Today's Readings

First Reading

Isaiah 21:1-13

Пророцтво про пустиню надмо́рську. Як но́сяться бурі на пі́вдні, так ворог іде із пустині, із кра́ю страшно́го. Виді́ння грізне́ мені явлене: Грабує грабіжник, пусто́шник пусто́шить. Прийди, о Еламе, Мадай обложи, — усяким зідха́нням зробив Я кінець“. Тому́ то напо́внилися мої сте́гна тремті́нням, і болі схопи́ли мене, немов породі́льні ті болі. Я скривився від того, що чув, я від ба́ченого перестра́шивсь. Забилося серце моє, тремті́ння напало мене несподі́вано; вечір розкоші моєї змінився мені на страхі́ття. Поставлений стіл, килима́ми накрито, їсться та п'ється. Уставайте, прави́телі, щити́ намасті́ть! Бо до мене сказав Господь так: „Іди, вартово́го постав, — що́ побачить, нехай донесе́“. І коли він похо́да побачив, по парі їздці́в, поїзд ослів, поїзд верблю́дів, — і прислу́хується він з увагою, із увагою пильною. І він крикнув, як лев: „Я за́вжди стою́ вдень на ва́рті, о Господи, і стою на сторо́жі своїй усі но́чі!“ Аж ось іще по́хід мужів, по двоє їздці́в. І він відповів та сказав: „Упав, упав Вавило́н, а всі ста́туї бо́гів його порозбивані о́б землю!“ О мій помоло́чений ти, сину то́ку мого! Я звістив вам, що чув був від Господа Саваота, Бога Ізраїлевого. Пророцтво про Думу. До мене кричить із Сеїру: „Сто́роже, яка пора ночі? Сто́роже, яка пора ночі?“ А сторож сказав: „Настав ра́нок, а все ж іще ніч. Якщо ви пита́тимете, то питайте та зно́ву прийдіть!“ Пророцтво про Арабію. У лісі в степу́ ночува́ти, ви будете карава́ни деданів.

First Reading

Micah 6

Послухайте, що промовляє Господь: Устань, спереча́йсь перед го́рами, і хай узгі́р'я почують твій голос! Послухайте, гори, Господнього су́ду, і візьміть до вух, ви, основи землі, бо в Господа пря із народом Своїм, і з Ізраїлем буде судитися Він! „Наро́де ти Мій, що́ тобі Я зробив і чим мучив тебе, — свідчи на Ме́не! Бо Я з кра́ю єгипетського тебе вивів, і тебе викупив з дому рабів, і перед тобою послав Я Мойсея, Ааро́на та Марія́м. Мій наро́де, згадай, що Бала́к, цар моавський, заду́мував був, і що йому відповів Валаа́м, син Бео́рів, від Шітті́му аж по Ґілґал, щоб пізнати тобі справедливості Господа“. „З чим піду́ перед Господа, схилю́сь перед Богом Високо́сти? Чи піду́ перед Нього з цілопа́леннями, з річними телятами? Чи Господь уподо́бає тисячі барані́в, десятити́сячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого пе́рвенця, плід утроби моєї за гріх моєї душі?“ „Було тобі ви́явлено, о люди́но, що́ добре, і чого́ пожадає від тебе Госпо́дь, — нічо́го, а тільки чини́ти правосу́ддя, і милосе́рдя любити, і з твоїм Богом ходи́ти суми́рно“. Голос Господній кли́че до міста, — а хто мудрий, боїться той Йме́ння Твого: „Послухайте же́зла й Того, Хто призначив його́: Чи є ще у домі безбожного кошто́вності несправедливі, та неповна й непра́вна ефа́? Чи Я всправедли́влю вагу́ неправдиву, і кали́тку з важка́ми обма́нними? Що повні наси́льства його багачі́, мешка́нці ж його говорили неправду, а їхній язик в їхніх у́стах — ома́на, то теж бити зачну́ Я тебе, пусто́шити тебе за гріхи́ твої. Будеш ти їсти, але не наси́тишся, і буде голод у ну́трі твоїм, і станеш ховати, але не врятуєш, а що ти врятуєш — мече́ві відда́м. Ти сі́яти бу́деш, але не пожне́ш, ти бу́деш оливку топта́ти, та не будеш масти́тись оливою, і молодий виноград, та вина ти не пи́тимеш! Бо ще перехо́вуються всі устави Омрі та всі́ вчинки дому Ахава, і за їхніми радами ходите ви, тому́ то Я видам тебе на спусто́шення, і на по́сміх — мешка́нців його, і ви га́ньбу наро́ду Мого понесе́те!

