Today's Readings

First Reading

Galatians 5:11-21

Чого ж, браття, мене ще переслідують, коли я обрі́зання ще проповідую? Тоді споку́са хреста в ніщо оберта́ється! О, коли б були навіть відсі́чені ті, хто підбурює вас! Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала при́водом догоджати тілу, а любов'ю служи́ти один о́дному! Бо ввесь Зако́н в однім слові місти́ться: „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Коли ж ви гризете́ та їсте один о́дного, то глядіть, щоб не знищили ви один о́дного! І кажу́: ходіть у Дусі, — і не вчи́ните пожадливости тіла, бо тіло бажає противного Духові, а Дух противного тілу, і супротивні вони один о́дному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж Дух вас провадить, то ви не під Зако́ном. Учинки тіла явні, то є: пере́люб, нечистість, розпу́ста, ідолослу́ження, ча́ри, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, за́видки, п'я́нство, гу́лянки й подібне до цього. Я про це попере́джую вас, як і попереджа́в був, що хто чинить таке, не вспадку́ють вони Царства Божого!

First Reading

Jeremiah 50

Слово, що Госпо́дь говорив на Вавило́н, на землю халде́їв через пророка Єремію: „Звістіть між наро́дами й розголосі́ть, підійміте прапора та розголосіть, не затайте, скажіть: Здобутий уже Вавило́н, засоро́млений Бел, зламаний Меродах, бовва́ни його посоро́млені, порозби́вані всі його бо́жища! Бо на нього із пі́вночі вийшов наро́д, що обе́рне в спусто́шення землю його, і не буде мешка́нця у нім: від люди́ни та аж до скотини, усі помандрують та пі́дуть! За тих днів і того ча́су, — говорить Господь, — поприхо́дять сини Ізраїлеві, ра́зом вони й сини Юди, — усе пла́чучи, будуть ходити та Господа, Бога свого шукати. Вони будуть питати про Сіона, куди їхні обличчя пове́рнені, — щоб прийти й прилучитись до Господа вічним заповітом, який не забу́деться! Мій наро́д — це отара загинула: па́стирі їхні вчинили блудя́чими їх, їх загнали на го́ри, й ходили вони від гори до підгі́р'я, забули про ложе своє. Усі, що знахо́дили їх, жерли їх, і противники їхні говорили: „Не зави́нимо за те, бо вони прогріши́лися Господу, Пасо́виську правди й надії батькі́в їхніх, — Господе́ві“. Біжіть з Вавило́ну, і вихо́дьте із кра́ю халдеїв, і будьте, як козля́та ті перед ота́рою! Бо ось Я позбу́джую, і на Вавило́н наведу́ збір великих наро́дів з півні́чного кра́ю, і вони проти нього шику́ються, — звідти здобу́тий він бу́де! Його стрі́ли, мов ли́цар, якому щасти́ть, — не верта́ються да́рмо, і здо́биччю стане Халде́я, — наси́тяться всі, хто пусто́шить її, промовляє Господь. Бо радієте ви, бо втішаєтесь ви, що спа́дщину Мою розграбо́вуєте, бо ви скачете, мов те теля по траві, та ірже́те, немов румаки́. Збенте́жилася ваша мати занадто, застидалась роди́телька ваша. Оце для наро́дів кінець: пустиня, сухо́земля й степ! Від Господнього гніву вона незаме́шкана буде та стане спусто́шенням уся. Кожен, хто буде прохо́дити повз Вавило́н, остовпі́є й засви́ще, як побачить усі ці пора́зи його! Ушику́йтеся на Вавилон навкруги́, всі, хто лука натя́гує! Стріляйте на нього, стріли́ не шкоду́йте, бо він Господе́ві згрішив! Здійміть крик проти нього навко́ло! Він дав руку піддатись, стовпи́ його впали, зруйновані мури його, бо це помста Господня. Помстіться над ним: як зробив він — зробіть так йому́! Повигублюйте і сівача́ з Вавилону, і того, хто хапа́є серпа́ в часі жнив! Через меч переслі́дника ве́рнуться всі до наро́ду свого́, і кожен до краю свого втече́. Ізраїль — вівця́ розпоро́шена, що ле́ви погнали її: перший жер його цар асирі́йський, а останній — цей Навуходоно́сор, цар вавилонський, розтро́щив йому кості. Тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я покараю царя вавилонського й землю його, як Я покарав був царя асирійського. І верну́ Я Ізраїля на пасови́сько його, і він па́стися буде на Кармелі й Башані, і на горі на Єфремовій та на Ґілеаді душа його си́тою