Today's Readings

First Reading

Ephesians 6:10-17

Наре́шті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могу́тністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хи́трощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти вла́ди, проти світоправителів цієї те́мряви, проти піднебесних ду́хів зло́би. Через це візьміть повну Божу збро́ю, щоб могли ви дати о́пір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши сте́гна свої правдою, і зодягнувшись у броню́ праведности, і взувши ноги в готовість Єва́нгелії миру. А найбільш над усе візьміть щита́ віри, яким зможете погасити всі огне́нні стрі́ли лукавого. Візьміть і шоло́ма спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже.

First Reading

Ezekiel 19

А ти пісню жало́бну здійми про князі́в Ізраїлевих, та й скажи: Яка твоя мати леви́ця: Лягла поміж ле́вів, серед левчукі́в вона ви́кохала левеня́т! І одне із своїх левеня́т вона ви́годувала, левчуко́м воно стало, і здо́бич ловити навчився, люди́ну він жер! І по́хід розголоси́ли наро́ди на нього, в їхню яму він схо́плений був, і його в ланцюга́х до кра́ю єгипетського відвели́. Як леви́ця побачила, що надаре́мно чекає, що пропала наді́я її, то взяла́ вона знову одне із своїх левеня́т, і вчинила його левчуко́м. І ходив він між ле́вами й став левчуко́м, і здо́бич ловити навчився, люди́ну він жер! І він розбивав їхні пала́ти, і руйнував їхні міста́, і від голосу рику його остовпі́ла земля й що на ній! Та пастку на нього поста́вили люди знавко́ла з округ, і свою сітку на нього розки́нули, — і він схо́плений був в їхню яму! І кинули в клітку його́ в ланцюга́х, і його відвели́ до царя вавилонського, і в тверди́ню його запрото́рили, щоб голос його вже не чувся на го́рах Ізраїлевих. Твоя мати, як той виноград у винограднику, поса́дженому над водою, плодю́ча й гілля́ста була́ через во́ди великі. І виросли пру́ття міцні́, й надавались на бе́рла воло́дарів, і височі́в між гуща́винами його зріст, — і він показався в своїй висоті́, у числе́нних галу́зках своїх! Та була вона ви́рвана в лютості, о́б землю ки́нена, і вітер зо сходу зсушив її плід,— полама́лися й повисиха́ли вони, а її міцний прут — огонь його зжер. А тепер посадили її на пустині, у кра́ї сухому й безві́дному,— і вийшов огонь із прута́ її вітки та й пожер її плід, і немає у неї міцно́го пру́та, бе́рла на панува́ння. Це пісня жало́бна, і буде за пісню жало́би вона“.

First Reading

Malachi 4:1-6

Бо ось наступає той день, що пала́є, як піч, і стануть всі пи́шні та кожен, хто чинить безбо́жне, соломою, — і спа́лить їх день той, який наступа́є, говорить Госпо́дь Савао́т, Який не позоста́вить їм ко́реня, ані галу́зки. А для вас, хто Йме́ння Мойо́го боїться, зійде Сонце Праведности та лікува́ння в промінях Його, — і ви ви́йдете та поскака́єте, мов ті си́ті теля́та! І безбожних топтати ви будете, бо стануть за по́піл вони під п'ята́ми ніг ваших у той день, що його Я вчиню́, промовляє Госпо́дь Савао́т. Згадайте Зако́на Мойсея, Мого раба́, що йому́ наказав на Хори́ві уста́ви й права́ щодо всьо́го Ізраїля. Ось Я пошлю́ вам пророка Іллю́, перше ніж день Госпо́дній наста́не, великий й страшни́й! І приве́рне він серце батькі́в до сині́в, і серце сині́вське до їхніх батькі́в, щоб Я не прийшов, і не вра́зив цей край прокля́ттям!

