Today's Readings

First Reading

Galatians 4:21-31

Скажіть мені ви, що хочете бути під Зако́ном: чи не слухаєтесь ви Зако́ну? Бо написано: „Мав Авраам двох синів, одно́го від рабині, а другого від вільної“. Але той, хто був від рабині, народився за тілом, а хто був від вільної, — за обі́тницею. Розуміти це треба інакше, бо це два заповіти: один від гори Сіна́й, що в ра́бство народжує, а він — то Аґа́р. Бо Аґа́р — то гора Сіна́й в Ара́бії, а відповідає сучасному Єрусалимові, який у ра́бстві з своїми дітьми́. А ви́шній Єрусали́м — вільний, він мати всім нам! Бо написано: „Звеселися, неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в поро́ді не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка!“ А ви, браття, діти обі́тниці за Ісаком! Але як і тоді, — хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер. Та що каже Писа́ння? „Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкува́ти син рабині ра́зом із сином вільної“. Тому́, браття, не сини́ ми рабині, але вільної!

First Reading

Jeremiah 48

На Моава. Так каже Господь Саваот, Бог Ізраїлів: „Горе місту Нево, бо воно поруйно́ване; Кір'ятаїм посоро́млений, здобутий; посоро́млений За́мок високий, заля́каний. Нема більше слави Моа́ву! У Хешбоні лихе вимишляють на нього: „Ходімо, і ви́тнім його із наро́ду!“ Теж, Мадмене, замо́вкнеш і ти: за тобою йде меч! Чути крик із Горона́їму: Руїна й нещастя велике! Моав поруйно́ваний, крик підняли́ аж до Цоару, бо ходом в Лухіт пі́дуть догори́ з великим плаче́м, бо на збіччі Горонаїму чути крик боязки́й про руїну. Утікайте, рятуйте хоч душу свою, і станете, мов отой ве́рес в пустині! Бо за те, що наді́явся ти на вчинки свої та на ска́рби свої, ти тако́ж будеш узятий, і пі́де Кемош до поло́ну, а ра́зом із ним його священики та його зве́рхники. І при́йде руїна до кожного міста, і не буде врято́ване жодне із них, і загине долина, й погу́блена буде рівни́на, бо так говорив був Господь! Дайте крила Моаву, — і він відлети́ть, і міста́ його стануть спусто́шенням, так що не буде мешка́нця у них. Прокля́тий, хто робить роботу Господню недба́ло, і прокля́тий, хто від крови меча свого стримує! Спокійний Моав від юна́цтва свого, і мирний на дрі́жджах своїх, і не лито із по́суду в по́суд його, і він на вигна́ння не йшов, тому в нім його смак позост́ався, а за́пах його не змінився. Тому то ось дні настаю́ть, — говорить Госпо́дь, — і пошлю́ Я на нього розли́вачів, — і його розіллю́ть, і по́суд його опоро́жнять, і дзбанки́ його порозбива́ють! І за Кемоша Моав посоро́млений буде, як Ізраїлів дім посоро́млений був за Бет-Ел, за місце надії своєї. Як говорите ви: „Ми хоробрі та сильні до бо́ю?“ Попусто́шений буде Моав, і до міст його ворог піді́йметься, — і пі́дуть добі́рні його юнаки́ на зарі́з, каже Цар, що Господь Саваот Йому Йме́ння. Близький по́хід нещастя Моава, а лихо його дуже ква́питься. Співчувайте йому, всі довкі́лля його, і всі, хто ім'я́ його знає, скажіть: „Як зламалося сильне це бе́рло, ця па́лиця пи́шна!“ Спустися зо слави своєї, і всядься в пустині, о ме́шканко, до́чко Дівону, бо спусто́шник Моава до тебе прийшов, і понищив тверди́ні твої! Стань на дорозі й чекай, ме́шканко Ароеру, питай втікача та врятовану, кажи: „Що́ це сталося?