буде. За тих днів й того ча́су — говорить Господь — будуть шукати провину Ізраїлеву, та не буде її, і про́гріхи Юди, одначе не зна́йдені будуть вони, бо проба́чу тому, кого Я позоста́влю! На край „Чва́рів подвійних“, — на нього піди й на мешка́нців „Пока́рання“! Поруйнуй і прокля́ттям вчини все за ними, — говорить Господь, — і зроби так усе, як тобі наказа́в! Гуркіт бо́ю в кра́ю та велике спусто́шення! Як побитий й пола́маний мо́лот всієї землі! Яким жахом зробивсь Вавилон для наро́дів! Я па́стку поставив на тебе, і схо́плений ти, Вавило́не, хоча ти й не знав! Ти зна́йдений й схо́плений був, бо ставав ти на прю проти Господа! Господь відчинив Своє схо́вище, і вийняв ізвідти знаря́ддя гніву Свого, це бо зайня́ття для Господа, Бога Саваота в халдейському кра́ї. Ідіть ви на нього із кра́ю землі, відчиніть його клуні, порозкладайте його, як снопи́, і вчиніте закля́ттям його, — хай не буде йому позоста́лого! Його всіх волів повбива́йте, — хай пі́дуть вони на зарі́з! Горе їм, бо настав їхній день, час наві́щення їх! Голос тих, що втікають і рятуються із вавилонського кра́ю, щоб звістити на Сіоні про по́мсту Господа, нашого Бога, про по́мсту за храма Його. Скличте на Вавилона стрільці́в, усіх, хто лука натя́гує, та́бором станьте при ньому навко́ло, — нехай йому вте́чі не бу́де! Відплаті́те йому згідно з чи́ном його, як зробив він — зробіть так йому́, бо гордим він став проти Господа, проти Святого Ізраїлевого! Тому то його юнаки́ всі поляжуть на пло́щах його, а військо́ві його того дня всі погинуть, говорить Господь. Ось Я проти тебе, о пи́хо, — говорить Господь, Бог Саваот, — бо день твій прийшов, час тебе покарати! І спіткне́ться пиха й упаде́, і не буде того, хто б підні́с її. І огонь по містах його Я запалю́, — і він пожере́ всі довкі́лля його. Так говорить Господь Савао́т: Сини Ізраїлеві й сини Юдині — ра́зом ути́скувані, і всі, що в поло́н їх забрали, тримають їх міцно, не хочуть їх ви́пустити. Але Викупи́тель їх сильний, Господь Саваот — Йому Йме́ння! Він конче розсудить їхню справу, щоб землю вспоко́їти, а вавилонських мешка́нців стриво́жити. Меч на халдеїв, — говорить Господь, — і на мешка́нців Вавилону, і на князі́в його, і на його мудреці́в! Меч на ворожби́тів — і безглу́здими стануть, меч на лица́рство його — і вони полякаються! Меч на ко́ні його й на його колесни́ці, та на всю мішани́ну наро́дів, яка серед нього, — і стануть вони як жінки́! Меч на ска́рби його — й пограбо́вані будуть! Посу́ха на во́ди його, — й вони повисиха́ють, бо це край божкі́в, і шаліють вони від бовва́нів. Тому зві́рі пусти́нні там будуть сидіти з шака́лами, і стру́сі бу́дуть у ньому сидіти, і не бу́де засе́лений він вже навіки, і не буде заме́шканий він з роду в рід. Як Содо́м та Гомо́рру й сусідів її Бог був поруйнував, — говорить Господь, — так ніхто там не буде сидіти, і не буде в нім ме́шкати чужи́нцем син лю́дський! Ось із пі́вночі при́йде наро́д, і люд великий, і числе́нні царі, — вони збу́джені будуть із кі́нців землі: Лук та ра́тище міцно тримають, жорсто́кі вони й милосердя не мають, — їхній голос, як море реве́, вони їдуть на ко́нях, — на тебе вони вшикува́лись, як муж на війну, вавилонськая до́чко! Почув цар вавилонський відо́мість про них, — й опусти́лися ру́ки йому́, обхопи́в його страх і тремті́ння, немов породі́ллю! Ось підіймається він, немов лев, із темного лісу Йорда́ну на во́дяні луки, і Я вмент зроблю́, що він побіжить геть від них, а хто ви́браний буде, того Я поставлю над ними! Бо хто є подібний Мені, і хто покличе Мене перед суд, і хто па́стир такий, що перед обличчям Моїм він усто́їть? Тому то послухайте за́дум Господній, що на Вавилон Він заду́мав, і думки́ Його ті, що на землю халдейську зами́слив: Поправді кажу вам, — найменших з отари потя́гнуть, і попусто́шать пасо́висько їхнє при них! Від ро́зголосу про взятття́ Вавилону земля задрижи́ть, і почується крик між наро́дами!

