Today's Readings

First Reading

2 Thessalonians 1:6-12

Бо то справедливе в Бога — віддати утиском тим, хто вас утискає, а вам, хто утиски терпить, відпочи́нок із нами, коли з'я́виться з неба Господь Ісус з а́нголами сили Своєї, — „в огні полум'я́ному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає“ Єва́нгелії Господа нашого Ісуса. Вони кару при́ймуть, — вічну поги́біль від лиця Господнього та від слави поту́ги Його, як Він при́йде того дня просла́витися в Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих, бо сві́дчення наше знайшло віру між вами. За це ми й молимось за́вжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покли́кання, і міццю напо́внив усю добру волю до́брости й ді́ло віри, щоб просла́вилося Ім'я́ Господа нашого Ісуса в вас, а ви в Ньому, за благода́ттю Бога нашого й Господа Ісуса Христа.

First Reading

Hosea 1

Слово Господнє, що було́ до Осі́ї, Беерового сина, за днів Уззійї, Йотама, Ахаза, Єзекії, Юдиних царів, та за днів Єровоа́ма, Йоашового сина, Ізра́їлевого царя. Поча́ток того, що Господь говорив через Осі́ю. І сказав Господь до Осії: „Іди, візьми собі жінку блудли́ву, і вона породить дітей блу́ду, бо сильно блудоді́є цей Край, відступивши від Господа.“ І він пішов, і взяв Ґо́мер, дочку́ Дівлаїма, і вона зачала, і породила йому сина. І сказав Господь до нього: „Назви ім'я́ йому Їзрее́л, бо ще трохи, і покараю кров Їзрее́лу на домі Єгу, і вчиню кінець царству Ізра́їлевого дому. І станеться того дня, і Я зламаю Ізраїлевого лука в долині Їзреел“. І зачала вона ще, і породила дочку́. І сказав Він йому: „Назви ім'я́ їй Ло-Рухама, бо більше Я вже не змилуюся над Ізраїлевим домом, бо вже більше не прощу́ Я їм. А над Юдиним домом Я змилуюся, і допоможу́ їм через Господа, їхнього Бога, але не допоможу́ їм ані луком, ані мечем, ані війною, кі́ньми чи верхівця́ми“. І відлучи́ла вона Ло-Рухаму, і зачала зно́ву, і породила сина. А Він сказав: „Назви ім'я́ йому Ло-Аммі, бо ви не наро́д Мій, і Я не буду ваш!

First Reading

Psalms 34:1-22

Morning Prayer — First Lesson

Sirach 12

Epistle

Philippians 1:6-11

Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре ді́ло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені ду́мати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайда́нах моїх, і в обороні, і в утве́рдженні Єва́нгелії — спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу́ я за вами всіма́ в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножа́лась ще більше та більше в пізна́нні й усякім дослі́дженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та ці́лі були Христового дня, напо́внені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу.

