Today's Readings

First Reading

1 Thessalonians 1:1-5

Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим, зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас.

First Reading

Ezekiel 47

І він вернув мене до двере́й храму, аж ось вихо́дить вода з-під порога храму на схід, бо пе́ред того храму на схід. А вода схо́дила здолу, з правого боку храму, з пі́вдня від же́ртівника. І він ви́провадив мене в напрямі брами на пі́вніч, і провів мене навко́ло зо́внішньою дорогою до зо́внішньої брами, дорогою, зве́рненою на схід; і ось вода випри́скувала з правого бо́ку. І вийшов цей чоловік на схід, а шнур був у його руці, і він відмі́ряв тисячу ліктів, і перепрова́див мене водою, водою по кістки. І відмі́ряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою, водою по коліна; і відміряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою по сте́гна. І відміряв він ще тисячу, і був поті́к, якого я не міг перейти́, бо стала великою та вода на пли́вання, поті́к, що був неперехідни́й. І сказав він мені: „Чи ти бачив це, сину лю́дський?“ І повів мене, і вернув мене на берег цього пото́ку. А коли я вернувся, то ось на бе́резі пото́ку дуже багато дере́в з цього й з того бо́ку. І сказав він до мене: „Ця вода виходить до схі́дньої округи, і схо́дить на степ, і схо́дить до моря, до води соло́ної, — і вздоро́виться вода. І станеться, всяка жива душа, що роїться скрізь, куди прихо́дить той поті́к, буде жити, і буде дуже багато риби, бо ввійшла́ туди та вода, і буде вздоро́влена, і буде жити все, куди про́йде той поті́к. І станеться, стануть при ньому рибаки від Ен-Ґеді й аж до Ен-Еґлаїму; вода буде місцем розтя́гнення не́воду, їхня риба буде за родом своїм, як риба Великого моря, дуже числе́нна. Його ж ба́гна та калю́жі його не будуть уздоро́влені, — на сіль вони да́ні. А над пото́ком виросте на його бе́резі з цього й з того боку всяке де́рево їстивне́; не опаде́ його листя, і не переста́не плід його, — кожного місяця буде давати первопло́ди, бо вода його — вона зо святині вихо́дить, і буде плід його на ї́жу, а його листя на лік. Так говорить Господь Бог: Оце грани́ця, що ви пося́дете собі цю землю для дванадцяти Ізраїлевих племе́н; Йо́сип матиме два у́діли. І пося́дете її як один, так і другий, бо, прирікаючи, підняв Я був руку Свою дати її вашим батька́м, і припаде́ цей край вам у спа́дщину. А оце границя кра́ю: на півні́чному кінці́ від Великого моря напряме́ць до Хетлону, як іти до Цедаду, Хамат, Берота, Сівраїм, що між границею Дамаску та між границею Хамату, середу́щий Хацар, що при границі Хавра́ну. І бу́де границя від моря: Хацар-Енон, границя Дамаску на пі́вніч, і границя Хамату. Це півні́чний кіне́ць. А схі́дній кінець, з-між Хавра́ну та з-між Дамаску, і з-між Ґілеаду та з-між Ізраїлевого кра́ю — Йорда́н; від границі аж до схі́днього моря відмі́ряєте. Це схі́дній кінець. А півде́нний кінець, на пі́вдень: від Тамару аж до води Мерівот-Кадешу, пото́ку, до Великого моря. Це півде́нний кінець, на пі́вдень. А за́хідній кінець — Велике море, від границі аж навпроти того, де йти на Хамат. Це за́хідній кінець. І поділите цю зе́млю собі, Ізра́їлевим племе́нам. І станеться, поділите її жеребко́м на спа́док собі та чужи́нцям, що ме́шкають серед вас, що породи́ли синів серед вас, і стануть вам, як тубі́льці між синами Ізраїлевими; з вами вони кинуть жеребка́ про спа́док серед Ізраїлевих племе́н. І станеться, у тому пле́мені, де ме́шкатиме з ним той чужи́нець, там дасте́ його спа́док, говорить Господь Бог.

