Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 2:6-16

А ми гово́римо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але́ ми гово́римо Божу мудрість у таємниці, прихо́вану, яку Бог перед віками призна́чив нам на славу, яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були́, то не розп'яли́ б вони Господа слави! Але, як написано: „Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце люди́ні не впало, те Бог приготува́в був тим, хто любить Його!“ А нам Бог відкрив це Своїм Духом, — усе бо досліджує Дух, навіть Божі глиби́ни. Хто бо з людей знає речі лю́дські, окрім лю́дського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого. А ми прийняли́ духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даро́вані нам, що й говоримо не ви́вченими словами лю́дської мудрости, але ви́вченими від Духа Святого, порі́внюючи духовне до духовного. А люди́на тіле́сна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупо́та, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж люди́на су́дить усе, а її судити не може ніхто. Бо „хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?“ А ми маємо розум Христів!

First Reading

Isaiah 35

Звесели́ться пустиня та пу́ща, і радітиме степ, і зацвіте́, мов троя́нда, — розцвіта́ючи, буде цвісти́ та радіти, буде втіха також та співа́ння, бо да́на йому буде слава Лівану, пишно́та Карме́лу й Саро́ну, — вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога! Зміцніть руки охля́лі, і підкріпіть спотикли́ві коліна! Скажіть тим, що вони боязли́вого серця: „Будьте міцні́, не лякайтесь! Ось ваш Бог, помста при́йде, як Божа відплата, — Він при́йде й спасе вас! Тоді то розплю́щаться очі сліпим і відчи́няться ву́ха глухи́м, тоді буде скакати криви́й, немов о́лень, і буде співати безмо́вний язик, бо во́ди в пустині заб'ють джерело́м, і потоки в степу́! І місце сухе стане ста́вом, а спра́гнений край — збірнико́м вод джере́льних; легови́ще шакалів, в якім спочивали, стане місцем трости́ни й папі́русу. І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, — не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати наро́дові його; не заблу́дить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. Не буде там лева, і дика звіри́на не піде на неї, не зна́йдеться там, а будуть ходити лиш ви́куплені. І Господні вику́пленні ве́рнуться та до Сіону зо співом уві́йдуть, і радість дові́чна на їхній голові! Веселість та радість ося́гнуть вони, а журба та зідха́ння втечуть!

First Reading

2 Kings 19:1-19

І сталося, як почув це цар Єзекі́я, то розде́р свої шати та накрився вере́тою, і ввійшов до Господнього дому. І послав він Еліякима, начальника палати, і писаря Шевну, та старши́х із священиків, покритих вере́тами, до пророка Ісаї, Амосового сина. І сказали вони до нього: „Так сказав Єзекія: Цей день — це день горя й карта́ння та нару́ги! Бо підійшли діти аж до виходу утро́би, та немає сили породити! Може почує Господь, Бог твій, всі слова́ великого чашника, що його послав асирійський цар, пан його, на обра́зу Живого Бога, і Господь, Бог твій, покарає за слова́, які чув, а ти принесе́ш молитву за рештку, що ще знахо́диться“. І прийшли раби царя Єзекії до Ісаї. І сказав їм Іса́я: „Так скажете вашому панові: Так сказав Господь: Не бійся тих слів, що почув ти, якими ображали Мене слуги асирійського царя! Ось Я дам в нього духа, і він почує звістку, — і ве́рнеться до свого краю. І Я вражу́ його мече́м у його кра́ї“. І вернувся великий чашник, і знайшов асирійського царя, що воював проти Лівни, бо почув, що той рушив із Лахішу. А коли він почув про Тіргаку, царя етіопського, таке: „Ось він вийшов воювати з тобою!“ то вернувся, і послав послів до Єзекії, говорячи: „Так скажете до Єзекії, Юдиного царя, говорячи: „Нехай не зво́дить тебе Бог твій, що ти наді́єшся на Нього, кажучи: Не буде да́ний Єрусалим у руку асирійського царя. Ось ти чув, що́ зроби́ли асирійські царі всім края́м, щоб учинити їх закляттям, а ти будеш урято́ваний? Чи врятували їх боги тих народів, яких понищили батьки мої: Гозана, і Харана, і Рецефа, і синів Едена, що в Телассарі? Де він, цар Гамату, і цар Арпаду, і цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?“ І взяв Єзекія ті листи з руки послів, і прочитав їх, і ввійшов у Господній дім. І Єзекія розгорну́в одного листа перед Господнім лицем. І Єзекія молився перед Господнім лицем і сказав: „Господи, Боже Ізраїлів, що сидиш на херуви́мах! Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі, Ти створив небеса́ та землю! Нахили́, Господи, ухо Своє та й почуй! Відкрий, Господи, очі Свої та й побач, і почуй слова Санхеріва, що прислав ображати Живого Бога! Справді, Господи, асирійські царі попусто́шили ті народи та їхній край. І кинули вони їхніх богів на огонь, бо не боги вони, а тільки чин лю́дських рук, дерево та камінь, і понищили їх. А тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!“

