Today's Readings

First Reading

Acts 11:27-30

Прибули́ ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохі́ї. І встав один з них, на йме́ння Ага́в, і Духом прорік, що голод великий у ці́лому світі настане, як за Кла́вдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Са́вла, пославши до старших.

First Reading

Isaiah 19

Пророцтво про Єгипет. Ось на хмарі леге́нькій несеться Госпо́дь і прибу́де в Єгипет, — і затремтя́ть перед лицем Його бовва́ни Єгипту, і серце Єгипту розта́не посеред нього. І підбу́рю єги́птянина на єги́птянина, і будуть точи́ти війну кожен з братом своїм, і кожен із ближнім своїм, місто з містом, а царство із царством. І Єгипет на дусі пони́кне в своє́му нутрі́, а раду його Я поплу́таю, і вони будуть питати бовва́нів своїх, і заклиначі́в духів та духів померлих і своїх ворожби́тів. І віддам Я Єгипет у руку жорсто́кого пана, і цар лютий над ним запанує, говорить Господь, Господь Саваот! І зникне із Моря вода, і висохне Річка, та й стане суха. І засмердя́ться річки́ та нужде́нними стануть, і повисиха́ють прито́ки Єгипту, пов'я́не коми́ш та очере́т. Луги над рікою, над берегом річки, і все, що при рі́чці посіяне, повисиха́є, розвіється все, і не буде його. І заплачуть риба́лки, і будуть ридати всі ті, що гачка́ закида́ють до річки, а ті, що розтя́гують не́від на воду, стратять надію. А ті, що працюють при че́санім льоні та тчуть полотно́, засоро́мляться. І будуть осно́ви Єгипту розбиті, всі ж працю́ючі за плату на дусі впаду́ть. Дійсно, вельмо́жі Цоа́ну безумні, і нерозумною стала рада мудрих фараонових ра́дників. І як фараонові скажете: Я син мудреці́в, я син давніх царів? Де ж вони, де твої мудреці? І хай розка́жуть тобі й хай пізна́ють, що порадив Госпо́дь Саваот на Єгипет. Стали немудрі вельможі Цоа́ну, вельможі Мемфісу обма́нені, учинили блудя́чим Єгипет головніші з племе́н його. Господь влив у нього дух о́дуру, і вони вчинили блудя́чим Єгипет в усякому чині його, як блу́дить п'яни́ця в блюво́ті своїй. І Єгипет не матиме ді́ла, що вміли б вчинити його голова або хвіст, пальмо́ва галу́зка чи очерети́на. Того дня стане Єгипет, немов ті жінки́, і тремтітиме, і буде лякатись по́маху руки Господа Саваота, що Він нею над ним помаха́є. І стане юдейська земля для Єгипту за по́страх: кожен, кому пригадають про неї, злякається перед за́думом Господа Саваота, якого повзяв Він на нього. Того дня буде п'ять міст в єгипетськім кра́ї, що говоритимуть ханаанською мовою й присягатимуть Господом Саваотом. Одне буде зватися Ір-Гахерес. Того дня серед кра́ю єгипетського буде же́ртівник Господу, і стовп при границі його Господе́ві. І він буде в єгипетськім кра́ї ознакою й свідком для Господа Саваота, — коли будуть взивати до Господа перед гноби́телями, то пошле їм спасителя та оборо́нця, який їх спасе. І стане знаний Господь для Єгипту, і того дня позна́ють єги́птяни Господа, і будуть служити жертвою й жертвою хлі́бною, і присягну́ть обі́тницю Господе́ві, і ви́повнять. І вра́зить єги́птян Господь, буде бити їх та лікувати, і до Господа зве́рнуться, і Він дасться їм ублагати Себе, і їх вилікує. Того дня буде бита дорога з Єгипту в Асирію, і при́йдуть асирі́йці до єги́птян, а єги́птяни до асирі́йців, і будуть служити єгиптяни з асирійцями Господе́ві. Того дня буде Ізраїль третім краєм побіч Єгипту й Асирії, благослове́нням серед землі, бо Господь Саваот його поблагослови́в та й сказав: Благословенний наро́д мій Єгипет, і Ашшу́р, чин Моїх рук, та Ізраїль, спа́дщина Моя!