First Reading

II Samuel 7

І сталося, коли цар осів у своєму домі, а Госпо́дь дав йому відпочи́нути від усіх ворогів його навколо, то цар сказав до пророка Ната́на: „Подивися, — я сиджу́ в ке́дровому домі, а Божий ковчег знахо́диться під заві́сою!“ І сказав Ната́н до царя: „Усе, що в серці твоїм, іди й зроби, бо Госпо́дь з тобою“. І сталося тієї ночі, і було Господнє слово до Ната́на, кажучи: „Іди й скажеш до раба Мого, до Давида: Так сказав Господь: Чи ти збудуєш Мені дім на Моє пробува́ння? Бо Я не пробува́в у домі від дня ви́ведення Мого Ізраїлевих синів з Єгипту й аж до цього дня, але ходив у наметі та в шатрі. Скрізь, де ходив Я поміж Ізраїлевими сина́ми, чи промовив Я хоч слово з яким із Ізраїлевих племе́н, якому наказав Я пасти́ наро́да Мого, Ізраїля, говорячи: Чому не збудува́ли ви Мені ке́дрового дому? А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасови́ська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем. І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і ви́губив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім'я́, як ім'я́ великих на землі. І встановив Я місце для наро́ду Мого, для Ізраїля, і він пробува́тиме на своєму місці, і не буде вже непоко́єний, і кривдники не будуть більше гноби́ти його, як перед тим. А від того дня, як Я настанови́в суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об'являє тобі, що Господь побуду́є тобі дім. Коли ви́повняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поста́влю по тобі насіння твоє, що вийде з утро́би твоєї, і зміцню́ його царство. Він збуду́є дім для Йме́ння Мого́, а Я зміцню́ престо ла його царства навіки. Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скри́вить дорогу свою, то Я покараю його лю́дською па́лицею та пора́зами лю́дських синів. Та ми́лість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою. І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій бу́де міцно стояти аж навіки!“ Як усі ці слова́, як усе це виді́ння, — так говорив Ната́н до Давида. Тоді прийшов цар Давид, і сів перед Господнім лицем та й сказав: „Хто я, Господи Боже, і що́ мій дім, що Ти привів мене аж сюди? Та й це ще було мале́ в оча́х Твоїх, Господи Боже, і Ти говорив також про Свого раба в будуччині. А це за зако́ном лю́дським, Господи Боже! І що́ ще більше говори́тиме Давид Тобі? Та Ти знаєш Свого раба́, Господи Боже! Ради сло́ва Свого та за серцем Своїм Ти зробив усю цю вели́чність, звіща́ючи це Своєму рабо́ві. Тому Ти великий, Господи Боже, бо немає такого, як Ти, і немає Бога, окрім Тебе, згідно з усім, що ми чули своїми уши́ма. А який є ще один люд на землі, як Твій народ, Ізраїль, щоб Бог приходив ви́купити його Собі за наро́д, і щоб установити йому Своє́ Йме́ння, — і щоб учинити вам цю вели́чність, — та страшні́ речі для Свого Кра́ю ради наро́ду Свого, якого ви́купив Собі з Єгипту, від людей та від богів його? І Ти зміцни́в Собі народ Свій, Ізраїля, — Собі за наро́д аж навіки, і Ти, Господи, став для них за Бога. А тепер, Господи Боже, затверди аж навіки те слово, що Ти говорив про Свого раба та про дім його, і вчини, як Ти говори́в! Нехай буде великим Ім'я́ Твоє аж навіки, щоб говорити: Госпо́дь Савао́т — Бог над Ізраїлем! А дім Твого раба Давида буде міцно стояти перед лицем Твоїм! Бо Ти, Го́споди Савао́те, Боже Ізра́їлів, об'яви́в Своєму рабові, говорячи: Збуду́ю тобі дім, тому́ раб Твій здобу́вся на відва́гу помолитися до Тебе цією молитвою! А тепер, Господи Боже, Ти — Той Бог, а слова́ Твої будуть правдою, і Ти говорив Своєму рабові це добро. А тепер зволь поблагослови́ти дім Свого раба, щоб був навіки перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи Боже, говорив це, і від Твого благослове́ння буде поблагосло́влений навіки дім раба Твого!“

Morning Prayer — Second Lesson

Luke 16

Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“. І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“. І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“ А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“. А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“. І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель. Хто вірний в найменшому, — і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, — і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, — хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були́ вірні, — хто ваше вам дасть? Жа́ден раб не може служи́ть двом панам, — бо або одно́го знена́видить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого зне́хтує. Не можете Богові й мамо́ні служити!“ Чули все це й фарисеї, що були́ сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього. Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та. Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го. Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине. Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб. Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в. Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий, і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́. Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали. І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“ Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся. А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“. А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого, бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“ Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“ А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“. Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“

Responsorial Psalm

Psalm 27

Gospel

Matthew 22:15-21

Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.

Responsorial Psalm

Psalm 143

Responsorial Psalm

Psalm 3

Responsorial Psalm

Psalm 2

Evening Prayer — First Lesson

Sirach 13

Second Reading

I John 4

Улю́блені, — не кожному духові вірте, але випробо́вуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який ви́знає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає́ Ісуса, той не від Бога, але́ він анти́христів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки́, і ви перемогли їх, — більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому́ то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, — хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнає́мо Духа правди та духа обмани. Улю́блені, — любім один о́дного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та ві́дає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Одноро́дженого послав у світ, щоб ми через Нього жили́. Не в то́му любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблага́нням за наші гріхи. Улю́блені, — коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один о́дного! Бога не бачив ніко́ли ніхто. Коли один о́дного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удоскона́лилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнає́мо це тим, що Він дав нам від Духа Свого́. І ми бачили й сві́дчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає́, що Ісус — то Син Божий, то в нім Бог пробува́є, а він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удоскона́люється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Стра́ху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має му́ку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: „Я Бога люблю́“, та нена́видить брата свого́, той неправдомо́вець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!

