Today's Readings

First Reading

Acts 7:54-60

Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього. А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“ Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!... І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом. І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“ Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“ І, промовивши це, він спочив.

First Reading

Isaiah 4

I того дня сім жіно́к схоплять мужа одно́го, говорячи: „Ми бу́демо їсти свій хліб, і зодяга́тимем одіж свою, — тільки йме́нням твоїм хай нас кличуть, — забери ти наш со́ром!“ Того дня буде па́рость Господня красо́ю та славою, плід же зе́мний — вели́чністю та пишното́ю для врято́ваних із Ізраїля. І бу́де зосталий в Сіоні й поли́шений в Єрусалимі, — святим буде зватися він, кожен, хто жити запи́саний в Єрусалимі, коли нечистоту́ Господь змиє з сіонських дочо́к, а кров Єрусалиму споло́ще з-посеред його́ духом права та духом очи́щення. І ство́рить Госпо́дь над усяким житло́м на Сіонській горі́ та над місцем зібра́ння — удень хмару, вночі ж дим і блиск огню́ полум'я́ного, бо над всякою славою буде покро́ва. І буде шатро́ удень тінню від спе́ки, і за́хистом та укриття́м від него́ди й дощу́!

First Reading

2 Samuel 12:16-25

А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю. I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом. І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“. А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“. І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв. І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“ А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те? А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“. І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його, і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа.