First Reading

1 Kings 11:1-13

А цар Соломон покохав багато чужи́нних жінок: і дочку́ фараонову, моавітянок, аммонітянок, едомітянок, сидонянок, хіттіянок, із тих народів, що про них Господь сказав був Ізраїлевим синам: „Не вві́йдете між них, і вони не вві́йдуть між вас, бо вони справді нахилять ваші серця до своїх богі́в“. До них прихили́вся Соломон коха́нням. І було в нього жінок-княгинь сім сотень, а наложниць — три сотні. І жінки́ його прихили́ли його серце. І сталося на час Соломонової старости, жінки́ його прихили́ли його серце до інших богі́в; і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида. І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонською, та за Мілкомом, гидо́тою аммонітською. І робив Соломон зле в оча́х Господніх, і не йшов певно за Господом, як його батько Давид. Тоді Соломон збудував же́ртівника для Кемоша, моавської гидо́ти, на горі, що навпроти Єрусалиму, та для Молоха, гидо́ти аммонських синів. І так він зробив для всіх своїх чужи́нних жіно́к, що кадили та прино́сили жертви для своїх богів. І розгнівався Господь на Соломона, бо його серце відхили́лося від Господа, Бога Ізраїлевого, що два ра́зи йому являвся, і наказував йому про цю річ, — щоб не ходити за іншими богами. Та не вико́нував він того, що наказав був Господь. І сказав Господь до Соломона: „Тому́, що було це з тобою, і не вико́нував ти Мого заповіту та постанов Моїх, що Я наказав був тобі, Я конче відберу́ царство твоє, та й дам його твоєму рабові. Тільки за твоїх днів не зроблю́ того ради батька твого Давида, — з руки сина твого відберу́ його! Та всього царства Я не відберу́, — одне племе́но Я дам синові твоєму ради раба Мого Давида та ради Єрусалиму, якого Я вибрав“.

