Today's Readings

First Reading

Hebrews 5:1-10

Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служі́ння Богові, щоб прино́сити да́ри та жертви за гріхи, і щоб міг співчува́ти недосві́дченим та заблу́дженим, бо й сам він пере́йнятий слабістю. І тому́ він повинен як за людей, так само й за себе само́го прино́сити жертви за гріхи. А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Ааро́н. Так і Христос, — не Сам Він просла́вив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: „Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породи́в“. Як і на іншому місці гово́рить: „Ти Священик навіки за чином Мелхиседе́ковим“. Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був. А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння, і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

First Reading

Exodus 38

І зробив він же́ртівника з акаційного дерева, — п'ять ліктів довжина його, і п'ять ліктів ширина його, квадрато́вий, а вишина його — три лікті. І поробив він роги його на чотирьох кутах його, — з нього були його роги. І пообкладав його міддю. І він поробив усі речі жертівника: горшки, і шуфлі, і кропильниці, видельця, і лопатки на вугілля. Усі речі його поробив він із міді. І мере́жу зробив він із міді для жертівника роботою сітки, під лиштву його здолу до половини його. І вилив він чотири каблучки на чотирьох кінцях його для мідяної мережі, на вклада́ння для держаків. І поробив він держаки з акаційного дерева, і пообкладав їх міддю. І повсовував він ті держаки в каблучки на боках жертівника, щоб ними носити його. Порожнявим усере́дині зробив його з дощо́к. І зробив він умивальницю з міді та підставу її з міді, з дзерка́лами жінок, що сповняли службу при вході скинії заповіту. І зробив він подвір'я. На півде́нну сто́рону, на по́лудень запони того подвір'я, — суканий віссон, сто ліктів. А стовпів для нього — двадцять, а їхніх підстав із міді — двадцять. Гаки тих стовпів та обручі їхні — срібло. А в сторону пі́вночі — сто ліктів; стовпів для них — двадцять і підстав для них — двадцять, із міді. Гаки тих стовпів та обручі їхні — срібло. А в сторону за́ходу, — запони, п'ятдеся́т ліктів; стовпів для них — десять, і підстав для них десять. Гаки тих стовпів та обручі їхні — срібло. А в сторону пе́реду, сходу, — п'ятдесят ліктів. Запони до бо́ку — п'ятнадцять ліктів; стовпів для них — три, і підстав для них — три. А для другого боку з цієї й з тієї сторони брами подвір'я — запони на п'ятнадцять ліктів; стовпів для них — три, і підстав для них — три. Всі запони подвір'я навколо — віссо́н су́каний. А підстави для стовпів — мідь, гаки стовпів та обручів їхніх — срібло. А обклад верхів їх — срібло, і вони — всі стовпи подвір'я — поспи́нані сріблом. А заслона брами подвір'я — робота гаптівника: блакить, і пурпур, і червень та суканий віссон; і двадцять ліктів довжина, а вишина в ширині — п'ять ліктів, відповідно запонам подвір'я. А стовпів для них — чотири, і підстав для них — чотири, із міді. Гаки їх — срібло, і обклад верхів їх та їхніх обручів — срібло. А всі кілки для скинії й для подвір'я навколо — мідь. Оце перелік скинії, скинії свідоцтва, що був обрахований на при́каз Мойсея, — за допомогою Левитів під рукою Ітамара, сина Аарона, священика. А Бецал'їл, син Урія, сина Хура, Юдиного племени, поробив усе, що Господь наказав був Мойсеєві. А з ним Оголіяв, син Ахісамахів, Данового племени, обро́блювач, і мисте́ць, і гаптівник блакиттю, і пурпуром, і червенню, і віссоном. Усе золото, вжите для праці в усій роботі святині, то було золото колихання, — двадцять і дев'ять тала́нтів та сім сотень і тридцять шеклів на міру шеклем святині. А срібло полічених у громаді мужів — сто талантів та тисяча, і сімсот і сімдесят і п'ять шеклів на міру шеклем святині, на голову бека, цебто половина шекля на міру шеклем святині для кожного, хто переходив при переліку від віку двадцяти літ і вище, — для шостисот тисяч і трьох тисяч і п'ятисот і і п'ятидесяти. І було сто тала́нтів срібла на відлиття́ підстав святині та підстав завіси, — сотня підстав на сотню талантів, талант на підставу. А з тисячі й семисот і семидесяти й п'яти шеклів поробив він гаки для стовпів, і пообкладав їхні верхи́ та поспина́в їх. А міді колихання було сімдесят талантів та дві тисячі й чотириста шеклів. І поробив він із неї підстави входу скинії заповіту, і жертівника мідяного, і його мідяну мережу, та всі речі жертівника, і підстави подвір'я навколо, і підстави брами подвір'я, і скинійні кілки, і всі кілки подвір'я навколо.