“ Моав посоромлений, бо розтро́щений він, ридайте та плачте, і звістіте в Арноні, що Моав попусто́шений! І суд ось прийшов на рівни́нний цей край, на Холон й на Ягцу, і на Мефаат, і на Дівон, і на Нево, і на Бет-Дівдатаїм, і на Кір'ятаїм, і на Бет-Ґамул, і на Бет-Меон, і на Керіййот, і на Боцру, і на всі міста́ моавського кра́ю, далекі й близькі́. І відтятий Моавові ріг, і раме́но його розтро́щене, говорить Господь. Упійте його, — бо пишавсь проти Господа він, — і він з плю́скотом упаде до блюво́ти своєї, — і станеться й він посміхо́виськом! І чи ж для тебе Ізраїль не був посміхо́виськом цим? Хіба серед злоді́їв був зна́йдений він, що ти скільки гово́риш про нього, то все головою хитаєш? Покиньте міста́, й пробувайте на скелі, мешка́нці Моава, і будьте, немов та голубка, що над краєм безо́дні гнізди́ться! Ми чули про гордість Моава, що чванли́вий він дуже, про надутість його і його гордува́ння, про бундю́чність його та пиху́ його серця. Я знаю, — говорить Господь, — про зухва́льство його, і про його балачки́ безпідставні, — робили вони неслухня́не! Ридаю тому над Моавом, і кричу за Моавом усім, зідхаю над лю́дьми Кір-Хересу. Більш як за Язером Я плакав, Я плакатиму за тобою, винограднику Сівми! Галу́зки твої перейшли аж за море, досягли́ аж до моря Язера. Спусто́шник напав на осінній твій плід, і на винобра́ння твоє, — і за́брана буде поті́ха твоя та радість твоя з виноградника й з кра́ю Моава, і вино із чави́ла спиню́! Не буде топта́ти топта́ч, радісний крик при збира́нні не буде вже радісним криком збира́ння. Від крику Хешбону аж до Ел'але, аж до Ягацу не́стися буде їхній голос, від Цоару аж до Горонаїму, до Еґлат-Шелішійї, бо й вода із Німріму пустинею стане. І ви́гублю Я із Моава, — говорить Господь, — того, хто для же́ртов вихо́дить на па́гірок, і бо́гові ка́дить своє́му. Тому́ стогне серце Моє за Моавом, немов та сопі́лка, і стогне серце Моє, як сопілка, за лю́дьми Кір-Хересу, бо погинули ті, хто бага́тство набув! Тому кожна голова — облисі́ла, і кожна борода — обстри́жена, на руках у всіх — порі́зи жало́би, і на сте́гнах — вере́та. На всіх даха́х Моава й на площах його — самий ле́мент, бо розбив Я Моава, мов по́суд, якого не люблять, говорить Господь. „Як він розто́щений“ плачуть, „як гане́бно Моав утікав, і як він посоро́млений!“ І Моав став за по́сміх та по́страх для всього довкі́лля його! Бо так промовляє Господь: Ось він, як орел, прилети́ть, і кри́ла свої над Моавом розго́рне, — міста́ будуть взяті, й твердині захо́плені. І того дня стане серце лица́рства Моава, як серце жони-породі́ллі! Із наро́дів Моав буде ви́гублений, бо пишавсь проти Господа він. Страх, та безо́дня, та па́стка на тебе, мешка́нче Моава! говорить Господь. Хто від стра́ху втече, той в безо́дню впаде́, хто ж з безодні піді́йметься, той буде схо́плений в па́стку. Бо спрова́джу на нього, на то́го Моава, рік їхньої кари, говорить Господь. Втікачі́ знеси́лені будуть ставати у тіні Хешбону, бо вийде огонь із Хешбону, а по́лум'я з-поміж Сиго́ну, і поїсть край воло́сся на скро́ні Моаву та череп синів галасли́вих. Горе, Моаве, тобі! Загинув Кемошів наро́д, бо сини твої взяті в поло́н, твої ж до́чки — в неволю! І верну́ Я Моавові долю напри́кінці днів, говорить Госпо́дь. Аж досі — суд на Моава.

