Today's Readings

First Reading

Isaiah 16:1-13

Овечки пошліть власникові землі, із Сели на пустиню, на го́ру Сіонської дочки́. І станеться, мов те споло́шене пта́ство, з кубла́ повиго́нене, будуть до́чки Моавські при бро́дах Арнону: „Подай раду, зроби при́суд, учини нічну тінь свою повного полудня, сховай ви́гнаних, біженця не видавай. Нехай ме́шкають в тебе вигна́нці Моаву, стань їм за́хистом перед грабі́жником, бо не стало наси́льника, скінчи́вся грабу́нок, загинув топта́ч із землі. І буде утве́рджений милістю трон, і сяде на ньому у правді в наметі Давида суддя́, що дбатиме за правосу́ддя та буде в справедливості вправний. Ми чули про гордість Моава, що гордий він дуже, про сваво́лю його й його гордість, про лю́тість його, про неслушні його нісені́тниці“. Буде тому́ голоси́ти Моав над Моавом, увесь голосити він буде! За паляни́цями з грон Кір-Харесету плакати бу́дуть насправді побиті, бо посохли хешбо́нські поля́, і виноградник Сівми; володарі наро́дів понищили гро́зна добі́рні, які до Язеру сяга́ли й зникали в пустині; галу́зки ж його розтяга́лися, і море вони перейшли́. Тому́ то язе́рським плаче́м буду плакати за виногра́дину Сівми. Сльозою своєю тебе орошу́, о Хешбо́не й Ел'а́ле, бо крик бо́ю напав на твій збір та на жни́во твоє. І буде за́брана радість та втіха із са́ду, а по виноградниках пісні не бу́де й не зді́йметься окрик. Вина по чави́лах не буде топта́ти чави́льник, — окрик радости Я припини́в! Тому́ то в жало́бі звучать про Моав мої ну́трощі, мов би та арфа, а ну́тро моє — про Кір-Херес. І буде, як ви́явиться, що змучивсь на взгі́р'ї Моав, і вві́йде молитись у святиню свою, та він не ося́гне нічо́го. Оце слово, яке говорив був віддавна Госпо́дь про Моава.

First Reading

Micah 1

Слово Господнє, що було до морешетського Михе́я за днів Йотама, Ахаза та Єзекії, Юдиних царів, яке він бачив на Самарію та Єрусалим. „Почуйте оце, всі наро́ди, послухай, ти земле та все, що на ній! і хай буде за свідка на вас Господь Бог, Господь з храму святого Свого́! Бо Госпо́дь ось виходить із місця Свого́, і Він сходить і ступає по висо́тах землі. І то́пляться гори під Ним, і та́нуть доли́ни, мов віск від огню́, мов ті во́ди, що ллються з узбі́ччя. Усе це за прови́нення Якова, за гріхи́ дому Ізраїля. Хто провинення Якова, — чи ж не Самарія? А хто гріх дому Юдиного, — чи ж не Єрусали́м? І зроблю́ Самарі́ю руїною в полі, за місце сади́ти виноград, і повикида́ю в долину камі́ння її, і відкрию осно́ви її. І пото́вчені будуть усі її і́доли, всі ж дару́нки її за розпусту попа́лені бу́дуть в огні, і всіх бовва́нів її Я віддам на спусто́шення. Бо зібрала вона від дару́нків за блуд, і на подару́нки за блуд це пове́рнеться. Над оцим голоси́тиму я та рида́тиму, ходитиму бо́сий й наги́й, заво́дити буду, немов ті шака́ли, і буду тужи́ти, як стру́сі! Бо рани її невиго́йні, бо це аж до Юди прийшло, воно досягло́ аж до брами наро́ду Мого, аж до Єрусалиму. Цього не оголо́шуйте в Ґаті, і плакати — не плачте, качайтесь по по́росі в Бет-Леафрі. Переходь собі ти, о мешка́нко Шафіру, нага́, осоро́млена, — вже бо не вийде мешка́нка Цаанану, голосі́ння Бет-Гаецелу не дасть вам спини́тися в ньому. Бо мешка́нка Мароту чекала добра, та до єрусалимської брами зійшло оце лихо від Господа. Запряжи баскі ко́ні до воза, мешка́нко Лахішу! Ти поча́ток гріха́ для сіонської до́ньки, бо знайшли́сь серед тебе провини Ізраїлеві, тому́ то даси розводо́ві листи на Морешет-Ґат. Доми Ахзіва — ома́на для Ізраїлевих царів. Спрова́джу тобі те спадкоє́мця Я, о мешка́нко Мареші, — Аж по Адуллам прийде слава Ізраїля. Зроби собі лисину та острижися за синів своїх лю́бих, пошир свою лисину, мов ув орла́, бо пішли на вигна́ння від тебе вони!