Morning Prayer — First Lesson

Haggai 2

Сьомого місяця, двадцятого й першого дня місяця було слово Господнє через пророка Огія таке: „Скажи но до Зорова́веля, сина Шалтіїлового, намісника Юдиного, і до Ісуса, сина Єгосадакового, великого священика, та до решти наро́ду, говорячи.  3 Хто серед вас позостався, що бачив цей дім у першій його славі? А яким ви бачите його тепер? Чи ж не є він супроти того, як ніщо́ в ваших оча́х? А тепер будь му́жній, Зорова́велю, говорить Госпо́дь, і зміцнися, Ісусе, сину Єгосадаків, священику великий, і зміцнися, ввесь наро́де землі, говорить Госпо́дь, і робіть, бо Я з вами, говорить Господь Савао́т. Сло́ва, якими Я склав з вами заповіта, коли ви вихо́дили з Єгипту, а дух Мій пробува́є серед вас, не бійтеся! Бо так промовляє Господь Савао́т: Ще раз, — а станеться це незаба́ром, — і Я затрясу́ небо та землю, і море та суході́л! І затрясу́ всіма́ наро́дами, і при́йдуть кошто́вності всіх наро́дів, і напо́вню цей дім славою, говорить Госпо́дь Савао́т. Моє срі́бло й Моє золото, говорить Господь Саваот. Більша буде слава цього останнього дому від першого, говорить Господь Саваот, і на цьому місці Я дам мир, говорить Госпо́дь Саваот“. Двадцятого й четвертого дня, дев'ятого місяця, другого року Да́рія було́ слово Господнє через пророка Огі́я таке: „Так говорить Госпо́дь Савао́т: Запитай но священиків про Зако́на, гово́рячи: Ось несе хтось освячене м'ясо в полі́ своєї оде́жі, і доторкне́ться поло́ю своєю до хліба, чи до потра́ви, чи до вина, чи до оливи, чи до якої пожи́ви, — чи стане те освя́ченим? І священики відповіли́ та й сказали: „Ні!“ Тоді Огі́й сказав: Якщо б нечистий через мертвого доторкну́вся до всього цього, чи стане воно нечистим? І відповіли священики та й сказали: „Стане нечистим!“ І відповів Огій та й сказав: „Отакий наро́д цей, і такий цей люд перед Моїм лицем, — говорить Госпо́дь, — і такий усякий чин їхніх рук, і що вони складають там, — нечисте воно! А тепер зверніть но своє серце на час від цього дня й далі, ще по́ки не був покла́дений камінь до каменя в Господньому храмі. Відко́ли то було, що прихо́див бувало до копи́ці набирати двадцять мір, а було тільки десять, прихо́див до чави́ла набрати п'ятдесят мір, а було двадцять. Бив Я вас посу́хою й зеленя́чкого та гра́дом, усі чи́ни ваших рук, та не кли́кали ви до Мене, говорить Госпо́дь. Зверніть ваші серця́ на час від цього дня й далі, від дня двадцятого й четвертого, дев'ятого місяця, від того дня, коли був засно́ваний Господній храм, зверніть ваше серце на це. Чи є ще насіння в комо́рі? Бо ще виноград, і фіґове дерево, і дерево грана́тове, і дерево оли́вкове, — ніщо не прино́сило пло́ду. Від цього дня Я поблагословлю́ їх“. I було́ слово Господнє до Огі́я вдруге двадцятого й четвертого дня того ж місяця таке: Скажи Зорова́велю, намісникові Юдиному, говорячи: Я затрясу́ небо та землю, і попереверта́ю тро́ни царств, і повигу́блюю силу поганських царств, і попереверта́ю колесни́ці та тих, хто їздить у них, і попа́дають коні та їхні верхівці́, один мечем о́дного. Того дня, — говорить Госпо́дь Савао́т, — візьму́ Я тебе, Зорова́велю, сину Шеалтіїлів, Мій ра́бе, — говорить Господь, — і покладу́ тебе, немов ту печа́тку, бо Я тебе вибрав, говорить Госпо́дь Савао́т“.

Epistle

1 Corinthians 13:1-8

Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий! І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного! Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється, не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить! Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.

First Reading

Genesis 18

І явився до нього Господь між дубами Мамре́, а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі, та й промовив: „Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, — не проходь повз Свойо́го раба! Принесуть трохи води, — і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом. І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому пі́дете, бо на те Ви йдете повз свойо́го раба“. І сказали вони: “Зроби так, як сказав“. І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: „Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси́, і зроби коржі“. І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його пригото́вив. І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони. І сказали до нього: „Де Сарра, жінка твоя?“ А він відказав: „Ось у наметі“. І сказав один з Них: „Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого ча́су. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...“ А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним. Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче. І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: „Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!“ І сказав Господь до Авраама: „Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зоста́рілась? Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, — Сарра ж тоді матиме сина“. А Сарра відріклася, говорячи: „Не сміялася я“, бо боялась. Але Він відказав: „Ні, — таки сміялася ти!“ І повставали звідти ті Мужі, і поглянули на Содом, а Авраам пішов з Ними, щоб Їх відпровадити. А Господь сказав: „Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити? Бож Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі! Бо ви́брав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього“. І промовив Господь: „Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий, зійду́ ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, — тоді їм загибіль, а як ні — то побачу“. І повернулися звідти ті Мужі, і пішли до Содому, а Авраам — усе ще стоя́в перед Господнім лицем. І Авраам підійшов та й промовив: „Чи погубиш також праведного з нечестивим? Може є п'ятдесят праведних у цьому місті, — чи також вигубиш і не пробачиш цій місцевості ради п'ятидесяти тих праведних, що в ньому є? Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, — цього ж не можна Тобі! Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?“ І промовив Господь: „Коли Я в Содомі, у цьому місті, знайду́ п'ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них“. І відповів Авраам та й промовив: „Оце я осмілився був говорити до Господа свого, а я порох та попіл. Може п'ятдесят тих праведних не матиме п'яти, чи Ти знищиш ціле місто через п'ятьох?“ І промовив Господь: „Не знищу, коли там знайду сорок і п'ять!“ І промовив до Нього він ще, та й сказав: „Може сорок там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́ й ради сорока́!“ І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́: „Може тридцять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́, коли й тридцять знайду́ там!“ І сказав Авраам: „Оце я осмі́лився був говорити до Господа мого: Може двадцять там знайдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю й ради двадцяти!“ І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́ тільки ра́зу цього: Може хоч десять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не знищу й ради десятьох!“ І пішов Господь, як скінчив говорити до Авраама. А Авраам вернувся до свого місця.

