Today's Readings

First Reading

Joshua 5:13-15

І сталося, коли Ісус був при Єрихо́ні, то звів очі свої та й побачив, аж ось стоїть навпроти нього чоловік, а ви́тягнений його меч у руці його. І підійшов Ісус до нього, та й сказав йому́: „Чи Ти наш, чи наших ворогів?“ А Той відказав: „Ні, бо Я Вождь Господнього ві́йська, тепер Я прийшов“. І впав Ісус на обличчя своє до землі, і вклонився, та й сказав Йому: „Що говорить мій Пан своєму рабові?“ І сказав Вождь Господнього війська до Ісуса: „Скинь взуття́ своє з своїх ніг, бо це місце, на якому стоїш ти, святе воно!“ І зробив Ісус так.

First Lesson

Hosea 6:1-6

Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматува́в — і нас вилікує, ударив — і нас перев'яже! Ожи́вить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, — і будемо жити ми перед обличчям Його. І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов зірниці, і Він при́йде до нас, немов дощ, немов дощ весняни́й, що напоює землю. Що, Єфреме, зроблю́ Я тобі, що зроблю тобі, Юдо? І Бо ваша любов, немов хмара поранку, і мов та роса, що зникає уранці, — тому Я тесав їх пророками, позабивав їх проре́ченням уст Своїх, і суд Мій, як світло те, вийде. Бо Я милости хочу, а не жертви, і Богопізна́ння — більше від цілопалень.

First Reading

Genesis 18:1-20

І явився до нього Господь між дубами Мамре́, а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі, та й промовив: „Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, — не проходь повз Свойо́го раба! Принесуть трохи води, — і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом. І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому пі́дете, бо на те Ви йдете повз свойо́го раба“. І сказали вони: “Зроби так, як сказав“. І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: „Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси́, і зроби коржі“. І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його пригото́вив. І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони. І сказали до нього: „Де Сарра, жінка твоя?“ А він відказав: „Ось у наметі“. І сказав один з Них: „Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого ча́су. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...“ А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним. Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче. І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: „Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!“ І сказав Господь до Авраама: „Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зоста́рілась? Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, — Сарра ж тоді матиме сина“. А Сарра відріклася, говорячи: „Не сміялася я“, бо боялась. Але Він відказав: „Ні, — таки сміялася ти!“ І повставали звідти ті Мужі, і поглянули на Содом, а Авраам пішов з Ними, щоб Їх відпровадити. А Господь сказав: „Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити? Бож Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі! Бо ви́брав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього“. І промовив Господь: „Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий,

Morning Prayer — First Lesson

Genesis 22:1-20

І сталось після цих випадків, що Бог випробо́вував Авраама. І сказав Він до нього: „Аврааме!“ А той відказав: „Ось я!“ І промовив Господь: „Візьми свого сина, свого одинака́, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопа́лення на одній із тих гір, що про неї скажу́ тобі“. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека. І сказав Авраам своїм слугам: „Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець пі́дем аж туди, і покло́нимося, і повернемося до вас“. І взяв Авраам дро́ва для цілопа́лення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони ра́зом обоє. І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я, сину мій!“ І промовив Ісак: „Ось огонь та дро́ва, а де ж ягня на цілопа́лення?“ І відказав Авраам: „Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!“ І пішли вони ра́зом обоє. І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого... Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: „Аврааме, Аврааме!“ А той відізвався: „Ось я!“ І Ангол промовив: „Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака́ свого“. А Авраам звів очі свої та й побачив, — аж ось один баран зав'яз у гуща́вині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана́, і приніс його на цілопа́лення замість сина свого. І назвав Авраам ім'я́ місця того: „Господь нагледить“, що й сьогодні говориться: „На горі Господь з'я́виться“. А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге, і сказав: „Клянуся Собою, — це слово Господнє, — тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть Насінням твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу“. І вернувсь Авраам до слуг своїх. І встали вони, та й пішли разом до Беер-Шеви. І осів Авраам у Беер-Шеві. І сталося по тих випадках, і сказано Авраамові так: „Ось також Мілка вродила синів Нахорові, братові твоєму:

