Today's Readings

First Reading

2 Corinthians 4:7-15

А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі. Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас. Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо, знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами. Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу.

First Reading

Jeremiah 17

Гріх Юдин напи́саний ри́льцем залізним, діяма́нтовим ві́стрям він ви́ритий на табли́ці їхнього серця, і на ро́гах жерто́вників їхніх. Як про синів своїх, так пам'ятають про жерто́вники свої та своїх Аше́р при зеленому де́реві, на високих підгі́рках, про го́ру на полі. Багатство твоє й твої ска́рби на здо́бич віддам, пагірки жерто́вні твої — за гріх по всіляких границях твоїх. І опустиш ти руку свою спа́дку свого, що Я дав був тобі. І вчиню́, що ти бу́деш служити своїм ворогам у тім кра́ї, якого не знаєш, бо огонь запали́ли ви в гніві Моїм, й аж навіки пала́тиме він! Так говорить Господь: Прокля́тий той муж, що надію кладе́ на люди́ну, і робить раме́ном своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він бу́де, як голий той кущ у степу́, і не побачить, щоб добре прийшло́, і він пробува́тиме в кра́ї сухому в пустині, у кра́ї солоному та незаме́шканому. Благослове́нний той муж, що поклада́ється на Господа, що Господь — то надія його! І він бу́де, як дерево те, над водою поса́джене, що над пото́ком пускає корі́ння своє, і не боїться, як при́йде спеко́та, — і його листя зелене, і в році посу́хи не буде жури́тись, і не перестане прино́сити пло́ду! Людське серце найлукавіше над все та невиго́йне, хто пізнає його? Я Господь, що досліджує серце, що випробо́вує ни́рки, щоб кожному дати згідно з пу́ттю його, за пло́дом учи́нків його́. Куропа́тва виси́джує я́йця, яких не прине́сла, — це той, хто багатство набув, та неправдою: він покине його в половині днів своїх, і стане безу́мним при своєму кінці́. Трон слави, висо́кий від віку, — це місце нашої святині! Надіє Ізраїлева, Господи, — посоро́млені будуть усі, хто Тебе залиша́є! Ті, що Мене покида́ють, на піску́ будуть списані, бо вони поки́нули Господа, джерело живої води. Уздоров мене, Господи, і буду вздоро́влений я, спаси Ти мене, і я буду спасе́ний, — бо Ти слава моя! Ось вони мені кажуть: „Де слово Господнє? Нехай воно при́йде!“ А я не відтягавсь бути па́стирем в Тебе, не жада́в злого дня, Ти це знаєш, — що вихо́дило з уст моїх, те перед лицем Твоїм явне було́. Не будь Ти для мене страхі́ттям, — на день зла Ти моє пристано́вище! Бодай посоро́мились ті, хто мене переслі́дує, а я щоб не був посоро́млений, нехай побенте́жені бу́дуть вони, а я хай не буду збенте́жений, день злого на них наведи́ та зламай їх подві́йним злама́нням! Так промовив до мене Господь: Іди, і станеш у брамі синів наро́ду, що юдські царі входять нею та нею виходять, та по всіх брамах Єрусалиму. І скажеш до них: Послухайте слова Господнього, царі юдські й уся Юдеє, та всі ме́шканці Єрусалиму, що входите брамами тими. Так говорить Господь: Стережіться за ду́ші свої, і не носіть тягару́ за субо́тнього дня, і не носіть його бра́мами Єрусалиму. І не носіть тягару́ з домів ваших субо́тнього дня, і жо́дної праці робити не бу́дете, і день субо́тній освя́тите, як Я вашим батька́м наказав був! Та вони не послухали, й вуха свого не схили́ли, і вчинили себе тугоши́їми, щоб не слухатися та не брати навча́ння. I буде, якщо Мене справді ви бу́дете слу́хатись, — каже Господь, — щоб тягару́ не носити в брами міста цього́ за субо́тнього дня, і щоб освяти́ти день суботній, і щоб жодної праці в цей день не робити, — то ходи́тимуть бра́мами міста цього царі та князі́, що будуть сидіти на троні Давидовім, що їздити будуть колесни́цями й кі́ньми, вони й їхні прави́телі, юдеї та ме́шканці Єрусалиму, і це місто стоятиме вічно! І будуть прихо́дити з Ю́диних міст та з око́лиць Єрусалиму, і з кра́ю Веніяминового, і з рівни́ни, і з гір, і з пі́вдня, і цілопа́лення й жертви прино́сити бу́дуть, та жертву хлі́бну, і ла́дан, і будуть прино́сити жертву подяки до дому Господнього. А якщо ви Мене не послу́хаєтесь, щоб святити день субо́тній і щоб тягару́ не носити, і щоб бра́мами Єрусалиму субо́тнього дня не ходити, то огонь підпалю́ в їхніх брамах, і він поїсть єрусалимські пала́ти, — і не пога́сне!