First Reading

Deuteronomy 32:1-14

„Слухай, небо, а я говори́тиму, і хай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса́, моя мова, як кра́плі дощу на траву, та як зли́ва на зелень. Як буду я кли́кати Йме́ння Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові! Він Скеля, а діло Його доскона́ле, всі бо дороги Його справедливі, — Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедли́вий і праведний Він. Зіпсу́лись вони, — не Його то сини́, покоління невірне й покру́чене. Чи тим віддасте́ Господе́ві, наро́де нікче́мний й немудрий? Чи ж не Він — Ба́тько твій, твій Творе́ць? Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе. Пам'ятай про дні давні, розважайте про ро́ки усіх поколі́нь, — запитай свого ба́тька, і покаже тобі твоїх тих старши́х, а вони тобі скажуть. Як Всевишній наро́дам спа́док давав, коли Він розділяв синів лю́дських, Він поставив границі наро́дам за числом Ізраїлевих синів. Бо частка Господня — наро́д Його, Яків — відмі́ряний у́діл спа́дщини Його. Знайшов Він його на пустинній землі та в степу́ завива́ння пусте́льних гієн, та й його оточи́в, уважав Він за ним, зберіга́в Він його, як зіни́цю оту́ свого ока. Як гніздо́ своє будить орел, як ширя́є він понад своїми маля́тами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на раме́ні крилатім своїм, — так Господь Сам прова́див його, а бога чужого при нім не було́. Він його садови́в на висо́тах землі, і він їв польові́ врожа́ї, Він медом із скелі його годува́в, і оливою з ске́льного кре́меня, маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібно́ї, ра́зом із лоєм ягнят та бара́нів з Баша́ну й козлів, ра́зом з такою пшеницею, як лій на нирка́х, і кров виноградної я́годи пив ти вином.

