Today's Readings

First Reading

1 Corinthians 15:1-11

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували.

First Reading

Jeremiah 2

І було мені слово Господнє, гово́рячи: „Іди, і проголоси до вух дочки Єрусалиму, говорячи: Так говорить Госпо́дь: Я згадав тобі ласку юна́цтва твого, ту любов, коли ти нарече́на була та за Мною ходила в пустині, в землі незасі́яній. Ізраїль — то святість для Господа, поча́ток врожа́ю Його. Всі, що їли його, завини́ли, — зло при́йде на них, говорить Господь. Послухайте слова Господнього, доме Яковів та всі ро́ди дому Ізраїля! Так говорить Госпо́дь: яку кривду знайшли батьки ваші в Мені, що вони віддали́лись від Мене й пішли за марно́тою, і стали марни́ми? І не спита́ли вони: де Госпо́дь, що нас ви́вів із кра́ю єгипетського, що прова́див Він нас по пустині, по землі степові́й, повній ям, по кра́ю сухому та те́мному, по кра́ю, що в ньому ніхто не ходив, і що там не осі́лась люди́на? І впрова́див Я вас до родю́чого Кра́ю, щоб їсти плоди́ його й до́бра його. І ви прибули́ й занечи́стили землю Мою, і зробили гидотою спа́дщину Мою. Священики не повіли́: де Господь? А ті, хто тримає Зако́на, Мене не пізна́ли, і па́стирі повідпада́ли від Мене, а пророки Ваа́лом пророкува́ли, та за тими пішли, хто вам не допомо́же, Тому́ то судитися буду ще з вами, — говорить Госпо́дь, — і з синами синів ваших бу́ду суди́тись! Бо перейді́ть острови́ хітте́ян, і побачте, і до Кеда́ру пошліть, та пригля́ньтеся добре й побачте, чи було там таке, як оце? Чи змінив люд богі́в, хоч не Бо́г вони? А наро́д Мій змінив свою славу на те, що не помагає! Здивуйтеся цим, небеса́, і затремтіть, і злякайтесь над міру, говорить Господь! Бо дві речі лихі Мій наро́д учинив: поки́нули Мене, джерело живої води, щоб собі подовба́ти водозбо́ри, водозбо́ри пола́мані, що води не тримають. Чи Ізраїль Мій раб? Чи він теж кріпак, наро́джений вдо́ма? Чому ж здо́биччю він? На нього ревуть левчуки́, видають голос свій, і його Край оберну́ли в пустиню, спалили міста́ його, так що немає мешка́нця. Також сини Мемфіса й Тахпенеса на че́репі па́слися в те́бе. Чи ж зробило тобі це не те, що покинув ти Господа, Бога свого́, що прова́див тебе по дорозі? І тепер що́ тобі до дороги в Єгипет? Щоб пити воду з Шіхо́ру? І що тобі до дороги в Ашшу́р? Щоб пити воду з Ріки́? Хай карає тебе твоє зло, і відсту́пства твої хай карта́ють тебе, і пізнай та побач, що лихе та гірке́ це, що кинув ти Господа, Бога свого, і стра́ху Мого́ над тобою нема, говорить Господь, Бог Саваот. Бо віддавна зламала ти, до́чко