Today's Readings

First Reading

Acts 7:9-16

А ті патріярхи поза́здрили Йо́сипові, і продали́ його до Єгипту. Але Бог був із ним, і його визволив від усіх його у́тисків, і дав йому благода́ть та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом. А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаа́нську, та велика біда, то пожи́ви тоді не знахо́дили наші батьки́. Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше. А як удруге посла́в, то був пі́знаний Йо́сип братами своїми́, і фараонові знаний став Йо́сипів рід. Тоді Йо́сип послав, щоб покликати Якова, ба́тька свого, та всю родину свою — сімдеся́т і п'ять душ. І пода́вся Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки. І їх перене́сли в Сихе́м, і покла́ли до гробу, що Авраам був купив за ці́ну срібла від синів Еммора Сихемового.

First Reading

Deuteronomy 34

І вийшов Мойсей із моа́вських степі́в на го́ру Нево́, на верхів'я Пісґі́, що навпроти Єрихо́ну, а Госпо́дь дав йому побачити ввесь край: Ґілеа́д аж до Да́ну, і ввесь Нефтали́м, і край Єфрема та Манасії, і ввесь край Юди аж до Оста́ннього моря, і пі́вдень, і рівнину долини Єрихо́ну, пальмового міста аж до Цоару. І сказав Господь до нього: „Оце той край, що Я присягнув Авраамові, Ісакові та Якову, говорячи: Насінню твоєму Я дам його. Я вчинив, що ти бачиш його власними очима, та туди не пере́йдеш“. І впоко́ївся там Мойсей, Господній раб, у моавському кра́ї на при́каз Господа. І похова́ний він у долині в моавському кра́ї навпроти Бет-Пеору, і ніхто не знає гро́бу його аж до цього дня. А Мойсей був віку ста й двадцяти́ літ, коли він помер, та не зате́мнилось око його, і воло́гість його не зменшилась. І оплакували Мойсея Ізраїлеві сини в моавських степа́х тридцять день, та й покінчи́лися дні опла́кування жало́би за Мойсеєм. А Ісус, син Нави́нів, був повний духа мудрости, бо Мойсей поклав свої руки на нього. І слухали його Ізраїлеві сини, і робили, як Господь наказав був Мойсеєві. І не появився вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей, що знав його Господь обличчя-в-обличчя, щодо всіх ознак та чуд, що Господь послав його чинити в єгипетськім кра́ї фараонові й усім рабам його та всьому його краєві, і щодо всієї тієї сильної руки, і щодо всього того стра́ху великого, що Мойсей чинив на оча́х усього Ізраїля.

First Reading

2 Samuel 7:1-17

І сталося, коли цар осів у своєму домі, а Госпо́дь дав йому відпочи́нути від усіх ворогів його навколо, то цар сказав до пророка Ната́на: „Подивися, — я сиджу́ в ке́дровому домі, а Божий ковчег знахо́диться під заві́сою!“ І сказав Ната́н до царя: „Усе, що в серці твоїм, іди й зроби, бо Госпо́дь з тобою“. І сталося тієї ночі, і було Господнє слово до Ната́на, кажучи: „Іди й скажеш до раба Мого, до Давида: Так сказав Господь: Чи ти збудуєш Мені дім на Моє пробува́ння? Бо Я не пробува́в у домі від дня ви́ведення Мого Ізраїлевих синів з Єгипту й аж до цього дня, але ходив у наметі та в шатрі. Скрізь, де ходив Я поміж Ізраїлевими сина́ми, чи промовив Я хоч слово з яким із Ізраїлевих племе́н, якому наказав Я пасти́ наро́да Мого, Ізраїля, говорячи: Чому не збудува́ли ви Мені ке́дрового дому? А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасови́ська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем. І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і ви́губив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім'я́, як ім'я́ великих на землі. І встановив Я місце для наро́ду Мого, для Ізраїля, і він пробува́тиме на своєму місці, і не буде вже непоко́єний, і кривдники не будуть більше гноби́ти його, як перед тим. А від того дня, як Я настанови́в суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об'являє тобі, що Господь побуду́є тобі дім. Коли ви́повняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поста́влю по тобі насіння твоє, що вийде з утро́би твоєї, і зміцню́ його царство. Він збуду́є дім для Йме́ння Мого́, а Я зміцню́ престо ла його царства навіки. Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скри́вить дорогу свою, то Я покараю його лю́дською па́лицею та пора́зами лю́дських синів. Та ми́лість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою. І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій бу́де міцно стояти аж навіки!“ Як усі ці слова́, як усе це виді́ння, — так говорив Ната́н до Давида.

