Today's Readings

First Reading

Colossians 2:8-15

Стережіться, щоб ніхто вас не звів філосо́фією та марно́ю ома́ною за переда́нням лю́дським, за стихі́ями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота́ Божества́. І ви маєте в Нім повноту́, а Він — Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були́ й обрізані нерукотво́рним обрі́занням, скинувши лю́дське тіло гріховне в Христовім обрі́занні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й ра́зом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були́ в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив ра́зом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописа́ння на нас, що нака́зами було проти нас, — Він із сере́дини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши вла́ди й начальства, сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті!

First Reading

Ezekiel 39

А ти, сину лю́дський, пророкуй на Ґоґа та й скажеш: Так говорить Господь Бог: Ото Я на тебе, кня́же Ро́шу, Мешеху та Тувалу! І верну́ тебе, і попрова́джу тебе, і підійму́ тебе з півні́чних кінці́в, і впрова́джу тебе на Ізраїлеві го́ри. І виб'ю лука твого з твоєї ліви́ці, а твої стрі́ли кину з твоєї прави́ці. Упаде́ш на Ізраїлевих гора́х ти й усі відділи твої та наро́ди, що з тобою; віддам тебе на з'їдження хи́жому пта́ству, усякому крила́тому та польові́й звірині́. На відкритому полі впаде́ш ти, бо це Я говорив, говорить Господь Бог! І пошлю́ Я огонь на Маґоґа та на тих, що безпечно заме́шкують острови́, і пізнають вони, що Я — Господь! А Своє святе Ім'я́ розголошу́ посеред Мого народу Ізраїля, і більше не дам знева́жити святе Моє Йме́ння, і наро́ди пізнають, що Я — Госпо́дь, Святий Ізраїлів! Ось при́йде і станеться, — говорить Господь Бог, — це той день, що Я говорив. І повихо́дять ме́шканці Ізраїлевих міст, і накладуть огонь, і палитимуть зброю та щитка́ й щита́, лука та стрі́ли, і ручно́го кия та ра́тище, і будуть ними палити огонь сім років. І не будуть носити дров з поля, і не будуть рубати з лісі́в, бо збро́єю будуть палити огонь, і ві́зьмуть здо́бич із тих, хто брав здо́бич із них, і пограбу́ють тих, хто їх грабував, говорить Господь Бог. І станеться того дня, дам Я там Ґоґові місце гро́бу в Ізраїлі, Долину Перехо́жих, на схід від моря, і що замикає дорогу перехо́жим. І похова́ють там Ґоґа й усе його многолю́дство, та й назвуть: Долина Многолюдства Ґоґа. І буде ховати їх Ізраїлів дім, щоб очи́стити землю, сім місяців. І буде ховати ввесь наро́д кра́ю, і він стане для них за пам'ятку, того дня, коли Я просла́влю Себе, говорить Господь Бог. І відділять людей, які без пере́рви ходи́тимуть по кра́ю й ховатимуть з перехожими позосталих ще на пове́рхні землі, щоб її очи́стити. По семи місяцях вони ще будуть вишу́кувати. І пере́йдуть ті обхідники́ по кра́ю, і коли хто побачить лю́дську кістку, то поставить при ній знака, аж поки не поховають її похоро́нники в Долині Многолю́дства Ґоґа. А ім'я́ міста — Гамона. І очистять землю. А ти, сину лю́дський, так говорить Господь Бог: Скажи пта́хові, усякому крилатому, та всій польові́й звірині́: Згромадьтеся й прийдіть, зберіться навколо над жертвою, що Я принесу́ для вас, велика жертва на Ізраїлевих гора́х, і ви будете їсти м'ясо, і будете пити кров. Ви будете їсти тіло ли́царів, а кров князі́в землі будете пити, — барани́, і ві́вці, і козли́, бики́, — ситі баша́нські бики́ всі вони. І будете їсти лій аж до си́тости, і будете пити кров аж до впо́єння з Моєї жертви, яку Я приніс для вас, — і наси́титеся при Моєму столі кі́ньми та верхівця́ми, ли́царями та всякими вояка́ми, говорить Господь Бог! І дам Свою славу між наро́дами, і побачать усі наро́ди Мій суд, що зроблю́ Я, та Мою руку, що на них покладу́. І пізнає Ізраїлів дім, що Я — Госпо́дь, їхній Бог, від цього дня й далі. І пізнають наро́ди, що Ізраїлів дім пішов на вигна́ння за провини свої, за те, що спроневі́рилися Мені, а Я схова́в був від них лице Своє, і віддав їх у руку їхніх не́приятелів, і всі вони попа́дали від меча. За їхньою нечи́стістю та за їхнє беззако́ння зробив Я це з ними, і сховав від них лице Своє. Тому́ так говорить Господь Бог: Тепер поверну́ долю Якова, і змилуюся над усім Ізраїлевим домом, і буду ревний за Своє святе Йме́ння. І відчу́ють вони свою га́ньбу та все своє спроневі́рення, яки́м спроневі́рилися Мені, коли сядуть безпечно на своїй землі, і не буде вже ніко́го, хто б їх страши́в, коли поверну́ їх з наро́дів, і позбира́ю їх із країв їхніх ворогів, і покажу Свою святість у них на оча́х числе́нних наро́дів. І пізнають вони, що Я — Госпо́дь, Бог їхній, коли ви́жену їх у поло́н до наро́дів, а пото́му позбираю їх на їхню зе́млю, і більш не позоста́влю там ніко́го з них. І не сховаю вже від них Свого лиця, бо виллю Духа Свого на Ізраїлів дім, говорить Госпо́дь Бог!“