First Reading

1 Chronicles 16:7-36

Того дня, тоді Давид дав уперше псалма на подя́ку Господе́ві через Асафа та братів його: „Дякуйте Господу, кличте Ім'я́ Його, серед наро́дів звіщайте про вчи́нки Його́! Співайте Йому́, грайте Йому́, говоріть про всі чу́да Його! Хваліться святим Його Йме́нням, хай ті́шиться серце шукаючих Господа! Пошу́куйте Господа й силу Його́, лице Його́ за́вжди шукайте! Пам'ятайте про чу́да Його, які Він учинив, про озна́ки Його та про при́суди уст Його ви, насіння Ізраїля, раба Його, сини Яковові, вибра́нці Його́! Він — Госпо́дь, Бог наш, по ці́лій землі Його при́суди! Пам'ятайте наві́ки Його заповіта, слово, яке наказав Він на тисячу ро́дів, що склав Він Його з Авраамом, і прися́гу Його — для Ісака. І Він поставив його за Зако́на для Якова, Ізра́їлеві — заповітом навіки, говорячи: „Дам тобі край ханаа́нський, як наділ спна́дщини для вас!“ Тоді їх було невелике число, нечисле́нні були та прихо́дьки на і́ншій землі, і від наро́ду ходили вони до наро́ду, і від царства до іншого люду. Не дозво́лив ніко́му Він кри́вдити їх, і за них Він царям докоря́в: „Не дото́ркуйтеся до Моїх помаза́нців, а пророкам Моїм не робіте лихо́го!“ Господе́ві співайте, вся зе́мле, з дня-на-день сповіщайте спасі́ння Його! Розповідайте про славу Його між пога́нами, про чу́да Його — між усіма наро́дами. Бо великий Господь і просла́влений ве́льми, і Він найгрізні́ший над бо́гів усіх! Бо всі бо́ги наро́дів — божки́, а Господь небеса́ сотворив! Слава та ве́лич — перед лицем Його, сила та радість — на місці Його. Дайте Господу, ро́ди наро́дів, дайте Господу славу та силу, дайте Господу славу Йме́ння Його, прино́сьте дарунка й прихо́дьте перед лице Його! Кланяйтеся Господе́ві в вели́ччі святому! Перед лицем Його затремти́, уся зе́мле, — бо міцно поста́влений все́світ, щоб не захита́вся! Хай небо радіє, і хай весели́ться земля, і хай серед наро́дів говорять: „Царю́є Госпо́дь!“ Нехай гримить море й його повнота́, нехай поле радіє та все, що на ньо́му! Тоді перед Господнім лицем дере́ва лісні́ заспівають, бо землю судити йде Він. Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосе́рдя! І промовте: Спаси нас, о Боже спасі́ння нашого, і збери нас, і нас урятуй від наро́дів, щоб дякувати Йме́нню святому Твоє́му, щоб Твоєю хвалитися славою! Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, від віку й навіки!“ А наро́д увесь сказав: „Амінь“ і „Хвала́ Господе́ві!“

Morning Prayer — First Lesson

Wisdom 7

Epistle

Proverbs 31:10-31

Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел: довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку! Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя. Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм. Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка. Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі. Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім. Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її. Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю. Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́. Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́. Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть. Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її: „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“ Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена! Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“