Сіону, ярмо своє, пірвала свої поворо́зки й сказала: Не бу́ду служити! Бо на кожному взгі́р'ї високому, і під кожним зеленим деревом ти кла́лась блудни́цею. А Я ж посадив був тебе виноградом добі́рним, уве́сь він — насіння правди́ве! І я́к ти змінилась Мені на ви́родка винограду чужого? Тому то хоч би ти й поми́лася лу́гом, і ми́ла багато собі зажила́ б, проте пля́мою буде вина твоя перед обличчям Моїм, говорить Господь Бог! Як ти зможеш сказати: „Я не стала нечистою, за Ваалами я не ходила?“ Подивись на дорогу свою, у долині, чого ти нароби́ла, пустотли́ва верблю́дко, що кру́тиш дороги свої! Ти — як дика осли́ця, яка до пустині привикла, що вітер втягає в жада́нні своєї душі, — хто заве́рне її в час її похотли́вости? Усі, хто шукає її, не пому́чаться, — зна́йдуть її в її місяці! Стримуй но́гу свою, щоб не бути їй бо́сою, і від пра́гнення горло своє. А ти кажеш: „Пропало, вже ні, бо я покохала чужих — і за ними піду́“. Як для зло́дія сором, коли буде зло́влений, так себе осоро́мив Ізра́їлів дім, вони та царі їхні, їхні зве́рхники, й їхні священики, й їхні пророки, що гово́рять до дерева: „Ти батько мій“, а до каменя: „Ти мене породив“. Бо до Мене вони повернулись плечи́ма, а не обличчям, а за час свого лиха говорять: „Устань та спаси нас!“ А де ж твої бо́ги, яких наробив ти собі? Хай устануть вони, якщо можуть спасти́ тебе в час твого лиха, бож в тебе богі́в, скільки міст твоїх, Юдо! Чого вам зо Мною змага́тися? Усі ви відпа́ли від Мене, говорить Господь. Нада́рмо Я бив синів ваших, — науки вони не взяли́, а ваших пророків ваш меч поз'їда́в, немов лев той вини́щувач! О ви, поколі́ння, — почуйте це слово Господнє: Чи пустинею був для Ізра́їля Я? Чи може землею великої те́мряви? Чому ж каже наро́д Мій: „Ми вільно буя́ємо, — вже не прийдемо до Тебе?“ Чи панна забуде оздо́бу свою, нарече́на — про стрі́чки свої? А наро́д Мій про Мене забув незчисле́нні вже дні! Як ти вправно дорогу свою повела́, щоб шукати коха́ння! Тому́ то дороги свої призвича́їла ти до злочи́нства, і навіть на по́лах одежі твоєї знахо́диться кров душ убогих невинних, яких не зловила на вчинку гаря́чому, але понад усім тим ти кажеш: „Невинна я, — Його гнів відверну́вся від мене направду“. Ось Я буду змага́тись з тобою за те, що ти кажеш: „Я не прогрішила“! На́що тиня́єшся ти, і міняєш дорогу свою́? Таж ти посоро́млена будеш Єгиптом, як ти посоро́млена від Асирі́ї! І звідти ти ви́йдеш, зала́муючи свої руки на своїй голові, бо повідкида́в Господь тих, на кого ти наді́ялася, і не будеш ти мати в них у́спіху“.