First Reading

Isaiah 11:1-10

І ви́йде Пагі́нчик із пня Єссе́євого, і Галу́зка дасть плід із корі́ння його. І спочи́не на Нім Дух Господній, — дух мудрости й розуму, дух поради й лица́рства, дух пізна́ння та стра́ху Господнього. Його уподо́бання — в страху́ Господньому, і Він не на погляд оче́й своїх буде судити, і не на по́слух уше́й Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосу́ддя чини́тиме слушно суми́рним землі. І вдарить Він землю жезло́м Своїх уст, а ві́ддихом губ Своїх смерть заподі́є безбожному. І ста́неться поясом клу́бів Його справедливість, вірність же — поясом сте́гон Його! І заме́шкає вовк із вівце́ю, і буде лежати панте́ра з козля́м, і будуть ра́зом телятко й левчу́к, та теля відго́доване, а дитина мала їх води́тиме! А корова й ведмідь будуть па́стися ра́зом, разом бу́дуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде ба́витися немовля́тко над діркою гада, і відня́те від перс дитинча́ простягне́ свою руку над но́ру гадюки, — не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізна́ння Господнього так, як море вода покриває! І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, — що стане пра́пором наро́дам, — погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочи́нку Його!

Morning Prayer — First Lesson

Isaiah 23

Пророцтво про Тир. Голосіть, кораблі Таршішу, бо Тир поруйно́ваний: без домів і без входу з кіттейського кра́ю. Так було їм відкрито. Замовчіте, мешка́нці надмо́р'я! Сидо́нські купці, які морем пливуть, тебе перепо́внили. І насіння Шіхору у во́дах великих, жни́во Ріки то набу́ток його, і наро́дам він став за торго́вицю. Соро́мся, Сидо́не, сказало бо море, мо́рська тверди́ня, говорячи: я не терпіла з поро́ду та не породила, і не виховала юнакі́в, і дівчат я не ви́кохала. Коли до Єгипту ця звістка прибу́де, вони затремтя́ть, як на зві́стку про Тир. Перейді́ть до Таршішу, ридайте, мешка́нці надмо́р'я! Чи це ваше місто веселе, що поча́ток його з давен-да́вна? Його но́ги несуть його в далечину́ осели́тися. Хто́ це постанови́в був про Тир, що корони давав, що князя́ми бували купці його, а його торговці́ на землі були в шані? Господь Саваот це призна́чив, щоб збезче́стити пиху́ всякій славі, щоб усіх славних землі злегкова́жити. Перейди ти свій край, мов Ріка́, до́чко Таршішу, — вже нема перепо́ни — Свою руку простя́г Він на море, і царства затря́с! Господь про Ханаан наказав, щоб тверди́ню його зруйнува́ти, і сказав: Не будеш ти більше радіти, збезчещена ді́вчино, до́чко Сидону! Уставай, перейди до Кіттіму, але й там ти спочи́нку не ма́тимеш. Це земля ханаанська; на ніщо́ оберну́всь цей наро́д, — Ашшур для пустинних звірі́в влаштува́в був її. Вони збудува́ли тут ба́шти варто́ві, і пала́ци її повалили, у руїну її оберну́ли. Голосіть, кораблі Таршішу, бо спусто́шена ваша тверди́ня! І станеться в день той, Тир буде забутий на сімдесят літ, як дні панува́ння одно́го царя. По семидесяти літах станеться Тирові, як у тій пісні блудни́ці: „Візьми гу́сла, і пройди́ся по місті, забута блудни́це! Приємно заграй, багато пісе́нь заспіва́й, щоб тебе пригада́ли!“ І буде, як сімдесят літ покінчи́ться, згадає про Тира Господь, і зно́ву він братиме плату за блудоді́йство, і чинитиме блуд з усіма царствами світу на поверхні землі. І стане набу́ток його та прибуток його із торгі́влі Господе́ві присвя́ченим. Не буде збиратися він і не буде ховатись, бо набу́ток його буде тим, хто сидітиме перед обличчям Господнім, щоб їсти доси́та та мати розкішну одежу.

