Today's Readings

First Reading

Acts 2:1-13

Коли ж поча́вся день П'ятдесятниці , всі вони однодушно знахо́дилися вкупі. І на́гло зчинився шум із не́ба, ніби буря рапто́ва зірва́лася, і перепо́внила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язи́ки поді́лені, немов би огне́нні, та й на кожному з них по одно́му осів. Усі ж вони спо́внились Духом Святим, і почали́ говорити іншими мо́вами, як їм Дух промовляти давав. Перебува́ли ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого наро́ду під небом. А коли оцей го́мін зчинився, зібралася бе́зліч наро́ду, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою! Усі ж побенте́жилися та дивувалися, та й казали один до одно́го: „Хіба ж не галіле́яни всі ці, що гово́рять? Як же кожен із нас чує свою́ власну мову, що ми в ній народи́лись? Парфя́ни та мі́дяни та еламі́ти, також ме́шканці Месопота́мії, Юдеї та Каппадокі́ї, Понту та Азії, і Фрі́ґії та Памфі́лії, Єгипту й лівійських земель край Кіре́ни, і захожі римля́ни, юдеї й нововірці, крі́тяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!“ І всі не вихо́дили з дива, і безрадні були, і говорили один до одно́го: „Що ж то статися має?“ А інші казали глузу́ючи: „Вони повпива́лись вином молодим!“

First Reading

Deuteronomy 15

У кінці семи літ зробиш відпу́щення. А оце те відпу́щення: кожен позикодавець, що позичає своєму ближньому, не буде натиска́ти на свого ближнього та на брата свого, бо оголошено відпу́щення ради Господа. На чужи́нця будеш натискати, а що буде твоє в брата твого, те відпустить йому рука твоя, та тільки не буде серед тебе вбогого, бо конче поблагосло́вить тебе Господь у кра́ї, якого Господь, Бог твій, дає тобі на спа́док, щоб ти посів його, якщо тільки конче будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконувати кожну ту заповідь, що я наказую тобі сьогодні. Бо Господь, Бог твій, поблагослови́в тебе, як говорив був тобі, і ти зробиш, що багато людей даватимуть тобі по́зичку, а ти не даватимеш по́зички. І будеш ти панувати над багатьма́ народами, а над тобою не будуть панувати. Коли буде серед тебе вбогий, один із братів твоїх ув одній із брам твоїх у кра́ї твоїм, що Господь, Бог твій, дає тобі, то не зробиш запе́клим свого серця, і не замкне́ш своєї руки від убогого брата свого, бо конче відкриєш свою руку йому, і конче позичиш йому за його потребою, що буде бракувати йому. Стережися, щоб у серці твоїм не зродилася зла думка, щоб ти не сказав: „Набли́зився сьомий рік, рік відпу́щення“, і буде зле твоє око на вбогого брата твого, і не даси ти йому, то він буде кли́кати на тебе до Господа, і буде на тобі гріх. Конче даси йому, і нехай не жаліє твоє серце, коли ти даватимеш йому, бо за ту річ поблагосло́вить тебе Господь, Бог твій у кожнім чині твоїм, і в усьому, до чого доторкнеться рука твоя. Бо не переведеться убогий з-посеред кра́ю, тому́ я наказую тобі, говорячи: „Конче відкривай руку свою для брата свого, і вбогого свого, і для незаможного свого́ в кра́ї своїм“. Коли буде про́даний тобі брат твій єврей або єврейка, то буде служити тобі шість літ, а сьо́мого року відпустиш його вільним від себе. А коли відпустиш його вільним від себе, не відпустиш його по́рожньо, — конче наділи́ його з худоби своєї дрібно́ї, і з то́ку свого, і з кадки чави́ла свого, — чим поблагослови́в тебе Господь, Бог твій, те даси йому. І будеш пам'ятати, що рабом був ти сам у єгипетськім кра́ї, та викупив тебе Господь, Бог твій, тому я наказую тобі про цю річ сьогодні. І станеться, коли він скаже тобі: „Не вийду від тебе, бо полюбив я тебе та дім твій“, бо добре йому з тобою, то ві́зьмеш шило та й проко́леш його вухо до двере́й, — і стане він тобі вічним рабо́м; і невільниці своїй зробиш так само. Нехай не буде тобі тяжки́м в оча́х твоїх те, що ти відпускаєш його вільним від себе, бо нає́мницьку платню́ він відроби́в тобі вдвоє за шість літ, і поблагосло́вить тебе Господь, Бог твій, у всім, що́ ти робитимеш. Кожного перворідного самця́, що народиться в худобі твоїй великій та в худобі твоїй дрібній, посвятиш Господе́ві, Богові своє́му. Не будеш працювати перворідним вола свого, і не будеш стригти перворідного ота́ри своєї. Перед лицем Господа, Бога свого, рік-річно будеш його їсти ти та дім твій у місці, яке вибере Господь. А коли буде в нім вада, — кульга́ве або сліпе, усяка зла вада, то не принесе́ш його в жертву для Господа, Бога свого, — у брамах своїх будеш його їсти, нечистий і чистий ра́зом, як са́рну й як о́леня. Тільки крови його не будеш їсти, — на землю виллєш її, як воду.

