Today's Readings

First Reading

Genesis 12:1-20

І промовив Господь до Аврама: „Вийди зо своєї землі, і від роди́ни своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу́. І наро́дом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, — і будеш ти благослове́нням. І поблагословлю́, хто тебе благосло́вить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!“ І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот. Аврам же мав віку сімдесят літ і п'ять літ, як виходив з Харану. І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули́, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського. І до Краю ханаанського вони прибули. І пройшов Аврам по Краю аж до місця Сихему, аж до дуба Мамре́. А ханаанеянин тоді проживав у цім Кра́ї. І Господь явився Авраму й сказав: „Я дам оцей Край потомству твоєму“. І він збудував там жертівника Господе́ві, що явився йому. А звідти він рушив на го́ру від сходу від Бет-Елу, і намета свого розіп'яв, — Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикли́кав Господнє Ймення. І подавався Аврам усе далі на південь. І стався був голод у Кра́ї. І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Краї тяжкий став. І сталося, як він близько прийшов до Єгипту, то сказав був до жінки своєї Сари: „Отож то я знаю, що ти жінка вродлива з обличчя. I станеться, як побачать тебе єги́птяни й скажуть: Це жінка його, — то вони мене вб'ють, а тебе позоставлять живою. Скажи ж, що сестра моя ти, — щоб добре було через тебе мені, і щоб я позостався живий через тебе.“ І сталось, як прийшов був Аврам до Єгипту, то єги́птяни побачили жінку, що дуже вродлива вона. І побачили її вельможі фараонові, і хвалили її перед фараоном. І взята була та жінка до дому фараонового. I він для Аврама добро вчинив через неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і осли, і раби, і невільниці, і ослиці, і верблюди. І вдарив Господь фараона та дім його великими пора́зами через Сару, Аврамову жінку. І прикликав фараон Аврама й сказав: „Що́ ж то мені ти вчинив? Чому не сказав мені, що вона — твоя жінка? Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв був за жінку її. А тепер ось жінка твоя, — візьми та й іди!“ І фараон наказав людям про нього. І вислали його, і жінку його, і все, що в нього було.