First Reading

Deuteronomy 3

І обернулися ми, та й пішли дорогою до Батану. І вийшов навпере́йми нас Оґ, цар башанський, він та ввесь його наро́д, на війну до Едреї. І сказав Господь до мене: „Не бійся його, бо в твою руку Я дав його, і ввесь наро́д його та край його, і зробиш йому, як зробив ти Сигонові, цареві амореян, що сидів у Хешбоні“. І дав Господь, Бог наш, у нашу руку також Оґа, царя башанського, та ввесь його народ, — і побили ми його, так що нікого не позоста́лося в нього. І здобули́ ми всі міста́ його, і того ча́су не було мі́ста, що не взяли б ми від них, — шістдеся́т міст, усю арґовську околицю, ца́рство Оґа в Башані. Усі ці міста́ укріплені, — мур високий, воро́та й за́сув, окрім дуже багатьох відкритих міст. І вчинили ми їх закля́ттям, як зробили були Сигонові, цареві хешбонському, — учинили закляттям усе місто, чоловіків, жінок та дітей. А всю худобу й захоплене з міст забрали ми собі на здо́бич. І взяли ми того ча́су той край з руки обох царів амореянина, що по другому боці Йорда́ну, від Арнонського пото́ку аж до гори Гермо́н, — сидо́няни кличуть на Гермо́н Сірйо́н, а амореяни кличуть на нього Сені́р, — усі міста́ на рівни́ні, і ввесь Ґілеад, і ввесь Баша́н аж до Салхи й Едреї, міст царства Оґа в Башані. Бо тільки Оґ, цар башанський, позостав із решти рефаїв. Оце його ло́же, ложе залізне; чи ж не воно в Раббі Аммонових синів, — дев'ять ліктів довжина́ його, і чотири лікті ширина́ його, на міру ліктем чоловіка. А край той того ча́су посіли ми. Від Ароеру, що над Арнонським пото́ком, і половину гори Ґілеад, і міста́ його я дав Руви́мовим та Ґадовим. А решту Ґілеаду та ввесь Башан, царство Оґа, віддав я половині пле́менн Манасіїного, усю околицю арґовську, — на ввесь той Башан кличеться: край рефаїв. Яір, син Манасіїн, узяв всю Арґову околицю аж до границі ґешурів та маахатів, і він назвав їх своїм і́менем: Баша́н, се́ла Яіра, і так їх кли́чуть аж до цього дня. А Махірові дав я Ґілеад. А Рувимовим та Ґадовим дав я від Ґілеаду й аж до Арнонського пото́ку, сере́дину потоку та границю, і аж до потоку Яббоку, границі Аммонових синів, і степ, і Йорда́н, і границю його від Кіннерету аж до моря сте́пу, моря Солоного, у узбіччя Пісґі на схід. І ча́су того́ наказав я вам, говорячи: „Господь, Бог ваш, дав вам цей край, щоб ви посіли його; узброєні пере́йдете перед вашими братами, Ізраїлевими синами, усі військо́ві. Тільки ваші жінки, і ваші діти та ваша худоба, — я знаю, що худоба ваша велика! — будуть сидіти по ваших міста́х, що я дав вам, аж Господь дасть спочи́нок братам вашим, як вам, і посядуть також вони той край, що Господь, Бог ваш, дає вам по той бік Йорда́ну, — і ве́рнетесь кожен до спа́дку свого, що я дав вам“. А Ісусові наказав я того ча́су, говорячи: „Ото твої очі бачили все, що зробив був Господь, Бог ваш, обом тим царям, — так зробить Господь усім ца́рствам, куди ти переходиш. Не будеш боятися їх, бо Господь, Бог ваш, Він Той, що воює для вас“. І благав я того ча́су Господа, говорячи: „Владико Господи, — Ти зачав показувати рабові Своєму ве́лич Свою та міцну́ Свою руку! Бо хто інший Бог на небі та на землі, що зробить, як чи́ни Твої, як великі діла́ Твої? Нехай перейду́ ж я та побачу той хороший край, що по тім боці Йорда́ну, ту гарну гірську́ землю та Лива́н!“ Та Господь розгнівався на мене через вас, і не послухав мене. І сказав Господь до мене: „До́сить тобі, — не говори більше до Мене в цій справі! Вийди на верхі́в'я Пісґі, і зведи свої очі на за́хід, і на північ, і на пі́вдень, і на схід, і побач своїми очима, — бо ти не пере́йдеш цього Йорда́ну! І напоуми́ Ісуса, і зміцни його, й укріпи його, бо він пере́йде перед цим наро́дом, і він зробить, що вони посядуть той край, який ти побачиш“. І осіли ми в долині навпроти Бет-Пеору.