Morning Prayer — First Lesson

Exodus 9

І сказав Господь до Мойсея: „Увійди до фараона, і говори до нього: Так сказав Господь, Бог євреїв: Відпусти Мій наро́д, і нехай вони служать Мені! Бо коли ти відмо́вишся відпустити, і бу́деш держати їх ще, то ось Господня рука буде на худобі твоїй, що на полі, — на ко́нях, на ослах, на верблю́дах, на худобі великій і дрібній, — морови́ця дуже тяжка́. І відділить Господь між худобою Ізраїля й між худобою Єгипту, і не загине нічого зо всього, що належить Ізраїлевим синам“. І призна́чив Господь уста́лений час, кажучи: „Узавтра Господь зробить цю річ у цім кра́ї“. І зробив Господь ту річ назавтра, — і вигинула вся єгипетська худоба, а з худоби Ізраїлевих синів не згинуло ані одне. І послав фараон довідатись, — а ось не згинуло з худоби Ізраїлевої ані одне! І стало фараонове серце запеклим, — і не відпустив він народу того! I сказав Господь до Мойсея й до Аарона: „Візьміть собі повні ваші жмені сажі з пе́чі, і нехай Мойсей кине її до неба на очах фараонових. І стане вона ку́рявою над усією єгипетською землею, а на люди́ні й скотині стане гнояка́ми, що кинуться прища́ми в усьо́му єгипетському кра́ї“. І набрали вони сажі з пе́чі, та й стали перед фараоновим лицем. І кинув її Мойсей до неба, і стали прищува́ті гнояки́, що кинулися на люди́ні й на скотині. А чарівники не могли стати перед Мойсеєм через гнояки́, бо гнояк той був на чарівниках і на всіх єги́птянах. І вчинив запеклим Господь фараонове серце, — і він не послухався їх, як говорив був Господь до Мойсея. І сказав Господь до Мойсея: „У стань рано вра́нці, і стань перед лицем фараоновим та й скажи йому: Отак сказав Господь, Бог євреїв: Відпусти Мій наро́д, і нехай вони служать Мені! Бо цим ра́зом Я пошлю́ всі ура́зи Мої на серце твоє, і на рабів твоїх, і на наро́д твій, щоб ти знав, що немає на всій землі Такого, як Я! Бо тепер, коли б Я простягнув Свою руку, то побив би тебе та народ твій мором, і ти був би ви́гублений із землі. Але Я для то́го залиши́в тебе, щоб показати тобі Мою силу, і щоб оповіда́ли про Йме́ння Моє по всій землі. Ти ще опираєшся проти наро́ду Мого, щоб їх не відпустити. Ось Я взавтра, цього са́ме ча́су, зішлю дощем тяже́нний град, що такого, як він, не бувало в Єгипті від дня його заложення аж до сьогодні. А тепер пошли, позаганяй худобу свою та все, що твоє в полі. Кожна люди́на й худоба, що буде застукана в полі, і не бу́де за́брана додому, — то зійде на них град, і вони повмирають!“ Хто з фараонових рабів боявся Господнього сло́ва, той зігнав своїх рабів та свою худобу до домів. А хто не звернув свого серця до слова Господнього, той позалиша́в рабів своїх та худобу свою на полі. І сказав Господь до Мойсея: „Простягни́ свою руку до неба, — і нехай буде град у всьому єгипетському кра́ї на люди́ну, і на худобу, і на всю польову́ траву в єгипетській землі!“ І простяг Мойсей па́лицю свою до неба, — і Господь дав гро́ми та град. І зійшов на землю огонь, і Господь дощи́в градом на єгипетську землю. І був град, і огонь горів посеред тяже́нного граду, що не бувало такого, як він, у всім єгипетськім кра́ї, відко́ли він став був наро́дом. І повибивав той град у всім єгипетськім кра́ї все, що на полі, — від люди́ни аж до худоби! І всю польову́ росли́нність побив той град, а кожне польове́ дерево поламав! Тільки в землі Ґошен, де жили Ізраїлеві сини, не було гра́ду. І послав фараон, і покликав Мойсея та Аарона, та й сказав до них: „Згрішив я тим ра́зом! Господь — справедливий, а я та народ мій — несправедливі! Благайте Господа, і до́сить бути Божим грома́м та гра́дові! А я відпущу́ вас, і ви більше не зали́шитеся“. І сказав до нього Мойсей: „Як вийду я з міста, то простягну руки свої до Господа, — гро́ми перестануть, а гра́ду вже не буде, — щоб ти знав, що Господня ця земля! А ти й раби твої, — знаю я, що ви ще не боїте́ся перед лицем Господа Бога!“ А льон та ячмінь був побитий, бо ячмінь дозрівав, а льон цвів. А пшениця та жито не були ви́биті, бо пі́зні вони. І вийшов Мойсей від фараона з міста, і простяг руки свої до Господа, — і перестали гро́ми та град, а дощ не лив на землю. І побачив фараон, що перестав дощ, і град та гро́ми, — та й далі грішив. І чинив він запеклим своє серце, він та раби́ його. І стало запеклим фараонове серце, — і він не відпустив Ізраїлевих синів, як говорив був Господь через Мойсея.

Epistle

Philippians 2:5-11

Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним, але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на, Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної. Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́, щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця!