First Reading

Exodus 29

А оце та річ, яку ти зробиш їм для посвя́чення їх, щоб вони були священиками Мені. Візьми одного бичка молодого та два безвадні барани́, і прі́сний хліб, і прісні калачі, змішані з оливою, і прісні коржі, помазані оливою, — із ліпшої пшеничної муки поробиш їх. І покладеш їх до одного коша́, і принесеш їх у коші, і того бичка та два ті барани́. А Аарона та синів його приведи до входу скинії умовлення, і обмиєш їх водою. І ві́зьмеш ша́ти та й убереш Аарона в хітона, і в ефодну ша́ту, і в ефо́да, і в нагру́дника, і опере́жеш його мистецьким поясом ефо́ду. І наложиш заво́я на його голову, а на заві́й даси вінця́ святости. І ві́зьмеш оливу пома́зання, і виллєш йому на голову, — та й пома́жеш його. І приведеш синів його, та й повбираєш їх у хіто́ни. І попідпері́зуєш їх поясом, Аарона та синів його, і наложиш їм покриття́ голови, — і буде для них свяще́нство на вічну постанову. І рукоположиш Аарона та синів його. І приведеш бичка до скинії запові́ту, і покладе Аарон та сини його руки свої на голову того бичка. І заріжеш того бичка перед Господнім обличчям при вході до скинії заповіту. І ві́зьмеш крови бичка, і помажеш на рогах жертівника пальцем своїм, а всю кров виллєш до основи же́ртівника. І візьмеш увесь лій, що покриває нутро́, і сальника́ на печінці, і оби́дві ни́рки та лій, що на них, та й спалиш на же́ртівнику. А м'ясо бичка, і шкуру його та нечисто́ти його спалиш в огні поза табо́ром, — це жертва за гріх. І ві́зьмеш одного барана, і нехай покладу́ть Аарон та сини його свої руки на голову того барана́. І заріжеш того барана, і ві́зьмеш кров його, та й покро́пиш жертівника навко́ло. А того барана порозтина́єш на куски його, і ви́полощеш ну́трощі його та голі́нки його, і покладеш на куски його та на голову його. І спалиш усього барана́ на же́ртівнику, — це цілопа́лення для Господа, пахощі любі, огняна́ жертва, — для Господа вона. І візьмеш другого барана, — і покладе́ Аарон та сини його руки свої на голову того барана. І заріжеш того барана, і ві́зьмеш крови його, та й даси на пи́пку Ааронового вуха, і на пипку правого вуха синів його, і на великий палець правої руки їхньої, і на великий палець їхньої правої ноги. І покропиш ту кров на же́ртівника навко́ло. І візьмеш із крови, що на жертівнику, і з оливи пома́зання, та й покро́пиш на Аарона й на шати його, та на синів його й на шати синів його з ним. І освятиться він, і шати його та сини й шати синів його з ним! І візьмеш із того барана лій та курдюка́, і лій, що покриває ну́трощі, і сальника́ на печінці, й оби́дві нирки, і лій, що на них, і праве стегно́, бо це баран посвя́чення. І один бухане́ць хліба, і один хлібний оливний кала́ч, і один коржик із коша́ з прі́сним, що перед лицем Господнім. І покладеш усе те на руку Аарона й на руки синів його, і поколиха́єш його, як колиха́ння перед Господнім лицем. І візьмеш його з їхньої руки, та й спалиш на жертівнику на цілопа́лення, на пахощі любі перед Господнім лицем, — це огняна́ жертва для Господа. І візьмеш груди́ну з барана посвя́чення, що Ааронів, і поколихаєш її, як колиха́ння перед Господнім лицем, — і це буде твоя частина. І посвятиш груди́ну колиха́ння та стегно́ прино́шення, що були́ коли́хані, і що було принесене з барана рукоположення, з того, що Ааронове, і з того, що синів його. І буде це Ааронові та синам його на вічну постанову від Ізраїлевих синів, бо це прино́шення. І буде воно прино́шенням від Ізраїлевих синів і мирних їхніх жертов, — їхнє прино́шення для Господа. А свяще́нні шати, що Ааронові, будуть по ньому синам його на пома́зання в них і на рукоположення їх. Сім день носитиме їх той із синів його, що буде священиком замість нього, що вві́йде до скинії заповіту на слу́ження в святині. І візьмеш барана посвя́чення, і звариш м'ясо його в святім місці. І буде їсти Аарон та сини його м'ясо того барана, та той хліб, що в коші, при вході до скинії заповіту. І поїдять вони те, чим окуплено їх на рукополо́ження їх, на посвя́чення їх. А чужий не буде їсти, — бо святість воно! А якщо позоста́неться з м'яса посвя́чення та з того хліба до ранку, то спалиш позостале в огні, — не буде те їджене, бо святість воно! І зробиш Ааронові та синам його так, як усе, що Я наказав був тобі. Сім день будеш посвячувати їх. А бичка, жертву за гріх, будеш споряджа́ти щоденно для оку́плення. І будеш очищати жертівника, коли будеш чинити оку́плений його. І помажеш його на його посвя́чення. Сім день будеш складати окупа на жертівнику — й освятиш його, і стане той жертівник найсвяті́шим. Усе, що доторкнеться до жертівника, освятиться. А оце те, що будеш споряджати на жертівнику: ягнята, однорічного віку, двоє на день — за́вжди. Одне ягня споряди́ш уранці, а друге ягня спорядиш під вечір. І десятину ефи пшеничної муки, мішаної в товченій оливі, чверть гіну, і на лиття чверть гіну вина на одне ягня. А ягня друге споряди́ш під вечір; як хлібну жертву ранку й як жертву пли́нну її споряди́ш йому, — на па́хощі любі, огняна́ жертва для Господа, — стале цілопа́лення для ваших поколінь при вході до скинії заповіту перед Господнім лицем, що буду там відкриватися вам, щоб говорити до тебе там. І буду відкриватися там Ізраїлевим синам, і це місце буде освячене Моєю славою. І освячу скинію заповіту, і жертівника, і Аарона та синів його освячу, щоб вони були священиками Мені. І буду Я спочивати серед Ізраїлевих синів, — і буду їм Богом. І пізнають вони, що Я Господь, їхній Бог, що вивів їх із єгипетського кра́ю, щоб перебувати Мені серед них. Я — Господь, їхній Бог!