Second Reading

I Corinthians 1

Павло́, волею Божою покликаний за апо́стола Ісуса Христа, і брат Состе́н, Божій Церкві, що в Кори́нті, посвяченим у Христі Ісусі, покли́каним святим, зо всіма́, що на всякому місті приклика́ють Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́вжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благода́ть, що була вам да́на в Христі Ісусі, бо ви всім збагати́лися в Ньому, — словом усяким і всяким знання́м, бо свідо́цтво Христове між вами утверди́лось, так що не маєте недоста́чі в жоднім да́рі благода́ті ви, що очікуєте з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа. Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Бог, що ви через Нього покли́кані до спільноти́ Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. Тож благаю вас, браття, Ім'я́м Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поді́лення, але щоб були́ ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! Бо стало відо́мо мені про вас, мої браття, від Хло́їних, що між вами супере́чки. А кажу́ я про те, що з вас кожен говорить: я ж Па́влів, а я Аполло́сів, а я Ки́фин, а я Христів. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'я́тий за вас? Чи в Павло́ве ім'я́ ви христились? Дякую Богові, що я ані одно́го з вас не христив, окрім Крі́спа та Га́я, щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у йме́ння своє. Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я. Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Єва́нгелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. Бож слово про хреста тим, що гинуть, — то глупо́та, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа! Бо написано: „Я погублю́ мудрість премудрих, а розум розумних відки́ну!“ Де мудрий? Де книжник? Де дослі́дувач віку цього́? Хіба Бог мудрість світу цього́ не змінив на глупо́ту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було́ спасти віруючих через ду́рість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство, а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість! Бо Боже й немудре — розумніше воно від людей, а Боже не́мічне — сильніше воно від людей! Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за ті́лом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхе́тні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоро́мити мудрих, і не́мічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і про́стих світу, і погорджених, і незначни́х вибрав Бог, щоб значне́ зні́вечити. так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — пра́ведністю ж, і освя́ченням, і відку́пленням, щоб було, як написано: „Хто хва́литься, нехай хва́литься Господом!“

Second Reading

Hebrews 12:1-4

Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха,

Second Reading

Romans 3:19-31

А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається. А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з'вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки. А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів, за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса. Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри. Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну. Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган, бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру. Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.

Gospel

Matthew 15

Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали: „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“. А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого? Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“. А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“, то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи: „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене! Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте! Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“. А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“. А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить? Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну. Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги. Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“ І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські. І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“. Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“. Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там. І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх. А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого! А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“. А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“. І Він ізвелів на землі посідати наро́дові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей. І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.

Evening Prayer — Second Lesson

Philippians 4

Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені! Благаю Ево́дію, благаю й Синти́хію — ду́мати однаково в Господі. Так, благаю й тебе, това́ришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Єва́нгелію помагали мені та Кли́ментові й іншим моїм співробі́тникам, яких іме́ння записані в Книзі Життя. Радійте в Господі за́всіди, і зно́ву кажу́: раді́йте! Ваша ла́гідність хай буде відо́ма всім лю́дям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьо́му нехай виявля́ються Богові ваші бажа́ння молитвою й проха́нням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки́ у Христі Ісусі. Наоста́нку, браття, що́ тільки правдиве, що́ тільки чесне, що тільки праведне, що́ тільки чисте, що тільки любе, що́ тільки гі́дне хвали́, коли яка чесно́та, коли яка похвала́, — ду́майте про це! Чого ви від мене й навчилися, і прийняли́, і чули та бачили, — робіть те! І Бог миру буде з вами! Я ве́льми потішився в Господі, що справді ви вже нови́х сил набули́ піклува́тись про мене; ви й давніш піклува́лись, та ча́су сприя́тливого ви не мали. Не за нестатком кажу́, бо навчився я бути задово́леним із то́го, що маю. Умію я й бути в упоко́ренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всьо́го й у всім: насища́тися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все мо́жу в Тім, Хто мене підкріпляє, — в Ісусі Христі. Тож ви добре зробили, що участь узяли́ в моїм горі. І знаєте й ви, филип'я́ни, що на поча́тку благові́стя, коли я з Македонії вийшов, не прилучилась була́ жо́дна Церква до справи дава́ння й прийма́ння для мене, самі тільки ви, що і раз, і вдруге мені на потреби мої посилали й до Солу́ня. Кажу́ це не тому́, щоб шукав я дава́ння, — я шукаю плоду, що примно́жується на річ вашу. Та все я одержав, і маю достаток. Маю повно, прийнявши від Епафроди́та, що́ ви послали, як па́хощі запашні́, жертву приємну, Богові вгодну. А мій Бог нехай ви́повнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі. А Богові й нашому Отцеві слава на віки віків. Амі́нь. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас браття, присутні зо мною. Вітають вас усі святі, а найбільше ті, хто з ке́саревого дому. Благода́ть Господа Ісуса Христа зо всіма́ вами! Амі́нь.

Gospel

Luke 24:13-35

І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т. І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося. І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними. Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали. І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“ І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“ І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом. Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́. А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося. А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він. І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“. Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“ І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́. І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав. Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий... І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“ І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́, які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові. А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба.

Gospel

Luke 14:12-15

А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“ Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“

Gospel

Mark 6

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його. Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“. І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в. І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав. І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес, а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“. І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти. А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“ І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися. І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли. І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього. Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків. А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею. Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́. Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні, і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“. І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову. І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері. А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його. І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного. І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня. Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“. А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“. І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т. І Він узяв п'ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д. І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру. А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі. Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе. Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили. І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є. І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!