Morning Prayer — Second Lesson

Matthew 19

І сталось, як Ісус закінчи́в ці слова́, то Він ви́рушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на то́й бік Йорда́ну. А за Ним ішла бе́зліч наро́ду, — і Він уздоро́вив їх тут. І підійшли фарисеї до Нього, і, випробо́вуючи, запитали Його: „Чи дозволено дружи́ну свою відпускати з причини всякої?“ А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконві́ку людей, „створив їх чоловіком і жінкою?“ І сказав: „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і стануть обо́є вони одним тілом“, тому́ то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — людина нехай не розлу́чує!“ Вони кажуть Йому: „А чому́ ж Мойсей заповів дати листа розводо́вого, та й відпускати?“ Він говорить до них: „То за ваше жорстокосе́рдя дозволив Мойсей відпускати дружи́н ваших, споча́тку ж так не було́. А Я вам кажу́: Хто дружи́ну відпустить свою не з причини пере́любу, і одру́житься з іншою, той чинить пере́люб. І хто одру́житься з розве́деною, той чинить пере́люб“. Учні говорять Йому: „Коли справа така чоловіка із дружи́ною, то не добре одру́жуватись“. А Він їм відказав: „Це слово вміщають не всі, але ті, кому да́но. Бо бувають скопці, що з утро́би ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопи́ли, і є скопці, що самі оскопи́ли себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить“. Тоді привели Йому ді́ток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“. І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́. І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?“ Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“. Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“. Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“ Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“. Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“ Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“. Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих. І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.

Responsorial Psalm

Psalm 119:1-16

Gospel

Matthew 22:1-14

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи: „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.

Responsorial Psalm

Psalm 101

Responsorial Psalm

Psalm 111

Responsorial Psalm

Psalm 110

Evening Prayer — First Lesson

Zechariah 1

Восьмого місяця другого року Да́рія було́ Господнє слово до пророка Заха́рія, сина Берехії, сина Іддового, таке: „Розгні́вався Господь на батьків ваших палю́чим гнівом. І скажи їм: Так говорить Госпо́дь Савао́т: Верні́ться до Мене, — говорить Господь Саваот, — і верну́ся до вас, говорить Господь Саваот. Не будьте, як ваші батьки́, що до них кли́кали стародавні пророки, говорячи: Так говорить Господь Саваот: Верніться з доріг ваших злих і з чи́нів ваших лихих! Та не слуха́ли ви й не прислуха́лись до Мене, говорить Господь. Де вони, батьки ваші? А пророки — чи ж наві́ки живуть? Та слова́ Мої й постано́ви Мої, що Я наказа́в рабам Моїм пророкам, чи ж не досягли́ вони до ваших батькі́в? І вернулись вони та й сказали: Як заду́мав Господь Саваот зробити нам за нашими дорогами й за нашими чинами, так зробив Він із нами“. Двадцятого й четвертого дня, одина́дцятого місяця, — це місяць шеват, — за другого року Да́рія було слово Господнє до пророка Заха́рія, сина Берехії сина Іддового, таке: „Бачив я цієї но́чі, аж ось на черво́ному коні їде муж, і він стоїть між ми́ртами, що в глибині, а за ним ко́ні черво́ні, руді́ та білі. І сказав я: „Що́ це, мій пане?“ І відказав мені той ангол, що говорив зо мною: „Я тобі покажу́, що́ це таке“. І відповів той муж, що стояв між ми́ртами, та й сказав: „Це ті, що Господь їх послав обійти́ землю“. І відповіли́ вони Господньому анголові, що стояв між ми́ртами, та й сказали: „Перейшли ми землю, і ось уся земля сидить спокі́йно“. І відповів ангол Господній та й сказав: „Го́споди Савао́те, аж до́ки Ти не змилосе́рдишся над Єрусалимом та над Юдиними міста́ми, на які Ти гніваєшся оце сімдеся́т літ?“ І відповів Господь анголові, що говорив зо мною, слова́ добрі, слова́ вті́шливі. І сказав до мене той ангол, що говорив зо мною: „Клич, говорячи: Так говорить Господь Саваот: Піклуюся Я про Єрусалим та про Сіон великим піклува́нням. І гнівом великим Я гніваюся на ті спокі́йні наро́ди, на яких Я мало гнівався, а вони допомогли́ злому. Тому так промовляє Господь: Вернуся Я до Єрусалиму з милосердям, храм Мій буде збудо́ваний у ньому, — говорить Госпо́дь Савао́т, — а мірни́чий шнур буде розтя́гнений над Єрусалимом. Ще клич та й скажи: Так говорить Господь Саваот: Знов добром перепо́вняться міста́ Мої, і Господь ще поті́шить Сіона, і ще ви́бере Єрусалима!“

