Today's Readings

First Reading

Isaiah 29:1-13

Горе Аріїлу, Аріїлу, місту, що Давид у нім таборува́в! Рік до року додайте, хай свя́та закі́нчать свій круг! І прити́сну Аріїла, і станеться ле́мент та плач, і він стане на мене, як о́гнище Боже. І ота́борюся проти тебе навко́ло, і сторо́жею сти́сну тебе, і ба́шти поставлю на тебе. І ти будеш пони́жений, і будеш з землі говорити, і приглу́шено буде звучати твоє слово. І стане твій голос з землі, мов померлого дух, і шепоті́тиме з пороху слово твоє. І буде юрба́ ворогів твоїх, мов тонкий пил, юрба ж насильників — мов поло́ва зникли́ва, і це станеться нагло, рапто́вно. Господь Саваот тебе громом та трусом наві́дає, і шумом великим, вихром та бурею, та огняни́м їдким по́лум'ям. І буде, як сон, як виді́ння нічне́ та юрба́ всіх народів, що на Аріїла воюють, і всі, хто воює на нього, і проти тверди́ні його, і хто йому докучає. І буде, мов бачить голодний у сні, ніби їсть, а прокинеться він — і порожня душа його, і мов спра́гнений бачить у сні, ніби п'є, а прокинеться він — і ось змучений, а душа його спра́гнена! Та́к буде на́товпові всіх наро́дів, що пі́дуть війною на го́ру Сіон. Одубі́йте й дивуйтесь, заліпіть собі очі й ослі́пніть! Вони повпива́лися, та не вином, захитались, та не від п'янко́го напо́ю, бо вилив Господь на вас духа глибокого сну та закрив ваші очі, затьма́рив пророків і ваших голів та прови́дців! І буде вам кожне видіння, немов би слова запеча́таної книжки, що дають її тому́, хто вміє читати, та кажуть: „Читай но оце“, та відказує той: „Не мо́жу, — вона ж запеча́тана“. І дають оту книжку тому, хто не вміє читати, та кажуть: „Читай но оце“, та відказує той: „Я не вмію читати“. І промовив Господь: За те, що наро́д цей уста́ми своїми набли́жується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене, а страх їхній до Мене — заучена заповідь лю́дська,

First Reading

Zephaniah 1

Слово Господнє, що було́ до Софо́нії, сина Куші, сина Ґеда́лії, сина Амарії, сина Єзекі́ї, за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя. „Забираючи, все заберу́ з-над пове́рхні землі, промовляє Госпо́дь. Заберу́ Я люди́ну й худобу, заберу́ птаство небесне і риби морські́, і спокуси з безбожними, і витну люди́ну з пове́рхні землі, промовляє Госпо́дь. І руку Свою простягну́ Я на Юду і на всіх ме́шканців Єрусалиму, — і ви́гублю з місця оцьо́го оста́нок Ваа́ла, іме́ння жерці́в зо священиками, і тих, хто вклоня́ється на даха́х світи́лам небесним, і тих, хто вклоняється, хто присягає Го́сподом, і хто присягає царем своїм, і тих, хто відступає від Господа, і хто не шукає Господа, і не звертається до Нього. Замовчи́ перед Го́сподом Богом, бо близьки́й день Господній, бо жертву Господь пригото́вив, посвятив Своїх покли́каних. І станеться в день Господньої жертви, і навіщу́ Я князі́в, і синів царя, і всіх, хто зодяга́є одежу чужи́нну. І навіщу́ Я кожного, хто перескакує через поріг того дня, тих, хто наповнює дім свого пана насиллям й оманою. І буде в дні то́му, — говорить Госпо́дь, — голос крику із Рибної брами, і завива́ння із Міста Ново́го, і велика руїна із па́гірків. Ридайте, мешка́нці Махте́шу, бо пони́щений буде ввесь купе́цький наро́д, будуть ви́гублені всі, хто важить срібло́. І станеться ча́су того, і перешукаю Я з ля́мпами Єрусалим, і навіщу́ Я тих му́жів, які задубі́ли на дрі́жджах своїх, що говорять у серці своє́му: „Господь не вчинить добра, і ли́ха не зробить.“ І здо́биччю стане все їхнє багатство, а їхні доми́ — за спусто́шення, — І бу́дуть вони будувати доми́, але в них не сиді́тимуть, і виноградники будуть сади́ти, та вина їхнього не питимуть. Близьки́й день Господній великий, він близьки́й й дуже швидко настане. Ось голос Господнього дня, — тоді гірко кричатиме навіть хоробрий! День гніву цей день, день смутку й наси́лля, день збу́рення та зруйнува́ння, день темно́ти та те́мряви, день хмари й імли́, день су́рмлення й окрику проти укрі́плених міст та проти високих міськи́х заборо́лів. І бу́ду чинити Я у́тиск люди́ні, і бу́дуть ходити вони, як сліпі́, бо згріши́ли вони проти Го́спода. І ви́ллється кров їхня, немов той пісок, а їхнє тіло, — як гній. Спасти́ їх не зможе в день гніву Господнього ні їхнє срібло́, ані золото їхнє, — і огнем Його за́здрощів буде поїджена ціла земля́, бо скі́нчення тільки приспі́шене зробить зо всіми мешка́нцями кра́ю цього́.