Epistle

Romans 13:11-14

І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах, але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

First Reading

Isaiah 5

Заспіваю ж я вам про Свойо́го Улю́бленого пісню любо́вну про Його виногра́дника! На плодю́чому ве́рсі гори виноградника мав був Мій При́ятель. І обкопав Він його́, й від камі́ння очистив його, і виноградом добі́рним його засади́в, і ба́шту поставив посеред його́, і ви́тесав у ньому чави́ло, і чекав, що роди́тиме він виноград, — та він уроди́в дикі я́годи! Тепер же ти, єрусалимський мешка́нче та мужу юдейський, розсудіть но між Мною й Моїм виноградником: що́ ще можна вчинити було́ для Мого виноградника, але Я не зробив того в ньому? Чому́ Я чекав, що родитиме він виноград, а він уроди́в дикі я́годи? А тепер завідо́млю Я вас, що́ зроблю́ для Свого виноградника: живоплі́т його ви́кину, і він буде на зни́щення, горо́жу його розвалю́, і він на пото́птання бу́де, зроблю́ Я загу́бу йому, — він не буде обти́наний ані підса́пуваний, — і виросте те́рня й будя́ччя на ньому, а хма́рам звелю́, щоб дощу не давали на нього! Бо виноградник Господа Саваота — то Ізра́їлів дім, а муж Юди — коха́ний Його саджане́ць. Сподівавсь правосу́ддя, та ось кроволи́ття, сподівавсь справедливости Він, та ось зойк. Горе тим, що долу́чують до́ма до до́му, а поле до поля прито́чують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите́ серед кра́ю! В мої уші сказав був Госпо́дь Савао́т: Направду, — багато домів попусто́шені бу́дуть, великі та добрі, і не буде мешка́нця для них. Бо десять заго́нів землі виноградника ба́та одно́го вро́дять, а насіння одно́го хоме́ра поро́дить ефу. Горе тим, що встають рано вра́нці і женуть за напо́єм п'янки́м, і трива́ють при нім аж до ве́чора, щоб вином розпаля́тись! І ста́лася ци́тра та а́рфа, бу́бон та сопі́лка й вино — за їхню гу́лянку, а на ді́ло Господнє не дивляться, не вбача́ють Його́ чину рук. Тому піде наро́д Мій на вигна́ння непередба́чено, і вельмо́жі його голодува́тимуть, а на́товп його — ви́сохне з пра́гнення. Тому́ то розши́рив шео́л пожадли́вість свою і безмірно розкрив свою пащу, і зі́йде до нього його пишнота́, і його на́товп, і гу́ркіт його, й ті, що тішаться в ньому. І люди́на пони́житься, і упоко́риться муж, а очі високих пони́кнуть, а Господь Саваот возвели́читься в су́ді, і Бог Святий ви́явить святість Свою в справедливості! І па́стися бу́дуть овечки, немов би на лу́ці своїй, а зоста́влене з ситих чужі поїдя́ть. Горе тим, що вину притяга́ють до себе шнура́ми марно́ти, а гріх — як моту́ззям від воза, та кажуть: „Хай ква́питься Він, хай прина́глить Свій чин, щоб ми бачили, а постано́ва Святого Ізраїлевого хай набли́зиться і нехай при́йде — і пізна́ємо ми“! Горе тим, що зло називають добро́м, а добро — злом, що ставлять темно́ту за світло, а світло — за те́мряву, що ставлять гірке́ за солодке, а солодке — за гірке́! Горе мудрим у власних оча́х та розумним перед собою сами́м! Горе тим, що хоро́брі винце́ попива́ти, і силачі на міша́ння п'янко́го напо́ю, що несправедливого чи́нять в суді за хаба́р справедливим, а праведність праведного усува́ють від нього. Тому́, як огне́нний язик пожира́є стерню́, а від по́лум'я ни́кне трава, — отак спорохня́віє корінь у них, і рознесе́ться їхній цвіт, немов ку́рява, бо від себе відкинули Зако́н Господа Савао́та, і зне́хтували вони слово Святого Ізраїлевого! Тому́ запали́вся гнів Господа на наро́д Його, і на нього Він ви́тягнув ру́ку Свою, — та й ура́зив його: і захиталися го́ри, і сталось їхнього тру́пу, як сміття́ серед вулиць! При цьому всьому́ не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його! І піді́йме прапо́ра наро́ду здале́ка, і засви́ще йому з кінця кра́ю, і при́йде він хутко та легко, — немає між ними уто́мленого та такого, який би спіткну́вся! Не дріма́є ніхто і не спить, а пояс із сте́гон його не здійма́ється та не зрива́ється шнур при взутті́ його. Його стріли пого́стрені, і всі лу́ки його понатя́гувані. Копи́та у ко́ней його немов кре́мінь вважа́ються, а коле́са його — немов ви́хор. Його рик — як леви́ці, і він заричи́ть, немов ті левчуки́, і він загарчи́ть, і здо́бич ухо́пить, й її понесе́, — і ніхто не врятує! І на нього реві́тиме він того дня, як те море реве́. І погляне на землю, а там густа те́мрява, і світло померкло у хмарах її.