Morning Prayer — First Lesson

1 Kings 12

І пішов Рехав'а́м до Сихе́му, бо до Сихему зійшовся ввесь Ізраїль, щоб настанови́ти його царем. І сталося, що це почув Єровоа́м, Неватів син, коли був іще в Єгипті, куди втік від царя Соломона. І осівся Єровоам ув Єгипті. І послали й покликали його. І прийшов Єровоа́м та всі Ізраїлеві збори, і вони говорили до Рехав'ама, кажучи: „Твій батько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти тепер полегши́ жорсто́ку роботу батька свого та тяжке́ його ярмо, що наклав він був на нас, і ми бу́демо служити тобі“. А він відказав їм: „Ідіть ще на три дні, і верніться до мене“. І пішов той народ. І радився цар Рехав'а́м зо старши́ми, що стояли перед обличчям його батька Соломона, коли був він живий, говорячи: „Як ви радите відпові́сти цьому наро́дові?“ І вони говорили йому, кажучи: „Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому наро́дові, і будеш служити їм, і відповіси́ їм, і говоритимеш їм добрі слова, то вони будуть тобі рабами по всі дні“. Та він відкинув пораду старших, що радили йому, і радився з молодика́ми, що виросли ра́зом із ним, що стояли перед ним. І сказав він до них: „Що́ ви радите, і що́ відповімо́ цьому́ наро́дові, який говорив мені, кажучи: Полегши́ ярмо́, що твій батько наклав був на нас“. І говорили до нього ті молодики́, що виросли з ним, кажучи: „Так скажеш тому наро́дові, що промовляв до тебе, говорячи: Твій батько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти дай полегшу нам. Отак скажеш до них: Мій мізи́нець грубший за сте́гна мого батька! А тепер: мій батько наклав був на вас тяжке́ ярмо́, а я дода́м до вашого ярма! Батько мій карав вас бича́ми, а я каратиму вас скорпіо́нами!“ І прийшов Єровоа́м та ввесь народ до Рехав'ама третього дня, як цар говорив, кажучи: „Верніться до мене третього дня“. І цар жорсто́ко відповів народові, і відкинув пораду старши́х, що радили йому. І він говорив до них за порадою тих молодиків, кажучи: „Мій батько вчинив був тяжки́м ваше ярмо, а я дода́м до вашого ярма. Батько мій карав вас бича́ми, а я каратиму вас скорпіонами!“ І не послухався цар народу, бо причина була від Господа, — щоб спра́вдилося слово Його, яке говорив був Господь через шілонянина Ахійю до Єровоама, Неватового сина. І побачив увесь Ізраїль, що цар не послухався їх, і народ відповів цареві, кажучи: „Яка нам части́на в Давиді? І спа́дщини нема нам у сині Єссе́я! До наметів своїх, о Ізраїлю! Позна́й тепер дім свій, Давиде!