First Reading

Deuteronomy 8:1-20

Усі заповіді, що я сьогодні наказав тобі, будете пильнувати виконувати, щоб ви жили́, і мно́жилися, і ввійшли й посіли той край, що Господь присягнув вашим батькам. І будеш пам'ятати всю ту доро́гу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокори́ти тебе, щоб ви́пробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні. І впоко́рював Він тебе, і мори́в тебе голодом, і годував тебе ма́нною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе люди́на, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе люди́на. Одежа твоя не витиралася на тобі, а нога твоя не спухла от уже сорок літ. І пізнаєш ти в серці своїм, що, як навчає чоловік сина свого, так навчає тебе Господь, Бог твій. І будеш вико́нувати заповіді Господа, Бога свого, щоб ходити Його дорогами, та щоб боятися Його, бо Господь, Бог твій, уводить тебе до кра́ю хорошого, до краю водних пото́ків, джере́л та безо́день, що виходять у долині й на горі, до кра́ю пшениці, й ячме́ню, і винограду, і фіґи, і грана́ту, до краю оли́вкового де́рева та меду, до кра́ю, де подостатком будеш їсти хліб, де не забракне нічого, до кра́ю, що каміння його — залізо, а з його гір добуватимеш мідь. І будеш ти їсти й наси́тишся, і поблагосло́виш Господа, Бога свого, у тім добрім кра́ї, що дав Він тобі. Стережися, щоб не забув ти Господа, Бога свого, щоб не пильнувати Його заповідей, і зако́нів Його, і постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, щоб, коли ти будеш їсти й наси́тишся, і добрі доми будуватимеш, і осядеш у них, а худоба твоя велика та худоба твоя мала розмно́житься, і срібло та золото розмно́жаться тобі, і все, що твоє, розмно́житься, то щоб не загорди́лося серце твоє, і щоб не забув ти Господа, Бога свого, що вивів тебе з єгипетського кра́ю, з дому ра́бства, що веде тебе цією великою пустинею, яка збуджує страх, де вуж, сара́ф, і скорпіо́н, і висохла земля, де немає води; що Він випроваджує тобі воду з крем'яно́ї скелі, що в пустині годує тебе манною, якої не знали батьки твої, щоб упокоря́ти тебе, і щоб випробо́вувати тебе, щоб чинити тобі добро наоста́нку, щоб ти не сказав у серці своїм: „Сила моя та міць моєї руки здобули́ мені цей добро́бут“. І будеш ти пам'ятати Господа, Бога свого, бо Він Той, що дає тобі силу набути поту́гу, щоб виконати Свого заповіта, якого присягнув Він батькам твоїм, як дня цього. І станеться, якщо справді забудеш ти Господа, Бога свого, і пі́деш за іншими богами, і будеш їм служити, і будеш вклонятися їм, то врочисто свідчу вам сьогодні, — ви конче погинете! Як ті люди, що Господь вигубля́є з-перед вас, так ви погинете за те, що не будете слухатися голосу Господа, Бога вашого!

Morning Prayer — First Lesson

Judges 8

І сказали йому му́жі Єфремові: „Що́ це за річ зробив ти нам, що не покликав нас, коли йшов воювати з Мідія́ном?“ І вони сильно спереча́лися з ним. І сказав він до них: „Що я зробив тепер таке, як ви? Чи не ліпше пізні виноградини Єфремові від авіезерового винобра́ння? У вашу руку Бог дав мідіянітянських князі́в, — Орева та Зеева, — і що́ міг я зробити, як ви?“ Тоді заспоко́ївся їхній дух проти нього, як він сказав оце сло́во. І прийшов Гедеон до Йорда́ну, і перейшов він та три сотні мужів, що з ним, зму́чені в пого́ні. І сказав він до людей Сукко́ту: „Дайте но буханці́в хліба наро́дові, що за мною, бо вони зму́чені, а я женуся за Зевахом та Цалмунною, царями мідіянітянськими“. І сказали суккотські князі: „Чи рука Зеваха та Цалмунна вже в твоїй руці, щоб давати хліб твоєму ві́йську?“ І сказав Гедео́н: „Тому́ то, коли Господь дасть у мою руку Зеваха та Цалмунну, то я буду молотити ваше тіло пустинними те́рнями та колючка́ми!“ І пішов він звідти до Пенуїлу, і говорив до них те саме. А люди Пеиуїлу відповіли́ йому, як відповіли́ люди Сукко́ту. І він сказав також до людей Пенуїлу, говорячи: „Коли я верта́тимусь у ми́рі, — розіб'ю́ оцю ве́жу“. А Зевах та Цалмунна були в Каркорі, і з ними їхні табо́ри, близько п'ятнадцяти тисяч, — усі позосталі з усього табо́ру синів Кедему. А тих, що впали, — було сто й двадцять тисяч чоловіка, що витяга́ли меча. А Гедеон пішов дорогою Шехуне-Боголіму зо сходу до Коваху й Йоґбеги. І розбив він табо́ра, коли та́бір був безпечний. І втікали Зевах та Цалмунна, а він гнався за ними. І він схопи́в обох мідіянітянських царів, Зеваха та Цалмунну, а на ввесь та́бір нагнав жаху. І вернувся Гедео́н, син Йоашів, із війни з Маале-Гахересу. І захопи́в він юнака́ з людей Суккоту, та й запита́вся його. І той написав йому ймення князів Суккоту та старши́х його, — сімдеся́т і сім чоловіка. І прийшов він до людей Сукко́ту та й сказав їм: „Ось Зе́вах та Цалму́нна, що ви ображали мене, говорячи: Чи рука Зеваха та Цалмунни тепер у твоїй руці, що дамо́ хліба твоїм змученим лю́дям?“ І схопи́в він старши́х того міста, і пустинне те́рня та колючки́, і побив ними суккотських людей. А пенуїльську ве́жу розбив, і позабивав людей того міста. І сказав він до Зе́ваха та до Цалму́нни: „Які ті люди, що ви повбивали на Фаво́рі?“ А ті сказали: „Як ти, так вони — одне, мають вигляд царськи́х синів“. А він сказав: „То брати мої, сини моєї матері. Як живий Господь, — коли б ви були позоста́вили їх при житті, не повбивав би я вас!“ І сказав він до Єтера, свого пе́рвенця: „Устань, — забий їх!“ Та той юна́к не витяг свого меча, бо боявся, — бо він був ще мали́й. І сказав Зевах та Цалмунна: „Устань ти, і кинься на нас, бо по чоловікові сила його“. І встав Гедеон, і вбив Зеваха та Цалмунну, і забрав оздо́бні мі́сяці, що були на шиях їхніх верблю́дів. І сказали Ізраїлеві мужі до Гедеона: „Пануй над нами і ти, і син твій, і син твого сина, бо ти спас нас від руки Мідія́на“. І сказав до них Гедеон: „Не буду панувати над вами я, і не буде панувати над вами син мій, — Господь панува́тиме над вами“. І сказав до них Гедеон: „Попрошу́ від вас проха́ння, — і дайте мені кожен носову́ сере́жку зо своєї здо́бичі“, — бо в них, мідіянітян, були золоті носові сере́жки, бо ізмаїльтя́ни вони. І сказали вони: „Дати — дамо́“. І розтягнули одежу, і кидали туди кожен носову сере́жку зо своєї здо́бичі. І була вага золотих носових сере́жок, що він просив, тисяча й сімсо́т шеклів золота, крім оздобних місяців, і сере́жок, і пу́рпурових шат, що були на мідіянітянських царях, і окрім наши́йників, що на шиях їхніх верблю́дів. А Гедеон зробив із того ефо́да, і поставив його́ у своєму місті, в Офрі. І за ним чинив там пере́люб увесь Ізра́їль, і це стало па́сткою для Гедеона та для дому його. І був упоко́рений Мідіян перед Ізраїлевими синами, і він більш не підіймав своєї голови́. І Край мав мир сорок літ за Гедеонових днів. І пішов Єруббаа́л, син Йоашів, та й осівся в своїм домі. А в Гедеона було сімдеся́т синів, що походили зо сте́гон його, бо він мав багато жіно́к. А нало́жниця його, що в Сихемі, — породила йому сина й вона, а він назвав ім'я́ йому: Авімелех. І помер Гедео́н, син Йоашів, у добрій сивизні́, і був похо́ваний у гробі Йоаша, батька свого, в Офрі авіезеровій. І сталося, як помер Гедео́н, то Ізра́їлеві сини́ зно́ву чинили пере́люб і́з Ваа́лами, і поставили собі Ваал-Берита за бога. І Ізраїлеві сини не пам'ятали Господа, Бога свого, що спасав їх від руки всіх їхніх навко́лишніх ворогів. І не зроби́ли вони ми́лости з домом Єруббаа́ла-Гедеона такої, як усе те добро, яке він зробив для Ізраїля.

