Today's Readings

First Reading

Acts 6:8-15

А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!

First Reading

Deuteronomy 32

„Слухай, небо, а я говори́тиму, і хай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса́, моя мова, як кра́плі дощу на траву, та як зли́ва на зелень. Як буду я кли́кати Йме́ння Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові! Він Скеля, а діло Його доскона́ле, всі бо дороги Його справедливі, — Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедли́вий і праведний Він. Зіпсу́лись вони, — не Його то сини́, покоління невірне й покру́чене. Чи тим віддасте́ Господе́ві, наро́де нікче́мний й немудрий? Чи ж не Він — Ба́тько твій, твій Творе́ць? Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе. Пам'ятай про дні давні, розважайте про ро́ки усіх поколі́нь, — запитай свого ба́тька, і покаже тобі твоїх тих старши́х, а вони тобі скажуть. Як Всевишній наро́дам спа́док давав, коли Він розділяв синів лю́дських, Він поставив границі наро́дам за числом Ізраїлевих синів. Бо частка Господня — наро́д Його, Яків — відмі́ряний у́діл спа́дщини Його. Знайшов Він його на пустинній землі та в степу́ завива́ння пусте́льних гієн, та й його оточи́в, уважав Він за ним, зберіга́в Він його, як зіни́цю оту́ свого ока. Як гніздо́ своє будить орел, як ширя́є він понад своїми маля́тами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на раме́ні крилатім своїм, — так Господь Сам прова́див його, а бога чужого при нім не було́. Він його садови́в на висо́тах землі, і він їв польові́ врожа́ї, Він медом із скелі його годува́в, і оливою з ске́льного кре́меня, маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібно́ї, ра́зом із лоєм ягнят та бара́нів з Баша́ну й козлів, ра́зом з такою пшеницею, як лій на нирка́х, і кров виноградної я́годи пив ти вином. I потовстів Єшуру́н та й брика́тися став. І ти потовсті́в, погрубів, став гладки́й. І покинув він Бога, що його створи́в, і Ске́лю спасі́ння свого злегкова́жив. Чужими богами Його роздражни́ли, Його розгніви́ли своїми гидо́тами. Вони де́монам жертви складали, не Богу, складали бога́м, що не відали їх, нови́м, що недавно прийшли, — не лякалися їх батьки ваші! Забуваєш ти Ске́лю, Яка породила тебе, і забуваєш ти Бога, що тебе народив. I побачив Госпо́дь, та й знена́видів їх, через гнів на синів Своїх і на дочо́к Своїх, та й сказав: „Лице Я Своє заховаю від них, побачу, який їх кіне́ць, бо вони покоління розбе́щене, діти, що в них нема віри. Роздражни́ли Мене вони тим, хто не Бог, Мене розгніви́ли своїми марно́тами, тому роздражню́ Я їх тим, хто не наро́д, — нерозумним наро́дом розгніваю їх. Бо був загорівся огонь Мого гні́ву, і пали́вся він аж до шео́лу найглибшого, і він землю поїв та її врожай, і спалив був підва́лини гір. Я на них нагрома́джу нещастя, зуживу́ Свої стріли на них. Будуть ви́снажені вони голодом, і поїджені будуть огнем та зара́зою лютою, і зу́ба звіри́ни нашлю́ Я на них, з отрутою плазуні́в по землі. Надворі́ забива́тиме меч, а в кімна́тах — страхі́ття, як юнака́, так і ді́вчину, грудне́ немовля́ з чоловіком поси́вілим. Я сказав: Повигу́блюю їх, відірву́ від людей їхню пам'ять, та це Я відклав з-за ворожого гніву, щоб проти́вники їх не згорди́лися, щоб вони не сказали: Підне́слася наша рука, і не Господь учинив усе це. Бо вони — люд безрадний, і нема в них розумува́ння. Коли б були мудрі вони, зрозуміли б оце, розсудили б були́ про кінець свій. Як може один гнати тисячу, а два — проганять десять тисяч, коли то не те, що їх продала́ їхня Скеля, і Господь видав їх? Не така бо їх скеля, як наша та Ске́ля, хай су́дять самі вороги. Бо їх виноград — з винограду содо́мського та з піль тих гомо́рських, винні ягоди їхні — отру́йні то я́годи, вони гро́на гірко́ти для них. вино їхнє — зміїна отру́та і гадю́ча поги́бельна їдь! Чи за́мкнене в Мене не це, у скарбни́цях Моїх запеча́тане? Моя пі́мста й відпла́та на час, коли їхня нога́ посковзне́ться, бо близьки́й день поги́белі їх, поспішає майбутнє для них. Бо розсудить Господь Свій наро́д, і змилосе́рдиться Він над Своїми рабами, як побачить, що їхня рука ослабі́ла, і нема ні невільного, ані вільного. І Він скаже тоді: Де їх бо́ги, де скеля, що в ній поховались вони, що їли вони лій кривавих їх же́ртов, пили вино же́ртов їх литих? Нехай встануть і вам допоможуть, і хай будуть покровом для вас. Побачте тепер, що Я — Я є Той, і Бога немає крім Мене. Побиваю й ожи́влюю Я, і не врятує ніхто від Моєї руки. Бо до неба підно́шу Я руку Свою та й кажу́: Я навіки Живий! Поправді кажу вам: Я ві́стря Свого меча нагострю́, і рука Моя схо́питься суду, тоді відімщу́ Я Своїм ворогам, і Своїм ненави́сникам Я відплачу́. Я стріли Свої понапо́юю кров'ю, — а Мій меч поїда́тиме м'ясо, кров'ю забитого й бра́нця, головами кучма́тими ворога. Радійте, погани, з наро́дом Його, бо Він відімсти́ться за кров Своїх всіх рабів, і пі́мсту поверне Своїм ворогам, і ви́купить землю Свою, Свій наро́д“. І прийшов Мойсей, і промовляв всі слова́ цієї пісні до ушей наро́ду, він та Ісус, син Нави́нів. А коли Мойсей скінчи́в промовляти всі ці слова до всього Ізраїля, то сказав він до них: „Приложіть свої серця́ до всіх тих слів, які я сьогодні чинив свідками проти вас, що ви накажете їх своїм синам, щоб додержували виконувати всі слова́ цього Зако́ну. Бо це для вас не слово порожнє, — воно життя ваше, і цим словом ви продо́вжите дні на цій землі, куди ви перехо́дите Йордан, щоб посісти її“. І Господь промовляв до Мойсея того самого дня, говорячи: „Вийди на ту го́ру Аварім, на гору Нево́, що в моавському кра́ї, що навпроти Єрихону, і побач ханаанський край, що Я даю Ізраїлевим синам на володіння. І вмри на горі, куди ти вийдеш, і долучися до своєї рідні, як помер був твій брат Ааро́н на Гор-горі, і долучився до своєї рідні, за те, що ви спроневі́рилися були Мені серед Ізраїлевих синів при воді Меріви в Кадешу на пустині Цін, за те, що ви не освятили Мене серед Ізра́їлевих синів. Бо знавпроти побачиш ти той край, та не вві́йдеш туди, до того кра́ю, що Я даю Ізраїлевим синам“.