Morning Prayer — First Lesson

1 Kings 20

А Бен-Гада́д, цар сирі́йский, зібрав усе своє ві́йсько та тридцять і два царі з ним, і коні, і колесни́ці. І пішов він, і обліг Самарію та й воював проти неї. І послав він послів до Ахава, царя Ізраїлевого, до міста, та й сказав йому: „Так сказав Бен-Гада́д: Срібло твоє та золото твоє — моє воно, а жінки́ твої та сини́ твої, ці найліпші, — мої вони“! І відповів Ізраїлів цар та й сказав: „Буде за словом твоїм, пане мій ца́рю! Твій я та все, що моє!“ І знову верну́лися ті посли та й сказали: „Так сказав Бен-Гада́д, говорячи: Я посилав до те́бе, говорячи: Ти даси мені срібло своє, і золото своє, і жіно́к своїх, і синів своїх. А взавтра цього ча́су пошлю́ я своїх рабів до тебе, і вони перешука́ють дім твій та доми твоїх рабі́в. І станеться, — на все, що сподо́бається їм, вони накладуть свої руки, та й заберуть“. І скликав Ізраїлів цар усіх старши́х Кра́ю та й сказав: „Дові́дайтеся й побачите, що він шукає зла, бо послав до мене по жіно́к моїх, і по синів моїх, і по срібло моє, і по золото моє, — і я йому не відмовив“. І сказали до нього всі старші́ та ввесь народ: „Не слухай, і не пого́джуйся!“ І сказав він до послів Бен-Гадада: „Скажіть моєму панові цареві: Усе, про що́ посилав ти до свого раба напоча́тку, я зроблю́, а цієї речі зробити не мо́жу“. І пішли посли, і відне́сли йому відповідь. І послав до нього Бен-Гада́д та й сказав: „Нехай так зро́блять мені бо́ги, і нехай так додаду́ть, якщо самарійського по́роху вистачить по жмені всьому народо́ві, що стоїть при мені!“ І відповів Ізраїлів цар та й сказав: „Кажіть: Хай не хва́литься той, хто меча припина́є, а той, хто розв'я́зує“! І сталося, як почув він цю відповідь, — а він пив, він та царі в ша́трах, — то сказав до своїх рабів: „Пустіть тарани́!“ І вони пустили тарани́, на місто. Аж ось один пророк підійшов до Аха́ва, Ізраїлевого царя, та й сказав: „Так сказав Господь: Чи бачив ти ввесь оцей великий на́товп? Ось Я даю його сьогодні в руку твою, і ти пізна́єш, що Я — Господь!“ І сказав Ахав: „Ким?“ А той відказав: „Так сказав Господь: Слу́гами начальників округ“. І сказав: „Хто розпічне́ війну?“ А той відказав: „Ти“. І перелічив він слуг начальників судо́вих окру́г, і було дві сотні й тридцять два. А по них перелічив увесь наро́д, усіх Ізраїлевих синів, — сім тисяч. І вийшли вони опі́вдні, а Бен-Гадад пив п'я́ний у ша́трах, він та царі, — тридцять і два царі, що допомагали йому. І вийшли напоча́тку слуги начальників округ. І послав Бен-Гадад, і доне́сли йому, кажучи: „Ось повихо́дили люди з Самарії.“ А він відказав: „Якщо на мир вийшли вони, — схопі́ть їх живих, а якщо на війну повихо́дили, — теж живими схопі́ть їх у неволю!“ А то вийшли з міста слуги начальників округ та ві́йсько, що йшло за ними. І побива́ли вони один о́дного, і побігли сирі́яни, а Ізра́їль їх гнав. Та втік Бен-Гадад, сирійський цар, на коні та з верхівця́ми. І вийшов Ізраїлів цар, та й побив коні та колесни́ці, і завдав в Сирії великої пора́зки. І підійшов пророк до Ізраїлевого царя та й сказав йому: „Іди, тримайся мужньо, і пізнай та побач, що́ ти зробиш, бо, як мине рік, сирійський цар зно́ву пі́де на тебе“. А слуги сирійського царя сказали йому: „Бог гір — їхній Бог, тому́ вони були сильніші від нас. Але воюймо з ними на рівни́ні, — присягаємо, що бу́демо сильніші від них! І зроби цю річ: Поскида́й тих царів, кожного з його місця, і понаставля́й намі́сників замість них. А ти збереш собі ві́йсько, як те, що відпало від тебе, і ко́ней, скільки було ко́ней, і колесни́ць, скільки було колесни́ць, і бу́демо воювати з ними на рівни́ні. Присягаємо, що ми бу́демо сильніші від них!“ І він послухався їхнього голосу, і зробив так. І сталося по році, і Бен-Гада́д переглянув Сирію, і пішов до Афеку на війну з Ізраїлем. А Ізраїлеві сини були перегля́нені й забезпечені живністю, та й вийшли навпроти них. І таборува́ли Ізраїлеві сини навпроти них, як дві отарі кіз, а сиріяни напо́внили Край. І підійшов Божий чоловік, і говорив до Ізраїлевого царя та й сказав: „Так сказав Господь: Тому́, що сказали сирі́яни: Господь — Бог гір, а не Бог долин Він, то дам увесь цей великий на́товп у твою руку, і ви пізна́єте, що Я — Господь!“ І таборува́ли ті навпроти тих сім день. І сталося сьомого дня, і розпали́вся бій, — і побили Ізраїлеві сини Сирію, сто тисяч піхоти, одно́го дня. А позосталі повтікали до Афеку, до міста, та впав мур на двадцять і сім тисяч позосталих чоловіка. А Бен-Гадад утік і ввійшов до міста, до вну́трішньої кімнати. І сказали до нього його слуги: „Ось ми чули, що царі Ізраїлевого дому — вони царі милости́ві. Покладім вере́тища на сте́гна свої, а шнури́ — на свої голови, і вийдім до Ізраїлевого царя, — може він пощади́ть твою душу“. І підпереза́ли вони вере́тищами сте́гна свої, а шнури — на свої голови, і прийшли до Ізраїлевого царя та й сказали: „Твій раб Бен-Гадад сказав: Нехай живе душа моя!“ А той відказав: „Чи він іще живий? Він мій брат!“ А ті люди взяли́ це за натя́ка, і поспішили скориста́тися з того й сказали: „Брат твій Бен-Гадад!“ І той відказав: „Підіть, приведіть його!“ І вийшов до нього Бен-Гадад, а той посадив його на колесни́цю. І сказав до нього Бен-Гадад: „Ті міста, що ба́тько мій був забрав від твого батька, я поверну́. І ти уря́диш собі в Дама́ску вулиці, як мій батько урядив був у Самарії“. „А я — сказав Ахав — по умові відпущу́ тебе“. І він склав з ним умову, та й відпустив його. Тоді один чоловік із пророчих синів сказав до свого ближнього за Господнім словом: „Удар мене!“ Та відмовився той чоловік ударити його. І сказав він йому: „За те, що ти не послухався Господнього голосу, то ось ти пі́деш від мене — і вб'є тебе лев!“ І пішов той від нього, і спіткав його лев та й забив. І знайшов він іншого чоловіка та й сказав: „Удар мене!“ І той чоловік ударив його, — ударив та й зранив. І пішов той пророк, і став цареві на дорозі, і перебрався, і закрив хусткою очі свої. І сталося, цар прохо́див, а він кричав до царя й говорив: „Раб твій ввійшов у сере́дину бою. Аж ось один чоловік відійшов, і підвів до мене мужа й сказав: Пильнуй цього мужа! Якщо його не стане, то буде твоє життя замість його життя, або відважиш тала́нта срібла. І сталося, раб твій робив тут та тут, а він зник“. І сказав до нього Ізраїлів цар: „Такий твій при́суд, — ти сам проказа́в“. А той спішно зняв хустку з-над очей своїх, — і пізнав його Ізраїлів цар, що він із пророків. А той йому сказав: „Так сказав Господь: Тому́, що ти ви́пустив із руки чоловіка, Мені призна́ченого, то буде життя твоє за його життя, а наро́д твій — за його народ!“ І пішов Ізраїлів цар до свого дому незадово́лений та гнівни́й, і прибув у Самарі́ю.

