Today's Readings

First Reading

Isaiah 10:1-13

Горе законода́вцям несправедли́вим, та писаря́м, які пишуть на лихо, щоб від правосу́ддя усу́нути бідних, і щоб відняти права́ від убогих наро́ду Мого, щоб стали вдови́ці здоби́чею їм, і пограбува́ти сирі́т. А що́ ви чини́тимете в день наві́щення, і на́глої згу́би, що при́йде здале́ка, — до ко́го втече́те за по́міччю, і де́ позоста́вите славу свою? Нічого́ не ли́шиться — тільки зігну́тися між полоне́ними, і попа́дати між позаби́ваними. При цьо́му всьому не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! Біда асирі́йцеві, же́злові гніву Мого, а кий у руках його — це пересе́рдя Моє! На люд нечести́вий пошлю́ Я його́, про наро́д Мого гніву йому накажу́, щоб набрати здоби́чі й вчинити грабу́нок, і щоб потопта́ти його́, як боло́то на ву́лицях. Та не так він собі розуміє, а серце його не так ми́слить, бо в серці його — щоб немало наро́дів пони́щити та погуби́ти! Бо говорить: Хіба мої провідники́ ра́зом усі не царі? Чи ж Кално не такий, як Кархеміш? Чи ж Хама́т не такий, як Арпа́д? Хіба ж не така Самарі́я, як Дамаск? Тому́ що рука моя ца́рства божкі́в досягла́, а в них більші бовва́ни, як в Єрусалимі та в Самарі́ї, то хіба не зроблю́ я так само для Єрусалиму й бовва́нів його, як зробив я був для Самарі́ї й божкі́в її? І станеться, як докона́є ввесь чин Свій Госпо́дь на Сіонській горі та в Єрусалимі, то скаже: Навіщу́ я плоди́ гордови́тости серця царя асирійського та пишно́ту чванли́вих оче́й його! Бо він каже: Вчинив я це міццю своєї руки й своїм розумом, я бо розумний, — і відміня́ю границі наро́дів, а їхній маєток грабу́ю, й як сильний, скида́ю пану́ючих!

First Reading

Amos 9

Я бачив Господа, що стояв над же́ртівником, і Він сказав: Удар но по ма́ковиці цих воріт, щоб затрясли́ся поро́ги, і порозбивай їх на всіх їхніх го́ловах, а їхній останок заб'ю́ Я мечем. Не втече їм втіка́ч, і гоне́ць не врятується в них! Якщо б закопа́лись вони до шео́лу, то й звідти рука Моя їх забере́, і якщо б підняли́ся на небо, то й звідти їх ски́ну! А якщо б похова́лись вони на верхови́ні Карме́лу, — звідти ви́шукаю й заберу́ їх, а якщо на дні моря вони похова́ються з-перед очей Моїх, то й там Я гадюці звелю́, — і вона їх покуса́є! А якщо вони пі́дуть в поло́н перед своїми ворогами, то й там накажу́ Я мече́ві — і він їх повбиває, і на них Я зверну́ Своє око на зле, а не на добре. Бо коли Господь Бог Савао́т доторкне́ться землі, то розта́не вона, і в жало́бу впаду́ть всі мешка́нці її. І вся вона вийде, немов та Ріка́, і мов рі́чка Єгипту обни́зиться. Він будує на небі черто́ги Свої, а Свій небозвід закла́в над землею, воду мо́рську Він кличе, і виливає її на пове́рхню землі, — Госпо́дь Йому Йме́ння! Хіба ж ви, Ізраїлеві сини, Мені не такі, як сини етіо́плян? говорить Господь. Хіба ж не Ізраїля вивів Я з кра́ю єгипетського, а филисти́млян з Кафто́ру, а Ара́ма із Кі́ру? Ось очі Господа Бога на грішне це царство, — і з пове́рхні землі його вигублю, та вигу́блюючи, не погублю́ дому Якового, говорить Господь. Бо ось Я звелів, і серед наро́дів усіх пересі́ю Ізраїлів дім, як пересіва́ється ре́шетом, — і жодне зере́нце на землю не ви́паде! Упаду́ть усі грішні наро́ду Мого від меча, що говорять: Не дося́гне до нас і не стріне оце́ нас нещастя! Того дня Я поставлю упа́лу Давидову ски́нію і проло́ми в ній загороджу́, і поставлю руїни його́, і відбудую його́, як за днів старода́вніх, щоб решту Едо́му посіли вони, і всі ті наро́ди, що в них кли́калося Моє Йме́ння, говорить Господь, Який чинить оце. Ось дні настають, говорить Господь, і ора́ч із женце́м зустрі́неться, а топта́ч винограду — із сіяче́м, і го́ри закра́пають виногра́довим соком, а всі взгі́р'я добром потечу́ть. І долю наро́ду Свого, Ізра́їля, Я поверну́, і побудую міста́ попусто́шені, і ося́дуть вони, і заса́дять вони виноградники, й питимуть їхнє вино, і порозво́дять садки́, і будуть їсти їхній о́воч. І Я посаджу́ їх на їхній землі, і не бу́дуть їх більш виривати з своєї землі, яку Я їм дав, говорить Госпо́дь, Бог твій!“