“ І пішов Ізраїль до наметів своїх. А Ізраїлеві сини, що сиділи в Юдиних містах, — тільки над ними зацарюва́в Рехав'а́м. І послав цар Рехав'ам Адоніра́ма, що був над даниною, та ввесь Ізраїль заки́дав його́ камі́нням, і він помер. А цар Рехав'ам поспіши́в сісти на колесницю та втекти́ до Єрусалиму. І збунтувався Ізраїль проти Давидового дому, і від нього відпав, і так є аж до цього дня. І сталося, як увесь Ізраїль почув, що вернувся Єровоа́м, то послали й покликали його на збори, та й настанови́ли його царем над усім Ізраїлем. За домом Давида не було ніко́го, окрім одного Юдиного пле́мени. І прийшов Рехав'а́м до Єрусалиму, і зібрав увесь Юдин дім та Веніяминове племе́но, сто й вісімдеся́т тисяч ви́браних військо́вих, щоб воювати з Ізраїлевим домом, щоб вернути царство Рехав'амо́ві, Соломоновому синові. І було Боже слово до Шема́ї, чоловіка Божого, говорячи: „Скажи Рехав'амові, Соломоновому синові, цареві Юдиному, та всьому домові Юдиному й Веніяминовому, і решті народу, говорячи: Так говорить Господь: Не йдіть і не воюйте з своїми брата́ми, Ізраїлевими синами! Верніться кожен до дому свого, бо ця річ сталася від Мене!“ І вони послухалися Господнього слова, і вернулися, щоб піти за Господнім словом. І збудував Єровоам Сихема в Єфремових гора́х, та й осівся в ньому. І вийшов він звідти, і збудував Пенуїла. І сказав Єровоам у своєму серці: „Тепер ве́рнеться царство до Давидового дому! Якщо наро́д цей буде ходити до Єрусалиму, щоб прино́сити жертви в Господньому домі, то ве́рнеться серце цього народу до їхнього пана, до Рехав'ама, царя Юдиного. І вони заб'ють мене, та й ве́рнуться до Рехав'ама, царя Юдиного“. І порадився цар, і зробив два золоті тельці́, і сказав до народу: „До́сить вам ходити до Єрусалиму! Оце, Ізраїлю, бо́ги твої, що вивели тебе з єгипетського кра́ю“. І поставив він одного в Бет-Елі, а одного в Дані. І була́ та річ на гріх, бо народ ходив до одно́го з них аж до Дану. І зробив він жертівне́ місце на па́гірку, і настановив священиків з усього народу, що не були з Левієвих синів. І встановив Єровоам свято в восьмому місяці, п'ятнадцятого дня місяця, подібне до свята, що в Юді, — і прино́сив жертву на жертівнику. Так зробив він у Бет-Елі, щоб прино́сити в жертву тельцям, які він зробив. І настановив він у Бет-Елі священиків па́гірків, що поробив. І прино́сив він жертви на жертівнику, що зробив у Бет-Елі, п'ятнадцятого дня восьмого місяця, якого ви́мислив з свого серця. І вчинив він свято для Ізраїлевих синів, і підійшов до же́ртівника, щоб покадити.