First Reading

Leviticus 17

І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Промовляй до Аарона й до синів його, та до всіх Ізра́їлевих синів, та й скажеш їм: Оце та річ, що Господь наказав був, говорячи: Кожен чоловік з Ізра́їлевого дому, що заріже вола, або ягня, або козу в табо́рі, або щось заріже поза табо́ром, а до входу скинії заповіту не приведе того на прине́сення жертви для Господа перед скинію Господню, то кров буде полічена тому чоловікові, — він пролив кров. І буде ви́нищений чоловік той з-посере́д наро́ду свого́, щоб приво́дили Ізраїлеві сини свої жертви, які вони ріжуть на чистому полі, і спроваджали для Господа до входу скинії заповіту до священика, і різали їх, як мирні жертви для Господа. І покропить священик тією кров'ю на Господнього жертівника при вході скинії заповіту, та й спалить лій на любі пахощі для Господа. І щоб вони вже не різали своїх жертов козлам-демонам, за якими вони блу́дять. Це буде для них вічна постанова на їхні покоління. А їм скажеш: Кожен чоловік із Ізра́їлевого дому та з прихо́дька, що буде ме́шкати серед вас, який принесе цілопа́лення або жертву, а до входу скинії заповіту не принесе того, щоб учинити його для Господа, — то буде знищений чоловік той з-посеред наро́ду свого! А кожен чоловік із Ізраїлевого дому та з прихо́дька, що мешкає серед них, який буде їсти кров, то Я зверну лице Своє проти тієї душі, що їсть вона ту кров, — і винищу її з-посеред народу її, бо життя тіла — в крові вона, а Я дав її для вас на жертівника для очищення за душі ваші, бо кров та — вона очищує душу. Тому́ сказав Я Ізра́їлевим синам: Кожна душа з вас не буде їсти крови, і прихо́дько, що мешкає серед вас, не буде їсти крови. А кожен чоловік із Ізраїлевих синів та з прихо́дька, що мешкає серед них, що вполю́є здо́бич звірини́ або пта́ства, що їджене, то він виллє кров того й закриє її піском. Бо життя кожного тіла — кров його, життя його вона. І сказав Я Ізраїлевим синам: Крови кожного тіла ви не бу́дете їсти, бо життя кожного тіла — кров його вона. Усі, що їдять її, будуть понищені. А всяка душа, що їстиме па́дло та розша́рпане серед тубі́льця і серед прихо́дька, нехай випере одежу свою й обмиється в воді, і буде нечистий аж до вечора, а потім стане чистий. А якщо він не випере, а тіла свого не обмиє, то понесе свою провину.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 26

І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“ Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його. А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“. А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні. Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.

Responsorial Psalm

Psalm 141

Gospel

Matthew 26:36-75;27:1-60

Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“ І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його. Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали. А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“ Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“ А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав. А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́. Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим, та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“. І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився. А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“. А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“. Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував. Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“ А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований. Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони. Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали. Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“. А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти. Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“. Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“ А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“ І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“. А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“ Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був. Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього. І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били. А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́. А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“, дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба. І, посідавши, стерегли́ Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“. Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч. А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали, і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“ Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили: „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“. Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті. А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі! А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“ цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“ Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́. А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити. Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“. А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав. І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі, і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“ Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували. Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих. А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́, і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов.

