Today's Readings

First Reading

2 Corinthians 11:22-33

Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я! Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного, тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській; у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́. Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́. Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — а Він благослове́нний навіки, — що я не говорю́ неправди. У Дама́ску намі́сник царя Аре́ти стеріг місто Дама́ск, щоб схопи́ти мене. але́ по мурі мене спу́щено в коші́ віко́нцем, — і я з рук його втік!

First Reading

Jeremiah 33

І було Єремії Господнє слово вдру́ге, коли він ще за́мкнений був на подвір'ї в'язни́ці, говорячи: „Так говорить Господь, що чинить оце, Господь, що вформо́вує це, щоб поставити міцно оце, — Господь Його Йме́ння: Покли́куй до Мене — і тобі відпові́м, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш! Бо так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про доми́ цього міста й про доми́ царів Юди, що їх поруйновано на оборо́нні вали́, — приходять вони воювати з халдеями, щоб доми́ понапо́внювати лю́дськими тру́пами, що вра́зив Я гнівом Своїм та люттю Своєю, і сховав Я від міста оцього обличчя Своє за все їхнє зло: Ось Я йому ви́рощу шкурку на рані, й дам ліки, та їх уздоро́влю, і відкрию багатство споко́ю та правди для них! І Я поверну́ долю Юди, і долю Ізраїля, і їх розбудую, немов напоча́тку. І очищу Я їх з їхньої провини всілякої, що нагріши́ли Мені, і проба́чу всі їхні провини, яки́ми нагрішили Мені, та відпа́ли від Мене. І Єрусалим Мені стане за радісне йме́ння, за хвалу́ та пишно́ту всім лю́дям землі, що почують про все те добро́, що зробив Я для них! І вони полякаються та затремтя́ть через все те добро та ввесь спо́кій, який Я для нього вчинив! Так говорить Господь: Ще буде почутий на місці оцьо́му, — про яке ви говорите: „Воно поруйноване, так що немає люди́ни й немає скотини“, — у містах Юди й на вулицях Єрусалиму, спусто́шених так, що немає люди́ни, й немає мешка́нця, й немає скотини, — радісний голос та голос веселий, голос молодого та голос молодої, голос тих, що говорять: „Хваліть Господа Саваота, бо добрий Господь, бо навіки Його́ милосердя!“ що жертву хвали́ до Господнього дому приносять, бо Я поверну́ долю Кра́ю цього, як було напоча́тку, говорить Господь! Так говорить Господь Саваот: Ще буде на місці оцьо́му спусто́шеному, що немає нічого воно від люди́ни та аж до скотини, та по містах його всіх — ще буде пасо́висько для пастухів, куди приведу́ть вони че́реду на відпочи́нок! У містах у горі́шніх, у містах до́лішніх, і в півде́нних містах, і в Веніяминовому кра́ї, і в околицях Єрусалиму, і в містах Юдиних ще прохо́дитиме череда через руки рахуючого, говорить Господь! Ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і Я ви́повню добре те слово, що Я провіща́в про Ізраїлів дім і про дім Юдин: тими дня́ми та ча́су того́ Я Давидові зрощу́ Пагінця́ справедливости, — Він буде чини́ти на землі правосуддя та правду! Юда буде спасе́ний в тих днях, а Єрусалим буде жити безпечно, і його будуть кликати так: „Господь — наша правда!“ Бо так промовляє Господь: Нема перево́ду Давидовим му́жам, що мають сидіти на троні дому Ізраїлевого, і нема перево́ду в Левитів — священиків перед обличчям Моїм тому му́жеві, що буде прино́сити цілопа́лення, і спалювати хлібну жертву, і прино́сити жертву всі дні!“ І було слово Господа до Єремії таке: „Так говорить Господь: Якщо знищите ви заповіта Мого щодо дня та Мого заповіта щодо ночі, щоб не було́ дня та ночі в їхньому ча́сі, то знищений буде також заповіт Мій з Давидом, рабом Моїм, щоб він сина не мав, який не царював би на троні його, і з Левитами-священиками, слугами Моїми! І як незчисле́нні ті зо́рі небесні, а мо́рський пісок незміре́нний, так помно́жу насіння Давида, Мого раба, та Левитів, що служать Мені!“ І було слово Господа до Єремії таке: „Хіба ж ти не завва́жив, як наро́д цей казав був, говорячи: „Оби́два ті ро́ди, яких Господь вибрав, відкинув Він їх?“ І наро́дом Моїм вони не́хтують, наче б не був він уже перед ними наро́дом. Так говорить Господь: Якщо заповіта Мого щодо дня та щодо ночі нема, якщо Я уставів для неба й землі не поклав, то відки́ну й насіння Якова та раба Мого Давида, щоб не брати володарі́в із насіння його для насіння Авраама, Ісака та Якова. Та не буде того, — бо верну́ їхню долю, й помилую їх!“