Epistle

1 Kings 17:17-24

І сталося по тих приго́дах, — заслаб був син тієї жінки, господині того дому. І була його хвороба дуже тяжка́, аж духу не позосталося в ньому. І сказала вона до Іллі: „Що́ тобі до мене, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб згадувати мій гріх та щоб убити мого сина!“ І сказав він до неї: „Дай мені сина свого́!“ І він узяв його з лоня її, і виніс його в го́рницю, де він сидів, і поклав його на своєму ліжку. І кли́кнув він до Господа й сказав: „Господи, Боже мій, чи й цій удові́, що я в неї ме́шкаю, учиниш зло, щоб убити її сина?“ І витягся він тричі над дитиною, і кли́кав до Господа та казав: „Господи, Боже мій, нехай ве́рнеться душа цієї дитини в неї!“ І вислухав Господь голоса Іллі, і верну́лася душа дитини в неї, — і вона ожила́... І взяв Ілля дити́ну, і зніс її з го́рниці додо́лу, і віддав її матері її. І сказав Ілля: „Дивися, — твій син живий!“ І сказала та жінка до Іллі: „Тепер то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх — правда!“

First Reading

Isaiah 59

Ото ж бо, Господня рука не скоро́тшала, щоб не помагати, і Його ву́хо не стало тяжки́м, щоб не чути, бо то тільки пере́ступи ваші відді́лювали вас від вашого Бога, і ваші прови́ни хова́ли обличчя Його від вас, щоб Він не почув, — бо ваші долоні запля́млені кров'ю, ваші ж пальці — беззаконням, уста ваші гово́рять неправду, язик ваш белько́че лихе! Немає ніко́го, хто б кликав на суд, і нікого нема, хто судився б попра́вді, — кожен надію кладе на марно́ту й говорить неправду, вагітні́є бідою й поро́джує зло́чин! Виси́джують я́йця гадю́чі та тчуть павути́ння: хто з'їсть з їхніх яєць, помирає, а з розбитого — га́дина ви́йде. Нитки їхні не стануть одежею, і ви́робами своїми вони не покри́ються: їхні діла́ — діла кривди, і в їхніх рука́х — чин наси́льства. Їхні но́ги біжать на лихе, і спішать проливати неви́нну кров, їхні думки́ — думки кривдні, руїна й поги́біль на їхніх доро́гах! Доро́ги споко́ю не знають, і правосу́ддя немає на їхніх стежка́х, — вони покрутили собі свої сте́жки, і кожен, хто нею ступає, не знає споко́ю. Тому́ віддали́лося право від нас, і не сяга́є до нас справедли́вість! чекаємо світла, — та ось темнота́, чекаємо ся́йва — та й у те́мнощах хо́димо! Ми ма́цаємо, мов невидю́щі, за сті́ну, навпо́мацки хо́димо, мов ті безо́кі; спотика́ємося ми опі́вдні, немов би смерко́м, між здоровими ми, як померлі! Усі ми реве́мо, як ведме́ді, і мов голуби́ ті постійно ворко́чемо, чекаємо права — й немає, спасі́ння — й від нас віддали́лось воно. Бо помно́жились наші пере́ступи перед Тобою, і свідку́ють на нас гріхи наші, бо з нами пере́ступи наші, а наші прови́ни — ми знаємо їх! Ми зраджували й говорили неправду на Господа, і повідступа́ли від нашого Бога, казали про у́тиск та ві́дступ, вагітні́ли й виду́мували з свого серця слова́ неправди́ві. І правосу́ддя наза́д відступи́лося, а справедливість здале́ка стоїть, бо на майда́ні спіткну́лася правда, праведність ж не може прийти, — і правда зникла, а той, хто від злого відходить, грабо́ваний. І це бачить Господь, — і лихе в Його о́чах, що права нема! І Він бачив, що немає ніко́го, і дивува́всь, що немає засту́пника. Та раме́но Його Йому допомогло́, і Його праведність підпе́рла Його, — і Він зодягну́в праведність, як па́нцер, а шоло́ма спасі́ння — на Свою голову, і зодягну́в шати по́мсти, як одяг, і покри́вся горли́вістю, мов би плаще́м! Надолу́жить Він гнівом Своїм ворога́м згідно з учи́нками їхніми. Своїм супроти́вним — запла́тою, острова́м надолу́жить запла́ту. І будуть боятися Йме́ння Господнього з за́ходу, а слави Його́ — зо схід сонця, бо при́йде, як річка рвучка́, — вітер Господній її пожене́, — і при́йде Викупи́тель Сіо́нові й тим, хто вернувся із про́гріху в Якові, каже Господь. А Я — ось із ними умова Моя, говорить Господь: Мій Дух, який на тобі, та слова́ Мої, що поклав Я до уст твоїх, не усту́плять вони з твоїх уст, і з уст наща́дків твоїх, і з уст нащадків пото́мства твого́, говорить Господь, відтепе́р й аж навіки!

Morning Prayer — Second Lesson

John 7

Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його. А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки. І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш. Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї. Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай. А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“ І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“. Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв. У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав. І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я. Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема. Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“ Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“ Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь. Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка. Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив? Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“ Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити? Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос? Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“. І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте. Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“ Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́. А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“ Фарисеї прочули такі поголо́ски про Нього в наро́ді. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою́ службу, щоб схопи́ти Його. Ісус же сказав: „Ще недовго побу́ду Я з вами, та й до Того піду́, Хто послав Мене. Ви бу́дете шукати Мене, — і не зна́йдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете“. Тоді говорили юдеї між собою: „Куди це Він хоче йти, що не зна́йдемо Його? Чи не хоче йти до виселе́нців між греки, та й греків навчати? Що за слово, яке Він сказав: „Ви бу́дете шукати Мене, — і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете?“ А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було́ бо ще Духа на них, — не був бо Ісус ще просла́влений. А багато з наро́ду, почувши слова́ ті, казали: „Він справді пророк!“ Інші казали: „Він Христос“. А ще інші казали: „Хіба при́йде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писа́ння, що Христос при́йде з роду Давидового, і з села Вифлеє́му, звідкіля́ був Давид?“ Так повстала незгода в наро́ді з-за Нього. А де́котрі з них мали замір схопи́ти Його́, — та ніхто не поклав рук на Нього. І вернулася слу́жба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: „Чому не привели́ ви Його?“ Відказала та слу́жба: „Чоловік ще ніко́ли так не промовляв, як Оцей Чоловік“. А їм відповіли́ фарисеї: „Чи й вас із дороги не зве́дено? Хіба́ хто з старши́х або з фарисеїв увірував у Нього? Та прокля́тий народ, що не знає Зако́ну!“ Говорить до них Никоди́м, що приходив до Ньо́го вночі, і що був один із них: „Хіба судить Зако́н наш люди́ну, як перше її не вислухає, і не дізнається, що́ вона робить?“ Йому відповіли та сказали вони: „Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не при́йде Пророк із Галілеї“. І до дому свого́ пішов кожен.

Responsorial Psalm

Psalm 126

Gospel

John 11:1-45

Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ I заплакав Ісус. А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“. І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.