First Reading

Jeremiah 1:1-10

Слова́ Єремі́ї, сина Хілкійїного, з священиків, що в Анато́ті, у Веніяминовому кра́ї, що було́ до нього Господнє слово за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя, тринадцятого року його царюва́ння. І було воно й за днів Єгоякима, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до кінця одина́дцятого року Седекії, сина Йосіїного, Юдиного царя, аж до ви́ходу Єрусалиму на вигна́ння в п'ятому місяці. „І прийшло мені слово Господнє, гово́рячи: Ще поки тебе вформува́в в утро́бі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра́, тебе посвятив, дав тебе за пророка наро́дам! А я відповів: О, Господи, Боже, таж я промовля́ти не вмію, бо я ще юна́к! Господь же мені відказав: „Не кажи: „Я юнак“, бо ти пі́деш до всіх, куди тільки пошлю́ Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу́. Не лякайсь перед ними, бо Я бу́ду з тобою, щоб тебе рятува́ти, говорить Господь! І простя́г Господь руку Свою, і доторкну́всь моїх уст та й до мене сказав: Ось Я дав в твої у́ста слова Мої! Дивись, — Я сьогодні призна́чив тебе над наро́дами й царствами, щоб вирива́ти та бу́рити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати!

Morning Prayer — First Lesson

Ecclesiastes 1

Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі. Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе! Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем? Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть! І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно. Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер. Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́! Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо. Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем! Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами! Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му. Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею. Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру! Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш! Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання. І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру! Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

Epistle

Sirach 24:14-16

First Reading

Proverbs 11

Обма́нливі ша́льки — оги́да для Господа, а повна вага́ — це Його уподо́ба. Прийде пишність, та при́йде і га́ньба, а з суми́рними — мудрість. Невинність простосердих веде їх, а лука́вство зрадли́вих — їх вигубить. Не поможе багатство в день гніву, а справедливість від смерти визво́лює. Справедливість невинного дорогу йому випросто́вує, безбожний же падає через безбожність свою́. Справедливість прямих їх рятує, а зрадливі захо́плені будуть своєю захла́нністю. При смерті люди́ни безбожної гине надія, зникає чека́ння люди́ни нікче́мної. Виривається праведний з у́тиску, і замість нього безбожний іде. Свого ближнього нищить лукавий уста́ми, а знання́м визволя́ються праведні. Добром праведних місто радіє, а як гинуть безбожні — співає. Благословенням че́сних підно́ситься місто, а уста́ми безбожних руйну́ється. Хто пого́рджує ближнім своїм, той позба́влений розуму, а розумна люди́на мовчить. Виявляє обмо́вник таємне, вірнодухий же справу ховає. Народ падає з бра́ку розумного про́воду, при числе́нності ж ра́дників спасі́ння буває. Зле робить, як хто за чужого пору́чується, хто ж пору́ку ненавидить, той безпечний. Жінка чесно́тна ося́гує слави, і пильні багатства здобу́дуть. Люди́на ласка́ва душі своїй чинить добро́, а жорстока замучує тіло своє. Чинить діло безва́ртне безбожний, хто ж праведність сіє — заплату правдиву оде́ржує. Отак праведність є на життя, хто ж жене́ться за злом, той до смерти зближа́ється. Серцем лукаві — оги́да для Господа, а хто в неповинності ходить — Його уподо́ба. Ручаюсь: не бу́де невинним лихий, а наща́док правдивих захований буде. Золотая сере́жка в свині на ніздрі́ — це жінка гарна, позба́влена розуму. Жада́ння у праведних — тільки добро, надія безбожних — то гнів. Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідні́є. Душа, яка благословля́є, наси́чена буде, а хто по́їть інших, — напо́єний буде і він. Хто задержує збіжжя, того проклинає наро́д, хто ж поживу випро́дує, тому благослове́ння на голову. Хто прагне добра, той шукає вподо́бання, хто ж лихого жадає, то й при́йде на нього воно. Хто надію кладе на багатство своє, той впаде́, а праведники зелені́ють, як листя. Хто не́ряд уносить до дому свого, той вітер пося́де, а дурноголо́вий розумному стане рабом. Плід праведного — дерево життя, і мудрий життя набуває. Коли праведний ось надолу́жується на землі, то тим більше безбожний та грішний!

