Today's Readings

First Reading

Colossians 1:1-8

Павло, із волі Божої апо́стол Христа Ісуса, і брат Тимофі́й до святих і вірних братів у Христі, що в Коло́сах: благода́ть вам і мир від Бога, Отця нашого! Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, за́вжди за вас мо́лячись, прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, пригото́вану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові правди Єва́нгелії, що до вас прибула́, і на ці́лому світі плодоно́сна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді. Отак ви і навчилися від Епа́фра, улю́бленого співробі́тника нашого, що за вас він вірний служитель Христа, що й виявив нам про вашу духовну любов.

First Reading

Ezekiel 34

І було мені слово Господнє таке: „Сину лю́дський, пророкуй на Ізраїлевих па́стирів, пророкуй та й скажеш до них, до тих па́стирів: Так говорить Господь Бог: Горе Ізраїлевим па́стирям, які пасу́ть самих себе! Хіба ж не ота́ру повинні па́сти па́стирі? Жир ви їсте, та вовну вдяга́єте, ситу вівцю ріжете, але отари не пасе́те! Слаби́х не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пора́неної не перев'язуєте, споло́шеної не вертаєте, і заги́нулої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорсто́кістю! І порозпоро́шувалися вони з браку па́стиря, і стали за ї́жу для всякої польово́ї звірини́, і порозбіга́лися. Блукає ота́ра Моя по всіх го́рах та по всіх високих згі́р'ях, і по всій широкій землі розпоро́шена ота́ра Моя, і немає ніко́го, хто турбува́вся б про них, і немає ніко́го, хто б їх шукав! Тому, па́стирі, послухайте слова Господнього: Як живий Я, говорить Господь Бог, — за те, що ота́ра Моя поли́шена на здо́бич, і стала ота́ра Моя за їжу для всякої польово́ї звірини́ через брак па́стиря, і па́стирі Мої не шукають Моєї отари, а себе самих пасу́ть па́стирі Мої, а отари Моєї не пасу́ть, тому́, па́стирі, послухайте слова Господнього: Так говорить Господь Бог: Ось Я на тих па́стирів, і зажадаю з їхньої руки отари Моєї, і відірву́ їх від пасі́ння отари, і ті па́стирі не будуть уже па́сти сами́х себе, й Я врятую Свою отару з їхніх уст, і вони не будуть їм за ї́жу. Бо так Господь Бог промовляє: Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегля́ну їх. Як пастух перегляда́є своє ста́до того дня, коли він серед своєї розпоро́шеної отари, так Я перегля́ну отару Свою, і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпоро́шені за хма́рного та імли́стого дня. І ви́проваджу їх від народів, і позбираю їх із країв, і приведу́ їх до їхньої землі, і бу́ду їх па́сти на Ізраїлевих гора́х, при рі́чищах та по всіх осе́лях кра́ю. На пасови́щі доброму па́стиму їх, і на високих Ізраїлевих гора́х буде їхній ви́пас, — там вони будуть лежати на ви́пасі доброму, і випаса́тимуть сите пасови́ще на Ізраїлевих гора́х! Я буду па́сти отару Свою, і Я їх покладу́ на спочи́нок, говорить Господь Бог. Загинулу вівцю́ відшукаю, а споло́шену поверну́, а пора́нену перев'яжу́, а хвору зміцню́, а ситу та сильну погублю́, — буду па́сти її правосуддям! А ви, ота́ро Моя, так говорить Господь Бог: Ось Я бу́ду судити між вівце́ю й вівцею, між барано́м і козла́ми. Чи мало вам того, що ви спа́суєте хороше пасови́ще, а решту ваших пасови́щ ви то́пчете своїми ногами? І воду чисту ви п'єте́, а позосталу ногами своїми каламу́тите? І отара Моя мусить випаса́ти пото́птане вашими нога́ми, і пити скаламу́чене вашими ногами! Тому так Господь Бог промовляє до них: Ось Я Сам і розсуджу́ між вівце́ю ситою й між вівцею худою. За те, що ви бо́ком і раме́ном попиха́єте, і рога́ми вашими ко́лете всіх слаби́х, аж поки не порозпоро́шуєте їх геть, то Я спасу́ отару Свою, і вона не буде вже за здо́бич, і Я розсуджу́ між вівцею та вівцею! І поставлю над ними одно́го па́стиря, і він буде їх па́сти, — раба Мого Давида, він їх буде па́сти, і він їм буде за па́стиря! А Я, Господь, буду їм Богом, а раб Мій Давид — кня́зем серед них. Я, Господь, це сказав! І складу́ Я з ними заповіта миру, і прикінчу́ на землі злу звірину́, і вони пробува́тимуть в пустині безпечно, і будуть спати по ліса́х. І вчиню́ їх та довкі́лля Мого взгір'я благослове́нням, і спущу́ дощ в його ча́сі, — будуть це дощі благослове́нні. І польове́ де́рево видасть свій плід, а земля видасть свій урожай, і будуть вони безпечні на своїй землі, і пізнають, що Я — Господь, коли зламаю зано́зи їхнього ярма́, і врятую їх від руки тих, хто їх понево́лив. І не бу́дуть уже вони за здо́бич для наро́дів, і звірина́ зе́мна не же́ртиме їх, і бу́дуть вони сидіти безпе́чно, і не буде ніко́го, хто б їх настраши́в. І ви́кохаю їм саджанця́ на славу, і не будуть вони вже за́брані голодом із землі, і не понесу́ть уже га́ньби наро́дів. І пізнають вони, що Я — Госпо́дь, Бог їхній, з ними, а вони — наро́д Мій, дім Ізраїлів, говорить Господь Бог. А ви — ота́ра Моя, отара Мого пасови́ська, ви — лю́ди, а Я — Бог ваш, говорить Господь Бог“.