Epistle

1 Timothy 5:3-10

Шануй вді́в, уді́в правдивих. А як має вдови́ця яка дітей чи внучат, нехай у́чаться перше побожно шанувати роди́ну свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно. А вдови́ця правдива й само́тня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і блага́ннях. А котра́ у розко́шах живе, — та живою померла. І це наказуй, щоб були́ непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про дома́шніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного. А вдову вно́сити до спи́ску не менше, як шістдесятлітню, що була́ за дружи́ну одно́му чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей ви́ховала, якщо подорожніх приймала, якщо но́ги святим умивала, якщо помагала обездо́леним, якщо всякий добрий учинок виконувала.

First Reading

Exodus 21

А оце зако́ни, що ти викладеш перед ними: Коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде да́рмо на волю. Якщо при́йде він сам один, нехай сам один і вийде; коли він має жінку, то з ним вийде й жінка його. Якщо пан його дасть йому жінку, і вона породить йому синів або дочо́к, — та жінка та діти її нехай будуть для пана її, а він нехай вийде сам один. А якщо раб той щиро скаже: „Полюбив я пана свого, жінку свою та дітей своїх, — не вийду на волю“, то нехай його пан приведе́ його до суддів, і підведе його до дверей або до бічни́х одві́рків, та й проколе пан його вухо йому шилом, — і він буде робити йому повіки! А коли хто продасть дочку́ свою на неві́льницю, — не вийде вона, як виходять раби. Якщо вона невгодна в оча́х свого пана, який призна́чив був її собі, то нехай позволить її викупити. Не вільно йому продати її до народу чужого, коли зрадить її. А якщо призна́чить її для сина свого, то зробить їй за правом дочо́к. Якщо візьме собі іншу, то не зменшить поживи їй, одежі їй і подру́жнього пожиття́ їй. А коли він цих трьох речей не робитиме їй, то вона вийде да́рмо, без о́купу. Хто вдарить люди́ну, і вона вмре, той конче буде забитий. А хто не чатува́в, а Бог підвів кого в його руку, то дам тобі місце, куди той утече. А коли хто буде замишляти на ближнього свого, щоб забити його з хитрістю, — ві́зьмеш його від же́ртівника Мого на смерть. А хто вдарить батька свого чи матір свою, той конче буде забитий. А хто вкраде люди́ну і продасть її, або буде вона зна́йдена в руках його, той конче буде забитий. І хто проклинає батька свого чи свою матір, той конче буде забитий. А коли будуть свари́тися люди, і вдарить один о́дного ка́менем або кулаком, і той не вмре, а зляже на посте́лю, якщо встане й буде проходжуватися надворі з опертям своїм, то буде оправданий той, хто вдарив, тільки нехай дасть за прогаяння ча́су його та справді вилікує. А коли хто вдарить раба свого або невільницю свою києм, а той помре під рукою його, то конче буде покараний той. Тільки якщо той переживе день або два дні, то не буде покараний, бо він — його гроші. А коли будуть битися люди, і вдарять вагі́тну жінку, і скине вона дитину, а іншого нещастя не станеться, то конче буде покараний, я́к покладе на нього чоловік тієї жінки, і він дасть за присудом суддів. А якщо станеться нещастя, то даси ду́шу за ду́шу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опа́рення за опарення, рану за рану, синяка за синяка. А коли хто вдарить в око раба свого, або в око невільниці своєї, і знищить його, той на волю відпустить його за око його. А якщо виб'є зуба раба свого, або зуба невільниці своєї, той на волю відпустить того за зуба його. А коли віл ударить чоловіка або жінку, а той умре, конче буде вкамено́ваний той віл, і м'ясо його не буде їджене, а власник того вола невинний. А якщо віл був битли́вим і вчора, і третього дня, і було те засвідчене у власника його, а той його не пильнував, і заб'є той віл чоловіка або жінку, — буде він укамено́ваний, а також власник буде забитий. Якщо на нього буде накладений ви́куп, то дасть викупа за душу свою, скільки буде на нього накла́дене. Або вдарить віл сина, або вдарить дочку́, — буде зро́блено йому за цим законом. А коли хто розкриє яму, або викопає яму й не закриє її, і впаде́ туди віл або осел, власник ями відшкодує, — верне гроші власникові його, а загинуле буде йому. А коли чийсь віл ударить вола його ближнього, і згине той, то продадуть вола живого, а гроші за нього поділять пополови́ні, і також загинулого поділять пополови́ні. А коли буде відо́ме, що віл був битли́вим і вчо́ра й третього дня, а власник його не пильнував його, то конче нехай відшкоду́є вола за того вола, а забитий буде йому. Коли хто вкраде вола або овечку, і заріже його або продасть його, то відшкодує п'ять штук великої худоби за вола того, а чотири дрібної худоби за ту овечку.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 2

Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу, і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“. І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись? Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́. І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́. А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі. Як вони ж відійшли, ось ангол Господній з'явивсь у сні Йо́сипові та й сказав: „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу́ тобі, бо Дитя́тка шукатиме Ірод, щоб Його́ погубити“. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збуло́ся сказане від Господа пророком, який провіщає: „Із Єгипту покликав Я Сина Свого́“. Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Вифлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за ча́сом, що його в мудреців він був ви́питав. Тоді спра́вдилось те, що сказав Єремі́я пророк, промовляючи: „Чути голос у Рамі, плач і рида́ння та голосі́ння велике: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх“. Коли ж Ірод умер, ось ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йо́сипові, та й промовив: „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його́, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шука́в душу Дитини“. І він устав, узяв Дитя́тко та матір Його́, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царю́є в Юдеї Архела́й, — замість Ірода, батька свого, — побоявся піти туди він. А вві сні остере́жений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився у місті, на ім'я́ Назаре́т, щоб збулося пророками сказане, що Він Назаряни́н буде зва́ний.

Responsorial Psalm

Psalm 43

Gospel

Luke 7:11-16

І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“

Responsorial Psalm

Psalm 115

Responsorial Psalm

Psalm 124

Responsorial Psalm

Psalm 122

Evening Prayer — First Lesson

1 Kings 13

А ось чоловік Божий прийшов за Господнім словом із Юди до Бет-Елу. А Єровоам стояв при же́ртівнику, щоб кадити. І кликнув чоловік Божий при жертівнику за словом Господнім і сказав: „Же́ртівнику, же́ртівнику, — так сказав Господь: Ось у Давидовому домі наро́диться син, Йосія ім'я́ йому, і він на тобі принесе в жертву священиків па́гірків, що на тобі ка́дять, і кості лю́дські спа́ляться на тобі. І дасть він того дня чудо, гово́рячи: Оце те чудо, про яке говорив Господь: Ось цей же́ртівник розпаде́ться, і ви́сиплеться попіл, що на ньому!“ І сталося, як цар почув слова цього Божого чоловіка, що кликав до же́ртівника в Бет-Елі, то Єровоам простяг руку свою від же́ртівника, говорячи: „Схопі́ть його!“ І всохла рука йому, яку він простяг до нього, і він не міг вернути її до себе. А же́ртівник розпався, і попіл висипався з жертівника, за тим чудом, що дав Божий чоловік за словом Господнім... А цар відповів і сказав до Божого чоловіка: „Умилости́в лице Господа, Бога твого, і помолися за мене, і нехай ве́рнеться рука моя до мене!“ І чоловік Божий умилости́вив Господнє лице, і царська́ рука вернулася до нього, і була, як перед тим... І сказав цар до Божого чоловіка: „Увійди зо мною до дому й попоїж, і я дам тобі да́ра!“ А чоловік Божий сказав до царя: „Якщо ти даси мені пів дому свого, — не ввійду́ я з тобою, і не їстиму хліба, і не питиму води в цьому місці!.. Бо так наказано мені за словом Господнім, говорячи: Ти не їстимеш хліба, і не питимеш води, і не ве́рнешся дорогою, якою пішов!