First Reading

Ezekiel 39

А ти, сину лю́дський, пророкуй на Ґоґа та й скажеш: Так говорить Господь Бог: Ото Я на тебе, кня́же Ро́шу, Мешеху та Тувалу! І верну́ тебе, і попрова́джу тебе, і підійму́ тебе з півні́чних кінці́в, і впрова́джу тебе на Ізраїлеві го́ри. І виб'ю лука твого з твоєї ліви́ці, а твої стрі́ли кину з твоєї прави́ці. Упаде́ш на Ізраїлевих гора́х ти й усі відділи твої та наро́ди, що з тобою; віддам тебе на з'їдження хи́жому пта́ству, усякому крила́тому та польові́й звірині́. На відкритому полі впаде́ш ти, бо це Я говорив, говорить Господь Бог! І пошлю́ Я огонь на Маґоґа та на тих, що безпечно заме́шкують острови́, і пізнають вони, що Я — Господь! А Своє святе Ім'я́ розголошу́ посеред Мого народу Ізраїля, і більше не дам знева́жити святе Моє Йме́ння, і наро́ди пізнають, що Я — Госпо́дь, Святий Ізраїлів! Ось при́йде і станеться, — говорить Господь Бог, — це той день, що Я говорив. І повихо́дять ме́шканці Ізраїлевих міст, і накладуть огонь, і палитимуть зброю та щитка́ й щита́, лука та стрі́ли, і ручно́го кия та ра́тище, і будуть ними палити огонь сім років. І не будуть носити дров з поля, і не будуть рубати з лісі́в, бо збро́єю будуть палити огонь, і ві́зьмуть здо́бич із тих, хто брав здо́бич із них, і пограбу́ють тих, хто їх грабував, говорить Господь Бог. І станеться того дня, дам Я там Ґоґові місце гро́бу в Ізраїлі, Долину Перехо́жих, на схід від моря, і що замикає дорогу перехо́жим. І похова́ють там Ґоґа й усе його многолю́дство, та й назвуть: Долина Многолюдства Ґоґа. І буде ховати їх Ізраїлів дім, щоб очи́стити землю, сім місяців. І буде ховати ввесь наро́д кра́ю, і він стане для них за пам'ятку, того дня, коли Я просла́влю Себе, говорить Господь Бог. І відділять людей, які без пере́рви ходи́тимуть по кра́ю й ховатимуть з перехожими позосталих ще на пове́рхні землі, щоб її очи́стити. По семи місяцях вони ще будуть вишу́кувати. І пере́йдуть ті обхідники́ по кра́ю, і коли хто побачить лю́дську кістку, то поставить при ній знака, аж поки не поховають її похоро́нники в Долині Многолю́дства Ґоґа. А ім'я́ міста — Гамона. І очистять землю. А ти, сину лю́дський, так говорить Господь Бог: Скажи пта́хові, усякому крилатому, та всій польові́й звірині́: Згромадьтеся й прийдіть, зберіться навколо над жертвою, що Я принесу́ для вас, велика жертва на Ізраїлевих гора́х, і ви будете їсти м'ясо, і будете пити кров. Ви будете їсти тіло ли́царів, а кров князі́в землі будете пити, — барани́, і ві́вці, і козли́, бики́, — ситі баша́нські бики́ всі вони. І будете їсти лій аж до си́тости, і будете пити кров аж до впо́єння з Моєї жертви, яку Я приніс для вас, — і наси́титеся при Моєму столі кі́ньми та верхівця́ми, ли́царями та всякими вояка́ми, говорить Господь Бог! І дам Свою славу між наро́дами, і побачать усі наро́ди Мій суд, що зроблю́ Я, та Мою руку, що на них покладу́. І пізнає Ізраїлів дім, що Я — Госпо́дь, їхній Бог, від цього дня й далі. І пізнають наро́ди, що Ізраїлів дім пішов на вигна́ння за провини свої, за те, що спроневі́рилися Мені, а Я схова́в був від них лице Своє, і віддав їх у руку їхніх не́приятелів, і всі вони попа́дали від меча. За їхньою нечи́стістю та за їхнє беззако́ння зробив Я це з ними, і сховав від них лице Своє. Тому́ так говорить Господь Бог: Тепер поверну́ долю Якова, і змилуюся над усім Ізраїлевим домом, і буду ревний за Своє святе Йме́ння. І відчу́ють вони свою га́ньбу та все своє спроневі́рення, яки́м спроневі́рилися Мені, коли сядуть безпечно на своїй землі, і не буде вже ніко́го, хто б їх страши́в, коли поверну́ їх з наро́дів, і позбира́ю їх із країв їхніх ворогів, і покажу Свою святість у них на оча́х числе́нних наро́дів. І пізнають вони, що Я — Госпо́дь, Бог їхній, коли ви́жену їх у поло́н до наро́дів, а пото́му позбираю їх на їхню зе́млю, і більш не позоста́влю там ніко́го з них. І не сховаю вже від них Свого лиця, бо виллю Духа Свого на Ізраїлів дім, говорить Госпо́дь Бог!“