First Reading

Psalms 136:1-26

Morning Prayer — First Lesson

Isaiah 2

Слово, що його бачив Іса́я, син Амо́сів, про Юдею та про Єрусалим: І ста́неться на кінці днів, мі́цно поста́влена буде гора́ дому Господнього на шпилі́ гір, і пі́днята буде вона понад згі́р'я, — і поли́нуть до неї всі люди. І пі́дуть числе́нні наро́ди та й скажуть: „Ходіть та збері́мось на го́ру Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчи́ть, і ми пі́демо стежка́ми Його! Бо ви́йде з Сіону Зако́н, і слово Господнє — з Єрусалиму“. І Він бу́де судити між лю́дьми, і буде числе́нні наро́ди розсу́джувати. І мечі́ свої перекую́ть вони на лемеші́, а списи́ свої — на серпи́. Не піді́йме меча народ проти наро́ду, і більше не бу́дуть навча́тись війни́! Доме Яковів, — ідіть, і попросту́ємо в світлі Господньому! Бо Ти був покинув наро́да Свого, дім Яковів, — бо по́вні безла́ддя зо схо́ду вони, та ворожби́тів, немов филисти́мляни, і наклада́ють із ді́тьми чужи́нців. І напо́внився край його срі́блом та золотом, — і немає кінця́ його ска́рбам. І напо́внився край його кі́ньми, — і немає кінця колесни́цям його́. І напо́внився край його і́долами, — він кла́няється ділу рук своїх, тому́, що зробили були́ Його па́льці, — і поклонилась люди́на, і чоловік упокори́вся. А Ти їм не дару́й! Іди в скелю, і сховайся у по́рох від стра́ху Господнього, і від пишноти́ Його ве́личі! Горді о́чі люди́ни поникнуть, і буде обни́жена лю́дська високість, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня! Бо настане день Господа Савао́та на все горде й високе, і на все ви́сунене, — і пони́жене буде воно, і на всі ке́дри лива́нські, високі та ви́сунені, і на всіля́кі баша́нські дуби́, і на всі го́ри високі, і на всі згір'я підне́сені, і на всі ба́шти високі, і на всі му́ри стрімкі, і на всі кораблі із Таршішу, і на все, на що ди́вимося пожадли́во! І пони́зиться гордість люди́ни, й обни́жена буде високість люде́й, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня, а бо́жища зо́всім ми́нуться! І вони пі́дуть до ске́льних пече́р та до по́роху в ями від стра́ху Господнього і від пишноти́ Його ве́личі, коли при́йде Він о́страх збудити на землі! Покине люди́на того дня божкі́в своїх срібних і божкі́в своїх золотих, що собі нароби́ла була́, щоб вклоня́тись крота́м і кажана́м, щоб піти у пече́ри й розщілини ске́льні від стра́ху Господнього і від слави вели́ччя Його́, коли при́йде Він о́страх збуди́ти на землі! Відки́нься ж собі від люди́ни, що ві́ддих у носі її, бо за́що її поважа́ти?

Epistle

2 Timothy 4:1-8

Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого прихо́ду та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вча́сно-невча́сно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байо́к нахи́ляться. Але ти будь пи́льний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благові́сника, сповня́й свою службу. Бо я вже за жертву стаю, і час відхо́ду мого вже настав. Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто при́хід Його полюбив.