First Reading

Ecclesiastes 5:1-12

Не квапся своїми уста́ми, і серце твоє нехай не поспішає казати слова́ перед Божим лицем, — Бог бо на небі, а ти на землі, тому́ то нехай нечисле́нними будуть слова́ твої! Бо як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглу́здого. Коли зробиш обі́тницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподо́бання до нерозумних, а що́ ти обі́туєш, спо́вни! Краще не дати обі́ту, ніж дати обіт — і не спо́внити! Не давай своїм у́стам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: „Це помилка!“ Пощо Бог буде гні́ватися на твій голос , і діла́ твоїх рук буде нищити? Бо марно́та в числе́нності снів, як і в мно́гості слів, але ти бійся Бога! Якщо ти побачиш у кра́ї якому ути́скування бідаря́ та пору́шення права та правди, не дивуйся тій речі, бо високий пильнує згори́ над високим, а над ними Всевишній. І пожи́ток землі є для всіх, бо поле й сам цар обробляє. Хто срі́бло кохає, той не наси́титься сріблом, хто ж кохає багатство з прибу́тком, це марно́та також! Як маєток примно́жується, то мно́жаться й ті, що його поїдають, і яка ко́ристь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його? Сон солодкий в трудя́щого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає. Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке береже́ться його власнико́ві на лихо йому, —

Morning Prayer — First Lesson

Tobit 11

Epistle

Isaiah 66:12-14

Бо Господь каже так: Ось керу́ю до нього Я мир, немов річку, і славу наро́дів, немов той потік заливни́й: і ви бу́дете ссати, і на руках вас носи́тимуть, і ба́витимуть на колі́нах! Як кого́сь його не́нька втіша́є, так вас Я поті́шу, і ви вті́шені бу́дете Єрусалимом. І побачите це, й серце ваше раді́тиме, й як трава молода, розцвіту́ть ваші ко́сті! І в раба́х Його пі́знана буде Господня рука, і буде Він гні́ватися на Своїх ворогів.