Responsorial Psalm

Psalm 87

Responsorial Psalm

Psalm 88

Responsorial Psalm

Psalm 85

Evening Prayer — First Lesson

Exodus 10

І сказав Господь до Мойсея: „Увійди до фараона, бо Я зробив запеклим серце його та серце рабів його, щоб показати ці ознаки Мої серед ньо́го, і щоб ти розповідав в уші сина свого та онука свого, що́ зробив Я в Єгипті, та про озна́ки Мої, що вчинив я серед них. І ви бу́дете знати, що Я — Господь!“ І ввійшли Мойсей та Аарон до фараона, та й сказали йому: „Так сказав Господь, Бог євреїв: Аж доки ти бу́деш відмовля́тися впокори́тися передо Мною? Відпусти Мій наро́д, — і нехай вони служать Мені! Бо коли ти відмо́вишся відпустити народ Мій, то ось Я взавтра спроваджу сарану́ на твій край. І покриє вона поверхню землі, і не можна буде бачити землі. І поїсть вона решту вцілілого, позосталого вам від граду, і поїсть вона кожне дерево, що росте вам з землі. І перепо́вняться нею доми́ ваші, і доми́ всіх рабів ваших, і доми́ всього Єгипту, чого не бачили батьки́ ваші та батьки батьків твоїх від дня існува́ння їх на землі аж до сьогодні!“ І він відвернувся, і вийшов від фараона. І сказали раби фараона до нього: „Аж доки цей буде нам па́сткою? Відпусти цих людей, — і нехай вони служать Господе́ві, Богові своєму. Чи ти ще не знаєш, що знищений Єгипет?“ І пове́рнено Мойсея та Аарона до фараона, а він їм сказав: „Ідіть, служіть Господе́ві, Богові вашому. Хто та хто пі́де?“ І відповів Мойсей: „Ми пі́демо з мо́лоддю нашою та з старими нашими, з синами нашими та з дочками нашими, з дрібною нашою худобою та з великою нашою худобою пі́демо, — бо в нас свято Господнє“. А він відказав: „Нехай буде так Господь із вами, як я відпущу́ вас і дітей ваших! Та глядіть, бо щось лихе перед вами. Тож нехай ідуть самі чоловіки, та й служіть Господе́ві, бо того ви бажаєте“. І вигнано їх від лиця фараонового. І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку на єгипетську землю сарано́ю, і нехай вона на́йде на єгипетський край, і нехай поїсть усю зе́мну траву, усе, що град позалиша́в“. І простяг Мойсей свою па́лицю на єгипетську землю, — і Господь навів схі́дній вітер на землю, ці́лий день той і ці́лу ніч. Настав ранок, — і східній вітер наніс сарани́! І найшла сарана́ на всю єгипетську землю, і залягла́ в усім єгипетськім кра́ї, дуже багато! Перед нею не було́ такої сарани́, як вона, і по ній не бу́де такої! І покрила вона поверхню всієї землі, і поте́мніла земля! І поїла вона всю зе́мну траву та ввесь плід де́рева, що град позоста́вив. І не зоста́лось ніякої зелені ані на дереві, ані на польові́й росли́нності в усім єгипетськім кра́ї! І поспішив фараон покликати Мойсея та Ааро́на, та й сказав: „Згрішив я Господе́ві, Богові вашому, та вам! А тепер пробач же мій гріх тільки цього ра́зу, і помолі́ться до Господа, вашого Бога, — і нехай тільки відве́рне від мене цю смерть!“ І він вийшов від фарао́на й молився до Господа. І поверну́в Господь за́хідній дуже сильний вітер назад, і він поніс сарану́, та й укинув її до Червоного моря. Не позоста́лась жодна сарана́ в усім єгипетськім кра́ї. Та Господь учинив запеклим фараонове серце, — і він знов не відпустив Ізраїлевих синів. І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку до неба, — і станеться те́мрява на єгипетській землі, і нехай бу́де те́мрява, щоб відчули її.“ І простяг Мойсей свою руку до неба, — і ста́лася густа те́мрява по всій єгипетській землі три дні. Не бачили один о́дного, і ніхто не вставав з свого місця три дні! А Ізраїлевим синам було́ світло в їхніх сади́бах. І покликав фараон Мойсея, та й сказав: „Ідіть, служіть Господе́ві! Тільки дрібна ваша худоба та ваша худоба велика нехай позоста́неться. Також дітвора́ ваша нехай іде з вами!“ Та Мойсей відказав: „Дай в наші руки також жертви та цілопа́лення, і ми спорядимо́ жертву Господе́ві, Богові нашому. І також худоба наша піде з нами, — не зоста́неться ані копи́та, бо з нього ми ві́зьмемо на слу́ження Господе́ві, Богові нашому. Бо ми не знаємо, поки прибудемо туди, чим будемо служити Господе́ві“. І вчинив запеклим Господь фараонове серце, і він не хотів відпустити їх. І сказав йому фараон: „Іди від мене! Стережися, щоб ти не бачив більше лиця мого, бо того дня, коли побачиш лице моє, ти помреш!“ А Мойсей відказав: „Так сказав ти... Я більш уже не побачу лиця твого́!“

