Today's Readings

First Reading

Joel 2:1-17

Epistle

1 Corinthians 12:27-31

І ви — тіло Христове, а зосібна — ви чле́ни! А інших поставив Бог у Церкві поперше — апо́столами, подруге — проро́ками, потрете — учителя́ми, потім дав сили, також да́ри вздоро́влення, допомо́ги, управлі́ння, різні мови. Чи ж усі апо́столи? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні? Чи ж усі мають да́ри вздоро́влення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясня́ють? Тож дбайте ре́вно про ліпші да́ри́, а я вам покажу́ путь іще кращу!

First Reading

Galatians 4:1-7

Тож кажу́ я: поки спадкоє́мець дити́на, — він нічим від раба не різни́ться, хоч він пан над усім, але під опікуна́ми та керівника́ми знаходиться він аж до ча́су, що визначив ба́тько. Так і ми, — поки дітьми́ були, то були поневолені стихі́ями світу. Як настало ж ви́повнення ча́су, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Зако́ном, щоб викупити підзако́нних, щоб усино́влення ми прийняли́. А що ви сини́, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: „Авва, Отче!“ Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоє́мець Божий через Христа.

Morning Prayer — First Lesson

Genesis 28:10-18

І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи́ Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: „Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та наща́дкам твої́м. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поши́ришся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословля́ться в тобі та в наща́дках твоїх всі племе́на землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди пі́деш, і верну́ тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню́, що Я сказав був тобі“. І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: „Дійсно, Господь пробува́є на цьому місці, а того я й не знав!“ І злякався він і сказав: „Яке страшне́ оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна“. І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх.

First Reading

Jeremiah 46

Слово Господнє, що було́ пророкові Єремії про наро́ди. На Єгипет. На ві́йсько фараона Нехо́, єгипетського царя, що був над рі́чкою Ефратом у Каркеміші, якого побив Навуходоно́сор, вавилонський цар, за четвертого року Єгоякима, сина Йосіїного, царя Юдиного: „Приготуйте щитка́ та щита́, і приступіть до війни! Запрягайте но коні й сідайте, верхівці́, і поставайте в шоло́мах! Ви́чистіть ра́тища та зодягні́ться в кольчу́ги! Що то бачу: вони полякались й назад відступають? А ли́царі їхні подо́лані та втікають і не оглядаються. Страхіття навко́ло, говорить Господь! Швидки́й не втече, і не врятується ли́цар, — на пі́вночі, при річці Ефра́ті спіткну́ться вони та й попа́дають! Хто то такий підіймається, мов та Ріка́, як річки́, його води хвилю́ються? Єгипет, немов та Ріка́, підіймається він, — мов річки́, його води хвилюються, — і каже: Підійму́ся, покрию я землю, і ви́гублю місто й мешка́нців його! Сідайте на ко́ні й шалійте, колесни́ці! І хай ли́царі вийдуть, Куш та Пут, що хапають щита́, та люді́йці, що хапають, натягують лу́ка! А день цей — Господа, Бога Саваота, день помсти, щоб помсти́тися над ворогами Своїми, і меч буде же́рти — й наси́титься, і до́сить нап'ється їхньої кро́ви, бо це́ буде жертва для Господа, Бога Саваота, в півні́чному кра́ї при річці Ефраті! Піди до Ґілеаду, й бальза́му візьми́, ді́вчино, дочко Єгипту! Надармо вживаєш ти ліків багато, — своїх ран не заго́їш! Почули наро́ди про га́ньбу твою, а крику твого стала повна земля, бо спіткну́лися ли́цар об ли́царя, ра́зом упали обоє вони!“ Слово, що говорив Господь пророкові Єремії про прихі́д Навуходоносора, царя вавилонського, щоб побити єгипетську землю: „Розкажіте в Єгипті, і розголосіте в Міґдолі, і розголосіте в Нофі й Тахпанхесі! Скажіть: стань, і собі приготуйся, бо меч пожира́є круг тебе! Чому́ твої ли́царі впали? Не втрималися, бо пхнув їх Господь! Стало багато таких, що спіткну́лися, навіть падають один на одно́го й говорять: Уставай, і до свого народу вернімось, і до кра́ю наро́дження нашого, перед згубним мече́м! Назвіте ім'я́ фараону, цареві єгипетському: Заги́біль, — пропустив він уста́лений час! Як живий Я, — каже Цар, що Господь Саваот Йому Йме́ння, — він при́йде, немов би Фаво́р у гора́х, й як при морі Карме́л! Приготуй необхідне собі на мандрі́вки, мешка́нко, о до́чко Єгипту, бо стане спусто́шенням Ноф, і він спа́лений буде, — і в ньому не буде мешка́нця! Єгипет — теля гарноу́сте, та летить он із пі́вночі ґедзь! Серед нього й його наймити́, мов телята вгодо́вані, та й вони повернулись назад, повтікали разом, не спинились, бо день їхнього нещастя прийшов ось на них, час наві́щення їх. Розлягається голос його, як гадю́че сича́ння, бо йдуть вони з ві́йськом, і при́йдуть до нього з сокирами, мов дровору́би. Вони ліс його витнуть, — говорить Господь, — хоч він непрохі́дний, бо стануть вони більш числе́нні, як та сарана́, — і не буде числа їм. Засоромлена буде єгипетська до́нька, — буде ви́дана в руку наро́ду півні́чного. Говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я покараю Амо́на із Но, і фараона, і Єгипет, і богів його, і царів його, і фараона, і тих, що на нього наді́ються. І дам їх у руку всіх тих, хто шукає їхню душу, і в руку Навуходоносора, царя вавилонського, і в руку рабів його, а пото́му він буде засе́лений, як за днів давніх, говорить Господь! А ти не лякайся, рабе Мій Якове, і не страши́ся, Ізраїлю, бо Я ось врятую тебе здале́ка, і насіння твоє — з краю їхнього поло́ну! І ве́рнеться Яків, і буде спокійний, і буде безпечний, і не буде того, хто б його настраши́в! А ти не лякайся, рабе Мій Якове, — каже Господь, — бо Я з тобою, бо зроблю́ Я кінець всім наро́дам, куди тебе вигнав, та з тобою кінця не зроблю́, і тебе покараю за правом, і тебе непока́раним не полишу́!“