First Reading

Isaiah 60:1-6

У ставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою зася́ла! Бо те́мрява землю вкрива́є, а мо́рок — наро́ди, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з'явля́ється! І пі́дуть наро́ди за світлом твоїм, а царі — за ясністю ся́йва твого́. Здійми́ свої очі навко́ло й побач: усі вони зі́брані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздале́ка, а до́чок твоїх на рука́х он несуть! Побачиш тоді — і роз'я́снишся ти, сполохне́ться й поши́ршає серце твоє, бо зве́рнеться мо́рське бага́тство до тебе, і при́йде до тебе багатство наро́дів! Бе́зліч верблю́дів закриє тебе, молоді ті верблю́ди з Мідія́ну й Ефи́, — усі вони при́йдуть із Ше́ви, носитимуть золото й ла́дан та хва́ли Господні звіща́тимуть.

Morning Prayer — First Lesson

Isaiah 39

Того ча́су послав Меродах-Бал'адан, син Бал'аданів, вавилонський цар, листи та дару́нка до Єзекії, бо прочув був, що той захво́рів та ви́дужав. І радів ними Єзекія, і показав їм скарбни́цю свою, — срібло, і золото, і па́хощі, і добру оли́ву, і всю зброївню свою, і все, що знахо́дилося в його скарбницях. Не було речі, якої не показав би їм Єзекія в домі своїм та в усім володі́нні своїм. І прийшов пророк Ісая до царя Єзекії та й сказав до нього: „Що́ говорили ці люди? І звідки вони прийшли до тебе?“ А Єзекія сказав: „Вони прийшли до мене з дале́кого кра́ю, з Вавилону“. І той сказав: „Що́ вони бачили в до́мі твоїм?“ І Єзекія сказав: „Усе, що́ в домі моїм, вони бачили, — не було речі, якої не показав би я їм у скарбни́цях своїх.“ І сказав Ісая до Єзекії: „Послухай же сло́ва Го́спода Савао́та: Ось прихо́дять дні, і все, що́ в домі твоєму, і що́ були зібрали батьки́ твої аж до цього дня, буде ви́несене аж до Вавилону. Нічого не позоста́неться, говорить Господь... А з синів твоїх, що вийдуть із тебе, яких ти поро́диш, заберуть, — і вони будуть е́внухами в палатах вавилонського царя!“ І сказав Єзекія до Ісаї: „Добре Господнє слово, яке ти сказав!“ І поду́мав собі: „Так, мир та безпе́ка буде за моїх днів!“

Epistle

Philippians 4:4-7

Радійте в Господі за́всіди, і зно́ву кажу́: раді́йте! Ваша ла́гідність хай буде відо́ма всім лю́дям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьо́му нехай виявля́ються Богові ваші бажа́ння молитвою й проха́нням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки́ у Христі Ісусі.