First Reading

Genesis 14

І сталось за днів Амрафела, царя Шинеару, Арйоха, царя Елласару, Кедор-Лаомера, царя Еламу, і Тидала, царя Ґоїму, — вони вчинили війну з Бераєм, царем Содому, і з Біршаєм, царем Гомори, з Шин'авом, царем Адми, і Шемевером, царем Цевоїму, і з царем Белаю, що Цоар тепер. Усі ці зібрались були до долини Сіддім, — вона тепер море Солоне. Дванадцять літ служили вони Кедор-Лаомерові, а року тринадцятого повстали. А року чотирнадцятого прибув Кедор-Лаомер та царі, що були з ним, і побили Рефаїв в Аштерот-Карнаїмі, і Зузів у Гамі, і Емів у Шаве-Кір'ятаїмі, і Хорянина в горах Сеїру аж до Ел-Парану, що він при пустині. І вернулись вони, і прибули до Ен-Мішпату, — воно тепер Кадеш, — і звоювали всю землю Амали́ка, а також Аморея, що сидів у Хаццон-Тамарі. І вийшов цар Содому, і цар Гомори, і цар Адми, і цар Цевоїму, і цар Белаю, — тепер він Цоар, — і вишикувалися з ними на бій у долині Сіддім, — із Кедор-Лаомером, царем Еламу, і Тидалом, царем Ґоїму, і Амрафелом, царем Шинеару, і Арйохом, царем Елласару, — чотири царі проти п'ятьо́х. А долина Сіддім була повна смоляних ям; і втекли цар Содому й цар Гомори, та й попадали туди, а позосталі повтікали на го́ру. І взяли вони ввесь маєток Содому й Гомори, і всю їхню поживу, — і пішли. І взяли вони Лота, сина брата Аврамового, — бо пробува́в у Содомі, — і добро його та й пішли. І прийшов був недо́биток, та й розповів єврею Аврамові, — а він жив між дубами амореянина Мамре, брата Ешколового й брата Анерового, Аврамових спільників. І почув Аврам, що небіж його взятий у неволю, та й узброїв своїх вправних слуг, що в домі його народились, три сотні й вісімнадцять, і погнався до Дану. І він поділився на гурти́ вночі, він та раби його, і розбив їх, і гнався за ними аж до Хови, що ліворуч Дамаску. І вернув він усе добро, а також Лота, небожа свого, і добро його повернув, а також жінок та людей. Тоді цар Содому вийшов назустріч йому, як він повертався, розбивши Кедор-Лаомера та царів, що були з ним, до долини Шаве, — вона тепер долина Царська. А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього. І поблагословив він його та й промовив: „Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх“. І Аврам дав йому десятину зо всього. І сказав цар содомський Аврамові: „Дай мені людей, а маєток візьми собі“. Аврам же сказав цареві содомському: „Я звів свою руку до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі, — що від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє, щоб ти не сказав: Збагатив я Аврама. Я не хо́чу нічо́го, — даси тільки те, що слуги поїли, та частину людям, що зо мною ходили: Анер, Ешкол і Мамре, — частину свою вони візьмуть“.

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!

Responsorial Psalm

Psalm 138

Gospel

Matthew 18:1-4

Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“ Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне! Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім.

Responsorial Psalm

Psalm 116

Responsorial Psalm

Psalm 126

Responsorial Psalm

Psalm 125

Evening Prayer — First Lesson

Tobit 12

Second Reading

Hebrews 3

Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім. Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́. Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця. Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині, де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років. Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх, тому́ Я присягнув у гніві Своїм, що вони до Мого́ відпочинку не вві́йдуть“! Стережіться, брати́, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один о́дного, доки зветься „Сьогодні“, щоб запеклим не став котри́й з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затри́маємо певним аж до кінця, аж поки говориться: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших серде́ць, як під час наріка́нь“! Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм? На ко́го ж Він „гнівався був сорок ро́ків?“ Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні „кості в пустині полягли?“ Проти ко́го Він „був присягався, що не вві́йдуть вони до Його відпочинку, „як не проти неслухняних? І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.

Second Reading

Revelation 12

І з'явилась на небі велика ознака: Жі́нка, зодя́гнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти́ зір. І вона мала в утробі, і кричала від болю, та му́ки терпіла від по́роду. І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняни́й, великий, що мав сім голів та десять ро́гів, а на його го́ловах сім вінці́в. Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вро́дить. І дитину вроди́ла вона чоловічої ста́ті, що всі наро́ди має па́сти залі́зним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. А жінка втекла́ на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вгото́ване, щоб там годува́ли її тисячу двісті шістдеся́т день. І сталась на небі війна: Михаїл та його анголи́ вчинили зо змієм війну́. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І ски́нений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана́, що зво́дить світ, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи́ були скинені. І я почув гучний голос на небі, який говорив: „Тепер настало спасі́ння, і сила, і царство нашого Бога, і вла́да Христа Його, бо скинений той, хто братів наших ска́ржив, хто перед нашим Богом оска́ржував їх день і ніч! І вони його перемогли кров'ю Агнця та словом свого засві́дчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти! Через це звесели́ся ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!“ А коли змій побачив, що додолу він ски́нений, то став переслі́дувати жінку, що вродила хлоп'я́. І жінці да́ні були два крила великого орла, щоб від змі́я летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи́, і півча́су. I пустив змій за жінкою з уст своїх во́ду, як рі́чку, щоб річка схопи́ла її. Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої у́ста, та й випила річку, яку змій пустив із своїх уст. І змій розлютува́вся на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідо́цтво Ісусове. І я став на морсько́му піску́.

Second Reading

Ephesians 3:14-21

Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має йме́ння кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцни́тися через Духа Його в чоловікові вну́трішнім, щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою. А Тому́, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або ду́маємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амі́нь.