First Reading

Ruth 1:1-22

I сталось за ча́су, коли судді судили, то був голод у Краю́. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських поля́х, він і жінка та двоє синів його. А ім'я́ тому чоловікові Елімеле́х, а ім'я́ жінці його Ноомі́; і ім'я́ двох синів його — Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля́, та й залишилися. І помер Елімелех, муж Ноомі́, і зоста́лася вона та два їхні си́ни. І взяли вони собі за жіно́к моаві́тянок, — ім'я́ одній Орпа́, а ім'я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ. І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох ді́тях своїх та по чоловікові своєму. І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Госпо́дь згадав про наро́д Свій, даючи їм хліба. І вийшла вона з того місця, де була́ там, та оби́дві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного кра́ю. І сказала Ноомі́ до двох своїх невісток: „Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною. Нехай Господь дасть вам, — і ви зна́йдете відпочинок кожна в домі свого мужа!“ І вона поцілувала їх, а вони підняли́ свій голос та плакали. І вони сказали до неї: „Ні, — з тобою ми ве́рнемось до народу твого!“ А Ноомі́ сказала: „Вертайтеся, до́чки мої, — чого ви пі́дете зо мною? Чи я маю ще в утро́бі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків? Верніться, до́чки мої, ідіть, бо я занадто стара́, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів, — чи ж ви чекали б їх, аж поки повироста́ють? Чи ж ви зв'язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, до́чки мої, бо мені значно гірше, як вам, — бо Господня рука знайшла мене“. І підняли́ вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекру́ху, а Рут пригорну́лася до неї. І сказала Ноомі: „Ось зови́ця твоя вернулася до наро́ду свого та до богів своїх, — вернися й ти за зови́цею своєю!“ А Рут відказала: „Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди пі́деш ти, туди піду́ й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Наро́д твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою“. І побачила Ноомі́, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її. І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони вхо́дили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: „Чи це Ноомі́?“ А вона сказала їм: „Не кличте мене: Ноомі́, — кличте мене: Мара́, бо велику гірко́ту зробив мені Всемогу́тній. Я замо́жною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі́, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?“ І вернулася Ноомі́ та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячме́ню.

