, і став при вході Єлисеєвого дому. І послав Єлисей до нього посла, говорячи: „Іди, і ви́миєшся сім раз у Йорда́ні, і вигоїться тіло твоє тобі, — й очи́стишся“. І розгнівася Нааман, і пішов і сказав: „Ось я подумав був: він ви́йде до мене, і стане, і закличе Ім'я́ Господа, Бога свого, і покладе́ свою́ руку на те місце, і вилікує прокаже́ного... Чи ж не ліпші Авана та Парпар, дама́ські річки́, від усіх Ізраїлевих вод? Чи не міг я ви́митися в них, і стати чистим?“ І повернувся він, і пішов у гніві. І підійшли його раби, і говорили до нього, і сказали: „Батьку мій, коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: Умийся — і будеш чистий!“ І зійшов він, і зану́рився в Йорда́ні сім раз, за словом Божого чоловіка. І сталося тіло його, як тіло мало́го хлопця, — і став він чистий!... І верну́вся до Божого чоловіка він та ввесь та́бір його. І прийшов він, і став перед ним та й сказав: „Оце пізнав я, що на всій землі нема Бога, а тільки в Ізраїлі! А тепер візьми́ дару́нка від свого раба“.

First Reading

Isaiah 48

Послухайте це, доме Яковів, що зве́тесь іме́нням Ізраїлевим, і що вийшли із Юдиних вод, що кляне́теся Йме́нням Господнім та Бога Ізраїля згадуєте, хоч не в правді та не в справедливості! Бо від міста святого вони прозива́ються та на Бога Ізраїлевого спира́ються, — Йому Йме́ння Госпо́дь Савао́т! Я відда́вна звіща́в про минуле, — із уст Моїх вийшло воно й розповів Я про нього, рапто́вно зробив, — і прийшло. Тому́, що Я знав, що впе́ртий ти є, твоя ж шия — то м'я́зи залізні, а чо́ло твоє — мідяне́, то звіщав Я відда́вна тобі, іще поки прийшло, розповів Я тобі, щоб ти не говорив: „Мій божо́к це зробив, а про це наказав мій бовва́н та мій і́дол“. Ти чув, — перегля́нь усе це; і ви хіба не визнає́те цього́? Тепер розповів Я тобі новини́ й таємни́ці, яких ти не знав. Тепе́р вони ство́рені, а не відда́вна, а пе́ред цим днем ти не чув був про них, щоб не сказати: „Оце я їх знав“. Та не чув ти й не знав, і відда́вна ти не відкривав свого ву́ха, бо Я знав, що напе́вно ти зра́диш, і зва́но тебе від утро́би: пере́вертень. Ради Йме́ння Свого́ Я спиня́ю Свій гнів, і ради слави Своєї Я стри́муюся проти те́бе, щоб не зни́щити тебе. Оце перетопи́в Я тебе, але не як те срі́бло, у го́рні недолі тебе досліди́в. Ради Себе, ради Себе роблю́, бо як буде збезче́щене Йме́ння Моє? А іншому слави Своєї не дам. Почуй Мене, Якове та Ізраїлю, Мій поклика́ний: Це Я, Я перший, також Я останній! Теж рука Моя землю закла́ла, і небо напну́ла прави́ця Моя, — Я закли́чу до них — і вони стануть ра́зом. Зберіться ви всі та й послухайте: Хто́ серед вас розповів був про те? Кого Господь любить, вчи́нить волю Його в Вавилоні, раме́но ж Його на халде́ях. Я, Я говорив і покликав його, спрова́див його, і він на дорозі своїй буде мати пово́дження. Набли́зьтесь до Мене, послухайте це: Споконві́ку Я не говорив потає́мно; від ча́су, як ді́ялось це, Я був там. А тепер послав Мене Господь Бог та Його Дух. Гак говорить Господь, твій Відкупи́тель, Святий Ізраїлів: Я — Господь, Бог твій, що навчає тебе про кори́сне, що провадить тебе по дорозі, якою ти маєш ходити. О, коли б ти прислу́хувався до Моїх заповідей, то був би твій спо́кій, як рі́чка, а твоя справедли́вість, немов морські хвилі! А насі́ння твого було б, як піску́, а наща́дків твого́ живота́ — немов зе́рнят його́, і ви́тяте й ви́гублене не було б твоє йме́ння із-перед обличчя Мого́! Ви́рушіть із Вавилону, втечі́ть від халде́їв, радісним співом звісті́ть, оце розголосі́ть, аж до кра́ю землі рознесіть це, скажіть: Господь викупив раба Свого Якова! І спра́ги не знали вони на пустинях, якими прова́див Він їх: воду з скелі пустив їм, — Він скелю розбив — і вода потекла́! Для безбожних споко́ю немає, говорить Господь.