Second Reading

Galatians 3

О, ви нерозумні гала́ти! Хто вас звів не кори́тися правді, вас, яким перед очима Ісус Христос переднакре́слений був, як ніби між вами розп'я́тий? Це одне хочу знати від вас: чи ви прийняли́ Духа ділами Зако́ну, чи із про́повіді про віру? Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом почавши, кінчите́ тепер тілом? Чи ви так багато терпіли нада́рмо? Коли б тільки надармо! Отже, Той, Хто вам Духа дає й чуда чинить між вами, — чи чинить ділами Зако́ну, чи із про́повіді про віру? Так як Авраа́м „був увірував в Бога, — і це залічено за праведність йому“. Тож знайте, що ті, хто від віри, — то сини Авраа́мові. І Писа́ння, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовісти́ло Авраамові: „Благосло́вляться в тобі всі наро́ди!“ Тому́ ті, хто від віри, бу́дуть поблагосло́влені з вірним Авраамом. А всі ті, хто на діла Зако́ну покладається, — вони під прокля́ттям. Бо написано:, Прокля́тий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Зако́ну, щоб чинити оте!“ А що перед Богом Зако́ном ніхто не виправдується, то це ясно, бо „праведний житиме вірою“. А Зако́н не від віри, але „хто чинитиме те, той житиме ним“. Христос відкупив нас від прокля́ття Зако́ну, ставши прокля́ттям за нас, бо написано: „Прокля́тий усякий, хто ви́сить на дереві“, щоб Авраамове благослове́ння в Ісусі Христі поши́рилося на поган, щоб обі́тницю Духа прийняти нам вірою. Браття, кажу́ я по-лю́дському: навіть лю́дського затве́рдженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає. А обі́тниці да́ні були Авраамові й насінню його. Не говориться: „і насінням“, як про багатьох, але як про одно́го: „і Насінню твоєму“, яке є Христос. А я кажу́ це, що заповіту, від Бога затве́рдженого, Зако́н, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обі́тницю він зруйнував. Бо коли від Зако́ну спадщина, то вже не з обі́тниці; Авраамові ж Бог дарував із обі́тниці. Що ж Зако́н? Він був даний з причини пере́ступів, аж поки при́йде Насіння, якому обі́тниця да́на була́; він учинений був анголами рукою посере́дника. Але посере́дник не є для одно́го, Бог же один. Отож, чи ж Зако́н проти Божих обі́тниць? Зо́всім ні! Якби бо був да́ний Зако́н, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Зако́ну! Та все зачинило Писа́ння під гріх, щоб віруючим була да́на обі́тниця з віри в Ісуса Христа. Але поки прийшла віра, під Зако́ном стере́жено нас, за́мкнених до при́ходу віри, що мала об'яви́тись. Тому то Зако́н вихо́вником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під вихо́вником. Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягну́лися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, — бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обі́тницею спадкоємці.

Second Reading

Hebrews 1

Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, трима́в усе словом сили Своєї, учинив Собою очи́щення наших гріхів, — і засів на прави́ці величности на висоті. Він остільки був ліпший понад анголі́в, оскільки славніше за них успадкува́в Ім'я́. Кому́ бо коли з анголів Він промовив: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив“! І зно́ву: „Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина“! І коли знов Він уводить на світ Перворі́дного, то гово́рить: „І нехай Йому вкло́няться всі анголи Божі“. А про анголів Він говорить: „Ти чиниш духів ангола́ми Своїми, а палю́чий огонь — Своїми слугами“. А про Сина: „Престол Твій, о Боже, навік віку; бе́рло Твого царюва́ння — бе́рло праведности. Ти полюбив праведність, а беззако́ння знена́видів; через це намасти́в Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж дру́зів Твоїх“. І: „Ти, Господи, землю колись закла́в, а небо — то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, — всі вони, як той одяг, поста́ріють. Як одежу, їх змі́ниш, — і минуться вони, а Ти за́вжди Той Са́мий, і роки Твої не закі́нчаться“! Кому з анголів Він промовив коли: „Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“! Чи не всі вони ду́хи служебці, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?