First Reading

Daniel 1:1-21

За третього року царюва́ння Йояки́ма, Юдиного царя, прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, до Єрусалиму, та й обліг його́. І дав Госпо́дь в його руку Йояки́ма, Юдиного царя, та частину по́суду Божого дому, і він відправив їх до кра́ю вавилонського, до дому свого бога, а по́суд відправив до скарбни́чного дому свого бога. І сказав цар до Ашпеназа, начальника його е́внухів, щоб приве́сти з Ізраїлевих синів, і з царсько́го, і з шляхе́тського роду, юнакі́в, що нема в них жодної ва́ди, і вони вродли́вого ви́гляду та розумні в усякій мудрості, і здібні до знання́, і розуміють науку, і щоб у них була́ мото́рність служи́ти в царсько́му пала́ці, і щоб навчати їх книг та мови халдеїв. І призна́чив їм цар щоденну пожи́ву, з царсько́ї ї́жі та з вина, що сам його пив, а на їхнє вихова́ння — три роки, а по закі́нченні їх стануть вони перед царськи́м обличчям. І були́ серед них з Юдиних синів Даниїл, Ана́нія, Мисаї́л та Аза́рія. А нача́льник е́внухів дав їм інші імена́, і дав Даниїлові ім'я́ Валтаса́р, а Ананії — Шадра́х, а Мисаїлові — Меша́х, а Азарії — Авед-Не́ґо. І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверни́ться ї́жею царя та питво́м, що той сам його пив, і просив від начальника е́внухів, щоб не оскверни́тися. І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником е́внухів. І сказав начальник е́внухів до Даниїла: „Боюсь я свого пана царя, бо він ви́значив вашу ї́жу та ваше питво́. Бо коли б він побачив ваше обличчя худішим, ніж у тих юнакі́в, що вашого віку, то ви зробите мою голову винуватою перед царем“. І сказав Даниїл до старшо́го, якого начальник е́внухів призна́чив над Даниїлом, Ананією, Мисаїлом та Азарією: „Ви́пробуй но своїх рабів десять день, і нехай дають нам із ярини́, — і ми бу́демо їсти, та воду — і бу́демо пити. І нехай з'я́вляться перед тобою наші обличчя та обличчя тих юнакі́в, що їдять царську́ їжу, — і згідно з тим, що побачиш, зроби зо своїми рабами“. І той послухався їх у цьому, і випробо́вував їх десять день. А по десяти днях їхній вигляд ви́явився кращим, і вони були здорові́ші на тілі, аніж усі ті юнаки́, що їли царську́ ї́жу. І цей старший відно́сив їхню їжу та вино їхнього пиття́, а давав їм ярину́. А ці че́тверо юнакі́в, — дав їм Бог пізна́ння та розумі́ння в кожній книжці та мудрості, а Даниїл розумівся на всякому виді́нні та снах. А на кінець тих днів, коли цар сказав приве́сти їх, то начальник е́внухів привів їх перед обличчя Навуходоно́сорове. І цар розмовляв з ними, і зо всіх них жоден не був зна́йдений таким, як Даниїл, Ана́нія, Мисаї́л та Аза́рія. І вони ставали перед царськи́м обличчям. А всяку справу мудрости та розуму, що шукав від них цар, то він знайшов їх уде́сятеро мудрішими від усіх чарівникі́в та заклиначі́в, що були́ в усьому його царстві. І був Даниїл там аж до першого року царя Кі́ра.