Epistle

James 1:17-21

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його. Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів. Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої. Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

First Reading

Exodus 25

А Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Промовляй до Ізраїлевих синів, і нехай вони ві́зьмуть для Мене прино́шення. Від кожного мужа, що́ дасть добровільно його серце, ві́зьмете прино́шення для Ме́не. А оце те прино́шення, що ві́зьмете від них: золото, і срібло, і мідь, і блаки́ть, і пу́рпур, і че́рвень, і віссо́н, і кози́на вовна, і шкурки́ бара́нячі, начервоно пофарбо́вані, і шкурки тахаше́ві, і дерево ака́цій, олива на осві́тлення, пахощі до оливи нама́щення, і пахощі для кади́ла, і камі́ння оніксове, і каміння на опра́ву до ефо́ду й до нагру́дника. І нехай збудують Мені святиню, — і перебува́тиму серед них. Як усе, що Я покажу́ тобі — будо́ву скинії та будову рече́й її, — і так зро́бите. І зроблять вони ковче́га з акаці́йного дерева, — два лі́кті й пів довжина́ його, і лі́коть і пів ширина́ його, і лікоть і пів вишина його. І пообкладаєш його щирим золотом зсере́дини та іззо́вні. І зробиш вінця́ золотого навко́ло над ним. І виллєш для нього чотири золоті каблу́чки, і даси на чотирьох кутах його, — дві каблу́чки на одному боці його, і дві каблучки на другому боці його. І поробиш держаки́ з акаційного дерева, і пообкладаєш їх золотом. І повсо́вуєш ці держаки́ в каблу́чки на боках ковче́гу, щоб ними носити ковче́га. В ковче́гових каблу́чках будуть ці держаки́; не відступлять вони від нього. І покладеш до ковче́гу те свідо́цтво, що Я тобі дам. І зробиш ві́ко зо щирого золота, — два лікті й пів довжина́ його, і лікоть і пів ширина́ його. І зробиш два золоті херуви́ми, — роботою кутою зробиш їх з обох кі́нців віка. І зроби одного херувима з кінця́ звідси, а одного херувима з кінця́ звідти. Від того ві́ка поробите тих херувимів на обох кі́нцях його. І будуть ті херувими простягати кри́ла догори́, і заті́нювати своїми кри́льми над віком, а їхні обличчя — одне до о́дного; до віка будуть обличчя тих херувимів. І покладеш те віко згори́ на ковче́га, а до цього ковчега покладеш свідо́цтво, яке Я тобі дам. І Я буду тобі відкриватися там, і буду говорити з тобою з-над віка з-посеред обох херувимів, що над ковче́гом свідо́цтва, про все, що розповім тобі для синів Ізраїлевих. І зробиш стола з акаційного дерева, — два лікті довжина́ його, і лікоть ширина́ його, і лікоть і пів вишина́ його. І пообкладаєш його щирим золотом, і зробиш вінця́ золотого для нього навко́ло. І ли́штву зробиш для нього в долоню навко́ло, і зробиш вінця́ золотого навко́ло, — для ли́штви його. І зробиш для нього чотири каблу́чки із золота, та й даси ці каблучки на чотирьох кінцях, що при його чотирьох ніжках. Навпроти лиштви будуть ці каблучки, на вклада́ння для держакі́в, щоб носити стола. І поробиш ті держаки́ з акаційного дерева, і пообкладаєш їх золотом, і на них бу́дуть носити стола. І поро́биш миски́ його, і кади́льниці його, і чаші його та кухлі його, щоб ними лити, — зо щирого золота їх ти поро́биш. А на столі покладеш хліб показни́й, що за́вжди перед Моїм лицем. І зробиш свічника́ зо щирого золота, — роботою кутою нехай буде зро́блено цього свічника. Стовп його, і раме́на його, ке́лихи його, ґудзі його й квітки́ його — будуть із нього. І шість раме́н вихо́дитимуть із боків його, — три рамені свічника з одно́го боку його, і три рамені свічника з другого боку його. Три ке́лихи мигдалоподібні в однім рамені, ґудзь і квітка, і три мигдалоподібні келихи в рамені другім, ґудзь і квітка. Так на шости раме́нах, що виходять із свічника. А на стовпі свічника чотири келихи мигдалоподібні, ґудзі його та квітки́ його. І ґудзь під двома раме́нами з нього, і ґудзь під іншими двома раме́нами з нього, і ґудзь під третіми двома раменами з нього, — у шости рамен, що виходять із свічника. Їхні ґудзі та їхні раме́на нехай будуть із нього. Увесь він — одне куття́ щирого золота. І зробиш сім лямпа́док до нього, і нехай засвітять його лямпадки, і нехай він світить на передню сторону його. А його щи́пчики та його лопа́тки на ву́гіль — щире золото. З тала́нту щирого золота зробиш його та ввесь цей по́суд. І диви́сь, і зроби за тим зразко́м, що тобі показувано на горі.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 6