First Reading

Psalms 150:1-6

Morning Prayer — First Lesson

Isaiah 54

Веселися ж, неплі́дна, яка не родила, співа́нням утішайся й радій, що мук породі́льних не мала, бо в покиненої буде більше синів від синів заміжньо́ї, говорить Господь! Пошир місце наме́ту свого́, а заві́си наме́тні поме́шкань твоїх повитяга́й, не затри́муй! Свої шнури продо́вж, а кіло́чки свої позміцня́й! Бо право́руч і ліво́руч поши́ришся ти, а насіння твоє одіди́чать наро́ди, і заселять міста́ опусто́шені. Не бійся, бо со́рому ти не зазнаєш, і не соро́мся, бо не будеш засти́джена, бо про сором свого юна́цтва забудеш, а га́ньби уді́вства свого́ ти не будеш уже пам'ятати! Бо Муж твій, Творе́ць твій, — Господь Саваот йому Йме́ння, а твій Викупи́тель — Святий Ізраїлів, — Він Богом усієї землі буде зва́ний! Бо Господь був покликав тебе, як поки́нуту жінку й засму́чену духом, й як жінку юна́цтва Свого, як була ти відки́нена, каже твій Бог. На хвильку малу́ Я тебе був покинув, але з милосердям великим тебе позбира́ю. У за́палі гніву Я сховав був обличчя Своє на хвилину від тебе, та вічною милістю зми́луюся над тобою, каже твій Викупи́тель, Госпо́дь. Бо для Мене оце — мов ті Но́єві во́ди: як Я присягнув був, що Но́єві во́ди не при́йдуть уже над землею, так Я присягну́в, щоб на тебе не гні́ватися й не карта́ти тебе! Бо зру́шаться го́ри й холми́ захита́ються, та милість Моя не віді́йде від тебе, і заповіт Мого миру не захита́ється, каже твій милости́вець, Господь. Моя до́чко убога та бурею гнана, невті́шна, — ось камі́ння твої покладу́ в малахі́ті, основи ж твої закладу́ із сапфі́рів! І пороблю́ із рубі́ну карні́зи твої, твої ж брами — з каміння карбу́нкула, а всю горо́жу твою — з дорогого камі́ння. Всі сини твої стануть за у́чнів Господніх, і спо́кій глибокий настане синам твоїм! Будеш міцно поста́влена праведністю, стань дале́ко від у́тиску, бо не боя́тимешся, і від стра́ху, бо до тебе не збли́зиться він. Коли́ хто чіпля́тися буде до тебе, то це не від Мене, хто чіпля́тися буде до те́бе, той перед тобою впаде́. Отож, Я створив коваля́, який дме на огонь із вугі́лля, і виро́блює збро́ю свого ремесла́; і вигу́бника теж Я створив, який нищить ту збро́ю. Жодна збро́я, що зро́блена буде на тебе, не матиме у́спіху, і кожні́сінького язика́, який стане з тобою до су́ду, осудиш. Це спа́дщина Господніх рабів, а їхнє оправда́ння від Мене, говорить Госпо́дь!

Epistle

Romans 10:10-18

бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння. Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“. Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“. Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“ Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве. Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“