First Reading

Amos 5:1-15

Послухайте слова цього, що я ним голосі́ння підно́шу за вас, о доме Ізраїлів! Упала, і більше не встане та діва Ізра́їлева! Вона кинена на свою землю, — немає, хто звів би її! Бо так Господь Бог промовляє: Місто, що вихо́дило тисячею, позоста́вить лиш сотню, а те, що вихо́дило сотнею, позоста́вить десятку для дому Ізраїля. Бо так промовляє Госпо́дь до дому Ізраїлевого: Наверні́ться до Мене її живіть! І не зверта́йтеся до Бет-Елу, і до Ґілґалу не прихо́дьте, а через Беер-Шеву не перехо́дьте, бо на вигна́ння Ґілґа́л конче пі́де, і марно́тою стане Бет-Ел. Наверні́ться до Господа, і будете жити, щоб Вій не ввійшов, як огонь до Йо́сипового дому, — і буде він же́рти, та не бу́де кому погаси́ти в Бет-Елі, — вони змінюють суд на поли́н, і кидають правду на землю. Той, хто Волосожа́ра й Оріо́на створив, Хто сме́ртну темно́ту зміня́є на ра́нок, а день затемня́є на ніч, хто прикликує воду морську́ й виливає її на пове́рхню землі, — Господь Йме́ння Йому! Він наводить погибіль на сильного, — і при́йде погибіль тверди́ні! Вони ненави́дять того́, хто у брамі карта́є, і обри́джують тим, хто говорить правдиве. Тому́, що нужде́нного то́пчете ви, і дару́нки збіже́ві берете від нього, що ви набудува́ли будинків із ка́меня те́саного, то сидіти не будете в них; понаса́джували винограду улю́бленого, та не будете пити із нього вина! Бо Я знаю про ваші числе́нні провини і про ваші великі гріхи́: ти́снете ви справедливого, берете ви пі́дкупа та викривля́єте право убогих у брамі. Тому́ то розуміний мовчить цього ча́су, бо це час лихий. Шукайте добра, а не зла, щоб вам жити, і буде із вами Госпо́дь, Бог Саваот, так, як кажете ви. Нена́видьте зло й покохайте добро, і правосу́ддя поставте у брамі, — може змилується Господь, Бог Савао́т над ре́шткою Йо́сипа.