Стережіться виставляти свою ми́лостиню перед людьми́, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти ми́лостиню, не сурми́ перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш ми́лостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як мо́литеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехре́стях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли мо́лишся, „увійди до своєї комі́рчини, зачини свої двері, і помолися“ Отцеві своєму, що в таїні́; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не прока́зуйте за́йвого, як ті погани, — бо ду́мають, ніби вони бу́дуть ви́слухані за своє велемо́вство. Отож, не вподобля́йтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребу́єте, ще раніше за ваше проха́ння! Ви ж моліться отак: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам довги́ наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. I не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амі́нь “. Бо як лю́дям ви про́стите про́гріхи їхні, то про́стить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не бу́дете лю́дям прощати, то й Отець ваш не простить вам про́гріхів ваших. А як по́стите, то не будьте сумні́, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що по́стять вони. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли по́стиш, намасти́ свою голову, і лице своє вмий, щоб ти по́сту свого не виявив лю́дям, а Отцеві своєму, що в таїні́; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте ска́рбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злоді́ї підко́пуються й викрадають. Складайте ж собі ска́рби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко́пуються та не кра́дуть. Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє! Око — то світи́льник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є те́мрява, — то яка ж то велика та те́мрява! Ніхто двом панам служити не може, — бо або одно́го знена́видить, а дру́гого буде любити, або буде трима́тись одно́го, а другого зне́хтує. Не можете Богові служити й мамо́ні. Через те вам кажу́: Не журіться про життя́ своє́ — що́ будете їсти та що́ будете пити, ні про тіло своє, — у що́ зодягне́теся. Чи ж не більше від їжі життя́, а від одягу тіло? Погляньте на птахі́в небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли жу́риться, зможе дода́ти до зро́сту свого бодай ліктя одно́го? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові́ ліле́ї, як зроста́ють вони, — не працюють, ані не пряду́ть. А Я вам кажу́, що й сам Соломо́н у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову́ ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог отак зодягає, — скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що́ ми будемо їсти, чи: Що́ будемо пити, або: У що́ ми зодя́гнемось? Бож усьо́го того́ погани шука́ють; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться. Отож, не журіться про за́втрашній день, — бо завтра за себе само́ поклопо́четься. Кожний день має до́сить своєї турбо́ти!