First Reading

2 Samuel 5:1-12

І посхо́дилися всі Ізраїлеві племе́на до Давида в Хевро́н та й сказали йому: „Оце ми кість твоя́ та тіло твоє́ ми! І давніш, коли Саул був царем над нами, ти водив Ізраїля на війну і приво́див назад. І Господь тобі сказав: Ти будеш пасти́ наро́да Мого́, Ізра́їля, і ти бу́деш володарем над Ізраїлем“. І прийшли всі Ізра́їлеві старші́ в Хевро́н, а цар Давид склав із ними умову в Хевро́ні перед Господнім лицем. І пома́зали вони Давида царем над Ізра́їлем. Давид був віку тридцяти літ, коли став царюва́ти, і сорок літ царюва́в він. У Хевро́ні царював він над Юдою сім літ і шість місяців, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки над усім Ізраїлем та Юдою. І пішов цар та люди його до Єрусалиму на Євусе́янина, ме́шканця того Кра́ю. А той сказав Давидові, говорячи: „Ти не вві́йдеш сюди, хіба́ повиганя́єш сліпих та кривих!“ А це значить: Давид ніко́ли не вві́йде сюди! Та Давид здобу́в тверди́ню Сіон, — він став Дави́довим Мі́стом. І сказав Давид того дня: „Кожен, хто заб'є євусе́янина, нехай скине до кана́лу, а з ним і кривих та сліпих“, зненави́джених для Давидової душі. Тому говорять: „Сліпий та кривий не вві́йде до дому!“ І осі́вся Давид у тверди́ні, і назвав ім'я їй: Давидове Місто. І будува́в Давид навко́ло від Мілло й усере́дині. І Давид ставав усе більшим, а Госпо́дь, Бог Саваот, був із ним. І послав Хіра́м, цар ти́рський, послів до Давида, та ке́дрового де́рева, і теслів, і каменярі́в для стін, і вони збудували дім для Давида. І пересві́дчився Давид, що Господь поставив його міцно царем над Ізраїлем, і що Він підніс царство його ради наро́ду Свого Ізраїля.

