Today's Readings

First Reading

Isaiah 7:1-13

І сталося за днів Аха́за, сина Йота́ма, Уззіїного сина, царя Юди, вийшов Реці́н, цар сирійський, і Пе́ках, син Ремаліїн, цар Ізраїлів, до Єрусалиму на війну́ на нього, та не міг звоюва́ти його. І спові́щено Давидів дім, і сказано: „Став табо́ром Ара́м у землі Єфремовій“. І захиталося серце його й серце наро́ду його, як хитаються лісові́ дере́ва від вітру! І сказав Господь до Ісаї: „Вийди навпроти Ахаза, ти та твій син Шеар-Яшув, до кінця водово́ду горі́шнього ставу, на биту дорогу По́ля-Валю́шників. І скажеш до нього: Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не мякне через два за́лишки тих димля́чих голове́шок, від по́лум'я гніву Реціна й Арама та сина Ремаліїного, за те, що Арам, Єфрем та син Ремаліїн радили проти тебе лихе, говорячи: Ходім на Юдею та її налякаємо, і здобу́демо для себе, і настано́вимо царем серед нього Тавеїлового сина. Так сказав Господь Бог: Цього не станеться й не бу́де! Бо голова Ара́му — Дама́ск, а голова Дамаску — Рецін, та ще шістдеся́т і п'ять літ, — і буде зла́маний Єфрем, так що перестане бути наро́дом! А голова Єфрему — Самарі́я, а голова Самарії — син Ремаліїн. Якщо ви не повірите, то не встоїте́“. I Господь далі говорив до Ахаза й казав: „Зажадай собі знака від Господа, Бога твого, і зійди гли́боко до шео́лу, або зійди ви́соко догори́!“ А Ахаз відказав: „Не пожадаю я, і не буду споку́шувати Господа“. І він сказав: „Послухайте, доме Давидів, — чи мало вам труди́ти людей, що тру́дите також Бога мого?