Morning Prayer — First Lesson

Ezra 4

І почули Юдині та Веніяминові вороги́, що вигна́нці будують храма Господе́ві, Богові Ізраїля. І прийшли вони до Зорова́веля та до голів ба́тьківських родів, та й сказали їм: І ми бу́демо будува́ти з вами, бо ми зверта́ємось, як ви, до вашого Бога, і ми прино́симо Йому жертви від днів Есар-Хаддона, царя асирійського, що привів нас сюди“. І сказав їм Зоровавель і Ісус, та решта голів батьківських родів Ізраїлевих: „Не вам і нам разом будувати храм для Бога! Самі бо ми бу́демо будувати для Господа, Бога Ізраїлевого, як наказа́в нам цар Кір, цар перський“. І став народ тієї землі осла́блювати руки Юдиного наро́ду та страха́ти їх при будува́нні. І підку́плювали вони проти них дора́дників царськи́х, щоб залама́ти їхній за́дум, по всі дні Кіра, царя перського, й аж до царюва́ння Да́рія, царя перського. А за царя Ахашвероша, на поча́тку його царюва́ння, написали вони оска́рження на ме́шканців Юдеї та Єрусалиму. А за днів Артаксеркса написав Бішлам, Мітредат, Товеїл та решта товаришів його до Артаксеркса, царя перського. А лист був написаний по-араме́йськи, а перекладений по-перськи. Начальник Рехум та писар Шімай написали одно́го листа проти Єрусалиму до царя Артаксеркса отак. Тоді начальник Рехум та писар Шімшай та решта товариші́в його, судді й урядники, писарчуки, писарі, аркев'я́ни, вавило́няни, шушаня́ни, цебто еламі́ти, та решта наро́дів, яких повиганяв Аснаппар, великий та славний, й осадив їх у місті Самарії та в решті Заріччя. Оце ві́дпис листа, що послали до нього: „До царя Артаксеркса твої раби, люди Зарі́ччя. І ось щоб було відо́ме цареві, що Юдеї, які вийшли від тебе до нас, прибули́ до Єрусалиму. Вони будують місто бунтівни́че та шкідли́ве, і вдоскона́люють мури, а підва́лини поліпши́ли. А тепер щоб було відо́ме цареві, що коли тільки це місто буде збудо́ване, а мури закі́нчаться, вони не будуть давати ані дани́ни, ані пода́тку, ані мита, а це буде шкодити царсько́му прибу́ткові. І ото, беручи́ на увагу, що сіль царського пала́цу — сіль наша, а царськи́й сором не випадає нам бачити, тому ми посилаємо й завідомля́ємо царя, щоб пошукали в книзі споминів батьків твоїх, і ти зна́йдеш у книзі споминів, і знатимеш, що місто це — місто бунтівни́че та шкідли́ве царям та окру́гам, і що в ньому підійма́ли бунт від праві́ку, чому́ місто це було зруйно́ване. Ми сповіщаємо царя, що коли тільки місто це буде добудо́ване, а мури закі́нчаться, то через те не бу́де тобі частки в Зарі́ччі“. Цар послав відповідь: „Начальникові Рехумові, і писареві Шімшаєві, та решті їхніх товаришів, що сидять у Самарії, і решта Заріччя: Мир вам! А тепер, — лист, якого ви послали до нас, вира́зно прочи́таний передо мною. І був ви́даний від мене нака́з, і шукали та й знайшли, що місто це з да́вніх-даве́н підійма́лося на царів, і повста́ння та бунт робилися в ньо́му. І могу́тні царі були́ над Єрусалимом, і панували в усьо́му Зарі́ччі, а дани́на, пода́ток та мито давалися їм. А тепер видайте нака́за, щоб спини́лися ці люди, а місто це не будува́лося, поки від мене не буде ви́даний новий нака́з. І будьте бе́режні, щоб через це не зробити по́милки. На́що рости́ме зло на шкоду царям?“ Тоді, як тільки був прочи́таний ві́дпис листа царя Артаксеркса перед Рехумом і писарем Шімшаєм та їхніми товариша́ми, пішли вони поспішно до Єрусалиму, і спини́ли роботу їх зброєю та насиллям! Тим спинилася робота Божого дому, що в Єрусалимі, і спини́лася вона аж до другого року царюва́ння Дарія, царя перського...

Epistle

Acts 19:1-8

І сталося, що коли Аполло́с перебував у Кори́нті, то Павло, перейшовши горі́шні країни, прибув до Ефе́су, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: „Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?“ А вони відказали йому: „Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!“ І він запитав: „Тож у що́ ви христились?“ Вони ж відказали: В Іванове хрищення“. І промовив Павло: „Таж Іван христив хрищенням на покая́ння, говорячи лю́дям, щоб вірили в Того, Хто при́йде по ньому, цебто в Ісуса“. Як почули ж ́, то христились вони в Ім'я́ Господа Ісуса. А коли Павло руки на них покла́в, то зійшов на них Дух Святий, — і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати! А всіх їх було́ чоловіка з двана́дцять. А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи.