First Reading

Isaiah 13

Пророцтво про Вавило́н, що бачив Іса́я, син Амо́сів. Підіймі́те прапора на лисую го́ру, кличте їх голосні́ш, помаха́йте рукою, щоб ішли у воро́та! Я звелів був Своїм посвя́ченим, теж покликав лица́рство Своє на Мій гнів, що зухва́ло раді́ють. Чути га́мір у гора́х, як наро́ду числе́нного, чути гомін згрома́джених тут царств наро́дів: це перегляда́є Госпо́дь Савао́т бойове́ Своє ві́йсько! Прихо́дять з далекого кра́ю, із кі́нців небе́с, Господь і знаря́ддя гніву Його, щоб усю землю пони́щити! Голосіть, бо близьки́й день Господній, — він від Всемогу́тнього при́йде, немов зруйнува́ння. Тому́ то ослабнуть всі ру́ки, і кожне серце люди́ни зневі́риться. І вони наляка́ються, болі та муки їх схо́плять, немов породі́лля та, будуть тремтіти. Остовпі́ють один перед о́дним, полум'я́ні обличчя — то їхні обличчя. Оце день Господній прихо́дить, суво́рий, і лютість, і по́лум'я гніву, щоб зе́млю зробити спусто́шенням, а грішних її повигу́блювати з неї! Бо зо́рі небесні та їхні сузі́р'я не дадуть свого світла, сонце затьми́ться при сході своє́му, а місяць не буде вже ся́яти сві́тлом свої́м. „І Я покараю все́світ за зло, а безбожних за їхню провину, бундю́чність злочинця спиню́, а гордість наси́льників зни́жу! Я зроблю́ люди́ну дорожчою від щирого золота, і смертну люди́ну — від офі́рського золота“. Тому́ небеса́ захитаю, і рухне́ться земля з свого місця від лю́тости Господа Савао́та, у День, як пала́тиме гнів Його. І буде наро́д, як та са́рна споло́шена чи як отара, якої зібрати немає кому́. До наро́ду свого кожен зве́рнеться, і кожен до кра́ю свого втікатиме. Кожен зна́йдений буде зако́леним, і кожен узя́тий впаде́ від меча. А їхні діти на їхніх оча́х порозби́вані будуть, їхні доми́ пограбо́вані будуть, а їхніх жінок побезче́стять! Оце Я збуджу́ на них мі́дян, що срі́бла не лічать, а золото — не чують бажа́ння до нього,— і будуть вбива́ти юнакі́в їхні лу́ки, і над пло́дом утро́би вони милосердя не ма́тимуть, їхнє око над ді́тьми не ма́тиме милости. І стане тоді Вавило́н, краса царств, пишно́та халде́йської гордости, таким, як Бог зруйнував був Содо́м та Гомо́рру! Не буде наза́вжди засе́лений він, ні заме́шкалий з роду в рід, і араб там не стане наме́том, і там пастухи́ не спочи́нуть з своєю ота́рою. Але бу́дуть барло́жити там зві́рі пустині, і будуть доми́ їхні со́вами по́вні, і там пробува́тимуть стру́сі, і волохаті де́мони там танцюва́тимуть. І зави́ють шака́ли в порожніх хоро́мах його, а гієни в веселих пала́цах! І близьке́ вже насту́плення ча́су його, і не заба́ряться ці його дні!

Morning Prayer — Second Lesson

Acts 13

А в Антіохі́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителі́: Варнава й Семен, званий Ні́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл. Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“ Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили. Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкі́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули. Як були ж в Саламі́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана. А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім'я́ Варісу́с. Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова. Але їм опирався Елі́ма ворожби́т той, — бо ім'я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула. Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув, і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пі́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг? І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“ І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора. Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній! І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергі́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму. А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали. А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старші́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“ Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні! Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього, і літ із сорок Він їх годував у пустині, а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними, ма́йже що по чотириста й п'ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в. А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кі́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років. А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“. За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасі́ння Ізраїлеві, як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння. А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“. Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасі́ння цього́. Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом, і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його. Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали. Але Бог воскресив Його з мертвих! Він з'являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми. І ми благовістимо́ вам ту обі́тницю, що да́на була нашим отцям, що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив!“ А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлі́ння, те так заповів: „Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!“ Тому́ то й деінде говорить: „Не даси Ти Своєму Святому побачити тлі́ння!“ Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив. Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив. Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам. І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий. Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене: „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“ А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́. А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій. А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва. Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати. Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось. Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“ А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували. І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні. Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі. Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю. А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.