Morning Prayer — First Lesson

Hosea 5;Hosea 6

Послухайте цього, священики, і почуйте, Ізраїлів до́ме, а ви, царський доме, візьміть до вух, бо вам буде суд, бо ви для Міцпи́ були па́сткою й сіткою, розтя́гненою на Фаво́р. І гли́боко вгру́зли в розпусті вони, та Я попляму́ю всіх їх. Я знаю Єфрема, а Ізра́їль не схо́ваний передо Мною, бо тепер блудоді́йним, Єфреме, ти став, занечи́стивсь Ізраїль. Не дають їхні вчинки вернутись до Бога, бо дух блудоді́йства в сере́дині їхній, і не ві́дають Господа. І гордість Ізраїлева засві́дчиться перед обличчям його. А Ізраїль й Єфрем упадуть за провину свою, також Юда із ними впаде́. З своєю отарою та з своєю худобою вони Господа пі́дуть шукати, але́ не зна́йдуть, — Він від них віддали́вся. Вони зрадили Господа, бо породили сторонніх діте́й, — тепер їх пожере́ молоди́к разом із частками їхнього поля. Засурмі́те у рога в Ґів'ї, сурмо́ю в Рамі, закричіть у Бет-Авені за тобою, Веніямине! В день карта́ння Єфрем за спусто́шення стане; поміж племена́ми Ізраїля Я завідо́мив про певне. Стали зверхники Юди, мов ті, що межу́ перено́сять, — на них виллю, як воду, Свій гнів! Єфрем став пригно́блений, су́дом розбитий, бо він намагався ходи́ти за марно́тою. І Я буду, як міль, для Єфрема, і мов та гнили́зна для дому Юди. І побачив Єфрем свою хворість, а Юда — свого чиряка́, і Єфрем відійшов до Ашшу́ра і послав до царя до великого. Та він вилікувати вас не зможе, і не вигоїть вам чиряка! Бо Я — немов лев для Єфрема, і немов той левчук дому Юди. Я, Я розшматую й піду́, — і ніхто не врятує! Піду́, повернуся до місця Свого, аж поки провини своєї вони не призна́ють, і не стануть шукати Мого лиця. Та в утиску будуть шукати Мене! Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматува́в — і нас вилікує, ударив — і нас перев'яже! Ожи́вить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, — і будемо жити ми перед обличчям Його. І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов зірниці, і Він при́йде до нас, немов дощ, немов дощ весняни́й, що напоює землю. Що, Єфреме, зроблю́ Я тобі, що зроблю тобі, Юдо? І Бо ваша любов, немов хмара поранку, і мов та роса, що зникає уранці, — тому Я тесав їх пророками, позабивав їх проре́ченням уст Своїх, і суд Мій, як світло те, вийде. Бо Я милости хочу, а не жертви, і Богопізна́ння — більше від цілопалень. Вони заповіта Мого порушили, мов той Ада́м, вони там Мене зрадили. Ґілеад, місто злочинців, повне кривавих слідів. І як той розбишака чига́є, так ватага священиків на дорозі в Сихем — учиняють розбі́й, бо зло́чин учиняють вони. У домі Ізраїля бачу жахли́ве, — там блуд у Єфрема, занечи́стивсь Ізраїль. Також, Юдо, для тебе жнива́ пригото́влені, як Я долю наро́ду Свого поверну́!

Epistle

2 Timothy 4:1-8

Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого прихо́ду та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вча́сно-невча́сно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байо́к нахи́ляться. Але ти будь пи́льний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благові́сника, сповня́й свою службу. Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив.

First Reading

Job 16

А Йов відповів та й сказав: „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви! Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш? I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас, уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду! Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене? Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив, і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє! Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене... Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене: Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́. Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю: Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю. Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч. Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову. Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь, хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя! Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, — бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́. Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть, і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, — бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 26

