Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові. Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається. А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з'вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки. А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів, за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса. Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри. Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну. Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган, бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру. Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.
Перше читання
А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім. І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: „Поклади свою руку під стегно́ моє, і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не ві́зьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю. Бо ти пі́деш до краю мого, і до місця мого наро́дження, і ві́зьмеш жінку для сина мого, для Ісака“. І сказав раб до нього: „Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?“ І промовив до нього Авраам: „Стережися, — щоб ти не вернув мого сина туди! Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: „Твої́м наща́дкам Я дам оцю землю“, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого! А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти бу́деш очищений з цієї прися́ги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай“. І раб поклав свою руку під стегно́ Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю спра́ву. І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора. І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати, та й промовив: „Господи, Боже пана мого Авраама, — подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом! Ось я стою над водним джерелом, а до́чки мешканців міста виходять воду брати. І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап'юся, — а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, — її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цьо́го пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном“. І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. А її глек — на плечі в неї. А дівчина та — вельми вродлива з обличчя; була дівиця, і чоловік не пізнав ще її. І зійшла вона до джерела, і напо́внила глека свого, та й вийшла. І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: „Дай но напитись води з твого глека!“ А та відказала: „Напийся, мій пане!“ І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, — і напоїла його. А коли закінчи́ла поїти його, то сказала: „Також для верблюдів твоїх наберу́ я води, аж поки вони не нап'ються“. І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його. А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні? І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, — пів шекля вага їй, — і два на́ручні на руки її, — на десять шеклів золота вага їм, — та й сказав: „Чия ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твойо́го є місце для нас ночувати?“ Вона відказала йому: „Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора“. І сказала до нього: „І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати“. І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі, та й сказав: „Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана“. І побігла дівчина, і розповіла́ в домі своєї матері про цю пригоду. А в Ревеки був брат, на ймення йому Лава́н. І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела. І сталося, як він побачив сережку та на́ручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: „Отак говорив мені той чоловік“, то прибув він до того чоловіка, — а той ось стоїть при верблюдах біля джерела, — і сказав: „Увійди, благословенний Господа! Чого стоятимеш надворі? А я опорожнив дім і місце для верблюдів“. І ввійшов той чоловік до дому. А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним. І поставлено перед ним, щоб він їв. А той відказав: „Не бу́ду їсти, аж поки не розкажу́ своєї справи“. А Лаван відказав: „Говори!“ І той став говорити: „Я раб Авраамів. А Господь ще́дро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли. А Сарра, жінка пана мого, бувши старо́ю, уродила панові моєму сина. А він йому все дав, що мав. І заприсяг мене пан мій, говорячи: „Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробува́ю в його краю. Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і ві́зьмеш жінку для сина мого“. І сказав я до пана свого: „Може та жінка не піде за мною?“ І сказав він до мене: „Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого. Тоді будеш очищений ти від закля́ття мого́, як при́йдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закля́ття мого́. І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: „Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу́ я! Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу́: Дай но мені напитися трохи води з свого глека, вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу́ я води, то вона та жінка, яку призна́чив Госпо́дь для сина пана мого.“ І поки скінчи́в я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї. І зійшла вона до джерела, та й набрала води. І сказав я до неї: Напій же мене! І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої. І я пив, а вона понапувала й ті верблюди. А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка? А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка. І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її. І я нахилився, і вклонився до землі Господе́ві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою ви́значеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його. А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені; коли ж ні, — то скажіть мені, і я звернуся право́руч або ліво́руч“. І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: „Від Господа вийшла та річ, — ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго. Ось перед тобою Ревека, — візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був“. І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господе́ві. І вийняв той раб срібний по́суд, і по́суд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її. І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували. А коли рано встали, то він сказав: „Відішліть мене до пана мого“. І сказав її брат та мати її: „Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, — потім пі́деш“. І сказав він до них: „Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь. Відішліть мене, і нехай я піду́ до пана свого“. А вони відказали: „Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.