Responsorial Psalm

Psalm 104

Gospel

John 1:19-28

А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“ І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“. І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“ Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“ Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“. Посланці ж із фарисеїв були́. І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“ Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“. Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван.

Responsorial Psalm

Psalm 37

Responsorial Psalm

Psalm 47

Responsorial Psalm

Psalm 13

Evening Prayer — First Lesson

Isaiah 40

Утіша́йте, втіша́йте наро́да Мого́, говорить ваш Бог! Промовляйте до серця Єрусалиму, і закли́чте до нього, що ви́повнилась його доля тяжка́, що вина йому ви́бачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа! Голос кли́че: На пустині вготу́йте дорогу Господню, в степу ви́рівняйте битий шлях Богу нашому! Хай піді́йметься всяка доли́на, і хай зни́зиться всяка гора́ та підгі́рок, і хай стане круте́ за рівни́ну, а па́сма гірські́ — за доли́ну! І з'я́виться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо у́ста Господні оце прорекли́! Голос кли́че: „Звіща́й!“ Я ж спитав: „Про що буду звіща́ти? Всяке тіло — трава, всяка ж слава — як цвіт польови́й: трава засихає, а квітка зів'я́не, як по́дих Господній пові́є на неї! Справді, наро́д — то трава: Трава засихає, а квітка зів'я́не, Слово ж нашого Бога пові́ки стоя́тиме! На го́ру високу зберися собі, благові́снику Сіону, свого голоса сильно підви́щ, благові́снику Єрусалиму! Підви́щ, не лякайся, скажи містам Юди: Ось Бог ваш! Ось при́йде Господь, Бог, як сильний, і буде раме́но Його панувати для Ньо́го! Ось із Ним нагоро́да Його, а перед обличчям Його — відпла́та Його. Він ота́ру Свою буде па́сти, як Па́стир, раме́ном Своїм позбирає ягня́та, і на лоні Своє́му носи́тиме їх, дійнякі́в же прова́дити буде! Хто во́ди помі́ряв своєю долонею, а п'я́дею ви́міряв небо, і трети́ною міри обняв пил землі, і гори ті зва́жив ваго́ю, а взгі́р'я — шалька́ми? Хто Господнього Духа збагну́в, і де́ та люди́на, що ради свої подава́ла Йому́? З ким ра́дився Він, і той напоу́мив Його, та навчав путі пра́ва, і пізна́ння навчив був Його, і Його напоу́мив дороги розумної? Таж наро́ди — як кра́пля з відра́, а важать — як порох на ша́льках! Таж Він острови́ підіймає, немов ту пили́нку! I Ливана не ви́стачить на запалі́ння жерто́вне, не стане й звір'я́ його на цілопа́лення! Насу́проти Нього всі люди — немов би ніщо́, порахо́вані в Нього марно́тою та порожне́чею. І до ко́го вподо́бите Бога, і подобу яку ви поста́вите по́руч із Ним? Ма́йстер божка́ відлива́є, золота́р же його криє золотом, та виливає йому срібляні́ ланцюжки́. Убогий на да́ра такого бере собі дерево, що не гниє́, розшукує впра́вного ма́йстра, щоб поставив божка́, який не захита́ється. Хіба ви не знаєте, чи ви не чули, чи вам не спові́щено зда́вна було́, чи ви не зрозуміли підва́лин землі? Він Той, Хто сидить понад кру́гом землі, а мешка́нці її — немов та сарана́. Він небо простя́г, мов ткани́ну тонку́, і розтягнув Він його, мов наме́та на ме́шкання. Він Той, Хто князі́в оберта́є в ніщо́, робить су́ддів землі за марно́ту: вони не були ще поса́джені, і не були ще посі́яні, і пень їхній в землі ще не закоріни́вся, та як тільки на них Він дмухну́в, вони повсиха́ли, і буря поне́сла їх, мов ту солому! І до кого Мене́ прирівня́єте, і йому́ буду рівний? говорить Святий. Підійміть у височину́ ваші очі й побачте, хто те все створи́в? Той, Хто зо́рі виво́дить за їхнім числом та кличе ім'я́м їх усіх! І ніхто не загу́биться через всесильність та всемогу́тність Його́. По́що говориш ти, Якове, і кажеш, Ізраїлю: „Закрита доро́га моя перед Господом, і від Бога мого відійшло́ моє право“. Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відві́чний — Господь, що кі́нці землі Він створи́в? Він не зму́чується та не вто́млюється, і не збагне́нний розум Його. Він зму́ченому дає силу, а безси́лому — міць. І пому́чаться хлопці й пото́мляться, і юнаки́ спотикну́тись — спіткну́ться, а ті, хто наді́ю склада́є на Господа, силу відно́влять, кри́ла піді́ймуть, немов ті орли́, будуть бігати — і не пото́мляться, будуть ходити — і не пому́чаться!