Responsorial Psalm

Psalm 50

Gospel

John 16:5-14

Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, — і ніхто з вас Мене не питає: „Куди йдеш?“ Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше напо́внилось смутком. Та Я правду кажу́ вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду́, Утіши́тель не при́йде до вас. А коли Я піду́, то пошлю вам Його. А як при́йде, Він світові виявить про гріх, і про праведність і про суд: тож про гріх, — що не вірують у Мене; а про праведність, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, — що засу́джений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли при́йде Він, Той Дух правди, Він вас попрова́дить до ці́лої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам. Він прославить Мене, бо Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть.

Responsorial Psalm

Psalm 119

Responsorial Psalm

Psalm 128

Responsorial Psalm

Psalm 126

Evening Prayer — First Lesson

1 Kings 21

І сталося по цих приго́дах таке. У їзрееля́нина Наво́та, що в Їзрее́лі, був виногра́дник при палаті Ахава, самарійського царя. І говорив Ахав до Навота, кажучи: „Дай мені свого виногра́динка, і він буде мені за яри́нного горо́да, бо він близьки́й до мого дому. А я дам тобі замість нього виногра́дника ліпшого від нього. Якщо це добре в оча́х твоїх, я дам тобі срібла, ціну́ його“. І сказав Навот до Ахава: „Заборо́нено мені від Господа, щоб я дав тобі спа́дщину моїх батьків“. І ввійшов Ахав до дому свого незадово́лений та гнівни́й через те слово, яке говорив йому їзрееля́нин Наво́т, бо той сказав: „Не дам тобі спа́дщини батьків моїх!“ І ліг він на ліжку своїм, і відвернув своє обличчя, і не їв хліба. І прийшла до нього жінка його Єзаве́ль та й сказала йому: „Чого́ це твій дух сумни́й, і ти не їси хліба?“ І сказав він до неї: „Бо я говорив до їзрееля́нина Наво́та. І сказав я йому: Дай мені свого виногра́дника за срібло, або, якщо ти хочеш, дам тобі замість нього виноградника ліпшого. Та він відказав: Не дам тобі свого́ виноградника!“ І сказала до нього його жінка Єзаве́ль: „Отепер ти зробишся царе́м над Ізраїлем. Устань, поїж хліба, і нехай буде веселе твоє серце. А виноградника їзреелянина Навота дам тобі я“. І понаписувала вона листи́ в імені Ахава, і позапеча́тувала їх його печа́ткою, та й порозсилала ті листи до старши́х та до вельмо́жних, що були в його місті, що сиділи з Навотом. А в тих листа́х вона понапи́сувала так: „Оголосіть піст, і посадіть Наво́та на чолі́ наро́ду. І посадіть двох негідних людей навпроти нього, — нехай сві́дчать на нього, кажучи: Ти зневажив Бога й царя. І ви́ведіть його, і вкамену́йте його, — і нехай він помре“. І зроби́ли мужі його міста, старші та вельможні, що сиділи в його місті, так, як послала до них Єзаве́ль, як було́ напи́сано в листа́х, які вона порозсила́ла до них. Оголоси́ли вони піст, і посадили Навота на чолі́ народу. І прийшли два чоловіки негідні, і сіли навпроти нього. І ті негідні люди сві́дчили на нього, на Навота, перед народом, говорячи: „Навот знева́жив Бога й царя!“ І вивели його поза місто, та й укаменува́ли його камінням, — і він помер. І послали вони до Єзаве́лі, говорячи: „Наво́т укамено́ваний і помер“. І сталося, як почула Єзаве́ль, що Наво́т укамено́ваний і помер, то сказала Єзавель до Ахава: „Устань, посядь виноградника їзреелянина Навота, що відмовив дати його тобі за срібло, бо Наво́т не живий, а помер“. І сталося, як почув Ахав, що Навот помер, то Ахав устав, щоб зійти до виноградника їзреелянина Навота, щоб посісти його. І було Господнє слово до тішб'я́нина Іллі, говорячи: „Устань, зійди назу́стріч Ахава, Ізраїлевого царя, що в Самарії, ось він у Навотовому винограднику, куди зійшов, щоб посісти його. І будеш говорити до нього, кажучи: Так сказав Господь: Ти вбив, а тепер хочеш посісти? І говоритимеш до нього, кажучи: Так сказав Господь: На тому місці, де пси лизали Навотову кров, пси лизатимуть і твою власну кров!“ І сказав Ахав до Іллі: „Ось ти знайшов мене, во́роже мій!“ А той відказав: „Знайшов, бо ти запро́дався чинити зло в Господніх оча́х. Ось Я спрова́джую на тебе лихо, і ви́гублю все за тобою, і вигублю Ахавові навіть те, що мо́чить на стіну, і невільного та вільного в Ізраїлі! І зроблю́ з твоїм домом, як із домом Єровоама, Неватового сина, й як із домом Баші, Ахієвого сина, за той гнів, яким розгніви́в ти Мене та ввів у гріх Ізраїля“. І також до Єзавелі говорив Господь, кажучи: „Пси з'їдять Єзавель на передму́р'ї Їзрее́лу. Померлого в Ахава в місті поїдять пси, а померлого на полі — поїсть птаство небесне. Бо ще не було такого, як Ахав, що запро́дався чинити зло в Господніх оча́х, що його намовила жінка його Єзаве́ль. І він чинив дуже гидке, ідучи за ідолами, усе так, як робили аморе́яни, що їх Господь повиганя́в перед Ізраїлевими сина́ми“. І сталося, як Аха́в почув ці слова, то розде́р він шати свої́, і зодягну́в на тіло своє вере́тище, і по́стив, і лежав у вере́тищі, і ходив сумови́то... І було Господнє слово до тішб'янина Іллі, говорячи: „Чи ти спостері́г, що Ахав упокори́вся перед лицем Моїм? За те, що він упокори́вся перед Моїм лицем, не наведу́ Я лиха за його днів, — за днів його сина наведу́ Я те лихо на його дім“.