First Reading

Jeremiah 31:31-34

Ось дні наступають, — говорить Господь, — і складу́ Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Нови́й Запові́т. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх ви́вести з кра́ю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу́ з домом Ізраїля, — каже Госпо́дь: Дам Зако́на Свого в сере́дину їхню, і на їхньому серці його напишу́, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть наро́дом! І більше не будуть навчати вони один о́дного, і брат свого брата, гово́рячи: „Пізнайте Господа!“ Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, — каже Господь, — бо їхню прови́ну прощу́, і не бу́ду вже згадувати їм гріха́!

Morning Prayer — First Lesson

1 Chronicles 29:9-29

І раді́в народ за їхню жертву, бо вони же́ртвували Господе́ві з ці́лого серця, а також цар Давид радів великою радістю. І поблагослови́в Давид Господа на оча́х усього збору. І сказав Давид: „Благословенний Ти, Господи, Боже Ізраїля, нашого батька, від віку й аж до віку! Твоя, Господи, могу́тність і сила, і ве́лич, і вічність, і слава, і все на небеса́х та на землі! Твої, Господи, ца́рства, і Ти підне́сений над усім за Голову! І бага́тство та слава — від Те́бе, і Ти пануєш над усім, і в руці Твоїй сила та хоро́брість, і в руці Твоїй — побільши́ти та зміцни́ти все. А тепер, Боже наш, ми дякуємо Тобі, і славимо Ім'я́ Твоєї ве́личі. І хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так же́ртвувати, як це? Бо все це — від Тебе, і з Твоєї руки дали́ ми Тобі. Бо ми прихо́дьки перед лицем Твоїм та чужи́нці, як усі наші батьки́! Наші дні на землі — мов та тінь, і немає трива́лого! Господи, Боже наш, уся ця бе́зліч, яку ми нагото́вили на збудува́ння Тобі храму для Ймення Твоєї святости, — із Твоєї руки́ вона, і все це — Твоє! І я знаю, Боже мій, що Ти виві́дуєш серце й любиш щирість. У щирості серця свого я поже́ртвував це все, а тепер бачу я з радістю наро́д Твій, який знахо́диться тут, що жертвує себе Тобі. Господи, Боже Авраама, Ісака та Якова, наших батькі́в, — збережи ж навіки цей на́прямок думо́к серця наро́ду Твого, і міцно скеру́й їхнє серце до Себе! А моєму синові Соломонові дай серце ці́ле, щоб вико́нувати за́повіді Твої, свідо́цтва Твої та устави Твої, і щоб чинити все, і щоб збудувати цю тверди́ню, яку я пригото́вив!“ І сказав Давид до всього збору: „Поблагословіть же Господа, вашого Бога!“ І ввесь збір поблагословив Господа, Бога своїх батькі́в, — і нахили́лися, і вклонилися всі до землі Господе́ві й царе́ві! І прине́сли вони для Господа жертви, і спалили цілопа́лення для Господа другого дня від того дня, — тисячу бичків, тисячу барані́в, тисячу ове́чок, і ливні їхні жертви, і бе́зліч жертов за всього Ізраїля. І вони їли й пили́ перед Господом того дня з великою радістю, і вдруге настанови́ли Соломона, Давидового сина, і пома́зали його́ Господе́ві на володаря, а Садо́ка на священика. І сів Соломо́н на Господньому тро́ні за царя на місці свого батька Давида, і щасти́ло йому, і його слухався ввесь Ізра́їль. І всі князі́ та ли́царі, а також усі сини́ царя Давида піддали́ся під Соломона. І Господь ви́соко звели́чив Соломона на оча́х усього Ізраїля, і дав на нього вели́чність царства, якої не було перед ним ані на жодному царе́ві над Ізраїлем. І Давид, син Єссе́їв, царюва́в над усім Ізра́їлем. А дні, що він царював над Ізраїлем, були сорок літ: у Хевро́ні царював він сім років, а в Єрусалимі царював тридцять і три. І поме́р він у добрій сивині́, ситий днями, бага́тством та славою, а замість нього зацарював син його Соломо́н. А діла́ царя Давида, перші й останні, ось вони описані в історії прови́дця Самуїла, і в історії пророка Ната́на, і в історії прозорли́вця Ґада,

Epistle

1 Corinthians 10:6-13

А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“. Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі. Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля. Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов. Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її.