Morning Prayer — First Lesson

1 Kings 8

Тоді Соломон зібрав усіх Ізра́їлевих старши́х та голі́в племе́н, керівників ба́тьківських домі́в Ізраїлевих синів, до царя Соломона до Єрусалиму, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно — Сіон. І були зі́брані до царя Соломона всі ізра́їльтяни в свято в місяці етанім, він — місяць сьомий. І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, а священики поне́сли ковчега. І поне́сли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і поне́сли їх священики та Левити. А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через мно́гість не була вона ані запи́сувана, ані лі́чена. І вне́сли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під кри́ла херувимів. Бо херувими простяга́ли кри́ла над місцем ковчегу, і́ заті́нювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху. А ті держаки́ були довгі, і голо́вки тих держакі́в були видні з святині перед найсвятішим, а зназо́вні не були́ видні. І вони там аж до цього дня. У ковчезі не було нічо́го, тільки дві камінні табли́ці, що поклав туди Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського кра́ю. І сталося, як священики вихо́дили з святині, то хмара напо́внила Господній храм. І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила Господній храм! Тоді Соломон проказав: „Промовив Господь, що Він пробува́тиме в мряці. Буду́ючи, я збудува́в оцей храм, на осе́лю Тобі, місце Твого пробува́ння навіки“! І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв. І він сказав: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер ви́конав, говорячи: Від того дня, коли Я вивів Свій наро́д, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Йме́ння там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим наро́дом. І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Йме́ння Господа, Бога Ізраїля. Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Йме́ння Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці. Тільки ти не збуду́єш цього храму, але син твій, що ви́йде із сте́гон твоїх, — він збудує цей дім для Йме́ння Мого! І ви́конав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого. І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського кра́ю.“ І став Соломон перед Господнім же́ртівником навпроти всього Ізра́їлевого збо́ру, і простяг ру́ки свої до неба та й сказав: „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небеса́х угорі́ та на землі до́лі. Ти стережеш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем. Ти доде́ржав Своє́му рабові, Давидові, ба́тькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю виконав, як цього дня. А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, додерж для Свого раба Давида, мого́ батька, те, що говорив був йому, кажучи: Не буде в тебе перево́ду з-перед лиця Мого ніко́му з тих, що сиді́тимуть на Ізраїлевім троні, якщо тільки сини твої бу́дуть держа́тися своїх доріг, щоб ходити перед Моїм лицем, як ти ходив перед лицем Моїм. А тепер, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові, моєму батькові. Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небе́с не обійма́ють Тебе, — що́ ж тоді храм той, що я збудува́в? Та Ти згля́нешся на молитву Свого раба та на його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути спів та молитву, якою раб твій мо́литься перед лицем Твоїм сьогодні, щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: Нехай буде Йме́ння Моє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці! І Ти будеш прислуха́тися до блага́ння Свого́ раба, та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. А Ти почуєш на місці Свого пробува́ння, на небесах, — і почуєш, і про́стиш. Як згріши́ть люди́на проти свого ближнього, і вимага́тимуть від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви при́йдуть перед Твій же́ртівник у цьому храмі, то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — осу́диш несправедливого, щоб дати його дорогу на його голову, і всправедли́виш праведного, щоб віддати йому за його справедливістю. Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогріши́в Тобі, і коли вони зве́рнуться до Те́бе, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, і будуть моли́тися, і будуть благати Тебе в цьому храмі, то Ти почуєш із небес, і про́стиш гріх наро́ду Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам. Коли замкне́ться небо й не буде дощу́, бо прогріша́ться Тобі, то коли знову вони помо́ляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і від гріха́ свого відве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, — то Ти почуєш на небеса́х, і про́стиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси́ дощ на край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину. Голод коли бу́де в