Today's Readings

First Reading

Galatians 1:18-24

По трьох ро́ках пото́му пішов я в Єрусалим побачити Ки́фу, і в нього пробув днів із п'ятнадцять. А іншого з апо́столів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. А що вам пишу́, ось кажу́ перед Богом, що я не обманюю! Пото́му пішов я до си́рських та кілікі́йських країн. Церква́м же Христовим в Юдеї я знаний не був особисто, - тільки чули вони, що той, що колись переслідував їх, благовісти́ть тепер віру, що колись руйнував був її. І сла́вили Бога вони через мене!

First Reading

Jeremiah 39

Дев'ятого року Седекії, царя Юдиного, місяця десятого, прийшов Навуходоно́сор, цар вавилонський, та все його ві́йсько до Єрусалиму та й облягли́ його. Одина́дцятого року Седекії, місяця четвертого, дев'ятого дня місяця, був пробитий про́лім до міста. І поприхо́дили всі зверхники вавилонського царя, і посідали в Середу́щій брамі: Нерґал-Сар'ецер, Самгар, Нево, Сарсехім, ста́рший е́внух, Нерґал-Сар'ецер, старший маг, і вся решта зверхників вавилонського царя. І сталося, як побачив їх Седекія, цар Юдин, та всі вояки́, то вони повтікали, і повихо́дили вночі з міста дорогою царсько́го садка́, брамою між обома́ му́рами, і вийшли дорогою в степ. І погналося халдейське ві́йсько за ними, і догнали Седекію в єрихо́нських степа́х. І взяли́ вони його, і завели його до Навуходоно́сора, царя вавилонського, до Рівли, в краю́ Хамат, і той засудив його. І цар вавилонський порізав Седекіїних синів в Рівлі на оча́х його; і всіх шляхе́тних Юдиних порізав вавилонський цар. А очі Седекії він ви́брав, і скував його мідяни́ми кайда́нами, щоб відве́сти його до Вавилону. А дім царя та дому наро́ду халдеї попалили огнем, і порозбивали му́ри Єрусалиму. А решту наро́ду, позосталих у місті, та перебі́жців, що поперехо́дили до нього, і решту народу, що позоста́лися, вигнав Невузар'адан, начальник царсько́ї сторо́жі, до Вавилону. А з бідноти́ народу, що не мали нічого, Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, позоставив декого в Юдиному краї, і дав їм того дня виноградники та поля́. І наказав Навуходоносор, цар вавилонський, про Єремію, через начальника царсько́ї сторожі, говорячи: „Візьми його, і зверни на нього свої очі, і не зроби йому нічого злого, і тільки я́к він скаже тобі, та́к з ним зроби!“ І послав Невузар'адан, начальник царсько́ї сторожі, і Невушазбан, старший е́внух, і Нерґал-Сар'ецер, старший маг, та всі начальники вавилонського царя, і послали вони, і взяли́ Єремію з подвір'я в'язни́ці, і дали́ його до Ґедалі́ї, сина Ахікама, сина Шафанового, щоб ви́вести його до дому. І осівся він серед наро́ду. А до Єремії було Господнє слово, коли він був затри́маний в подвір'ї в'язни́ці, таке: „Іди, і скажеш до му́рина Евед-Мелеха, говорячи: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я наво́джу Свої слова́ на це місто на зло, а не на добро, і вони будуть ді́ятися перед тобою цього дня. Але тебе врятую цього дня, — говорить Господь, — і ти не бу́деш ві́дданий в руку цих людей, яких ти боїшся. Бо конче врятую тебе, і від меча не впаде́ш ти, і буде тобі душа твоя за здо́бич, бо ти наді́явся на Мене, говорить Господь“.