First Reading

Exodus 26

А ски́нію зробиш із десяти покривал із суканого віссо́ну, і блаки́ті, і пу́рпуру та з червені. Херувими — мистецькою роботою зробиш ти їх. Довжина́ одного покривала — двадцять і вісім ліктів, а ширина́ одного покрива́ла — чотири лікті. Усім покрива́лам міра одна. П'ять покрива́л буде поспи́наних одне до о́дного, і п'ять покрива́л інших буде поспи́наних одне до о́дного. І поробиш блаки́тні пете́льки на краю́ одного покрива́ла з кінця в спина́нні. І так само зробиш на краю кінцевого покрива́ла в спина́нні другім. П'ятдесят пете́льок поробиш у покрива́лі однім, і п'ятдесят петельок поробиш на кінці покрива́ла, що в другім спина́нні. Ті пете́льки протилеглі одна до однієї. І зробиш п'ятдеся́т золотих гачків, і поспина́єш ті покривала одне до одного тими гачка́ми, — і буде одна ски́нія. І поробиш покривала з вовни кози́ної на наме́та над внутрішньою скинією, — зробиш їх одина́дцять покривал. Довжина одного покривала — тридцять ліктів, а ширина одного покривала — чотири лікті. Одинадцятьо́м покрива́лам міра одна. І поспина́єш п'ять покривал осібно, і шість покривал осібно, а шосте покрива́ло складеш удвоє напереді наме́ту. І поробиш п'ятдесят петельок на краю одно́го покрива́ла, кінцевого в спина́нні, і п'ятдесят петельок на краю́ покривала другого спина́ння. І зробиш п'ятдесят мідяни́х гачків, і повсо́вуєш ті гачки́ в пете́льки і поспинаєш намета, — і буде він один. А те, що звисає, лишок в наметових покривалах, половина залишку покривала, — буде звисати ззаду скинії. І лікоть із цього, і лікоть із того боку в залишку в довжині наме́тового покрива́ла буде звішений на боки скинії з цього й з того боку на покриття́ її. І зробиш накриття́ для скинії, — бара́нячі начерво́но пофарбовані шкурки, і накриття зверху з тахаше́вих шкурок. І поробиш для скинії стоячі дошки́ з акаці́йного дерева. Десять ліктів довжина́ дошки, і лікоть і півліктя ширина́ однієї до́шки. В одній дошці дві ручки, сполучені одна до однієї. Так зробиш усім дошкам скинійним. І поробиш дошки для скинії, — двадцять дощо́к на бік південний, на по́лудень. І сорок срібних підста́в поробиш під тими двадцятьма́ дошками, — дві підставі під однією до́шкою для двох ручок її, і дві підставі під до́шкою другою для двох ру́чок її. А для другого боку скинії, в сторону пі́вночі — двадцять дощо́к. І для них сорок срібних підстав, — дві підставі під одну до́шку, і дві підставі під до́шку другу. А для заднього боку скинії на захід зробиш шість дощо́к. І дві до́шки зробиш для кутів скинії на заднього бока. І нехай вони будуть поєднані здолу, і нехай ра́зом будуть поєднані на верху її до однієї каблучки. Так нехай буде для обо́х них; нехай вони будуть для обо́х куті́в. І буде вісім дощо́к, а їхні підстави зо срібла, — шістнадцять підстав: дві підставі під одну дошку, і дві під дошку другу. І зробиш за́суви з акаційного дерева, — п'ять для дощо́к одного боку скинії, і п'ять за́сувів для дощо́к другого боку скинії, і п'ять за́сувів для дощо́к заднього боку на за́хід. А середній за́сув посере́дині дощо́к буде засувати від кінця́ до кінця́. А ці дошки пообкладаєш золотом, а каблу́чки їхні, на вклада́ння для за́сувів, поробиш із золота; і ці за́суви пообкладаєш золотом. І поставиш скинію згідно з при́писами, як тобі показано на горі. І зробиш заві́су з блаки́ті, і пу́рпуру, і черве́ні та з суканого віссо́ну. Мистецькою роботою зробити її з херувимами. І повісь її на чотирьох акаційних стовпа́х, пообкладаних золотом, — гаки́ їх золоті, — на чотирьох срібних підставах. І повісь ту завісу під гачка́ми, і внесеш туди за завісу ковче́га свідо́цтва. І ця завіса буде відділяти вам між святинею й між Святе́є Святи́х! І покладеш те ві́ко на ковче́га свідо́цтва в Святому Святих. І поставиш стола назовні завіси, а свічника́ — навпроти столу на боці скинії на пі́вдень, а стола поставиш на боці пі́вночі. І зробиш засло́ну входу скинії з блакиті, і пу́рпуру, і червені та з су́каного віссону, — робота гаптівника́. І зробиш для засло́ни п'ять акаційних стовпів, і пообкладаєш їх золотом; гаки́ їх — золото; і виллєш для них п'ять мідяних підста́в.

First Reading

Deuteronomy 5:1-22

І скликав Мойсей усього Ізраїля, та й сказав до ньо́го: „Слухай, Ізраїлю, постанови й зако́ни, які я говорю́ сьогодні в ваші уші, і навчіться їх, і будете пильнувати виконувати їх. Господь, Бог наш, склав з нами заповіта на Хориві. Не з батьками нашими склав Господь заповіта того, але з нами самими, що ми тут сьогодні всі живі. Обличчям в обличчя говорив Господь із вами на горі з сере́дини огню. Я того ча́су стояв між Господом та між вами, щоб передавати вам Господні слова, бо ви боялися огню, і ви не зійшли на го́ру, коли Він говорив: „Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського кра́ю, з дому ра́бства. Хай не буде тобі інших богів при Мені! Не роби собі різьби й усякої подо́би з того, що на небі вгорі, і що на землі до́лі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що нена́видять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді. Не присягай Іменем Господа, Бога твого, надаре́мно, бо не помилує Господь того, хто присягає Його Ім'я́м надаре́мно. Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій. Шість день працюй, і роби всю працю свою, а день сьо́мий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій та дочка́ твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і прихо́дько твій, що в брамах твоїх, — щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти. І будеш пам'ята́ти, що був ти рабом в єгипетському кра́ї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раме́ном, тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день. Шануй свого ба́тька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі. Не вбивай! Не чини пере́любу! Не кради́! Не свідчи́ неправдиво проти ближнього свого! І не бажай жони бли́жнього свого, і не бажай дому ближнього свого, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого! Слова ці Господь промовляв до всього вашого зібра́ння, на горі з сере́дини огню, хмари та мряки, сильним голосом. І більш не говорив, і написав їх на двох камінних табли́цях, і дав їх мені.