А Агріппа сказав до Павла: „Дозволяємо тобі говорити про себе само́го“. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні: „О ца́рю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усьо́го, у чім мене винуватять юдеї, особливо ж тому́, що ти знаєш усі юдейські звича́ї та супере́чки. Тому я прошу́ мене вислухати терпля́че. А життя моє зма́лку, що споча́тку точилося в Єрусалимі серед наро́ду мого, знають усі юдеї, які відають зда́вна мене, аби тільки схотіли засві́дчити, — що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри. І тепер я стою отут су́джений за надію обі́тниці, що Бог дав ії нашим отцям, а її викона́ння чекають побачити наші дванадцять племен, слу́жачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о ца́рю, мене винуватять юдеї! Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих? Правда, ду́мав був я, що мені нале́жить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назаряни́на, що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був вла́ду від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи ве́льми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах. Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо вла́дою та припору́ченням первосвящеників, то опі́вдні, о ца́рю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що ося́яло мене та тих, хто разом зо мною йшов! І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: „Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колю́чку!“ А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він відказав: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Але підведи́ся, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. Визволяю тебе від твого наро́ду та від поган, до яких Я тебе посилаю, — відкрити їм очі, щоб вони наверну́лись від те́мряви в світло та від сатани́ної вла́ди до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарува́ння гріхів і насліддя з освяченими“. Через це я, о ца́рю Агріппо, не був супротивний видінню небесному, але ме́шканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого кра́ю юдейського та поганам я проповідував, щоб пока́ялися й наверну́лись до Бога, і чинили діла, гі́дні покая́ння. Через це юдеї в святині схопи́ли мене та й хотіли роздерти. Але, поміч від Бога одержавши, я стою́ аж до дня сьогоднішнього та свідкую мало́му й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, — що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!“ Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучни́м голосом: „Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму“! А Павло: „Не дурію — сказав, — о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. Цар бо знає про це, — до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гада́ю я, щоб із цього щобудь схова́лось від нього, — бо не в за́кутку ді́ялось це. Чи віруєш, ца́рю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш“. Агріппа ж Павлові: „Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християни́ном“. А Павло: „Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, — не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів“. І встав цар та намісник, і Верні́ка та ті, хто з ними сидів. І на́бік вони відійшли, і розмовляли один до одно́го й казали: „Нічого, ва́ртого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!“ Агріппа ж до Феста сказав: „Міг би бути відпу́щений цей чоловік, якби не відкликавсь був до ке́саря“

Responsorial Psalm

Psalm 86

Gospel

Matthew 5:13-19

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім.

Responsorial Psalm

Psalm 80

Responsorial Psalm

Psalm 90

Responsorial Psalm

Psalm 89

Evening Prayer — First Lesson

Hosea 7

Коли Я лікую Ізраїля, то виявляю гріх Єфремів та зло Самарі́ї, бо роблять вони неправдиве, і зло́дій прихо́дить, грабує на вулиці ба́нда. І не ду́мають в серці своє́му, що Я пам'ятаю про все їхнє зло. тепер їхні вчинки ось їх оточи́ли і перед обличчям Моїм постава́ли. Вони злістю своєю втішають царя, а своїми обма́нами — зве́рхників. Усі вони чинять пере́люб, мов піч, яку пе́кар розпа́лює, що напа́лювати перестає́, як тісто замісить та вкисне воно. У святко́вий день нашого царя похворі́ли князі́ від жа́ру вина, і він простяг до насмі́шників руку свою. Бо їхнє ну́тро, як піч, у них пала́є їхнє серце: всю ніч спить їхній гнів, а на ра́нок горить, як палю́чий огонь. Вони́ всі гаря́чі, як піч, і су́ддів своїх пожира́ють. Усі царі їхні попа́дали, між ними ніко́го нема, хто б кли́кав до Мене. Змішався Єфрем із наро́дами, Єфрем став млинце́м, що печеться непереве́рнений. Його силу чужі пожирають, та про те він не знає, вже й воло́сся посивіло в нього, а того́ він не знає. І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не верта́ються, і не шукають Його у всім цім. А Єфрем став, як голуб, — нерозумний, немудрий: закликають в Єгипет, а йдуть в Асирію. Як пі́дуть вони, розтягну́ Свою сітку над ними, — стягну їх додолу, мов птаство небесне, — за злобою їхньою Я їх караю. Горе їм, бо від Мене вони відійшли́, погу́ба на них, бо повстали вони проти Мене! Хоч Я викупив їх, та вони проти Мене говорять неправду. І вони в своїм серці не кличуть до Мене, як виють на ло́жах своїх, точать сварку за хліб та вино, і відступають від Мене. А Я їх картав, їхні раме́на зміцняв, а вони зло на Мене заду́мують. Вони наверта́ються, та не до Всевишнього, стали, немов той обма́нливий лук. Упадуть від меча їхні князі́ за гордість свого язика́, — це їхня нару́га в єгипетськім кра́ї!