First Reading

Daniel 9:1-19

За першого року Дарія, Ахашверо́шового сина, з насіння мі́дян, що зацарював над халдейським царством, за першого року його царюва́ння я, Даниїл, бачив у книгах число тих ро́ків, про які було́ Господнє слово до пророка Єремії, — що спо́вниться для руїн Єрусалиму сімдеся́т ро́ків. І звернув я своє обличчя до Господа Бога, — проха́ти з молитвою та з блага́ннями, у по́сті, у вере́тищі та в по́пелі. І молився я Господе́ві, Богові своєму, і сповіда́вся й казав: „О мій Господи, Боже великий і грізни́й, що стережеш заповіта та милість для тих, хто кохає Тебе, та для тих, хто виконує Твої за́повіді! Ми прогрішилися та чинили беззако́ння, і були несправедливі, і бунтува́лися, і відверта́лися від Твоїх заповідей та від постанов Твоїх. І не прислуха́лися ми до Твоїх рабів пророків, що говорили в Твоїм Імені до наших царів, наших начальників та наших батьків, і до всього наро́ду землі. Тобі, Господи, справедливість, а нам сором на обличчя, як цього дня для юдея, і для ме́шканців Єрусалиму, і для всього Ізраїля, близьки́х та далеких, по всіх тих края́х, куди Ти їх вигнав за їхнє спроневі́рення, що допустилися його перед Тобою. Господи, сором на обличчя нам, нашим царям, князя́м нашим та нашим батька́м, що згрішили перед Тобою! А Господе́ві, нашому Богові, — милість та про́щення, бо ми бунтува́лися проти Нього, і не слухалися голосу Господа, нашого Бога, щоб ходити зако́нами Його, які Він дав нам через Своїх рабів пророків. І ввесь Ізраїль переступив Зако́на Твого, і відвернулися, щоб не слухатися Твого голосу, і було вилите на нас те прокля́ття й та прися́га, що написана в Зако́ні Мойсея, Божого раба, бо ми прогріши́лися Йому. І Він спо́внив Своє слово, яке говорив на нас та на наших су́ддів, що судили нас, щоб спрова́дити на нас велике зло, — такого не було вчи́нено під ці́лим небом, яке було́ вчинене в Єрусалимі! Як написано в Мойсеєвому Зако́ні, усе те лихо прийшло на нас, та ми не вблагали Господа, нашого Бога, щоб вернутися нам від свого гріха́, і щоб порозумнішати в Твоїй правді. І Господь пильнував того лиха, і спровадив його на нас, бо справедливий Господь, Бог наш, у всіх Своїх чи́нах, які Він зробив, та ми не слухали Його голосу. А тепер, Господи, Боже наш, що вивів з єгипетського краю Свій наро́д поту́жною рукою, і зробив Собі славне Ім'я́, як цього дня, — згрішили ми, стали несправедливі! Господи, у міру всієї Твоєї справедливости нехай відве́рнеться гнів Твій та Твоя ревність від Твого міста Єрусалиму, Твоєї святої гори́, бо через наші гріхи та через провини наших батьків Єрусалим та наро́д Твій відда́ний на га́ньбу для всіх наших око́лиць. І ни́ні прислу́хайся, Боже наш, до молитви Твого раба та до його блага́нь, і нехай засві́титься Твоє лице над Твоєю спусто́шеною святинею, ради Господа! Нахили, Боже мій, вухо Своє та й послухай, відкрий Свої очі й побач наші спусто́шення та те місто, де кли́калося Ім'я́ Твоє в ньому, бо ми кладемо свої блага́ння перед Твоїм лицем не через свої справедливості, але через велику Твою милість. Господи, вислухай! Господи, прости! Господи, прислу́хайся й зроби! Не опізняйся ради Себе, мій Боже, бо Ім'я́ Твоє кли́четься над Твоїм містом і над Твоїм наро́дом!“