кра́ю, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли бу́де, коли його ворог стане тісни́ти його́ в краю́ міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, — усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого, Ізраїля, коли кожен почує рану свого серця, і простя́гне руки свої до цього храму, то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого, — і прости́ш, і зробиш, і даси кожному за всіма́ його дорогами, бо Ти Сам знаєш серце всіх лю́дських синів, щоб вони боялися Тебе по всі дні, доки вони жи́тимуть на пове́рхні землі, яку Ти дав батькам нашим. Також і чужи́нця, що він не з наро́ду Твого́, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́, — бо почують і вони про велике Ім'я́ Твоє, і про сильну руку Твою та про ви́тягнене раме́но Твоє, — і при́йде він і помолиться в цьому храмі, Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого́, і зробиш усе, про що буде кли́кати до Тебе той чужи́нець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я́ Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям́ Твоїм на́звано цей храм, що я збудува́в. Коли народ Твій ви́йде на війну́ на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помо́ляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Йме́ння Твого́, то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд! Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згрішила, — і Ти розгні́ваєшся на них, і віддаси́ їх во́рогові, а їхні полони́телі відведу́ть їх у неволю до ворожого кра́ю далекого чи близько́го, і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті в неволю, і наве́рнуться, і будуть благати Тебе в краю́ полони́телів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були́ ми винні; і коли вони наве́рнуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю́ ворогів своїх, що їх понево́лили, і помо́ляться до Те́бе в напрямі до свого кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого́, то Ти почуєш на небеса́х, постійному місті пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхнє блага́ння, і зробиш їм суд, і пробачиш Своєму наро́дові, що́ вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завини́ли проти Тебе, і нахи́лиш до любови полони́телів їхніх, і вони змилосе́рдяться над ними, бо вони — наро́д Твій та наді́л Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з сере́дини залізної гутни́чої пе́чі, — щоб очі Твої були́ відкриті на блага́ння Твого́ раба та на блага́ння народу Твого, Ізраїля, щоб прислу́хуватися до них, коли вони кли́катимуть до Тебе. Бо Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наді́л, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виво́див наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!“ І сталося, як Соломон скінчи́в цю молитву й блага́ння до Господа, то він устав від Господнього же́ртівника, де він стояв на колінах своїх, а руки його були простя́гнені до неба. I встав він, і поблагослови́в усі Ізраїлеві збори, говорячи сильним голосом: „Благословенний Госпо́дь, що дав мир Своєму наро́дові, Ізраїлеві, усе, як обіцяв був, — не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів, які Він говорив був через раба Свого Мойсея. Нехай буде Госпо́дь, Бог наш, з нами, як був Він із нашими батьками, нехай Він не опустить нас, нехай Він не покине нас, щоб прихиля́ти наше серце до Себе, щоб ми ходили всіма́ Його дорогами, щоб ми дотримувалися нака́зів Його, і уставів Його та постанов Його, як і Він наказав був нашим батькам. І нехай бу́дуть оці слова мої, якими я благав перед Господнім лицем, близькі́ до Господа вдень та вночі, щоб чинити суд для раба Свого́ та суд для Свого наро́ду, Ізраїля, день-у-день, щоб знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема вже іншого! І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами Його та щоб перестеріга́ти заповіді Його, як цього дня!“ А цар та ввесь Ізраїль з ним прине́сли жертву перед Господнім лицем. І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що прино́сив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібно́ї — сто й двадцять тисяч. І ви́конали освячення Господнього храму цар та всі Ізраїлеві сини. Того дня цар освятив сере́дину дво́ру, що перед храмом Господнім, бо пригото́вив там цілопа́лення й хлібну жертву та лій мирних жертов, бо мідяни́й же́ртівник, що перед Господнім лицем, був мали́й для прийняття́ цілопа́лення й хлібної жертви та лою мирних жертов. І вчинив Соломон того ча́су свято, і з ним увесь Ізраїль, збір великий, що зійшовся звідти, де йдеться до Гамату аж до єгипетського потоку, перед лицем Господа, нашого Бога, сім день і сім день, — чотирна́дцять день. Во́сьмого дня він відпусти́в народ, а вони поблагослови́ли царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своє́му рабові Давидові та Своєму наро́дові Ізраїлеві.