Morning Prayer — First Lesson

2 Samuel 1

І сталося по Сауловій смерті, коли Давид вернувся, розбивши Амали́ка, то він сидів у Цікла́ґу два дні. І сталося третього дня, аж ось прийшов чоловік із табо́ру від Саула, — а одежа його роздерта, і по́рох на його голові. І сталося, як прийшов він до Давида, то впав на зе́млю й поклони́вся. І сказав йому Давид: „Звідки це ти прихо́диш?“ А той відказав: „Я втік з Ізра́їлевого табо́ру“. І сказав до нього Давид: „Що́ це сталося, — розкажи́ но мені!“ А той відказав: Наро́д утік із бо́ю, а також багато з народу попа́дало й повмирало, і теж Саул та син його Йоната́н померли“. А Давид сказав юнако́ві, що розповідав йому: „Як ти пізна́в, що помер Саул та син його Йоната́н?“ І сказав той юна́к, що розповідав йому: Припа́дком натрапив я на горі Ґілбоа, — аж ось Саул, настро́млений на списа свого, а колесни́ці та їздці доганяють його́. І він оберну́вся до мене, і побачив мене, та й покликав мене. А я відповів: Ось я! І сказав він до ме́не: Хто ти? А я відказав йому́: Я амалики́тянин. І сказав він до мене: Стань надо мною, та й убий мене, бо схопи́в мене корч, а вся душа ще в мені! І став я при ньому, та й убив його, бо я знав, що він не бу́де живи́й по упадку свої́м. І взяв я вінця́, що на голові його, та напле́чника, що на плечі його, і приніс сюди до пана свого́“. І схопи́вся Давид за одежі свої, та й розде́р їх, і теж усі люди, що були з ним. І голоси́ли вони й плакали, та по́стили аж до ве́чора за Саулом та за сином його Йонатаном, і за наро́дом Господнім та за Ізраїлевим домом, що попа́дали від меча́. І сказав Давид юнако́ві, що розповідав йому: „Звідки ти?“ А той відказав: „Я син одного прихо́дька, амалики́тянина“. І сказав йому Давид: „Як ти не побоя́вся простягти́ руку свою, щоб убити Господнього пома́занця?“ І покликав Давид одно́го з слуг своїх і сказав: „Підійди, — убий його́!“ І той уда́рив його, і він помер. І сказав до нього Давид: „Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посві́дчили проти тебе, гово́рячи: Я вбив Господнього пома́занця“. І Давид заголоси́в за Саулом та за його сином Йоната́ном такою жало́бною піснею, та й сказав навчи́ти Юдиних синів пісні про лу́ка. Ось вона напи́сана в книзі Праведного: „О пишно́то Ізраїлева, побита із лука на згі́р'ях своїх, ой попа́дали ли́царі! Не розказуйте в Ґа́ті про це, не сповіща́йте на ву́лицях Ашкало́ну, щоб не ті́шилися филисти́млянські до́чки, щоб не раді́ли до́чки необрізаних! Ґілбоа́вські гори, — щоб на вас не було́ ні роси, ні дощу́, ані по́ля для жертви прине́сення! Бо спля́млений там щит хоробрих, щит Саулів, як ніби оливою він не пома́заний! Від крови забитих, від ло́ю хоробрих не відрива́вся був лук Йонатанів, і не верта́вся меч Саулів напо́рожньо! Саул та Йоната́н, ці улю́блені й милі за свойо́го життя, — і в смерті своїй нерозлу́чні, прудкі́ші були́ від орлі́в та сильніші від ле́вів! До́чки Ізра́їлеві, — за Саулом запла́чте, що вас зодягав у багряни́цю з прикра́сами, що оздо́блював золотом вашу оде́жу! Ой, попа́дали ли́царі посеред бо́ю! Йоната́н на пагі́рках твоїх ось забитий! Скорблю по тобі, Йоната́не, мій брате! Ти для мене був ве́льми улю́блений, — коха́ння твоє розкішні́ше для мене було від коха́ння жіно́чого! Ой, попа́дали ли́царі, і заги́нула збро́я військо́ва!“

Epistle

1 John 5:4-10

Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно. Коли ми приймаємо сві́дчення лю́дське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким сві́дчив про Сина Свого́. Хто вірує в Божого Сина, той сві́дчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог сві́дчив про Сина Свого́.