Morning Prayer — First Lesson

Judges 2

І прийшов Ангол Господній з Ґілґалу до Бохіму, та й сказав: „Я вивів вас із Єгипту до того кра́ю, що присягнув був вашим батька́м. І сказав Я: не зламаю Свого заповіту з вами повіки! А ви не складете заповіту з ме́шканцями цього краю, їхні же́ртівники порозбиваєте, — та не слухали ви Мого голосу. Що́ це ви зробили? І Я теж сказав: Не прожену́ їх від вас, і вони стануть вам те́рням у боки, а їхні боги стануть вам па́сткою“. І сталося, як Ангол Господній говорив ці слова́ до всіх Ізраїлевих синів, то народ підніс свій голос, та й заплакав. І назвали ім'я́ того місця: Бохім, і прино́сили там жертви Господе́ві. А Ісус відпустив наро́д, і Ізраїлеві сини розійшлися кожен до свого спа́дку, щоб посісти той край. І служив народ Господе́ві по всі дні Ісуса та по всі дні ста́рших, які продовжили дні свої по Ісусі, що бачили всякий великий чин Господа, якого зробив Він Ізра́їлеві. І вмер Ісус, син Навинів, раб Господній, віку ста й десяти літ. І поховали його в ме́жах спа́дщини його, у Тімнат-Хересі, в Єфремових гора́х, на пі́вніч від гори Ґааш. І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх оча́х, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського кра́ю, та й пішли за іншими бога́ми, за бога́ми тих народів, що були в їхніх око́лицях, і вклонялися їм, і гніви́ли Господа. І покинули вони Господа, та й служили Ваа́лові та Аста́ртам. І запала́в Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, — і вони їх грабува́ли. І Він передав їх у руку навко́лишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами. У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них на зло, як говорив був Господь, і як заприсягнув їм Господь. І Він дуже їх тиснув. І поставив Господь су́ддів, і вони рятували їх від руки їхніх грабіжників. Та вони не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами, і вклонялися їм. Вони скоро відхиля́лися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх нака́зів. Вони так не робили! А коли Господь ставив їм суддів, то Господь був із суддею, і рятував їх із руки їхніх ворогів по всі дні того судді́, бо Господь жалував їх через їхній сто́гін через тих, що їх переслідували та гноби́ли їх. І бувало, як умирав той суддя, вони зно́ву псувалися більше від своїх батьків, щоб іти за іншими богами, щоб їм служити та щоб їм вклонятися, і вони не кидали чи́нів своїх та своєї неслухня́ної дороги. І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він сказав: „За те, що люд цей переступив Мого заповіта, що Я наказав був їхнім батькам, і не слухалися Мого голосу, тож Я більше не виганятиму перед ними нікого з тих народів, що Ісус позоставив, умира́ючи, щоб ви́пробувати ними Ізраїля, — чи держатимуться вони Господньої дороги, щоб нею ходити, як держалися їхні батьки, чи ні. І Господь позоставив тих людей, щоб їх скоро не виганяти, і не дав їх у руку Ісусову.

Epistle

Exodus 32:7-14

А Господь промовляв до Мойсея: „Іди, зійди, бо зіпсувся наро́д твій, якого ти вивів із єгипетського краю. Зійшли вони скоро з дороги, що наказав був Я їм, — зробили собі лите теля, і поклонились йому, і склали йому́ жертви, та й сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!“ І промовив Господь до Мойсея: „Я бачив наро́д той, і ось наро́д — твердошиїй він! А тепер залиши Мене, — і розпа́литься гнів Мій на них, і Я ви́нищу їх, а тебе зроблю́ великим наро́дом“. І Мойсей став благати лице Господа, Бога свого, та й сказав: „На́що, Господи, розпа́люється гнів Твій на народ Твій, якого Ти випровадив з єгипетського кра́ю силою великою та міцно́ю рукою? На́що будуть казати єги́птяни, говорячи: На зле ти їх вивів, щоб їх повбивати в гора́х, та щоб винищити їх з пове́рхні землі?.. Вернися з ро́зпалу гніву Свого, та й відверни́ зло від Свого́ наро́ду! Згадай про Авраама, Ісака та Ізраїля, рабів Своїх, що Ти їм присягався був Собою, та говорив їм: „Помно́жу ваших наща́дків, немов зорі небесні, і всю оту землю, що про неї казав, дам вашим наща́дкам, — і вони пося́дуть навіки“. І відверну́в Господь зло, про яке говорив, щоб зробити Своєму народо́ві.