Epistle

2 Corinthians 4:5-14

Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі — раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу зася́яти з те́мряви, у серцях наших зася́яв, щоб просвітити нам знання́ слави Божої — в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас. Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами.

First Reading

Exodus 19

Третього місяця по ви́ході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, того дня прибули́ вони на Сіна́йську пустиню. І рушили вони з Рефідіму, і ввійшли до Сінайської пустині, та й ота́борилися в пустині. І ота́борився там Ізраїль навпроти гори. А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: „Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля: Ви бачили, що́ Я зробив був Єгиптові, і носив вас на кри́лах орли́них, і привів вас до Себе. А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати запові́ту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля — то Моя! А ви станете Мені ца́рством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам“. І прибув Мойсей, і покликав і старши́х наро́дніх, та й виложив перед ними всі ті слова́, що Господь наказав був йому. І відповів увесь народ ра́зом, та й сказав: „Усе, що Господь говорив, зро́бимо!“ А Мойсей доніс слова́ народу до Господа. І промовив Господь до Мойсея: „Ось Я до те́бе прийду́ в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб повірив і тобі навіки!“ І переповів Мойсей слова народу до Господа. І промовив Господь до Мойсея: „Іди до люде́й, і освяти їх сьогодні та взавтра, і нехай вони ви́перуть одіж свою. І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зі́йде Господь на го́ру Сіна́й на оча́х усього народу. І обведеш границею народ довко́ла, говорячи: Стережіться схо́дити на го́ру й доторкуватися до кра́ю її. Кожен, хто доторкне́ться до гори́, буде ко́нче забитий! Нехай не доторкне́ться до неї рука, бо буде ко́нче вкамено́ваний, або буде справді застрілений, чи то худо́бина, чи то люди́на, — не буде жити вона. Як сурма засурмить протяжливо, вони вийдуть на го́ру“. І зійшов Мойсей з гори до народу, і освятив народ, а вони ви́прали одежу свою. І він сказав до народу: „Будьте готові на третій день; не входьте до жіно́к “. І сталося третього дня, коли ра́нок настав, — і знялися гро́ми та бли́скавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у табо́рі... І вивів Мойсей наро́д із табо́ру назустріч Богові, і вони стали під горою. А гора Сіна́й — уся вона димува́ла через те, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим вапня́рки, і сильно затремтіла вся гора. І розлігся голос сурми́, і він сильно все могутнів: Мойсей говорить, а Бог відповідає йому голосно. І зійшов Господь на го́ру Сіна́й, на верхі́в'я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів'я гори. І вийшов Мойсей. І промовив Господь до Мойсея: „Зійди, остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине. А також священики, що будуть підходити до Господа, нехай перше освятяться, щоб Господь їх не повбива́в“. І сказав Мойсей до Господа: „Не зможе народ вийти на го́ру Сінай, бо Ти засві́дчив між нами, говорячи: Обведи границею цю го́ру, і освяти її“. І промовив до нього Господь: „Іди, зійди, а потім вийди ти й Аарон з тобою, а священики й народ нехай не рвуться до Господа, щоб Я не повбива́в їх. І зійшов Мойсей до народу, і { сказав їм це все.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 28

А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та. Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх. Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому. Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“ Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав! А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог. Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в. І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його. Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись. Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба. А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував. І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні. А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі, де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму. А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав. А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в. І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н. Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́. Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити. Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“. А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе. Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“ А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками. І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили. Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю, промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите! Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“ Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою. І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборо́нно навчав про Господа Ісуса Христа!

Responsorial Psalm

Psalm 40

Gospel

Matthew 10:23-28

А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу́ вам, — не всти́гнете ви обійти́ міст Ізраїлевих, як при́йде Син Лю́дський. Учень не більший за вчителя, а раб — понад пана свого́. Дово́лі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб — як госпо́дар його. Коли Вельзеву́лом назвали господаря дому, — скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але́ не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не ви́явиться. Що́ кажу Я вам по́темки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте — проповідуйте те на даха́х. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі́ вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапасти́ти в геєнні.