Morning Prayer — First Lesson

Jeremiah 50

Слово, що Госпо́дь говорив на Вавило́н, на землю халде́їв через пророка Єремію: „Звістіть між наро́дами й розголосі́ть, підійміте прапора та розголосіть, не затайте, скажіть: Здобутий уже Вавило́н, засоро́млений Бел, зламаний Меродах, бовва́ни його посоро́млені, порозби́вані всі його бо́жища! Бо на нього із пі́вночі вийшов наро́д, що обе́рне в спусто́шення землю його, і не буде мешка́нця у нім: від люди́ни та аж до скотини, усі помандрують та пі́дуть! За тих днів і того ча́су, — говорить Господь, — поприхо́дять сини Ізраїлеві, ра́зом вони й сини Юди, — усе пла́чучи, будуть ходити та Господа, Бога свого шукати. Вони будуть питати про Сіона, куди їхні обличчя пове́рнені, — щоб прийти й прилучитись до Господа вічним заповітом, який не забу́деться! Мій наро́д — це отара загинула: па́стирі їхні вчинили блудя́чими їх, їх загнали на го́ри, й ходили вони від гори до підгі́р'я, забули про ложе своє. Усі, що знахо́дили їх, жерли їх, і противники їхні говорили: „Не зави́нимо за те, бо вони прогріши́лися Господу, Пасо́виську правди й надії батькі́в їхніх, — Господе́ві“. Біжіть з Вавило́ну, і вихо́дьте із кра́ю халдеїв, і будьте, як козля́та ті перед ота́рою! Бо ось Я позбу́джую, і на Вавило́н наведу́ збір великих наро́дів з півні́чного кра́ю, і вони проти нього шику́ються, — звідти здобу́тий він бу́де! Його стрі́ли, мов ли́цар, якому щасти́ть, — не верта́ються да́рмо, і здо́биччю стане Халде́я, — наси́тяться всі, хто пусто́шить її, промовляє Господь. Бо радієте ви, бо втішаєтесь ви, що спа́дщину Мою розграбо́вуєте, бо ви скачете, мов те теля по траві, та ірже́те, немов румаки́. Збенте́жилася ваша мати занадто, застидалась роди́телька ваша. Оце для наро́дів кінець: пустиня, сухо́земля й степ! Від Господнього гніву вона незаме́шкана буде та стане спусто́шенням уся. Кожен, хто буде прохо́дити повз Вавило́н, остовпі́є й засви́ще, як побачить усі ці пора́зи його! Ушику́йтеся на Вавилон навкруги́, всі, хто лука натя́гує! Стріляйте на нього, стріли́ не шкоду́йте, бо він Господе́ві згрішив! Здійміть крик проти нього навко́ло! Він дав руку піддатись, стовпи́ його впали, зруйновані мури його, бо це помста Господня. Помстіться над ним: як зробив він — зробіть так йому́! Повигублюйте і сівача́ з Вавилону, і того, хто хапа́є серпа́ в часі жнив! Через меч переслі́дника ве́рнуться всі до наро́ду свого́, і кожен до краю свого втече́. Ізраїль — вівця́ розпоро́шена, що ле́ви погнали її: перший жер його цар асирі́йський, а останній — цей Навуходоно́сор, цар вавилонський, розтро́щив йому кості. Тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я покараю царя вавилонського й землю його, як Я покарав був царя асирійського. І верну́ Я Ізраїля на пасови́сько його, і він па́стися буде на Кармелі й Башані, і на горі на Єфремовій та на Ґілеаді душа його си́тою буде. За тих днів й того ча́су — говорить Господь — будуть шукати провину Ізраїлеву, та не буде її, і про́гріхи Юди, одначе не зна́йдені будуть вони, бо проба́чу тому, кого Я позоста́влю! На край „Чва́рів подвійних“, — на нього піди й на мешка́нців „Пока́рання“! Поруйнуй і прокля́ттям вчини все за ними, — говорить Господь, — і зроби так усе, як тобі наказа́в! Гуркіт бо́ю в кра́ю та велике спусто́шення! Як побитий й пола́маний мо́лот всієї землі! Яким жахом зробивсь Вавилон для наро́дів! Я па́стку поставив на тебе, і схо́плений ти, Вавило́не, хоча ти й не знав! Ти зна́йдений й схо́плений був, бо ставав ти на прю проти Господа! Господь відчинив Своє схо́вище, і вийняв ізвідти знаря́ддя гніву Свого, це бо зайня́ття для Господа, Бога Саваота в халдейському кра́ї. Ідіть ви на нього із кра́ю землі, відчиніть його клуні, порозкладайте його, як снопи́, і вчиніте закля́ттям його, — хай не буде йому позоста́лого! Його всіх волів повбива́йте, — хай пі́дуть вони на зарі́з! Горе їм, бо настав їхній день, час наві́щення їх! Голос тих, що втікають і рятуються із вавилонського кра́ю, щоб звістити на Сіоні про по́мсту Господа, нашого Бога, про по́мсту за храма Його. Скличте на Вавилона стрільці́в, усіх, хто лука натя́гує, та́бором станьте при ньому навко́ло, — нехай йому вте́чі не бу́де! Відплаті́те йому згідно з чи́ном його, як зробив він — зробіть так йому́, бо гордим він став проти Господа, проти Святого Ізраїлевого! Тому то його юнаки́ всі поляжуть на пло́щах його, а військо́ві його того дня всі погинуть, говорить Господь. Ось Я проти тебе, о пи́хо, — говорить Господь, Бог Саваот, — бо день твій прийшов, час тебе покарати! І спіткне́ться пиха й упаде́, і не буде того, хто б підні́с її. І огонь по містах його Я запалю́, — і він пожере́ всі довкі́лля його. Так говорить Господь Савао́т: Сини Ізраїлеві й сини Юдині — ра́зом ути́скувані, і всі, що в поло́н їх забрали, тримають їх міцно, не хочуть їх ви́пустити. Але Викупи́тель їх сильний, Господь Саваот — Йому Йме́ння! Він конче розсудить їхню справу, щоб землю вспоко́їти, а вавилонських мешка́нців стриво́жити. Меч на халдеїв, — говорить Господь, — і на мешка́нців Вавилону, і на князі́в його, і на його мудреці́в! Меч на ворожби́тів — і безглу́здими стануть, меч на лица́рство його — і вони полякаються! Меч на ко́ні його й на його колесни́ці, та на всю мішани́ну наро́дів, яка серед нього, — і стануть вони як жінки́! Меч на ска́рби його — й пограбо́вані будуть! Посу́ха на во́ди його, — й вони повисиха́ють, бо це край божкі́в, і шаліють вони від бовва́нів. Тому зві́рі пусти́нні там будуть сидіти з шака́лами, і стру́сі бу́дуть у ньому сидіти, і не бу́де засе́лений він вже навіки, і не буде заме́шканий він з роду в рід. Як Содо́м та Гомо́рру й сусідів її Бог був поруйнував, — говорить Господь, — так ніхто там не буде сидіти, і не буде в нім ме́шкати чужи́нцем син лю́дський! Ось із пі́вночі при́йде наро́д, і люд великий, і числе́нні царі, — вони збу́джені будуть із кі́нців землі: Лук та ра́тище міцно тримають, жорсто́кі вони й милосердя не мають, — їхній голос, як море реве́, вони їдуть на ко́нях, — на тебе вони вшикува́лись, як муж на війну, вавилонськая до́чко! Почув цар вавилонський відо́мість про них, — й опусти́лися ру́ки йому́, обхопи́в його страх і тремті́ння, немов породі́ллю! Ось підіймається він, немов лев, із темного лісу Йорда́ну на во́дяні луки, і Я вмент зроблю́, що він побіжить геть від них, а хто ви́браний буде, того Я поставлю над ними! Бо хто є подібний Мені, і хто покличе Мене перед суд, і хто па́стир такий, що перед обличчям Моїм він усто́їть? Тому то послухайте за́дум Господній, що на Вавилон Він заду́мав, і думки́ Його ті, що на землю халдейську зами́слив: Поправді кажу вам, — найменших з отари потя́гнуть, і попусто́шать пасо́висько їхнє при них! Від ро́зголосу про взятття́ Вавилону земля задрижи́ть, і почується крик між наро́дами!