“ І покликали Ревеку, і сказали до неї: „Чи ти пі́деш з оцим чоловіком?“ А вона відказала: „Піду́“. І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його. І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: „Ти наша сестра, — будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай наща́дки твої́ внаслідують брами твоїх ворогів“. І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І взяв раб Ревеку й відійшо́в. А Ісак був вернувся з по́дорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному. І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, — ось верблюди йдуть. І Ревека звела́ свої очі, та й Ісака побачила, — і злізла з верблюда. І сказала вона до раба: „Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?“ А раб відповів: „То мій пан“. І вона покрива́ло взяла, та й накрилась. І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив. І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав. І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
Перше читання
А оце о́повість про Ісака, Авраамового сина. Авраам породив Ісака. І був Ісак віку сорока літ, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла арамеянина, з Падану арамейського, сестру арамеянина Лавана. І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь був ублаганий ним, — і завагітніла Ревека, жінка його. І кидалися діти в утробі її. І сказала вона: „Коли так, то для чого я це переношу!“ І пішла запитатися Господа. І промовив до неї Господь: „Два племе́на в утробі твоїй, і два наро́ди з твого нутра́ будуть виділені, і стане сильніший наро́д від наро́ду, і старший молодшому бу́де служити“. І сповнились дні її, щоб родити, — і ось близнюки в утробі її. І вийшов перший червонуватий, увесь він — немов плащ волосяний. І назвали ймення йому: Ісав. А потім вийшов його брат, а рука його трималася п'яти Ісава. І назвав ім'я́ йому: Яків. А Ісак був віку шостидесяти літ, коли народились вони. І виросли хлопці. І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків — чоловіком мирним, що в наметах сидів. І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова. І зварив був Яків ї́жу, а з поля прибув Ісав, і змучений був. І сказав Ісав до Якова: „Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я“. Тому то назвали ймення йому: Едом. А Яків сказав: „Продай же нині мені своє перворідство“. І промовив Ісав: „Ось я умираю, — то нащо ж мені оте перворідство?“ А Яків сказав: „Присягни ж мені нині“. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову. І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє.
Ранкова молитва — перше читання
На поча́тку Бог створив небо та землю. А земля́ була пуста та порожня, і те́мрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: „Хай станеться світло!“ І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від те́мряви. І Бог назвав світло: „День“, а темряву назвав: „Ніч“. І був вечір, і був ранок, — день перший. І сказав Бог: „Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.“ І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь: „Небо“. І був вечір, і був ранок — день другий. І сказав Бог: „Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний“. І сталося так. І назвав Бог суходіл: „Земля“, а місце зібра́ння води назвав: „Море“. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: „Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі“. І сталося так. І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок, — день третій. І сказав Бог: „Нехай бу́дуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею“. І сталося так. І вчинив Бог оби́два світила великі, — світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі. І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею, і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від те́мряви. І Бог побачив, що це добре. І був вечір, і був ранок, — день четвертий. І сказав Бог: „Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю“. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно. І поблагословив їх Бог, кажучи: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!“ І був вечір, і був ранок, — день п'ятий. І сказав Бог: „Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і зе́мну звірину́ за родом її“. І сталося так. І вчинив Бог зе́мну звірину́ за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно. І сказав Бог: „Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволоді́йте нею, і пануйте над мо́рськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!“ І сказав Бог: „Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревни́й, що воно розсіває насіння, — нехай буде на їжу це вам! І зе́мній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, — уся зелень яринна на їжу для них.“ І сталося так. І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, — вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, — день шостий. І були скі́нчені небо й земля, і все во́їнство їхнє. І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив. Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо і землю.
Послання
Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб оде́ржали ви! І кожен змагу́н від усього стримується; вони ж — щоб тлінний прийняти вінок, але ми — щоб нетлінний. Тож біжу́ я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи́. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати само́му негі́дним. Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму пожи́ву духовну, і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос! Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“.