Second Reading

Philippians 1:12-26

Бажаю ж я, браття, щоб ві́дали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Єва́нгелії, бо в усій прето́рії та всім іншим стали відо́мі кайда́ни мої за Христа. А багато братів у Господі через кайда́ни мої посміліли та ще більше відва́жилися Слово Боже звіщати безстрашно. Одні, правда, і через за́здрощі та колотне́чу, другі ж із доброї волі Христа проповідують; а інші з любови, зна́ючи, що я поставлений на оборону Єва́нгелії; а інші через пі́дступ звіщають Христа нещиро, ду́маючи, що додаду́ть тягару́ до кайда́нів моїх. Але що ж? У всякому разі, чи облудно, чи щиро, Христос проповідується, а тим я радію та й бу́ду радіти. Бо знаю, що це бу́де мені на спасі́ння через вашу молитву й допомогу Духа Ісуса Христа, через чека́ння й надію мою, що я ні в чо́му не бу́ду посоро́млений, але ці́лою сміли́вістю, як за́вжди, так і тепер Христос буде звели́чений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то надба́ння. А коли життя в тілі — то для мене плід ді́ла, то не знаю, що́ вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч маю я бажа́ння померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І оце знаю певно, що зали́шусь я, і пробува́тиму з вами всіма́ вам на ко́ристь та на ра́дощі в вірі, щоб ваша хвала́ через мене примно́жилася в Христі Ісусі, коли зно́ву прийду́ я до вас.

Second Reading

Isaiah 28:1-13

Горе тобі, Самарії, короні пишно́ти Єфре́млян п'яни́х, квітці зів'ялій краси́ його го́рдости, що лежить на верхі́в'ї долини врожа́йної, від вина поп'яні́лих! Ось поту́жний та сильний у Господа, — мов злива із градом, мов буря руїнна, мов по́відь сильна́, заливна́, його кине на землю із силою! Ногами пото́птана буде корона пишно́ти Єфре́млян п'яни́х, і станеться квітка зів'я́ла краси́ його гордости, що на верхі́в'ї долини врожайної, немов передчасно дозріла та смо́ква, що її як побачить люди́на, ковтає її, як вона ще в долоні його! Стане Господь Саваот того дня за прекрасну корону, і за пишний вінок для останку наро́ду Його, і духом права тому́, хто сидить у суді, і хоробрістю тим, хто до брами пове́ртає бій! І ось ці від вина позбива́лись з дороги, і від п'янко́го напо́ю хитаються: священик і пророк позбива́лись з дороги напо́єм п'янки́м, від вина збаламу́тились, від напо́ю п'янко́го хита́ються, блу́дять вони у видіннях, у постановах своїх спотика́ються. Бо всі столи повні блюво́тою калу, аж місця нема! „Кого буде навчати пізна́ння, і кому́ виясняти об'я́влення буде? Відставлених від молока чи від перс повідлу́чуваних? Бо на заповідь заповідь, заповідь на заповідь, пра́вило на пра́вило, пра́вило на пра́вило, трохи тут, трохи там“. Тому незрозумілими у́стами й іншою мовою буде казати наро́дові цьому Отой, Хто до них говорив: „Це спочи́нок! Дайте змученому відпочи́ти, — і це відпочинок“, — та вони не хотіли послухати. І станеться їм слово Господа: заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, пра́вило на пра́вило, правило на правило, трохи тут, трохи там, щоб пішли та попадали на́взнак, і щоб були зла́мані й впали до па́стки й злови́лися!