First Reading

Exodus 40

А Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Першого місяця, першого дня місяця поставиш намета для скинії заповіту. І поставиш там ковчега свідоцтва, і закриєш ковчега завісою. І внесеш стола, і порозкладаєш належне йому; і внесеш свічника, і запалиш його лямпадки. І поставиш золотого жертівника для кадила перед ковчегом свідоцтва; і повісиш заслону входу скинії. І поставиш жертівника цілопа́лення перед входом скинії, скинії заповіту. І поставиш умивальницю між скинією заповіту та між жертівником, і даси туди води. І поставиш подвір'я навколо, і даси заслону брами подвір'я. І візьмеш миро пома́зання, та й пома́жеш скинію та все, що в ній, і освя́тиш її та всі речі її, — і стане вона святістю. І помажеш жертівника цілопа́лення та всі речі його, і освя́тиш жертівника, — і стане жертівник Найсвяті́шим. І помажеш умивальницю та підставу її, — і освя́тиш її. І приведе́ш Аарона та синів його до входу скинії заповіту, та й обмиєш їх водою. I зодягнеш Аарона в священні шати, і помажеш його, і освя́тиш його, — і він буде священнослужити Мені. І приведе́ш синів його, і позодягаєш їх у хітони. І помажеш їх, як помазав їхнього батька, — і будуть вони священнослужити Мені. І станеться, що пома́зання їх буде на них на вічне свяще́нство, на їхні покоління!“ І зробив Мойсей усе, — як Господь наказав був йому, так він зробив. І сталося першого місяця другого року, першого дня місяця, — була поставлена скинія! І поставив Мойсей скинію, і дав підстави її, і поклав дошки її, і дав засови її, і поставив стовпи її. І розтягнув намета над внутрішньою скинією, і поклав скинійне накриття́ на неї згори́, як Господь наказав був Мойсеєві. І взяв він і поклав свідоцтво до ковчега, а на ковчега поклав держаки́, і дав на ковчега віко згори. І вніс він ковчега до скинії, і повісив завісу заслони, і закрив ковчег свідоцтва, як Господь наказав був Мойсеєві. І дав він стола в скинію заповіту, на стороні скинії на північ, поза завісою. І порозклада́в на ньому розклад хліба перед Господнім лицем, як Господь наказав був Мойсеєві. І поставив свічника в скинії заповіту навпроти стола, на стороні скинії на пі́вдень. І позасвічував лямпадки перед Господнім лицем, як Господь наказав був Мойсеєві. І поставив золотого жертівника в скинії заповіту перед завісою. І кадив він на ньому запашні́ кадила, як Господь наказав був Мойсеєві. І повісив входо́ву заслону до скинії. А жертівника цілопа́лення поставив при вході скинії, скинії заповіту, і приніс на ньому цілопа́лення та жертву хлібну, як Господь наказав був Мойсеєві. І поставив умивальницю між скинією заповіту та між жертівником, і туди дав води на миття. І вмивали з нього Мойсей й Аарон та сини його руки свої та ноги свої. Коли вони вхо́дили до скинії заповіту, і коли зближа́лися до же́ртівника, вони обмивалися, як Господь наказав був Мойсеєві. І поставив подвір'я навколо скинії та жертівника, і повісив заслону брами подвір'я. А хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня напо́внила скинію. І не міг Мойсей увійти до скинії заповіту, бо хмара спочивала над нею, а слава Господня напо́внила скинію. А коли підіймалася хмара з-над скинії, то Ізраїлеві сини руша́ли в усі свої по́дорожі. А якщо хмара не підіймалася, то не руша́ли вони аж до дня, коли вона підійма́лася, бо над скинією вдень була хмара Господня, а вночі був огонь у ній, — на оча́х усього Ізраїлевого дому в усіх його по́дорожах!

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 21

А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“. А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою. А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“ А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“ А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“ Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів. І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“. I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися, та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув. А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“. А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“. І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́. А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“ А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому. Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.

Responsorial Psalm

Psalm 84

Gospel

John 14:15-21

Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він. Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас. Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“.