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 23

І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́. А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і наро́д, і промовив до них: „Привели́ ви мені Чоловіка Цього́, як того́, що бунтує наро́д. А ось я перед вами розвідав, — і не знахо́джу в Люди́ні Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуго́вувало б, Він не вчинив. Отже я покараю Його й відпущу́“. Бо пови́нен був їм відпустити одно́го на свято. А наро́д став кричати й казати: Візьми Цього́, — відпусти ж нам Вара́вву!“ А той за повста́ння одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язни́ці. І зно́ву сказав їм Пилат, хотячи́ відпустити Ісуса. Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“ Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуго́вувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу́“. А вони сильним криком свого домага́лися, та вимагали розп'я́сти Його. І взяв го́ру крик їхній та первосвящеників. І Пилат присудив, щоб було́, як просили вони: відпустив їм Вара́вву, поса́дженого за повста́ння та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі... І як Його повели́, то схопи́ли якогось Си́мона із Кіріне́ї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! А за Ним ішов на́товп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за ді́тьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утро́би, які не родили, і груди, що не годували“. Тоді стануть казати гора́м: „Поспадайте на нас“, а узгі́р'ям: „Покрийте нас!“ Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що́ буде сухому?“ І вели́ з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули́ на те місце, що звуть „Черепо́вище“, розп'яли́ тут Його та злочинників, — одно́го право́руч, а одного ліво́руч. Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ А як Його одіж ділили, то кидали же́реба. А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старши́ни, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе ви́зволить, коли Він Христос, Божий Обра́нець!“ І вояки́ глузували з Нього: приступаючи, о́цет Йому подавали, і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“ Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“. А один із розп'я́тих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“ Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засу́джені, і належну заплату за вчинки свої беремо́, — Цей же жодного зла не вчинив“. І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“ Наближалася шоста година, — і те́мрява стала по ці́лій землі аж до години дев'ятої. І сонце затьми́лось, і в храмі завіса роздерлась надво́є. І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав. Коли ж сотник побачив, що́ сталось, він Бога просла́вив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“ І ввесь на́товп, який зійшовсь на видо́вище це, як побачив, що́ сталось, — бив у гру́ди себе та вертався. Усі ж знайо́мі Його й ті жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це. І ось муж, на ім'я́ йому Йо́сип, що був радником синедріону, люди́на шановна і праведна, — не пристав він до ради та чину їх, — із Аримате́ї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йо́сип, знявши Його, обгорнув у полотно, і покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений, і що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. День той був Приготува́ння, і наставала субота. А жінки́, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідо́м, і вони бачили гро́ба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготува́ли па́хощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Responsorial Psalm

Psalm 2

Gospel

Luke 11:27-28

І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“

Responsorial Psalm

Psalm 32

Responsorial Psalm

Psalm 42

Responsorial Psalm

Psalm 41

Evening Prayer — First Lesson

Ecclesiastes 2

Сказав був я в серці своє́му: Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, — та й воно ось марно́та. На сміх я сказав: „Нерозумний“, а на радість: „Що́ робить вона?“ Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло, і прова́дити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупо́ти, аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів, що робили б під небом за короткого ча́су свого життя. Поробив я великі діла́: поставив для себе доми́, задля се́бе садив виноградники, запрова́див для себе садки́ та гаї́, і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих. Наробив я для себе ставі́в, щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали. Набував я для себе рабів та неві́льниць, були в мене й домі́вники. А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́! Назбирав я собі також срі́бла та золота, і ска́рбів царів та прові́нцій, завів я собі співакі́в та співа́чок, і всякі приє́мнощі лю́дських синів, жінок — нало́жниць. І звели́чувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були́, моя мудрість стояла також при мені. І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого! Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного! І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі. Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила! І я побачив, що є перева́га у мудрости над глупото́ю, як є перевага у світла над те́мрявою: у мудрого очі його в голові́ його, а безглу́здий у те́мряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм тра́питься! І промовив я в серці своє́му: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то на́що тоді я мудрі́шим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марно́та й оце. Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки́, — в днях насту́пних зовсім все забу́деться, і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний. І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру! І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені, а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також. І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́, що чинив я під сонцем. Бо буває люди́на, що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом, та все полишає на долю люди́ні, яка не трудила́ся в то́му: Марно́та й оце й зло велике! Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона? Бо всі дні її — муки, а смуток — робо́та її, і навіть вночі її серце споко́ю не знає, — теж марно́та й оце! Нема ліпшого зе́мній люди́ні над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із тру́ду свого́. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога! Бо хто буде їсти, і хто спожива́ти спроможе без Нього? Бо люди́ні, що перед лицем Його до́бра, дає Він премудрість, і пізна́ння, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й грома́дити, — щоб пізніше віддати тому́, хто добрий перед Божим лицем. Марно́та і це все та ло́влення вітру!