Перше читання
А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім. І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: „Поклади свою руку під стегно́ моє, і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не ві́зьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю. Бо ти пі́деш до краю мого, і до місця мого наро́дження, і ві́зьмеш жінку для сина мого, для Ісака“. І сказав раб до нього: „Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?“ І промовив до нього Авраам: „Стережися, — щоб ти не вернув мого сина туди! Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: „Твої́м наща́дкам Я дам оцю землю“, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого! А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти бу́деш очищений з цієї прися́ги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай“. І раб поклав свою руку під стегно́ Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю спра́ву. І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора. І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати, та й промовив: „Господи, Боже пана мого Авраама, — подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом! Ось я стою над водним джерелом, а до́чки мешканців міста виходять воду брати. І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап'юся, — а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, — її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цьо́го пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном“. І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. А її глек — на плечі в неї. А дівчина та — вельми вродлива з обличчя; була дівиця, і чоловік не пізнав ще її. І зійшла вона до джерела, і напо́внила глека свого, та й вийшла. І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: „Дай но напитись води з твого глека!“ А та відказала: „Напийся, мій пане!“ І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, — і напоїла його. А коли закінчи́ла поїти його, то сказала: „Також для верблюдів твоїх наберу́ я води, аж поки вони не нап'ються“. І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його. А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні? І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, — пів шекля вага їй, — і два на́ручні на руки її, — на десять шеклів золота вага їм, — та й сказав: „Чия ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твойо́го є місце для нас ночувати?“ Вона відказала йому: „Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора“. І сказала до нього: „І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати“. І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі, та й сказав: „Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана“. І побігла дівчина, і розповіла́ в домі своєї матері про цю пригоду. А в Ревеки був брат, на ймення йому Лава́н. І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела. І сталося, як він побачив сережку та на́ручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: „Отак говорив мені той чоловік“, то прибув він до того чоловіка, — а той ось стоїть при верблюдах біля джерела, — і сказав: „Увійди, благословенний Господа! Чого стоятимеш надворі? А я опорожнив дім і місце для верблюдів“. І ввійшов той чоловік до дому. А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним. І поставлено перед ним, щоб він їв. А той відказав: „Не бу́ду їсти, аж поки не розкажу́ своєї справи“. А Лаван відказав: „Говори!“ І той став говорити: „Я раб Авраамів. А Господь ще́дро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли. А Сарра, жінка пана мого, бувши старо́ю, уродила панові моєму сина. А він йому все дав, що мав. І заприсяг мене пан мій, говорячи: „Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробува́ю в його краю. Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і ві́зьмеш жінку для сина мого“. І сказав я до пана свого: „Може та жінка не піде за мною?“ І сказав він до мене: „Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого. Тоді будеш очищений ти від закля́ття мого́, як при́йдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закля́ття мого́. І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: „Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу́ я! Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу́: Дай но мені напитися трохи води з свого глека, вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу́ я води, то вона та жінка, яку призна́чив Госпо́дь для сина пана мого.“ І поки скінчи́в я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї. І зійшла вона до джерела, та й набрала води. І сказав я до неї: Напій же мене! І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої. І я пив, а вона понапувала й ті верблюди. А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка? А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка. І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її. І я нахилився, і вклонився до землі Господе́ві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою ви́значеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його. А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені; коли ж ні, — то скажіть мені, і я звернуся право́руч або ліво́руч“. І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: „Від Господа вийшла та річ, — ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго. Ось перед тобою Ревека, — візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був“. І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господе́ві. І вийняв той раб срібний по́суд, і по́суд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її. І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували. А коли рано встали, то він сказав: „Відішліть мене до пана мого“. І сказав її брат та мати її: „Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, — потім пі́деш“. І сказав він до них: „Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь. Відішліть мене, і нехай я піду́ до пана свого“. А вони відказали: „Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.“ І покликали Ревеку, і сказали до неї: „Чи ти пі́деш з оцим чоловіком?“ А вона відказала: „Піду́“. І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його. І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: „Ти наша сестра, — будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай наща́дки твої́ внаслідують брами твоїх ворогів“. І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І взяв раб Ревеку й відійшо́в. А Ісак був вернувся з по́дорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному. І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, — ось верблюди йдуть. І Ревека звела́ свої очі, та й Ісака побачила, — і злізла з верблюда. І сказала вона до раба: „Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?“ А раб відповів: „То мій пан“. І вона покрива́ло взяла, та й накрилась. І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив. І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав. І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