Responsorial Psalm

Psalm 134

Responsorial Psalm

Psalm 143

Responsorial Psalm

Psalm 141

Evening Prayer — First Lesson

Ezra 5

І пророкува́в пророк Огій та Заха́рій, син Іддо, пророки, на юдеїв, що в Юдеї та в Єрусалимі, в Ім'я́ Бога Ізраїля, що над ними. Тоді встали Зоровавель, син Шеалтіїлів, та Ісус, син Йоцадаків, і зачали́ будувати Божий дім, що в Єрусалимі, а з ними Божі пророки, що допомагали їм. Того ча́су прийшов до них Таттенай, намі́сник Зарі́ччя, і Шетар-Бозенай та їхні товариші́, і сказали їм так: „Хто́ видав вам нака́за будувати цей храм і кінча́ти цю будову?“ Тоді ми сказали їм імена́ тих мужів, що будують цього будинка. Та око їхнього Бога було на юдейських старши́х, і вони не спинили їх, аж поки не пі́де доне́сення до Дарія, і тоді дадуть писе́мну відповідь про це. Ось ві́дпис листа, що послав Таттенай, намісник Зарі́ччя, і Шетар-Бозенай, та товари́ство його, і перси, що в Заріччі, до царя Дарія, — вони послали йому доне́сення, а в ньому писано так: „Цареві Дарієві — усякого миру! Щоб було відо́ме цареві, що ми ходили до Юдейської окру́ги, до дому великого Бога, а він будується з великого ка́меня, і дерево кладеться в стіни. А робота та робиться докла́дно, і у́спіх у їхній руці́. Тоді ми питалися тих старши́х, і сказали їм так: Хто видав вам нака́за будувати цей храм і кінча́ти цю святиню? А також питалися ми їх про їхні імена́, щоб повідо́мити тебе, що запишемо ім'я́ тих мужів, які за голову в них. А вони так відповіли нам та сказали: Ми — то раби Бога небе́с та землі, і будуємо храма, що був збудований за багато літ перед цим, а збудував його й докінчи́в його великий Ізра́їлів цар. Але зго́дом, коли наші батьки́ розгніви́ли були Бога небе́с, Він віддав їх у руку Навуходоно́сора, царя вавило́нського, халдея, а храм той — він зруйнува́в його, а наро́д вигнав до Вавилону. Але першого року Кіра, царя вавилонського, цар Кір видав нака́за будувати цей дім Божий. А також по́суд Божого дому, золотий та срібний, що Навуходоно́сор був виніс із єрусалимського храму й заніс його до храму вавилонського, виніс його цар Кір із вавилонського храму й дав мужеві, ім'я́ його Шешбаццар, якого він настанови́в намі́сником. І сказав він йому: Візьми цей по́суд, іди, віднеси́ його до храму, що в Єрусалимі, а дім Божий нехай буду́ється на своєму місці. Тоді той Шешбаццар прийшов, заклав підва́лини Божого дому в Єрусалимі, і відтоді́ й аж до цього ча́су він будується, і не скі́нчений. І ось, якщо це цареві добре, нехай пошука́ється в домі царськи́х скарбів там, у Вавилоні, чи справді від царя Кіра ви́даний був нака́з будувати цей Божий дім в Єрусалимі, а царську́ волю про це нехай пошлють до нас“.