Responsorial Psalm

Psalm 113

Responsorial Psalm

Psalm 122

Responsorial Psalm

Psalm 120

Evening Prayer — First Lesson

1 Kings 9

І сталося, як Соломо́н покінчи́в будувати храм Господній та дім царський, та все, що було бажа́нням Соломона, що пра́гнув він зробити, то Госпо́дь явився Соломонові другий раз, як явився йому в Ґів'оні. І сказав Господь до нього: „Вислухав Я моли́тви твої та блага́ння твої, якими благав ти перед лицем Моїм, — Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти Ім'я́ Моє там аж навіки. І бу́дуть там Мої очі та серце Моє по всі дні. А ти, якщо будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив був батько твій Давид, у чистості серця та в правоті, щоб зроби́ти все, що наказав Я тобі, якщо бу́деш дотримуватися уставів Моїх та постанов Моїх, то трона царства твого над Ізраїлем Я поста́влю навіки, як Я говорив був батькові твоєму Давидові, кажучи: Не бу́де перево́ду ніко́му з нащадків твоїх на Ізраїлевім тро́ні. Якщо ж справді відве́рнетеся ви та ваші сини́ від Мене, і не бу́дете дотри́мувати за́повідей Моїх та уставів Моїх, що Я дав вам, і пі́дете, і будете служити іншим богам, і будете вклонятися їм, то Я ви́нищу Ізраїля з поверхні землі, яку дав їм, а цей храм, що Я освятив для Йме́ння Свого, відкину від лиця Свого. І стане Ізраїль за припові́стку та за посміхо́вище серед усіх народів! І храм цей найвищий, — кожен, хто прохо́дитиме біля нього, скам'яні́є та свисне від здивування. І скажуть: За що Господь зробив так цьому Кра́єві та храмові цьому?.. І відкажуть: За те, що вони покинули Господа, Бога свого, Який вивів їхніх батьків з єгипетського кра́ю, і держа́лися міцно інших богів, і вклонялися їм, і служили їм, — тому Господь навів на них усе оце лихо!“ I сталося по двадцяти роках, коли Соломон збудував ті два доми, храм Господній та дім царськи́й, а Хіра́м, цар ти́рський, достача́в Соломонові ке́дрові дере́ва й дере́ва кипари́сові, та золото на кожне бажа́ння його, тоді цар Соломон дав Хірамові двадцять міст у кра́ї Ґаліл. І вийшов Хірам із Тиру, щоб побачити ті міста, які дав йому Соломон, — і не вподо́бались йому вони. І він сказав: „Що́ це за міста́, які ти дав мені, мій брате?“ І він назвав ім'я їм: Край Кавулу, і так вони звуться аж до цього дня. І послав Хірам цареві сто й двадцять тала́нтів золота. А оце нака́з тих поборів, які брав цар Соломон на збудува́ння храму Господнього та дому свого, і Мілло, і муру єрусалимського, і Хацору, і Меґіддо, і Ґезеру. Фарао́н, єгипетський цар, прийшов і здобув Ґе́зер, та й спалив його огнем, а ханаане́янина, що сидів у місті, убив, і віддав його як ві́но для своєї дочки́, Соломонової жінки. І вибудував Соломон Ґезера, і Бет-Горона До́лішнього, і Баалата, і Тамара в пустині того кра́ю, і всі міста на запа́си, що були Соломонові, і міста на колесни́ці, і міста на верхівців, і інші бажа́ння Соломонові, що бажав збудувати в Єрусалимі та на Ливані, та в усьому Кра́ї панува́ння його́. Увесь народ, що позоста́вся з аморе́ян, хітте́ян та періззе́ян, хівве́ян та євусе́ян, що вони не з Ізраїлевих синів, їхні сини́, що були позоста́влені по них у Кра́ю, яких Ізра́їлеві сини не могли ви́губити, — то взяв їх Соломон за поборо́вих працівникі́в, і так є аж до цього дня. А з Ізраїлевих синів Соломон не дав раба, бо вони — вояки́, і його раби, і провідники́ його́, і старші́ над трьома́, і провідники над його колесни́цями та його верхівці́. Оце приста́влені провідники́, що були над Соломоновою роботою, п'ятдесят і п'ять сотень, що правили наро́дом, який робив на праці. Тільки фарао́нова дочка́ вийшла з Давидового Міста до свого дому, якого збудував їй; тоді збудував він Мілло́. І прино́сив Соломон три ра́зи річно цілопа́лення та мирні жертви на же́ртівнику, що збудував Господе́ві, і кадив на тому, що перед Господнім лицем. І ви́кінчив він той дім. І цар Соломон нароби́в кораблі́в в Ецйон-Ґевері, що при Елоті на бе́резі Червоного моря в едо́мському кра́ї. І послав Хіра́м корабля́ми своїх рабів, морякі́в, що знають море, з рабами Соломоновими. І прийшли вони до Офіру, і взяли́ звідти чотири сотні й двадцять тала́нтів золота, та й приве́зли до царя Соломона.