First Reading

Job 12

А Йов відповів та й сказав: „Справді, — то ж ви́ тільки люди, і мудрість із вами помре́! Таж і я маю розум, як ви, — я не нижчий від вас! І в ко́го немає такого, як це? Посміхо́вищем став я для друга свого, я, що кли́кав до Бога, і Він мені відповіда́в, — посміхо́вищем став справедливий, невинний. Нещасли́вцю погорда, — на думку спокійного, — пригото́влена для спотика́ння ноги́! Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гніви́ть, у то́го, хто ніби то Бога прова́дить рукою своєю. Але запитай хоч худо́бу — і навчить тебе, і пта́ство небесне — й тобі розповість. Або говори до землі — й вона ви́вчить тебе, і розкажуть тобі риби мо́рські. Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила? Що в Ньо́го в руці душа всього живого й дух кожного лю́дського тіла? Чи ж не ухо слова́ розбирає, піднебі́ння ж смакує для себе пожи́ву? Мудрість — у ста́рших, бо до́вгість днів — розум. Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум. Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений. Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть. В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду. Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів, Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса на їхні сте́гна. Він провадить священиків босо, і потужних повалює, Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність. На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює. Відкриває Він речі глибокі із те́мряви, а темне прова́дить на світло. Він робить наро́ди поту́жними — й знову їх нищить, Він наро́ди поши́рює, й потім виво́дить в неволю. Відіймає Він розум в наро́дніх голі́в на землі та блука́ти їх змушує по бездоро́жній пусте́лі, — вони ходять навпо́мацки в те́мряві темній, і Він упроваджує їх в блукани́ну, мов п'я́ного!

Gospel

Luke 6:12-19

І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав: Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я, Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том, Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став. Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну, що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися. Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла.

Responsorial Psalm

Psalm 76

Responsorial Psalm

Psalm 85

Responsorial Psalm

Psalm 86

Responsorial Psalm

Psalm 78

Second Reading

Acts 13:44-52

А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва. Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати. Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось. Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“ А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували. І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні. Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі. Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю. А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.

Second Reading

2 Timothy 4:6-8

Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив.