First Reading

II Chronicles 16

Тридцятого й шостого року царюва́ння Аси пішов Баша, Ізраїлів цар, проти Юди, і будував Раму, щоб не дати ніко́му від Аси, царя Юдиного, вихо́дити та вхо́дити. І виніс Аса срібло та золото із скарбни́ць Господнього дому та дому царе́вого, і послав до Бен-Гадада, царя сирійського, що сидів у Дамаску, говорячи: „Є умова між мною та між тобою, і між батьком моїм та батьком твоїм. Ось послав я тобі срібла та золота, — іди, зламай умову свою з Башею, царем Ізраїлевим, і нехай він віді́йде від мене“. І послухався Бен-Гадад царя Аси, і послав зверхників свого ві́йська на Ізраїлеві міста, і вони поруйнува́ли Іййона, і Дана, і Авел-Маїма та всі запаси міст Нефтали́мових. І сталося, як Баша це почув, то перестав будувати Раму, і спинив свою працю. А цар Аса взяв усього Юду, і вони повино́сили каміння Рами та її дерево, що з них будував був Баша, і побудува́в з того Ґеву та Міцпу. А того ча́су прийшов прозорли́вець Ханані до Аси, Юдиного царя, та й сказав до нього: „Через те, що ти спирався на сирійського царя, а не сперся на Господа, Бога свого, тому втекло з твоєї руки ві́йсько сирійського царя. Чи ж не були́ кушеяни та ливіяни ві́йськом дуже великим, колесни́цями й верхівця́ми дуже числе́нними? Та коли ти сперся на Господа, Він дав їх у твою руку. Бо очі Господні дивляться по всій землі, щоб зміцни́ти тих, у кого все їхнє серце до Нього. Тому́ зробив ти нерозумно, бо відтепе́р будуть у тебе ві́йни!“ І розгні́вався Аса на прозорли́вця, і дав його до в'язни́ці, бо був у гніві на нього за це. І Аса тиснув декого з наро́ду того ча́су. І оце Асині діла́, перші та останні, — ось вони описані в книзі Юдиних та Ізраїлевих царів. І занеду́жав Аса тридцятого й дев'ятого року свого царюва́ння на свої но́ги, і хвороба його була́ тяжка́. Та й у хворобі своїй не звертався він до Господа, але до лікарі́в. І спочив Аса з своїми батька́ми, і помер сорокового й першого року свого царюва́ння. І поховали його в його гробни́цях, які він ви́копав собі в Давидовому Місті. І поклали його на ложі, що він напо́внив па́хощами та різними, по-містецькому зро́бленими, мастя́ми. І спалили йому дуже велике палі́ння.

Morning Prayer — Second Lesson

John 1:35-43

Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“ І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“ Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра. Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“. І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“. Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: „Іди за Мною!“

Responsorial Psalm

Psalm 85

Gospel

Matthew 4:18-22

Як прохо́див же Він поблизу́ Галілейського моря, то побачив двох братів: Си́мона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що не́вода в море закида́ли, — бо рибалки були́. І Він каже до них: „Ідіть за Мною, — Я зроблю́ вас ловця́ми людей!“ І вони зараз покинули сі́ті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, — Зеведе́євого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведе́єм, їхнім ба́тьком, що ла́годили свого не́вода в чо́вні, — і покликав Він їх. Вони зараз залиши́ли чо́вна та батька свого́, — та й пішли вслід за Ним.

Responsorial Psalm

Psalm 24

Responsorial Psalm

Psalm 34

Responsorial Psalm

Psalm 124

Evening Prayer — First Lesson

Isaiah 65:1-17

Я прихиля́вся до тих, що Мене не пита́ли, Я зна́йдений тими, що Мене не шукали. Я казав: „Оце Я, оце Я!“ до наро́ду, що Йме́нням Моїм не був зва́ний. Я ввесь день простяга́в Свої руки до люду запе́клого, що він, за своїми думка́ми, доро́гою ходить недоброю, до наро́ду, що в очі Мене прогнівля́є пості́йно, що жертви прино́сить в садка́х та що па́лить кадило на це́глах, що сидить у гроба́х та ночує по я́мах, їсть свини́ну, і в їхньому по́суді — ю́шка нечиста, що говорить: „Спини́сь, не зближа́йся до ме́не, бо святий я для тебе!“ Оце дим в Моїй ні́здрі, огонь, що палає ввесь день! Ось напи́сане перед обличчям Моїм: Я не буду мовча́ти, але відплачу́, і надолу́жу на їхньому ло́ні! Укупі пере́ступи ваші й пере́ступи ваших батькі́в, — говорить Госпо́дь, — що кади́ли на го́рах і на взгі́р'ях Мене зневажа́ли, — і запла́ту їм ви́міряю Я найпе́рше до їхнього ло́ня! Так говорить Господь: Коли в гро́ні знахо́диться сік виногра́дний, і хтось ска́же: „Не псуй ти його, бо благослове́ння у ньо́му“, — отак Я зроблю́ ради рабів Своїх, щоб усього не ни́щити! І насіння Я ви́веду з Якова, а з Юди — спадкоє́мця гір Моїх, і вибра́нці Мої одіди́чать її, і раби Мої жи́тимуть там. І стане Шаро́н пасови́ськом ота́ри, а долина Ахо́р за ліжни́цю худо́би великої, для наро́ду Мого, що шукали Мене. А ви, що Господа кидаєте, забуваєте го́ру святу Мою, що ставите Ґаду трапе́зу, а для Ме́ні випо́внюєте жертву литу, то вас відрахо́вую Я для меча́, й на коліна впаде́те ви всі на зарі́з, бо кликав Я вас, та ви відповіді не дали́, говорив був, але́ ви не чули й робили лихе́ в Моїх о́чах, і чого́ не хотів, вибира́ли собі! Тому Господь Бог каже так: Ось будуть раби Мої їсти, а ви бу́дете голодува́ти, ось будуть раби Мої пити, а ви будете спра́гнені, ось будуть раби Мої радіти, а ви посоро́млені бу́дете. Ось раби Мої будуть співати від радости серця свого, ви ж крича́тимете від серде́чного бо́лю, і від скру́шення духа заво́дити бу́дете. І ви своє йме́ння дасте́ на прокля́ття вибра́нцям Моїм, — і Господь Бог тебе вб'є, а рабам Своїм дасть інше йме́ння, так що хто на землі благосло́влений бу́де, буде поблагосло́влений він вірним Богом, а хто на землі присяга́є, вірним Богом прися́гне, бо забу́дуться у́тиски давні і захо́вані будуть вони від оче́й Моїх! Бо ось Я створю́ нове небо та зе́млю нову́, і не згада́ються ре́чі коли́шні, і не при́йдуть на серце!