First Reading

Daniel 3

Цар Навуходоно́сор зробив був золотого бовва́на, — завви́шки йому́ шістдеся́т ліктів, завши́ршки йому шість ліктів. Він поставив його в долині Дура в вавилонській окру́зі. І цар Навуходоно́сор послав зібрати сатра́пів, заступників, підсатра́пів, радників, су́ддів, вищих урядників та всіх округових володарів, щоб прийшли на посвя́чення бовва́на, якого поставив цар Навуходоно́сор. Того ча́су зібралися сатра́пи, засту́пники, підсатра́пи, радники, скарбники́, су́дді, вищі урядники та всі округо́ві володарі, щоб посвяти́ти бовва́на, якого поставив цар Навуходоно́сор, і поставали навпроти бовва́на, якого поставив Навуходоно́сор. А оповісни́к закли́кав лунки́м го́лосом: „До вас гово́риться, наро́ди, люди та язи́ки! Того ча́су, коли ви почуєте голос рога, сопі́лки, гіта́ри, гу́сел, псалтиря́, фле́йти та всілякого роду музи́ку, падайте й поклоніться золотому бовва́нові, якого поставив цар Навуходоно́сор. А той, хто не впаде́ й не покло́ниться, тієї хвилі буде вки́нений до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. Тому́ того ча́су, як усі наро́ди почують голос рога, сопілки, гітари, гу́сел, псалтиря́ та всілякого роду музи́ку, попа́дають всі наро́ди, люди та язи́ки, і покло́няться золотому бовва́нові, якого поставив цар Навуходоно́сор“. А цього ча́су набли́зилися халдейські му́жі, і доно́сили на юдеїв. Вони заговорили та й сказали царе́ві Навуходоно́сорові: „Ца́рю, живи навіки! Ти, ца́рю, видав нака́за, щоб кожен чоловік, хто почує голос рога, сопілки, гітари, гу́сел, псалтиря́ й флейти та всіля́кої музи́ки, упав і поклонився золотому бовва́нові. А той, хто не впаде́ й не покло́ниться, бу́де вкинений до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. Є юдейські му́жі, яких ти призна́чив над справами вавилонської окру́ги, Шадра́х, Меша́х та Авед-Не́ґо, — ці мужі не зверну́ли на тебе, ца́рю, уваги: бога́м твоїм не служать, і золотому бовва́нові, якого ти поставив, не вклоняються“. Тоді Навуходоно́сор у гніві та в лю́тості наказав приве́сти Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, і того ча́су цих людей привели́ перед царя. Навуходоно́сор заговорив та й сказав їм: Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо, — чи це правда, що ви моїм бога́м не служите, а золотому бовва́нові, якого я поставив, не вклоня́єтеся? Тепер, якщо ви готові, щоб того ча́су, коли почуєте голос рога, сопілки, гітари, гусел, псалтиря й флейти та всіляких родів музи́ку, попа́дали й кла́нялися бовва́нові, якого я зробив. А якщо ви не покло́нитеся, тієї години будете вки́нені до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі, і хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?“ Шадрах, Мешах та Авед-Неґо відповіли́ та й сказали царе́ві Навуходоно́сорові: „Ми не потребуємо відповідати тобі на це слово. Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотю́чої огне́нної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о ца́рю! А якщо ні, нехай буде тобі, о ца́рю, зна́не, що бога́м твоїм ми не служимо, а золотому бовва́нові, якого ти поставив, не бу́демо вклоня́тися!“ Тоді Навуходоно́сор перепо́внився лю́тістю, і ви́гляд його обличчя змінився проти Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо. Він відповів, і наказав напали́ти піч усе́меро понад те, як повинно було́ напали́ти її. І він наказав хоробрим військо́вим му́жам, що були в його ві́йську, зв'язати Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, щоб укинути до палахкотю́чої огне́нної печі. Того ча́су ці мужі були пов'я́зані в своїх плаща́х, у своїх соро́чках і в своїх ша́пках, і в своїх убра́ннях, і були повки́дані до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. А що слово царя було го́стре, то піч напа́лена була надзвича́йно сильно, так що тих му́жів, що підіймали, щоб укинути Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, забило їх огняне́ по́лум'я. А ці три мужі, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо, упали до сере́дини палахкотю́чої огне́нної печі пов'я́зані. Тоді цар Навуходоно́сор здивувався, і поспішно встав, заговорив та й сказав до своїх радників: „Чи ж не трьох зв'я́заних мужі́в ми кинули до сере́дини огню́?“ Ті відповіли та й сказали цареві: „Певне, ца́рю!“ Він відповів та й сказав: „Таж я бачу чотирьох мужі́в непов'я́заних, що ходять посеред огню́, і шкоди їм нема, а ви́гляд того четвертого подібний до Божого сина!“ Тоді Навуходоно́сор набли́зився до че́люстів палахкотю́чої огне́нної печі, заговорив та й сказав: „Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо, раби Його, Бога Всевишнього, — ви́йдіть і прийді́ть!“ Тоді Шадрах, Мешах та Авед-Неґо вийшли з сере́дини огню́. І зібралися сатра́пи, заступники, і підсатрапи, і цареві радники, та й побачили тих мужів, що огонь не мав сили над їхнім тілом, і не опали́вся во́лос їхньої голови, і їхні плащі́ не змінилися, і за́пах огню́ не ввійшов у них. Навуходоно́сор заговорив та й сказав: „Благослове́нний Бог Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, що послав Свого Ангола, і врятував Своїх рабів, які наді́ялися на Нього. І вони не послу́халися царсько́го слова, і дали свої тіла́ на огонь, аби не служити й не кла́нятися іншому бо́гові, крім Бога свого́. А тепер від мене видається нака́з, що кожен з наро́ду, люду та язи́ка, який скаже що згірдли́ве на Бога Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, буде почетверто́ваний, а дім його обе́рнений буде на сміття́, бо немає іншого Бога, що міг би так урятувати, як оце“. Того ча́су цар зробив, щоб добре вело́ся Шадрахові, Мешахові та Авед-Неґові в вавилонській окру́зі. „Цар Навуходоно́сор, до всіх наро́дів, племен та язи́ків, що ме́шкають на всій землі: Нехай вам примно́житься мир! Зна́ки та чу́да, які зробив зо мною Всевишній Бог, уважаю за відповідне об'явити. Які великі Його зна́ки, й які поту́жні Його чу́да! Царство Його — царство вічне, а Його панува́ння — з покоління в покоління!“

