Today's Readings

First Reading

Acts 2:37-47

Як почули ж оце, вони серцем розжа́лобились, та й сказали Петрові та іншим апо́столам: „Що ж ми маємо робити, мужі-браття?“ А Петро до них каже: „Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я́ Ісуса Христа на відпу́щення ваших гріхів, — і да́ра Духа Святого ви при́ймете! Бо для вас ця обі́тниця, і для ваших дітей, і для всіх, що „дале́ко знаходяться, кого б тільки покликав Госпо́дь, Бог наш“. І іншими багатьома́ словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: „Рятуйтесь від цього лукавого роду!“ Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три! І вони перебува́ли в науці апо́стольській, та в спільно́ті брате́рській, і в лама́нні хліба, та в моли́твах. І був о́страх у кожній душі, бо багато чинили апо́столи чуд та знаме́н. А всі віруючі були вкупі, і мали все спі́льним. І вони продавали маєтки та до́бра, і всім їх ділили, як кому чого треба було́. І кожного дня перебува́ли вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній просто́ті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Госпо́дь додава́в тих, що спасалися.

First Reading

Deuteronomy 18

Священикам-Левитам, усьому Левієвому пле́мені не буде частки та спа́дку разом з Ізраїлем, — огняні́ жертви Господа та ча́стки Його будуть їм. А спа́дку не буде йому серед братів його: Господь — Він спа́док його, як Він говорив був йому. А оце буде належати священикам від народу, від тих, хто приносить жертву: коли це віл, коли це одне з дрібної худоби, то даси священикові плече́, і що́ки, і шлу́нок. Початок від збіжжя свого, від виноградного соку свого, і від оливки своєї, і початок стри́ження отари своєї даси ти йому. Бо його вибрав Господь, Бог твій, зо всіх племен твоїх, щоб ставав він служити в Господнє Ім'я́, він та сини його по всі дні. А коли при́йде Левит з одної з брам твоїх з усього Ізраїля, де він мешкає там, і прибуде за всім жада́нням своєї душі до місця, яке вибере Господь, і буде він служити в Ім'я́ Господа, Бога свого, як усі його браття Левити, що стоять там перед Господнім лицем, то по рівній частці будуть вони їсти, опріч маєтку, про́даного по батьках. Коли будеш вхо́дити до кра́ю, що дає тобі Господь, Бог твій, то не навчися чинити такого, як гидо́та цих народів. Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку́ свою через огонь, хто ворожить ворожбу́, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівни́к, і хто чорнокни́жник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидо́та для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидо́ти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою. Бездоганний будеш ти перед Господом, Богом своїм, бо ці народи, що ти посядеш їх, слухають тих, хто ворожить по хмарах та ворожби́тів, а ти — не таке дав тобі Господь, Бог твій. Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, — Його будете слухати, згідно з усім, чого жадав ти від Господа, Бога свого, на Хори́ві в дні зборів, говорячи: „Щоб більше не чути мені голосу Господа, Бога свого, а цього великого огню вже не побачити й не померти“. І сказав до мене Господь: „Добре сказали вони. Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в у́ста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу. І станеться, кожен, хто не слухатиме слів Моїх, що Той Пророк говоритиме Моїм Ім'я́м, — Я покара́ю того. А той пророк, що зухвало відважиться промовляти Моїм Ім'я́м слова́, яких Я не наказав був йому говорити, і що буде говорити ім'я́м інших богів, хай помре той пророк“. А коли ти скажеш у серці своєму: Як ми пізнаємо те слово, якого Господь не говорив? Що́ буде говорити той пророк Ім'я́м Господа, і не станеться та річ, і не при́йде, то це те слово, якого не сказав Господь. У зухва́лості говорив його той пророк, і ти не будеш боятися його.