Second Reading

II Timothy 2

Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона! А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити. А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса! Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає. А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється. Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду. Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому. Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Дави́дового, що воскрес із мертвих, за моєю Єва́нгелією, за яку я терплю́ муки аж до ув'я́знення, як той злочи́нець. Але Сло́ва Божого не ув'язни́ти! Через це перено́шу я все ради ви́браних, щоб і вони доступили спасі́ння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною. Вірне слово: коли ра́зом із Ним ми померли, то й жи́тимемо ра́зом із Ним! А коли терпимо́, то будемо ра́зом тако́ж царюва́ти. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Само́го Себе! Нагадуй про це й заклинай перед Богом, щоб не спереча́лись словами, бо ніна́що воно, хіба слухача́м на руїну. Силку́йся поставити себе перед Богом гідним, працівнико́м бездоганним, що вірно навчає науки правди. Стережися ж базі́кань марни́х, бо вони ще більше провадять до безбожности, а їхнє слово, як рак, буде ши́ритися. Від таких Гімене́й і Філі́т, що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресі́ння було вже, і віру деяких руйнують. Та однако стоїть міцна́ Божа основа та має печатку оцю: „Господь знає тих, хто Його“, та: „Нехай від неправди відсту́питься всякий, хто Господнє Ім'я́ називає!“ А в великому домі знахо́диться по́суд не тільки золотий та срібний, але й дерев'яний та гли́няний, і одні посу́дини на честь, а другі на не́честь. Отож, хто від цього очистить себе, буде по́суд на честь, освя́чений, потрібний Володареві, приготова́ний на всяке добре ді́ло. Стережися молодечих пожадли́востей, трима́йся праведности, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця. А від нерозумних та від невче́них змага́нь ухиляйся, знавши, що вони родять сварки́. А раб Господній не повинен свари́тись, але бути привітним до всіх, навча́льним, до ли́ха терпля́чим, що навчав би противників із ла́гідністю, чи Бог їм не дасть покая́ння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для ро́блення волі своєї.