Morning Prayer — Second Lesson

John 18

Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на то́й бік потоку Кедро́ну, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його. Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні. Отож Юда, узявши відділ ві́йська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоски́пами, та з ліхтарями, та з зброєю. А Ісус, усе ві́давши, що́ з Ним статися має, виходить та й каже до них: „Кого́ ви шукаєте?“ Йому відповіли: „Ісуса Назаряни́на“. Він говорить до них: „Це Я“! А стояв із ними й Юда, що видав Його. I як тільки сказав їм: „Це Я“, вони подали́ся назад, та й на землю попа́дали. І Він знов запитав їх: „Кого́ ви шукаєте?“ Вони ж відказали: „Ісуса Назаряни́на“. Ісус відповів: „Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти “, — щоб збулося те слово, що Він був сказав: „Я не втратив ніко́го із тих, кого дав Ти Мені“. Тоді Си́мон Петро, меча мавши, його ви́хопив, і рубону́в раба́ первосвященика, — і відтя́в праве́ вухо йому́. А рабу́ на ім'я́ було Малх. Та промовив Ісус до Петра: Всунь у пі́хви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?“ Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопи́ли Ісуса, і зв'язали Його, і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року. Це ж був той Кайя́фа, що порадив юдеям, що ліпше померти люди́ні одній за наро́д. А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідо́м. Той же учень відо́мий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відо́мий був первосвященикові, і сказав ворота́рці, — і впровадив Петра. І питає Петра ворота́рка служни́ця: „Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?“ Той відказує: „Ні!“ А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: „Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічо́го Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що́ Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив“. А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку́, говорячи: „То так відповідаєш первосвященикові?“ Ісус йому відповідь дав: „Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що́ Мене б'єш?“ І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Си́мон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: „Чи й ти не з учнів Його?“ Він відрікся й сказав: „Ні!“ Говорить один із рабів первосвященика, родич тому́, що йому Петро вухо відтя́в: „Чи тебе я не бачив у саду́ з Ним?“ І зно́ву відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї. А Ісуса ведуть від Кайяфи в прето́рій. Був же ра́нок. Та вони не ввійшли до прето́рія, щоб не опога́нитись, а щоб їсти пасху. Тоді вийшов Пилат назо́вні до них і сказав: „Яку ска́ргу приносите ви на Цього Чоловіка?“ Вони відповіли та й сказали йому: „Коли́ б Цей злочи́нцем не був, ми б Його тобі не видавали“. А Пилат їм сказав: „Візьміть Його, та й за вашим Зако́ном судіть Його“. Юдеї сказали йому: „Нам не вільно нікого вбивати“, — щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти. Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“ Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“ Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“. Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“. Говорить до Нього Пила́т: „Що є правда?“ І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: „Не знахо́джу Я в Ньому провини нія́кої. Та ви маєте зви́чай, щоб я випустив вам одно́го на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Та зно́ву вони зняли крик, вимагаючи: „Не Його, а Вара́вву!“ А Вара́вва був злочи́нець.

