Today's Readings

First Reading

Isaiah 5:1-13

Заспіваю ж я вам про Свойо́го Улю́бленого пісню любо́вну про Його виногра́дника! На плодю́чому ве́рсі гори виноградника мав був Мій При́ятель. І обкопав Він його́, й від камі́ння очистив його, і виноградом добі́рним його засади́в, і ба́шту поставив посеред його́, і ви́тесав у ньому чави́ло, і чекав, що роди́тиме він виноград, — та він уроди́в дикі я́годи! Тепер же ти, єрусалимський мешка́нче та мужу юдейський, розсудіть но між Мною й Моїм виноградником: що́ ще можна вчинити було́ для Мого виноградника, але Я не зробив того в ньому? Чому́ Я чекав, що родитиме він виноград, а він уроди́в дикі я́годи? А тепер завідо́млю Я вас, що́ зроблю́ для Свого виноградника: живоплі́т його ви́кину, і він буде на зни́щення, горо́жу його розвалю́, і він на пото́птання бу́де, зроблю́ Я загу́бу йому, — він не буде обти́наний ані підса́пуваний, — і виросте те́рня й будя́ччя на ньому, а хма́рам звелю́, щоб дощу не давали на нього! Бо виноградник Господа Саваота — то Ізра́їлів дім, а муж Юди — коха́ний Його саджане́ць. Сподівавсь правосу́ддя, та ось кроволи́ття, сподівавсь справедливости Він, та ось зойк. Горе тим, що долу́чують до́ма до до́му, а поле до поля прито́чують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите́ серед кра́ю! В мої уші сказав був Госпо́дь Савао́т: Направду, — багато домів попусто́шені бу́дуть, великі та добрі, і не буде мешка́нця для них. Бо десять заго́нів землі виноградника ба́та одно́го вро́дять, а насіння одно́го хоме́ра поро́дить ефу. Горе тим, що встають рано вра́нці і женуть за напо́єм п'янки́м, і трива́ють при нім аж до ве́чора, щоб вином розпаля́тись! І ста́лася ци́тра та а́рфа, бу́бон та сопі́лка й вино — за їхню гу́лянку, а на ді́ло Господнє не дивляться, не вбача́ють Його́ чину рук. Тому піде наро́д Мій на вигна́ння непередба́чено, і вельмо́жі його голодува́тимуть, а на́товп його — ви́сохне з пра́гнення.

First Reading

Amos 4

Послухайте сло́ва оцього, коро́ви баша́нські, які на горі самарі́йській, що тиснете бідних, торо́щите вбогих, що своїм хазяя́м ви говорите: „Принеси, і ми бу́демо пити!“ Присягав Господь Бог Своєю святістю, що ось дні настаю́ть на вас, і будуть тягти вас гака́ми, а ваших наща́дків — гачка́ми для ло́влення риби! І ви повихо́дите ви́ломами, кожна окремо собі, і ки́нетеся до Хермо́ну, говорить Госпо́дь. Прийдіть до Бет-Елу й грішіть, до Ґілґа́лу — примно́жте грішити. І свої жертви прино́сьте щора́нку, на три дні — ваші десятини. І з димом пустіть жертву вдячну квасну́, і сповістіть добровільні дару́нки, розголосі́ть, бо ви любите так, сино́ве Ізраїлеві, говорить Господь Бог. І тому́ Я вам дав чистоту́ зубів по всіх ваших міста́х, і брак хліба по всіх ваших місця́х, та ви не верну́лись до Мене, говорить Госпо́дь. І Я стримав вам дощ за три місяці перед жнива́ми, і дощ посилав на одне місто, а на друге місто не посилав; одна діля́нка була побита дощем, а ділянка, на яку не пустив Я дощу, висиха́ла. І два-три мі́ста рушали до міста одно́го напитись води, але́ не наси́чувались, — та ви не вернулись до Мене, говорить Госпо́дь. Я бив вас посу́хою та зеленя́чкою, сарана́ жерла бе́зліч ваших садків й виноградників ваших, і ваших фіґо́вниць та ваших олив, — та ви не верну́лись до Мене, говорить Госпо́дь. Я на вас посилав морови́цю, немов на Єгипет, мечем побивав ваших хло́пців, поло́нячи ра́зом і ко́ней у вас, підіймав до нізде́р сморід ваших табо́рів, — та ви не вернулись до Мене, говорить Господь. Я ви́нищив вас, як Содо́м та Гомо́рру Бог винищив, і ви стали, немов голове́шка, з пожа́ру врято́вана, — та ви не вернулись до Мене, говорить Господь. Тому́ то зроблю́ тобі так, о Ізраїлю, а що Я зроблю́ тобі це, приготуйся, Ізраїлю, до зу́стрічі Бога свого́! Бо це Той, що вформо́вує гори, і що ство́рює вітра, що люди́ні показує за́дум її, що робить зірни́цю темно́тою, і ступає по згі́р'ях землі, — Господь Бог Савао́т Йому Йме́ння!