Morning Prayer — First Lesson

Job 10

Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі! Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю? Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш? Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну? Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа, що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій, хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки? Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене. Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш. Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир? Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил. Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа. А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе: якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш. Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм! А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся: поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш. І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б, як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу. Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи, поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні, до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.

Epistle

1 John 3:13-18

Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою!

First Reading

Proverbs 8

Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум? На верхі́в'ях холмі́в, при дорозі та на перехре́стях стоїть он вона! При брамах, при вході до міста, де вхо́диться в двері, там голосно кличе вона: „До вас, мужі, я кличу, а мій голос до лю́дських синів: Зрозумійте но, не́уки, мудрість, зрозумійте ви розум, безглу́зді! Послухайте, я бо шляхе́тне кажу́, і відкриття́ моїх губ — то просто́та. Бо правду говорять уста́ мої, а лукавство — гидо́та для губ моїх. Всі слова́ моїх уст справедливі, нема в них круті́йства й лука́вства. Усі вони про́сті, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знахо́дить знання́. Візьміть ви карта́ння моє, а не срі́бло, і знання́, добірні́ше від щирого золота: ліпша бо мудрість за пе́рли, і не рівняються їй всі клейно́ди! Я, мудрість, живу разом з розумом, і знахо́джу пізна́ння розва́жне. Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́! В мене рада й огля́дність, я розум, і сила у мене. Мною царю́ють царі, а законода́вці права́ справедливі встано́влюють. Мною пра́влять владики й вельмо́жні, всі праведні су́дді. Я кохаю всіх тих, хто кохає мене, хто ж шукає мене — мене зна́йде! Зо мною багатство та слава, трива́лий маєток та правда: ліпший плід мій від щирого золота й золота чистого, а прибуток мій ліпший за срі́бло добі́рне! Путтю праведною я ходжу́, поміж правних стежо́к, щоб дати багатство в спа́дщину для тих, хто кохає мене, — і я понапо́внюю їхні скарбни́ці! Господь мене мав на поча́тку Своєї дороги, перше чи́нів Своїх, спервові́ку, — відвіку була я встано́влена, від поча́тку, від праві́ку землі. Наро́джена я, як безо́день іще не було́, коли не було ще джере́л, водою обтя́жених. Наро́джена я, поки го́ри поставлені ще не були́, давніше за па́гірки, коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початко́вого по́роху все́світу. Коли приправля́в небеса́ — я була́ там, коли кру́га вставля́в на пове́рхні безо́дні, коли хмари умі́цнював Він нагорі́, як джере́ла безо́дні зміцня́в, коли клав Він для моря уста́ва його, щоб його берегі́в вода не перехо́дила, коли ставив осно́ви землі, — то я ма́йстром у Нього була́, і була я весе́лощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожноча́сно, радіючи на земнім кру́зі Його, а заба́ва моя — із синами людськими! Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаже́нні, хто буде дороги мої стерегти́! Навча́ння послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього! Блаже́нна люди́на, яка мене слухає, щоб пильнувати при две́рях моїх день-у-день, щоб одві́рки мої берегти́! Хто бо знахо́дить мене, той знахо́дить життя, і оде́ржує милість від Господа. А хто́ проти мене гріши́ть, ограбо́вує душу свою; всі, хто мене ненави́дить, ті смерть покохали!“

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 9

І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“. А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними. І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі! І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані. Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“. І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“ А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений? Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“. А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“. І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“ Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати. І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“ Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“. А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́. Хто бо не супроти нас, — той за нас! І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди! Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море! І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого], де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“! Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“

