Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 12:21-31

Бо око не може сказати руці: „Ти мені непотрібна“; або голова знов нога́м: „Ви мені непотрібні“. Але чле́ни тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу, а нашим пристойним того не — потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові, щоб поді́лення в тілі не було́, а щоб чле́ни одна́ково дбали один про о́дного. І коли те́рпить один член, то всі чле́ни з ним те́рплять; і коли один член пошано́ваний, то всі члени з ним тішаться. І ви — тіло Христове, а зосібна — ви чле́ни! А інших поставив Бог у Церкві поперше — апо́столами, подруге — проро́ками, потрете — учителя́ми, потім дав сили, також да́ри вздоро́влення, допомо́ги, управлі́ння, різні мови. Чи ж усі апо́столи? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні? Чи ж усі мають да́ри вздоро́влення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясня́ють? Тож дбайте ре́вно про ліпші да́ри́, а я вам покажу́ путь іще кращу!

First Reading

Isaiah 63

Хто це гряде́ із Едо́му, у ша́тах черво́них із Боцри́? Хто Той пи́шний в убра́нні Своїм, що в ве́личі сили Своєї врочисто гряде́? — Це Я, що говорить у праведності, що вла́дний спаса́ти! Чого то червона одежа Твоя, а ша́ти Твої як у то́го, хто топче в чави́лі? „Сам один Я чави́ло топта́в, і не було із наро́дів зо Мною ніко́го! І Я топта́в їх у гніві Своїм, і чави́в їх у лю́ті Своїй, — і бри́зкав їх сік на одежу Мою, і Я попля́мив всі ша́ти Свої. Бо день по́мсти — у серці Моїм, і надійшов рік Мого вику́плення! Я дививсь, але помічника́ не було́, і дивува́всь, бо підпо́ри Мені бракува́ло, та раме́но Моє Мені допомогло́, а Мій гнів — він підтри́мав Мене! І топтав Я наро́ди у гніві Своїм, і лама́в їх у лю́ті Своїй, і вилив на землю їхню кров“! Буду зга́дувати ла́ски Господні, Господні хвали́ за все те, що вчинив нам Госпо́дь, за велике добро́ те для дому Ізраїля, що вчинив Він для них у Своїм милосерді, і в ласці великій Своїй! І сказав: „Вони справді наро́д Мій, сини, що неправди не кажуть,“ — і став Він для них за Спаси́теля. В усякому у́тиску їхньому тісно було́ і Йому, і Ангол обличчя Його їх спаса́в. Любов'ю Своєю й Своїм милосердям Він ви́купив їх, і їх підні́с і носив їх усі дні в давни́ну. Та стали вони неслухня́ними й Духа Святого Його засмути́ли, — і Він оберну́вся на во́рога їм, Він Сам воював проти них. Тоді то народ Його згадає дні да́вні, Мойсея: Де Той, що їх вивів із моря із па́стирем отари Своєї? Де Той, що в нього поклав Свого Духа Святого? Що Він по прави́ці Мойсея прова́див раме́но вели́ччя Свого́, що Він перед ними розді́лював во́ду, щоб зроби́ти Собі вічне Ім'я́? Що прова́див безо́днями їх, як коня́ на пустині, — і вони не спіткну́лись? Як схо́дить у долину худо́ба, так їх Дух Господній водив до спочи́нку, так і Ти вів наро́д Свій, щоб зроби́ти Собі славне Ім'я́! Поглянь із небе́с і побач із мешка́ння святині Своєї та слави Своєї: Де горли́вість Твоя та Твої могу́тні чи́ни? Де велике число милосердя Твого та ла́ски Твоєї, що су́проти ме́не затри́малися? Тільки Ти — наш Отець, бо Авраам нас не знає, а Ізраїль нас не пізна́є! Ти, Господи, Отець наш, від віку Ім'я́ Твоє: наш Викупи́тель! Нащо, Господи, Ти попусти́в, що ми блу́димо з доріг Твоїх, нащо робиш тверди́м наше серце, щоб ми не боялись Тебе? Вернися ради рабів Своїх, ради племе́н спа́дку Свого́! Спа́дщину займав час короткий святий Твій наро́д, — проти́вники наші святиню Твою потопта́ли! Ми стали такими, немов би відві́ку Ти не панува́в був над нами, немов би не кли́калося Твоє Йме́ння над нами!