Second Reading

Galatians 2

Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!

Second Reading

I John 5

Кожен, хто вірує, що Ісус — то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. Що ми любимо Божих дітей, дізнає́мося з того, коли любимо Бога і Його заповіді доде́ржуємо. Бо то любов Божа, щоб ми доде́ржували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, — віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус — то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє — в одно. Коли ми приймаємо сві́дчення лю́дське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким сві́дчив про Сина Свого́. Хто вірує в Божого Сина, той сві́дчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог сві́дчив про Сина Свого́. А це сві́дчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це — у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім'я́ Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім'я Божого Сина, маєте вічне життя. І оце та відвага, що ми маємо до Нього, — що коли чого просимо згі́дно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що оде́ржуємо те, чого просимо від Нього. Коли хто бачить брата свого́, що грішить гріхом не на смерть, нехай мо́литься за нього, — і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, — не про нього кажу́, щоб молився. Усяка неправда — то гріх. Та є гріх не на смерть. Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, — бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається. Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі. Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він — Бог правдивий і вічне життя! Ді́тоньки, — бережіться від і́долів! Амі́нь.

Second Reading

Romans 8:14-17

Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“ Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.

Second Reading

Hebrews 5:7-14

Він за днів тіла Свого з голосі́нням великим та слізьми́ приніс був блага́ння й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти, — і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте́ навчився по́слуху з того, що вистраждав був. А вдоскона́лившися, Він для всіх, хто слухня́ний Йому, спричини́вся для вічного спасі́ння, і від Бога був на́званий Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим. Про це нам би треба багато казати, та ви́словити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати. Ви бо за віком повинні б бути вчителя́ми, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших поча́тків Божого Сло́ва. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не стра́ва тверда́. Бо хто молока вживає, той недосві́дчений у слові праведности, — бо він немовля́. А страва тверда́ — для дорослих, що мають чуття, при́вчені звичкою розрізняти добро й зло.

Gospel

Luke 18

І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом, говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився. У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“ Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“. І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не ві́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“ А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів. „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник. Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник. Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“ А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“. До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже. Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не вві́йде!“ І запитався Його один і́з нача́льникі́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог! Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“. А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“ Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“ А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий. Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“. Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“ А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“ І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“. А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства, і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“. І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.