First Reading

Ruth 4:1-22

А Бо́аз прийшов до брами, та й сів там. Аж ось проходить родич, про якого говорив був Боаз. І він сказав йому́: „Зайди сюди, послухай, і сядь отут!“ І той зайшов і сів. А Боаз узяв десять мужа зо старши́х того міста та й сказав: „Сідайте тут!“ І вони посідали. І сказав він до родича: „Діля́нку поля, що нашого брата Елімеле́ха, продала́ Ноомі́, яка вернулася з моавського поля. А я постановив: Подам тобі до ушей твоїх, говорячи: Купи при тих, що сидять тут, та при старши́х мого народу. Якщо викупиш — викупи, а якщо не викупиш — скажи мені, і нехай я знаю, бо окрім тебе нема кому викупити, а я за тобою“. А той сказав: „Я викуплю“. І сказав Бо́аз: „Того дня, коли набу́деш поле з руки Ноомі, то набудеш також моавитянку Рут, жінку померлого, — щоб поставити ім'я́ померлому на наді́лі його“. А родич сказав: „Не можу я викупити собі, щоб не понищити свого наді́лу. Викупи собі мого викупа, бо я не можу викупити“. А оце було колись серед Ізраїля на викуп, і на заміну, і на ствердження кожної справи: чоловік здіймав санда́лю свою, і давав своєму ближньому, і це було свідо́цтвом серед Ізраїля. І сказав родич до Боаза: „Купи собі!“ І зняв свою́ санда́лю. І сказав Боаз до старши́х та до всього народу: „Ви свідки сьогодні, що я набув усе, що Елімеле́хове, і все, що Кілйонове та Махлонове з руки Ноомі́. А також моавітянку Рут, Махлонову жінку, набув я собі за жінку, щоб поставити ім'я́ померлому на спа́дкові його, — і не буде знищене ім'я померлого між братами його та з брами його місця. Ви сьогодні свідки на це!“ І сказав увесь народ, що були в брамі, та старші, свідки: „Нехай дасть Господь цю жінку, що входить до дому твого, як Рахи́ль та як Лі́ю, що вони оби́дві збудували Ізраїлів дім. І розбагатій в Ефраті, і здобуть собі славне ім'я́ в Віфлеємі. А з насіння, що Господь дасть тобі від цієї молодої жінки, нехай стане дім твій, як дім Переца, що Тамар породила була Юді“. І взяв Бо́аз Рут, і вона стала йому за жінку. І він увійшов до неї, а Господь дав їй вагітність, — і вона породила сина. І сказали жінки́ до Ноомі́: „Благословенний Господь, що не позбавив тебе сьогодні родича! І буде славним ім'я́ його серед Ізраїля. І він буде тобі потішителем душі та на вижи́влення твоєї сивини́, бо породила його твоя невістка, що любить тебе, що ліпша тобі за сімо́х синів“. І взяла́ Ноомі ту дитину, і поклала її на коліна свої, і була їй за няньку. А сусідки назвали ім'я́ йому, говорячи: „Народився син для Ноомі́!“ І назвали ім'я йому: Ове́д. А він — батько Єссе́я, Дави́дового батька. А оце Перецові нащадки: Перец породив Гецрона, а Гецрон породив Рама, а Рам породив Аммінадава, а Аммінадав породив Нахшона, а Нахшон породив Салмона; а Салмон породив Бо́аза, а Бо́аз породив Ове́да; а Ове́д породив Єссе́я, а Єссе́й породив Дави́да.