First Reading

Isaiah 56

Так говорить Господь: Бережіть правосу́ддя й чині́ть справедливість, незаба́ром бо при́йде спасі́ння Моє, і поя́виться пра́ведність Моя. Блаженна люди́на, що робить таке́, і син лю́дський, що міцно трима́ється цього, що хоро́нить субо́ту, щоб її не безче́стити, та береже́ свою ру́ку, щоб жодного зла не вчини́ти! I нехай не пові́сть чужине́ць, який прилучи́вся до Господа, кажучи: „Наспра́вді мене відділи́в від народу Свого Господь“, і скопе́ць хай не скаже: „Таж я сухе дерево!“ Бо так каже Господь про скопці́в, що суботи Мої бережу́ть, і вибирають завго́дне Мені, і що трима́ються міцно Мого заповіту: Я їм дам у Своїм домі та в му́рах Своїх місце і йме́ння, що краще воно за синів та дочо́к, — Я дам йому вічне ім'я́, яке не пони́щиться! А тих чужинці́в, що пристали до Господа, щоб служити Йому та любити Господнє Ім'я́, щоб бути Йому за рабів, усіх, хто хоро́нить суботу, щоб її не збезче́стити, і тих, що тримаються міцно Мого заповіту, — їх спрова́джу на го́ру святую Мою та поті́шу їх в домі молитви Моєї! Цілопа́лення їхні та їхні жертви будуть Мені до вподо́би на Моїм же́ртівнику, бо Мій дім буде на́званий домом молитви для всіх наро́дів! Слово Господа Бога, що збирає вигна́нців Ізраїля: Я ще позбира́ю до нього, до його зі́браних! Польова́ вся звіри́но, прибудьте спожи́ти, тако́ж лісова́ вся звіри́но! Його вартівники́ всі сліпі́, не знають нічо́го, всі вони пси німі, які га́вкати не можуть, мрі́йники, ле́жні, що люблять дріма́ти! І це пси ненаже́ри, що не знають наси́чення, і це па́стирі ті, що не вміють уважати: усі вони ходять своєю дорогою, кожен з свого кінця́ до своєї здобичі. „Прийдіть но, гово́рять, візьму́ я вина, та напо́ю п'янко́го нажлу́ктимось, — і буде і цей день, і за́втрішній день дале́ко щедріший!“

Morning Prayer — Second Lesson

John 4

Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван, хоч Ісус не христив Сам, а учні Його, Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю. І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити. Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої. Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“ Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви. Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами. Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“. Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“ Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву. А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“. Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“. Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“. Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю. Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“. Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“. Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“. Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“. Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли. Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“. Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи. Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“. З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“ А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“ Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею. Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй. А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони. Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі. Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти. Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“ Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“ Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов. А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“. А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“. Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім. Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.

Responsorial Psalm

Psalm 122

Gospel

John 7:14-31

У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав. І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я. Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема. Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“ Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“ Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь. Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка. Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив? Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“ Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити? Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос? Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“. І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте. Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“ Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́. А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“