Morning Prayer — First Lesson

Ezekiel 13

І було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, — пророкуй на Ізраїлевих пророків, що пророку́ють, і скажи пророкам, що провіща́ють із власного серця: Послухайте Господнього слова! Так говорить Господь Бог: Горе на пророків безумних, що ходять за своїм духом та за тим, чого не бачили! Твої пророки, Ізра́їлю, як ті лиси́ці в руї́нах! Не ввійшли ви в проло́ми, і не загороди́ли загоро́ди над Ізраїлевим домом, щоб стати на бій Господнього дня. Вони бачать марно́ту та фальши́ве чарува́ння, говорячи: „Говорить Госпо́дь“, а Господь не посилав їх, та вони мають наді́ю, що спо́вниться слово. Хіба ж не марне́ виді́ння ви бачили, і не фальши́ве чарува́ння ви говорили? А ви кажете: „Говорить Господь“, а Я не говорив! Тому́ так говорить Господь Бог: За те, що ви говорите марно́ту, і бачите лжу, тому ось Я проти вас, говорить Господь Бог. І буде рука Моя проти пророків, що бачать марно́ту й чару́ють ілжею. Вони не будуть на раді наро́ду Мого, і в пе́репису Ізраїлевого дому не будуть запи́сані, і до землі Ізраїлевої не вві́йдуть. І пізнаєте ви, що Я — Господь Бог! Саме за те, що вони впрова́дили наро́д Мій у по́милку, говорячи „мир“, а миру нема. І він будує мура, а вони тинку́ють його будьяким ти́нком. Скажи до тих, що тинку́ють будьяким ти́нком, що мур упаде́. Буде дощ заливни́й, і ви, каміння великого гра́ду, впаде́те, і вітер бурхли́вий розва́лить мура. І ось стіна впаде́. Чи ж не скажуть вам: Де той тинк, яким ви тинкува́ли? Тому так говорить Господь Бог: Я вчиню́, що бурхли́вий вітер вали́тиме в лютості Моїй, і буде дощ заливни́й в Моїм гніві, і камі́ння великого граду в лютості на ви́гублення. І розіб'ю́ Я ту стіну́, яку ви обтинкува́ли будьяким ти́нком, і повалю́ її до землі, й ого́литься підва́лина її, і впаде́, і ви загинете в сере́дині його, Єрусалима, і пізнаєте, що Я — Госпо́дь! І докінчу́ Я лютість Свою на стіні́ та на тих, що тинку́ють її якимбудь ти́нком, і скажу́ вам: Немає стіни та її тинкува́льників, Ізраїлевих пророків, що пророкува́ли на Єрусалим і бачили для нього виді́ння миру, та немає миру, говорить Госпо́дь! А ти, сину лю́дський, зверни своє обличчя до дочо́к свого наро́ду, що пророку́ють з власного серця, і пророкуй на них, та й скажи: Так говорить Господь Бог: Горе тим, що шиють чародійні обв'я́зки на сугло́би рук, і роблять хустки́ на голову всякого зросту, щоб ловити ду́ші. Невже, ло́влячи душі Мого наро́ду, ви свої душі спасете? І ви безче́стите Мене в Мого наро́ду за жмені ячме́ню та за кришки́ хліба, забиваючи душі, що не повинні б умирати, та лишаючи при житті душі, що не повинні б жити, своїми обма́нами Моєму наро́дові, що слухають лжу. Тому так говорить Госпо́дь Бог: Ось Я проти ваших чародійних обв'я́зок, ув які ви ловите душі. І позриваю їх із ваших раме́н, і повипуска́ю ті душі, ті душі, що ви ловите, щоб були вільні, як пта́хи. І позриваю ваші хустки́, і врятую наро́д Свій з вашої руки, і не будуть вони вже в вашій руці за здо́бич, і пізнаєте ви, що Я — Господь. За те, що ви лжею заподі́яли біль серцю праведного, хоч Я не зробив йому бо́лю, і за те, що ви змі́цнюєте руки безбожного, щоб він не відвернувся від своєї злої дороги, щоб спасти́ його при житті, тому́ більш не бу́дете бачити марно́ти та не будете віщува́ти, і Я врятую народ Свій з вашої руки, і ви пізнаєте, що Я — Госпо́дь!“

Epistle

Sirach 31:8-11

First Reading

Job 5

Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся? Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному! Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла. Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі! Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його! Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, — бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти. А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, — Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа, бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду, щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених. Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки, Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, — вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі! І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́, і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда! Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари: Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його! В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло: Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча. Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона. З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся. Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою. І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку. І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі! І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого! Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 15