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 12

А Цар І́род тоді підні́с руки, щоб декого з Церкви гноби́ти. І мечем він стяв Якова, брата Іванового. А бачивши, що подо́балося це юдеям, він задумав схопи́ти й Петра. Були ж дні Опрі́сноків. І, схопи́вши його, посадив до в'язниці, і передав чотирьом чвіркам воякі́в, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Па́сці. Отож, у в'язниці Петра стерегли, а Церква ре́вно молилася Богові за нього. А як Ірод хотів його ви́вести, Петро спав тієї ночі між двома́ вояка́ми, закутий у два ланцюги́, і сторо́жа пильнувала в'язницю при две́рях. І ось ангол Господній з'явився, і в в'язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: „Мерщі́й встава́й!“ І ланцюги́ йому з рук поспада́ли. А ангол до нього промовив: „Підпережи́ся, і взуй санда́лі свої“. І він так учинив. І каже йому: „Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди“. І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від ангола, бо ду́мав, що видіння він бачить. Як сторо́жу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, — і вона відчинилась сама ім. І, вийшовши, пройшли одну вулицю, — і відступив ангол зараз від нього. Сказав же Петро, оприто́мнівши: „Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чека́ння народу юдейського“. А зміркувавши, він прийшов до сади́би Марії, матері Івана, званого Ма́рком, де багато зібралося й молилося. І як Петро в фіртку брами постукав, то вийшла послухати служни́ця, що звалася Ро́да, та голос Петрів розпізнавши, вона з радощів не відчинила воріт, а прибігши, сказала, що Петро при воро́тях стоїть! А вони їй сказали: „Чи ти навісна́?“ Та вона запевняла своє́, що є так. Вони ж говорили: „То ангол його!“ А Петро й далі стукав. Коли ж відчинили, вони його вгледіли та й дивувалися. Махнувши ж рукою до них, щоб мовчали, він їм розповів, як Господь його вивів із в'язниці. І сказав: „Сповістіть про це Якова й браттю“. І, вийшовши, він до іншого місця пішов. Коли ж настав день, поміж вояка́ми зчинилась велика тривога, що́ то сталось з Петром. А Ірод, пошукавши його й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стра́тити. А сам із Юдеї відбув в Кесарі́ю, і там перебува́в. А І́род розгніваний був на тиря́н та сидо́нян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царсько́го постельника Вла́ста, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царсько́ї. Дня ж призначеного І́род убрався в одежу царську́, і на підвищенні сів та й до ни́х говорив. А на́товп кричав: „Голос Божий, а не лю́дський!“ І ангол Господній ура́зив знена́цька його, бо він не віддав слави Богові. І черва́ його з'їла, і він умер. Слово ж Боже росло та помно́жувалось. А Варнава та Савл, службу виконавши, повернулись із Єрусалиму, узявши з собою Івана, що про́званий Ма́рком.

Responsorial Psalm

Psalm 16

Gospel

John 20:19-31

Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“ І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“ Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого! Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“ А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус. Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“ За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“ Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“ Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“ Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!