First Reading

Ezra 1:1-11

А першого року Кіра, царя перського, щоб спо́внилось слово Господнє, проре́чене устами Єреміїними, збудив Господь духа Кіра, царя перського, і він оголоси́в по всьому царству своєму, а також на письмі, говорячи: „Так говорить Кір, цар перський: Усі зе́мні царства дав мені Господь, Бог Небесний, і Він наказав мені збудувати Йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його наро́ду, — неха́й буде Бог його з ним, і нехай він іде до Єрусалиму, що в Юдеї, і нехай будує дім Господа, Бога Ізраїлевого. Це той Бог, що в Єрусалимі. А кожному позоста́лому по всіх тих містах, хто мешкає там, нехай допоможуть йому люди його місця сріблом, і золотом, і маєтком, і худо́бою, з добровільною жертвою для дому Божого, що в Єрусалимі“. І повставали го́лови ба́тьківських родів Юди та Веніямина, і священики, і Левити, аж до всякого, що Бог збудив духа його, щоб піти будувати дім Господа, що в Єрусалимі. А все їхнє довкі́лля зміцни́ло їм руки речами срібними та золотими, маєтком, і худобою, і кошто́вностями, окрім того, що хто поже́ртвував був добровільно. А цар Кір повино́сив речі Господнього дому, які забрав був Навуходоно́сор з Єрусалиму, і дав їх до дому бога свого, — і повиносив їх Кір, цар перський, рукою скарбника́ Мітредата, а той відрахував їх Шешбаццарові, Юдиному начальникові. I оце їхнє число: мисо́к золотих — тридцять, мисо́к срібних тисяча, ножі́в — двадцять і дев'ять, ке́ліхів золотих — тридцять, келіхів срібних подвійних — чотири сотні й десять, по́суду іншого — тисяча. Усього золотого й срібного по́суду — п'ять тисяч і чотири сотні. Усе це завіз Шешбаццар, коли вигна́нці верта́лися з Вавило́ну до Єрусалиму.

Morning Prayer — First Lesson

Judith 7

Epistle

1 Timothy 5:3-10

Шануй вді́в, уді́в правдивих. А як має вдови́ця яка дітей чи внучат, нехай у́чаться перше побожно шанувати роди́ну свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно. А вдови́ця правдива й само́тня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і блага́ннях. А котра́ у розко́шах живе, — та живою померла. І це наказуй, щоб були́ непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про дома́шніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного. А вдову вно́сити до спи́ску не менше, як шістдесятлітню, що була́ за дружи́ну одно́му чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей ви́ховала, якщо подорожніх приймала, якщо но́ги святим умивала, якщо помагала обездо́леним, якщо всякий добрий учинок виконувала.