First Reading

Psalms 119:105-120

Morning Prayer — First Lesson

Sirach 51

Epistle

Proverbs 31:10-31

Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел: довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку! Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя. Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм. Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка. Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі. Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім. Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її. Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю. Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́. Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́. Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть. Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її: „Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“ Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена! Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“

First Reading

II Chronicles 5

І була закі́нчена вся праця, яку зробив Соломон для Господнього дому. І Соломон повно́сив освячені речі свого батька Давида, і срібло́, і золото, і всі ці речі дав до скарбни́ці Божого дому. Тоді Соломон зібрав до Єрусалиму Ізраїлевих старши́х, і всіх голі́в племе́н, начальників ба́тьківських родів Ізраїлевих синів, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно — Сіо́н. І були зі́брані до царя всі ізра́їльтяни в свято, воно — сьо́мого місяця. І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, і Левити поне́сли ковчега. І поне́сли ковчега та скинію заповіту, і всі святі речі, що в скинії, — не́сли їх священики та Левити. А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралася при ньому перед ковчегом, прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через многоту́ не була ані запи́сувана, ані лі́чена! І священики внесли ковчега Господнього заповіту до його місця, до девіру дому, до Святого Святих, під кри́ла херувимів. А херувими простяга́ли крила над місцем ковчега, і затінювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху. А ті держаки́ були довгі, і головки тих держакі́в були видні з ковчегу, що перед девіром, а назо́вні не були видні. І були вони там аж до цього дня. У ковчезі не було нічого, тільки дві табли́ці, що поклав Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх із Єгипту. І сталося, як священики вихо́дили із святині, — а всі священики, що були там, освятилися, без доде́ржання черг, — а Левитн співаки́, — усі вони, аж до Асафа, Гемана, Єдутуна, і синів їхніх та братів їхніх, — убрані в віссо́н, з цимба́лами, із а́рфами та з ци́трами, стояли на схід від же́ртівиика, а з ними сто й двадцять священиків, що сурми́ли на су́рмах, і було воно для сурмачі́в та співаків як одне, щоб подати один голос на хвалу́ та дяку Господе́ві, і як загримів голос на су́рмах, і на цимба́лах, і на музичних знаря́ддях, і як хвалили Господа: „Добрий бо Він, бо навіки Його милосе́рдя!“, — то дім, дім Господній наповнився хмарою! І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила дім Божий!

Morning Prayer — Second Lesson

John 11

Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла. Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“ Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“. Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“ Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“. Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“. А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“. Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі. А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх. Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“ Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“ Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“ А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“ А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам, і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“ I заплакав Ісус. А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“ А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“ Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в. Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“. Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“ І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“. І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“ І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“. І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“ А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти, і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей. Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його. І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями. Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.

Responsorial Psalm

Psalm 62

Gospel

Matthew 13:44-52

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

Responsorial Psalm

Psalm 13

Responsorial Psalm

Psalm 23

Responsorial Psalm

Psalm 113

Evening Prayer — First Lesson

Baruch 1

Second Reading

Ephesians 3

Через це я, Павло, є в'я́зень Ісуса Христа за вас, поган, — якщо ви тільки чули про заря́дження Божої благодаті, що для вас мені да́на. Бо мені об'я́вленням дано пізнати таємницю, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розумі́ння таємни́ці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена лю́дським сина́м, як об'явилась тепер через Духа Його святим апо́столам і пророкам, — що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обі́тниці в Христі́ Ісусі через Єва́нгелію, якій служи́телем я став через дар благода́ті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. Тому́ то благаю я вас не занепада́ти духом через терпіння моє через вас, бо воно — ваша слава. Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має йме́ння кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцни́тися через Духа Його в чоловікові вну́трішнім, щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою. А Тому́, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або ду́маємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амі́нь.