Responsorial Psalm

Psalm 78

Responsorial Psalm

Psalm 79

Responsorial Psalm

Psalm 76

Evening Prayer — First Lesson

Judges 9

І пішов Авімелех, син Єруббаалів, до Сихему, до братів своєї матері, і говорив до них та до всьо́го роду ба́тьківського дому своєї матері, кажучи: „Говорі́ть го́лосно до всіх сихемських госпо́дарів: Що́ ліпше для вас: чи панува́ння над вами семидесяти́ мужів, усіх Єруббаа́лових сині́в, чи панува́ння над вами му́жа одно́го? І пам'ятайте, що я кість ваша та тіло ваше“. І говорили брати його матері про нього го́лосно до сихемських госпо́дарів усі ті слова́, — і їхнє серце схилилося до Авімелеха, бо вони сказали: „Він наш брат“. І дали́ йому сімдеся́т шеклів срібла з дому Баал-Беріта, а Авімелех найняв за них пустих та легкова́жних людей, — і вони пішли за ним. А він прийшов до дому свого батька в Офру, і повбивав своїх братів, синів Єруббаа́лових, сімдеся́т чоловіка на однім камені. І позостався тільки Йотам, син Єруббаа́лів, наймолодший, бо сховався. І були́ зі́брані всі сихемські госпо́дарі та ввесь Бет-Мілло, і вони пішли та й настановили Авімелеха за царя при Елон-Муццаві, що в Сихемі. І повідомили про це Йотама, і він пішов, і став на верхі́в'ї гори Ґаріззі́м, і підвищив свій голос, і закликав та й сказав їм: „Почуйте мене, сихемські госпо́дарі, і хай почує вас Бог! Пішли були раз дерева́, щоб пома́зати царя над собою, і сказали вони до оли́вки: Царюй ти над нами! А оли́вка сказала до них: Чи я загубила свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду́ над дере́вами? І сказали дере́ва до фіґи: Іди ти, та й над нами царю́й! І сказала їм фіґа: Чи я загубила свої солодо́щі та свій добрий врожа́й, і сторожи́ти піду́ над дере́вами? І дере́ва промовили до винограду: Іди ти, та й над нами царюй! І промовив до них виноград: Чи я загубив свого со́ка, що Бога й людей весели́ти, і сторожи́ти піду́ над дере́вами? Тоді всі дере́ва сказали терни́ні: Іди ти, та й над нами царюй! А терни́на сказала дере́вам: якщо справді мене на царя над собою пома́зуєте, — підійді́ть, похова́йтеся в ті́ні моїй! А як ні, — то ось вийде огонь із терни́ни, та кедри лива́нські поїсть! А тепер, — якщо направду й у невинності зробили ви, що настанови́ли Авімелеха царем, і якщо ви добре зробили з Єруббаалом та з домом його, і якщо ви зробили йому за заслугою рук його, бо мій ба́тько воював за вас, і кинув був життя своє на небезпе́ку, і врятував вас із руки Мідія́на, а ви сьогодні повстали на дім ба́тька мого, та й повбивали синів його, сімдеся́т люда, на одно́му камені, і настановили царем Авімелеха, сина його невільниці, над сихемськими госпо́дарями, бо він брат ваш, і якщо в правді й невинності зробили ви з Єруббаалом та з домом його цього дня, — то радійте Авімелехом, і нехай і він радіє вами! А як ні, — ви́йде огонь з Авімелеха, та й поїсть госпо́дарів Сихему й Бет-Мілло, і ви́йде огонь із госпо́дарів Сихему й з Бет-Мілло, та й з'їсть Авімелеха“. І втік Йотам і збіг, і пішов до Бееру, і сидів там перед братом своїм. І володів Авімеле́х над Ізраїлем три роки. І послав Господь злого духа між Авімелехом та між сихемськими госпо́дарями, — і зрадили сихемські госпо́дарі Авімелеха, щоб прийшла кривда семидесяти Єруббаалових синів, а їхня кров спала на Авімелеха, їхнього брата, що їх повбивав, та на сихемських господарів, що зміцнили його руки забити братів своїх. І сихемські господарі́ поставили на верхів'ях гір чатівників на нього, і вони грабува́ли все, що прихо́дило до них на дорозі. І сказано про це Авімелеху. І прийшов Ґаал, Еведів син, та брати його, і вони прийшли до Сихему, — і дові́рилися йому сихемські господарі́. І вихо́дили вони в поле, і збирали виноград свій, і вича́влювали, і робили празник. І входили вони до дому свого бога, і їли й пили та проклинали Авімелеха. І говорив Ґаал, син Еведів: „Хто Авімелех і хто Сихе́м, що бу́демо служити йому? Чи ж він не син Єруббаа́лів, а Зевул начальник його? Служіть людям Гемора, батька Сихема, а чому ми бу́демо служити йому? А хто дав би цього народа в мою руку, то я прогнав би Авімелеха. І він скаже до Авімелеха: Помнож своє ві́йсько, та й вийди!