First Reading

Proverbs 26

Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана. Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться. Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в. Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому. Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим. Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є. Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка. Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати. Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного. Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих. Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к. Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй. Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“ Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм. Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко. Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно. Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої. Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть, так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“ З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка. Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати. Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять. Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, — устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́: коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д! Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі. Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється. Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.

Morning Prayer — Second Lesson

John 14

Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осе́ль у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготува́ти місце для вас? А коли́ відійду́ й приготу́ю вам місце, Я зно́ву прийду́ й заберу́ вас до Себе, щоб де Я — були й ви. А куди Я йду — дорогу ви знаєте“. Говорить до Нього Хома́: „Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?“ Промовляє до нього Ісус: „Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізна́ли Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепе́р Його знаєте ви, і Його бачили“. Говорить до Нього Пилип: „Господи, покажи нам Отця, — і ви́стачить нам“! Промовляє до нього Ісус: „Стільки ча́су Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: „Покажи нам Отця?“ Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова́, що Я вам говорю́, говорю не від Се́бе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учи́нить, бо Я йду до Отця. І коли що просити ви бу́дете в Іме́ння Моє, те вчиню́, щоб у Сині прославивсь Отець. Коли бу́дете в Мене просити чого в Моє Йме́ння, то вчиню́. Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він. Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас. Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“. Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об'явитися маєш, а не світові?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами. Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говори́в: „Я відхо́джу, і вернуся до вас“. Якби́ ви любили Мене, то ви б ті́шилися, що Я йду до Отця, — бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!

Responsorial Psalm

Psalm 25

Gospel

Luke 19:41-47

І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“. А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в, до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“. І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити,

Responsorial Psalm

Psalm 47

Responsorial Psalm

Psalm 57

Responsorial Psalm

Psalm 56

Evening Prayer — First Lesson

2 Chronicles 1

І зміцнився Соломо́н, син Давидів, над царством своїм, а Господь, Бог його, був із ним та ви́соко звели́чив його. І сказав Соломон до всього Ізраїля, до тисячників та сотників, і до су́ддів, і до всіх начальників, до всього Ізраїля, до голі́в ба́тьківських родів. І пішли Соломон та ввесь збір із ним до па́гірка, що в Ґів'оні, бо там була скинія Божого заповіту, яку зробив Мойсей, раб Господній, у пустині. Але Божого ковчега Давид переніс із Кір'ят-Єаріму туди, де пригото́вив йому місце Давид, бо він поставив йому скинію в Єрусалимі. А мідяно́го же́ртівника, що зробив був Веселії́л, син Урії, сина Хурового, він поставив перед скинією Господньою. І звертався до нього Соломон та збір. І зійшов Соломон туди перед Господнє лице на мідяний же́ртівник, що належав до скинії заповіту, і приніс на ньому тисячу цілопа́лень. Тієї ночі явився Бог Соломонові та й сказав йому: „Зажадай, чого дати тобі!“ І сказав Соломон до Бога: „Ти зробив був велику милість з батьком моїм Давидом, і настановив царем мене замість ньо́го. Тепер, Господи, Боже, нехай буде ви́повнене слово Твоє до батька мого Давида, бо Ти настанови́в мене царем над народом числе́нним, як порох землі. Дай тепер мені мудрість та знання́, щоб умів я вихо́дити й входити перед цим народом, бо хто зможе судити цей великий Твій наро́д?“ І сказав Бог до Соломона: „За те, що оце було на серці твоїм, і ти не жадав багатства, маєтків та слави, ані душі ворогів своїх, а також довгих днів не жадав ти, а жадав для себе мудрости та знання́, щоб судити народ Мій, над яким Я настанови́в тебе царем, то дасться тобі мудрість та знання, а багатство, і маєтки та славу Я дам тобі такі, яких не було́ між царями перед тобою, і по тобі не бу́де таких!“ І прийшов Соломон із па́гірка, що в Ґів'оні, до Єрусалиму, від скинії заповіту, і зацарював над Ізраїлем. І зібрав Соломон колесни́ць та верхівці́в, — і було в нього тисяча й чотири сотні колесни́ць та дванадцять тисяч верхівці́в, і він порозмі́щував їх по колесни́чних містах та при царі в Єрусалимі. І цар зібрав в Єрусалимі срібла та золота, мов камі́ння, а ке́дрів зібрав, щодо числе́нности, як сикомо́р, що в Шефелі. А ко́ней, що були в Соломона, приво́дили з Єгипту та з Кеве; царські купці́ купували їх з Кеве. І ходили вони, і вивозили з Єгипту колесни́цю за шість сотень срібла, а коня — за сотню й п'ятдесят. І так вони виво́зили все це своєю рукою для всіх царів хіттійських та царів сирійських. І Соломон наказав будувати дім для Господнього Ймення та дім царськи́й для се́бе.