Second Reading

Galatians 3

О, ви нерозумні гала́ти! Хто вас звів не кори́тися правді, вас, яким перед очима Ісус Христос переднакре́слений був, як ніби між вами розп'я́тий? Це одне хочу знати від вас: чи ви прийняли́ Духа ділами Зако́ну, чи із про́повіді про віру? Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом почавши, кінчите́ тепер тілом? Чи ви так багато терпіли нада́рмо? Коли б тільки надармо! Отже, Той, Хто вам Духа дає й чуда чинить між вами, — чи чинить ділами Зако́ну, чи із про́повіді про віру? Так як Авраа́м „був увірував в Бога, — і це залічено за праведність йому“. Тож знайте, що ті, хто від віри, — то сини Авраа́мові. І Писа́ння, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовісти́ло Авраамові: „Благосло́вляться в тобі всі наро́ди!“ Тому́ ті, хто від віри, бу́дуть поблагосло́влені з вірним Авраамом. А всі ті, хто на діла Зако́ну покладається, — вони під прокля́ттям. Бо написано:, Прокля́тий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Зако́ну, щоб чинити оте!“ А що перед Богом Зако́ном ніхто не виправдується, то це ясно, бо „праведний житиме вірою“. А Зако́н не від віри, але „хто чинитиме те, той житиме ним“. Христос відкупив нас від прокля́ття Зако́ну, ставши прокля́ттям за нас, бо написано: „Прокля́тий усякий, хто ви́сить на дереві“, щоб Авраамове благослове́ння в Ісусі Христі поши́рилося на поган, щоб обі́тницю Духа прийняти нам вірою. Браття, кажу́ я по-лю́дському: навіть лю́дського затве́рдженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає. А обі́тниці да́ні були Авраамові й насінню його. Не говориться: „і насінням“, як про багатьох, але як про одно́го: „і Насінню твоєму“, яке є Христос. А я кажу́ це, що заповіту, від Бога затве́рдженого, Зако́н, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обі́тницю він зруйнував. Бо коли від Зако́ну спадщина, то вже не з обі́тниці; Авраамові ж Бог дарував із обі́тниці. Що ж Зако́н? Він був даний з причини пере́ступів, аж поки при́йде Насіння, якому обі́тниця да́на була́; він учинений був анголами рукою посере́дника. Але посере́дник не є для одно́го, Бог же один. Отож, чи ж Зако́н проти Божих обі́тниць? Зо́всім ні! Якби бо був да́ний Зако́н, щоб він міг оживляти, то праведність справді була б від Зако́ну! Та все зачинило Писа́ння під гріх, щоб віруючим була да́на обі́тниця з віри в Ісуса Христа. Але поки прийшла віра, під Зако́ном стере́жено нас, за́мкнених до при́ходу віри, що мала об'яви́тись. Тому то Зако́н вихо́вником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під вихо́вником. Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягну́лися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, — бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обі́тницею спадкоємці.

Second Reading

2 Peter 3:8-14

Нехай же одне це не буде заховане від вас, улю́блені, що в Господа один день — немов тисяча ро́ків, а тисяча ро́ків — немов один день! Не ба́риться Госпо́дь із обі́тницею, як деякі вважають це барі́нням, але вам довготе́рпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі наверну́лися до каяття́. День же Господній прибу́де, як злодій вночі, коли з гу́ркотом небо мине, а стихі́ї, розпе́чені, ру́нуть, а земля та діла, що на ній, погорять. А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого прихо́ду Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпа́лені стихії розтопляться? Але за Його обі́тницею ми чекаємо неба ново́го й ново́ї землі, що праведність на них пробуває. Тож, улю́блені, чека́ючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі.

Second Reading

Romans 9:30-33

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Luke 2

І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю. Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́. І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них. А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою. Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим, Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“. І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“ І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала. А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено. І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили. А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався. А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“, і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром, бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє, яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами, Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“ І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, — і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“ Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння, удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами. І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав. А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла. А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.

Evening Prayer — Second Lesson

John 12:20-42

А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь. Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́... Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“! Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер. І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“. А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти. А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде. Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них. І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік: „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в. Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.

Gospel

John 21:15-19

Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята Мої!“ І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“ Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої! Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“. А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“

Gospel

Luke 21:5-11

Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: „Наді́йдуть ті дні, коли з того, що́ бачите, не зоста́неться й каменя на камені, який не зруйнується“. І запитали Його та сказали: „Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?“ Він же промовив: „Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“, і „Час набли́зився“. Та за ними не йдіть! І, як про ві́йни та ро́зрухи почуєте ви, — не лякайтесь, бо перш „статись належить тому́“. Але це не кінець ще“. Тоді промовляв Він до них: „Повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“. І будуть землетруси великі та голод, та по́мір місцями, і страшні та великі ознаки на небі.