“ І почув Зевул, голова міста, слова Ґаала, сина Еведового, — і запалився його гнів. І послав він послів до Авімелеха з хитрістю, говорячи: „Ось Ґаал, син Еведів, та брати його прихо́дять до Сихему, і ось вони підбу́рюють місто проти тебе. А тепер устань уночі ти та той наро́д, що з тобою, і чату́й на полі. І буде, — встанеш рано вранці, як схо́дитиме сонце, і нападеш на місто. І ось, — він та народ той, що з ним, ви́йдуть до тебе, а ти зробиш йому, як зна́йде потрібним рука твоя“. І встав уночі Авімелех та ввесь народ, що з ним, та й чатували над Сихемом чотири відділи. І вийшов Ґаал, син Еведів, і став при вході місько́ї брами. І встав Авімелех та народ, що з ним, із за́сідки. А Ґаал побачив той народ, та й сказав до Зевула: „Ось народ схо́дить із верхі́в гір“. І сказав до нього Зевул: „Ти бачиш гірську́ тінь, немов людей!“ А Ґаал далі говорив та казав: „Ось народ сходить з верхі́в'я, а один відділ приходить із дороги Елон-Меоненіму“. І сказав до нього Зевул: „Де тоді уста твої, що говорили: Хто Авімелех, що ми бу́дем служити йому? А оце той народ, що ти пого́рджував ним. Виходь же тепер, та й воюй з ним!“ І вийшов Ґаал перед сихемськими господаря́ми, та й воював з Авімелехом. І Авімелех погнав його, і він побі́г перед ним. І напа́дало багато трупів аж до входу до брами. І осівся Авімелех в Арумі, а Зевул вигнав Ґаал а та братів його, щоб не сиділи в Сихемі. I сталося другого дня, і вийшов наро́д на поле, а Авімелеху доне́сли про це. І взяв він людей, і поділив їх на три ві́дділи, та й чатував на полі. І побачив він, аж ось народ вихо́дить із міста, — і встав він на них, та й побив їх. А Авімелех та відділи, що з ним, напали й стали при вході місько́ї брами, а два відділи напали на все, що в полі, та й повбивали їх. І Авімелех воював із містом ці́лий той день, та й здобув місто, а народ, що був у ньому, позабивав. І зруйнував він те місто, та й обсіяв його сіллю. І почули про це всі, хто був у сихемській башті, і ввійшли до твердині, до дому бога Беріта. І було доне́сено Авімелехові, що зібралися всі господарі́ сихемської ба́шти. І вийшов Авімелех на го́ру Цалмон, він та ввесь народ, що з ним. І взяв Авімелех сокири в свою руку, та й настина́в галу́ззя з де́рева, і позно́сив його, і поклав на своє плече. І сказав він до народу, що з ним: „Що ви бачили, що́ зробив я, — поспішно зробіть, як я“. І настина́в також увесь народ кожен галу́ззя собі, і пішли за Авімелехом, і поскладали над печерою, та й підпалили над ними ту печеру огнем. І повмирали всі люди сихемської ве́жі, близько тисячі чоловіків та жінок. І пішов Авімелех до Тевецу, і таборува́в при Тевеці, та й здобув його. А в сере́дині міста була́ міцна́ башта, і повтікали туди всі чоловіки й жінки та всі господарі́ міста, і замкнули за собою, та й вийшли на дах тієї башти. І прийшов Авімелех аж до башти, та й воював із нею. І підійшов він аж до входу башти, щоб спалити її огнем. Тоді одна жінка кинула горі́шнього ка́меня від жо́рен на Авімелехову голову, — та й розторо́щила йому че́репа. І він зараз кликнув до юнака́, свого́ зброєно́ші, та й сказав йому: „Витягни свого меча, та й забий мене, щоб не сказали про мене: Його жінка забила!“ І його юна́к проколов його, — і він помер. І побачили ізра́їльтяни, що Авімелех помер, та й порозхо́дилися кожен на своє місце. І Бог віддав Авімелехові зло, яке він зробив був своєму батькові, що повбивав сімдеся́т братів своїх. А все зло сихемських людей Бог повернув на їхню го́лову, — і прийшло на них прокля́ття Йотама, Єруббаа́лового сина.