“ І пішов він іншою дорогою, і не вернувся тією дорогою, що нею прийшов був до Бет-Елу. А один старий пророк сидів у Бет-Елі. І прийшли його сини, і розповіли́ йому про ввесь чин, що зробив Божий чоловік сьогодні в Бет-Елі, про ті слова́, що він говорив до царя, — і оповіли́ їх своєму батькові. I промовив до них їхній батько: „Де́ ж та дорога, якою він пішов?“ А його сини бачили ту дорогу, якою пішов Божий чоловік, що прийшов був з Юди. І сказав він до синів своїх: „Осідла́йте мені осла!“ І вони осідлали йому осла, і він сів на нього. І поїхав він за Божим чоловіком, і знайшов його, як сидів під дубом. І сказав він до нього: „Чи ти той Божий чоловік, що прийшов із Юди?“ А той відказав: „Я“. І сказав він до нього: „Іди зо мною до дому та з'їж хліба!“ А той відказав: „Не мо́жу вернутися з тобою та ввійти з тобою, і не їстиму хліба, і не питиму води з тобою в цьому місці! Бо було мені ска́зано за словом Господнім: Не їстимеш хліба й не питимеш там води, і не вернешся тією дорогою, якою ти йшов!“ А той відказав йому: „І я пророк, як ти! А Ангол говорив мені за Господнім словом, кажучи: Заверни його з собою до дому свого́, і нехай він їсть хліб і нехай п'є во́ду“. Він же говорив йому неправду! І він вернувся з ним, і їв хліб у його домі та пив воду. І сталося, як сиділи вони при столі, то було Господнє слово до пророка, що вернув його́. І він кликнув до Божого чоловіка, що прийшов із Юди, говорячи: „Так сказав Господь: Тому́, що був ти неслухняний Господнім нака́зам, і не додержував тієї заповіді, що наказав тобі Господь, Бог твій, і ти вернувся, і їв хліб та пив воду в місці, про яке Він говорив тобі: Не їж хліба й не пий води, — то не вві́йде твій, труп до гро́бу батьків твоїх!“ І сталося, як той поїв хліба та напився, то він осідлав йому осла, тому проро́кові, що він вернув його. І той подався, та спіткав його на дорозі лев, та й забив його. І був ки́нений труп його на дорозі, а осел стояв при ньому, а той лев стояв при тру́пі. Аж ось прихо́дять люди, і побачили того тру́па, ки́неного на дорозі, та лева, що стояв при трупі. І вони прийшли́ й говорили в тім місті, де сидів стари́й пророк. І почув про це той пророк, що вернув його з дороги, та й сказав: „Це той Божий чоловік, що був неслухня́ний Господнім наказам, і Господь дав його левові, і він роздер його та вбив його за Господнім словом, що говорив йому“. І сказав він до синів своїх, говорячи: „Осідлайте мені осла!“ І осідлали. І поїхав він, і знайшов його трупа, ки́неного на дорозі, й осла та лева, що стояли при трупі, — не з'їв той лев трупа й не роздер осла. І підняв той пророк трупа Божого чоловіка, і поклав його на осла, та й вернув його. І ввійшов стари́й пророк до міста, щоб оплакати та поховати того. І поклав він його в своїм гробі, і плакали над ним: „Ой, брате мій!“ І сталося по його по́хороні, і сказав він до синів своїх, говорячи: „Коли я помру́, то поховаєте мене в гро́бі, що в ньому похований цей Божий чоловік. При костя́х його покладіть мої кості! Бо конче збудеться те слово, що він кликнув був за Господнім словом над тим же́ртівником, що в Бет-Елі, та над усіма жертівнико́вими місцями на па́гірках, що в містах самарійских.“ По цій приго́ді Єровоа́м не зійшов зо своєї злої дороги, і настановля́в священиків па́гірків з усього народу, — хто хотів, той призначався, і ставав священиком па́гірків. І стала та річ гріхом для Єровоамового дому, і на ви́гублення, і на ви́нищення з-над поверхні землі.