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 20

І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими, та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“ І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені: Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“. І вони відповіли, що не знають, ізвідки. А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“. І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим. І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим. І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали. Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“. Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“. І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника? Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“ А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем! Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“. А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав. І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника. І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“ Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“. А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“ І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли. І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його, та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер. І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний. І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали. А по всіх умерла й жінка. А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши. А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“ Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“ І вже не насмілювалися питати Його ні про що́. І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів? Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх: „Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах, що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“

Responsorial Psalm

Psalm 116

Gospel

Luke 4:23-30

Він же промовив до них: „Ви Мені конче скажете при́казку: „Лікарю, — уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчи́зні Своїй, що́ сталося — чули ми — у Капернау́мі“. І сказав Він: „Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчи́зні своїй. Та правдиво кажу́ вам: Багато вдовиць перебува́ло за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було́ зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі, а Ілля́ не до жодної з них не був посланий, тільки в Саре́пту Сидо́нську до овдові́лої жінки. І багато було́ прокаже́них за Єлисе́я пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очи́стився, крім Неєма́на сирі́янина“. І всі в синагозі, почувши оце, перепо́внились гнівом. І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели́ аж до кра́ю гори, на якій їхнє місто було побудо́ване, щоб скинути додолу Його. Але Він перейшов серед них, і віддали́вся.

Responsorial Psalm

Psalm 67

Responsorial Psalm

Psalm 68

Responsorial Psalm

Psalm 65

Evening Prayer — First Lesson

Deuteronomy 33

А оце благослове́ння, яким поблагословив Ізраїлевих синів Мойсей, чоловік Божий, перед своєю смертю, та й сказав: „Госпо́дь від Сіна́ю прибув, і зійшов від Сеї́ру до них, появився у світлі з Пара́ну гори, і прийшов із Мері́ви Каде́шу. По прави́ці Його — огонь Зако́ну для них. Теж наро́ди Він любить. Всі святії його́ — у руці Твоїй, і вони припада́ють до ніг Твоїх, слухають мови Твоєї. Дав Мойсей нам Зако́на, спа́дщину зборові Якова. І був Він царем в Єшуру́ні, як наро́днії голови ра́зом збирались, племе́на Ізра́їлеві. Руви́м хай живе, і нехай не помре, і число люду його нехай буде велике“. А це про Юду. І він сказав: „Почуй, Господи, голосу Юди, і до наро́ду його Ти впрова́диш його. Йому воюва́тимуть ру́ки його, а Ти будеш поміч йому на його ворогів“. А про Левія сказав: „Твій туммі́м і твій урі́м — для чоловіка святого Тво́го, що його Ти був ви́пробував у Массі, що суперечку з ним мав над водою Мері́ви, що каже про батька свого та про матір свою: „Не бачив тебе“, що братів своїх не пізнає́, і не знає синів своїх, — бо доде́ржують слова Твого, і вони заповіту Твого стережу́ть. Навчають вони про права́ Твої Якова, а про Зако́на Твойого — Ізра́їля, приносять кадило Тобі та на же́ртівник Твій цілопа́лення. Поблагослови його силу, о Господи, а чин його рук уподо́бай Собі. Поламай сте́гна тим, що стають проти нього, та не́нависть мають на нього, — щоб більш не повстали вони!“ Про Веніямина сказав: „Він Господній улю́бленець, перебуває безпечно при Ньо́му, а Він окриває його ці́лий день і в раме́нах Його спочиває“. А про Йо́сипа він сказав: „Благословенний від Господа край Його дара́ми з неба, з роси та з безодні, що долі лежить, із да́ру врожаїв від сонця, і з да́ру рослини від місяців, із верхі́в'я гір сходу, і з да́ру відвічних пагі́рків, із дару землі та її повноти́. А милість Того, що в терно́вім кущі пробува́в, нехай при́йде на голову Йо́сипа та на ті́м'я ви́різненого між братами своїми. Вели́чність його — як вола його перворідного, а ро́ги його — роги бу́йвола, — ними буде колоти наро́ди всі ра́зом, аж до кі́нців землі, а вони — мірія́ди Єфре́мові, а вони — Манасі́їні тисячі“. А про Завуло́на сказав: „Радій, Завуло́не, як будеш вихо́дити, і ти, Іссаха́ре, у наметах своїх! Вони кличуть наро́ди на го́ри, прино́сять там праведні жертви, бо будуть вони споживати доста́ток морськи́й та скарби, зариті в піску́“. А про Ґада сказав: „Благословенний, хто Ґа́да розши́рює! Він ліг, як леви́ця, і жере рам'я́ й че́реп. Забезпечив він ча́стку для себе, бо там ча́стка прихо́вана від Праводавця, і прийшов із головами наро́ду, виконав правду Господню і Його постанови з Ізраїлем“. А на Да́на сказав: „Дан левів левчу́к, що з Баша́ну вискакує“. А на Нефтали́ма сказав: „Нефтали́м ситий ми́лістю, і повен Господнього благослове́ння, — захід та пі́вдень посядь!“ А про Асира сказав: „Аси́р благословенний найбільше з синів, уподо́баний серед братів своїх, і в оливу вмочає він но́гу свою. Залізо та мідь — то запо́ра твоя, а сила твоя — як усі твої дні. Немає такого, як Бог, Єшуру́не, що їде по небу на поміч тобі, а Своєю вели́чністю їде на хмарах. Покро́ва твоя — Бог Предвічний і ти в вічних раме́нах Його. І вигнав Він ворога перед тобою, і сказав: Повинищуй його! І перебуває Ізраїль безпечно, самотно, він Яковове джерело́ в краї збіжжя й вина, а небо його сипле кра́плями ро́су. Ти блаженний, Ізраїлю! Який інший наро́д, якого спасає Господь, як тебе? Він Щит допомоги твоєї, і Меч Він твоєї вели́чности. І будуть твої вороги при тобі упоко́рюватись, а ти по висо́тах їх будеш ступати“.