Second Reading

Revelation 13

І я бачив звіри́ну, що виходила з моря, яка мала десять ро́гів та сім голів, а на ро́гах її було десять вінці́в, а на її го́ловах богознева́жні імена́. А звіри́на, що я її бачив, подібна до ри́ся була́, а но́ги її — як ведме́жі, а паща її — немов ле́в'яча паща. І змій дав їй свою силу, і престола свого́, і вла́ду велику. А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смерте́льна її вздоро́вилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіри́ною! І вклонилися змієві, що дав вла́ду звіри́ні. І вклонились звірині, говорячи: „Хто до звіри́ни подібний, і хто воювати з нею може?“ І їй да́но уста, що говорили зухва́ле та богознева́жне. І їй да́но вла́ду ді́яти сорок два місяці. І відкрила вона свої у́ста на зневагу проти Бога, щоб богозневажа́ти Ім'я́ Його й оселю Його, та тих, хто на небі живе. І їй да́но прова́дити війну зо святими, та їх перемогти. І їй да́на вла́да над кожним племенем, і наро́дом, і язи́ком, і людом. І їй вкло́няться всі, хто живе на землі, що їхні імена не написані в книгах життя Агнця, зако́леного від закла́дин світу. Коли має хто вухо, нехай слухає: Коли хто до поло́ну веде́, — сам пі́де в поло́н. Коли хто мечем убиває, — такий мусить сам бути вбитий мече́м! Отут терпеливість та віра святих! І бачив я іншу звіри́ну, що вихо́дила з землі. І вона мала два роги, подібні ягня́чим, та говорила, як змій. І вона виконувала всю вла́ду першої звіри́ни перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звіри́ні, що в неї вздоро́влена була її рана смерте́льна. І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми́. І зводить вона ме́шканців землі через ознаки, що їх да́но їй чинити перед звіри́ною, намовляючи ме́шканців землі зробити о́браза звіри́ни, що має рану від меча, та живе. І да́но їй вкла́сти духа о́бразові звіри́ни, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не покло́ниться о́бразові звіри́ни, побиті були́. І зробить вона, щоб усім — малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам — було да́но знаме́но на їхню прави́цю або на їхні чо́ла, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знаме́на ймення звіри́ни, або числа ймення його. Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число лю́дське. А число її — шістсот шістдеся́т шість.