Second Reading

Romans 11

Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени. Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи: „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“. Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“. Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті. А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок. Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли, як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“. А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“ Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них. А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня? Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу, може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них. Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих? А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе. Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня, то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе. Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“. Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує! Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий. Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти. Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки? Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова, і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“ Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців. Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні. Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух, так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх. О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його! „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“ Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.

Second Reading

Galatians 4

Тож кажу́ я: поки спадкоє́мець дити́на, — він нічим від раба не різни́ться, хоч він пан над усім, але під опікуна́ми та керівника́ми знаходиться він аж до ча́су, що визначив ба́тько. Так і ми, — поки дітьми́ були, то були поневолені стихі́ями світу. Як настало ж ви́повнення ча́су, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Зако́ном, щоб викупити підзако́нних, щоб усино́влення ми прийняли́. А що ви сини́, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: „Авва, Отче!“ Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоє́мець Божий через Христа. Та тоді, не знаючи Бога, служили ви тим, що з істоти бога́ми вони не були́. А тепер, як пізнали ви Бога, чи краще — як Бог вас пізнав, — як вертаєтесь знов до слаби́х та вбогих стихі́й, яким хочете знов, як давніше, служити? Ви вважаєте пильно на дні та на місяці, і на по́ри та ро́ки. Я боюся за вас, чи не да́рмо я працював коло вас?.. Прошу́ я вас, браття, — будьте, як я, бо й я такий самий, як ви. Нічим ви мене не покри́вдили! І знаєте ви, що в не́мочі тіла я перше звіщав вам Єва́нгелію, ви ж моєю спокусою в тілі моїм не пого́рдували, і мене не відкинули, але, немов а́нгола Божого, ви прийняли́ мене, як Христа Ісуса! Тож де ваше тодішнє блаже́нство? Свідкую бо вам, що якби було можна, то ви вибрали б очі свої та мені віддали́ б! Чи ж я став для вас ворогом, правду гово́рячи вам? Недобре пильнують про вас, але вас відлучити хо́чуть, щоб ви пильнували про них. То добре, — пильнувати про добре постійно, а не тільки тоді, як прихо́джу до вас. Ді́тки мої, — я зно́ву для вас терплю́ муки поро́ду, поки образ Христа не віді́б'ється в вас! Я хотів би тепер бути в вас та змінити свій голос, бо маю я су́мнів за вас. Скажіть мені ви, що хочете бути під Зако́ном: чи не слухаєтесь ви Зако́ну? Бо написано: „Мав Авраам двох синів, одно́го від рабині, а другого від вільної“. Але той, хто був від рабині, народився за тілом, а хто був від вільної, — за обі́тницею. Розуміти це треба інакше, бо це два заповіти: один від гори Сіна́й, що в ра́бство народжує, а він — то Аґа́р. Бо Аґа́р — то гора Сіна́й в Ара́бії, а відповідає сучасному Єрусалимові, який у ра́бстві з своїми дітьми́. А ви́шній Єрусали́м — вільний, він мати всім нам! Бо написано: „Звеселися, неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в поро́ді не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка!“ А ви, браття, діти обі́тниці за Ісаком! Але як і тоді, — хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер. Та що каже Писа́ння? „Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкува́ти син рабині ра́зом із сином вільної“. Тому́, браття, не сини́ ми рабині, але вільної!