Responsorial Psalm

Psalm 75

Responsorial Psalm

Psalm 76

Responsorial Psalm

Psalm 73

Evening Prayer — First Lesson

Judges 3

А оце ті народи, що Господь позоставив на ви́пробування ними Ізраїля, — усі ті, що не знали всіх війн ханаанських, тільки щоб пізнали покоління Ізраїлевих синів, щоб навчити їх війни́, тільки таких, що перед тим не знали їх: п'ять воло́дарів филистимських, і всі ханаане́яни, і сидо́няни, і хівве́яни, ме́шканці гори Ливану, від гори Баал-Гермон аж до ви́ходу до Гамату. І були вони залишені на ви́пробування ними Ізраїля, щоб пізнати, чи будуть вони слухатися за́повідей Господа, які Він наказав був їхнім батькам через Мойсея. А Ізраїлеві сини сиділи серед ханаанеянина, хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина. І вони брали їхніх дочо́к собі за жіно́к, а своїх дочо́к давали їхнім синам, та служили їхнім богам. І Ізраїлеві сини робили зло в Господніх оча́х, і забули Господа, Бога свого, та й служили Ваа́лам та Аста́ртам. І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх у руку Кушан-Ріш'атаїма, царя Араму двох річо́к. І служили Ізраїлеві сини Кушан-Ріш'атаїмові вісім літ. І кликали Ізраїлеві сини до Господа, і Господь поставив для Ізраїлевих синів рятівника́, і він врятував їх, — Отніїла, сина Кеназа, брата Калева, молодшого від нього. І був на ньому Дух Господній, і судив він Ізраїля. І вийшов він на війну́, і Господь дав у його руку Кушан-Ріш'атаїма, царя арамського. І була сильна рука його над Кушан-Ріш'атаїмом. І мав край мир сорок літ, і помер Отніїл, син Кеназа. А Ізраїлеві сини й далі чинили зло в Господніх оча́х, і Господь зміцнив Еґлона, царя моавського, над Ізраїлем через те, що вони робили зло в Господніх оча́х. І зібрав він до себе синів Аммонових та Амали́кових, та й пішов і підбив Ізраїля. І вони посіли Місто Пальм. І служили Ізраїлеві сини Еґлонові, цареві моавському, вісімнадцять літ. І кликали Ізраїлеві сини до Го́спода, і Госпо́дь поставив їм рятівника́, — Егуда, сина Ґерового, сина ємінеянина, чоловіка лівшу́, з безвладною правою рукою. І послали Ізраїлеві сини через нього дару́нка Еґлонові, цареві моавському. І зробив собі Егуд меча, а в нього два ві́стря, ґошед довжина його, — він прип'я́в його під своїм убра́нням на стегні́ своєї правиці. І приніс він того дару́нка Еґлонові, цареві моавському. А Еґлон — чоловік дуже товсти́й. І сталося, коли він скінчи́в підно́сити того дару́нка, то відпустив тих, що не́сли того дару́нка. А він вернувся від бовва́нів, що при Ґілгалі, та й сказав: „У мене таємна справа до тебе, о ца́рю!“ А той сказав: „Тихо!“ І вийшли від нього всі, хто стояв при ньо́му. І Егуд увійшов до нього, а він сидить у прохоло́дній го́рниці, що була для нього самого. І сказав Егуд: „Я маю Боже слово для тебе“. І той устав із стільця́. І простяг Егуд свою лівицю, і витяг меча з-над стегна́ своєї правиці, — та й загна́в його йому в живіт. І ввійшла також ру́чка за ві́стрям, а сало закрило за ві́стрям, бо він не витягнув меча з його живота. І ввійшло ві́стря до міжкро́ччя. І вийшов Егуд до сіне́й, і зачинив за собою двері тієї го́рниці, та й замкнув. І він вийшов. А царські раби ввійшли та й побачили, аж ось двері горниці за́мкнені. І вони сказали: „Певне він для потреби своєї в прохоло́дному покої“. І чекали вони аж допі́зна, а ото він не відчиняє дверей го́рниці. І взяли вони ключа, і відчинили, — аж ось їхній пан лежить мертвий на землі! А Егуд утік, поки вони зволіка́лись. І він перейшов ті боввани, і сховався втечею до Сеїру. І сталося, коли він прийшов, то засурми́в у сурму́ на Єфремових гора́х. І Ізраїлеві сини зійшли з ним з гори́, а він перед ними. І сказав він до них: „Біжіть за мною, бо Господь дав у вашу руку ваших моавських ворогів!“ І зійшли вони за ним, і захопи́ли йорда́нські перехо́ди до Моаву, і не дали ніко́му перейти. І побили вони Моава того ча́су, — бли́зько десяти тисяч чоловіка, — кожного креме́зного й кожного сильного чоловіка, і ніхто не втік. І був того дня прибо́рканий Моав під Ізраїлеву руку, а Край мав мир вісімдеся́т літ. А по ньому був Шамґар, син Аната. І побив він филисти́млян шістсот чоловіка києм на худобу. І він теж урятува́в Ізраїля.