First Reading

Isaiah 60:1-6

У ставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою зася́ла! Бо те́мрява землю вкрива́є, а мо́рок — наро́ди, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з'явля́ється! І пі́дуть наро́ди за світлом твоїм, а царі — за ясністю ся́йва твого́. Здійми́ свої очі навко́ло й побач: усі вони зі́брані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздале́ка, а до́чок твоїх на рука́х он несуть! Побачиш тоді — і роз'я́снишся ти, сполохне́ться й поши́ршає серце твоє, бо зве́рнеться мо́рське бага́тство до тебе, і при́йде до тебе багатство наро́дів! Бе́зліч верблю́дів закриє тебе, молоді ті верблю́ди з Мідія́ну й Ефи́, — усі вони при́йдуть із Ше́ви, носитимуть золото й ла́дан та хва́ли Господні звіща́тимуть.

Morning Prayer — First Lesson

Proverbs 21

Во́дні пото́ки — царе́ве це серце в Господній руці: куди тільки захоче, його Він скеро́вує. Всяка дорога люди́ни пряма́ в її о́чах, та керує серцями Госпо́дь. Справедливість та правду чинити — для Господа це добірні́ше за жертву. Муж гордого ока та серця надутого — несправедливий, а світильник безбожних — це гріх. Думки пильного лиш на достаток ведуть, а всякий квапли́вий — на збиток. Набува́ння майна язико́м неправдивим — це скоромину́ща марно́та шукаючих смерти. Насильство безбожних пряму́є на них, бо пра́ва чинити не хо́чуть. Дорога злочинця крута́, а чистий — прями́й його чин. Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спі́льному домі. Лихого жадає душа нечестивого, і в о́чах його ближній його не отримає милости. Як карають глумли́вця мудріє безумний, а як мудрого вчать, — знання́ набуває. До дому свого пригляда́ється праведний, а безбожний дово́дить до зла. Хто вухо своє затикає від зо́йку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді. Таємний дару́нок пога́шує гнів, а нея́вний гости́нець — лють сильну. Радість праведному — правосу́ддя чинити, а злочи́нцеві — страх. Люди́на, що зблуджує від путі розуму, у зборі померлих спочине. Хто любить весе́лощі, той немаю́чий, хто любить вино та оливу, той не збагаті́є. Безбожний — то викуп за праведного, а лукавий — за щирого. Ліпше сидіти в пусти́нній країні, ніж з сварливою та сердитою жінкою. Скарб цінни́й та олива в мешка́нні премудрого, та нищить безумна люди́на його. Хто жене́ться за праведністю та за милістю, той знахо́дить життя, справедливість та славу. До міста хоробрих уві́йде премудрий, і тверди́ню наді́ї його поруйнує. Хто стереже свої уста й свого язика́, той душу свою зберігає від лиха. Надутий пихо́ю — насмішник ім'я́ йому, він робить усе із бундю́чним зухва́льством. Пожада́ння лінивого вб'є його, бо руки його відмовляють робити, — він кожного дня пожадли́во жадає, а справедливий дає та не жалує. Жертва безбожних — оги́да, а надто тоді, як за ді́ло безчесне прино́ситься. Свідок брехливий загине, а люди́на, що слухає Боже, говори́тиме за́вжди. Безбожна люди́на жорстока обличчям своїм, а невинний зміцня́є дорогу свою. Нема мудрости, ані розуму, ані ради насу́проти Господа. Приготовлений кінь на день бо́ю, але́ перемога від Господа!

Epistle

Romans 6:3-11

Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.

First Reading

Proverbs 6

Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, — ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст! Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й, не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм, рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва! Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій: нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля; вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу. Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, — і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж! Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами, він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми, в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, — тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема! Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його: очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють, серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе, сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів! Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї! Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй! Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе! Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння, щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки. Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, — Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́... Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить? Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її? Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї! Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є, та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому! Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, — побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться, бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти: він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 18

І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“ А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“. До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“ І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог! Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“. А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“ Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“ А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий. Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“. Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“ І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“. А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“. І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.

Responsorial Psalm

Psalm 147

Gospel

Mark 8:1-9

Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них: „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́. А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“. І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині? А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“. Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові, І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх. І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали. А їдців було тисяч з чотири!