Responsorial Psalm

Psalm 96

Responsorial Psalm

Psalm 105

Responsorial Psalm

Psalm 100

Evening Prayer — First Lesson

2 Samuel 3

І була́ довга та війна́ між домом Сауловим та між домом Давидовим. А Давид усе змі́цнювався, а Саулів дім усе сла́бнув. І в Хевро́ні народи́лися Давидові сини, — і був його пе́рвісток Амно́н, від їзреелі́тки Ахіно́ам; а другий син його — Кіл'а́в від Авіґа́їл, коли́шньої жінки кармеля́нина Навала; а третій Авесало́м, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського; а четвертий — Адо́нійя, син Хаґґіт, а п'ятий — Шефатія, син Авітал, а шостий — Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, — оці народи́лися Давидові в Хевро́ні. І сталося, коли була́ війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авне́р тримався Саулового до́му. І мав Саул нало́жницю, а ім'я́ їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: „Чого ти прийшов до нало́жниці батька мого?“ І дуже запалився Авне́рові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: „Чи я псяча юдська голова́? Сьогодні я роблю́ ласку домові твого батька Саула, його брата́м та його при́ятелям, і не відда́в тебе в Дави́дову руку, а ти сього́дні згадав на мені гріх цієї жінки? Нехай так зро́бить Бог Авне́рові, і нехай ще дода́сть йому, якщо я не зроблю́ Давидові так, як Господь присягну́в був йому, щоб перене́сти ца́рство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви“. І той не міг уже відповіда́ти Авнерові ані сло́ва, бо боявся його. І послав Авне́р замість себе послів до Давида сказати: „Чия це земля?“ І ще сказати: „Склади́ ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб приверну́ти до тебе всього Ізраїля“. А Давид відказав: „Добре, я складу́ з тобою умову! Тільки одніє речі я жада́ю від тебе, а саме: ти не побачиш обли́ччя мого, якщо ти не приведе́ш Мелхи́, Сау́лової дочки́, коли ти при́йдеш побачити мене“. І послав Давид послів до Іш-Бо́шета, Саулового сина, говорячи: „Віддай жінку мою Мелху́, яку я заручи́в був собі за сотню крайніх плотів филисти́мських“. І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша. І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: „Іди, верни́ся!“ І той вернувся. А Авне́рове слово з Ізраїлевими старши́ми було таке: „Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою. А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: „Рукою Мого раба Давида Я спасу́ наро́д Мій, Ізраїля, від руки филисти́млян та від руки всіх ворогів його“. І говорив Авне́р також до ушей Веніями́нових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевро́ні, — усе, що добре в оча́х Ізраїля та в оча́х усього дому Веніяминового. І прийшов Авнер до Давида до Хевро́ну, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття́ Авне́рові та лю́дям, що з ним. І сказав Авнер до Давида: „Нехай я встану й піду́, і приведу́ до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складу́ть із тобою умову, і ти будеш царюва́ти над усім, чого бу́де жадати душа твоя“. І відпустив Давид Авне́ра, і він пішов із ми́ром. Аж ось прийшли слу́ги Давидові та Йоав із похо́ду, і прине́сли з собою велику здо́бич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром. А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли́ Йоаву, говорячи: „Прихо́див Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, — і той пішов із миром“. І прийшов Йоав до царя та й сказав: „Що́ ти зробив? Ось прихо́див до тебе Авнер, — на́що ти відпустив його, і він відійшов? Ти знаєш Авнера, Нерового сина, — він прихо́див, щоб намовити тебе та щоб ви́відати твій вихід та вхід твій, і щоб ви́відати все, що́ ти робиш“. І вийшов Йоав від Давида, і послав посланці́в за Авнером, і вони заверну́ли його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав. І вернувся Авнер до Хевро́ну, а Йоав відвів його в сере́дину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, — і той помер за кров брата його Асаїла. А по́тім почув про це Давид і сказав: „Невинний я та ца́рство моє перед Го́сподом аж навіки в крові́ Авнера, Нерового сина. Нехай вона спаде́ на го́лову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течи́вий, і прокаже́ний, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!“ А Йоав та брат його Авішай убили Авне́ра за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою́. І сказав Давид до Йоава та до всьо́го наро́ду, що був з ним: „Роздеріть вашу оде́жу, і опережіться вере́тищем, та й голосіть за Авнером!“ А цар Давид ішов за ма́рами. І похова́ли Авнера в Хевро́ні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авне́ровим гробом, і плакав увесь наро́д. І заспівав цар жало́бну пісню над Авнером та й сказав: „Чи Авне́р мав загинути смертю негі́дного? Твої ру́ки були не пов'я́зані, не забиті були́ твої но́ги в кайда́ни, — ти впав, як від непра́ведних па́дають!“ І ввесь народ ще більше плакав над ним. І прийшов увесь народ, щоб намо́вити Давида покріпи́тися хлібом ще того дня, та присягну́в Давид, говорячи: „Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед за́ходом сонця скушту́ю хліба або чогобу́дь!“ А ввесь наро́д дові́дався про це, і це було добре в їхніх оча́х, як і все, що́ робив цар, було добре в оча́х усього наро́ду. І того дня дові́далися ввесь народ та ввесь Ізра́їль, що то не було́ від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового. І сказав цар своїм слу́гам: „Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня! А я сьогодні слаби́й, хоч пома́заний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочи́нцеві за його зло!“

Second Reading

II Corinthians 10

А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Second Reading

James 5

А ну ж тепер ви, багачі́, — плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання́ міль поїла! Золото ваше та срі́бло поіржа́віло, а їхня іржа буде сві́дчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робі́тників, які жали на ваших полях, — і голосі́ння женці́в досягли́ вух Господа Савао́та! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої ви́годували, немов би на день зако́лення. Ви Праведного засудили й убили, — Він вам не проти́вився! Отож, браття, довготерпіть аж до при́ходу Господа! Ось чекає рільни́к дорогоцінного пло́ду землі, довготе́рпить за нього, аж поки оде́ржить дощ ранній та пізній. Довготерпі́ть же й ви, зміцніть серця ваші, бо набли́зився при́хід Господній! Не нарікайте один на о́дного, браття, щоб вас не засу́джено, — он Суддя стоїть перед дверима! Візьміть, браття, пророків за при́клад стражда́ння та довготерпі́ння, — вони промовляли Господнім Ім'я́м! Отож, за блаженних ми маємо тих, хто витерпів. Ви чули про Йо́вове терпі́ння та бачили Господній кінець його́, що „ве́льми Господь милости́вий та щедрий“. А найперше, браття мої, не кляніться ні небом, ані землею, і ніякою іншою клятвою! Слово ж ваше хай буде: „Так, так“ та „Ні, ні“, щоб не впасти вам в о́суд. Чи страждає хто з вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Хай співає псалми́! Чи хворі́є хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намасти́вши його оливою в Господнє Ім'я́, і молитва віри вздоро́вить недужого, і Господь його піді́йме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. Отже, признава́йтесь один перед о́дним у своїх про́гріхах, і моліться один за о́дного, щоб вам уздоро́витись. Бо дуже могутня ре́вна молитва праведного! Ілля́ був люди́на, подібна до нас при́страстями, і він помолився молитвою, щоб дощу́ не було́, — і дощу не було́ на землі аж три роки й шість місяців... І він знов помолився, — і дощу́ дало́ небо, а земля вродила свій плід! Бра́ття мої, — коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне, хай знає, що той, хто грішника навернув від його блу́дної дороги, той душу його спасає від смерти та бе́зліч гріхів покриває!