Second Reading

II Corinthians 5

Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний. Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба, коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́! Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям. А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа. Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому, бо хо́димо вірою, а не виді́нням, ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа. Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими. Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́. Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні. Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем. Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас. Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́! Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!

Second Reading

Revelation 20:11-21:2

І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшло́ся. І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорну́лися книги, і розгорнулась інша книга, — то книга життя. І су́джено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. І дало́ море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, — і су́джено їх згідно з їхніми вчинками. Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне́. Це друга смерть, — озеро огняне́. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той уки́нений буде в озеро огняне́. І бачив я небо нове́ й нову́ землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було́. І я, Іван, бачив місто святе, Нови́й Єрусали́м, що схо́див із неба від Бога, що був пригото́ваний, як неві́ста, прикра́шена для чоловіка свого.

Second Reading

Romans 9:30-33

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Mark 7

І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму, і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими. Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду. І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“. І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння. Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“. А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“. І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює. Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу. І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її? Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“. А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює. Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства, пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум. Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“ І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав. А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“ А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“. І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“ А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї. І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“

Evening Prayer — Second Lesson

2 Timothy 2

Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса! Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає. А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється. Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду. Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому. Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Дави́дового, що воскрес із мертвих, за моєю Єва́нгелією, за яку я терплю́ муки аж до ув'я́знення, як той злочи́нець. Але Сло́ва Божого не ув'язни́ти! Через це перено́шу я все ради ви́браних, щоб і вони доступили спасі́ння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною. Вірне слово: коли ра́зом із Ним ми померли, то й жи́тимемо ра́зом із Ним! А коли терпимо́, то будемо ра́зом тако́ж царюва́ти. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Само́го Себе! Нагадуй про це й заклинай перед Богом, щоб не спереча́лись словами, бо ніна́що воно, хіба слухача́м на руїну. Силку́йся поставити себе перед Богом гідним, працівнико́м бездоганним, що вірно навчає науки правди. Стережися ж базі́кань марни́х, бо вони ще більше провадять до безбожности, а їхнє слово, як рак, буде ши́ритися. Від таких Гімене́й і Філі́т, що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресі́ння було вже, і віру деяких руйнують. Та однако стоїть міцна́ Божа основа та має печатку оцю: „Господь знає тих, хто Його“, та: „Нехай від неправди відсту́питься всякий, хто Господнє Ім'я́ називає!“ А в великому домі знахо́диться по́суд не тільки золотий та срібний, але й дерев'яний та гли́няний, і одні посу́дини на честь, а другі на не́честь. Отож, хто від цього очистить себе, буде по́суд на честь, освя́чений, потрібний Володареві, приготова́ний на всяке добре ді́ло. Стережися молодечих пожадли́востей, трима́йся праведности, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця. А від нерозумних та від невче́них змага́нь ухиляйся, знавши, що вони родять сварки́. А раб Господній не повинен свари́тись, але бути привітним до всіх, навча́льним, до ли́ха терпля́чим, що навчав би противників із ла́гідністю, чи Бог їм не дасть покая́ння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для ро́блення волі своєї.

Gospel

John 14:15-21

Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він. Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас. Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“.