Responsorial Psalm

Psalm 110

Gospel

Luke 14:16-24

Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох. І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“. І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“. І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“. І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“. І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій. Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“

Responsorial Psalm

Psalm 149

Responsorial Psalm

Psalm 9

Responsorial Psalm

Psalm 8

Evening Prayer — First Lesson

Job 11

І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав: „Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде? Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе? Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“ О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе, і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті! Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього? Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її? її міра — довша за землю, і ширша за море вона! Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому? Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не? Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́! Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, — якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, — тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись! Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́. Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок. І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, — і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́. А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“

Second Reading

I Peter 3

Так само дружи́ни, — корі́ться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не ко́риться слову, були приєднані без слова пово́дженням дружи́н, як побачать ваше пово́дження чисте в страху́. А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, — запліта́ння волосся та наві́шання золота або вбира́ння одеж, але захо́вана люди́на серця в нетлінні ла́гідного й мовчазно́го духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикраша́ли себе й святі ті жінки́, що клали надію на Бога й кори́лись своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви — її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жа́дного стра́ху. Чоловіки, — так само живіть ра́зом із дружи́нами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоє́миці благода́ті життя, щоб не спинялися ваші моли́тви. Наре́шті ж, будьте всі одноду́мні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, — благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкува́ли благослове́ння. „Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика́ від лихого та у́ста свої від гово́рення пі́дступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні — до праведних, а ву́ха Його — до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!“ І хто заподі́є вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за праведність і страждаєте, то ви блаженні! „А їхнього стра́ху не бійтеся, і не тривожтеся!“ А Господа Христа освятіть у ваших серцях, і за́вжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із ла́гідністю та зо стра́хом. Майте добре сумління, щоб тим, за що́ вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихосло́вники вашого пово́дження в Христі. Бо ліпше страждати за добрі діла, — коли хоче того Божа воля, — аніж за лихі. Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб приве́сти нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч уме́ртвлений тілом, але Духом ожи́влений, Яким Він і ду́хам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокі́рливі були́, як їх Боже довготерпіння чекало за Но́євих днів, коли будувався ковче́г, що в ньому мало, цебто вісім душ, спаслось від води. Того образ, хрищення — не тілесної нечистости позбуття́, але обі́тниця Богові доброго сумління, — спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа, що, зійшовши на небо, пробуває по Божій правиці, а Йому підкорилися анголи, влади та сили.

Second Reading

Romans 16

Поручаю ж вам сестру́ нашу Фі́ву, служе́бницю Церкви в Кенхре́ях, щоб ви прийняли́ її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі бу́де вона чого потребува́ти від вас, бо й вона опіку́нка була багатьом і самому мені. Вітайте Приски́ллу й Аки́лу, співробітників моїх у Христі Ісусі, — що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви́ з поган, — і їхню домашню Це́ркву. Вітайте улю́бленого мого Епене́та, — він пе́рвісток Азії для Христа. Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас. Вітайте Андро́ніка й Юнія, родичів моїх і співв'язнів моїх, що славні вони між апо́столами, що й у Христі були перше мене. Вітайте Амплія, мого улю́бленого в Господі. Вітайте Урба́на, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахі́я. Вітайте Апелле́са, ви́пробуваного в Христі. Вітайте Аристову́лових. Вітайте мого ро́дича Іродіо́на. Вітайте Нарки́сових, що в Господі. Вітайте Трифе́ну й Трифо́су, що працюють у Господі. Вітайте улю́блену Перси́ду, що багато попрацювала в Господі. Вітайте ви́браного в Господі Ру́фа, і матір його та мою. Вітайте Асинкри́та, Фле́гонта, Єрма, Патро́ва, Єрмі́я і братів, що з ними. Вітайте Філоло́га та Юлію, Ніре́я й сестру́ його, і Олімпія́на, і всіх святих, що з ними. Вітайте один о́дного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви́ Христові! Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розді́лення й згі́ршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зво́дять серця простодушних. Ваша ж слухня́ність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хо́чу, щоб були ви мудрі в доброму, а про́сті в злому. А Бог миру потопче незаба́ром сатану під ваші но́ги. Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амі́нь. Вітає вас мій співробі́тник Тимофі́й, і Лукі́й, і Ясон, і Сосипа́тр, мої родичі. Вітаю вас у Господі й я, Те́ртій, що цього листа написав. Вітає вас Гай, гости́нний для ме́не й ці́лої Церкви. Вітає вас міськи́й доморя́дник Ера́ст і брат Кварт. А Тому́, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Єва́нгелією й проповіддю Ісуса Христа, за об'я́вленням таємни́ці, що від вічних часі́в була замо́вчана, а тепер ви́явлена, і через пророцькі писа́ння, з нака́зу вічного Бога, на по́слух вірі по всіх наро́дах прові́щена, — єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амі́нь.