First Reading

Judges 2

І прийшов Ангол Господній з Ґілґалу до Бохіму, та й сказав: „Я вивів вас із Єгипту до того кра́ю, що присягнув був вашим батька́м. І сказав Я: не зламаю Свого заповіту з вами повіки! А ви не складете заповіту з ме́шканцями цього краю, їхні же́ртівники порозбиваєте, — та не слухали ви Мого голосу. Що́ це ви зробили? І Я теж сказав: Не прожену́ їх від вас, і вони стануть вам те́рням у боки, а їхні боги стануть вам па́сткою“. І сталося, як Ангол Господній говорив ці слова́ до всіх Ізраїлевих синів, то народ підніс свій голос, та й заплакав. І назвали ім'я́ того місця: Бохім, і прино́сили там жертви Господе́ві. А Ісус відпустив наро́д, і Ізраїлеві сини розійшлися кожен до свого спа́дку, щоб посісти той край. І служив народ Господе́ві по всі дні Ісуса та по всі дні ста́рших, які продовжили дні свої по Ісусі, що бачили всякий великий чин Господа, якого зробив Він Ізра́їлеві. І вмер Ісус, син Навинів, раб Господній, віку ста й десяти літ. І поховали його в ме́жах спа́дщини його, у Тімнат-Хересі, в Єфремових гора́х, на пі́вніч від гори Ґааш. І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх оча́х, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського кра́ю, та й пішли за іншими бога́ми, за бога́ми тих народів, що були в їхніх око́лицях, і вклонялися їм, і гніви́ли Господа. І покинули вони Господа, та й служили Ваа́лові та Аста́ртам. І запала́в Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, — і вони їх грабува́ли. І Він передав їх у руку навко́лишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами. У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них на зло, як говорив був Господь, і як заприсягнув їм Господь. І Він дуже їх тиснув. І поставив Господь су́ддів, і вони рятували їх від руки їхніх грабіжників. Та вони не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами, і вклонялися їм. Вони скоро відхиля́лися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх нака́зів. Вони так не робили! А коли Господь ставив їм суддів, то Господь був із суддею, і рятував їх із руки їхніх ворогів по всі дні того судді́, бо Господь жалував їх через їхній сто́гін через тих, що їх переслідували та гноби́ли їх. І бувало, як умирав той суддя, вони зно́ву псувалися більше від своїх батьків, щоб іти за іншими богами, щоб їм служити та щоб їм вклонятися, і вони не кидали чи́нів своїх та своєї неслухня́ної дороги. І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він сказав: „За те, що люд цей переступив Мого заповіта, що Я наказав був їхнім батькам, і не слухалися Мого голосу, тож Я більше не виганятиму перед ними нікого з тих народів, що Ісус позоставив, умира́ючи, щоб ви́пробувати ними Ізраїля, — чи держатимуться вони Господньої дороги, щоб нею ходити, як держалися їхні батьки, чи ні. І Господь позоставив тих людей, щоб їх скоро не виганяти, і не дав їх у руку Ісусову.

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 2

І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю. Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́. І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них. А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою. Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим, Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“. І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“ І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала. А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено. І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили. А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався. А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“, і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром, бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє, яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами, Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“ І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, — і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“ Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння, удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами. І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав. А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла. А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.

Responsorial Psalm

Psalm 5

Gospel

Matthew 13:44-52

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

Responsorial Psalm

Psalm 129

Responsorial Psalm

Psalm 139

Responsorial Psalm

Psalm 138

Evening Prayer — First Lesson

Wisdom 8

Second Reading

James 3

Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший о́суд при́ймемо. Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло. От і ко́ням вкладаєм узде́чки до ро́та, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітра́ми жорсто́кими, проте найменшим сте́рном скеро́вуються, куди хоче стерни́чий. Так само й язик, — малий член, але хва́литься ве́льми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик — то огонь. Як світ неправости, поста́влений так поміж нашими членами, язик скверни́ть усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірі́в і пташо́к, гадів і мо́рських потвор прибо́ркується, і прибо́ркана буде природою лю́дською, та не може ніхто із людей язика вгамува́ти, — він зло безупи́нне, він повний отрути смерте́льної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благослове́ння й прокля́ття. Не повинно, брати́ мої, щоб так це було́! Хіба з одно́го отвору виходить вода солодка й гірка́? Хіба може, бра́ти мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіґи? Солодка вода не тече з солонця́. Хто мудрий і розумний між вами, нехай він покаже діла́ свої в ла́гідній мудрості добрим поводженням! Коли ж гірку́ заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, — це не мудрість, що ніби зве́рху походить вона, але земна, тілесна та де́монська. Бо де за́здрість та сварка, там бе́злад та всяка зла річ! А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, ла́гідна, покірлива, повна милосердя та добрих пло́дів, безстороння та нелукава. А плід праведности сіється творцями миру.

Second Reading

Romans 3

Отож, що́ має більшого юдей, або яка ко́ристь від обрі́зання? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були́ Слова́ Божі. Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зо́всім ні! Бож Бог правдивий, а кожна люди́на неправдива, як написано: „Щоб був Ти ви́правданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися“. А коли наша неправедність виставляє праведність Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедгливий, коли гнів виявляє? Говорю́ по-лю́дському. Зо́всім ні! Бож як Бог судитиме світ? Бо коли Божа правда через мою неправду збі́льшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника? І чи не так, як нас лають, і як деякі гово́рять, ніби ми кажемо: „Робімо зле, щоб вийшло добре?“ Справедливий о́суд на таких! То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом, як написано: „Нема праведного ані о́дного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, — усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го! Гріб відкритий — їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губа́х, уста́ їхні повні прокляття й гірко́ти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми“. А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається. А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з'вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки. А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів, за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса. Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри. Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну. Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган, бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру. Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.