Second Reading

Hebrews 10

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи. Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою, ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, — то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою! Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви, а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників. Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, — скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“! Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого! Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь. Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так. Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще. Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю. Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“ А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“. Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.

Second Reading

Colossians 3

Отож, коли ви воскре́сли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій прави́ці. Ду́майте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом. Коли з'я́виться Христос, наше життя, тоді з'явитеся з Ним у славі і ви. Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, не́чисть, при́страсть, лиху пожадли́вість та заже́рливість, що вона ідолослу́ження, бо гнів Божий приходить за них на неслухня́них. І ви поміж ними ходили колись, як жили поміж ними. Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу́, богозневагу, безсоромні слова́ з ваших уст. Не кажіть неправди один на о́дного, якщо скинули з себе люди́ну старода́вню з її вчинками, та зодягнулися в нову́, що відновлюється для пізна́ння за образом Створителя її, де нема ані ге́ллена, ані юдея, обрі́зання та необрі́зання, ва́рвара, ски́та, раба, вільного, — але все та в усьому Христос! Отож, зодягніться, як Божі вибра́нці, святі та улю́блені, у щире милосердя, добротли́вість, покору, ла́гідність, довготерпіння. Терпіть один о́дного, і прощайте собі, коли б мав хто на ко́го оска́рження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз доскона́лости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одно́му тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумля́йте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господе́ві псалми́, гі́мни, духовні пісні́! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім'я́ Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. Дружи́ни, — слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, — любіть дружи́н своїх, і не будьте суво́рі до них! Діти, — будьте слухня́ні в усьому батька́м, бо це Господе́ві приємне! Батьки́, — не драту́йте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! Раби, — слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про лю́дське око, немов підле́щуючись, але в простоті серця, боячи́ся Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господе́ві, а не лю́дям! Знайте, що від Господа при́ймете в нагороду спа́дщину, бо служите ви Господе́ві Христові. А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на осо́бу!

Second Reading

Revelation 20:1-15

І бачив я ангола, що схо́див із неба, що мав ключа від безодні, і кайда́ни великі в руці своїй. І схопи́в вій змі́я, вужа́ стародавнього, що диявол він і сатана́, і зв'язав його на тисячу ро́ків, — та й кинув його до безо́дні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб наро́ди не зво́див уже, аж поки не скі́нчиться тисяча ро́ків. А по цьо́му він розв'я́заний буде на короткий час. І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, — і суд їм був да́ний, — і душі стятих за сві́дчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звіри́ні, ані о́бразові її, і не прийняли́ знаме́на на чо́ла свої та на руку свою. І вони ожили́, і царювали з Христом тисячу ро́ків. А інші померлі не ожили́, аж поки не скі́нчиться тисяча ро́ків. Це перше воскресі́ння. Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресі́нні! Над ними друга смерть не матиме вла́ди, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу ро́ків. Коли ж скінчиться тисяча ро́ків, сатана́ буде ви́пущений із в'язниці своєї. І ви́йде він зво́дити наро́ди, що вони на чотирьох края́х землі, Ґо́ґа й Маґо́ґа, щоб зібрати їх до бо́ю, а число їхнє — як мо́рський пісок. І вийшли вони на ширину́ землі, і оточи́ли та́бір святих та улю́блене місто. І зійшов огонь з неба, — і пожер їх. А диявол, що зво́див їх, був укинений в озеро огняне́ та сірча́не, де звіри́на й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки́. І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшло́ся. І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорну́лися книги, і розгорнулась інша книга, — то книга життя. І су́джено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. І дало́ море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, — і су́джено їх згідно з їхніми вчинками. Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне́. Це друга смерть, — озеро огняне́. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той уки́нений буде в озеро огняне́.