Second Reading

Acts 4

А коли промовляли вони до наро́ду оце́, до них приступили священики, і вла́да сторожі храму й саддукеї, обурюючись, що навчають наро́д та звіщають в Ісусі воскресі́ння з мертвих. І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ра́нку, бо вже вечір настав був. І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таки́х було тисяч із п'ять. І сталось, що ра́нком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники, і Анна первосвященик, і Кайя́фа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого. І, поставивши їх посере́дині, запиталися: „Якою ви силою чи яким ви ім'я́м те робили?“ Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: „Начальники люду та старши́ни Ізраїлеві! Як сьогодні беруть нас на до́пит про те доброді́йство недужій люди́ні, як вона вздоро́влена, - нехай буде відо́мо всім вам, і всім лю́дям Ізраїлевим, що Ім'я́м Ісуса Христа Назаряни́на, що Його розп'яли́ ви, та Його воскресив Бог із мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровий! Він „камінь, що ви, будівни́чі, відкинули, але каменем став Він нарі́жним!“ І нема ні в кім іншім спасі́ння. Бо під небом нема іншого Йме́ння, даного людям, що ним би спасти́ся ми мали“. А бачивши сміли́вість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди оби́два невчені та про́сті, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були́. Та бачивши, що вздоро́влений чоловік стоїть з ними, нічого навпро́ти сказати не могли. І, звелівши їм вийти із синедріо́ну, зачали радитися між собою, говорячи: „Що́ робити нам із цими людьми́? Бож усім ме́шканцям Єрусалиму відо́мо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити. Та щоб більш не поши́рювалось це в наро́ді, то з погрозою заборонімо їм, щоб ніко́му з людей вони не говорили про Це Ім'я́“. І, закли́кавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Йме́ння. І відповіли́ їм Петро та Іван, та й сказали: „Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що́ ми бачили й чули!“ А вони пригрози́ли їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічо́го, щоб їх покарати, через людей, бо всі сла́вили Бога за те, що сталось. Бо ро́ків більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоро́влення. Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули́ й сповістили, про що́ первосвященики й старші до них говорили. Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога підне́сли й промовили: „Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив! Ти уста́ми Давида, Свого слуги́, отця нашого, сказав Духом Святим: „Чого люди бунтуються, а наро́ди задумують ма́рне? Повстають царі зе́мні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його“. Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та По́нтій Пилат із поганами та з наро́дом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збуло́ся. І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміли́вістю слово Твоє повіда́ти, коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоро́влення, і щоб знаме́на та чуда чинились Ім'я́м Твого Святого Отрока Ісуса“. Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і перепо́внилися всі Святим Духом, — і зачали говори́ти Слово Боже з сміли́вістю! А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого́ за своє, але в них усе спі́льним було́. І апо́столи з вели́кою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа, і благода́ть велика на всіх них була! Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за про́даж прино́сили, та й клали в ногах у апо́столів, — і роздавалося кожному, хто потре́бу в чім мав. Так, Йо́сип, що Варна́вою — що в перекладі є „син потіхи“ — був про́званий від апо́столів, Левит, родом кі́прянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апо́столів.

Second Reading

Revelation 3

А до ангола Церкви в Са́рдах напиши: „Оце каже Той, Хто має сім Божих Ду́хів і сім зір: Я знаю діла твої, що маєш ім'я́, ніби живий, а ти мертвий. Будь чуйни́й та решту зміцняй, що мають померти. Бо Я не знайшов твоїх діл закі́нченими перед Богом Моїм. Отож, пам'ятай, як ти взяв і почув, і бережи, і покайся. А коли ти не чуйни́й, то на тебе прийду́, немов злодій, і ти знати не бу́деш, якої години на тебе прийду́. Та ти маєш і в Са́рдах кілька імен, що одежі своєї вони не опога́нили, і в білій зо Мною ходитимуть, бо гі́дні вони. Переможець зодя́гнеться в білу одежу, а йме́ння його Я не змию із книги життя, і ймення його ви́знаю перед Отцем Своїм і перед Його алгола́ми. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“ І до ангола Церкви в Філяде́льфії напиши: „Оце каже Святий, Правдивий, що має „ключа Давидового, що Він відчиняє, — і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, — і ніхто не відчинить“. Я знаю діла твої. Ось Я перед тобою дверей не зачинив, — і їх зачинити не може ніхто. Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Йме́ння Мого не відкинувся. Ось Я зроблю́, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, — ось Я зроблю́, що вони „при́йдуть та вклоняться перед ногами твоїми“, і пізнають, що „Я полюбив тебе“. А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу́ від години випробо́вування, що має прийти на ввесь світ, щоб ви́пробувати ме́шканців землі. Я прийду́ незабаром. Тримай, що́ ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав. Переможця зроблю́ Я стовпом у храмі Бога Мого, і він вже не вийде назовні, і на нім напишу́ Ім'я́ Бога Мого й ім'я міста Бога Мого, Єрусалиму Ново́го, що з неба сходить від Бога Мого, та нове Ім'я́ Своє. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“ І до ангола Церкви в Лаодикі́ї напиши: „Оце каже Амі́нь, Свідок вірний і правдивий, поча́ток Божого тво́рива: Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти лі́теплий, і ні гарячий, ані холодний, то ви́плюну тебе з Своїх уст. Бо ти кажеш: „Я багатий, і збагатів, і не потребу́ю нічого“. А не знаєш, що ти нужде́нний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагати́тись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб га́ньба наготи́ твоєї не видна була, а ма́стю на очі намасти́ свої очі, щоб бачити. Кого Я люблю́, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся! Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду́, і буду вече́ряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його. Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“