Second Reading

Romans 7

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Second Reading

I Timothy 6

Усі раби, які під ярмом, нехай уважають панів своїх гідними всякої чести, щоб не зневажа́лися Боже Ім'я́ та наука. А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що бра́ття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улю́блені, що вони добродійства Божі приймають. Оцього навчай та нагадуй! А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, — той згорді́в, нічого не знає, але захво́рів на суперечки й змага́ння, що від них повстають заздрість, сварки́, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварні між людьми́ зіпсутого розуму й позбавлених правди, які ду́мають, ніби благоче́стя — то зиск. Цурайся таких! Великий же зиск — то благоче́стя із задоволенням. Бо ми не прине́сли в світ нічого, то нічого не можемо й ви́нести. А як маєм поживу та одяг, то ми задово́лені бу́дьмо з того. А ті, хто хоче багаті́ти, упадають у спокуси та в сітку, та в числе́нні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загла́ду й загибіль. Бо корень усього лихого — то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі стражда́ння. Але ти, о Божа люди́но, утікай від такого, а женися за праведністю, благоче́стям, вірою, любов'ю, терпеливістю, ла́гідністю! Змагай добрим зма́гом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визна́ння перед свідками багатьма́. Наказую перед Богом, що ожи́влює все, і перед Христом Ісусом, Який добре визна́ння засві́дчив за По́нтія Пила́та, щоб доде́ржав ти заповідь чистою та бездога́нною аж до з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа, що його свого ча́су покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амі́нь! Наказуй багатим за віку тепе́рішнього, щоб не не́слися ви́соко, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожи́ток, щоб робили добро, багати́лися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбу́тньому, щоб прийняти правдиве життя. О Тимофі́ю, бережи переда́ння, стережися марно́го базі́кання та супере́чок знання́, неправдиво названого так. Дехто віддався йому, та й від віри відпав. Благода́ть з тобою. Амі́нь.