Second Reading

1 Thessalonians 2:13-20

Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих. Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв, що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям. Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці! А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице. Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам. Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді? Бо ви наша слава та радість!

Second Reading

2 John 1:1-10

Ста́рець — вибраній пані та ді́тям її, яких я поправці люблю́, і не тільки я, але й усі, хто правду пізнав, за правду, що в нас пробував й повік буде з нами: нехай буде з вами благодать, милість, мир від Бога Отця та Ісуса Христа́, Сина Отцевого, у правді та в любові! Я дуже зрадів, що між ді́тьми твоїми знайшов таких, що ходять у правді, як заповідь ми прийняли́ від Отця. І тепер я благаю тебе, пані, не так, ніби пишу́ тобі нову́ заповідь, але ту, яку маємо від поча́тку, — щоб ми любили один о́дного! А любов ця — щоб ми жили згідно з Його заповідями. Це та заповідь, яку ви чули від поча́тку, щоб ви згідно з нею жили́. Бо в світ увійшло багато обма́нців, які не визнаю́ть Ісуса Христа, що прийшов був у тілі. Такий — то обманець та анти́христ! Пильнуйте себе, щоб ви не згубили того, над чим працювали, але щоб прийняли́ повну нагоро́ду. Кожен, хто робить пере́ступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його́, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його́, і не вітайте його́!

Gospel

John 16

Оце Я сказав вам, щоб ви не спокуси́лись. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові! А це́ вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене. Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що́ говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я споча́тку, бо з вами Я був. Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, — і ніхто з вас Мене не питає: „Куди йдеш?“ Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше напо́внилось смутком. Та Я правду кажу́ вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду́, Утіши́тель не при́йде до вас. А коли Я піду́, то пошлю вам Його. А як при́йде, Він світові виявить про гріх, і про праведність і про суд: тож про гріх, — що не вірують у Мене; а про праведність, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, — що засу́джений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли при́йде Він, Той Дух правди, Він вас попрова́дить до ці́лої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам. Він прославить Мене, бо Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть. Незаба́ром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незабаром — і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця“. А деякі з учнів Його говорили один до одно́го: „Що таке, що сказав Він до нас: „Незабаром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“, та: „Я йду до Отця“? Гомоніли також: „Що таке, що говорить: „Незаба́ром“? Про що каже, не знаємо“. Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: „Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: „Незаба́ром, — і вже Мене бачити не будете ви, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“? Поправді, поправді кажу́ вам, що ви бу́дете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви бу́дете, але сум ваш обе́рнеться в радість! Жу́риться жінка, що ро́дить, — бо настала година її. Як дитинку ж поро́дить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за ра́дощів, що людина зроди́лась на світ. Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас зно́ву, — і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не віді́йме! Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу́ вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Йме́ння, — Він дасть вам. Не просили ви досі нічо́го в Ім'я́ Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в при́тчах до вас говорив. Настає́ година, коли при́тчами Я вже не бу́ду до вас промовляти, але явно звіщу́ про Отця вам. Того дня ви проси́тимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу́, що вблагаю Отця Я за вас, — бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця“. Його учні відказують: „Ось тепер Ти говориш відкрито, і жодної притчі не кажеш. Тепер ві́даємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!“ Ісус їм відповів: „Тепер віруєте? Ото настає́ година, і вже настала, що ви розпоро́шитесь кожен у власне своє, а Мене ви Само́го покинете. Та не Сам Я, бо зо Мною Отець! Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Стражда́ння зазна́єте в світі, — але бу́дьте відважні: Я світ переміг!“