Second Reading

Acts 8

А Савл похваляв його вби́вство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апо́столів, розпоро́шилися по краях юдейських та самарійських. І поховали Степа́на му́жі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив Церкву, — вдирався в доми́, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці. Ходили тоді розпоро́шенці, та Боже Слово благовісти́ли. Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа. А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чу́да, які він чинив. Із багатьох бо, що мали їх, ду́хи нечисті вихо́дили з криком великим, і багато розсла́блених та кривих уздорови́лися. І радість велика в тім місті була́! Був один чоловік, на ім'я́ йому́ Си́мон, що до того в цім місті займавсь ворожби́тством та дурив самарійський наро́д, видаючи себе за якогось великого. Його слухали всі, — від найменшого аж до найбільшого, кажучи: „Він — сила Божа, що зветься велика!“ Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожби́тством. Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я́ Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристи́лися. Увірував навіть сам Си́мон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знаме́на великі, він дуже дивувався. Як зачули ж апо́столи, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла́ Самарі́я, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли́, бо ще ні на о́дного з них Він не схо́див, а були вони тільки охрищені в Ім'я́ Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли́ вони Духа Святого! Як побачив же Си́мон, що через наклада́ння апо́стольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші, і сказав: „Дайте й мені таку вла́ду, щоб той, на кого́ покладу́ свої руки, одержав би Духа Святого!“ Та промовив до нього Петро: „Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти ду́мав набути дар Божий за гроші! У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне. Тож покайся за це лихе ді́ло своє, і проси Господа, — може про́щений буде тобі за́мір серця твого! Бо я бачу, що ти пробува́єш у жо́вчі гіркі́й та в пу́тах неправди“. А Си́мон озвався й сказав: „Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили“. А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Єва́нгелію в багатьох самарійських осе́лях. А ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: „Устань та на пі́вдень іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Га́зи спускається, — порожня вона“. І, вставши, пішов він. І ось муж етіо́пський, скопе́ць, вельможа Канда́ки, цариці етіопської, що був над усіма́ її ска́рбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидючи́ на пово́зі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: „Підійди, та й пристань до цього пово́зу“. Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: „Чи розумієш, що́ ти читаєш?“ А той відказав: „Як же мо́жу, як ніхто не напу́тить мене?“ І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писа́ння, що його він читав, було це: „Як вівцю́ на заріз Його ве́дено, і як ягня супроти стрижія́ безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У прини́женні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається“. Відізвався ж скопе́ць до Пилипа й сказав: „Благаю тебе, — це про ко́го говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?“ А Пилип відкрив у́ста свої, і, зачавши від цього Писа́ння, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхо́м вони їхали, прибули́ до якоїсь води. І озвався скопець: „Ось вода. Що мені заважає христитись?“ А Пилип відказав: „Якщо віруєш із повного серця свого, то можна“. А той відповів і сказав: „Я вірую, що Ісус Христос — то Син Божий!“ І звелів, щоб по́віз спинився. І оби́два — Пилип та скопе́ць — увійшли до води, і охристив він його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопе́ць уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм. А Пилип опинився в Азо́ті, і, переходячи, звіщав Єва́нгелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарі́ю.