Responsorial Psalm

Psalm 92

Responsorial Psalm

Psalm 93

Second Lesson

Exodus 12:1-11

І сказав Господь до Мойсея й до Аарона в єгипетськім краї, говорячи: „Оцей місяць для вас — поча́ток місяців. Він вам перший між місяцями року. Скажіть усій ізра́їльській громаді, говорячи: „У десятий день цього місяця нехай візьмуть собі кожен ягня́ за домом батьків, ягня на дім. А коли буде той дім замали́й, щоб з'їсти ягня, то нехай ві́зьме він і найближчий до його дому сусід його за числом душ. Кожен згідно з їдо́ю своєю полі́читься на те ягня. Ягня у вас нехай бу́де без вади, самець, однорічне. Візьміть його з овечок та з кіз. І нехай буде воно для вас пильноване аж до чотирнадцятого дня цього місяця. І заколе його ці́лий збір Ізраїлевої громади на смерка́нні. І нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва бокові́ одві́рки, і на одві́рок верхній у тих дома́х, що бу́дуть їсти його в них. І нехай їдять тієї ночі те м'ясо, спе́чене на огні, та опрі́сноки. Нехай їдять його на гірких травах. Не їжте з нього сирово́го та варе́ного, зва́реного в воді, бо до їди тільки спе́чене на огні, голова його з голі́нками його та з нутро́м його. І не лишайте з нього нічого до ра́нку, а полишене з нього до ра́нку спаліть на огні. А їсти його бу́дете так: сте́гна ваші підпере́зані, взуття́ ваше на ногах ваших, а па́лиця ваша в руці вашій, і бу́дете ви їсти його в поспіху. Па́сха це для Господа!

Responsorial Psalm

Psalm 148

Responsorial Psalm

Psalm 88

Passion

John 18:1-19:42

Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на то́й бік потоку Кедро́ну, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його. Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні. Отож Юда, узявши відділ ві́йська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоски́пами, та з ліхтарями, та з зброєю. А Ісус, усе ві́давши, що́ з Ним статися має, виходить та й каже до них: „Кого́ ви шукаєте?“ Йому відповіли: „Ісуса Назаряни́на“. Він говорить до них: „Це Я“! А стояв із ними й Юда, що видав Його. I як тільки сказав їм: „Це Я“, вони подали́ся назад, та й на землю попа́дали. І Він знов запитав їх: „Кого́ ви шукаєте?“ Вони ж відказали: „Ісуса Назаряни́на“. Ісус відповів: „Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти “, — щоб збулося те слово, що Він був сказав: „Я не втратив ніко́го із тих, кого дав Ти Мені“. Тоді Си́мон Петро, меча мавши, його ви́хопив, і рубону́в раба́ первосвященика, — і відтя́в праве́ вухо йому́. А рабу́ на ім'я́ було Малх. Та промовив Ісус до Петра: Всунь у пі́хви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?“ Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопи́ли Ісуса, і зв'язали Його, і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року. Це ж був той Кайя́фа, що порадив юдеям, що ліпше померти люди́ні одній за наро́д. А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідо́м. Той же учень відо́мий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відо́мий був первосвященикові, і сказав ворота́рці, — і впровадив Петра. І питає Петра ворота́рка служни́ця: „Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?“ Той відказує: „Ні!“ А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: „Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічо́го Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що́ Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив“. А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку́, говорячи: „То так відповідаєш первосвященикові?“ Ісус йому відповідь дав: „Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що́ Мене б'єш?“ І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Си́мон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: „Чи й ти не з учнів Його?“ Він відрікся й сказав: „Ні!“ Говорить один із рабів первосвященика, родич тому́, що йому Петро вухо відтя́в: „Чи тебе я не бачив у саду́ з Ним?“ І зно́ву відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї. А Ісуса ведуть від Кайяфи в прето́рій. Був же ра́нок. Та вони не ввійшли до прето́рія, щоб не опога́нитись, а щоб їсти пасху. Тоді вийшов Пилат назо́вні до них і сказав: „Яку ска́ргу приносите ви на Цього Чоловіка?“ Вони відповіли та й сказали йому: „Коли́ б Цей злочи́нцем не був, ми б Його тобі не видавали“. А Пилат їм сказав: „Візьміть Його, та й за вашим Зако́ном судіть Його“. Юдеї сказали йому: „Нам не вільно нікого вбивати“, — щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти. Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“ Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“ Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“. Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“. Говорить до Нього Пила́т: „Що є правда?“ І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: „Не знахо́джу Я в Ньому провини нія́кої. Та ви маєте зви́чай, щоб я випустив вам одно́го на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Та зно́ву вони зняли крик, вимагаючи: „Не Його, а Вара́вву!“ А Вара́вва був злочи́нець. От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його. Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його. Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“. І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“ Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“ Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“ Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“ Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“. Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та. Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“ Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“ Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти. І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині. А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. Пилат відповів: „Що я написав — написав!“ Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили. Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.