Morning Prayer — First Lesson

2 Samuel 8

І сталося по то́му, і побив Давид филисти́млян, і поконав їх. І взяв Давид ке́рму вла́ди з руки́ филисти́млян. І побив він Моава, і перемі́ряв їх шну́ром, поклав їх на зе́млю, — і відмі́ряв два шну́ри на побиття́, а повен шнур — на позоста́влення при житті. І стали моавитяни Давидовими рабами, які прино́сили йому дани́ну. І побив Давид Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови, коли той ішов був віднови́ти вла́ду свою при рі́чці Ефра́ті. І здобу́в Давид від нього тисячу й сім сотень їздців та двадцять тисяч чоловіка пішого. А коням усіх тих колесни́ць Давид попідрі́зував жили, і позоста́вив із того сто колесни́ць. І прийшов Ара́м дама́ський, щоб допомогти Гадад'езерові, цареві Цови, та Давид побив в Арамі двадцять і дві тисячі чоловіка. І настанови́в Давид зало́ги в дама́ському Арамі, — і став Арам для Давида за рабів, що прино́сили данину йому, а Господь допомагав Давидові в усьому, де́ він ходив. І забрав Давид золоті щити, що були в рабів Ґадад'езера, і приніс їх до Єрусалиму. А з Бетаху та з Беротаю, міст Гадад'езерових, цар Давид узяв дуже багато міді. А коли почув Тоі, цар Хамоту, що Давид побив усе ві́йсько Гадад'езера, то Тоі послав свого сина Йора́ма до царя Давида, щоб повіта́ти його, та щоб поблагослови́ти його за те, що він за́вжди воював з Гадад'езером та побив його, бо Тоі воював проти Гадад'езера. А в руці його були́ речі золоті, і речі срібні, і речі мідяні. Тако́ж їх присвятив цар Давид Господеві ра́зом зо сріблом та золотом, що він присвятив був із за́браного в усіх наро́дів, яких він здобув: з Араму, і з Моаву, і з синів Аммона, і з филисти́млян, і з Амали́ка, і зо здо́бичі Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови. І здобу́в Давид собі ім'я́, коли він вернувся з побиття́ вісімнадцяти тисяч Араму в Беґе-Мелах. І він поста́вив зало́ги в Едо́мі, — в усьому Едомі поставив зало́ги. І став увесь Едом за рабів для Давида. І допомагав Господь Давидові в усьому, де́ він ходив. І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд та справедливість для всього наро́ду свого. А Йоав, син Церуї, був над ві́йськом, а Йосафа́т, син Ахілудів, був канцлером. А Садо́к, син Ахітува, та Ахімелех, син Евіятара, були священики, Серая був писарем. А Беная, син Єгояди, був над Керетянином та над Пелетянином. А Давидові сини були нача́льниками царсько́го дво́ру.