Second Reading

Hebrews 9

Мав же і перший заповіт постанови богослужби та земну святиню. Була́ бо уряджена перша скинія, яка зветься „Святе“, а в ній був світильни́к, і стіл, і жертовні хліби. А за другою засло́ною скинія, що зветься „Святе́ Святих“. Мала вона золоту кадильницю й ковче́га заповіту, усюди обку́того золотом, а в нім золота посу́дина з ма́нною, і розцві́ле жезло́ Ааро́нове та табли́ці заповіту. А над ним херуви́ми слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж уря́дженні до першої скинії вхо́дили за́вжди священики, пра́влячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він прино́сить за себе й за лю́дські провини. Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для ча́су теперішнього, за якого прино́сяться да́ри та жертви, що того не можуть вдоскона́лити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напо́ях, та в різних обмива́ннях, в уставах тілесних, — установлено їх аж до ча́су направи. Але́ Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотво́рною, цебто не цього втво́рення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із я́лівок, як покро́пить нечистих, освячує їх на очи́щення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він — Посере́дник Ново́го Заповіту, щоб через смерть, — що була́ для відку́плення від пере́ступів, учинених за першого заповіту, — покликані прийняли́ обі́тницю вічного спа́дку. Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника, заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник. Тому й перший заповіт освячений був не без крови: Коли бо Мойсей сповістив усі заповіді за Зако́ном усьому наро́дові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей, проказуючи: „Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!“ Так само і скинію, і ввесь по́суд служебний покропи́в він кров'ю. І майже все за Зако́ном кров'ю очищується, а без пролиття́ крови немає відпу́щення. Отож, треба було́, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих же́ртвами. Бо Христос увійшов не в рукотво́рну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому́, щоб часто прино́сити в жертву Себе, як первосвященик входить у святиню кожнорічно з кров'ю чужою, бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закла́дин світу, а тепер Він з'явився один раз на схи́лку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. І як лю́дям призна́чено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву прине́сений, щоб „поне́сти гріхи багатьох“, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасі́ння.