Epistle

1 Corinthians 15:1-10

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.

First Reading

Ecclesiastes 11

Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов зна́йдеш його. Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі. Коли́ перепо́вняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли дереви́на на пі́вдень впаде́ чи на пі́вніч, зали́шитьсяна місці, куди дереви́на впаде́. Хто вважає на вітер, не буде той сі́яти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати. Як не ві́даєш ти, яка то путь вітру, як кості зроста́ють в утро́бі вагі́тної, так не ві́даєш ти чину Бога, що робить усе. Сій ра́нком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре ви́йде на краще тобі, — оце чи оте, чи обо́є одна́ково добрі. І світло солодке, і добре оча́м сонце бачити, і коли б люди́на жила́ й довгі роки́, хай за всіх їх вона ті́шиться, і хай пам'ятає дні те́мряви, бо їх бу́де багато, — усе, що надійде, марно́та! Ті́шся, юначе, своїм молоде́цтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодо́щів твоїх! І ходи ти доро́гами серця свого й виді́нням оче́й своїх, але знай, що за все це впрова́дить тебе Бог до су́ду! Тому́ жени смуток від серця свого́, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дити́нство, і рання життє́ва зоря́ — то марно́та!

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 9

А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи́ у Дама́ск синагогам, щоб, коли зна́йде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й приве́сти до Єрусалиму. А коли він ішов й наближа́вся до Дамаску, то ось нагло ося́яло світло із неба його, а він повали́вся на землю, і голос почув, що йому говорив: „Са́вле, Са́вле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“ А він запитав: „Хто Ти, Пане?“ А Той: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! “ А він, затрусившися та налякавшися, каже: „Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?“ А до нього Господь: „Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що́ маєш робити!“ А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та ніко́го не бачили. Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплю́щені мав, ніко́го не бачив... І за руку його повели́ й привели́ до Дамаску. І три дні невидю́щий він був, і не їв, і не пив. А в Дама́ску був учень один, на йме́ння Ана́ній. І Господь у видінні промовив до нього: „ Ана́нію!“ А він відказав: „Ось я, Господи!“ Господь же до нього: „Устань, і піди на вулицю, що Про́стою зветься, і пошукай в домі Юдовім Са́вла на йме́ння, тарся́нина, ось бо він мо́литься, і мужа в видінні він бачив, на йме́ння Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видю́щий“. Відповів же Ана́ній: „Чув я, Господи, від багатьох про цього́ чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має вла́ду від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кли́че Ім'я́ Твоє“. І промовив до нього Господь: „Іди, бо для Мене — посу́дина ви́брана він, щоб носити Ім'я́ Моє перед наро́дами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу́ йому, скільки має він витерпіти за Ім'я́ Моє“. І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: „Са́вле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видю́щий, і напо́внився Духа Святого!“ І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска́, і зараз видю́щий він став... І, вставши, охристився, і, прийнявши поживу, на силах зміцнів. І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він — Божий Син, І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: „Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визна́вців оцього Ім'я́, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й приве́сти до первосвящеників?“ А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удово́днюючи, що Той — то Христос. А як ча́су минуло доволі, юдеї змовилися його вбити, та Са́влові стала відо́ма їхня змова. А вони день і ніч чатува́ли в воро́тях, щоб убити його. Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші́. А коли він до Єрусалиму прибув, то силкува́вся пристати до учнів, та його всі ляка́лися, не вірячи, що він учень. Варнава тоді взяв його та й привів до апо́столів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміли́во навчав у Дамаску в Ісусове Йме́ння. І він із ними входив і вихо́див до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я́ Господа. Він також розмовляв й сперечався з огре́ченими, а вони намагалися вбити його. Тому браття, довідавшися, відвели́ його до Кесарі́ї, і до Та́рсу його відіслали. А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарі́ї мала мир, будуючись і ходячи в стра́сі Господньому, і сповня́лася втіхою Духа Святого. І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що ме́шкали в Лі́дді. Знайшов же він там чоловіка одно́го, на йме́ння Ене́й, що на ліжку лежав вісім років, — він розсла́блений був. І промовив до нього Петро: „Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели́ собі сам!“ І той зараз устав. І його оглядали усі, хто мешкав у Лі́дді й Саро́ні, які навернулися до Господа. А в Йоппі́ї була одна у́чениця, на ймення Таві́та , що в перекладі Са́рною зветься. Вона повна була добрих вчинків та ми́лостині, що чинила. І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й покла́ли в го́рниці. А що Лі́дда лежить недалеко Йоппі́ї, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох му́жів, що благали: „Не гайся прибути до нас!“ І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в го́рницю. І обступили його всі вдови́ці, плачучи та показуючи йому су́кні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була́. Петро ж із кімна́ти всіх ви́провадив, і, ставши навко́лішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: „Тавіто, вставай!“ А вона свої очі розплю́щила, і сіла, уздрівши Петра. Він же руку подав їй, і підвів її, і закли́кав святих і вдовиць, та й поставив живою її. А це стало відо́ме по ці́лій Йоппі́ї, і багато-хто в Господа ввірували. І сталось, що він багато днів пробув у Йоппі́ї, в одно́го гарбарника Си́мона.