Second Reading

II Corinthians 12

Не кори́сно хвалитись мені, бо я прийду́ до видінь і об'я́влень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирна́дцять ро́ків тому — чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог — був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, — що до ра́ю був узятий, і чув він слова́ невимо́вні, що не можна люди́ні їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, — хіба тільки своїми не́мочами. Бо коли я захо́чу хвалитись, то безумний не бу́ду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не поду́мав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'я́влень не велича́вся, то да́но мені в тіло колючку, — посланця́ сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не велича́вся. Про нього три ра́зи благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: „До́сить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі“. Отож, краще я буду хвалитись своїми не́мочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебува́ти в неду́гах, у при́кростях, у бі́дах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слаби́й, тоді я сильни́й. Хва́лячися, я став нерозумний, — до того мене ви примусили. Бо хвалити мене мали б ви, — бо ні в чо́му я не залиши́вся позад від найперших апо́столів, хоч я й ніщо. А ознаки апо́стола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаме́нах і чу́дах та в силах. Що бо є, що ним ви пони́зилися більше від інших Церков? Хіба те, що я сам тягаре́м вам не був? Даруйте мені цю провину! Ось утре́тє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягаре́м, — не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батька́м, але дітям батьки́. Я ж з охотою ви́трачуся й себе ви́трачу за душі ваші, хоч що більше люблю́ вас, то менше я лю́блений. Та нехай буде так, — тягара́ я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав. Чи я використо́вував вас через когось із тих, кого́ до вас посилав? Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит ви́користав вас чим? Хіба ми ходили не в одно́му дусі? Хіба не одни́ми стопа́ми? Чи ви зно́ву не ду́маєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову! Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хо́чу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, — хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, сва́ри, на́шепти, пихи́, безладдя, щоб зно́ву, коли я прийду́, не прини́зив мене поміж вами мій Бог, і щоб мені не оплакувати багатьох, що перше згрішили були, і не покаялися в нечи́стості, і в пере́любі, і в розпусті, що ко́їли їх.

Second Reading

Hebrews 10

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів. Але в них спо́мин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи. Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою, ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, — то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою! Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви, а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників. Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, — скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“! Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого! Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь. Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так. Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще. Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю. Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“ А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“. Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.

Second Reading

Acts 15:22-35

Тоді постановили апо́столи й старші з ці́лою Церквою вибрати му́жів із них, і послати до Антіохі́ї з Павло́м та Варна́вою Юду, що зветься Варса́вва, і Силу, му́жів проводирів між братами, написавши свої́ми руками оце́: „Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохі́ї, і Си́рії, і Кілікі́ї: Вітаємо вас ! Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не дору́чували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі, то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб о́браних мужів послати до вас із коханими нашими — Варнавою та Павло́м, людьми́ тими, що ду́ші свої віддали́ за Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа. Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме. Бо зво́лилось Духові Святому і нам, — тягару́ вже нія́кого не наклада́ти на вас, окрім цього необхідного: стри́муватися від ідольських жертов та крови, і задушени́ни, та від блу́ду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!“ Посланці́ ж прийшли в Антіохі́ю, і, зібравши наро́д, доручили листа. А перечитавши, раділи з поті́шення того. А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьо́рували та зміцняли братів. А як перебули́ вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав. Але Сила схотів лиши́тися там, а Юда вернувся до Єрусалиму. А Павло з Варнавою в Антіохії жили́, навчаючи та благові́стячи ра́зом із іншими багатьома́ Слово Господнє.

Second Reading

Titus 1:5-9

Я для того тебе полиши́в був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настанови́в по містах, як тобі я звелів, — коли хто бездога́нний, муж єдиної дружи́ни, має вірних дітей, недокорених за блуд або неслухня́ність. Бо єпи́скоп мусить бути бездоганний, як Божий доморя́дник, не самолюбний, не гнівли́вий, не п'яни́ця, не заводія́ка, не кори́сливий, але гостинний до при́ходнів, добролюбець, поміркований, справедливий, побожний, стри́маний, що трима́ється вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних.