First Reading

II Chronicles 10

І пішов Рехав'ам до Сихе́му, бо до Сихему зійшовся ввесь Ізраїль, щоб настанови́ти його царем. І сталося, як почув це Єровоа́м, Неватів син, — він був в Єгипті, куди втік від царя Соломона, — то вернувся Єровоам з Єгипту. І послали й покликали його. І прийшов Єровоам та ввесь Ізра́їль, і вони говорили до Рехав'ама, кажучи: „Твій батько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти полегши́ жорсто́ку роботу батька свого та тяжке́ його ярмо, що наклав він був на нас, і ми бу́демо служити тобі“. А він відказав їм: „Ідіть ще на три дні, і верніться до ме́не“. І пішов той наро́д. І радився цар Рехав'а́м зо старши́ми, що стояли перед обличчям його батька Соломона, коли він був живий, говорячи: „Як ви радите відповісти́ цьому́ наро́дові?“ І вони говорили йому, кажучи: „Якщо ти будеш добрим для цього наро́ду, і зробиш за волею їх, і говори́тимеш їм добрі слова́, то вони будуть тобі раба́ми по всі дні“. Та він відкинув пораду старши́х, що радили йому, і радився з молодика́ми, що ви́росли ра́зом із ним, що стояли перед ним. І сказав він до них: „Що́ ви радите, і що́ відповімо́ цьому́ наро́дові, який говорив мені, кажучи: Полегши́ ярмо́, яке твій ба́тько наклав був на нас“. І говорили з ним ті молодики́, що виросли з ним, кажучи: „Так скажеш тому наро́дові, що промовляв до тебе, говорячи: „Твій ба́тько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти дай поле́гшу нам.“ Отак скажеш до них: Мій мізи́нець грубілий за сте́гна мого батька! А тепер: мій батько наклав був на вас тяжке́ ярмо, а я доба́влю до вашого ярма! Батько мій карав вас бича́ми, а я би́тиму скорпіо́нами“. І прийшов Єровоам та ввесь народ до Рехав'ама третього дня, як цар говорив, кажучи: „Верніться до мене третього дня“. І цар жорсто́ко відповів їм. І відкинув цар Рехав'ам пораду старши́х, і говорив до них за порадою тих молодикі́в, кажучи: „Мій батько вчинив був тяжки́м ваше ярмо, а я добавлю до нього! Батько мій карав вас бичами, а я — скорпіонами!“ І не послухався цар наро́ду, бо це спричи́нене було від Бога, — щоб спра́вдити Господе́ві слово Своє, яке Він говорив був через шілонянина Ахійю, Неватового сина. І побачив увесь Ізраїль, що цар не послухався їх, і народ відповів царе́ві, кажучи: „Яка нам части́на в Давиді? І спа́дщини нема нам у сині Єссе́я! Усі до наметів своїх, о Ізраїлю! Позна́й тепер дім свій, Давиде!“ І пішов увесь Ізраїль до наметів своїх... А Ізраїлеві сини, що сиділи в Юдиних містах, — то над ними зацарюва́в Рехав'ам. І послав цар Рехав'ам Гадорама, що був над дани́ною, та Ізра́їлеві сини закидали його камі́нням, і він помер. А цар Рехав'ам поспішив сісти на колесни́цю та втекти́ до Єрусалиму. І відпав Ізраїль від Давидового дому, і так є аж до цього дня.

Morning Prayer — Second Lesson

John 16

Оце Я сказав вам, щоб ви не спокуси́лись. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові! А це́ вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене. Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що́ говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я споча́тку, бо з вами Я був. Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, — і ніхто з вас Мене не питає: „Куди йдеш?“ Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше напо́внилось смутком. Та Я правду кажу́ вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду́, Утіши́тель не при́йде до вас. А коли Я піду́, то пошлю вам Його. А як при́йде, Він світові виявить про гріх, і про праведність і про суд: тож про гріх, — що не вірують у Мене; а про праведність, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, — що засу́джений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли при́йде Він, Той Дух правди, Він вас попрова́дить до ці́лої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам. Він прославить Мене, бо Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть. Незаба́ром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незабаром — і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця“. А деякі з учнів Його говорили один до одно́го: „Що таке, що сказав Він до нас: „Незабаром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“, та: „Я йду до Отця“? Гомоніли також: „Що таке, що говорить: „Незаба́ром“? Про що каже, не знаємо“. Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: „Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: „Незаба́ром, — і вже Мене бачити не будете ви, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“? Поправді, поправді кажу́ вам, що ви бу́дете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви бу́дете, але сум ваш обе́рнеться в радість! Жу́риться жінка, що ро́дить, — бо настала година її. Як дитинку ж поро́дить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за ра́дощів, що людина зроди́лась на світ. Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас зно́ву, — і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не віді́йме! Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу́ вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Йме́ння, — Він дасть вам. Не просили ви досі нічо́го в Ім'я́ Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в при́тчах до вас говорив. Настає́ година, коли при́тчами Я вже не бу́ду до вас промовляти, але явно звіщу́ про Отця вам. Того дня ви проси́тимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу́, що вблагаю Отця Я за вас, — бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця“. Його учні відказують: „Ось тепер Ти говориш відкрито, і жодної притчі не кажеш. Тепер ві́даємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!“ Ісус їм відповів: „Тепер віруєте? Ото настає́ година, і вже настала, що ви розпоро́шитесь кожен у власне своє, а Мене ви Само́го покинете. Та не Сам Я, бо зо Мною Отець! Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Стражда́ння зазна́єте в світі, — але бу́дьте відважні: Я світ переміг!“