Second Reading

Acts 2

Коли ж поча́вся день П'ятдесятниці , всі вони однодушно знахо́дилися вкупі. І на́гло зчинився шум із не́ба, ніби буря рапто́ва зірва́лася, і перепо́внила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язи́ки поді́лені, немов би огне́нні, та й на кожному з них по одно́му осів. Усі ж вони спо́внились Духом Святим, і почали́ говорити іншими мо́вами, як їм Дух промовляти давав. Перебува́ли ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого наро́ду під небом. А коли оцей го́мін зчинився, зібралася бе́зліч наро́ду, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою! Усі ж побенте́жилися та дивувалися, та й казали один до одно́го: „Хіба ж не галіле́яни всі ці, що гово́рять? Як же кожен із нас чує свою́ власну мову, що ми в ній народи́лись? Парфя́ни та мі́дяни та еламі́ти, також ме́шканці Месопота́мії, Юдеї та Каппадокі́ї, Понту та Азії, і Фрі́ґії та Памфі́лії, Єгипту й лівійських земель край Кіре́ни, і захожі римля́ни, юдеї й нововірці, крі́тяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!“ І всі не вихо́дили з дива, і безрадні були, і говорили один до одно́го: „Що ж то статися має?“ А інші казали глузу́ючи: „Вони повпива́лись вином молодим!“ Ставши ж Петро із Одинадцятьма́, свій голос підніс та й промовив до них: „Мужі юдейські та ме́шканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відо́ме, і послухайте слів моїх! Бо не п'я́ні вони, як ви ду́маєте, — бо третя година дня, а це те, що пророк Йоі́л передрік: „І буде останніми днями, говорить Госпо́дь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, — і будуть пророкува́ти сини ваші та ваші до́ньки, юнаки́ ж ваші бачити будуть виді́ння, а старим вашим сни будуть сни́тися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, — і пророкувати вони бу́дуть! І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знаме́на: кров, і огонь, і ку́ряву диму. Переміниться сонце на те́мряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я́, той спасеться“. Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назаряни́на, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаме́нами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був ви́даний певною волею та передба́ченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли́ та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, — вона бо тримати Його не могла. Бо каже про Нього Давид: „Мав я Господа за́всіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався. Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочи́не в надії. Бо не позоставши Ти в аду́ моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! Ти дороги життя об'явив мені, Ти мене перепо́вниш утіхою перед обличчям Своїм“! Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знахо́диться гріб його в нас аж до цього дня. А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посади́ти на престолі його від плоду його сте́гон“, у передба́ченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“. Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! А отож, як правицею Божою був Він возне́сений, і обі́тницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте. Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: „Промовив Госпо́дь Господе́ві моєму: Сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли́ ви!“ Як почули ж оце, вони серцем розжа́лобились, та й сказали Петрові та іншим апо́столам: „Що ж ми маємо робити, мужі-браття?“ А Петро до них каже: „Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я́ Ісуса Христа на відпу́щення ваших гріхів, — і да́ра Духа Святого ви при́ймете! Бо для вас ця обі́тниця, і для ваших дітей, і для всіх, що „дале́ко знаходяться, кого б тільки покликав Госпо́дь, Бог наш“. І іншими багатьома́ словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: „Рятуйтесь від цього лукавого роду!“ Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три! І вони перебува́ли в науці апо́стольській, та в спільно́ті брате́рській, і в лама́нні хліба, та в моли́твах. І був о́страх у кожній душі, бо багато чинили апо́столи чуд та знаме́н. А всі віруючі були вкупі, і мали все спі́льним. І вони продавали маєтки та до́бра, і всім їх ділили, як кому чого треба було́. І кожного дня перебува́ли вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній просто́ті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Госпо́дь додава́в тих, що спасалися.

Second Reading

Revelation 1

Об'я́влення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що́ незабаром статися має. І Він показав, і послав Своїм а́нголом рабові Своєму Іванові, який сві́дчив про Слово Боже, і про свідчення Ісуса Христа, і про все, що́ він бачив. Блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва та доде́ржує написане в ньому, — час бо близьки́й! Іван до семи Церков, що в Азії: благода́ть вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти; і від семи Ду́хів, що перед престолом Його, та від Ісуса Христа, а Він „Свідок вірний, Пе́рвенець з мертвих і Влади́ка зе́мних царів“. Йому, що нас полюбив і кров'ю Своєю обмив нас від наших гріхів, що вчинив нас „царями, священиками Богові“ й Отцеві Своєму, — Тому слава та сила на вічні віки! Амі́нь. „Ото Він із хмарами йде“, і побачить Його кожне око, і ті, що Його „прокололи були, і всі племе́на землі будуть плакати за Ним“. Так, амінь! Я Альфа й Оме́га, говорить Госпо́дь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержи́тель! Я, Іван, ваш брат і спільник у біді, і в царстві, і в терпінні в Ісусі, був на о́строві, що зветься Патмо́с, за Слово Боже і за сві́дчення Ісуса Христа́. Я був у Дусі Господнього дня, і почув за собою голос гучни́й, немов сурми́, який говорив: „Що́ бачиш, — напиши те до книги, і пошли до сімох Церков: до Ефе́су, і до Смі́рни, і до Перга́му, і до Тіяти́рів, і до Сард, і до Філяде́льфії і до Лаодикі́ї“. І я огля́нувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, огля́нувшись, я побачив сім світильників золотих; а посеред семи світильників „Подібного до Лю́дського Сина, одя́гненого в до́вгу оде́жу і підпере́заного“ по гру́дях золотим поясом. А „Його голова та волосся — білі, немов біла во́вна, як сніг; а очі Його — немов по́лум'я огняне́. А ноги Його подібні до міді“, розпа́лені, наче в печі́; а „голос Його — немов шум великої води“. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосі́чний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй. І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: „Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від а́ду. Отже, напиши, що́ ти бачив, і що́ є, і що́ має бути по цьо́му! Таємниця семи зір, що бачив ти їх на правиці Моїй, і семи світильників золотих: сім зір, — то анголи́ семи Церков, а сім світильників, що ти бачив, — то сім Церков“.