Second Reading

Colossians 3:12-17

Отож, зодягніться, як Божі вибра́нці, святі та улю́блені, у щире милосердя, добротли́вість, покору, ла́гідність, довготерпіння. Терпіть один о́дного, і прощайте собі, коли б мав хто на ко́го оска́рження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз доскона́лости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одно́му тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумля́йте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господе́ві псалми́, гі́мни, духовні пісні́! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім'я́ Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.

Second Reading

Hebrews 12:25-29

Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“. А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом. Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!

Gospel

Matthew 1

Книга родово́ду Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраа́м породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фаре́са та За́ру від Тама́ри. Фаре́с же породив Есро́ма, а Есро́м породив Арама. А Ара́м породив Амінадава, Амінада́в же породив Наассона, а Наассо́н породив Салмона. Салмо́н же породив Воо́за від Раха́ви, а Воо́з породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссе́й породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урі́євої. Соломо́н же породив Ровоама, а Ровоа́м породив Авію, а Аві́я породив Асафа. Аса́ф же породив Йосафата, а Йосафа́т породив Йорама, Йора́м же породив Озію. Озі́я ж породив Йоатама, а Йоата́м породив Ахаза, Аха́з же породив Єзекію. А Єзекі́я породив Манасію, Манасі́я ж породив Амоса, а Амо́с породив Йосію. Йосі́я ж породив Йояки́ма, Йояки́м породи́в Єхонію й братів його за вавилонського пересе́лення. А по вавилонськім пересе́ленні Єхо́нія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зорова́веля. Зорова́вель же породив Авіюда, а Авію́д породив Еліякима, а Еліяки́м породив Азора. Азо́р же породив Садока, а Садо́к породив Ахіма, а Ахі́м породив Еліюда. Елію́д же породив Елеазара, а Елеаза́р породив Маттана, а Матта́н породив Якова. А Яків породив Йо́сипа, мужа Марі́ї, що з неї родився Ісу́с, зва́ний Христо́с. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида — чотирна́дцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського пересе́лення — чотирна́дцять поколінь, і від вавилонського пересе́лення до Христа — поколінь чотирна́дцять. Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого. А Йо́сип, муж її, бувши праведний, і не бажавши осла́вити її, хотів тайкома́ відпустити її. Коли ж він те поду́мав, ось з'явивсь йому а́нгол Господній у сні, промовляючи: „Йо́сипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружи́ну свою, бо зача́те в ній — то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йме́ння Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збуло́ся ска́зане пророком від Господа, який провіщає: „Ось діва в утробі зачне́, і Сина породить, і назвуть Йому Йме́ння Еммануїл“, що в перекладі є: З нами Бог“. Як прокинувся ж Йо́сип зо сну, то зробив, як звелів йому ангол Господній, — і прийняв він дружи́ну свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому йме́ння Ісу́с.

Evening Prayer — Second Lesson

Galatians 2

Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!

Gospel

Luke 14:1-14

І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ І вони не могли відповісти на це. А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу: „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“

Gospel

Luke 12:1-7

Того ча́су, як зібралися десятитисячні на́товпи наро́ду, — аж топтали вони один о́дного, — Він почав промовляти перш до учнів Своїх: „Стережіться ро́зчини фарисейської, що є лицемі́рство! Бо немає нічо́го захо́ваного, що не відкриється, ні таємного, що не ви́явиться. Тому все, що́ казали ви по́темки, — при світлі почується, що́ ж шептали на вухо в коморах, — на даха́х проповідане бу́де. Кажу́ ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того́, хто має вла́ду, убивши, укинути в геє́нну. Так, кажу́ вам: Того бійтеся! Чи ж не п'ять горобців продають за два гро́ші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть воло́сся вам на голові порахо́ване все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!

Gospel

Luke 16

Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“. І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“. І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“ А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“. А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“. І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель. Хто вірний в найменшому, — і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, — і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, — хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були́ вірні, — хто ваше вам дасть? Жа́ден раб не може служи́ть двом панам, — бо або одно́го знена́видить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого зне́хтує. Не можете Богові й мамо́ні служити!“ Чули все це й фарисеї, що були́ сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього. Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та. Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го. Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине. Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб. Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в. Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий, і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́. Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали. І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“ Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся. А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“. А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого, бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“ Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“ А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“. Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“