Epistle

Sirach 24:14-16

First Reading

Daniel 6

А мі́дянин Да́рій оде́ржав царство в віці шостидесяти́ й двох ро́ків. Сподо́балося Дарієві, і він поставив над царством сто й двадцять сатра́пів, щоб були над усім царством. А вище від них — три найвищі урядники, що одним із них був Даниїл, яким ці сатра́пи здавали звіт, а цар щоб не був пошкодо́ваний. Тоді цей Даниїл блищав над найвищими урядниками та сатра́пами, бо в ньому був високий дух, і цар заду́мував поставити його над усім царством. Тоді найвищі урядники та сатра́пи стали шукати причини оска́ржити Даниїла в справі царства, але жодної причини чи ва́ди знайти не могли́, бо той був вірний, і жодна по́милка чи вада не була зна́йдена на нього. Тоді ці люди сказали: „Ми не зна́йдемо на цього Даниїла жодної причини, якщо не зна́йдемо проти нього в зако́ні його Бога“. Тоді найвищі урядники та ті сатра́пи поспішили до царя, і так йому говорили: „Ца́рю Да́ріє, живи навіки! Нара́дилися всі найвищі урядники царства, заступники та сатра́пи, радники та підсатрапи встановити царську́ постанову та видати заборо́ну, щоб аж до тридцяти день кожен, хто буде просити яке проха́ння від якогобудь бога чи люди́ни, крім від тебе, о ца́рю, був уки́нений до ле́в'ячої ями. Тепер, ца́рю, затверди́ цю заборону, і напиши це писа́ння, яке не могло б бути змінене за зако́ном мі́дян та персів, що не міг би бути відмі́нений“. Тому́ цар Дарій написав це писа́ння та заборо́ну. А Даниїл, коли довідався, що було написане те писа́ння, пішов до свого дому, — а ві́кна його в його го́рниці були відчинені навпроти Єрусалиму, і в три уста́лені порі́ на день він па́дав на свої коліна, і молився та сла́вив свого Бога, бо робив так і перед тим. Тоді ці мужі поспішили до нього, і знайшли Даниїла, що він просив та благав свого Бога. Тоді вони підійшли й розповіли́ перед царем про царську́ заборону: „Чи ж не написав ти заборони, що кожна люди́на, яка буде просити аж до тридцяти день від якогобудь бога чи люди́ни, окрім від тебе, ца́рю, буде вкинена до ле́в'ячої ями?“ Цар відповів та й сказав: „Це слово певне, як право мі́дян та персів, що не може бути відмінене“. Тоді вони відповіли́ та й сказали перед царем: „Даниїл, що з вигна́ння Юдиних синів, не звернув уваги на тебе, о ца́рю, та на заборону, яку написав ти, і в три уста́лені порі́ на день приносить свою молитву“. Тоді цар, як почув це слово, сильно засмути́вся, і звернув свою думку на Даниїла, щоб його врятувати, і аж до за́ходу сонця силувався ви́зволити його. Того ча́су ці мужі поспішили до царя, і говорили цареві: „Знай, ца́рю, що за правом мі́дян та персів усяка заборона та постанова, яку цар устано́вить, не може бути змі́нена“. Тоді цар звелів, і привели́ Даниїла, та й кинули до ле́в'ячої ями. Цар заговорив і сказав Даниїлові: „Твій Бог, що ти Йому служиш, Він за́вжди врятує тебе!“ І прине́сений був один камінь, і був покладений на о́твір ями, а цар запеча́тав її своєю печаткою та печаткою своїх вельмо́ж, що не бу́де змінена Даниїлова справа. Тоді цар пішов до свого пала́цу, і провів ніч у по́сті, і до нього не впроваджено нало́жниці, а сон його помандрува́в від нього. Того ча́су цар устав за зірни́ці на світа́нку, і в по́спіху пішов до ле́в'ячої ями. А як цар наближа́вся до ями, до Даниїла, то кликнув сумним голосом. Цар заговорив та й сказав до Даниїла: „Даниїле, ра́бе Бога Живого, чи твій Бог, Якому ти за́вжди служиш, міг урятувати тебе від ле́вів?“ Тоді Даниїл заговорив із царем: „Ца́рю, навіки живи! Мій Бог послав Свого Ангола, і позамикав па́щі ле́вів, і вони не пошко́дили мені, бо перед Ним зна́йдено було мене невинним, а також перед тобою, ца́рю, я не зробив шкоди“. Тоді цар сильно зрадів, і сказав вивести Даниїла з ями. І Даниїл був ви́ведений з ями, і жодної шкоди не зна́йдено на ньому, бо він вірував у Бога свого́. І сказав цар, і привели́ тих мужів, що доне́сли на Даниїла, і повкида́ли до ле́в'ячої ями їх, їхніх дітей та їхніх жіно́к. І вони не сягнули ще до дна ями, як леви вже похапа́ли їх, і поторо́щили всі їхні кості. Того ча́су цар Дарій написав до всіх наро́дів, племе́н та язи́ків, що ме́шкали по всій землі: „Нехай мир вам примно́житься! Від мене виданий нака́з, щоб у всьому панува́нні мого царства тремтіли та боялися перед Даниїловим Богом, бо Він Бог Живий і існує повіки, і царство Його не буде зруйно́ване, а панува́ння Його — аж до кінця. Він рятує та визволя́є, і чинить зна́ки та чу́да на небі та на землі, Він урятував Даниїла від ле́в'ячої сили“. І той Даниїл мав пово́дження за царюва́ння Да́рія та за царюва́ння Кіра перського.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 15