Gospel

Mark 13

І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: „Подивися, Учителю — яке́ то каміння та що́ за будівлі!“ Ісус же до нього сказав: „Чи ти бачиш великі будинки оці? — Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“ Коли ж Він сидів на Оливній горі, проти храму, питали Його насамоті Петро, і Яків, і Іван, і Андрій: „Скажи нам, коли станеться це? І яка буде озна́ка, коли все те ви́конатись має?“ Ісус же почав промовляти до них: „Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“. І зведу́ть багатьо́х. І як про ві́йни почуєте ви, і про воєнні чутки́, — не лякайтесь, бо статись належить тому́“. Та це ще не кінець. „Бо повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“, будуть землетруси місця́ми, буде голод. Це поча́ток терпінь породільних. Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на сві́дчення їм. Але перше Єва́нгелія мусить бути наро́дам усім проповідувана. Коли ж видадуть вас і поведуть, — не турбуйтеся заздалегі́дь, що́ вам говорити, — а що́ дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий. І видасть на смерть брата брат, а ба́тько — дитину. І „діти повстануть навпроти батьків“, — і їм смерть заподіють. І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасе́ний! Коли ж ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, — що про неї звіщав пророк Даниїл, — що вона залягла́, де не слід, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають. І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого́. І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми́, у ті дні! Моліться ж, щоб не трапилося це зимою! Будуть бо ті дні такою „скорбо́тою, що її не було з первопо́чину світу“, що його Бог створив, „аж досі“, і не буде. І коли б Госпо́дь не вкоротив тих днів, — не спаслася б ніяка люди́на; але ради ви́браних, кого вибрав, укороти́в Він ті дні. Тоді ж, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут“, „Ото там“, — не йміть віри. Бо повстануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити озна́ки та чу́да, щоб спокуси́ти, як можна, і ви́браних. Але ви стережіться! Я сказав вам усе напере́д. Але за тих днів, по скорбо́ті отій, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла. і зо́рі спада́тимуть з неба, і сили небесні пору́шаться. І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах“ із великою поту́гою й славою. І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його ви́браних „від вітрі́в чотирьо́х, від кра́ю землі до крайнеба“. Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо. Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, — під дверима. Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться! Небо й земля промину́ться, але не мину́ться слова́ Мої! Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні анголи́ на небі, ні Син, — тільки Отець. Уважайте, чува́йте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане! Як той чоловік, що від'їхав, і залиши́в свій дім, і дав рабам своїм вла́ду й кожному працю свою, а воротаре́ві звелів пильнувати. Тож пильнуйте, — не знаєте бо, коли при́йде пан дому: уве́чорі, чи опі́вночі, чи як півні співатимуть, чи ра́нком. Щоб вас не застав, що спите́, коли ве́рнеться він несподі́вано. А що вам Я кажу́, те всім Я кажу́: Пильнуйте!“

Evening Prayer — Second Lesson

1 John 5

Кожен, хто вірує, що Ісус — то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. Що ми любимо Божих дітей, дізнає́мося з того, коли любимо Бога і Його заповіді доде́ржуємо. Бо то любов Божа, щоб ми доде́ржували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно. Коли ми приймаємо сві́дчення лю́дське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким сві́дчив про Сина Свого́. Хто вірує в Божого Сина, той сві́дчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог сві́дчив про Сина Свого́. А це сві́дчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це — у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім'я́ Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім'я Божого Сина, маєте вічне життя. І оце та відвага, що ми маємо до Нього, — що коли чого просимо згі́дно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що оде́ржуємо те, чого просимо від Нього. Коли хто бачить брата свого́, що грішить гріхом не на смерть, нехай мо́литься за нього, — і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, — не про нього кажу́, щоб молився. Усяка неправда — то гріх. Та є гріх не на смерть. Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, — бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається. Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі. Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він — Бог правдивий і вічне життя! Ді́тоньки, — бережіться від і́долів! Амі́нь.

Gospel

Matthew 5:13-16

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.

Gospel

Matthew 19:27-30

Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.

Gospel

Mark 4

І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря. І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав: „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти. І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́; а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло. А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́. Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“. І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу. І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах, щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“ І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! Сіяч сіє слово. А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово, але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає. А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“. І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику? Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам. Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“. І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння, і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к. Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“. І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́? Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння. Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“. І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе. І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“. І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним. І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився! А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“ Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала. І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“ А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“