Gospel

John 6

Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверія́дського моря. А за Ним ішла бе́зліч народу, бо бачили чу́да Його, що чинив над недужими. Ісус же на го́ру зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближа́лася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка бе́зліч наро́ду до Нього йде, говорить Пилипові: „Де́ ми купимо хліба, щоб вони поживи́лись?“ Він же це говорив, його випробо́вуючи, бо знав Сам, що́ Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: „І за двісті дина́ріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай тро́хи дістав“. Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Си́мона Петра: „Є тут хлопчи́на один, що має п'ять я́чних хлібів та дві риби, але що́ то на бе́зліч таку!“ А Ісус відказав: „Скажіть лю́дям сідати!“ А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби́, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: „Позбирайте куски позоста́лі, щоб ніщо не загинуло“. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдця́м із п'яти я́чних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: „Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!“ Спостерігши ж Ісус, що вони мають за́мір прийти та забрати Його, щоб настанови́ти царем, знов на го́ру пішов Сам один. А як вечір настав, то зійшли Його учні над море. І, ввійшовши до чо́вна, на другий бік моря вони попливли́, до Капернау́му. І те́мрява вже наступила була́, а Ісус ще до них не прихо́див. Від великого ж вітру, що віяв, хвилюва́лося море. Як вони ж пропливли́ стадій із двадцять п'ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до чо́вна зближається, — і їх страх обгорну́в. Він же каже до них: „Це Я, — не лякайтесь!“ І хотіли вони взяти до чо́вна Його; та чо́вен зараз пристав до землі, до якої пливли́. А наступного дня той наро́д, що на тім боці моря стояв, побачив, що там іншого чо́вна, крім одно́го того́, що до нього ввійшли були учні Його, не було́, і що до чо́вна не вхо́див Ісус із Своїми учнями, але відпливли́ самі учні. А тим ча́сом із Тіверія́ди припливли́ човни́ інші близько до місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку. Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни́ посідали самі й прибули́ до Капернауму, — і шукали Ісуса. І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: „Коли Ти прибув сюди, Учителю?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Поправді, поправці кажу́ вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наси́тились. Пильнуйте не про пожи́ву, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Лю́дський, бо запечатав Його Бог Отець“. Сказали ж до Нього вони: „Що́ ми маємо почати, щоб роби́ти діла Божі?“ Ісус відповів і сказав їм: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“. А вони відказали Йому: „Яке ж знаме́но Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли́ Тобі віри? Що Ти робиш?“ Наші отці́ їли ма́нну в пустині, як написано: „Хліб із неба їм дав на поживу“. А Ісус їм сказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, — Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові“. А вони відказали до Нього: „Давай, Господи, хліба такого нам за́вжди!“ Ісус же сказав їм: „Я — хліб життя. Хто до Мене прихо́дить, — не голодува́тиме він, а хто вірує в Мене, — ніко́ли не пра́гнутиме. Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе при́йде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, — щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскреси́в те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“. Тоді стали юдеї ре́мствувати на Нього, що сказав: „Я той хліб, що з неба зійшов“. І казали вони: „Хіба Він не Ісус, син Йо́сипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?“ А Ісус відповів і промовив до них: „Не ремствуйте ви між собою! Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня. У Пророків написано: „І всі бу́дуть від Бога навче́ні.“ Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. Це не значить, щоб хтось Отця бачив, — тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога. Поправді, поправді кажу́ Вам: Хто вірує в Мене, — життя вічне той має. Я — хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, — і померли. То є хліб, Який сходить із неба, — щоб не вмер, хто Його споживає. Я — хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам“. Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: „Як же Він може дати нам тіла спожити?“ І сказав їм Ісус: „Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Лю́дського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня. Бо тіло Моє — то правдиво пожива, Моя ж кров — то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебува́є, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли ма́нну й померли, — хто цей хліб споживає, той жити буде пові́к!“ Оце Він говорив, коли в Капернаумі навчав у синагозі. А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: „Жорстока це мова! Хто́ слухати може її?“ А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ре́мствують, промовив до них: „Чи оце вас споку́шує? А що ж, як побачите Лю́дського Сина, що сходить туди, де перше Він був? То Дух, що ожи́влює, тіло ж не помагає нічого. Слова́, що їх Я говорив вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує“. Бо Ісус знав споча́тку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. І сказав Він: „Я тому́ й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця да́не те“. Із того ча́су відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьо́м: „Чи не хочете й ви́ відійти?“ Відповів Йому Си́мон Петро: „До ко́го ми пі́демо, Господи? Ти маєш слова́ життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!“ Відповів їм Ісус: „Чи не Дванадцятьо́х Я вас вибрав? Та один із вас дия́вол“. Це сказав Він про Юду, сина Си́монового, Іскаріо́та. Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьо́х.