Second Reading

Acts 23

І вп'явся очима Павло на той синедріо́н і промовив: „Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлі́нням!“ Але первосвященик Ана́ній звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по уста́х. Тоді промовив до нього Павло: „Тебе битиме Бог, ти сті́но побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Зако́ном, а наказуєш бити мене проти Зако́ну?“ А присутні сказали: „То ти Божому первосвященикові лихосло́виш?“ І промовив Павло: „Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихосло́в“. І Павло, спостерігши, що частина одна — саддуке́ї, а друга — фарисеї, покликнув у синедріоні: „Мужі-браття, — я фарисей, і син фарисея. За наді́ю на воскресіння мертвих мене судять!“ Якже він це промовив, колотне́ча постала поміж саддуке́ями та фарисеями, — і розділи́лась юрба́. Саддуке́ї бо тве́рдять, що немає воскресіння, ані а́нгола, ані духа, фарисеї ж оце визнають. І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали́ сперечатися, кажучи: „У чоловікові цьому ми жодного ли́ха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи ангол, не противмося Богові“. А коли колотне́ча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів вояка́м увійти та забрати його з-поміж них, і відве́сти в форте́цю. А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: „Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкува́ти й у Римі!“ А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву скла́ли, говорячи, що ні їсти, ні пити не бу́дуть, аж доки Павла́ не заб'ють! А тих, що закляття таке покла́ли, було більш сорока́. І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: „Ми клятву скла́ли нічого не їсти, аж поки заб'ємо Павла! Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він набли́зиться, готові забити його“. Як зачув же сестрі́нець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у форте́цю, і Павла́ завідо́мив. Павло ж зараз покликав одно́го з сотників, та й сказав: „Цього юнака́ запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати“. Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: „Павло в'язень покликав мене, і просив запрова́дити до тебе цього юнака́, що має тобі щось сказати“. І взяв тисяцький того за руку, і на́бік відвів і спитав: „Що́ ти маєш звістити мені?“ А той розповів: „Змову склали юдеї, — просити тебе, щоб ти взавтра до синедріо́ну Павла припрова́див, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього. Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву скла́ли ні їсти, ні пити, аж доки його не заб'ють. І тепер он готові вони, і чекають твого прире́чення“. Тоді тисяцький відпустив юнака́, наказавши йому — „не розповіда́ти ані о́дному, що мені ти це ви́явив.“ І він закли́кав якихось двох із сотників, і наказав: „Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотників сімдеся́т, та дві сотні стрільців. Приготуйте також в'ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фе́лікса. І листа написав він такого ось змісту: „Кла́вдій Лі́сій намісникові вседостойному Фе́ліксові — поздоро́влення! Цього мужа, що його юдеї схопи́ли були́ та хотіли забити, урятував я, із вояка́ми прийшовши, довідавшися, що він ри́млянин. І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржа́ли, та й привів був його до їхнього синедріо́ну. Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Зако́ну, і що провини не має він жа́дної, ва́ртої смерти або ланцюгі́в. Як доне́сли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позива́льникам, щоб перед тобою сказали, що́ мають на нього. Будь здоровий!“ Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла́, і вночі попровадили в Антипатри́ду. А другого дня, полишивши кінно́тчиків, щоб ішли з ним, у форте́цю вони повернулись. А ті прибули́ в Кесарі́ю, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним. Намісник листа прочитав і спитав, із якого він кра́ю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив: „Я тебе переслухаю, як при́йдуть і твої позива́льники“. І звелів стерегти його в Іродовому Прето́рії.

Second Reading

Revelation 22

І показав він мені чисту ріку́ живої води, ясну́, мов кришта́ль, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки́ — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця прино́сячи плід свій. А листя дерев — на вздоро́влення наро́дів. І жодного прокля́ття більше не бу́де. І бу́де в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чо́лах. А но́чі вже більше не бу́де, і не бу́де потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки́. І сказав він до мене: „Це вірні й правдиві слова, — а Госпо́дь, Бог ду́хів пророчих, послав Свого а́нгола, щоб він показав своїм рабам, що́ незаба́ром статися мусить. Ото, незаба́ром прихо́джу. Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!“ І я, Іван, чув і бачив оце. А коли я почув та побачив, я впав до ніг ангола, що мені це показував, щоб вклонитись йому. І сказав він до мене: „Таж ні! Бо я співслуга твій і братів твоїх пророків, і тих, хто зберігає слова цієї книги. Богові вклонися!“ І сказав він до мене: „Не запеча́туй слів пророцтва цієї книги. Час бо близьки́й! Неправедний — хай чинить неправедні́сть ще, і поганий — хай ще опога́нюється. А праведний — хай ще чинить праведність, а святий — нехай ще освячується! Ото, незаба́ром прихо́джу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з діла́ми його. Я Альфа й Оме́га, Перший і Останній, Поча́ток і Кінець. Блаженні, хто випере ша́ти свої , щоб мати право на дерево життя, і ввійти бра́мами в місто! А поза ним будуть пси, і чарівники́, і розпу́сники, і душогуби, і ідоля́ни, і кожен, хто любить та чинить неправду. Я, Ісус, послав Свого Ангола, щоб засві́дчити вам це у Церква́х. Я корінь і рід Дави́дів, зоря ясна́ і досві́тня! А Дух і неві́ста говорять: „Прийди!“ А хто чує, хай каже: „Прийди!“ І хто пра́гне, хай при́йде, і хто хоче, хай воду життя бере да́рмо!“ Свідкую я кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, та накладе́ на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що віді́йме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій. Той, Хто свідку́є, говорить оце: „Так, — незаба́ром прийду́!“ Амінь. Прийди, Господи Ісусе! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