Responsorial Psalm

Psalm 50

Gospel

Mark 7:31-37

І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“

Responsorial Psalm

Psalm 63

Responsorial Psalm

Psalm 73

Responsorial Psalm

Psalm 72

Evening Prayer — First Lesson

Jeremiah 51

Так говорить Господь: Ось Я бурю збуджу́ на ото́й Вавилон та на ме́шканців „серця повста́нців на Мене“. І на Вавилон Я пошлю віяча́, і розвіють його, і ви́порожнять його край, бо ото́чать його у день зла. Нехай лука свого напина́є стрілець проти того, хто й собі напина́є, проти того, хто своїм па́нцерем чва́ниться! І не змилуйтеся над його юнака́ми, закля́ттям учиніть усе ві́йсько його! І попа́дають вбиті в халдейському кра́ї, і попроби́вані на його вулицях. Бо Ізраїль та Юда — не вдіве́ць він по Бозі своєму, по Господу Саваоту, та напо́внився край їхній гріхом проти Святого Ізраїлевого. Утікайте з-серед Вавилону, і кожен урято́вуйте душу свою! За провину його не погиньте, бо це Господе́ві час по́мсти, — Він дасть відповідну заплату йому! Вавилон у Господній руці — золотая це чаша, що всю землю напо́ювала: наро́ди впивались вином тим його, тому́ пошаліли наро́ди! Несподівано впав Вавилон і зруйнований він! Візьміте бальза́му для бо́лю його, — може буде загоєний він! Вавилон лікували, та він не був ви́лікуваний, — поки́ньте його, і пі́демо кожен до кра́ю свого, бо при́суд його досягнув до небес, і дійшов аж до хмар! Вивів Господь справедливості наші, — прийдіть, і розповімо́ на Сіоні про чин оцей Господа, нашого Бога! Ви́гостріть стрі́ли, візьміте щити́! Збудив Господь духа мідійських царів, бо на Вавилон Його за́дум, — понищити його, бо це по́мста Господня, по́мста за храма Його! Проти мурів Вавилону підіймі́те прапора, сторо́жу зміцніть, сторожі́в порозставляйте, і ча́ти поставте, бо Господь і заду́мав, і зробив, що Він говорив був на ме́шканців Вавилону. О ти, що живеш над великими во́дами, що маєш скарбів багате́нно, — кінець твій прийшов, міра твоєї захла́нности! Господь Саваот присягав був душею Своєю: наповню людьми́ тебе, мов сарано́ю, і на тебе вони крик військо́вий піді́ймуть! Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселе́нну, і небо розтя́г Своїм розумом. Як голос Його забрини́ть, у небеса́х шумлять во́ди, а коли підійма́є Він хмари із кра́ю землі, коли із дощем чинить бли́скавки та випрова́джує вітер зо схо́вищ Своїх, тоді кожна люди́на в знанні́ тумані́є, усяк золота́р посоро́млений через бовва́на, бо ві́длив його — це неправда, і немає в них духа! Марно́та вони, вони праця на сміх, — в час наві́щення їх вони згинуть! Не така, як оці, частка Яковова, бо все це́ Він створи́в, і Ізраїль — племе́но спа́дщини Його, Господь Саваот Йому Йме́ння! Ти Мій мо́лот, знаря́ддя військо́ве, — тобою поб'ю́ Я наро́ди, і тобою Я ви́гублю ца́рства! І тобою поб'ю́ Я коня́ й верхівця́, і тобою поб'ю́ колесни́цю й її візника́! І тобою поб'ю́ чоловіка та жінку, старо́го та хло́пця тобою поб'ю́, і тобою поб'ю́ юнака́ та дівчи́ну! І тобою поб'ю́ пастуха́ й його ста́до, і тобою поб'ю́ селяни́на та за́пряг його, і тобою поб'ю́ Я намі́сників та їхніх засту́пників! І Я відплачу́ Вавилонові і всім мешка́нцям халде́їв усе їхнє зло, що зробили в Сіоні на ваших оча́х, промовляє Госпо́дь! Оце Я на тебе, о го́ро ти згу́бна, — говорить Госпо́дь, — що всю зе́млю ти гу́биш! І руку Свою простягну́ над тобою, і зо скель тебе скину, і зроблю́ горою горючою! І не братимуть з тебе нарі́жного ка́меня, ані ка́меня на підва́лини, бо спусто́шенням вічним ти станеш, говорить Госпо́дь. Підіймі́те прапор на землі, засурмі́ть у сурму́ між наро́дами, приготу́йте наро́ди на бій проти ньо́го, покличте на нього ца́рства Арарату, Мінні та Ашкеназу, призначте гетьма́на над ними, ко́ней спровадьте, немов ту шорстку́ сарану́! Приготу́йте на бій проти нього наро́ди, царів Мідії, намі́сників її та всіх її засту́пників, та ввесь край панува́ння її! І затрясла́ся земля, і ко́рчитись стала від бо́лю, бо здійсни́лися за́думи Господа на Вавило́н, щоб край вавилонський вчинити жахли́вим спусто́шенням та без мешка́нця. Силачі́ вавилонські воювати перестали, — у тверди́нях осілись, загинула вся їхня сила, зробились, неначе жінки́, осе́лі його попідпа́лювані, його за́суви зла́мані. Бігу́н бігуно́ві назу́стріч біжить, а по́сол назу́стріч посло́ві, щоб звісти́ти царю