First Reading

Amos 2:6-16

Так говорить Господь: За три пере́ступи Ізраїлеві й за чотири цього́ не прощу́: за те, що за срі́бло вони продають справедливого, а за чоботи — вбогого! Вони то́пчуть у зе́мному по́росі го́лову бідних, а доро́гу суми́рних викри́влюють. А син й його батько вчащають до однієї блудниці, щоб святе Моє Йме́ння знева́жити. І вони стелять одіж заста́влену, щоб півлежати при кожному же́ртівнику, і п'ють в домі Бога свого вино від пока́раних. І Я вигубив був з-перед них Аморе́я, що його височі́нь, як високий той кедр, і він міцни́й, як дуб. Та Я плід його знищив згори́, а здо́лу — корі́ння його. А вас Я був вивів із кра́ю єгипетського, і сорок років прова́див пустинею вас, щоб ви край аморе́йський успадкува́ли. І пророків Я збу́джував з ваших синів, а з ваших юнці́в назоре́їв. Хіба ж то не так, сино́ве Ізраїлеві? говорить Госпо́дь. А ви назоре́їв пої́ли вином, а пророкам наказували й говорили: „Не пророку́йте!“ Отож Я поти́сну на вас, як тисне снопа́ми напо́внений віз, — і згине й в мото́рного вте́ча, і поту́жний не втримає сили своєї, а ли́цар свого життя не врятує. І не всто́їть із лука стріле́ць, і своїми ногами прудки́й не втече́, і верхіве́ць не врятує свого життя. І наймужні́ший з лица́рства наги́м утече того дня, говорить Госпо́дь.

Morning Prayer — First Lesson

Daniel 12

І повстане того ча́су Михаїл, великий той князь, що стоїть при синах твого наро́ду, і буде час у́тиску, якого не було від існува́ння люду аж до цього ча́су. І того ча́су буде врятований із наро́ду твого́ кожен, хто буде знайдений записаним у книзі. І багато-хто з тих, що сплять у зе́мному по́росі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту. А розумні будуть ся́яти, як світила небозво́ду, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків. А ти, Даниїле, заховай ці слова́, і запечатай цю книгу аж до ча́су кінця. Багато-хто дослідять її, і так розмно́житься знання́“. І побачив я, Даниїл, аж ось стоять два інші анголи́, — один тут при цьо́му березі річки, а один там при то́му березі річки. І сказав він до мужа, одя́гненого в льняну́ одіж, що був над водою річки: „Коли буде кінець цим дивним реча́м?“ І почув я того мужа, одя́гненого в льняну́ одіж, що був над водою річки. І звів він до неба свою прави́цю та свою ліви́цю, і присягнув вічно Живим: це буде за час, за часи́ і за пів ча́су, і коли скінчи́ться розбива́ння сили святого наро́ду, все це спо́вниться. А я це слухав і не розумів. І сказав я: „Мій пане, який цьому кінець?“ І він сказав: „Іди, Даниїле, бо заховані й запечатані ці слова́ аж до ча́су кінця. Багато-хто будуть очищені, і ви́біляться, і будуть перето́плені; і будуть несправедливі несправедливими, і цього́ не зрозуміють усі несправедливі, а розумні — зрозуміють. А від ча́су, коли буде припинена стала жертва, щоб була́ поставлена гидо́та спусто́шення, мине тисяча двісті й дев'ятдеся́т день. Благослове́нний той, хто чекає, і дося́гне до тисячі трьох сотень тридцяти й п'яти день! А ти йди до кінця, і відпочи́неш, і встанеш на свою долю під кінець тих днів!“

Epistle

Galatians 3:16-22

А обі́тниці да́ні були Авраамові й насінню його. Не говориться: „і насінням“, як про багатьох, але як про одно́го: „і Насінню твоєму“, яке є Христос. А я кажу́ це, що заповіту, від Бога затве́рдженого, Зако́н, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обі́тницю він зруйнував. Бо коли від Зако́ну спадщина, то вже не з обі́тниці; Авраамові ж Бог дарував із обі́тниці. Що ж Зако́н? Він був даний з причини пере́ступів, аж поки при́йде Насіння, якому обі́тниця да́на була́; він учинений був анголами рукою посере́дника. Але посере́дник не є для одно́го, Бог же один. Отож, чи ж Зако́н проти Божих обі́тниць? Зо́всім ні! Якби бо був да́ний Зако́н, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Зако́ну! Та все зачинило Писа́ння під гріх, щоб віруючим була да́на обі́тниця з віри в Ісуса Христа.