Responsorial Psalm

Psalm 68

Gospel

Matthew 5:13-19

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім.

Responsorial Psalm

Psalm 18

Responsorial Psalm

Psalm 28

Responsorial Psalm

Psalm 118

Evening Prayer — First Lesson

Isaiah 3

Бо Госпо́дь ось, Господь Савао́т візьме з Єрусали́му й з Юдеї підпо́ру й опо́ру: усяку підпо́ру від хліба, і всяку підпо́ру води, ли́царя та вояка́, суддю та пророка, і чарівника́ та старо́го, п'ятдеся́тника та родови́того, і радника, і в мисте́цтві премудрого, і в закля́ттях умі́лого, — і за прави́телів дам юнакі́в, і дітваки́ запанують над ними! І буде чави́ти наро́д один о́дного, і кожен свого бли́жнього! Повстане хлопча́к на старо́го, а легковажений на поважа́ного. Бо схо́пить брат брата свого́ в домі батька свого та й скаже: „Ти маєш оде́жу, то будь нашим прави́телем, і під рукою твоєю хай буде руї́на оця“! Того дня він піді́йме свій голос та й скаже: „Не бу́ду я ра́ни обв'я́зувати вам, бо в домі моєму немає ні хліба, ні о́дягу, — не настановля́йте мене за прави́теля люду“! Бо рухнув Єрусалим, і впала Юде́я, бо їхній язик та їхній чин — проти Господа, щоб упе́ртими бути оча́м Його слави. Проти них свідчить ви́раз лиця їхнього, а гріх свій вони виявля́ють, немов той Содо́м, не пере́чать. Горе їхній душі, бо вчинили вони собі зло! Скажіте про праведного: Буде до́бре йому, бо вони споживу́ть плід учи́нків своїх. Та горе безбожному, зле, бо йому́ буде зро́блений чин його рук! Наро́д Мій, — діти́ська його утиска́ють, а жінки́ мають го́ру над ним... Наро́де ти Мій, — твої провідники́ вчинили блудя́чим тебе, і дорогу стежо́к твоїх сплу́тали! Госпо́дь став на прю, і стоїть, щоб судити наро́ди. Господь іде на суд, щоб судитись з старши́ми наро́ду Свого́ та з вождя́ми його́: „Ви виногра́дника зни́щили, грабу́нок з убогого — в ваших дома́х! Що це сталося вам, що наро́д Мій ви гно́бите та утискаєте вбогих?“ Так говорить Госпо́дь, Бог Савао́т. І промовив Господь: Зате, що до́чки Сіонські загорді́ли, і ходять витягненоши́ї, і морга́ють очима, і все ходять дрібни́ми кро́чками, і дзвонять спря́жками на ногах своїх, тому вчи́нить Господь ті́м'я Сіонських дочо́к паршивим, і їхній сором обнажить Господь! Того дня поскидає Господь окра́су спря́жок на їхніх ногах, і чі́льця, і місяці, сережки, нараме́нники, і серпа́нки, і заво́ї, і ланцюжки́ на ногах, і пояски́, і пляшечки́ з па́хощами, і чарівни́чі при́віски, персні, і сережки носові́, чудо́ві убра́ння, і окриття́, і намітки та торби, дзеркала́ й льняні хито́ни та турба́ни, і прозо́рі покрива́ла. І ста́неться, замість бальза́му — смо́рід буде, і замість по́яса — шнур, а замість мисте́цько укла́дених кучерів — ли́сина, і замість хито́на цінно́го — вере́та з паско́м, а замість краси́ — спалени́на! Попа́дають му́жі твої від меча́, а лица́рство твоє — на війні, — і бу́дуть стогна́ти та пла́кати воро́та її, і буде спусто́шена, й сяде на землю Сіонська дочка́.