Evening Prayer — Second Lesson

James 4

Звідки ві́йни та свари між вами? Чи не звідси, — від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви — та й не маєте, убиваєте й за́здрите — та досягнути не можете, сва́ритеся та воюєте — та не маєте, бо не проха́єте, прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розко́ші свої. Перелю́бники та перелю́бниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові при́ятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви ду́маєте, що даремно Писа́ння говорить: „Жада́є аж до за́здрости Дух, що в нас пробуває“? Та ще більшу благода́ть дає, через що й промовляє: „Бог противиться гордим, а смиренним дає благода́ть“. Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, — то й утече він від вас. Набли́зьтесь до Бога, то й Бог набли́зиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! У покорі́ться перед Господнім лицем, — і Він вас підійме! Не обмовляйте, брати, один о́дного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Зако́на обмовляє та судить Зако́на. А коли ти Зако́на осуджуєш, то ти не викона́вець Закона, але суддя. Один Законода́вець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього? А ну тепер ви, що говорите: „Сьогодні чи взавтра ми пі́дем у те чи те місто, і там рік проживе́мо, та бу́демо торгувати й заробляти“, ви, що не відаєте, що́ трапиться взавтра, — яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'явля́ється, а потім зникає! Замість того, щоб вам говорити: „Як схоче Госпо́дь та бу́демо живі, то зробимо це або те“. А тепер ви хва́литеся в своїх го́рдощах, — лиха́ всяка подібна хвальба́! Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, — той має гріх!

Gospel

Mark 16:9-20

Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з'явився найперше Марїї Магдали́ні, із якої був вигнав сім демонів. Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали. А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли́ тому віри. По цьому з'явився Він двом із них у по́статі іншій в дорозі, як ішли вони на село. А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм. Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте! Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде. А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми, братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ Господь же Ісус, по розмові із ними, возні́сся на небо, — і сів по Божій прави́ці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.

Gospel

John 1:35-42

Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“ І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“ Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра. Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“. І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“.

Gospel

Acts 10

Проживав же один чоловік у Кесарі́ї, на йме́ння Корни́лій, сотник по́лку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру ми́лостиню, і за́вжди Богові молився. Явно він у видінні, десь коло години дев'ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: „Корни́лію!“ Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: „Що, Господи?“ Той же йому відказав: „Моли́тви твої й твоя ми́лостиня перед Богом згадалися. Тепер же пошли до Йоппі́ї людей, та й приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в одно́го гарбарника Си́мона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що́ ти маєш робити“. Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домо́вих, і вояка́ богобійного з тих, що служили при ньому, і розповів їм усе та й послав їх в Йоппі́ю. А наступного дня, як у дорозі були́ вони та наближа́лись до міста, Петро вийшов на го́рницю, щоб помолитись, о годині десь шостій. І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захо́плення на нього найшло, і бачить він небо відкрите, і якуюсь посу́дину, що схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалась додолу. У ній же знахо́дились чотириногі всілякі, і зе́мне гаддя, і небесні пташки́. І голос почувся до нього: „Устань, заколи, Петре, і їж!“ А Петро відказав: „Жа́дним способом, Господи, — бо ніко́ли не їв я нічого оги́дного чи то нечистого!“ І знов голос удруге до нього: „Що від Бога очи́щене, не вважай за оги́дне того́!“ І це сталося тричі, і посу́дина знов була взята на небо. Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми, і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“ І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“ А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“. Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним. І назавтра прийшли вони до Кесарі́ї. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких дру́зів покликавши. А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: „Устань, бо й сам я люди́на!“ І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися, і промовив до них: „Ви знаєте, що не вільно юдеєві приставати й прихо́дити до чужани́ці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну люди́ну не мав за огидну чи то за нечисту. Тому я без вага́ння прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?“ А Корни́лій сказав: „Четвертого дня аж до цієї години я по́стив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі й сказав: „Корнилію, почута молитва твоя, і твої ми́лостині перед Богом згадалися. Тож пошли до Йоппі́ї, і приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в гарба́рника Си́мона, у госпо́ді край моря, — він при́йде й розпові́сть тобі“. Я зараз по тебе послав, — ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо́, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі“. А Петро відкрив у́ста свої та й промовив: „Пізнаю́ я поправді, що „не дивиться Бог на обличчя“, але в кожнім наро́ді приємний Йому, хто боїться Його й чинить праведність. Він слово послав для Ізраїлевих синів, благові́стячи мир через Ісуса Христа, що Госпо́дь Він усім. Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачала́сь з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував, Ісуса, що був із Назаре́ту, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоро́влюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним. І ми свідки всьому, що́ Він учинив у Юдейському кра́ї та в Єрусалимі, — та вбили Його, на дереві повісивши. Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з'явився, не всьому наро́дові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих. І Він нам звелів, щоб наро́дові ми проповідували та засві́дчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідку́ють про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить про́щення гріхів Його Йме́нням“. Як Петро говорив ще слова́ ці, зли́нув Святий Дух на всіх, хто слухав слова́. А обрі́зані віруючі, що з Петром прибули́, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на пога́н! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звели́чували... Петро тоді відповів: „Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що оде́ржали Духа Святого, як і ми?“ І звелів охриститися їм у Йме́ння Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.