Second Reading

I Thessalonians 3

Тому́ то, не сте́рпівши більше, ми схотіли зостатися в Ате́нах самі, і послали Тимофі́я, нашого брата й служи́теля Божого в Христовій Єва́нгелії, щоб упе́внити вас та потішити в вашій вірі, щоб ані один не хитався в цім горі. Самі бо ви знаєте, що на те нас призначено. Бо коли ми були́ в вас, то казали вам напере́д, що маємо страждати, як і сталось, і знаєте ви. Тому́ й я, не сте́рпівши більше, послав довідатись про вашу віру, щоб ча́сом споку́сник вас не спокусив, і труд наш не стався б даре́мний. А тепер, як вернувся від вас Тимофій і приніс нам радісну звістку про віру та вашу любов, і що за́вжди ви маєте добру пам'ять про нас, і бажаєте бачити нас, як і ми вас, через те ми потішились, бра́ття, за вас, у всякому горі та в нашій ну́жді, ради вашої віри. Бо тепер ми живемо́, якщо в Господі ви стоїте́! Яку бо подяку ми мо́жемо Богові дати за вас, за всю радість, що нею ми ті́шимося ради вас перед нашим Богом? Ми вдень та вночі ревно мо́лимося, щоб побачити ваше лице та допо́внити те, чого не вистача́є вашій вірі. Сам же Бог і Отець наш, і Господь наш Ісус нехай ви́рівняє нашу дорогу до вас! А в вас хай примно́жить Госпо́дь, і нехай збагати́ть вашу любов один до о́дного, і до всіх, як і наша є до вас! Нехай Він зміцни́ть серця́ ваші невинними в святості перед Богом і нашим Отцем, при прихо́ді Господа нашого Ісуса з усіма́ святими Його́!

Second Reading

Galatians 3:1-14

О, ви нерозумні гала́ти! Хто вас звів не кори́тися правді, вас, яким перед очима Ісус Христос переднакре́слений був, як ніби між вами розп'я́тий? Це одне хочу знати від вас: чи ви прийняли́ Духа ділами Зако́ну, чи із про́повіді про віру? Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом почавши, кінчите́ тепер тілом? Чи ви так багато терпіли нада́рмо? Коли б тільки надармо! Отже, Той, Хто вам Духа дає й чуда чинить між вами, — чи чинить ділами Зако́ну, чи із про́повіді про віру? Так як Авраа́м „був увірував в Бога, — і це залічено за праведність йому“. Тож знайте, що ті, хто від віри, — то сини Авраа́мові. І Писа́ння, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовісти́ло Авраамові: „Благосло́вляться в тобі всі наро́ди!“ Тому́ ті, хто від віри, бу́дуть поблагосло́влені з вірним Авраамом. А всі ті, хто на діла Зако́ну покладається, — вони під прокля́ттям. Бо написано:, Прокля́тий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Зако́ну, щоб чинити оте!“ А що перед Богом Зако́ном ніхто не виправдується, то це ясно, бо „праведний житиме вірою“. А Зако́н не від віри, але „хто чинитиме те, той житиме ним“. Христос відкупив нас від прокля́ття Зако́ну, ставши прокля́ттям за нас, бо написано: „Прокля́тий усякий, хто ви́сить на дереві“, щоб Авраамове благослове́ння в Ісусі Христі поши́рилося на поган, щоб обі́тницю Духа прийняти нам вірою.