First Reading

Job 14

Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями: вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 24

А по п'яти днях прибув первосвященик Ана́ній з якимись старши́ми, та з промовцем якимсь Терти́лом, що перед намісником ска́ржилися на Павла. Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: „Через тебе великий мир маємо ми, і для наро́ду цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою, — це ми за́вжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Фе́ліксе! Та щоб довго тебе не турбува́ти, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласка́вости. Ми переконались, що цей чоловік — то зара́за, і що він колотнечу викли́кує між усіма юдеями в ці́лому світі, і що він провідни́к Назорейської єресі. Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопи́ли були, і судити хотіли за нашим Зако́ном. Але тисяцький Лі́сій прибув, і з великим наси́льством видер його з наших рук, а його винува́льникам звелів йти до тебе. Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чо́му його ми вину́ємо“. Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так. І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: „Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для наро́ду цього, — тому буду сміліш боронитись. Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися. І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здиба́ли, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в наро́ді здіймав. І не можуть вони дове́сти тобі того, у чо́му тепер оскаржа́ють мене. Але признаю́сь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу́ так, що вірую всьому, що в Зако́ні й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, — чого й самі вони сподіва́ються, — що настане воскресіння праведних і неправедних. І я пильно дба́ю про те, щоб за́всіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей. А по довгих рока́х я прибув, щоб подати моєму наро́дові ми́лостиню та при́носи. Ось при цьо́му знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з на́товпом чи з колотнечею. Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене. Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв, крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи́ серед них: „За воскресіння мертвих приймаю від вас суд сьогодні!“ Але Фе́лікс, дуже добре дорогу цю знавши, відро́чив їм справу, говорячи: „Розсуджу́ вашу справу, коли тисяцький Лісій прибу́де“. І він сотникові наказав сторожити Павла́, але мати полегшу, і не боронити ніко́му з близьки́х його, щоб служили йому. А по декількох днях прийшов Фе́лікс із дружи́ною своєю Друзі́ллою, що була юде́янка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа. І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбу́тній суд, то Фе́лікса страх обгорнув, і він відповів: „Тепер іди собі, відповідного ж ча́су покличу тебе!“ Разом із тим і сподіва́вся він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його приклика́в і розмову з ним вів. Як минуло ж два роки, то Фе́лікс одержав наступника, — По́рція Фе́ста. А Фелікс бажав догодити юдеям, — і в в'язниці Павла́ залиши́в.

Responsorial Psalm

Psalm 84

Gospel

Luke 17:11-19

І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то прохо́див поміж Самарі́єю та Галілеєю. І, коли вхо́див до одно́го села, перестріли Його десять мужів, слаби́х на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: „Ісусе, Наставнику, — змилуйсь над нами!“ І, побачивши їх, Він промовив до них: „Підіть і покажіться священикам!“ І сталось, коли вони йшли, то очи́стились. Один же з них, як побачив, що видужав, то верну́вся, і почав гучни́м голосом сла́вити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самаряни́н був... Ісус же промовив у відповідь: „Чи не десять очи́стилось, — а дев'ять же де́? Чому́ не вернулись вони хвалу́ Богові віддати, крім цього́ чужинця?“ І сказав Він йому: „Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!“