А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: „Якщо ви не обріжетеся за звича́єм Мойсеєвим, то спастися не можете“. Коли ж суперечка повстала й чимале змага́ння в Павла́ та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло́ та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апо́столів й старших у Єрусалим. Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікі́ю та Самарі́ю, розповідаючи про поганське наве́рнення, і радість велику чинили всім браттям. Коли ж в Єрусалим прибули́ вони, були прийняті Церквою, та апо́столами, та старши́ми, і вони розповіли́, як багато вчинив Бог із ними. Але дехто, що вві́рували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрі́зувати й наказати, щоб Зако́на Мойсеєвого берегли. І зібрались апо́столи й старші, щоб розглянути справу оцю . Як велике ж змага́ння повстало, Петро встав і промовив до них: „Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене́, щоб погани почули слово Єва́нгелії через у́ста мої, та й увірували. І засві́дчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам, і між нами та ними різни́ці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця. Отож, чого Бога тепер споку́шуєте, щоб учням на шию покласти ярмо́, якого ані наші отці, ані ми не здола́ли поне́сти? Та ми віруємо, що спасе́мося благода́ттю Господа Ісуса так само, як і вони“. І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знаме́на та чу́да вчинив через них Бог між поганами! Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: „Мужі-браття, послухайте також мене. Си́мон ось розповів, як зглянувся Бог від поча́тку, щоб вибрати люд із поганів для Йме́ння Свого. І пророчі слова́ з цим погоджуються, як написано: „Пото́му вернуся, і відбуду́ю Давидову ски́нію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі наро́ди, над якими Ім'я́ Моє кликано, — говорить Господь, що чинить це все! Господе́ві відвіку відо́мі всі вчинки Його“. Тому ду́маю я, щоб не турбувати поган, що до Бога наверта́ються, але написати до них, щоб стри́мувались від занечи́щення і́дольського, та від блу́ду, і задушени́ни, і від кро́ви. Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавенда́вна, і щосуботи читають його в синагогах“. Тоді постановили апо́столи й старші з ці́лою Церквою вибрати му́жів із них, і послати до Антіохі́ї з Павло́м та Варна́вою Юду, що зветься Варса́вва, і Силу, му́жів проводирів між братами, написавши свої́ми руками оце́: „Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохі́ї, і Си́рії, і Кілікі́ї: Вітаємо вас ! Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не дору́чували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі, то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб о́браних мужів послати до вас із коханими нашими — Варнавою та Павло́м, людьми́ тими, що ду́ші свої віддали́ за Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа. Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме. Бо зво́лилось Духові Святому і нам, — тягару́ вже нія́кого не наклада́ти на вас, окрім цього необхідного: стри́муватися від ідольських жертов та крови, і задушени́ни, та від блу́ду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!“ Посланці́ ж прийшли в Антіохі́ю, і, зібравши наро́д, доручили листа. А перечитавши, раділи з поті́шення того. А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьо́рували та зміцняли братів. А як перебули́ вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав. Але Сила схотів лиши́тися там, а Юда вернувся до Єрусалиму. А Павло з Варнавою в Антіохії жили́, навчаючи та благові́стячи ра́зом із іншими багатьома́ Слово Господнє. А по декількох днях промовив Павло́ до Варнави: „Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, — як вони пробува́ють“. А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що зва́ний був Ма́рком. Та Павло́ вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов. І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Ма́рка, і попли́нув до Кіпру. А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благода́ті братами доручений. І проходив він Си́рію та Кілікі́ю, Церкви́ зміцнюючи.

Responsorial Psalm

Psalm 63

Gospel

Luke 12:35-40

Нехай підпере́зані будуть вам сте́гна, а світла ручні́ позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого́, коли ве́рнеться він із весі́лля, щоб, як при́йде й застукає, відчинити негайно йому́. Блаженні раби ті, що пан, коли при́йде, то зна́йде, що пильнують вони! Поправді кажу́ вам: підпере́жеться він і їх посадо́вить, і, підійшовши, буде їм послуго́вувати. І коли при́йде о другій чи при́йде о третій сторо́жі, та зна́йде так само, — блаженні вони! Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й то годині підкра́деться злодій, то він пильнував би, і́ свого б дому не дав підкопати. Тому будьте готові і ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!“