Hebrews 9:1-14

Мав же і перший заповіт постанови богослужби та земну святиню. Була́ бо уряджена перша скинія, яка зветься „Святе“, а в ній був світильни́к, і стіл, і жертовні хліби. А за другою засло́ною скинія, що зветься „Святе́ Святих“. Мала вона золоту кадильницю й ковче́га заповіту, усюди обку́того золотом, а в нім золота посу́дина з ма́нною, і розцві́ле жезло́ Ааро́нове та табли́ці заповіту. А над ним херуви́ми слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж уря́дженні до першої скинії вхо́дили за́вжди священики, пра́влячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він прино́сить за себе й за лю́дські провини. Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для ча́су теперішнього, за якого прино́сяться да́ри та жертви, що того не можуть вдоскона́лити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напо́ях, та в різних обмива́ннях, в уставах тілесних, — установлено їх аж до ча́су направи. Але́ Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотво́рною, цебто не цього втво́рення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із я́лівок, як покро́пить нечистих, освячує їх на очи́щення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!

Second Reading

Jude 6:1-10

Gospel

Mark 5

І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської. І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого. Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його, бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його. І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння. А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому, і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“ Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“ І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н мені йме́ння — багато бо нас“. І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“. І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі. А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони. Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней. І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю. А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним. Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“ І пішов він та в Десятимісті зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались! І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем. І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“ І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“. І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги! І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“ І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“ А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла. А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“ Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“ А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй! І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли. А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“ І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“ І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого! А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 6

Чи посміє хто з вас, маючи справу до іншого, су́дитися в неправедних, а не в святих? Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? Коли ж бу́дете ви світ судити, то чи ж ви негі́дні судити незначні справи? Хіба ви не знаєте, що ми будем судити анголі́в, а не тільки життє́ве? А ви, коли маєте суд за життєве, то ставите суддями тих, хто нічо́го не значить у Церкві. Я на сором це вам говорю́. Чи ж між вами немає ні о́дного мудрого, щоб він міг розсуди́ти між братами своїми? Та брат су́диться з братом, — і то перед невірними! Тож уже для вас сором зовсі́м, що суди́ між собою ви маєте. Чому краще не те́рпите кривди? Чому краще не маєте шкоди? Але ви самі кривду чините та обдираєте, та ще братів. Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадку́ють Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпу́сники, ні ідоля́ни, ні перелю́бники, ні блудоді́йники, ні мужоло́жники, ні злоді́ї, ні користолю́бці, ні п'яни́ці, ні злорі́ки, ні хижаки́ — Царства Божого не вспадку́ють вони! І такими були́ дехто з вас, але ви обмились, але́ освятились, але́ виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога. Усе мені можна, та не все на пожи́ток. Усе мені можна, але мною, ніщо володіти не повинно. Ї́жа для че́рева, і че́рево для їжі, але Бог одне й друге пони́щить. А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. Бог же й Господа воскресив, воскреси́ть Він і нас Своєю силою! Хіба ви не знаєте, що ваші тіла́ — то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю́ їх членами розпу́сниці? Зо́всім ні! Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпу́сницею, стає одним тілом із нею? Бо каже: „Оби́два ви будете тілом одним“. А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним. Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить люди́на, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — то храм Духа Святого, що живе Він у вас, Якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого ку́плені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своє́му та в дусі своє́му, що Божі вони!