Second Reading

Hebrews 6

Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога, Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд. Зробимо й це, коли Бог дозволить. Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку, та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення. Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так. Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю. Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою, говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“ І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону, куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим.

Evening Prayer — First Lesson

Deuteronomy 18:15

Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, — Його будете слухати,

Second Reading

II Corinthians 8

Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благода́ть, що да́на Церква́м македо́нським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну́, і глибоке їхнє убо́зтво збага́тилось багатством їхньої щирости; бо вони добровільні в мі́ру сил своїх, і над силу, засвідчую, — із ревним блага́нням вони нас просили, щоб ми прийняли́ дар та спільність служіння святим. І не так, як наді́ялись ми, але віддали́ себе перш Господе́ві та нам із волі Божої, щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчи́в би в вас оце добре ді́ло. А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, — щоб збагачувались ви і в благода́ті оцій. Не кажу́ це, як нака́за, але́ пильністю інших досві́дчую щирість любови й вашої. Бо ви знаєте благода́ть Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убо́зтвом. І раду даю вам про це, бо це вам на пожи́ток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого ро́ку. А тепер закінчі́ть роботу, щоб ви, як горли́во бажали, так і виконали б у міру можности. Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має. Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Ча́су тепе́рішнього ваш достаток нехай неста́ткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш неста́ток, щоб рівність була́, як написано: „Хто мав багато, той не мав зайвини́, а хто мало, — не мав недостачі“. Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Ти́тове серце, бо блага́ння прийняв він, але́, бувши горли́вий, удався до вас добровільно. А з ним ра́зом послали ми брата, якого по всіх Церква́х хвалять за Єва́нгелію, і не тільки оце, але ви́браний був від Церко́в бути товаришем нашим у дорозі для благода́ті тієї, якій служимо ми на хвалу́ Само́го Господа, остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми, дба́ючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми́. А ми з ними послали були́ брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьо́х, який ще пильніший тепер — через велике довір'я до вас. Щодо Тита, то він мій това́риш, а ваш співробі́тник; щождо наших братів — вони посланці від Церко́в, вони слава Христова! Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хвалі́ння вас перед Церква́ми!

Gospel

Matthew 1:18-25

Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого. А Йо́сип, муж її, бувши праведний, і не бажавши осла́вити її, хотів тайкома́ відпустити її. Коли ж він те поду́мав, ось з'явивсь йому а́нгол Господній у сні, промовляючи: „Йо́сипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружи́ну свою, бо зача́те в ній — то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йме́ння Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збуло́ся ска́зане пророком від Господа, який провіщає: „Ось діва в утробі зачне́, і Сина породить, і назвуть Йому Йме́ння Еммануїл“, що в перекладі є: З нами Бог“. Як прокинувся ж Йо́сип зо сну, то зробив, як звелів йому ангол Господній, — і прийняв він дружи́ну свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому йме́ння Ісу́с.

Gospel

Mark 9

І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“. А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними. І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі! І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані. Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“. І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“ А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений? Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“. А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними. І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його. І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“. І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“ Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати. І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший. А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“ Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“. А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́. Хто бо не супроти нас, — той за нас! І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди! Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море! І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого], де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“. І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної, де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“! Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю. Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“

Gospel

Matthew 28

Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому. Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг. І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва. А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте. Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“ І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“ Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось. І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків, і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“. І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні. Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.

Gospel

Matthew 18:21-35

Петро приступив тоді та запитався Його: „Господи, — скільки разів брат мій може згріши́ти проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?“ Ісус промовляє до нього: „Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! Тим то Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що захотів обраху́нок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обрахо́вувати, то йому привели́ одно́го, що винен був десять тисяч тала́нтів. А що він не мав із чо́го віддати, наказав пан продати його, і його дружи́ну та діти, і все, що́ він мав, — і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: „Потерпи мені, — я віддам тобі все!“ І змилосе́рдився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одно́го з своїх співтова́ришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопи́вши його, він душив та казав: „Віддай, що ти винен!“ А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: „Потерпи мені, — і я віддам тобі!“ Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язни́ці його, — аж поки він боргу не ве́рне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своє́му панові все, що було́. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не нале́жало зми́луватись над своїм співтова́ришем, як і я над тобою був зми́лувався?“ І прогнівався пан його, — і ката́м його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не про́стить своєму братові з серця свого їхніх про́гріхів “.