Second Reading

Romans 4

Що ж, скажемо, знайшов Авраа́м, наш отець за тілом? Бо коли Авраам ви́правдався діла́ми, то він має похвалу, та не в Бога. Що бо Писа́ння говорить? „Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність“. А заплата викона́вцеві не рахується з милости, але з обов'язку. А тому́, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність. Як і Давид називає блаженною люди́ну, якій рахує Бог праведність без діл: „Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха́!“ Чи ж це блаже́нство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що „віра залічена Авраамові в праведність“. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, — печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. Бо обі́тницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Зако́ном, але праведністю віри. Бо коли спадкоємці ті, хто з Зако́ну, то спорожніла віра й зні́вечилась обі́тниця. Бо Зако́н чинить гнів; де ж немає Закону, немає й пере́ступу. Через це з віри, щоб було з милости, щоб обі́тниця певна була всім нащадкам, не тільки тому́, хто з Закону, але й тому́, хто з віри Авраама, що отець усім нам, як написано: „Отцем багатьох наро́дів Я поставив тебе,“ — перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він — проти надії — увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: „Таке числе́нне буде насіння твоє!“ І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утро́би Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обі́тницю Божу через недові́рство, але зміцни́вся в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв. Тому й „залічено це йому в праведність“. Та не написано за нього одно́го, що залічено йому, а за нас, — залі́читься й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для ви́правдання нашого.

Second Reading

I Timothy 3

Вірне це слово: коли хто єпи́скопства хоче, — доброго діла він пра́гне. А єпи́скоп має бути бездога́нний, муж однієї дружи́ни, тверезий, невинний, че́сний, гостинний до при́ходнів, здібний навчати, не п'яни́ця, не заводія́ка, але тихий, несварли́вий, не сріблолюбець, щоб добре ряди́в власним домом, що має дітей у слухня́ності з повною чесністю, — бо хто власним домом ряди́ти не вміє, я́к він зможе пильнува́ти про Божу Церкву? — не новонаве́рнений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий о́суд. Треба, щоб мав він і добре засві́дчення від чужи́нців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську. Так само диякони́ мають бути поважні, не двомовці, не багато відда́ні вину, не соромнозахла́нні, такі, що мають таємни́цю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробо́вуються, а потому хай служать, якщо бу́дуть бездога́нні. Так само жінки́ нехай будуть поважні, не обмовли́ві, тверезі та вірні в усьому. Диякони́ мусять бути мужі однієї дружи́ни, що добре рядя́ть дітьми́ й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той до́брий ступі́нь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса. Це пишу́ я тобі, і сподіваюсь до тебе прийти незаба́ром. А коли я спізнюся, то щоб знав ти, як треба пово́дитися в Божому домі, що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина пра́вди. Безсумнівно, велика це таємни́ця благоче́стя: Хто в тілі з'яви́вся, Той оправданий Духом, а́нгола́м показався, проповіданий був між наро́дами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся!

Second Reading

Ephesians 1:15-23

Тому й я, прочувши про вашу віру в Господа Ісуса, і про любов до всіх святих, не перестаю за вас дя́кувати, і в моли́твах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та об'явлення для пізна́ння Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спа́док у святих, і яка безмірна ве́лич Його сили в нас, що віруємо за ви́явленням поту́жної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі право́руч Себе, вище від усякого уря́ду, і вла́ди, і сили, і панува́ння, і всякого йме́ння, що на́зване не тільки в цім віці, але й у майбу́тньому. І все впокорив Він під ноги Йому́, і Його дав найвище за все — за Голову Церкви, а вона — Його тіло, по́вня Того, що все всім наповня́є!