Second Reading

Hebrews 10:11-18

І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“, далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“. Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

Gospel

John 9

А коли Він прохо́див, побачив чоловіка, що сліпим був з наро́дження. І спитали Його учні Його, говорячи: „Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?“ Ісус відповів: „Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надхо́дить он ніч, коли жоден нічо́го не зможе виконувати. Доки Я в світі, — Я Світло для світу“. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з сли́ни грязи́во зробив, і очі сліпому пома́зав грязи́вом, і до нього промовив: „Піди, умийся в ставку́ Сілоа́м“ (визначає це „По́сланий“). Тож пішов той і вмився, — і вернувся видю́щим. А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: „Чи ж не той це, що сидів та просив?“ Говорили одні, що це він, а інші казали: „Ні, — подібний до нього“. А він відказав: „Це я!“ І питали його: „Як же очі відкрились тобі?“ А той опові́да́в: „Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязи́во зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: „Піди в Сілоа́м та й умийся“. Я ж пішов та й умився, — і став бачити“. І сказали до нього: „Де Він?“ Відказує той: „Я не знаю“. Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий. А була то субота, як грязи́во Ісус учинив і відкрив йому очі. І знов запитали його й фарисеї, я́к видющим він став. А він розповів їм: „Грязи́во поклав Він на очі мені, а я вмився, — та й бачу“. Тоді деякі з фарисеїв казали: „Не від Бога Оцей Чоловік, — бо суботи не де́ржить“. А інші казали: „Як же чу́да такі може грішна люди́на чинити?“ І незгода між ними була́. Тому зно́ву говорять сліпому: „Що́ ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі?“ А той відказав: „Він Пророк!“ Юдеї проте́ йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батькі́в того прозрілого. І запитали їх, кажучи: „Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим? Як же він тепер бачить?“ А батьки його відповіли́ та сказали: „Ми знаєм, що цей — то наш син, і що він народився сліпим. Але я́к тепер бачить, — не знаємо, або хто йому очі відкрив, — ми не відаємо. Поспитайте його, — він дорослий, хай сам скаже про себе“. Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змо́вились, — як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги. Ось тому говорили батьки його: „Він дорослий, — його поспитайте“. І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: „Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік“. Але він відповів: „Чи Він грішний — не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!“ І спитали його: „Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі?“ Відповів він до них: „Я вже вам говорив, — та не слухали ви. Що́ бажаєте зно́ву почути? Може й ви Його учнями хочете стати?“ А вони його вилаяли та й сказали: „То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві. Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, — звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо“. Відповів чоловік і сказав їм: „То́ ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, — а Він мені очі відкрив! Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, — того слухає Він. Відвіку не чу́вано, щоб хто очі відкрив був сліпому з наро́дження. Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити“. Вони відповіли́ та й сказали йому: „Ти ввесь у гріхах народився, — і чи тобі нас учити?“ І геть його вигнали. Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: „Чи віруєш ти в Сина Божого?“ Відповів той, говорячи: „Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього?“ Промовив до нього Ісус: „І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою — то Він!“ А він відказав: „Я вірую, Господи!“ І вклонився Йому. І промовив Ісус: „На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видю́щі щоб стали незрячі“. І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: „Чи ж і ми невидю́щі?“ Відказав їм Ісус: „Якби ви невидю́щі були, то не мали б гріха́; а тепер ви говорите: „Бачимо“, — то й ваш гріх зостається при вас!

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 2

А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми! А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію. А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Gospel

Luke 4:1-13

А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йорда́ну, і Дух на пустиню Його попрова́див. Сорок день там диявол Його спокуша́в, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчи́лись вони, то вкінці зголодні́в. І диявол до Нього сказав: „Якщо Ти Син Божий, — скажи цьому ка́меневі, щоб хлі́бом він став!“ А Ісус відповів йому: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!“ І він вивів Його на го́ру високу, і за хвилину ча́су показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: „Я дам Тобі всю оцю вла́ду та їхню славу, бо мені це пере́дане, і я даю, кому хочу, її. Тож коли Ти покло́нишся передо мною, то все буде Твоє!“ І промовив Ісус йому в відповідь: „Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“ І повів Його в Єрусалим, і на нарі́жнику храму поставив, та й каже Йому: „Як Ти Син Божий, — кинься звідси додолу! Бо написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, щоб Тебе берегли!“ і: „Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги!“ А Ісус відказав йому в відповідь: „Сказано: Не спокуша́й Господа Бога свого́!“ І диявол, скінчи́вши все цеє споку́шування, відійшов від Нього до ча́су.