Gospel

Luke 23

І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́. А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д, і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив. Отже я покараю Його й відпущу́“. Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято. А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“ А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці. І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса. Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“ Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“. А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників. І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони: відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі... І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“. Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“ Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“ І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч. Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба. А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“ І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали, і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“ Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“. А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“ Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“. І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“ Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це. І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. День той був Приготува́ння, і наставала субота. А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Evening Prayer — Second Lesson

Luke 19:28-48

А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим. І ото, як набли́зився до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на горі, що Оли́вною зветься, Він двох учнів послав, наказуючи: „Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, зна́йдете прив'язане осля́, що на нього ніко́ли ніхто із людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж вас хто спитає: „На́що відв'язуєте?“, відкажіть тому так: „Госпо́дь потребу́є його“. Посланці́ ж відійшли, — і знайшли, як Він їм був сказав. А коли осля стали відв'язувати, хазяї́ його їх запитали: „На́що осля ви відв'язуєте?“ Вони ж відказали: „Господь потребу́є його“. І вони привели́ до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса. Коли ж Він їхав, вони простила́ли одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь на́товп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: „Благослове́нний Цар, що йде у Господнє Ім'я́! Мир на небеса́х, і слава на висоті!“ А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: „Учителю, — заборони́ Своїм учням!“ А Він їм промовив у відповідь: „Кажу вам, що коли ці замо́вкнуть, то каміння кричатиме!“ І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“. А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в, до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“. І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити, але не знахо́дили, що вчинити Йому, бо ввесь наро́д горнувся до Нього та слухав Його.

Gospel

Mark 10:46-52

І приходять вони в Єрихо́н. А коли з Єрихо́ну вихо́див Він ра́зом із Своїми у́чнями й з бе́зліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартиме́й, син Тиме́їв. І, прочувши, що то Ісус Назаряни́н, почав кликати та говорити: „Сину Давидів, Ісусе, — змилуйся надо мною!“ І сварились на нього багато-хто, щоб мовча́в, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус та й сказав: „Покличте його!“ І кличуть сліпого та й кажуть йому: „Будь бадьо́рий, устань, — Він кличе тебе“. А той скинув плаща свого, і скочив із місця, — і прибіг до Ісуса. А Ісус відповів і сказав йому: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ Сліпий же Йому відказав: „Учителю, — нехай я прозрю́!“ Ісус же до нього промовив: „Іди, — твоя віра спасла тебе!“ І той зараз прозрі́в, і пішов за Ісусом дорогою.

Gospel

Mark 10:32-45

Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусали́м. А Ісус ішов попе́реду них, — аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьо́х, почав їм розповідати, що́ з Ним статися має: „Оце в Єрусали́м ми йдемо́, і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися бу́дуть із Нього, і бу́дуть плювати на Нього, і будуть Його бичува́ти, і вб'ють, — але третього дня Він воскресне!“ І підхо́дять до Нього Яків та Іван, сини Зеведе́єві, та й кажуть Йому: „Учителю, — ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що бу́демо просити Тебе“. А Він їх поспитав: „Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?“ Вони ж відказали Йому: „Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи право́руч від Тебе один, і ліво́руч один“! А Ісус відказав їм: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу , що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?“ Вони відказали Йому: „Можемо“. А Ісус їм сказав: „Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому угото́вано“. Як почули ж це Де́сятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: „Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде всім за раба. Бо Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох“.

Gospel

John 20

А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений. Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“ Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли. Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов. Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці. Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих. І учні верну́лися знову до се́бе. А Марія стояла при гро́бі назо́вні та й плакала. Плачучи́, нахилилась до гробу. І бачить два Анголи́, що в білім сиділи, — один у голова́х, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло. І говорять до неї вони: „Чого плачеш ти, жінко?“ Та відказує їм: „Узяли́ мого Господа, і я не знаю, де Його покла́ли. І, сказавши оце, оберну́лась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус. Промовляє до неї Ісус: „Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?“ Вона ж, думаючи, що то садівни́к, говорить до Нього: „Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де́ покла́в ти Його, — і Його я візьму́!“ Ісус мовить до неї: „Маріє!“ А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: „Раббуні́!“ цебто: „Учителю мій!“ Говорить до неї Ісус: „Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розпові́ж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!“ Іде Марія Магдалина, та й учням звіща́є, що бачила Господа, і Він це їй сказав. Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“ І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“ Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого! Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“ А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус. Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“ За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“ Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“ Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“ Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!