Responsorial Psalm

Psalm 78

Responsorial Psalm

Psalm 88

Responsorial Psalm

Psalm 87

Evening Prayer — First Lesson

Hosea 1

Слово Господнє, що було́ до Осі́ї, Беерового сина, за днів Уззійї, Йотама, Ахаза, Єзекії, Юдиних царів, та за днів Єровоа́ма, Йоашового сина, Ізра́їлевого царя. Поча́ток того, що Господь говорив через Осі́ю. І сказав Господь до Осії: „Іди, візьми собі жінку блудли́ву, і вона породить дітей блу́ду, бо сильно блудоді́є цей Край, відступивши від Господа.“ І він пішов, і взяв Ґо́мер, дочку́ Дівлаїма, і вона зачала, і породила йому сина. І сказав Господь до нього: „Назви ім'я́ йому Їзрее́л, бо ще трохи, і покараю кров Їзрее́лу на домі Єгу, і вчиню кінець царству Ізра́їлевого дому. І станеться того дня, і Я зламаю Ізраїлевого лука в долині Їзреел“. І зачала вона ще, і породила дочку́. І сказав Він йому: „Назви ім'я́ їй Ло-Рухама, бо більше Я вже не змилуюся над Ізраїлевим домом, бо вже більше не прощу́ Я їм. А над Юдиним домом Я змилуюся, і допоможу́ їм через Господа, їхнього Бога, але не допоможу́ їм ані луком, ані мечем, ані війною, кі́ньми чи верхівця́ми“. І відлучи́ла вона Ло-Рухаму, і зачала зно́ву, і породила сина. А Він сказав: „Назви ім'я́ йому Ло-Аммі, бо ви не наро́д Мій, і Я не буду ваш!

Second Reading

II Corinthians 10

А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Second Reading

Hebrews 8

Головна ж річ у то́му, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засі́в на небеса́х, по прави́ці престолу величности, що Він Священнослужи́тель святині й правдивої скинії, що її збудував був Госпо́дь, а не люди́на. Усякий бо первосвященик настановляється, щоб прино́сити да́ри та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести. Бо коли б на землі перебува́в, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що да́ри приносять за Зако́ном. Вони служать о́бразові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчи́ти скинію: „Дивись бо, сказав, зроби все за зразко́м, що тобі на горі був показаний!“ А тепер оде́ржав Він краще служі́ння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений. Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого. Бо їм докоряючи, каже: „Ото дні надхо́дять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу́ Заповіта Ново́го, не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь! Оце Заповіт, що його Я складу́ по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Зако́ни Свої в їхні думки́, і на їхніх серцях напишу́ їх, і буду їм Богом, вони ж будуть наро́дом Моїм!“ І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: „Пізнай Господа“! Усі бо вони будуть знати Мене від мало́го та аж до великого з них! Буду бо Я милости́вий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш“! Коли ж каже „Нови́й Заповіт“, то тим назвав перший стари́м. А що́ порохня́віє й старі́є, те близьке́ до зотління.

Second Reading

Acts 14:19-28

А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він. Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію. І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лі́стру, та в Іконі́ю, та в Антіохі́ю, душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навча́ючи, що через великі у́тиски треба нам вхо́дити у Боже Царство. І рукопокла́ли їм пресві́терів по Церквах, і помолилися з по́стом та й їх передали Господе́ві, в Якого ввірували. Як вони ж перейшли Пісіді́ю, прибули в Памфілі́ю; і, звістивши Господнє Слово в Пергі́ї, вони в Атталі́ю ввійшли, а звідти поплинули в Антіохі́ю, звідки були благода́ті Божій віддані на ді́ло, що його й закінчи́ли. А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам. І перебува́ли вони немали́й час із учнями.

Second Reading

2 Timothy 4:19-22

Поздоров Приски́ллу й Аки́лу та дім Ониси́фора. Ера́ст позоставси в Кори́нті, а Трохи́ма лишив я слабо́го в Міле́ті. Попильну́й прийти до зими́. Вітає тебе Евву́л, і Пуд, і Лин, і Кла́вдія, і вся бра́ття. Господь з твоїм духом! Благода́ть з вами! Амі́нь.

Gospel

Mark 11

І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“. І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“ Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх. І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях. А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“ Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́. А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в. І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́. І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули. І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів. І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його. А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили. А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня. І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“ А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому! Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам. І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“. І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього, і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив? А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́. Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“ Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк. І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.