First Reading

Genesis 19

І прибули́ оби́два Анголи́ до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: „Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й пі́дете на дорогу свою“. А вони відказали: „Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці“. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного — і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому — від малого аж до старого, увесь наро́д звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: „Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, — щоб нам їх пізнати!“ І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: „Браття мої, — не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби. Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого“. А вони закричали: „Іди собі геть!“ І сказали: „Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!“ І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, — від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу. І сказали ті мужі до Лота: „Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця, бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його“. І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: „Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто“. Але в очах зятів він здавався як жартун. А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагля́ли Лота, говорячи: „Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста“. А що він вагався, то ті мужі — через Господню до нього любов — схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом. І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: „Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на го́ру, щоб тобі не загинути“. А Лот їм відказав: „Ні ж бо, Господи! Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на го́ру, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру. Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди, — чи ж воно не маленьке? — і буде жити душа моя“. І відказав Він до нього: „Ось Я прихиливсь до твого проха́ння, щоб не зруйнувати мі́ста, про яке ти казав. Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не при́йдеш туди“. Тому й назвав ім'я́ тому місту: Цоар. Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару. І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню́, від Господа з неба. I поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі. А жінка його, Ло́това, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним! І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім. І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки... І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з сере́дини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот. І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки́ його з ним, бо боявся пробува́ти в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його. І промовила старша молодшій: „Наш ба́тько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі. Ходи, — напіймо свого ба́тька вином, і покладімося з ним. І оживимо наща́дків від нашого батька“. І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала... І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: „Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком. Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, — і оживимо наща́дків від нашого батька“. І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І встала молодша та й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала... І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого. І вродила старша сина, і назвала ім'я́ йому: Моав. Він батько моавів аж до цього дня. А молодша — вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі. Він батько сині́в Аммону аж до цього дня.

Morning Prayer — Second Lesson

Mark 11

І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“. І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його. А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“ Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх. І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього. Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях. А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“ Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́. А назавтра, коли вони вийшли з Віфа́нії, Він зголодні́в. І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́. І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули. І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і попереверта́в столи грошомі́нам та осло́ни — продавцям голубів. І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його. А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили. А прохо́дячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня. І, згадавши, Петро гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“ А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому! Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам. І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“. І зно́ву прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприхо́дили первосвященики й книжники, і старши́ни до Нього, і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив? А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́. Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“ Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк. І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.

Responsorial Psalm

Psalm 146

Gospel

Matthew 13:44-52

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

Responsorial Psalm

Psalm 121

Responsorial Psalm

Psalm 131

Responsorial Psalm

Psalm 130

Evening Prayer — First Lesson

Judith 8

Second Reading

Hebrews 8

Головна ж річ у то́му, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засі́в на небеса́х, по прави́ці престолу величности, що Він Священнослужи́тель святині й правдивої скинії, що її збудував був Госпо́дь, а не люди́на. Усякий бо первосвященик настановляється, щоб прино́сити да́ри та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести. Бо коли б на землі перебува́в, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що да́ри приносять за Зако́ном. Вони служать о́бразові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчи́ти скинію: „Дивись бо, сказав, зроби все за зразко́м, що тобі на горі був показаний!“ А тепер оде́ржав Він краще служі́ння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений. Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого. Бо їм докоряючи, каже: „Ото дні надхо́дять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу́ Заповіта Ново́го, не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь! Оце Заповіт, що його Я складу́ по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Зако́ни Свої в їхні думки́, і на їхніх серцях напишу́ їх, і буду їм Богом, вони ж будуть наро́дом Моїм!“ І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: „Пізнай Господа“! Усі бо вони будуть знати Мене від мало́го та аж до великого з них! Буду бо Я милости́вий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш“! Коли ж каже „Нови́й Заповіт“, то тим назвав перший стари́м. А що́ порохня́віє й старі́є, те близьке́ до зотління.