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 6

Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!

Responsorial Psalm

Psalm 92

Gospel

Luke 21:25-33

І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збенте́ження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від стра́ху й чека́ння того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні пору́шаться. І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах “із си́лою й великою славою! Коли ж стане збуватися це, то ви́простуйтесь, і підійміть свої голови, — бо зближається ваше визво́лення!“ І розповів Він їм притчу: „Погляньте на фі́ґове дерево, і на всілякі дере́ва: як вони вже розпу́куються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо. Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! Поправді кажу вам: Не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промину́ться, але не минуться слова́ Мої!

Responsorial Psalm

Psalm 29

Responsorial Psalm

Psalm 39

Responsorial Psalm

Psalm 5

Evening Prayer — First Lesson

Isaiah 24

Ось Господь нищить землю й пусто́шить її, й оберта́є поверхню її, а мешканців її розпоро́шує. І стане священик як і наро́д, а пан — немов раб, пані, — як невільниця її, продаве́ць — немов той покупе́ць, боргува́льник — немов винува́тець, віри́тель — як довжни́к. Земля буде доще́нту зруйно́вана та пограбо́вана вся, бо це слово Госпо́дь проказа́в, — засумує, зів'я́не земля, ослабіє й зів'яне вселе́нна, ослабіють вельможі наро́ду землі. Й оскверни́лась земля під своїми мешка́нцями, бо переступи́ли зако́ни, постано́ву порушили, зламали вони запові́та відві́чного. Тому землю прокля́ття поїло, й оде́ржали кару мешка́нці її, тому то згоріли мешка́нці землі, і небагато людей позоста́лося. Сумує вино молоде, виногра́дина в'я́не, усі радісносе́рді зідха́ють, спини́лися радощі бубнів, галас веселуні́в переста́в, затихла потіха від гу́сел! При пісні вина вже не п'ють, став гірки́м п'янкий на́пій для тих, хто його попиває. Зруйно́ване місто спусто́шене, всі доми́ позами́кані, щоб не ввійти. На вулицях крик за вином, усяка радість поме́ркла, веселість землі на вигна́ння пішла, — позоста́лося в місті спусто́шення, і розбита на зва́лище брама. Бо так буде посеред землі, посеред наро́дів, як при оббива́нні оливки, немов при визби́руванні, коли збір винограду скінчи́вся. Свій голос піді́ймуть і будуть радіти, через величність Господню викри́кувати голосно будуть від моря. Тому Господа славте на сході, на морськи́х острова́х Ім'я Господа, Бога Ізраїлевого! Ми чуємо співи від кра́ю землі: „Слава Праведному!“ Але я сказав: Гину, гину, ой горе мені: Грабі́жники гра́блять, і грабую́чи, граблять грабі́жно! Страх і яма та па́стка на тебе, мешка́нче землі! І станеться, той, хто втікатиме від крику жа́ху, до ями впаде́, хто ж із ями вихо́дить, буде схо́плений в па́стку, бо відкриті розтво́ри згори́, а підста́ви землі затремтіли. Земля поруйно́вана зо́всім, земля поторо́щена, вся земля захита́лась. Захиталась земля, немов п'я́ний, і ру́хається, мов нічлі́жний курінь, і вчинився над нею тяжки́м її гріх, і впала вона, й більш не встане! І станеться в день той, Господь навісти́ть військо висоти на висоті, і зе́мних царів на землі, — і будуть зібрані ра́зом, мов в'я́зні до ями, й у в'язни́цю вони будуть за́мкнені, а по днях багатьох будуть наві́щені! Місяць тоді засоро́миться та застида́ється сонце, бо Господь Саваот зацарюва́в на Сіонській горі та в Єрусалимі, а перед старі́шими слава Його!