Responsorial Psalm

Psalm 27

Responsorial Psalm

Psalm 37

Responsorial Psalm

Psalm 36

Evening Prayer — First Lesson

Proverbs 22

Ліпше добре ім'я́ за багатство велике, і ліпша милість за срі́бло та золото. Багатий та вбогий стрічаються, — Господь їх обох створив. Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і кара́ються. Заплата покори і стра́ху Господнього, — це багатство, і слава, й життя. Терни́на й пастки́ на дорозі лукавого, а хто стереже́ свою душу, віді́йде далеко від них. Привчай юнака́ до дороги його, і він, як поста́ріється, не усту́питься з неї. Багатий панує над бідними, а боржни́к — раб позича́льника. Хто сіє кри́вду, той жа́тиме лихо, а бич гніву його покінчи́ться. Хто доброго ока, той поблагосло́влений буде, бо дає він убогому з хліба свого́. Глумли́вого вижени, — й вийде з ним сварка, і суперечка та га́ньба припи́няться. Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах, і другом йому буде цар. Очі Господа оберігають знання́, а лукаві слова́ Він відкине. Лінивий говорить: „На вулиці лев, — серед майда́ну я буду забитий!“ Уста коха́нки — яма глибока: на ко́го Господь має гнів, той впадає туди. До юнако́вого серця глупо́та прив'язана, та різка карта́ння відда́лить від нього її. Хто тисне убогого, щоб собі́ збагати́тись, і хто багаче́ві дає, — той певно збідніє. Нахили своє вухо, і послухай слів мудрих, і серце зверни до мого знання́, бо гарне воно, коли будеш ти їх у своєму нутрі́ стерегти́, — хай стануть на устах твоїх вони ра́зом! Щоб надія твоя була в Го́споді, я й сьогодні навчаю тебе. Хіба ж не писав тобі три́чі з порадами та із знання́м, щоб тобі завідо́мити правду, правдиві слова́, щоб ти істину міг відпові́сти тому, хто тебе запитає. Не грабу́й незамо́жнього, бо він незамо́жній, і не тисни убогого в брамі, бо Господь за їхню справу суди́тиметься, і грабіжникам їхнім ограбує Він душу. Не дружись із чоловіком гнівли́вим, і не ходи із люди́ною лютою, щоб доріг її ти не навчи́вся, і тене́та не взяв для своєї душі. Не будь серед тих, хто пору́ку дає́, серед тих, хто пору́чується за борги́: коли ти не матимеш чим заплатити, — нащо ві́зьмуть з-під тебе посте́лю твою? Не пересува́й віково́ї границі, яку встановили батьки́ твої. Ти бачив люди́ну, мото́рну в занятті своїм? Вона перед царя́ми спокійно стоятиме, та не всто́їть вона перед про́стими.

Second Reading

Romans 6

Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя. Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільни́всь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо, знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе. Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім. Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю. Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́. А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности. Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення. Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть. А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

Second Reading

II Corinthians 12

Не кори́сно хвалитись мені, бо я прийду́ до видінь і об'я́влень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирна́дцять ро́ків тому — чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог — був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, — що до ра́ю був узятий, і чув він слова́ невимо́вні, що не можна люди́ні їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, — хіба тільки своїми не́мочами. Бо коли я захо́чу хвалитись, то безумний не бу́ду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не поду́мав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'я́влень не велича́вся, то да́но мені в тіло колючку, — посланця́ сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не велича́вся. Про нього три ра́зи благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: „До́сить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі“. Отож, краще я буду хвалитись своїми не́мочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебува́ти в неду́гах, у при́кростях, у бі́дах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слаби́й, тоді я сильни́й. Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо. А ознаки апо́стола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме́нах і чу́дах та в силах. Що бо є, що ним ви пони́зилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягаре́м вам не був? Даруйте мені цю провину! Ось утре́тє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягаре́м, — не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батька́м, але дітям батьки́. Я ж з охотою ви́трачуся й себе ви́трачу за душі ваші, хоч що більше люблю́ вас, то менше я лю́блений. Та нехай буде так, — тягара́ я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав. Чи я використо́вував вас через когось із тих, кого́ до вас посилав? Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит ви́користав вас чим? Хіба ми ходили не в одно́му дусі? Хіба не одни́ми стопа́ми? Чи ви зно́ву не ду́маєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову! Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хо́чу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, — хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, сва́ри, на́шепти, пихи́, безладдя, щоб зно́ву, коли я прийду́, не прини́зив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечи́стості, і в пере́любі, і в розпусті, що ко́їли їх.