Second Reading

Ephesians 3:1-13

Через це я, Павло, є в'я́зень Ісуса Христа за вас, поган, — якщо ви тільки чули про заря́дження Божої благодаті, що для вас мені да́на. Бо мені об'я́вленням дано пізнати таємницю, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розумі́ння таємни́ці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена лю́дським сина́м, як об'явилась тепер через Духа Його святим апо́столам і пророкам, — що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обі́тниці в Христі́ Ісусі через Єва́нгелію, якій служи́телем я став через дар благода́ті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. Тому́ то благаю я вас не занепада́ти духом через терпіння моє через вас, бо воно — ваша слава.

Second Reading

Isaiah 26:1-12

Того дня заспівають у Юдинім кра́ї пісню таку: У нас сильне місто! Він чинить спасі́ння за мури й примурки. Відчиняйте воро́та, і хай вві́йде люд праведний, хто вірність хоронить! Думку, опе́рту на Тебе, збереже́ш Ти у повнім споко́ї, бо на Тебе наді́ю вона поклида́є. Надійтеся за́вжди на Господа, бо в Господі, в Господі вічна тверди́ня! Бо зни́зив Він тих, хто заме́шкує на висоті́, неприступне те місто — пони́зив його, Він пони́зив його до землі, повали́в аж у по́рох його! Його топче нога, — но́ги вбогого, сто́пи нужде́нних. Про́ста дорога для праведного, путь праведного Ти вирі́внюєш. І на дорозі суді́в Твоїх, Господи, маємо надію на Те́бе: За Ймення Твоє та за пам'ять Твою пожада́ння моєї душі, — за Тобою душа моя тужить вночі, також дух мій в мені спозара́нку шукає Тебе, бо коли на землі Твої суди, то ме́шканці світу навчаються правди! Хоч буде безбожний поми́луваний, то проте́ справедливости він не навчи́ться: у краю́ правоти́ він чинитиме лихо, а вели́чности Господа він не побачить! Господи, підняла́ся рука Твоя ви́соко, та не бачать вони! Нехай же побачать горли́вість Твою до наро́ду, і нехай посоро́мляться, хай огонь пожере́ ворогів твоїх! Ти, Господи, вчиниш нам мир, бо й усі чини наші нам Ти докона́в!

Gospel

Luke 14

І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ І вони не могли відповісти на це. А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу: „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“ Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“ Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох. І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“. І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“. І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“. І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“. І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій. Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“ Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́ , — той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм! Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання, щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“. Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

Evening Prayer — Second Lesson

1 Timothy 4

А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи́, ті, хто слухає духів підступних і наук де́монів, хто в лицемірстві гово́рить неправду, і спалив сумління своє, хто одру́жуватися забороняє, наказує стри́муватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже тво́риво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим! Словом і молитвою. Як бу́деш оце подавати братам, то будеш ти добрий служи́тель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідо́м ти пішов. Цурайся нечистих та ба́бських байо́к, а вправляйся в благоче́сті. Бо вправа тілесна мало кори́сна, а благоче́стя кори́сне на все, бо має обі́тницю життя тепе́рішнього та майбу́тнього. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́! Бо на це ми й працюємо і зно́симо га́ньбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім лю́дям Спаси́тель, найбільше ж для вірних. Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки! Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!

Gospel

Mark 8:1-21

Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них: „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́. А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“. І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині? А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“. Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові, І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх. І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали. А їдців було тисяч з чотири! І всів Він негайно до чо́вна з Своїми у́чнями, та й прибув до землі далману́тської. І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба. А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“ І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в. І забули вони взяти хліба, і крім одно́го буханця́, у чо́вні не мали з собою нічого. А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“ Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони. А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим? „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте, коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“. „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“. І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“

Gospel

Mark 5:35-43

Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“ А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй! І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли. А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“ І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“ І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого! А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.

Gospel

Luke 24

А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі, та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї. Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“. І згадали вони ті слова́ Його! А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших. То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це. Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм. Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось. І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т. І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося. І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними. Очі �� їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали. І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“ І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“ І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом. Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́. А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося. А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він. І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“. Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“ І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́. І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав. Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий... І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“ І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́, які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові. А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба. І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“ А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа. Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“. І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“ Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го. І, взявши, Він їв перед ними. І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння. І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього, і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того́. І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“. І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись. А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.