А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: „Якщо ви не обріжетеся за звича́єм Мойсеєвим, то спастися не можете“. Коли ж суперечка повстала й чимале змага́ння в Павла́ та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло́ та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апо́столів й старших у Єрусалим. Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікі́ю та Самарі́ю, розповідаючи про поганське наве́рнення, і радість велику чинили всім браттям. Коли ж в Єрусалим прибули́ вони, були прийняті Церквою, та апо́столами, та старши́ми, і вони розповіли́, як багато вчинив Бог із ними. Але дехто, що вві́рували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрі́зувати й наказати, щоб Зако́на Мойсеєвого берегли. І зібрались апо́столи й старші, щоб розглянути справу оцю . Як велике ж змага́ння повстало, Петро встав і промовив до них: „Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене́, щоб погани почули слово Єва́нгелії через у́ста мої, та й увірували. І засві́дчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам, і між нами та ними різни́ці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця. Отож, чого Бога тепер споку́шуєте, щоб учням на шию покласти ярмо́, якого ані наші отці, ані ми не здола́ли поне́сти? Та ми віруємо, що спасе́мося благода́ттю Господа Ісуса так само, як і вони“. І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знаме́на та чу́да вчинив через них Бог між поганами! Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: „Мужі-браття, послухайте також мене. Си́мон ось розповів, як зглянувся Бог від поча́тку, щоб вибрати люд із поганів для Йме́ння Свого. І пророчі слова́ з цим погоджуються, як написано: „Пото́му вернуся, і відбуду́ю Давидову ски́нію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі наро́ди, над якими Ім'я́ Моє кликано, — говорить Господь, що чинить це все! Господе́ві відвіку відо́мі всі вчинки Його“. Тому ду́маю я, щоб не турбувати поган, що до Бога наверта́ються, але написати до них, щоб стри́мувались від занечи́щення і́дольського, та від блу́ду, і задушени́ни, і від кро́ви. Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавенда́вна, і щосуботи читають його в синагогах“. Тоді постановили апо́столи й старші з ці́лою Церквою вибрати му́жів із них, і послати до Антіохі́ї з Павло́м та Варна́вою Юду, що зветься Варса́вва, і Силу, му́жів проводирів між братами, написавши свої́ми руками оце́: „Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохі́ї, і Си́рії, і Кілікі́ї: Вітаємо вас ! Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не дору́чували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі, то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб о́браних мужів послати до вас із коханими нашими — Варнавою та Павло́м, людьми́ тими, що ду́ші свої віддали́ за Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа. Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме. Бо зво́лилось Духові Святому і нам, — тягару́ вже нія́кого не наклада́ти на вас, окрім цього необхідного: стри́муватися від ідольських жертов та крови, і задушени́ни, та від блу́ду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!“ Посланці́ ж прийшли в Антіохі́ю, і, зібравши наро́д, доручили листа. А перечитавши, раділи з поті́шення того. А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьо́рували та зміцняли братів. А як перебули́ вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав. Але Сила схотів лиши́тися там, а Юда вернувся до Єрусалиму. А Павло з Варнавою в Антіохії жили́, навчаючи та благові́стячи ра́зом із іншими багатьома́ Слово Господнє. А по декількох днях промовив Павло́ до Варнави: „Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, — як вони пробува́ють“. А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що зва́ний був Ма́рком. Та Павло́ вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов. І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Ма́рка, і попли́нув до Кіпру. А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благода́ті братами доручений. І проходив він Си́рію та Кілікі́ю, Церкви́ зміцнюючи.

Responsorial Psalm

Psalm 20

Gospel

John 19:25-27

Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе.