Second Reading

Revelation 7

А по цьому я бачив чотирьох алголі́в, що стояли на чотирьох ку́тах землі та тримали чотири земні вітри́, щоб вітер не віяв на землю, ані на море, ані на жодне дерево. І бачив я іншого ангола, що від схід сонця вихо́див, і мав печа́тку Бога Живого. І він гучним голосом крикнув до чотирьох алголів, що їм да́но пошкодити землі́ та морю, говорячи: „Не шкодьте ані землі́, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладе́мо печа́тки рабам Бога нашого на їхніх чо́лах!“ І почув я число попеча́таних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів: з племени Юдиного — дванадцять тисяч попеча́таних, з племени Руви́мового — дванадцять тисяч, з племени Ґа́дового — дванадцять тисяч, з пле́мени Аси́рового — дванадцять тисяч, з племени Нефтали́мового — дванадцять тисяч, з племени Манасі́їного — дванадцять тисяч, з племени Симео́нового — дванадцять тисяч, з племени Леві́їного — дванадцять тисяч, з племени Іссаха́рового — дванадцять тисяч, з племени Завуло́нового — дванадцять тисяч, з племени Йо́сипового — дванадцять тисяч, з племени Веніями́нового — дванадцять тисяч попеча́таних. Пото́му я глянув, — і ось на́товп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племе́н, і наро́дів, і язи́ків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодя́гнені в білу одежу, а в їхніх руках було па́льмове ві́ття. І взива́ли вони гучним голосом, кажучи: „Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!“ А всі анголи́ стояли навко́ло престолу та ста́рців і чотирьох тих тварин. І вони на обличчя попадали перед престолом, і вклонилися Богові, кажучи: „Амі́нь! Благослове́ння, і слава, і мудрість, і хвала́, і честь, і сила, і міць — нашому Богу на вічні віки! Амі́нь!“ І відповів один із ста́рців, і до мене сказав: „Оці, що зодя́гнені в білу одежу, — хто вони й звідкіля́ поприхо́дили?“ І сказав я йому: „Мій пане, ти знаєш!“ Він же мені відказав: „Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця. Тому́ то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать. А „Той, Хто сидить на престолі, розтя́гне наме́та над ними“. „Вони голоду й спраги терпіти не бу́дуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка“. Бо Агнець, що серед престолу, „буде їх па́сти, і водитиме їх до джере́л вод життя. І Бог кожну сльозу́ з очей їхніх зітре!“

Second Reading

Titus 1:1-9

Павло́, раб Божий, а апо́стол Ісуса Христа, по вірі ви́браних Божих і пізна́нні правди, що за благоче́стям, в надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необма́нливий Бог, і ча́су свого з'явив Слово Своє в пропові́данні, що дору́чене було мені з наказу Спасителя нашого Бога, — до Тита, щирого сина за спільною ві́рою: благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! Я для того тебе полиши́в був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настанови́в по містах, як тобі я звелів, — коли хто бездога́нний, муж єдиної дружи́ни, має вірних дітей, недокорених за блуд або неслухня́ність. Бо єпи́скоп мусить бути бездоганний, як Божий доморя́дник, не самолюбний, не гнівли́вий, не п'яни́ця, не заводія́ка, не кори́сливий, але гостинний до при́ходнів, добролюбець, поміркований, справедливий, побожний, стри́маний, що трима́ється вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних.

Second Reading

James 4:1-10

Звідки ві́йни та свари між вами? Чи не звідси, — від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви — та й не маєте, убиваєте й за́здрите — та досягнути не можете, сва́ритеся та воюєте — та не маєте, бо не проха́єте, прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розко́ші свої. Перелю́бники та перелю́бниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові при́ятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви ду́маєте, що даремно Писа́ння говорить: „Жада́є аж до за́здрости Дух, що в нас пробуває“? Та ще більшу благода́ть дає, через що й промовляє: „Бог противиться гордим, а смиренним дає благода́ть“. Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, — то й утече він від вас. Набли́зьтесь до Бога, то й Бог набли́зиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! У покорі́ться перед Господнім лицем, — і Він вас підійме!