Gospel

Luke 10:10-16

А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть: „Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“ Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“ „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяни́ці та в попелі! Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам. А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зійдеш!“ Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“.

Gospel

Luke 3

У п'ятнадцятий рік панува́ння Тиве́рія ке́саря, коли По́нтій Пила́т панував над Юдеєю, коли в Галілеї тетра́рхом був І́род, а Пилип, його брат, був тетра́рхом Ітуре́ї й землі Трахоні́тської, за тетра́рха Ліса́нія в Авілі́ні, за первосвящеників Анни й Кайя́фи було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія. І він перейшов усю землю Йорда́нську, проповідуючи хрищення покая́ння для про́щення гріхів, як написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: „Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому! Нехай кожна долина напо́вниться, гора ж кожна та при́горок зни́зиться, що нерівне, нехай випросто́вується, а доро́ги вибо́їсті стануть гладе́нькі, — і кожна люди́на побачить Боже спасі́ння!“ А Іван говорив до людей, хто прихо́див, христитися в ньо́го: Ро́де зміїний, — хто навчив вас тікати від гніву майбу́тнього? Отож, учиніть гідний плід покая́ння. І не починайте казати в собі: „Маємо ба́тька Авраама“. Бо кажу вам, що Бог може підне́сти дітей Авраамові з цьо́го каміння. Бо вже он до корі́ння дере́в і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене“. А люди питали його й говорили: „Що́ ж нам робити?“ І сказав він у відповідь їм: „У кого дві сорочці, — нехай дасть немаючому; а хто має поживу, — нехай робить так само“. І прихо́дили й ми́тники, щоб христитись від нього, і питали його: „Учителю, що́ ми маємо робити?“ А він їм казав: „Не стягайте нічого над те, що вам зве́лено“. Питали ж його й вояки́ й говорили: „А нам що робити?“ І він їм відповів: „Ніко́го не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольня́йтесь платнею своєю“. Коли ж усі люди чекали, і в серцях своїх ду́мали всі про Івана, чи то він не Христос, Іван відповідав усім, кажучи: „Я хрищу́ вас водою, але йде ось Поту́жніший за мене, що Йому́ розв'язати ремінця́ від Його взуття́ я негідний, — Він христитиме вас Святим Духом й огнем! У руці Своїй має Він ві́ячку, — і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засі́ків Своїх, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тож багато навчав він і іншого, звіщаючи Добру Нови́ну народові. А Ірод тетра́рх, що Іван докоря́в йому за Іродія́ду, дружи́ну брата свого, і за все зло, яке заподі́яв був Ірод, до всього додав іще й те, що Івана замкнув до в'язни́ці. І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий зли́нув на Нього в тілесному ви́гляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Тебе!“ А Сам Ісус, розпочинаючи, мав ро́ків із тридцять, бувши, як думано, сином Йо́сипа, Ілія, сина Маттатового, сина Леві́їного, сина Мелхіїного, сина Яннаєвого, сина Йо́сипового, сина Маттатієвого, сина Амосова, сина Наумового, сина Еслієвого, сина Наггеєвого, сина Маатового, сина Маттатієвого, сина Семенієвого, сина Йосихового, сина Йодаєвого, сина Йоананового, сина Рисаєвого, сина Зоровавелевого, сина Салатіїлового, сина Нирієвого, сина Мелхієвого, сина Аддієвого, сина Косамового, сина Елмадамового, сина Ірового, сина Ісуєвого, сина Еліезерового, сина Йоримового, сина Маттатієвого, сина Левієвого, сина Семенового, сина Юдиного, сина Йо́сипового, сина Йонамового, сина Еліякимового, сина Мелеаєвого, сина Меннаєвого, сина Маттатаєвого, сина Натамового, сина Давидового, сина Єссеєвого, сина Йовидового, сина Воозового, сина Салаєвого, сина Наассонового, сина Амінадавого, сина Адмінієвого, сина Арнієвого, сина Есромового, сина Фаресового, сина Юдиного, сина Яковлевого, сина Ісакового, сина Авраамового, сина Тариного, сина Нахорового, сина Серухового, сина Рагавового, сина Фалекового, сина Еверового, сина Салиного, сина Каїнамового, сина Арфаксадового, сина Симового, сина Но́євого, сина Ламе́хового, сина Матусалового, сина Ено́хового, сина Яретового, сина Малелеїлового, сина Каїнамового, сина Еносового, сина Ситового, сина Ада́мового, — Сином Божим.