Responsorial Psalm

Psalm 99

Responsorial Psalm

Psalm 108

Responsorial Psalm

Psalm 103

Evening Prayer — First Lesson

2 Samuel 9

І сказав Давид: „Чи є ще хто, хто позостався з Саулового дому? Я зроблю́ йому ласку ради Йоната́на“. А при Сауловім домі був раб, а ім'я́ йому — Ціва. І покликали його до Давида, а цар сказав йому: „Чи ти Ціва?“ А той відказав: „Раб твій!“ І сказав цар: „Чи нема вже кого з Саулового дому, щоб я зробив йому Божу ласку?“. І сказав Ціва до царя: „Є ще син Йонатанів, кривий на но́ги“. І сказав йому цар: „Де він?“ А Ціва відказав цареві: „Ось він у домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі.“ І цар Давид послав, і взяв його з дому Махіра, Амміїлового сина, із Ло-Девару. І прийшов Мефівошет, син Йонатана, Саулового сина, до Давида, і впав на обличчя своє й поклонився. І Давид сказав: „Мефіво́шете!“ А той відказав: „Ось твій раб!“ І сказав йому Давид: „Не бійся, бо справді зроблю́ тобі ласку ради батька твого Йоната́на, і зверну́ тобі все поле твого батька Саула. А ти будеш за́вжди їсти хліб при моєму столі“. А той уклонився й сказав: „Що́ твій раб, що ти звернувся до такого мертвого пса, як я?“ А цар кликнув до Ціви, Саулового слуги́, і до нього сказав: „Усе, що було́ Саулове та всього його дому, я дав синові твого пана. І бу́деш працювати йому на землі ти й сини твої та раби твої. І будеш прино́сити з урожаю, і буде хліб для сина твого пана, і він буде його їсти. А Мефіво́шет, син пана твого, буде за́вжди їсти хліб при моєму столі́“. А Ціва мав п'ятнадцять синів та двадцять рабів. І сказав Ціва до царя: „Усе, як накаже мій пан цар своєму рабові, так зробить твій раб“. „А Мефіво́шет — сказав цар — буде їсти при моєму столі́, як один із царськи́х синів“. А Мефівошет мав малого сина, а ім'я́ йому — Міха. І всі, хто ме́шкав у домі Цівн, були раби для Мефівошета. А Мефіво́шет сидів в Єрусалимі, бо він за́вжди їв при царсько́му столі́. І він був криви́й на оби́дві свої ноги́.

Second Reading

II Corinthians 13

Оце втретє до вас я йду. „Кожна справа хай станеться ви́роком двох чи трьох свідків“. Попере́джував я й попере́джу́ю, — як у вас був удру́ге, так тепер неприсутній, — отих, що згрішили перед тим, і всіх інших, що коли прийду знову, то я не помилую, через те, що шукаєте доказу, що в мені промовляє Христос, Який не безсилий до вас, але сильний у вас. Бо хоч Він був і розп'я́тий в не́мочі, та живий із сили Божої. Так і ми, — хоча не́мічні в Нім, та з Ним бу́демо жити з Божої сили у вас. Випробо́вуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути. Але маю надію, що пізнаєте ви, що ми такі, якими мали б бути. І ми молимо Бога, щоб ви не чинили нія́кого ли́ха, не для то́го, щоб виявились ми досвідчені, а щоб учинили ви добре, а ми бу́дем немов негі́дні. Бо нічо́го не можемо ми проти правди, а за правду. Ми тішимося, коли ми слабі, а ви сильні. Про це й мо́лимось — щоб були досконалими ви! Ось тому́ то, відсутній, пишу́ це, щоб прийшовши, не мав я вчинити суворо за вла́дою, якої Госпо́дь мені дав на будува́ння, а не на руйнува́ння. А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, — і Бог любови та ми́ру буде з вами! Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

I Peter 3

Так само дружи́ни, — корі́ться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не ко́риться слову, були приєднані без слова пово́дженням дружи́н, як побачать ваше пово́дження чисте в страху́. А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, — запліта́ння волосся та наві́шання золота або вбира́ння одеж, але захо́вана люди́на серця в нетлінні ла́гідного й мовчазно́го духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикраша́ли себе й святі ті жінки́, що клали надію на Бога й кори́лись своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви — її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жа́дного стра́ху. Чоловіки, — так само живіть ра́зом із дружи́нами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоє́миці благода́ті життя, щоб не спинялися ваші моли́тви. Наре́шті ж, будьте всі одноду́мні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, — благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкува́ли благослове́ння. „Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика́ від лихого та у́ста свої від гово́рення пі́дступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні — до праведних, а ву́ха Його — до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!“ І хто заподі́є вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за праведність і страждаєте, то ви блаженні! „А їхнього стра́ху не бійтеся, і не тривожтеся!“ А Господа Христа освятіть у ваших серцях, і за́вжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із ла́гідністю та зо стра́хом. Майте добре сумління, щоб тим, за що́ вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихосло́вники вашого пово́дження в Христі. Бо ліпше страждати за добрі діла, — коли хоче того Божа воля, — аніж за лихі. Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб приве́сти нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч уме́ртвлений тілом, але Духом ожи́влений, Яким Він і ду́хам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокі́рливі були́, як їх Боже довготерпіння чекало за Но́євих днів, коли будувався ковче́г, що в ньому мало, цебто вісім душ, спаслось від води. Того образ, хрищення — не тілесної нечистости позбуття́, але обі́тниця Богові доброго сумління, — спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа, що, зійшовши на небо, пробуває по Божій правиці, а Йому підкорилися анголи, влади та сили.