Gospel

Luke 11:37-54

Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі. Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився. Господь же промовив до нього: „Тепер ви, фарисеї, он чистите зо́внішність ку́хля та миски, а ваше нутро́ повне зди́рства та кривди! Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зо́внішнє, не створив Він і внутрішнє? Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте. Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того́ не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки́ в синагогах та привіти на ри́нках! Горе вам, — бо ви як гроби́ непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того“. Озвався ж один із зако́нників, і каже Йому: „Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!“ А Він відказав: „Горе й вам, зако́нникам, бо ви на людей тягарі́ накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не дото́ркуєтесь тягарі́в! Горе вам, бо надгро́бки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки́ були їх повбивали. Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгро́бки будуєте! Через те й мудрість Божа сказала: „Я пошлю їм пророків й апо́столів, — вони ж декого з них повбивають, а декого ви́женуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від ство́рення світу, від крови Авеля аж до крови Заха́рія, що загинув між же́ртівником і храмом“! Так, кажу вам, — відомсти́ться це все на цім роді! Горе вам, зако́нникам, бо взяли́ ви ключа́ розумі́ння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, борони́ли!“ А коли Він вихо́див ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, — вони чатува́ли на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оска́ржити Його́).

Gospel

John 8:51-59

Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік! І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“ Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“. А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“ Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“. І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.

Gospel

Acts 4

А коли промовляли вони до наро́ду оце́, до них приступили священики, і вла́да сторожі храму й саддукеї, обурюючись, що навчають наро́д та звіщають в Ісусі воскресі́ння з мертвих. І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ра́нку, бо вже вечір настав був. І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таки́х було тисяч із п'ять. І сталось, що ра́нком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники, і Анна первосвященик, і Кайя́фа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого. І, поставивши їх посере́дині, запиталися: „Якою ви силою чи яким ви ім'я́м те робили?“ Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: „Начальники люду та старши́ни Ізраїлеві! Як сьогодні беруть нас на до́пит про те доброді́йство недужій люди́ні, як вона вздоро́влена, - нехай буде відо́мо всім вам, і всім лю́дям Ізраїлевим, що Ім'я́м Ісуса Христа Назаряни́на, що Його розп'яли́ ви, та Його воскресив Бог із мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровий! Він „камінь, що ви, будівни́чі, відкинули, але каменем став Він нарі́жним!“ І нема ні в кім іншім спасі́ння. Бо під небом нема іншого Йме́ння, даного людям, що ним би спасти́ся ми мали“. А бачивши сміли́вість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди оби́два невчені та про́сті, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були́. Та бачивши, що вздоро́влений чоловік стоїть з ними, нічого навпро́ти сказати не могли. І, звелівши їм вийти із синедріо́ну, зачали радитися між собою, говорячи: „Що́ робити нам із цими людьми́? Бож усім ме́шканцям Єрусалиму відо́мо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити. Та щоб більш не поши́рювалось це в наро́ді, то з погрозою заборонімо їм, щоб ніко́му з людей вони не говорили про Це Ім'я́“. І, закли́кавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Йме́ння. І відповіли́ їм Петро та Іван, та й сказали: „Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що́ ми бачили й чули!“ А вони пригрози́ли їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічо́го, щоб їх покарати, через людей, бо всі сла́вили Бога за те, що сталось. Бо ро́ків більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоро́влення. Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули́ й сповістили, про що́ первосвященики й старші до них говорили. Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога підне́сли й промовили: „Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив! Ти уста́ми Давида, Свого слуги́, отця нашого, сказав Духом Святим: „Чого люди бунтуються, а наро́ди задумують ма́рне? Повстають царі зе́мні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його“. Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та По́нтій Пилат із поганами та з наро́дом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збуло́ся. І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміли́вістю слово Твоє повіда́ти, коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоро́влення, і щоб знаме́на та чуда чинились Ім'я́м Твого Святого Отрока Ісуса“. Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і перепо́внилися всі Святим Духом, — і зачали говори́ти Слово Боже з сміли́вістю! А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого́ за своє, але в них усе спі́льним було́. І апо́столи з вели́кою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа, і благода́ть велика на всіх них була! Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за про́даж прино́сили, та й клали в ногах у апо́столів, — і роздавалося кожному, хто потре́бу в чім мав. Так, Йо́сип, що Варна́вою — що в перекладі є „син потіхи“ — був про́званий від апо́столів, Левит, родом кі́прянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апо́столів.