Second Reading

Isaiah 42:5-16

Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса́ і їх розтягну́в, що землю простя́г та все те, що із неї вихо́дить, що наро́дові на ній Він диха́ння дає, і духа всім тим, хто ходить по ній. Я, Господь, покли́кав Тебе в справедли́вості, і буду міцно трима́ти за ру́ки Тебе, і Тебе берегти́му, і дам Я Тебе заповітом наро́дові, за Світло пога́нам, щоб очі відкрити незрячим, щоб ви́вести в'я́зня з в'язни́ці, а з темни́ці — тих ме́шканців те́мряви! Я Господь, — оце Йме́ння Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хва́ли Своєї божка́м. Речі давні прийшли ось, нові́ ж Я пові́м, дам почу́ти вам про них, поки ви́ростуть. Заспівайте для Господа пісню нову́, від кра́ю землі Йому хва́лу! Нехай шумить море, і все, що є в ньо́му, острови́ та їхні ме́шканці! Хай голосно кличуть пустиня й міста́ її, осе́лі, що в них проживав Кеда́р! Хай виспі́вують ме́шканці скелі, хай кричать із верши́ни гірсько́ї! Нехай Го́споду честь віддаду́ть, і на острова́х Його славу звіща́ють! Господь ви́йде, як ли́цар, розбу́дить завзя́ття Своє, як воя́к, піді́йме Він окрик та буде кричати, — переможе Своїх ворогів! Я відві́ку мовчав, мовчазни́й був та стри́мувався, а тепер Я крича́тиму, мов породі́лля! буду тя́жко зідхати й хапа́ти повітря! Спусто́шу Я го́ри й підгі́рки, і всі їхні зілля́ посушу́, і річки́ оберну́ в острови́, і стави́ повису́шую! І Я попрова́джу незрячих дорогою, якої не знають, стежка́ми незна́ними їх поведу́, оберну́ перед ними темно́ту на світло, а нері́вне — в рівни́ну. Оце речі, які Я зроблю́, і їх не поки́ну!