Second Reading

1 John 4:7-21

Улю́блені, — любім один о́дного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та ві́дає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Одноро́дженого послав у світ, щоб ми через Нього жили́. Не в то́му любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблага́нням за наші гріхи. Улю́блені, — коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один о́дного! Бога не бачив ніко́ли ніхто. Коли один о́дного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удоскона́лилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнає́мо це тим, що Він дав нам від Духа Свого́. І ми бачили й сві́дчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає́, що Ісус — то Син Божий, то в нім Бог пробува́є, а він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удоскона́люється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Стра́ху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має му́ку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: „Я Бога люблю́“, та нена́видить брата свого́, той неправдомо́вець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!

Second Reading

Colossians 4:7-18

Що́ зо мною, то все вам розпові́сть Тихи́к, улю́блений брат, і вірний служи́тель і співробі́тник у Господі. Я саме на те його вислав до вас, щоб довідались ви про нас, і щоб ваші серця він поті́шив, із Они́симом, вірним та улю́бленим братом, який з-поміж вас. Вони все вам розповідя́ть, що́ діється тут. Поздоровлює вас Ариста́рх, ув'я́знений ра́зом зо мною, і Ма́рко, небіж Варна́вин, — що про нього ви дістали нака́зи; як при́йде до вас, то прийміть його, — теж Ісус, на прізвище Юст, — вони із обрі́заних. Для Божого Царства — єдині вони співробі́тники, що були́ мені втіхою. Поздоровлює вас Епафра́с, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він за́вжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та напо́внені всякою Божою волею. І я сві́дчу за нього, що він має велику горли́вість про вас та про тих, що знахо́дяться в Лаодикі́ї та в Гієрапо́лі. Вітає вас Лука́, улю́блений лі́кар, та Дима́с. Привітайте братів, що в Лаодикі́ї, і Німфа́на, і Церкву домашню його́. І як бу́де прочи́таний лист цей у вас, то зробіть, щоб прочитаний був він також у Церкві Лаодикі́йській, а того, що написаний з Лаодикі́ї, прочитайте і ви. Та скажіть Архі́пові: „Доглядай того служі́ння, що прийняв його в Господі, щоб ти його ви́конав!“ Привітання моєю рукою Павловою. Пам'ятайте про пу́та мої! Благодать Божа нехай буде з вами! Амі́нь.

Gospel

John 9

А коли Він прохо́див, побачив чоловіка, що сліпим був з наро́дження. І спитали Його учні Його, говорячи: „Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?“ Ісус відповів: „Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надхо́дить он ніч, коли жоден нічо́го не зможе виконувати. Доки Я в світі, — Я Світло для світу“. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з сли́ни грязи́во зробив, і очі сліпому пома́зав грязи́вом, і до нього промовив: „Піди, умийся в ставку́ Сілоа́м“ (визначає це „По́сланий“). Тож пішов той і вмився, — і вернувся видю́щим. А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: „Чи ж не той це, що сидів та просив?“ Говорили одні, що це він, а інші казали: „Ні, — подібний до нього“. А він відказав: „Це я!“ І питали його: „Як же очі відкрились тобі?“ А той опові́да́в: „Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязи́во зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: „Піди в Сілоа́м та й умийся“. Я ж пішов та й умився, — і став бачити“. І сказали до нього: „Де Він?“ Відказує той: „Я не знаю“. Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий. А була то субота, як грязи́во Ісус учинив і відкрив йому очі. І знов запитали його й фарисеї, я́к видющим він став. А він розповів їм: „Грязи́во поклав Він на очі мені, а я вмився, — та й бачу“. Тоді деякі з фарисеїв казали: „Не від Бога Оцей Чоловік, — бо суботи не де́ржить“. А інші казали: „Як же чу́да такі може грішна люди́на чинити?“ І незгода між ними була́. Тому зно́ву говорять сліпому: „Що́ ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі?“ А той відказав: „Він Пророк!“ Юдеї проте́ йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батькі́в того прозрілого. І запитали їх, кажучи: „Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим? Як же він тепер бачить?“ А батьки його відповіли́ та сказали: „Ми знаєм, що цей — то наш син, і що він народився сліпим. Але я́к тепер бачить, — не знаємо, або хто йому очі відкрив, — ми не відаємо. Поспитайте його, — він дорослий, хай сам скаже про себе“. Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змо́вились, — як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги. Ось тому говорили батьки його: „Він дорослий, — його поспитайте“. І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: „Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік“. Але він відповів: „Чи Він грішний — не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!“ І спитали його: „Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі?“ Відповів він до них: „Я вже вам говорив, — та не слухали ви. Що́ бажаєте зно́ву почути? Може й ви Його учнями хочете стати?“ А вони його вилаяли та й сказали: „То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві. Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, — звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо“. Відповів чоловік і сказав їм: „То́ ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, — а Він мені очі відкрив! Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, — того слухає Він. Відвіку не чу́вано, щоб хто очі відкрив був сліпому з наро́дження. Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити“. Вони відповіли́ та й сказали йому: „Ти ввесь у гріхах народився, — і чи тобі нас учити?“ І геть його вигнали. Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: „Чи віруєш ти в Сина Божого?“ Відповів той, говорячи: „Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього?“ Промовив до нього Ісус: „І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою — то Він!“ А він відказав: „Я вірую, Господи!“ І вклонився Йому. І промовив Ісус: „На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видю́щі щоб стали незрячі“. І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: „Чи ж і ми невидю́щі?“ Відказав їм Ісус: „Якби ви невидю́щі були, то не мали б гріха́; а тепер ви говорите: „Бачимо“, — то й ваш гріх зостається при вас!