Evening Prayer — Second Lesson

1 Corinthians 3

І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тіле́сних, як до немовля́т у Христі. Я вас годува́в молоком, а не твердо́ю ї́жею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете, бо ви ще тіле́сні. Бо коли за́здрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не по-лю́дському робите? Бо коли хто каже: „Я ж Павлів“, а інший: „Я Аполло́сів“, то чи ж ви не тіле́сні? Бо хто ж Аполло́с? Або хто то Павло? Вони тільки служи́телі, що ви ввірували через них, і то скільки кому́ дав Госпо́дь. Я посадив, Аполло́с поливав, Бог же зрости́в, тому́ ані той, хто са́дить, ані хто полива́є, є щось, але Бог, що ро́дить! І хто са́дить, і хто поливає — одне, і кожен оде́ржить свою нагоро́ду за працею сво́єю! Бо ми співробі́тники Божі, а ви — Боже поле, Божа буді́вля. Я за благодаттю Божою, що да́на мені, як мудрий будівни́чий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, я́к він будує на ній! Ніхто бо не може покла́сти іншої основи, окрім покла́деної, а вона — Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного камі́ння, із дерева, сіна, соломи, то буде ви́явлене ді́ло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'явля́ється, і огонь ді́ло кожного ви́пробує, яке воно є. І коли чиє ді́ло, яке збудував хто, усто́їть, то той нагороду оде́ржить; коли ж ді́ло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасе́ться, але́ так, як через огонь. Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробува́є? Як хто ні́вечить Божого храма, того зні́вечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той — то ви! Хай не зво́дить ніхто сам себе́. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим. Цьогосві́тня бо мудрість — у Бога глупо́та, бо написано: „Він ловить премудрих у хи́трощах їхніх!“ І зно́ву: „Знає Госпо́дь думки мудрих, що марно́тні вони!“ Тож нехай ніхто не хва́литься людьми́, бо все ваше: чи Павло, чи Аполло́с, чи Ки́фа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи тепе́рішнє, чи майбутнє — усе ваше, ви ж Христові, а Христос — Божий!

Gospel

Matthew 23:1-12

Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: „На сиді́нні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що́ вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того́! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на лю́дські раме́на, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх пору́шити. Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомі́лля свої розширяють, і здовжують ки́тиці. І люблять вони передніші місця на бенке́тах, і передніші лавки́ в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю! А ви вчителями не звіться, — бо один вам Учитель, а ви всі брати́. І не називайте нікого отцем на землі, — бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наста́вниками, — бо один вам Наста́вник, — Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підно́ситься, — буде понижений, хто ж понижується, той піднесе́ться.

Gospel

Luke 8:16-21

А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить. Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“. До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього. І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“. А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“

Gospel

John 18

Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на то́й бік потоку Кедро́ну, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його. Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні. Отож Юда, узявши відділ ві́йська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоски́пами, та з ліхтарями, та з зброєю. А Ісус, усе ві́давши, що́ з Ним статися має, виходить та й каже до них: „Кого́ ви шукаєте?“ Йому відповіли: „Ісуса Назаряни́на“. Він говорить до них: „Це Я“! А стояв із ними й Юда, що видав Його. I як тільки сказав їм: „Це Я“, вони подали́ся назад, та й на землю попа́дали. І Він знов запитав їх: „Кого́ ви шукаєте?“ Вони ж відказали: „Ісуса Назаряни́на“. Ісус відповів: „Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти “, — щоб збулося те слово, що Він був сказав: „Я не втратив ніко́го із тих, кого дав Ти Мені“. Тоді Си́мон Петро, меча мавши, його ви́хопив, і рубону́в раба́ первосвященика, — і відтя́в праве́ вухо йому́. А рабу́ на ім'я́ було Малх. Та промовив Ісус до Петра: Всунь у пі́хви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?“ Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопи́ли Ісуса, і зв'язали Його, і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року. Це ж був той Кайя́фа, що порадив юдеям, що ліпше померти люди́ні одній за наро́д. А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідо́м. Той же учень відо́мий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відо́мий був первосвященикові, і сказав ворота́рці, — і впровадив Петра. І питає Петра ворота́рка служни́ця: „Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?“ Той відказує: „Ні!“ А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: „Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічо́го Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що́ Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив“. А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку́, говорячи: „То так відповідаєш первосвященикові?“ Ісус йому відповідь дав: „Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що́ Мене б'єш?“ І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Си́мон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: „Чи й ти не з учнів Його?“ Він відрікся й сказав: „Ні!“ Говорить один із рабів первосвященика, родич тому́, що йому Петро вухо відтя́в: „Чи тебе я не бачив у саду́ з Ним?“ І зно́ву відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї. А Ісуса ведуть від Кайяфи в прето́рій. Був же ра́нок. Та вони не ввійшли до прето́рія, щоб не опога́нитись, а щоб їсти пасху. Тоді вийшов Пилат назо́вні до них і сказав: „Яку ска́ргу приносите ви на Цього Чоловіка?“ Вони відповіли та й сказали йому: „Коли́ б Цей злочи́нцем не був, ми б Його тобі не видавали“. А Пилат їм сказав: „Візьміть Його, та й за вашим Зако́ном судіть Його“. Юдеї сказали йому: „Нам не вільно нікого вбивати“, — щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти. Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“ Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“ Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“. Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“. Говорить до Нього Пила́т: „Що є правда?“ І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: „Не знахо́джу Я в Ньому провини нія́кої. Та ви маєте зви́чай, щоб я випустив вам одно́го на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“ Та зно́ву вони зняли крик, вимагаючи: „Не Його, а Вара́вву!“ А Вара́вва був злочи́нець.