Evening Prayer — Second Lesson

1 John 3

Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми́ Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому́, що Його не пізнав. Улю́блені, — ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що́ ми будемо. Та знаємо, що, коли з'я́виться, то бу́дем подібні до Нього, бо бу́демо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього наді́ю оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззако́ння. Бо гріх — то беззако́ння. І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробува́є, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зво́дить! Хто чинить праведність, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від поча́тку. Тому́ то з'явився Син Божий, щоб зни́щити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога наро́джений він. Цим пізнаю́ться діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто нраведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули, — щоб любили один о́дного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого́ забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його — праведні. Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою! Із цього дові́дуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця́ перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та ві́дає все! Улю́блені, — коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого́ тільки попро́симо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім'я́ Сина Його — Ісуса Христа, і щоб любили один о́дного, як Він нам заповідь дав! А хто Його заповіді береже́, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнає́мо це з того Духа, що Він нам Його дав.

Gospel

Matthew 4:1-11

Потому Ісус був пове́дений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокуша́в. І по́стив Він сорок день і сорок ноче́й, а вкінці зголодні́в. І ось приступив до Нього споку́сник, і сказав: „Коли Ти Син Божий, скажи, щоб камі́ння це стало хліба́ми!“ А Він відповів і промовив: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним словом, що походить із уст Божих“. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на нарі́жника храму, та й каже Йому: „Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, і вони на руках понесу́ть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги́“. Ісус відказав йому: „Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!“ Знов диявол бере Його на височе́зную го́ру, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу, та й каже до Нього: „Це все Тобі дам, якщо впаде́ш і мені Ти покло́нишся!“ Тоді каже до нього Ісус: „Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ Тоді позоставив диявол Його. І ось анголи́ приступили, і служили Йому́.

Gospel

Matthew 19:13-15

Тоді привели Йому ді́ток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“. І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́.

Gospel

Mark 2

Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернау́му, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при две́рях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розсла́бленого, якого не́сли четверо. А що через наро́д до Ньо́го набли́зитися не могли, то стелю розкри́ли, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розсла́блений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розсла́бленому: „Відпускаються, сину, гріхи тобі!“ Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх ду́мали: „Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Само́го?“ І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: „Що́ таке ви в серцях своїх ду́маєте? Що́ легше: сказати розсла́бленому: „Гріхи відпускаються тобі“, чи сказати: „Уставай, візьми ложе своє та й ходи“? Але щоб ви знали, що Син Лю́дський має вла́ду прощати гріхи на землі“, — каже розсла́бленому: „Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“ І той устав, і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма́, так що всі дивувались і сла́вили Бога, й казали: „Ніко́ли такого не бачили ми!“ І вийшов над море Він знов. А ввесь на́товп до Нього прихо́див, — і Він їх навчав. А коли Він прохо́див, то побачив Леві́я Алфі́євого, що сидів на ми́тниці, і каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним. Коли ж Він сидів при столі́ в його домі, то багато ми́тників і грішників сиділи з Ісусом та з у́чнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним. Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з ми́тниками, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Він їсть із ми́тниками та з грішниками?“ А Ісус, як почув, промовляє до них: „Лі́каря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покая́ння).“ А учні Іванові та фарисейські по́стили. І приходять вони, та й говорять до Нього: „Чому́ учні Іванові та фарисейські по́стять, а учні Твої не по́стять?“ Ісус же промовив до них: „Хіба по́стити можуть гості весільні, поки з ними ще є молоди́й? Доки мають вони молодо́го з собою, то по́стити не можуть. Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодо́го від них, — то й по́стити бу́дуть вони за тих днів. І не пришива́є ніхто до старої одежі ла́тки з сукна сирово́го, а як ні, то край ла́тки ново́ї оді́рветься там від старо́го, — і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки́, а то попрориває вино бурдюки, — і вино й бурдюки пропаду́ть, а вливають вино молоде до нови́х бурдюкі́в“. І сталось, як Він перехо́див лана́ми в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали коло́сся зривати. Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому́ роблять у суботу вони, чого не годи́ться?“ А Він їм відказав: „Чи ж ви не читали ніко́ли, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому — за первосвященика Авіята́ра, — і спожив хліби показні́, яких їсти не можна було́, — тільки священикам, — і дав він і тим, хто був із ним?“ І сказав Він до них: „Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому то Син Лю́дський Господь і суботі“.