Second Reading

Jude 1:1-25

Юда, раб Ісуса Христа, а брат Якова, — покликаним, улю́бленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примно́житься! Улюблені, всяке дбання́ чинивши писати до вас про наше спільне спасі́ння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим. Бо крадькома́ повхо́дили деякі люди, на цей о́суд віддавна призначені, безбожні, що благода́ть нашого Бога оберта́ють у розпусту, і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого — Ісуса Христа. А я хо́чу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Госпо́дь ви́зволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. І анголі́в, що не зберегли початкового стану свого, але кинули жи́тло своє, Він зберіг у вічних кайда́нах під те́мрявою на суд великого дня. Як Содо́м і Гомо́рра та міста́ коло них, що таким самим способом чинили пере́люб та ходили за іншим тілом, поне́сли кару вічного огню, і поставлені в при́клад, — так само буде й цим снови́дам, що опоганюють тіло, пого́рджують вла́дами, зневажають слави. І сам арха́нгол Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про Мойсеєве тіло, не нава́жився винести суду зневажливого, а сказав: „Хай Господь доко́рить тобі!“ А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина́, то й у тому псуються. Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаа́мової заплати, і загинули в бунті Коре́я! Вони скелі підводні на ваших вече́рях любови, бо з вами без стра́ху їдять та себе попаса́ють; хмари безводні, що носяться вітром; осінні дере́ва безплідні, двічі померлі, ви́корінені; люті хвилі мо́рські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні́, що для них морок те́мряви береже́ться повік. Про них же звіщав був Ено́х, сьомий від Ада́ма, і казав: „Ось іде Госпо́дь зо Своїми десятками тисяч святих, щоб суд учинити над усіма́, і винуватити всіх безбожних за всі вчинки безбожности їхньої, що безбожно нако́їли, та за всі жорстокі слова, що їх говорили на Нього безбожні грішники“. Це ре́мствувачі, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях, а уста їхні говорять чванли́ве; вони вихваляють особи для зи́ску! А ви, улюблені, згадуйте слова́, що їх давніше казали апо́столи Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: „За останнього ча́су будуть глузії́, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю“. Це ті, хто відлу́чується від єдности, тілесні, що духа не мають. А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться у Дусі Святім, бережіть себе сами́х у Божій любові, і чекайте милости Господа на́шого Ісуса Христа для вічного життя. І до одних, хто вагається, будьте милости́ві, спасайте і виривайте з огню, а до інших будьте милосердні зо стра́хом, і нена́видьте навіть одежу, опоганену від тіла! А Тому́, Хто може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, Єдиному премудрому Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого, слава, могутність, сила та вла́да перше всього віку, і тепер, і на всі віки! Амі́нь.

Second Reading

1 Thessalonians 2:14-20

Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв, що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям. Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці! А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице. Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам. Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді? Бо ви наша слава та радість!

Gospel

John 14

Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осе́ль у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготува́ти місце для вас? А коли́ відійду́ й приготу́ю вам місце, Я зно́ву прийду́ й заберу́ вас до Себе, щоб де Я — були й ви. А куди Я йду — дорогу ви знаєте“. Говорить до Нього Хома́: „Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?“ Промовляє до нього Ісус: „Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізна́ли Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепе́р Його знаєте ви, і Його бачили“. Говорить до Нього Пилип: „Господи, покажи нам Отця, — і ви́стачить нам“! Промовляє до нього Ісус: „Стільки ча́су Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: „Покажи нам Отця?“ Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова́, що Я вам говорю́, говорю не від Се́бе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учи́нить, бо Я йду до Отця. І коли що просити ви бу́дете в Іме́ння Моє, те вчиню́, щоб у Сині прославивсь Отець. Коли бу́дете в Мене просити чого в Моє Йме́ння, то вчиню́. Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він. Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас. Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“. Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об'явитися маєш, а не світові?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами. Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говори́в: „Я відхо́джу, і вернуся до вас“. Якби́ ви любили Мене, то ви б ті́шилися, що Я йду до Отця, — бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!