Second Reading

2 Thessalonians 3:14-18

Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, заува́жте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений. Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата. А Сам Госпо́дь миру нехай за́вжди дасть вам мир усяким способом. Госпо́дь з вами всіма́! Привіт вам моєю рукою Павловою, — це править за знака в усякім листі. Так пишу́ я. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма́! Амі́нь.

Gospel

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!

Evening Prayer — Second Lesson

Titus 1

Павло́, раб Божий, а апо́стол Ісуса Христа, по вірі ви́браних Божих і пізна́нні правди, що за благоче́стям, в надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необма́нливий Бог, і ча́су свого з'явив Слово Своє в пропові́данні, що дору́чене було мені з наказу Спасителя нашого Бога, — до Тита, щирого сина за спільною ві́рою: благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! Я для того тебе полиши́в був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настанови́в по містах, як тобі я звелів, — коли хто бездога́нний, муж єдиної дружи́ни, має вірних дітей, недокорених за блуд або неслухня́ність. Бо єпи́скоп мусить бути бездоганний, як Божий доморя́дник, не самолюбний, не гнівли́вий, не п'яни́ця, не заводія́ка, не кори́сливий, але гостинний до при́ходнів, добролюбець, поміркований, справедливий, побожний, стри́маний, що трима́ється вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних. Багато бо є неслухня́них, марносло́вців, зводників, особливо ж з обрізаних, — їм треба уста́ затуляти: вони ці́лі доми баламу́тять, навчаючи, чого не належить, для зиску брудно́го. Сказав один з них, їхній власний пророк: „Крітяни за́вжди брехливі, люті звірі, черева́ні ліниві“! Це свідоцтво правдиве. Ради цієї причини докоряй їм суворо, щоб у вірі здорові були́, і на юдейські байки́ не вважали, ані на нака́зи людей, що від правди відверта́ються. Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечи́стилися і розум їхній, і сумління. Вони тве́рдять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі́ й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні.

Gospel

John 11:1-27

Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.

Gospel

Matthew 12:46-50

Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“

Gospel

John 1

На початку було Слово, а Слово в Бога було́, і Бог було Слово. Воно в Бога було на поча́тку. Усе через Нього повста́ло, і ніщо, що повста́ло, не повстало без Ньо́го. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у те́мряві світить, і те́мрява не обгорну́ла його. Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван. Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну люди́ну, що прихо́дить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло́, — та свої відцура́лись Його. А всім, що Його прийняли́, їм вла́ду дало́ дітьми́ Божими стати, тим, що вірять у Йме́ння Його, що не з крови, ані з пожадли́вости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебува́ло між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Одноро́дженого від Отця. Іван сві́дчить про Нього, і кликав, говорячи: „Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я“. А з Його повноти́ ми оде́ржали всі, — а то благода́ть на благода́ть. Зако́н бо через Мойсея був да́ний, а благода́ть та правда з'явилися через Ісуса Христа. Ніхто Бога ніко́ли не бачив, — Одноро́джений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був. А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“ І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“. І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“ Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“ Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“. Посланці ж із фарисеїв були́. І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“ Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“. Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван. Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: „Оце А́гнець Божий, що на Се́бе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його́; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився“. І сві́дчив Іван, промовляючи: „Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: „Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, — це Той, Хто христитиме Духом Святим“. І я бачив, і засві́дчив, що Він — Божий Син!“ Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“ І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“ Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра. Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“. І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“. Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: „Іди за Мною!“ А Пилип із Віфсаїди похо́див, із міста Андрія й Петра. Пилип Натанаї́ла знахо́дить та й каже йому: „Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Зако́ні й Пророки, — Ісуса, сина Йо́сипового, із Назаре́ту“. І сказав йому Натанаї́л: „Та хіба ж може бути з Назаре́ту що добре?“ Пилип йому каже: „Прийди та побач“. Ісус, угледівши Натанаїла, що до Нього Йде, говорить про нього: „Ото справді ізра́їльтянин, що немає в нім пі́дступу!“ Говорить Йому Натанаїл: „Звідки знаєш мене?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти“. Відповів Йому Натанаїл: „Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлі́в!“ Ісус відповів і до нього сказав: „Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!“ І Він каже йому: „Поправді, поправді кажу́ вам: Відтепе́р ви побачите небо відкрите та анголів Божих, що на Лю́дського Сина підіймаються та спускаються“.