Second Reading

Revelation 17

І прийшов один із семи анголі́в, що мають сім чаш, і говорив зо мною, ка́жучи: „Підійди, — я покажу́ тобі засу́дження великої розпусниці, що сидить над багатьма во́дами. З нею розпусту чинили зе́мні царі, і вином розпусти її впивались ме́шканці землі“. І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звіри́ні, переповненій імена́ми богознева́жними, яка мала сім голів і десять ро́гів. А жінка була одягнена в порфіру й кармази́н, і приоздо́блена золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидо́ти та не́чести розпусти її. А на чолі́ її було написане ім'я́, таємниця: „Великий Вавилон, — мати розпусти й гидо́ти землі“. І бачив я жінку, п'яну́ від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивува́вся я дивом великим. А ангол промовив до мене: „Чого ти диву́єшся? Я скажу́ тобі таємницю жінки й звірини, яка носить її, яка має сім голів і десять ро́гів. Звіри́на, яку бачив я, була — і нема, і має вийти з безо́дні — і пі́де вона на погибіль. А ме́шканці землі, що їхні імена не записані в книгу життя від закла́дин світу, дивуватися будуть, як побачать, що звіри́на була — і нема, і з'я́виться. Тут розум, що має він мудрість. Сім голів — це сім гір, що на них сидить жінка. І сім царів, — п'ять їх упало, один є, другий іще не прийшов, а як при́йде, то мусить він трохи пробути. І звіри́на, що була́ — і нема, і вона — сама во́сьма й з сімох, і йде на погибіль. А десять тих рогів, що бачив ти їх, — то десять царів, що ще не прийняли́ царства, але при́ймуть вла́ду царську́ із звіри́ною на одну годину. Вони мають одну думку, а силу та вла́ду свою віддадуть звіри́ні. Вони воюватимуть проти Агнця та Агнець переможе їх, бо Він — „Господь над панами та Цар над царями“. А ті, хто з Ним, покликані, і вибрані, і вірні“. І говорить до мене: „Во́ди, що бачив ти їх, де сидить та розпу́сниця, то наро́ди та люди, і племе́на та язи́ки. А десять рогів, що ти бачив їх, та звіри́на, — вони знена́видять розпусницю, спусто́шать її й обнажа́ть, і з'їдять її тіло, і огнем її спалять. Бо Бог дав їм до серця, щоб волю чинили Його, маючи одну думку, і щоб царство своє віддали́ звіри́ні, аж поки не ви́повняться слова́ Божі. А жінка, яку ти бачив, то місто велике, що панує над царями земними“.

Second Reading

Philippians 1:3-11

Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас, і за́вжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню́ я молитву з ра́дощами, — за участь вашу в Єва́нгелії від першого дня аж дотепе́р. Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре ді́ло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені ду́мати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайда́нах моїх, і в обороні, і в утве́рдженні Єва́нгелії — спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу́ я за вами всіма́ в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножа́лась ще більше та більше в пізна́нні й усякім дослі́дженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та ці́лі були Христового дня, напо́внені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу.

Second Reading

Hebrews 11:8-16

Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці, бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць. Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав. Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря. Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто.

Gospel

John 14

Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осе́ль у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготува́ти місце для вас? А коли́ відійду́ й приготу́ю вам місце, Я зно́ву прийду́ й заберу́ вас до Себе, щоб де Я — були й ви. А куди Я йду — дорогу ви знаєте“. Говорить до Нього Хома́: „Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?“ Промовляє до нього Ісус: „Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізна́ли Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепе́р Його знаєте ви, і Його бачили“. Говорить до Нього Пилип: „Господи, покажи нам Отця, — і ви́стачить нам“! Промовляє до нього Ісус: „Стільки ча́су Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: „Покажи нам Отця?“ Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова́, що Я вам говорю́, говорю не від Се́бе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі. Поправді, поправді кажу́ вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учи́нить, бо Я йду до Отця. І коли що просити ви бу́дете в Іме́ння Моє, те вчиню́, щоб у Сині прославивсь Отець. Коли бу́дете в Мене просити чого в Моє Йме́ння, то вчиню́. Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він. Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас. Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“. Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об'явитися маєш, а не світові?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене. Говорив це Я вам, бувши з вами. Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив. Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говори́в: „Я відхо́джу, і вернуся до вас“. Якби́ ви любили Мене, то ви б ті́шилися, що Я йду до Отця, — бо більший за Мене Отець. І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!

Evening Prayer — Second Lesson

2 Corinthians 7

Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́! Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли! Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити. У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині. Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита, і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас. Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть. Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його. Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́! І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням. Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!

Gospel

Luke 9:28-36

І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча. І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти. А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“ Він не знав, що говорить... А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“ А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили.

Gospel

Luke 11:1-4

І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“ Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“

Gospel

Luke 8

І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́, та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло, і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею. „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости. А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в. Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“ А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“. Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово. А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають. А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають. А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості. А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить. Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“. До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього. І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“. А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“ І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили. А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала! А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“ І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х. А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“ Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили. І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались. Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий. І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її, підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча. А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“. Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“. А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“ Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“ Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“. Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері. А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“ І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“ І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.