Second Reading

Revelation 5

І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всере́дині й назо́вні, і запечатану сімома́ печатками. І бачив я поту́жного ангола, який гучним голосом кликав: „Хто гі́дний розгорну́ти книгу, і зламати печа́тки її?“ І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї. І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гі́дний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї. А один із ста́рців промовив до мене: „Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корінь Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її“. І я глянув, — і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед ста́рців стоїть А́гнець, як зако́лений, що має сім рогів і сім очей, а це — сім Божих Ду́хів, по́сланих на всю землю. І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі. А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попа́дали перед Агнцем, а кожен мав гу́сла й золоті чаші, повні пахощів, а вони — моли́тви святих. І нову́ пісню співають вони, промовляючи: „Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був зако́лений, і кров'ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого пле́мени, і язика, і наро́ду, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, — і вони на землі царюватимуть!“ І я бачив, і чув голос багатьох анголів навколо престолу, і тварин, і ста́рців, — і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч. І казали вони гучним голосом: „Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благослове́ння!“ І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: „Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благослове́ння, і честь, і слава, і сила на вічні віки!“ А чотири тварини казали: „Амі́нь!“ І двадцять чотири ста́рці попа́дали та поклонились Тому, Хто живе повік віку!

Second Reading

Ephesians 2

І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звича́єм віку цього́, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухня́них, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думо́к, і з природи були дітьми́ гніву, як і інші, - Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив ра́зом із Христом, — спасені ви благода́ттю, - і ра́зом із Ним воскресив, і ра́зом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благода́ті Своєї в до́брості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли. Отож, пам'ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно „обрізані“ на тілі звуть „необрізаними“, що ви того ча́су були́ без Христа, відлучені від громади ізра́їльської, і чужі заповітам обі́тниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були́, стали близькі́ Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував середи́нну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, - Він Своєю наукою знищив Зако́на заповідей, щоб з обох збудувати Собою одно́го ново́го чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, „Він благовісти́в мир вам, далеким, і мир близьки́м“, бо обоє Ним маємо при́ступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не прихо́дьки, а співгорожа́ни святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апо́столів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся буді́вля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви ра́зом будуєтеся Духом на оселю Божу.

Second Reading

Galatians 4:4-7

Як настало ж ви́повнення ча́су, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Зако́ном, щоб викупити підзако́нних, щоб усино́влення ми прийняли́. А що ви сини́, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: „Авва, Отче!“ Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоє́мець Божий через Христа.