Second Reading

James 3:1-12

Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший о́суд при́ймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло. От і ко́ням вкладаєм узде́чки до ро́та, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітра́ми жорсто́кими, проте найменшим сте́рном скеро́вуються, куди хоче стерни́чий. Так само й язик, — малий член, але хва́литься ве́льми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик — то огонь. Як світ неправости, поста́влений так поміж нашими членами, язик скверни́ть усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірі́в і пташо́к, гадів і мо́рських потвор прибо́ркується, і прибо́ркана буде природою лю́дською, та не може ніхто із людей язика вгамува́ти, — він зло безупи́нне, він повний отрути смерте́льної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благослове́ння й прокля́ття. Не повинно, брати́ мої, щоб так це було́! Хіба з одно́го отвору виходить вода солодка й гірка́? Хіба може, бра́ти мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіґи? Солодка вода не тече з солонця́.

Second Reading

Ephesians 6:1-9

Діти, — слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! „Шануй свого батька та матір“ — це перша заповідь з обі́тницею, — „щоб добре вело́ся тобі, і щоб ти був на землі довголітній!“ А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напомина́нні й остере́женні Божому! Раби, — слухайтеся тілесних панів зо стра́хом і тремті́нням у простоті́ серця вашого, як Христа! Не працюйте тільки про лю́дське око, немов чоловіковго́дники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичли́вістю, немов Господе́ві, а не лю́дям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме оде́ржить від Господа, чи то раб, чи то вільний. А пани, — чиніть їм те са́ме, занеха́юйте погро́зи, знайте, що для вас і для них є на небі Госпо́дь, а Він на обличчя не дивиться!

Gospel

Luke 5

І сталось, як ти́снувся на́товп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаре́тського. І Він побачив два чо́вни, що стояли край о́зера. А риба́лки, відійшовши від них, полоска́ли не́вода. І Він увійшов до одно́го з човні́в, що був Си́монів, і просив, щоб він тро́хи відплив від землі. І Він сів, та й навчав наро́д із чо́вна. А коли перестав Він навчати, промовив до Си́мона: „Попливи на глибі́нь, — і закиньте на по́лов свій не́від“. А Си́мон сказав Йому в відповідь: „Наставнику, — цілу ніч ми працюва́ли, і не вловили нічо́го, — та за словом Твоїм укину не́вода“. А зробивши оце, вони бе́зліч риби набрали — і їхній не́від почав прорива́тись... І кива́ли вони до товаришів, що були в другім чо́вні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й напо́внили оби́два човни́, — аж стали вони потопа́ти. А як Си́мон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: „Господи, — вийди від мене, бо я грішна люди́на!“ Бо від по́лову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведе́євих, що були спільника́ми Си́мона. І сказав Ісус Си́монові: „Не лякайсь, — від цього ча́су ти будеш ловити людей!“ І вони повитяга́ли на землю човни́, покинули все, — та й пішли вслід за Ним. А як Він перебува́в в одно́му з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: „Господи, коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“ А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: „Хо́чу, — будь чистий!“ І зараз із нього проказа зійшла. І звелів Він йому не казати ніко́му про це. „Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, як Мойсей наказав, на сві́дчення їм“. А чутка про Нього ще більше пішла, і багато наро́ду прихо́дило слухати та вздоровлятись від Нього з неду́гів своїх. Він же відходив на місце самотнє й молився. І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчи́телі, що посхо́дилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх, і ось люди на ложі прине́сли чоловіка, що розсла́блений був, і намагалися вне́сти його, і перед Ним покла́сти. Не знайшовши ж кудою проне́сти його з-за наро́ду, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на сере́дину перед Ісуса. І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: „Чоловіче, прощаються тобі гріхі твої!“ А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: „Хто ж Оцей, що богознева́гу говорить? Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?“ Відчувши ж Ісус думки́ їхні, промовив у відповідь їм: „Що́ міркуєте ви в серцях ваших? Що́ легше: сказати: „Прощаються тобі гріхи твої“, чи сказати: „Уставай та й ходи“? Але́ щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду на землі прощати гріхи́“, — тож каже Він розсла́бленому: „Кажу́ Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога. І всіх жах обгорнув, — і сла́вили Бога вони. І перепо́внились стра́хом, говорячи: „Дивні речі сьогодні ми бачили!“ Після цього ж Він вийшов, і побачив ми́тника, на йме́ння Леві́я, що сидів на ми́тниці, та й промовив йому: „Іди за Мною!“ І, покинувши все, той устав, і пішов услід за Ним. І справив Леві́й у своїм домі велику гости́ну для Нього. І був на́товп великий ми́тників й інших, що сиділи з Ним при столі. Фарисеї ж та книжники їхні нарікали на Нього, та учням Його говорили: „Чому́ з ми́тниками та із грішниками ви їсте́ та п'єте́?“ А Ісус відповів і промовив до них: „Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покая́ння, а грішних“. Вони ж відказали до Нього: „Чому́ учні Іванові часто по́стять та моляться, також і фарисейські, а Твої споживають та п'ють?“ Ісус же промовив до них: „Чи ж ви можете змусити, щоб по́стили гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити будуть тих днів“. Розповів же і при́казку їм: „Ніхто ла́тки з одежі ново́ї в одежу стару не вставляє, а то подере́ й нову́, а латка з ново́ї старій не надасться. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрорива́є вино молоде бурдюки́, — і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть. Але треба вливати вино молоде до нови́х бурдюкі́в. І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо каже: „Старе ліпше!“