Second Reading

1 Thessalonians 4:13-18

Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покі́йних через Ісуса приведе́ Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до прихо́ду Господнього, — ми не попередимо покі́йних. Сам бо Господь із нака́зом, при голосі арха́нгола та при Божій сурмі́ зійде з неба, і перше воскре́снуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо́ й зоста́лись, бу́демо схо́плені ра́зом із ними на хмарах на зу́стріч Господню на повітрі, і так за́всіди бу́демо з Господом. Отож, потішайте один о́дного цими словами!

Second Reading

Jude 1:1-10

Юда, раб Ісуса Христа, а брат Якова, — покликаним, улю́бленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примно́житься! Улюблені, всяке дбання́ чинивши писати до вас про наше спільне спасі́ння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим. Бо крадькома́ повхо́дили деякі люди, на цей о́суд віддавна призначені, безбожні, що благода́ть нашого Бога оберта́ють у розпусту, і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого — Ісуса Христа. А я хо́чу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Госпо́дь ви́зволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. І анголі́в, що не зберегли початкового стану свого, але кинули жи́тло своє, Він зберіг у вічних кайда́нах під те́мрявою на суд великого дня. Як Содо́м і Гомо́рра та міста́ коло них, що таким самим способом чинили пере́люб та ходили за іншим тілом, поне́сли кару вічного огню, і поставлені в при́клад, — так само буде й цим снови́дам, що опоганюють тіло, пого́рджують вла́дами, зневажають слави. І сам арха́нгол Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про Мойсеєве тіло, не нава́жився винести суду зневажливого, а сказав: „Хай Господь доко́рить тобі!“ А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина́, то й у тому псуються.

Gospel

John 19

От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його. Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його. Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“. І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“ Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“ Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“ Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“ Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“. Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та. Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“ Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“ Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти. І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині. А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. Пилат відповів: „Що я написав — написав!“ Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили. Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Peter 2

Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння, якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“, і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані! Благаю вас, любі, як прихо́дьків та подорожніх, щоб ви зде́ржувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, сла́вили Бога в день відві́дання. Отож, коріться кожному лю́дському творі́нню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього по́сланим для кара́ння злочинців та для похвали́ доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували не́уцтво нерозумних людей, — як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття́ лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, бра́тство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала́, коли те́рпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з му́кою те́рпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його. „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“ Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“. Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.

Gospel

Luke 1:39-56

Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине. І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї! І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“ А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе, і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́! Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м! Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати, як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“ І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́.

Gospel

John 2:12-22

Після цього відправивсь Він Сам, і мати Його, і брати Його, і Його учні до Капернау́му, і там перебули небагато днів. А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міня́льники. І, зробивши бича́ з мотузкі́в, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міня́льникам гроші розси́пав, і попереверта́в їм столи́. І сказав продавця́м голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торго́вого! Тоді учні Його згадали, що написано: „Ревність до дому Твого з'їдає Мене!“ І обізва́лись юдеї й сказали Йому: „Яке нам знаме́но покажеш, що Ти можеш робити таке?“ Ісус відповів і промовив до них: „Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!“ Відказали ж юдеї: „Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три́ дні поставиш його?“ А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писа́ння та в слово, що сказав був Ісус.

Gospel

Matthew 3

Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й. Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця, і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього? Отож, — учиніть гідний плід покая́ння! І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння! Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го. Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“ А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його. І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього. І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“