Evening Prayer — Second Lesson

Colossians 2

Я хо́чу, щоб ви знали, яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, хто в Лаодикі́ї, і за всіх, хто не бачив мого тіле́сного обличчя. Хай потішаться їхні серця́, у любові поє́днані, для всякого багатства повного розуміння, для пізна́ння таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізна́ння заховані. А це говорю́, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці. Бо хоч тілом я й неприсутній, та духом я з вами, і з радістю бачу ваш порядок та твердість вашої віри в Христа. Отже, як ви прийняли́ були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорі́нені й збудо́вані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас на́вчено, збагачуючись у ній з подякою. Стережіться, щоб ніхто вас не звів філосо́фією та марно́ю ома́ною за переда́нням лю́дським, за стихі́ями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота́ Божества́. І ви маєте в Нім повноту́, а Він — Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були́ й обрізані нерукотво́рним обрі́занням, скинувши лю́дське тіло гріховне в Христовім обрі́занні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й ра́зом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були́ в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив ра́зом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописа́ння на нас, що нака́зами було проти нас, — Він із сере́дини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши вла́ди й начальства, сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті! Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво́, чи за чергове свято, чи за новомі́сяччя, чи за суботи, — бо це — тінь майбу́тнього, а тіло — Христове. Нехай вас не зводить ніхто уда́ваною покорою та службою ангола́м, вдаючися до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови, від Якої все тіло, сугло́бами й зв'я́зями з'є́днане й змі́цнене, росте зростом Божим. Отож, як ви вмерли з Христом для стихі́й світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай, бо то все зни́щиться, як уживати його, — за при́казами та наукою лю́дською. Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знеси́люванні тіла, та не має якогось зна́чення, хіба щодо наси́чення тіла.

Gospel

John 4:1-26

Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван, хоч Ісус не христив Сам, а учні Його, Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю. І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити. Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої. Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“ Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви. Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами. Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“. Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“ Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву. А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“. Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“. Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“. Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю. Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“. Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“. Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“. Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“. Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“.

Gospel

Matthew 9:18-26

Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“. I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́. І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“. Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години. А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників, то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього. А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла! І вістка про це розійшлася по всій тій країні.