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 6

А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне, а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах, у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х, у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові, у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці, через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті; як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо. Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене! У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях! Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви! До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою? Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм! Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“

Gospel

Luke 18:1-14

І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“ А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.

Gospel

Matthew 4:1-11

Потому Ісус був пове́дений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокуша́в. І по́стив Він сорок день і сорок ноче́й, а вкінці зголодні́в. І ось приступив до Нього споку́сник, і сказав: „Коли Ти Син Божий, скажи, щоб камі́ння це стало хліба́ми!“ А Він відповів і промовив: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним словом, що походить із уст Божих“. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на нарі́жника храму, та й каже Йому: „Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, і вони на руках понесу́ть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги́“. Ісус відказав йому: „Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!“ Знов диявол бере Його на височе́зную го́ру, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу, та й каже до Нього: „Це все Тобі дам, якщо впаде́ш і мені Ти покло́нишся!“ Тоді каже до нього Ісус: „Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ Тоді позоставив диявол Його. І ось анголи́ приступили, і служили Йому́.

Gospel

Matthew 17

А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу. І Він перед ними переобрази́вся : обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“ А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“ Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса. А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“. І запитали Його учні, говорячи: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі́ перш прийти?“ А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є. Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“. Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя. І як вони до наро́ду прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навко́лішки впав перед Ним, і сказав: „Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомі́сяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду. Я його був привів до учнів Твоїх, — та вони не могли вздорови́ти його“. А Ісус відповів і сказав: „О роде невірний і розбе́щений, доки бу́ду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!“ Пото́му Ісус погрози́в йому, і де́мон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години! Тоді підійшли учні насамоті́ до Ісуса й сказали: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу́ вам: коли будете ви мати віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і горі оцій скажете: „Перейди́ звідси туди“, то й пере́йде вона, і нічо́го не матимете неможливого! Цей же рід не вихо́дить інакше, як тільки молитвою й по́стом“. Коли пробува́ли вони в Галіле́ї, то сказав їм Ісус: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскре́сне“. І тяжко вони зажурились. Як прийшли ж вони в Капернау́м, до Петра підійшли збирачі́ дидра́хм на храм, та й сказали: „Чи не запла́тить ваш Учитель дидра́хми?“ Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“ А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини! Та щоб їх не спокуси́ти, піди над море, та ву́дку закинь, і яку першу рибу ізло́виш, візьми, і рота відкрий їй, — і зна́йдеш стати́ра; візьми ти його, — і віддай їм за Мене й за себе“.