Second Reading

Isaiah 13:1-13

Пророцтво про Вавило́н, що бачив Іса́я, син Амо́сів. Підіймі́те прапора на лисую го́ру, кличте їх голосні́ш, помаха́йте рукою, щоб ішли у воро́та! Я звелів був Своїм посвя́ченим, теж покликав лица́рство Своє на Мій гнів, що зухва́ло раді́ють. Чути га́мір у гора́х, як наро́ду числе́нного, чути гомін згрома́джених тут царств наро́дів: це перегляда́є Госпо́дь Савао́т бойове́ Своє ві́йсько! Прихо́дять з далекого кра́ю, із кі́нців небе́с, Господь і знаря́ддя гніву Його, щоб усю землю пони́щити! Голосіть, бо близьки́й день Господній, — він від Всемогу́тнього при́йде, немов зруйнува́ння. Тому́ то ослабнуть всі ру́ки, і кожне серце люди́ни зневі́риться. І вони наляка́ються, болі та муки їх схо́плять, немов породі́лля та, будуть тремтіти. Остовпі́ють один перед о́дним, полум'я́ні обличчя — то їхні обличчя. Оце день Господній прихо́дить, суво́рий, і лютість, і по́лум'я гніву, щоб зе́млю зробити спусто́шенням, а грішних її повигу́блювати з неї! Бо зо́рі небесні та їхні сузі́р'я не дадуть свого світла, сонце затьми́ться при сході своє́му, а місяць не буде вже ся́яти сві́тлом свої́м. „І Я покараю все́світ за зло, а безбожних за їхню провину, бундю́чність злочинця спиню́, а гордість наси́льників зни́жу! Я зроблю́ люди́ну дорожчою від щирого золота, і смертну люди́ну — від офі́рського золота“. Тому́ небеса́ захитаю, і рухне́ться земля з свого місця від лю́тости Господа Савао́та, у День, як пала́тиме гнів Його.

Gospel

Luke 11

І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“ Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“ І сказав Він до них: „Хто з вас матиме при́ятеля, і пі́де до нього опі́вночі, і скаже йому: „Позич мені, друже, три хліби́, бо прийшов із дороги до мене мій при́ятель, я ж не маю, що́ дати йому“. А той із сере́дини в відповідь скаже: „Не роби мені кло́поту, — уже за́мкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі“. Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докуча́ння його він устане та й дасть йому, скільки той потребу́є. І Я вам кажу́: просіть, — і буде вам да́но, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам! Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знахо́дить, а тому́, хто стукає — відчинять. І котри́й з вас, батьків, як син хліба проси́тиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому га́дину? Або, як яйця́ він проситиме, дасть йому скорпіо́на? Отож, коли ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?“ Раз виго́нив Він де́мона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А наро́д дивувався. А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“. А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́. А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів. Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями. А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає! Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“ І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“ А як люди збира́лися, Він почав промовляти: „Рід цей — рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки проро́ка Йо́ни. Бо як Йо́на ознакою був для ніневі́тян, так буде й Син Лю́дський для роду цього́. Цариця півде́нна на суд стане з му́жами роду цього́, — і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломо́нову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломо́н! Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і засудять його, вони бо пока́ялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона! Засвіченого світла ніхто в схо́вок не ставить, ані під посу́дину, але на світи́льника, щоб бачили світло, хто входить. Око твоє — то світи́льник для тіла; тому́, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було́, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося те́мрявою! Бо коли твоє тіло все світле, і не має жа́дної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник ося́яв блиском тебе“. Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі. Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився. Господь же промовив до нього: „Тепер ви, фарисеї, он чистите зо́внішність ку́хля та миски, а ваше нутро́ повне зди́рства та кривди! Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зо́внішнє, не створив Він і внутрішнє? Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте. Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того́ не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки́ в синагогах та привіти на ри́нках! Горе вам, — бо ви як гроби́ непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того“. Озвався ж один із зако́нників, і каже Йому: „Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!“ А Він відказав: „Горе й вам, зако́нникам, бо ви на людей тягарі́ накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не дото́ркуєтесь тягарі́в! Горе вам, бо надгро́бки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки́ були їх повбивали. Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгро́бки будуєте! Через те й мудрість Божа сказала: „Я пошлю їм пророків й апо́столів, — вони ж декого з них повбивають, а декого ви́женуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від ство́рення світу, від крови Авеля аж до крови Заха́рія, що загинув між же́ртівником і храмом“! Так, кажу вам, — відомсти́ться це все на цім роді! Горе вам, зако́нникам, бо взяли́ ви ключа́ розумі́ння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, борони́ли!“ А коли Він вихо́див ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, — вони чатува́ли на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оска́ржити Його́).