вавилонському, що з кінця́ до кінця́ взяте місто його, і бро́ди захо́плені, і форте́ці огнем попали́ли, вояки перестра́шені. Бо так промовляє Госпо́дь Саваот, Бог Ізраїлів: Дочка́ вавилонська — мов тік в час топта́ння його: іще трохи — й настане для неї час жнив! Поже́р мене й стер мене Навуходоно́сор, цар вавилонський, поставив мене, як той по́суд поро́жній, ковтну́в він мене́, немов змій, моїми розко́шами спо́внив свого живота, ви́пхнув мене... Насилля моє й моє тіло — на Вавило́н, говорить мешка́нка Сіону, кров же моя — на мешка́нців халдеїв, говорить Єрусали́м! Тому так промовляє Господь: Оце Я змага́юсь за справу твою, і помщу́ твою по́мсту, і ви́сушу море його, і джерело́ його ви́сушу. І стане руїною цей Вавило́н, мешка́нням шака́лів, страхі́ттям та по́сміхом, — і в ньому мешка́нця не буде! Заревуть вони ра́зом, немов левчуки́, загарча́ть, немов ті левеня́та. Як вони порозпа́люються, то зроблю́ їм бенке́та та їх упою́, щоб раділи й заснули сном вічним, — і вже не пробу́дяться, каже Господь! Поспускаю Я їх, мов овець до зарі́зу, немов барані́в із козла́ми. Як здобутий Шеша́х, і як схо́плена слава всієї землі! Яким ось зробивсь Вавило́н посе́ред наро́дів! На Вавилон вийшло море, і вкрився він бе́зліччю хвиль тих його. Міста його стануть спусто́шенням, краєм пустині та сте́пу, тим краєм, що в ньому сидіти не буде ніяка люди́на, і не буде ходи́ти по ньому син лю́дський! І Я навіщу́ Бела в Вавило́ні, і ви́тягну з уст його те, що він був ковтну́в, і вже наро́ди до нього не будуть пливсти́, немов ріки, і мур вавило́нський впаде́! Мій наро́де, виходьте із нього й рятуйте від лютости гніву Господнього душу свою! І щоб серце ваше не сла́бло, а ви не зляка́лися вістки, почу́тої в кра́ї, бо при́йде цього ро́ку ця звістка, а потім того ро́ку та звістка, і буде наси́лля в краю́, і повстане пану́ючий проти пану́ючого. Тому то ось дні настаю́ть, і навіщу́ Я божкі́в Вавилону, і ввесь його край посоро́млений буде, і всі його вбиті попа́дають в ньо́му! І над Вавилоном співа́тимуть небо й земля, і все, що є в них, бо на нього прихо́дять спусто́шники з пі́вночі, каже Госпо́дь. Вавилон мусить упа́сти за вбитих Ізраїлевих, як за Вавилон впали вбиті всієї землі. Хто втік від меча́, — ідіть, не ставайте! Пам'ятайте й зда́лека про Господа, а Єрусалим нехай буде на вашому серці! Застидалися ми, як почули цю га́ньбу, сором покрив нам обличчя, бо чужи́нці прийшли у святиню Господнього дому. Тому то ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і бовва́нів його навіщу́, і буде стогна́ти пора́нений по всім кра́ї його! Коли б Вавилон аж до неба підні́сся, і коли б уміцни́в свою силу він на височині, то все таки при́йдуть від Мене до нього спусто́шники, каже Господь! Чується крик з Вавилону, і велике пони́щення з кра́ю халдеїв, бо пусто́шить Господь Вавило́на і галас великий приглу́шує в ньому, і шумлять їхні хвилі, як во́ди великі, і розляга́ється гу́ркіт їхнього голосу. Бо при́йде спусто́шник на нього, на Вавилон, і схо́плене буде лица́рство його, їхній лук полама́ється, бож Бог відпла́ти — Госпо́дь, Він напевно заплатить! І впою́ його зве́рхників та мудреці́в його, намісників його та заступників його, і його ли́царів, — і сном вічним заснуть, і не збу́дяться, каже Цар, Господь Саваот Йому Йме́ння. Так говорить Господь Саваот: Товстий му́р вавилонський аж до основ буде зни́щений, і брами високі його огнем будуть спа́лені, — і мучились да́рмо наро́ди, і для огню мордува́лись племе́на!“ Слово, яке пророк Єремія наказав був Сераї, сину Нерійї, сина Махсеїного, коли він ішов з Седекією, Юдиним царем, до Вавилону, за четвертого року царюва́ння його. А Сера́я був головним царськи́м посте́льником. І написав Єремія все те лихо, що при́йде на Вавилон, до однієї книги, усі ті слова́, що написані на Вавилон. І сказав Єремія до Сераї: „Як при́йдеш ти до Вавилону, то гляди, прочитай усі ці слова́. І скажи: Господи, Ти провіща́в на це місце, щоб вигубити його так, що не буде в ньому ме́шканця від люди́ни й аж до скоти́ни, бо буде воно спусто́шенням вічним. І станеться, як ти скінчи́ш читати цю книгу, прив'яжеш до неї каменя, і кинеш її до сере́дини Ефрату, та й скажеш: Так потоне Вавилон, і не встане через те лихо, що Я на нього наведу́, — і вони попому́чаться!“ Аж досі — слова Єремієні.