Second Reading

Zechariah 8:7-17

Так говорить Господь Саваот: Ото Я спасу́ Свій наро́д із схі́днього кра́ю та з кра́ю за́ходу сонця. І спрова́джу Я їх, і вони будуть пробува́ти в сере́дині Єрусалиму, і стануть наро́дом Моїм, а Я стану їм Богом у правді та в праведності. Так говорить Госпо́дь Савао́т: Нехай стануть сильними ваші руки, ви, що слухаєте цими днями слова́ ці з уст пророків, що були в день закла́дин дому Господа Саваота, храму, щоб був побудо́ваний. Бо перед цими днями не було́ нагоро́ди для люди́ни, ані нагоро́ди для худоби, і для того, хто вихо́див, і для того, хто вхо́див не було́ споко́ю від ворога, і пускав Я всіх людей одно́го проти о́дного. Тому́ Я тепер для останку оцьо́го наро́ду не бу́ду такий, як за тих давніх днів, промовляє Господь Саваот. Бо буде насіння миру: виноград дасть свій плід, а земля урожай свій подасть, а небо дасть ро́су свою, і вчиню Я, що решта оцьо́го наро́ду це все пося́де. І станеться, як були ви прокля́ттям серед наро́дів, доме Юдин та доме Ізраїлів, так Я вас спасу́, і ви станете благослове́нням. Не бійтесь, — хай зміцні́ють ваші ру́ки! Бо так промовляє Госпо́дь Савао́т: Як Я ду́мав зробити вам зле, коли ваші батьки прогнівля́ли Мене, — промовляє Господь Саваот, — і не жа́лував Я, так зно́ву заду́мав Я днями оци́ми вчинити добро Єрусалимові та Юдиному до́мові. Не бійтесь! Оце речі, які бу́дете робити: Говоріть правду один о́дному, правду та суд миру судіть у ваших брамах. І не ду́майте зла в своїм серці один проти о́дного, і не любіть неправдивої прися́ги, бо це все оте, що знена́видив Я, промовляє Господь.“

Gospel

Luke 3

У п'ятнадцятий рік панува́ння Тиве́рія ке́саря, коли По́нтій Пила́т панував над Юдеєю, коли в Галілеї тетра́рхом був І́род, а Пилип, його брат, був тетра́рхом Ітуре́ї й землі Трахоні́тської, за тетра́рха Ліса́нія в Авілі́ні, за первосвящеників Анни й Кайя́фи було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія. І він перейшов усю землю Йорда́нську, проповідуючи хрищення покая́ння для про́щення гріхів, як написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: „Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому! Нехай кожна долина напо́вниться, гора ж кожна та при́горок зни́зиться, що нерівне, нехай випросто́вується, а доро́ги вибо́їсті стануть гладе́нькі, — і кожна люди́на побачить Боже спасі́ння!“ А Іван говорив до людей, хто прихо́див, христитися в ньо́го: Ро́де зміїний, — хто навчив вас тікати від гніву майбу́тнього? Отож, учиніть гідний плід покая́ння. І не починайте казати в собі: „Маємо ба́тька Авраама“. Бо кажу вам, що Бог може підне́сти дітей Авраамові з цьо́го каміння. Бо вже он до корі́ння дере́в і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене“. А люди питали його й говорили: „Що́ ж нам робити?“ І сказав він у відповідь їм: „У кого дві сорочці, — нехай дасть немаючому; а хто має поживу, — нехай робить так само“. І прихо́дили й ми́тники, щоб христитись від нього, і питали його: „Учителю, що́ ми маємо робити?“ А він їм казав: „Не стягайте нічого над те, що вам зве́лено“. Питали ж його й вояки́ й говорили: „А нам що робити?“ І він їм відповів: „Ніко́го не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольня́йтесь платнею своєю“. Коли ж усі люди чекали, і в серцях своїх ду́мали всі про Івана, чи то він не Христос, Іван відповідав усім, кажучи: „Я хрищу́ вас водою, але йде ось Поту́жніший за мене, що Йому́ розв'язати ремінця́ від Його взуття́ я негідний, — Він христитиме вас Святим Духом й огнем! У руці Своїй має Він ві́ячку, — і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засі́ків Своїх, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тож багато навчав він і іншого, звіщаючи Добру Нови́ну народові. А Ірод тетра́рх, що Іван докоря́в йому за Іродія́ду, дружи́ну брата свого, і за все зло, яке заподі́яв був Ірод, до всього додав іще й те, що Івана замкнув до в'язни́ці. І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий зли́нув на Нього в тілесному ви́гляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Тебе!“ А Сам Ісус, розпочинаючи, мав ро́ків із тридцять, бувши, як думано, сином Йо́сипа, Ілія, сина Маттатового, сина Леві́їного, сина Мелхіїного, сина Яннаєвого, сина Йо́сипового, сина Маттатієвого, сина Амосова, сина Наумового, сина Еслієвого, сина Наггеєвого, сина Маатового, сина Маттатієвого, сина Семенієвого, сина Йосихового, сина Йодаєвого, сина Йоананового, сина Рисаєвого, сина Зоровавелевого, сина Салатіїлового, сина Нирієвого, сина Мелхієвого, сина Аддієвого, сина Косамового, сина Елмадамового, сина Ірового, сина Ісуєвого, сина Еліезерового, сина Йоримового, сина Маттатієвого, сина Левієвого, сина Семенового, сина Юдиного, сина Йо́сипового, сина Йонамового, сина Еліякимового, сина Мелеаєвого, сина Меннаєвого, сина Маттатаєвого, сина Натамового, сина Давидового, сина Єссеєвого, сина Йовидового, сина Воозового, сина Салаєвого, сина Наассонового, сина Амінадавого, сина Адмінієвого, сина Арнієвого, сина Есромового, сина Фаресового, сина Юдиного, сина Яковлевого, сина Ісакового, сина Авраамового, сина Тариного, сина Нахорового, сина Серухового, сина Рагавового, сина Фалекового, сина Еверового, сина Салиного, сина Каїнамового, сина Арфаксадового, сина Симового, сина Но́євого, сина Ламе́хового, сина Матусалового, сина Ено́хового, сина Яретового, сина Малелеїлового, сина Каїнамового, сина Еносового, сина Ситового, сина Ада́мового, — Сином Божим.