Evening Prayer — First Lesson

Isaiah 52:13-53:12

Ось стане розумне роби́ти Мій Слуга, піді́йметься й буде пови́щений, і височе́нним Він стане! Як багато-хто Ним дивува́лись, — такий то був змі́нений о́браз Його, що й не був люди́ною, а ви́гляд Його, що й не був сином лю́дським! Отак Він здиву́є числе́нних наро́дів, царі свої у́ста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не гово́рено їм, і зрозуміють, чого́ не чува́ли вони! Хто нашій спасе́нній тій звістці повірив, і над ким відкрива́лось раме́но Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галу́зка, і мов корінь з сухої землі, — не мав Він прина́ди й не мав пишноти́; і ми Його бачили, та краси́ не було, щоб Його пожада́ти! Він пого́рджений був, Його люди покинули, стра́дник, знайо́мий з хоро́бами, і від Якого обличчя ховали, пого́рджений, і ми не цінува́ли Його. Направду ж Він не́мочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пора́неного, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив. А Він був ране́ний за наші гріхи, за наші прови́ни Він му́чений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ра́нами нас уздоро́влено! Усі ми блуди́ли, немов ті овечки, розпоро́шились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь покла́в гріх усіх нас! Він гно́блений був та пони́жуваний, але уст Своїх не відкрива́в. Як ягня був прова́джений Він на зако́лення, й як овечка перед стрижія́ми своїми мовчи́ть, так і Він не відкрива́в Своїх уст. Від у́тиску й су́ду Він за́браний був, і хто збагне́ Його рід? Бо з кра́ю живих Він віді́рваний був, за прови́ни Мого наро́ду на смерть Його да́но. Із злочинцями ви́значили Йому гро́ба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учини́в, і не було в Його у́стах ома́ни. Та зво́лив Господь, щоб поби́ти Його, щоб му́ки завда́но Йому. Якщо ж душу Свою покладе́ Він як жертву за гріх, то побачить насі́ння, і житиме довгії дні, і за́мір Господній рукою Його буде мати пово́дження! Він через му́ки Своєї душі буде бачити плід, та й наси́титься. Справедливий, Мій Слуга, оправдає пізна́нням Своїм багатьох, і їхні гріхи́ понесе́. Тому то дам у́діл Йому між великими, і з поту́жними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахо́ваний, хоч гріх багатьо́х Сам носи́в і заступа́всь за злочинців!

Second Reading

Romans 8

Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом, бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти. Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом. Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне. Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир, думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може. І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові. А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас. Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом; бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись. Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих, бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії, що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся? А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями. А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч? Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

Second Reading

Hebrews 6

Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога, Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд. Зробимо й це, коли Бог дозволить. Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку, та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення. Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так. Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю. Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою, говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“ І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону, куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Second Reading

Philippians 3:17-4:1

Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто пово́диться так, як маєте ви за взір нас. Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю́ навіть пла́чучи, пово́дяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець — то загибіль, шлу́нок — їхній бог, а слава — в їхньому соромі... Вони ду́мають тільки про зе́мне! Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пони́ження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені!

Gospel

Mark 8:22-26

І приходять вони в Віфсаї́ду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкну́вся до нього. І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І посли́нивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить. І, зиркнувши, сказав той: „Я бачу людей, які ходять, немов би дере́ва“. Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, — і прозрі́в той, і одужав, і вира́зно став бачити все! І послав Він додому його й наказав: „До села й не заходь, і ніко́му в селі не розповіда́й!“

Gospel

Matthew 28

Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому. Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг. І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва. А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте. Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“ І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“ Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось. І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків, і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“. І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні. Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.

Gospel

Mark 12:13-27

I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Peter 2

Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння, якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“, і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані! Благаю вас, любі, як прихо́дьків та подорожніх, щоб ви зде́ржувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, сла́вили Бога в день відві́дання. Отож, коріться кожному лю́дському творі́нню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього по́сланим для кара́ння злочинців та для похвали́ доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували не́уцтво нерозумних людей, — як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття́ лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, бра́тство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала́, коли те́рпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з му́кою те́рпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його. „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“ Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“. Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.

Gospel

John 4

Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван, хоч Ісус не христив Сам, а учні Його, Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю. І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити. Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої. Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“ Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви. Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами. Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“. Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“ Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву. А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“. Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“. Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“. Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю. Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“. Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“. Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“. Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“. Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“ Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить: „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“ І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли. Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“ А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“. Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“ Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи. Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“. Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“. З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“ А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“ Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею. Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй. А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони. Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі. Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти. Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“ Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“ Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов. А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“. А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“. Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім. Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.