Gospel

Matthew 18

Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“ Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне! Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́. Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са! Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної. Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі. Син бо Лю́дський прийшов, щоб спасти́ загинуле. Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблу́дить, то чи він не покине дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х у гора́х, і не пі́де шукати заблу́длої? І коли пощасти́ть відшукати її, поправді кажу́ вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих мали́х. А коли прогріши́ться твій брат проти тебе, іди й йому ви́кажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, — ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одно́го чи двох, щоб „справа всіляка стверди́лась уста́ми двох чи трьох свідків.“ А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай бу́де тобі, як пога́нин і ми́тник! Поправді кажу вам: Що́ тільки зв'яжете на землі, зв'я́зане буде на небі, і що тільки розв'я́жете на землі, розв'язане буде на небі. Ще поправді кажу́ вам, що коли б двоє з вас на землі погоди́лись про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, — станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я́ Моє зі́брані, — там Я серед них“. Петро приступив тоді та запитався Його: „Господи, — скільки разів брат мій може згріши́ти проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?“ Ісус промовляє до нього: „Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! Тим то Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що захотів обраху́нок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обрахо́вувати, то йому привели́ одно́го, що винен був десять тисяч тала́нтів. А що він не мав із чо́го віддати, наказав пан продати його, і його дружи́ну та діти, і все, що́ він мав, — і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: „Потерпи мені, — я віддам тобі все!“ І змилосе́рдився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одно́го з своїх співтова́ришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопи́вши його, він душив та казав: „Віддай, що ти винен!“ А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: „Потерпи мені, — і я віддам тобі!“ Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язни́ці його, — аж поки він боргу не ве́рне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своє́му панові все, що було́. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не нале́жало зми́луватись над своїм співтова́ришем, як і я над тобою був зми́лувався?“ І прогнівався пан його, — і ката́м його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не про́стить своєму братові з серця свого їхніх про́гріхів “.

Evening Prayer — Second Lesson

Romans 7

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Gospel

Luke 8:1-15

І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́, та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло, і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею. „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости. А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в. Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“ А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“. Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово. А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають. А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають. А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості.

Gospel

John 6:27-33

Пильнуйте не про пожи́ву, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Лю́дський, бо запечатав Його Бог Отець“. Сказали ж до Нього вони: „Що́ ми маємо почати, щоб роби́ти діла Божі?“ Ісус відповів і сказав їм: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“. А вони відказали Йому: „Яке ж знаме́но Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли́ Тобі віри? Що Ти робиш?“ Наші отці́ їли ма́нну в пустині, як написано: „Хліб із неба їм дав на поживу“. А Ісус їм сказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, — Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові“.

Gospel

Matthew 17

А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу. І Він перед ними переобрази́вся : обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“ А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“ Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса. А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“. І запитали Його учні, говорячи: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі́ перш прийти?“ А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є. Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“. Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя. І як вони до наро́ду прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навко́лішки впав перед Ним, і сказав: „Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомі́сяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду. Я його був привів до учнів Твоїх, — та вони не могли вздорови́ти його“. А Ісус відповів і сказав: „О роде невірний і розбе́щений, доки бу́ду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!“ Пото́му Ісус погрози́в йому, і де́мон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години! Тоді підійшли учні насамоті́ до Ісуса й сказали: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу́ вам: коли будете ви мати віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і горі оцій скажете: „Перейди́ звідси туди“, то й пере́йде вона, і нічо́го не матимете неможливого! Цей же рід не вихо́дить інакше, як тільки молитвою й по́стом“. Коли пробува́ли вони в Галіле́ї, то сказав їм Ісус: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскре́сне“. І тяжко вони зажурились. Як прийшли ж вони в Капернау́м, до Петра підійшли збирачі́ дидра́хм на храм, та й сказали: „Чи не запла́тить ваш Учитель дидра́хми?“ Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“ А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини! Та щоб їх не спокуси́ти, піди над море, та ву́дку закинь, і яку першу рибу ізло́виш, візьми, і рота відкрий їй, — і зна́йдеш стати́ра; візьми ти його, — і віддай їм за Мене й за себе“.