Evening Prayer — Second Lesson

2 Thessalonians 3

Наостанку, моліться, бра́ття, за нас, щоб ши́рилось Слово Господнє та сла́вилось, як і в вас, і щоб ми ви́зволилися від злих та лукавих людей, бо віра — не в усіх. І вірний Господь, що зміцнить вас і збереже від лукавого. А про вас покладаємо надію на Господа, що й чините ви, і чинити бу́дете те, що наказуємо вам. Госпо́дь же нехай серця ваші спряму́є на Божу любов та терпеливість Христову! А ми вам наказуємо, браття, Ім'я́м Господа Ісуса Христа, щоб ви цура́лися кожного брата, що живе по-леда́чому, а не за переда́нням, яке прийняли́ ви від нас. Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не си́дні справля́ли, і хліба не їли ні в ко́го даремно, але в перевто́мі й напру́женні день і ніч працювали, щоб не бути ніко́му із вас тягаре́м, не тому́, щоб ми вла́ди не мали, але щоб себе за взірця́ дати вам, щоб нас ви наслідували. Бо коли ми в вас перебува́ли, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, — нехай той не їсть! Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-леда́чому, — нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять. Таким ми наказуємо та благаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мо́вчки вони працювали та власний хліб їли. А ви, бра́ття, не вто́млюйтеся, коли чините добре. Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, заува́жте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений. Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата. А Сам Госпо́дь миру нехай за́вжди дасть вам мир усяким способом. Госпо́дь з вами всіма́! Привіт вам моєю рукою Павловою, — це править за знака в усякім листі. Так пишу́ я. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма́! Амі́нь.

Gospel

Mark 6:45-56

І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!

Gospel

Mark 4:35-41

І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“. І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним. І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився! А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“ Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала. І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“ А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“

Gospel

Luke 21

І поглянув Він уго́ру, і побачив заможних, що кидали да́ри свої до скарбни́ці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві ле́пти туди вона вки́нула. І сказав Він: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона покла́ла з убозтва свого ввесь прожиток, що мала“. Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: „Наді́йдуть ті дні, коли з того, що́ бачите, не зоста́неться й каменя на камені, який не зруйнується“. І запитали Його та сказали: „Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?“ Він же промовив: „Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“, і „Час набли́зився“. Та за ними не йдіть! І, як про ві́йни та ро́зрухи почуєте ви, — не лякайтесь, бо перш „статись належить тому́“. Але це не кінець ще“. Тоді промовляв Він до них: „Повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“. І будуть землетруси великі та голод, та по́мір місцями, і страшні та великі ознаки на небі. Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язни́ці, і поведуть вас до царів та правителів — через Ім'я́ Моє. Але це стане вам на свідо́цтво. Отож, покладіть у серця свої — наперед не гада́ти, що́ будете відповідати, бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи супере́чити їй всі противники ваші. І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і дру́зі, а декому з вас заподі́ють і смерть. І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. Але й волосина вам із голови не загине! Терпеливістю вашою ду́ші свої ви здобу́дете. А коли ви побачите Єрусалим, військом ото́чений, тоді знайте, що до нього набли́зилося спусто́шення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у го́ри втікають; хто ж у сере́дині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, — хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб ви́коналося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми́, у ті дні, бо буде велика нужда́ на землі та гнів над цим лю́дом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі наро́ди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скі́нчиться час тих поган. І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збенте́ження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від стра́ху й чека́ння того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні пору́шаться. І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах “із си́лою й великою славою! Коли ж стане збуватися це, то ви́простуйтесь, і підійміть свої голови, — бо зближається ваше визво́лення!“ І розповів Він їм притчу: „Погляньте на фі́ґове дерево, і на всілякі дере́ва: як вони вже розпу́куються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо. Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! Поправді кажу вам: Не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промину́ться, але не минуться слова́ Мої! Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтя́жувалися ненаже́рством та п'янством, і життє́вими кло́потами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він при́йде на всіх, що живуть на пове́рхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного ча́су моліться, щоб змогли ви уни́кнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Лю́дським!“ За дня ж Він у храмі навчав, а на́ ніч виходив та перебува́в на горі, що зветься Оли́вна. А зра́нку всі люди до Нього прихо́дили в храм, щоб послухати Його.