Gospel

Luke 12

Того ча́су, як зібралися десятитисячні на́товпи наро́ду, — аж топтали вони один о́дного, — Він почав промовляти перш до учнів Своїх: „Стережіться ро́зчини фарисейської, що є лицемі́рство! Бо немає нічо́го захо́ваного, що не відкриється, ні таємного, що не ви́явиться. Тому все, що́ казали ви по́темки, — при світлі почується, що́ ж шептали на вухо в коморах, — на даха́х проповідане бу́де. Кажу́ ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того́, хто має вла́ду, убивши, укинути в геє́нну. Так, кажу́ вам: Того бійтеся! Чи ж не п'ять горобців продають за два гро́ші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть воло́сся вам на голові порахо́ване все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців! Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми́ Мене визнає, того визнає й Син Лю́дський перед Ангола́ми Божими. Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того відцураються перед ангола́ми Божими. І кожному, хто скаже слово на Лю́дського Сина, йому про́ститься; а хто зневажа́тиме Духа Святого, — не про́ститься. А коли вас водитимуть до синагог, і до уря́дів, і до влад, — не турбуйтеся, я́к або що́ відповідати чи що́ говорити, — Дух бо Святий вас навчи́ть тієї години, що́ потрібно казати!“ І озвався до Нього один із наро́ду: „Учителю, скажи братові моєму, щоб він спа́дщиною поділився зо мною“. А Він відказав йому: „Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за поді́льника?“ І промовив до них: „Глядіть, остерігайтеся всякої заже́рливости, — бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його“. I Він розповів їм притчу, говорячи: „В одного багача гойно нива вродила була́. І міркував він про себе й казав: „Що́ робити, що не маю куди зібрати пло́дів своїх?“ І сказав: „Оце я зроблю́, — порозва́люю клу́ні свої, і просторні́ші поставлю, і позбираю туди пашню́ свою всю та свій достаток. І скажу́ я душі своїй: „Душе́, маєш багато добра, на багато ро́ків скла́деного. Спочивай, їж та пий, і веселися!“ Бог же до нього прорік: „Нерозумний, — но́чі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позоста́неться те, що ти був наготовив?“ Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога“. І промовив Він у́чням Своїм: „Через це кажу вам: Не журіться про життя, — що́ ви будете їсти, і ні про тіло, — у що́ ви зодя́гнетеся. Бо більше від ї́жі життя, а тіло від одягу. Погляньте на га́йвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, — проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті! Хто ж із вас, коли жу́риться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одно́го? Тож коли ви й найменшого не подола́єте, то чого ж ви про інше клопо́четеся? Погляньте на ті он ліле́ї, як вони не пряду́ть, ані тчуть. Але́ говорю́ вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них! І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодя́гне Він вас, маловірні! І не шукайте, що́ будете їсти, чи що́ будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього́ й люди світу оцьо́го шукають, Отець же ваш знає, що того́ вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться! Не лякайся, черідко мала́, бо сподо́балося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та ми́лостиню подавайте. Робіть кали́тки собі не старі́ючі, — неви́черпний скарб той у небі, куди не закрадається зло́дій, і міль де не то́чить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше! Нехай підпере́зані будуть вам сте́гна, а світла ручні́ позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́. Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати. І коли при́йде о другій чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони! Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати. Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“ Озвався ж Петро: „Господи, чи до нас кажеш при́тчу оцю, чи до всіх?“ А Господь відказав: „Хто ж тоді вірний і мудрий домоправи́тель, що пан настано́вить його над своїми челя́дниками, щоб давати харч ви́значену своєчасно? Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так! Поправді кажу́ вам, що над всім маєтком своїм він поставить його. А коли раб той скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися, то при́йде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, — і розі́тне його пополовині, і визначить долю йому з невірними! А раб той, що знав волю свого госпо́даря, але не приготува́в, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив каригі́дне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому да́но багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато пові́рено, від того ще більше жадатимуть. Я прийшов огонь кинути на землю, — і як Я пра́гну, щоб він уже запала́в! Я ж маю христитися хрищенням, — і як Я мучуся, поки те спо́вниться! Чи ви ду́маєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але по́діл! Віднині бо п'ятеро в домі одно́му поді́лені бу́дуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане ба́тько на сина, а син проти батька, мати проти дочки́, а дочка́ проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!“ Промовив же Він і до наро́ду: „Як побачите хмару, що з за́ходу суне, то кажете за́раз: Зближається дощ“, — і так і буває. А коли віє вітер півде́нний, то кажете: „Буде спеко́та“, — і́ буває. Лицеміри, — лице неба й землі розпізна́ти ви вмієте, чому ж не розпізна́єте часу цього? Чого ж і самі по собі ви не судите, що́ справедливе? Бо коли до уря́ду ти йдеш зо своїм супроти́вником, попильнуй з ним зала́годити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе. Поправді кажу́ тобі: Не ви́йдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього ше́ляга!“