Gospel

Luke 19:1-10

І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихо́н. І ось чоловік, що звався Закхе́й, — він був старши́й над ми́тниками, і був багатий, — бажав ба́чити Ісуса, хто Він, але з-за наро́ду не міг, — бо мали́й був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього прохо́дити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув уго́ру до нього й промовив: „Закхе́ю, — зійди за́раз додо́лу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!“ І той зараз додо́лу ізліз, і прийняв Його з радістю. А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: „Він до грішного мужа в гости́ну зайшов!“ Став же Закхе́й та й промовив до Господа: „Господи, половину маєтку свого́ я віддам ось убогим, а коли кого скри́вдив був чим, — верну вче́тверо“. Ісус же промовив до нього: „Сьогодні на дім цей спасі́ння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Лю́дський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!“

Gospel

Luke 19

І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихо́н. І ось чоловік, що звався Закхе́й, — він був старши́й над ми́тниками, і був багатий, — бажав ба́чити Ісуса, хто Він, але з-за наро́ду не міг, — бо мали́й був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього прохо́дити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув уго́ру до нього й промовив: „Закхе́ю, — зійди за́раз додо́лу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!“ І той зараз додо́лу ізліз, і прийняв Його з радістю. А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: „Він до грішного мужа в гости́ну зайшов!“ Став же Закхе́й та й промовив до Господа: „Господи, половину маєтку свого́ я віддам ось убогим, а коли кого скри́вдив був чим, — верну вче́тверо“. Ісус же промовив до нього: „Сьогодні на дім цей спасі́ння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Лю́дський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!“ Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну при́тчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж ду́мали, що об'я́виться Боже Царство тепер. Отож Він сказав: „Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись. І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін , і сказав їм: „Торгуйте, аж поки верну́ся“. Та його громадяни його нена́виділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: „Не хочемо, щоб він був над нами царем“. І сталось, коли він верну́вся, як царство прийняв, то звелів посклика́ти рабів, яким срі́бло роздав, щоб довідатися, хто́ що набув. І перший прийшов і сказав: „Пане, міна твоя принесла́ десять мін“. І відказав він йому: „Гаразд, рабе добрий! Ти в мало́му був вірний, — володій десятьма́ містами“. І другий прийшов і сказав: „Пане, твоя міна п'ять мін принесла́“. Він же сказав і тому́: „Будь і ти над п'ятьма́ містами“. І ще інший прийшов і сказав: „Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці. Я бо боявся тебе, — ти ж бо люди́на жорсто́ка: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв“. І відказав той йому: „Уста́ми твоїми, злий рабе, суджу́ я тебе! Ти знав, що я — жорстока люди́на, беру́, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому́ ж не віддав ти міня́льникам срі́бла мого, — і я, повернувшись, узяв би своє із прибу́тком?“ І сказав він присутнім: „Візьміть міну від нього, та дайте тому́, хто десять мін має“. І відказали йому: „Пане, — він десять мін має“. Говорю́ бо я вам: „Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього і те, що він має. А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, — і на оча́х моїх їх повбивайте“. А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим. І ото, як набли́зився до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на горі, що Оли́вною зветься, Він двох учнів послав, наказуючи: „Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, зна́йдете прив'язане осля́, що на нього ніко́ли ніхто із людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть. Коли ж вас хто спитає: „На́що відв'язуєте?“, відкажіть тому так: „Госпо́дь потребу́є його“. Посланці́ ж відійшли, — і знайшли, як Він їм був сказав. А коли осля стали відв'язувати, хазяї́ його їх запитали: „На́що осля ви відв'язуєте?“ Вони ж відказали: „Господь потребу́є його“. І вони привели́ до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса. Коли ж Він їхав, вони простила́ли одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь на́товп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: „Благослове́нний Цар, що йде у Господнє Ім'я́! Мир на небеса́х, і слава на висоті!“ А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: „Учителю, — заборони́ Своїм учням!“ А Він їм промовив у відповідь: „Кажу вам, що коли ці замо́вкнуть, то каміння кричатиме!“ І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: „О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо при́йдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе ва́лом ото́чать, і обля́жуть тебе, і стиснуть тебе звідусю́ди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоста́влять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти ча́су відвідин твоїх“. А коли Він у храм увійшов, то почав виганяти продавці́в, до них кажучи: „Написано: „Дім Мій — дім молитви“, а ви з нього зробили „пече́ру розбійників“. І Він кожного дня у храмі навчав. А первосвященики й книжники й найважні́ші з наро́ду шукали, щоб Його погубити, але не знахо́дили, що вчинити Йому, бо ввесь наро́д горнувся до Нього та слухав Його.