Second Reading

Philippians 4

Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені! Благаю Ево́дію, благаю й Синти́хію — ду́мати однаково в Господі. Так, благаю й тебе, това́ришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Єва́нгелію помагали мені та Кли́ментові й іншим моїм співробі́тникам, яких іме́ння записані в Книзі Життя. Радійте в Господі за́всіди, і зно́ву кажу́: раді́йте! Ваша ла́гідність хай буде відо́ма всім лю́дям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьо́му нехай виявля́ються Богові ваші бажа́ння молитвою й проха́нням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки́ у Христі Ісусі. Наоста́нку, браття, що́ тільки правдиве, що́ тільки чесне, що тільки праведне, що́ тільки чисте, що тільки любе, що́ тільки гі́дне хвали́, коли яка чесно́та, коли яка похвала́, — ду́майте про це! Чого ви від мене й навчилися, і прийняли́, і чули та бачили, — робіть те! І Бог миру буде з вами! Я ве́льми потішився в Господі, що справді ви вже нови́х сил набули́ піклува́тись про мене; ви й давніш піклува́лись, та ча́су сприя́тливого ви не мали. Не за нестатком кажу́, бо навчився я бути задово́леним із то́го, що маю. Умію я й бути в упоко́ренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всьо́го й у всім: насища́тися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все мо́жу в Тім, Хто мене підкріпляє, — в Ісусі Христі. Тож ви добре зробили, що участь узяли́ в моїм горі. І знаєте й ви, филип'я́ни, що на поча́тку благові́стя, коли я з Македонії вийшов, не прилучилась була́ жо́дна Церква до справи дава́ння й прийма́ння для мене, самі тільки ви, що і раз, і вдруге мені на потреби мої посилали й до Солу́ня. Кажу́ це не тому́, щоб шукав я дава́ння, — я шукаю плоду, що примно́жується на річ вашу. Та все я одержав, і маю достаток. Маю повно, прийнявши від Епафроди́та, що́ ви послали, як па́хощі запашні́, жертву приємну, Богові вгодну. А мій Бог нехай ви́повнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі. А Богові й нашому Отцеві слава на віки віків. Амі́нь. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас браття, присутні зо мною. Вітають вас усі святі, а найбільше ті, хто з ке́саревого дому. Благода́ть Господа Ісуса Христа зо всіма́ вами! Амі́нь.

Second Reading

Hebrews 10:5-10

Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в. Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“! Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“. Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

Second Reading

Romans 9:30-33

Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Gospel

Luke 15

Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її? А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде? А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“ Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“. І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини. І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти. І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й. I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́. Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“. І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“. А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги. Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони. А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці. І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“ А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“. І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“. І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“

Evening Prayer — Second Lesson

1 Peter 1

Петро, апо́стол Ісуса Христа, захожа́нам Розпоро́шення: По́нту, Гала́тії, Каппадокі́ї, Азії й Віфі́нії, ви́браним із передба́чення Бога Отця, посвя́ченням Духа, на покору й окро́плення кров'ю Ісуса Христа: нехай примно́житься вам благодать та мир! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскре́сення з мертвих Ісуса Христа, на спа́дщину нетлінну й непорочну та нев'яну́чу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасі́ння, яке готове з'явитися останнього ча́су. Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробо́вується, на похвалу́, і честь, і славу при з'я́вленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимо́вною й славною радістю, бо досяга́єте мети́ віри вашої — спасі́ння ду́шам. Про це спасі́ння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благода́ть, призначену вам. Вони досліджували, на котри́й чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові стражда́ння та славу, що при́йдуть по них. Їм відкрито було́, що вони не для себе сами́х, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благові́сників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися анголи. Тому́ то, підперезавши сте́гна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благода́ть, що прино́ситься вам в з'я́вленні Ісуса Христа. Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливо́стей вашого неві́дання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім пово́дженні, бо написано: „Будьте святі, — Я бо святий“! І коли ви Отцем звете Того, Хто кожного, не зважаючи на особу, судить за вчинок, то в страху́ провадьте час вашого тимчасового заме́шкання. I знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марно́го вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закла́динами світу, але був з'явлений вам за останнього ча́су. Через Нього ви віруєте в Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога. По́слухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один о́дного, бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, — Словом Божим живим та тривалим. Бо „кожне тіло — немов та трава, і всяка слава люди́ни — як цвіт трав'яни́й: засохне трава — то й цвіт опаде, а Слово Господнє повік пробуває“! А це те Слово, яке звіщене вам у Єва́нгелії.

Gospel

John 1:6-8

Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван. Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло.

Gospel

Luke 23:1-12

І зняли́ся всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“. І Пила́т запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знахо́джу жо́дної провини в Цій Люди́ні“. А вони намагались, говорячи: „Він бунтує наро́д, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галіле́янин?“ І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебува́в тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього ча́су бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзя́то Його оскаржували. Тоді Ірод із ві́йськом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобі́лу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за при́ятелів між собою, бо давніш ворожне́ча між ними була́.

Gospel

Matthew 8

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий. І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене!“ А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво “. А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“. Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“. А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга! Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри! Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“! I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його. Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала! А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в, щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“. А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік. І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“ Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має де й голови́ прихили́ти“. А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“. А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“ І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні. І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав. І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“ А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала. А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“ І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“ А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“. А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!