Evening Prayer — Second Lesson

1 Thessalonians 3

Тому́ то, не сте́рпівши більше, ми схотіли зостатися в Ате́нах самі, і послали Тимофі́я, нашого брата й служи́теля Божого в Христовій Єва́нгелії, щоб упе́внити вас та потішити в вашій вірі, щоб ані один не хитався в цім горі. Самі бо ви знаєте, що на те нас призначено. Бо коли ми були́ в вас, то казали вам напере́д, що маємо страждати, як і сталось, і знаєте ви. Тому́ й я, не сте́рпівши більше, послав довідатись про вашу віру, щоб ча́сом споку́сник вас не спокусив, і труд наш не стався б даре́мний. А тепер, як вернувся від вас Тимофій і приніс нам радісну звістку про віру та вашу любов, і що за́вжди ви маєте добру пам'ять про нас, і бажаєте бачити нас, як і ми вас, через те ми потішились, бра́ття, за вас, у всякому горі та в нашій ну́жді, ради вашої віри. Бо тепер ми живемо́, якщо в Господі ви стоїте́! Яку бо подяку ми мо́жемо Богові дати за вас, за всю радість, що нею ми ті́шимося ради вас перед нашим Богом? Ми вдень та вночі ревно мо́лимося, щоб побачити ваше лице та допо́внити те, чого не вистача́є вашій вірі. Сам же Бог і Отець наш, і Господь наш Ісус нехай ви́рівняє нашу дорогу до вас! А в вас хай примно́жить Госпо́дь, і нехай збагати́ть вашу любов один до о́дного, і до всіх, як і наша є до вас! Нехай Він зміцни́ть серця́ ваші невинними в святості перед Богом і нашим Отцем, при прихо́ді Господа нашого Ісуса з усіма́ святими Його́!

Gospel

John 5:31-47

Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве. Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене. Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду. Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені. Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його. Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав! Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили. Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав. Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя. Від людей не приймаю Я слави, але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте. Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви. Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви? Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви! Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він. Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“

Gospel

Matthew 10:16-22

Оце посилаю Я вас, як овець між вовки́. Будьте ж мудрі, як змі́ї, і невинні, як голу́бки. Стережіться ж людей, бо вони на суди́ видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичува́ти вас бу́дуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на сві́дчення їм і пога́нам. А коли видава́тимуть вас, не журі́ться, я́к або що́ говорити: тієї години буде вам да́не, що́ маєте ви говорити, бо не ви промовля́тимете, але Дух Отця вашого в вас промовля́тиме. І видасть на смерть брата брат, а батько — дитину. І „діти повстануть супроти батьків“, і їх повбивають. І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто ви́терпить аж до кінця, той буде спасе́ний.

Gospel

Luke 17

І сказав Він до учнів Своїх: „Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому́, через кого приходять вони! Краще б такому було́, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одно́го з мали́х цих! Уважайте на себе! Коли провини́ться твій брат, докори́ йому, а коли він покається, то вибач йому. І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: „Каюся“, — вибач йому́!“ І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“ А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас! Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“? Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“? Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав? Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“ І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю. І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“ І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились. Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був... Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́? Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“ І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“ А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже при́йде, то Він їм відповів і сказав: „Царство Боже не при́йде помітно, і не скажуть: „Ось тут“, або: „Там“. Бо Боже Царство всере́дині вас!“ І сказав Він до учнів: „Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Лю́дського, — та не побачите. І скажуть до вас: „Ось тут“, чи: „Ось там“, — не йдіть, і за ним не біжіть! Бо як бли́скавка, бли́снувши, світить із о́дного кра́ю під небом до другого кра́ю під небом, так буде Свого дня й Син Лю́дський. А перше належить багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього. І, як було за днів Но́євих, то буде так само й за днів Сина Лю́дського: їли, пили, женилися, заміж вихо́дили, аж до того дня, коли „Ной увійшов до ковче́гу“; прийшов же потоп, — і всіх вигубив. Так само, як було за днів Ло́тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содо́му, — огонь із сіркою з неба лину́в, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Лю́дський з'я́виться! Хто буде того дня на домі, а речі його будуть у домі, нехай їх забрати не зла́зить. Хто ж на полі, так само нехай назад не верта́ється, — пам'ятайте про Ло́тову дружи́ну! Хто дба́тиме зберегти свою душу , — той погубить її, а коли хто погубить, — той оживить її. Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на о́дному ліжкові: один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві моло́тимуть ра́зом, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Двоє будуть на полі, — один ві́зьметься, а другий полишиться!“ І казали вони Йому в відповідь: „Де, Господи?“ А Він відказав їм: „Де труп, там зберуться й орли“.