Responsorial Psalm

Psalm 69

Responsorial Psalm

Psalm 79

Responsorial Psalm

Psalm 78

Evening Prayer — First Lesson

Ezekiel 14

І прийшли до мене му́жі з Ізраїлевих старши́х, і посідали передо мною. І було́ мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, ці му́жі допустили своїх божкі́в у своє серце, а спотика́ння провини своєї поклали перед обличчям своїм. Чи ж можуть вони запи́тувати Мене? Тому́ говори з ними, та й скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Кожен чоловік з Ізраїлевого дому, що допу́стить своїх божкі́в у своє серце, а спотика́ння провини своєї покладе́ перед обличчям своїм, і при́йде до пророка, тому Я, Господь, відповім, згідно з цим, згідно з многото́ю його божкі́в, щоб схопи́ти тих з Ізраїлевого дому за їхнє серце, бо всі вони віддали́лися від Мене через своїх божкі́в! Тому́ скажи до Ізраїлевого дому: Так говорить Господь Бог: Наверні́ться, і відступі́ть від ваших божкі́в, і від усіх ваших гидо́т відверні́ть свої обличчя! Бо кожен чоловік із Ізраїлевого дому або з чужи́нців, що ме́шкають серед Ізраїля, коли відсту́пить від Мене, і допустить своїх божкі́в у своє серце, і покладе спотика́ння своєї провини перед обличчям своїм, і при́йде до пророка, щоб запитати Мене, тому Я, Господь, відповім від Себе. І зверну Я лице́ Своє проти цього чоловіка, і вчиню́ його за знака та за припові́стку, і вигублю його з-посеред Свого наро́ду, і пізнаєте ви, що Я — Господь! А пророк, коли б був зве́дений, і говорив би слово, — Я, Госпо́дь, зведу́ цього пророка, і простягну руку Свою на нього, і вигублю його з-посеред Свого народу Ізраїлевого! І понесу́ть вони свою провину, — яка провина того, хто питається, така буде провина пророка, щоб не блуди́в уже Ізраїлів дім від Мене, і не занечи́щувався вже всіма своїми гріхами. І будуть вони Мені наро́дом, а Я буду їм Богом, говорить Госпо́дь Бог!“ І було́ мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, коли згріши́ть проти Мене земля, спроневі́рюючи, то Я простягну́ Свою руку на неї, і зламаю їй хлібну підпору, і пошлю на неї голод, і ви́гублю з неї люди́ну й скоти́ну. А коли б серед неї були три му́жі: Ной, Даниїл та Йов, вони в своїй справедливості врятували б лише свою вла́сну душу, говорить Господь Бог. Коли б Я перепрова́див по землі люту звірину́, й обезлю́дніла б вона, і стала б вона спусто́шенням, так що ніхто не прохо́див би нею через ту звірину́, то й ці три му́жі серед неї, — як живий Я, — говорить Господь Бог, — не врятують вони ні синів, ні дочо́к! Самі вони будуть врято́вані, а край стане спусто́шенням. Або коли б Я спровадив на цю землю меча, та й мече́ві сказав: „Пройди по кра́ю, і вигуби з нього люди́ну й скотину“, то ці три му́жі серед нього, як живий Я! — говорить Господь Бог, — не врятують синів, ні дочо́к, бо врятуються самі тільки вони! Або коли б Я морови́цю послав до цієї землі, і вилив би на неї свою лютість у крові, щоб вигубити з неї люди́ну й скоти́ну, а Ной, Даниї́л та Йов були б серед неї, — як живий Я! — говорить Господь Бог, — ані сина, ані дочки́ не врятували б вони! Вони в своїй справедливості врятують тільки свою вла́сну душу. Бо так говорить Господь Бог: Хоч послав би Я на Єрусалим чотири Свої лихі при́суди: меча, і голод, і люту звірину́ та морови́цю, щоб вигубити з нього люди́ну та скоти́ну, то все таки зали́шаться в ньому рештки, що будуть ви́проваджені, сини та до́чки. Ось вони вийдуть до вас, і ви побачите їхню дорогу та їхні вчинки, і будете потішені за те лихо, що Я навів на Єрусалим, за все, що Я навів був на нього. І потішать вони вас, коли ви побачите їхню дорогу та їхні вчинки, і пізнаєте, що не нада́рмо зробив Я все, що зробив серед нього, говорить Госпо́дь Бог“.

Second Reading

II Corinthians 1

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується. Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми. А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі. Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити. Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він, як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас. Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас. Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте, як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса. І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге, і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили. Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“ Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“. Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“. Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас. А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог, Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа. А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р, не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

Second Reading

Titus 3

Нагадуй їм, щоб слухали вла́ди верховної та кори́лися їй, і до всякого доброго ді́ла готові були́, щоб не зневажали ніко́го, щоб були́ не сварли́ві, а тихі, виявляючи повну ла́гідність усім лю́дям. Бо колись були й ми нерозсудні, неслухня́ні, зве́дені, служили різним пожадли́востям та розкошам, жили в злобі та в за́здрощах, бридки́ми були, нена́виділи один о́дного. А коли з'явилась благодать та люди́нолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були́, а з Своєї милости через обмиття відро́дження й обно́влення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоє́мцями за надією на вічне життя. Вірне слово, і я хочу, щоб ти і про це впевня́в, щоб ті, хто ввірував у Бога, дба́ли про добрі діла пильнувати. Для людей оце добре й кори́сне! Вистерігайсь нерозумних змага́нь, і родоводів, і спорів, і супере́чок про Зако́н, — бо вони некори́сні й марні́. Люди́ни єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив. Як пришлю я до тебе Арте́ма або Тихи́ка, поква́пся прибути до мене в Нікопо́ль, бо думаю там перези́мувати. Зако́нника Зи́ну та Аполло́са вишли ква́пливо вперед, щоб для них не забракло нічо́го. Нехай же навчаються й наші дбати про добрі діла при конечних потребах, щоб безплодні вони не були́. Вітають тебе всі, хто зо мною. Вітай тих, хто любить нас у вірі. Благода́ть з вами всіма́! Амі́нь.