Second Reading

1 Timothy 6:11-21

Але ти, о Божа люди́но, утікай від такого, а женися за праведністю, благоче́стям, вірою, любов'ю, терпеливістю, ла́гідністю! Змагай добрим зма́гом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визна́ння перед свідками багатьма́. Наказую перед Богом, що ожи́влює все, і перед Христом Ісусом, Який добре визна́ння засві́дчив за По́нтія Пила́та, щоб доде́ржав ти заповідь чистою та бездога́нною аж до з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа, що його свого ча́су покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амі́нь! Наказуй багатим за віку тепе́рішнього, щоб не не́слися ви́соко, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожи́ток, щоб робили добро, багати́лися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбу́тньому, щоб прийняти правдиве життя. О Тимофі́ю, бережи переда́ння, стережися марно́го базі́кання та супере́чок знання́, неправдиво названого так. Дехто віддався йому, та й від віри відпав. Благода́ть з тобою. Амі́нь.

Second Reading

Jude 3:1-10

Gospel

Matthew 12

Того ча́су Ісус перехо́див лана́ми в суботу. А у́чні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: „Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу“. А Він відповів їм: „Чи ж ви не читали, що́ зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби́ показні́, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Зако́ні що в суботу священики пору́шують суботу у храмі, — і невинні вони? А Я вам кажу́, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“, то ви не судили б невинних. Бо Син Лю́дський Госпо́дь і суботі“! І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“ А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“! І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга. Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, — я́к би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. А Він наказав їм суво́ро Його не виявляти, щоб спра́вдилось те, що́ сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Ото Мій Слуга, що Я вибрав Його, Мій Улю́блений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу́ Свого Духа в Нього, — і Він суд проголо́сить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота́ догасаючого не пога́сить, поки не допровадить при́суду до перемоги. І погани наді́ятись будуть на Йме́ння Його“! Тоді привели́ до Ньо́го німого сліпця́, що був біснуватий, — і Він уздоро́вив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“ Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом, князем де́монів“. А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються. І коли сатана́ сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його? І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями. А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже. Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує. Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкида́є. Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага, про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься! І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім! Або ви́ростіть дерево добре, то й плід його добрий, або ви́ростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з пло́ду! Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́. Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́. Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“. Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“. А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни. Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі. Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на! Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон! А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить. Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“ Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 1

Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апо́стол, вибраний для звіща́ння Єва́нгелії Божої, яку Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писа́ннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об'явився Сином Божим у силі, за Ду́хом святости, через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого, що через Нього прийняли ми благода́ть і апо́стольство на по́слух віри через Ім'я́ Його між усіма́ народами, між якими й ви, покликані Ісуса Христа, — усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим, — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас, і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас, цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю. Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів. А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію. Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові. Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“. Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою, тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів. Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь. Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв, обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві. Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

Gospel

Luke 6:17-26

Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну, що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися. Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла. А Він, звівши очі на у́чнів Своїх, говорив: „Блаженні убогі, — Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодо́вані бу́дете. Блаженні засму́чені зараз, бо вті́шитесь ви. Блаженні ви бу́дете, коли люди знена́видять вас, і коли прожену́ть вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять, як зле, ім'я́ ваше за Лю́дського Сина. Ра́ді́йте того дня й веселіться, нагоро́да бо ваша велика на небеса́х. Бо так само чинили пророкам батьки́ їхні. Горе ж вам, багатія́м, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте го́лоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо бу́дете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки́ їхні!

Gospel

John 5:24-30

Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син. Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують, і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду. Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.

Gospel

Matthew 11

І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьо́х Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати. Прочувши ж Іван у в'язни́ці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви чуєте й бачите: „Сліпі прозріва́ють“, і криві ходять, стають чистими прокаже́ні, і чують глухі, і померлі встають, а „вбогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не ма́тиме!“ Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити наро́дові: „На що́ ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойда́є його́? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто носить м'яке́, — по палатах царськи́х. По що́ ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, — навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“ Поправді кажу вам: Між наро́дженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього! Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобува́ється силою, і ті, хто вживає зусилля, хапа́ють його. Усі бо Пророки й Зако́н до Івана прові́щували. Коли ж хочете знати, — то Ілля він, що має прийти. Хто́ має ву́ха, — нехай слухає! До кого ж цей рід прирівняю? — До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим, і кажуть: „Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: „Він де́мона має“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: „Чоловік ось, ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І виправдалася мудрість своїми діла́ми“. Ісус тоді став докоряти містам, де́ відбуло́ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись: „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Вефсаї́до! Бо коли б то в Ти́рі й Сидо́ні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони ка́ялися в волосяни́ці та в по́пелі. Але кажу́ вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зі́йдеш“. Бо коли б у Содомі були відбули́ся ті чу́да, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сього́днішній день. Але кажу́ вам, що содо́мській землі буде легше дня судного, аніж тобі!“ Того ча́су, навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовля́там відкрив. Так, Отче, — бо Тобі так було до вподо́би! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю! Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“. Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“