Second Reading

I Corinthians 11

Будьте наслідувачами мене, як і я Христа! Похваляю ж вас, браття, що ви все моє пам'ятаєте, і захо́вуєте так переда́ння, як я вам передав. Хо́чу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог. Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, — осоромлює він свою го́лову. І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою го́лову, бо це є те саме, як була́ б вона виголена. Бо коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стри́гтися чи голитися, нехай покривається! Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікові слава. Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка, не ство́рений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. Тому жінка повина мати на голові знака вла́ди над нею, ради анголів. Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все — від Бога. Поміркуйте самі між собою, чи присто́йне воно, щоб жінка молилася Богові непокрита? Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає воло́сся, то безчестя для нього? Коли ж жінка ко́су запускає, — це слава для неї, бо замість покрива́ла да́на коса́ їй. Коли ж хто сперечатися хоче, — ми такого звича́ю не маємо, ані Церкви́ Божі. Пропонуючи це вам, я не хвалю́, що збираєтесь ви не на ліпше, а на гірше. Бо найперше, я чую, що як схо́дитесь ви на збо́ри, то між вами бувають поді́лення, у що почасти я й вірю. Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені. А далі, коли ви збираєтесь ра́зом, то не на те, щоб їсти Господню Вече́рю. Бо кожен спішить з'їсти власну вече́рю, і один голодує, а другий впивається. Хіба ж ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Чи ви зневажаєте Божу Церкву, і осоромлюєте немаю́чих? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю́ вас? Не похвалю́! Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як ви́даний був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: „Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас лома́ється. Це робіть на спомин про Мене!“ Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: „Ця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки бу́дете пити, на спомин про Мене!“ Бо кожного ра́зу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, — смерть Господню звіщаєте, аж доки Він при́йде. Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, — буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же люди́на випробо́вує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негі́дно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто засну́ли. Бо коли б ми самі судили себе, то засу́джені ми не були́ б. Та засу́джені від Господа, караємося, щоб нас не засу́джено з світом. Ось тому́, мої браття, схо́дячись на поживу, чека́йте один о́дного. А коли хто голодний, нехай вдома він їсть, щоб не схо́дилися ви на о́суд. А про інше, як прийду́, заряджу́.