Second Reading

Acts 10:1-23

Проживав же один чоловік у Кесарі́ї, на йме́ння Корни́лій, сотник по́лку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру ми́лостиню, і за́вжди Богові молився. Явно він у видінні, десь коло години дев'ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: „Корни́лію!“ Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: „Що, Господи?“ Той же йому відказав: „Моли́тви твої й твоя ми́лостиня перед Богом згадалися. Тепер же пошли до Йоппі́ї людей, та й приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в одно́го гарбарника Си́мона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що́ ти маєш робити“. Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домо́вих, і вояка́ богобійного з тих, що служили при ньому, і розповів їм усе та й послав їх в Йоппі́ю. А наступного дня, як у дорозі були́ вони та наближа́лись до міста, Петро вийшов на го́рницю, щоб помолитись, о годині десь шостій. І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захо́плення на нього найшло, і бачить він небо відкрите, і якуюсь посу́дину, що схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалась додолу. У ній же знахо́дились чотириногі всілякі, і зе́мне гаддя, і небесні пташки́. І голос почувся до нього: „Устань, заколи, Петре, і їж!“ А Петро відказав: „Жа́дним способом, Господи, — бо ніко́ли не їв я нічого оги́дного чи то нечистого!“ І знов голос удруге до нього: „Що від Бога очи́щене, не вважай за оги́дне того́!“ І це сталося тричі, і посу́дина знов була взята на небо. Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми, і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“ І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“ А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“. Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним.

Second Reading

2 Timothy 2:1-7

Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса! Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає. А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється. Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду. Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому.

Gospel

Mark 2

Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо. А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“ Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали: „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“ І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте? Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“? Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому: „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“ І вийшов над море Він знов. А ввесь на́товп до Нього прихо́див, — і Він їх навчав. А коли Він прохо́див, то побачив Леві́я Алфі́євого, що сидів на ми́тниці, і каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. Коли ж Він сидів при столі́ в його домі, то багато ми́тників і грішників сиділи з Ісусом та з у́чнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним. Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з ми́тниками, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Він їсть із ми́тниками та з грішниками?“ А Ісус, як почув, промовляє до них: „Лі́каря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покая́ння).“ А учні Іванові та фарисейські по́стили. І приходять вони, та й говорять до Нього: „Чому́ учні Іванові та фарисейські по́стять, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба по́стити можуть гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Доки мають вони молодо́го з собою, то по́стити не можуть. Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодо́го від них, — то й по́стити бу́дуть вони за тих днів. І не пришива́є ніхто до старої одежі ла́тки з сукна сирово́го, а як ні, то край ла́тки ново́ї оді́рветься там від старо́го, — і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрориває вино бурдюки, — і вино й бурдюки пропаду́ть, а вливають вино молоде до нови́х бурдюкі́в“. І сталось, як Він перехо́див лана́ми в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали коло́сся зривати. Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому́ роблять у суботу вони, чого не годи́ться?“ А Він їм відказав: „Чи ж ви не читали ніко́ли, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому — за первосвященика Авіята́ра, — і спожив хліби показні́, яких їсти не можна було́, — тільки священикам, — і дав він і тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому то Син Лю́дський Господь і суботі“.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Peter 2

Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння, якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“, і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані! Благаю вас, любі, як прихо́дьків та подорожніх, щоб ви зде́ржувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, сла́вили Бога в день відві́дання. Отож, коріться кожному лю́дському творі́нню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього по́сланим для кара́ння злочинців та для похвали́ доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували не́уцтво нерозумних людей, — як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття́ лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, бра́тство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала́, коли те́рпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з му́кою те́рпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його. „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“ Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“. Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.

Gospel

John 19:31-42

Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.

Gospel

Matthew 17:1-9

А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу. І Він перед ними переобрази́вся : обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“ А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“ Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса. А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“.

Gospel

Matthew 21

А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“. А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою. А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“ А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“ А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“ Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів. І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“. I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися, та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув. А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“. А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“. І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́. А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“ А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому. Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.