Evening Prayer — Second Lesson

Colossians 4

Пани, — виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Госпо́дь! Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній! Моліться ра́зом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, — звіщати таємницю Христову, що за неї я й зв'я́заний, щоб звістив я її, як звіщати належить мені. Пово́дьтеся мудро з чужими, використовуючи час. Слово ваше нехай буде за́вжди ласка́ве, припра́влене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати. Що́ зо мною, то все вам розпові́сть Тихи́к, улю́блений брат, і вірний служи́тель і співробі́тник у Господі. Я саме на те його вислав до вас, щоб довідались ви про нас, і щоб ваші серця він поті́шив, із Они́симом, вірним та улю́бленим братом, який з-поміж вас. Вони все вам розповідя́ть, що́ діється тут. Поздоровлює вас Ариста́рх, ув'я́знений ра́зом зо мною, і Ма́рко, небіж Варна́вин, — що про нього ви дістали нака́зи; як при́йде до вас, то прийміть його, — теж Ісус, на прізвище Юст, — вони із обрі́заних. Для Божого Царства — єдині вони співробі́тники, що були́ мені втіхою. Поздоровлює вас Епафра́с, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він за́вжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та напо́внені всякою Божою волею. І я сві́дчу за нього, що він має велику горли́вість про вас та про тих, що знахо́дяться в Лаодикі́ї та в Гієрапо́лі. Вітає вас Лука́, улю́блений лі́кар, та Дима́с. Привітайте братів, що в Лаодикі́ї, і Німфа́на, і Церкву домашню його́. І як бу́де прочи́таний лист цей у вас, то зробіть, щоб прочитаний був він також у Церкві Лаодикі́йській, а того, що написаний з Лаодикі́ї, прочитайте і ви. Та скажіть Архі́пові: „Доглядай того служі́ння, що прийняв його в Господі, щоб ти його ви́конав!“ Привітання моєю рукою Павловою. Пам'ятайте про пу́та мої! Благодать Божа нехай буде з вами! Амі́нь.

Gospel

Mark 4:1-20

І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря. І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав: „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти. І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́; а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло. А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́. Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“. І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу. І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах, щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“ І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! Сіяч сіє слово. А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово, але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає. А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.

Gospel

Mark 3:13-21

І Він вийшов на го́ру, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони вла́ду вздоровля́ти неду́ги й виго́нити де́монів. І визначив Він оцих Дванадцятьо́х: Си́мона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведе́євого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанерге́с, цебто „сини гро́мові“, і Андрія, і Пилипа, і Вартоломі́я, і Матві́я, і Хому́, і Якова Алфі́євого, і Таде́я, і Си́мона Канані́та та Юду Іскаріо́тського, що й видав Його. І приходять до дому вони. І знову зібралось наро́ду, що вони не могли навіть хліба з'їсти. І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамови́тий.

Gospel

Mark 11

І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“. І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“ Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх. І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях. А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“ Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́. А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в. І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́. І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули. І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів. І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його. А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили. А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня. І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“ А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому! Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам. І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“. І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього, і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив? А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́. Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“ Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк. І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.