Second Reading

2 Timothy 2:1-13

Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса! Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає. А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється. Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду. Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому. Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Дави́дового, що воскрес із мертвих, за моєю Єва́нгелією, за яку я терплю́ муки аж до ув'я́знення, як той злочи́нець. Але Сло́ва Божого не ув'язни́ти! Через це перено́шу я все ради ви́браних, щоб і вони доступили спасі́ння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною. Вірне слово: коли ра́зом із Ним ми померли, то й жи́тимемо ра́зом із Ним! А коли терпимо́, то будемо ра́зом тако́ж царюва́ти. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Само́го Себе!

Second Reading

2 Peter 4:1-10

Gospel

Matthew 14

Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса, і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“. Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “ І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали. А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла. Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“ І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язни́ці. І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері. А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“. А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“. А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“. І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів. Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей. І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить. Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам. А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний. А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“ Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“. А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“ І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“ Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула. А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 3

Отож, що́ має більшого юдей, або яка ко́ристь від обрі́зання? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були́ Слова́ Божі. Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зо́всім ні! Бож Бог правдивий, а кожна люди́на неправдива, як написано: „Щоб був Ти ви́правданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися“. А коли наша неправедність виставляє праведність Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедгливий, коли гнів виявляє? Говорю́ по-лю́дському. Зо́всім ні! Бож як Бог судитиме світ? Бо коли Божа правда через мою неправду збі́льшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника? І чи не так, як нас лають, і як деякі гово́рять, ніби ми кажемо: „Робімо зле, щоб вийшло добре?“ Справедливий о́суд на таких! То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом, як написано: „Нема праведного ані о́дного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, — усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го! Гріб відкритий — їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губа́х, уста́ їхні повні прокляття й гірко́ти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми“. А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається. А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з'вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки. А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів, за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса. Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри. Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну. Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган, бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру. Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.

Gospel

Luke 6:39-49

Розповів також при́казку їм: „Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не оби́два в яму впаду́ть? Учень не більший за вчителя; але, удоскона́лившись, кожен буде, як учитель його. Чого́ ж в оці брата свого ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я за́скалку вийму із ока твого́, сам колоди, що в оці твоїм, не вбача́ючи? Лицеміре, — вийми перше колоду із вла́сного ока, а потім побачиш, як вийняти за́скалку з ока брата твого́! Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з пло́ду свого́ пізнає́ться. Не збирають бо фіґ із терни́ни, винограду ж на гло́ду не рвуть. Добра люди́на із доброї скарбни́ці серця добре вино́сить, а лиха із лихої вино́сить лихе. Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ його! Що звете́ ви Мене: „Господи, Господи“, та не робите того, що Я говорю́? Скажу́ вам, до ко́го подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх : Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він гли́боко ви́копав, і основу на камінь поклав. Коли ж зли́ва настала, вода кинулася на той дім, — та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був! А хто слухає та не виконує, той подібний тому́ чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І напе́рла на нього ріка, — і зараз упав він, і велика була́ того дому руїна!“

Gospel

John 5:39-47

Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя. Від людей не приймаю Я слави, але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте. Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви. Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви? Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви! Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він. Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“

Gospel

Matthew 13

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.