Second Reading

Romans 9:30-33

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Luke 7

А коли Він скінчи́в усі слова́ Свої до наро́ду, що слухав Його, то ввійшов у Капернау́м. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! І сталось, — насту́пного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наї́н, а з Ним ішли учні Його та багато наро́ду. І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із у́чнів своїх, і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ А коли відійшли посланці́ Іванові, Він почав говорити про Івана наро́дові: „На що́ ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очере́т, що вітер гойда́є його? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. А фарисеї й зако́нники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього. І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі. І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“

Evening Prayer — Second Lesson

Hebrews 11

А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого. Бо нею засвідчені ста́рші були́. Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє. Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“. Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду. Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона. Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці, бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць. Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав. Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря. Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто. Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого, що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“. Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз. Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва. Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“ Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в. Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого. Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової. Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду. Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить. Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених. Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились. Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх. Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів. І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків, що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували, силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців; жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці. Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́, бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.

Gospel

Luke 1:26-38

А шостого місяця від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т, до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я. І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная, Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“ Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння. А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть ти знайшла́! І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всеви́шнього зва́ний, і Господь Бог дасть Йому престола Його ба́тька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюва́нню Його не буде кінця“. А Марія озвалась до ангола: „Як же станеться це, коли мужа не знаю?“ І ангол промовив у відповідь їй: „Дух Святий зли́не на тебе, і Всеви́шнього сила обго́рне тебе, через те то й Святе, що наро́диться, бу́де Син Божий! А ото твоя родичка Єлисаве́та — і вона зачала́ в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо „для Бога нема неможливої жодної речі!“ А Марія промовила: „Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!“ І відійшов а́нгол від неї.

Gospel

Luke 22:1-13

Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду. Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х. І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його. Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в. І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду. І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало. І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“. А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“ А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде. І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“ I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“. І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.

Gospel

John 1

На початку було Слово, а Слово в Бога було́, і Бог було Слово. Воно в Бога було на поча́тку. Усе через Нього повста́ло, і ніщо, що повста́ло, не повстало без Ньо́го. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у те́мряві світить, і те́мрява не обгорну́ла його. Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван. Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну люди́ну, що прихо́дить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло́, — та свої відцура́лись Його. А всім, що Його прийняли́, їм вла́ду дало́ дітьми́ Божими стати, тим, що вірять у Йме́ння Його, що не з крови, ані з пожадли́вости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебува́ло між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Одноро́дженого від Отця. Іван сві́дчить про Нього, і кликав, говорячи: „Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я“. А з Його повноти́ ми оде́ржали всі, — а то благода́ть на благода́ть. Зако́н бо через Мойсея був да́ний, а благода́ть та правда з'явилися через Ісуса Христа. Ніхто Бога ніко́ли не бачив, — Одноро́джений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був. А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“ І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“. І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“ Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“ Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“. Посланці ж із фарисеїв були́. І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“ Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“. Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван. Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: „Оце А́гнець Божий, що на Се́бе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я Його́; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився“. І сві́дчив Іван, промовляючи: „Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: „Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, — це Той, Хто христитиме Духом Святим“. І я бачив, і засві́дчив, що Він — Божий Син!“ Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“ І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“ Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої. А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра. Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“. І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“. Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: „Іди за Мною!“ А Пилип із Віфсаїди похо́див, із міста Андрія й Петра. Пилип Натанаї́ла знахо́дить та й каже йому: „Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Зако́ні й Пророки, — Ісуса, сина Йо́сипового, із Назаре́ту“. І сказав йому Натанаї́л: „Та хіба ж може бути з Назаре́ту що добре?“ Пилип йому каже: „Прийди та побач“. Ісус, угледівши Натанаїла, що до Нього Йде, говорить про нього: „Ото справді ізра́їльтянин, що немає в нім пі́дступу!“ Говорить Йому Натанаїл: „Звідки знаєш мене?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти“. Відповів Йому Натанаїл: „Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлі́в!“ Ісус відповів і до нього сказав: „Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!“ І Він каже йому: „Поправді, поправді кажу́ вам: Відтепе́р ви побачите небо відкрите та анголів Божих, що на Лю́дського Сина підіймаються та спускаються“.