Second Reading

I Timothy 2

Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, блага́ння, проха́ння, подяки за всіх людей, за царі́в та за всіх, хто при вла́ді, щоб могли ми прова́дити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізна́ння пра́вди. Один бо є Бог, і один Посере́дник між Богом та людьми́, — люди́на Христос Ісус, що дав Само́го Себе на ви́куп за всіх. Таке було свідо́цтво ча́су свого, на що я поста́влений був за проповідника та за апо́стола, — правду кажу́, не обманюю, — за вчителя поганів у вірі та в правді. Отож, хо́чу я, щоб му́жі чинили моли́тви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву. Так само й жінки́, — у скромнім убра́нні, з соромли́вістю та неви́нністю, — нехай прикрашають себе не плеті́нням воло́сся, не кошто́вними ша́тами, але добрими вчинками, як то ли́чить жінка́м, що присвячуються на побожність. Нехай жінка навчається мо́вчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовча́нні. Ада́м бо був створений перше, а Єва потому. І Ада́м не був зве́дений, але, зведена бувши, жінка попала в пере́ступ. Та спасеться вона діторо́дженням, якщо пробува́тиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою.

Second Reading

II Corinthians 10

А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Second Reading

1 Corinthians 15:20-28

Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних. Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих. Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу. А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“ Як ворог останній - смерть зни́щиться, бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все. А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все.

Second Reading

Romans 9:30-33

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Mark 12

І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.

Evening Prayer — Second Lesson

Philemon 1

Павло, в'я́зень Христа Ісуса, та брат Тимофій, улю́бленому Филимо́нові й співробі́тникові нашому, і сестрі любій Апфі́ї, і співвойо́вникові нашому Архи́пові, і Церкві домашній твоїй: благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́всіди дякую Богові моє́му, коли тебе згадую в молитвах своїх. Бо я чув про любов твою й віру, яку маєш до Господа Ісуса, і до всіх святих, щоб спільність віри твоєї дія́льна була в пізна́нні всякого добра, що в нас для Христа. Бо ми маємо радість велику й потіху в любові твоїй, серця́ бо святих заспоко́їв ти, брате. Через це, хоч я маю велику відвагу в Христі подавати нака́зи тобі про потрібне, але більше з любови благаю я, як Павло, стари́й, тепер же ще й в'язень Христа Ісуса. Благаю тебе про сина свого, про Они́сима, що його породив я в кайда́нах своїх. Колись то для тебе він був непотрібний, тепер же для тебе й для мене він дуже потрібний. Тобі я вертаю його, того, хто є неначе серце моє. Я хотів був тримати його при собі, щоб він замість тебе мені послужив у кайда́нах за Єва́нгелію, та без волі твоєї нічо́го робити не хотів я, щоб твій добрий учинок не був ніби ви́мушений, але добровільний. Бо може для того він був розлучився на час, щоб навіки прийняв ти його, і вже не як раба, але вище від раба, — як брата улю́бленого, особливо для мене, а тим більше для тебе, — і за ті́лом, і в Го́споді. Отож, коли маєш за друга мене, то прийми його, як мене. Коли ж він чим скри́вдив тебе або винен тобі, — полічи це мені. Я, Павло, написав це рукою своєю: „Я віддам“, щоб тобі не казати, що ти навіть само́го себе мені винен. Так, брате, — нехай я оде́ржу те, що від тебе прохаю в Го́споді. Заспокой моє серце в Христі! Пересвідчений я про слухня́ність твою, і тобі написав оце, відаючи, що ти зробиш і більше, ніж я говорю́. А ра́зом мені приготуй і поме́шкання, бо наді́юся я, що за ваші моли́тви я буду дарований вам. Вітає тебе Епафра́с, мій співв'я́зень у Христі Ісусі, Ма́рко, Ариста́рх, Дима́с, Лука́, — мої співробі́тники. Благода́ть Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амі́нь.

Gospel

John 17:1-11

По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!

Gospel

Luke 20:1-8

І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими, та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“ І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені: Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“. І вони відповіли, що не знають, ізвідки. А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.

Gospel

Luke 24

А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі, та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї. Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“. І згадали вони ті слова́ Його! А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших. То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це. Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм. Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось. І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т. І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося. І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними. Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали. І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“ І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“ І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом. Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́. А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося. А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він. І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“. Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“ І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́. І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав. Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий... І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“ І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́, які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові. А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба. І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“ А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа. Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“. І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“ Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го. І, взявши, Він їв перед ними. І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння. І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього, і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того́. І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“. І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись. А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.