Second Reading

II Timothy 1

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, за обі́тницею життя, що в Христі Ісусі, до Тимофія, сина улю́бленого: благода́ть, милість, мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Господа нашого! Дякую Богові, Якому служу́ від предків чистим сумлінням, що тебе пам'ятаю я за́вжди в молитвах своїх день і ніч. Я бажаю побачити тебе, пам'ята́ючи сльо́зи твої, щоб напо́внитись радістю. Я приво́джу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була́ осели́лася в бабі твоїй Лоі́ді та в твоїй матері Евні́кії; певен же я, що й у тобі вона осели́лась. З цієї причини я нагадую тобі, щоб ти розгрівав Божого дара, який у тобі через покла́дання рук моїх. Бо не дав нам Бог духа стра́ху, але сили, і любови, і здорового розуму. Тож, не соромся засві́дчення Господа нашого, ні мене, Його в'я́зня, але страждай з Єва́нгелією за силою Бога, що нас спас і покликав святим по́кликом, — не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам да́на в Христі Ісусі попе́реду вічних часі́в. А тепер об'яви́лась через з'я́влення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Єва́нгелією. що для неї я був настано́влений за проповідника, апо́стола й учителя. З цієї причини й терплю́ я оце, але не соро́млюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впе́внився, що має Він силу заховати на той день заста́ву мою. Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона. Добро припору́чене стережи Святим Духом, що в нас пробува́є. Ти знаєш оце, що відверну́лись від мене всі, хто в А́зії, а між ними Фіге́л та Гермоге́н. Хай Госпо́дь подасть милосердя Ониси́форовому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайда́нів моїх не соро́мився. А коли він до Риму прибув, шукав мене пильно й знайшов, — хай Госпо́дь йому дасть знайти милість від Господа в день той, — скільки ж він послужив був в Ефе́сі мені, ти ві́даєш краще!

Second Reading

Acts 6:8-15

А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!

Second Reading

1 Timothy 6:6-10

Великий же зиск — то благоче́стя із задоволенням. Бо ми не прине́сли в світ нічого, то нічого не можемо й ви́нести. А як маєм поживу та одяг, то ми задово́лені бу́дьмо з того. А ті, хто хоче багаті́ти, упадають у спокуси та в сітку, та в числе́нні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загла́ду й загибіль. Бо корень усього лихого — то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі стражда́ння.

Gospel

Matthew 24

І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмо́ві. Він же промовив у відповідь їм: „Чи бачите ви все оце? Поправді кажу́ вам: Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“ Коли ж Він сидів на Оли́вній горі, підійшли Його учні до Нього само́тньо й спитали: „Скажи нам, — коли станеться це? І яка буде ознака прихо́ду Твого й кінця віку?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто при́йде в Ім'я́ Моє, кажучи: „Я Христос“. І зведуть багатьох. Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще. Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми. А все це — поча́ток терпінь породільних. На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє. І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один о́дного будуть, і один о́дного будуть нена́видіти. Постане багато фальшивих пророків, — і зведу́ть багатьо́х. І через розрі́ст беззаконства любов багатьох охоло́не. А хто витерпить аж до кінця, — той буде спасе́ний! І проповідана буде ця Євангелія Царства по ці́лому світові, на свідо́цтво наро́дам усім. І тоді при́йде кінець! Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають. Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого́. І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагі́тним і тим, хто годує грудьми́, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбо́та велика настане тоді, „якої не було́ з первопо́чину світу аж досі“ й не бу́де. І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться. Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут" чи „Отам“, — не йміть віри. Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних. Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині“ — не виходьте, „Ось Він у криївках“ — не вірте! Бо як бли́скавка та вибігає зо схо́ду, і з'являється аж до за́ходу, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо де труп, — там зберуться орли́. І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла“, і зорі попа́дають з неба, і сили небесні пору́шаться. І того ча́су на небі з'я́виться знак Сина Лю́дського, і тоді „заголосять всі зе́мні племе́на“, і побачать вони „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах небесних" із великою поту́гою й славою. І пошле анголі́в Своїх Він із голосним сурмови́м гуком, і зберуть Його ви́браних — „від вітрі́в чотирьох, від кінців неба аж до кі́нців його“. Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і ки́неться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що бли́зько, — під дверима! Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промине́ться, але не минуться слова́ Мої! А про день той й годину не знає ніхто: ані анголи́ небесні, ані Син, — лише́ Сам Отець. Як було за днів Но́євих, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо так само, як за днів до пото́пу всі їли й пили, женилися й заміж вихо́дили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковче́гу“, і не знали, аж поки пото́п прийшов та й усіх забрав, — так буде і при́хід Сина Лю́дського. Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й сторожі при́йде зло́дій, то він пильнував би, і підкопа́ти свого дому не дав би. Тому бу́дьте готові й ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте! Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челя́дниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так! Поправді кажу́ вам, що над ці́лим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яни́цями, то пан того раба при́йде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополови́ні розі́тне його́, і визначить долю йому з лицемірами, — буде плач там і скре́гіт зубів!

Evening Prayer — Second Lesson

James 1

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас! Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на. Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа. Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх. А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю, а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, — бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх! Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною. Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обма́нюйтесь, брати мої любі! Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його. Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів. Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої. Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі. Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, — бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм! Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Gospel

John 17:12-26

Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“

Gospel

Matthew 15:32-39

А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.

Gospel

Matthew 15

Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“ І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські. І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“. Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“. Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там. І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх. А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.