Ранкова молитва — друге читання
І бачив я небо нове́ й нову́ землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було́. І я, Іван, бачив місто святе, Нови́й Єрусали́м, що схо́див із неба від Бога, що був пригото́ваний, як неві́ста, прикра́шена для чоловіка свого. I почув я гучний голос із престолу, який кли́кав: „Оце́ оселя Бога з людьми́, і Він житиме з ними! Вони бу́дуть наро́дом Його, і Сам Бог буде з ними“, „і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре́“, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не бу́де, бо перше минулося!“ І сказав Той, Хто сидить на престолі: „Ось нове́ все творю́!“ І говорить: „Напиши, що слова́ ці правдиві та вірні!“ І сказав Він мені: „Сталося! Я Альфа й Оме́га, Поча́ток і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джере́ла живої води. Переможець наслідить усе, і Я бу́ду Богом для нього, а він Мені буде за сина! А лякливим, і невірним, і мерзки́м, і душогубам, і розпусникам, і чарівника́м, і ідоля́нам, і всім неправдомовцям, — їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою“, а це — друга смерть! І прийшов до мене один із семи анголі́в, що мають сім чаш, напо́внених сімома́ останніми карами, та й промовив до мене, говорячи: „Ходи, покажу́ я тобі невісту, жону Агнця“.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“ Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію. Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́. А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря, кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“. А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“ Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо і землю.
Друге читання
Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми́ Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому́, що Його не пізнав. Улю́блені, — ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що́ ми будемо. Та знаємо, що, коли з'я́виться, то бу́дем подібні до Нього, бо бу́демо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього наді́ю оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззако́ння. Бо гріх — то беззако́ння. І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробува́є, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зво́дить! Хто чинить праведність, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від поча́тку. Тому́ то з'явився Син Божий, щоб зни́щити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога наро́джений він. Цим пізнаю́ться діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто нраведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули, — щоб любили один о́дного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого́ забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його — праведні. Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою! Із цього дові́дуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця́ перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та ві́дає все! Улю́блені, — коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого́ тільки попро́симо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім'я́ Сина Його — Ісуса Христа, і щоб любили один о́дного, як Він нам заповідь дав! А хто Його заповіді береже́, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнає́мо це з того Духа, що Він нам Його дав.
Друге читання
А щодо і́дольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання́. Знання́ ж надимає, любов же будує! Коли хто ду́має, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пі́знаний Ним. Тож про спожива́ння і́дольських же́ртов ми знаємо, що і́дол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одно́го. Бо хоч і існують так звані „боги“ чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Госпо́дь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним. Та не всі таке мають знання́, бо де́які мають призвича́єння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, — і їхнє сумління, бувши недуже, спога́нюється. Їжа ж нас до Бога не збли́жує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічо́го. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотика́ння слаби́м! Коли бо хто бачить тебе, маю́чого знання́, як ти в і́дольській божни́ці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе́, не буде спону́кане їсти ідольські жертви? І через знання́ твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грі́шачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите́. Ось тому́, коли їжа споку́шує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!
Друге читання
Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси. Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте. Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер. Нехай ваше добре не зневажа́ється. Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́. Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного! Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння. Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне. Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується! А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.
Друге читання
Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я! Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного, тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській; у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́. Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́. Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — а Він благослове́нний навіки, — що я не говорю́ неправди. У Дама́ску намі́сник царя Аре́ти стеріг місто Дама́ск, щоб схопи́ти мене. але́ по мурі мене спу́щено в коші́ віко́нцем, — і я з рук його втік!
Євангеліє
Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й. Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця, і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього? Отож, — учиніть гідний плід покая́ння! І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння! Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го. Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“ А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його. І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього. І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“
Вечірня молитва — друге читання
І прийшов до мене один із семи анголі́в, що мають сім чаш, напо́внених сімома́ останніми карами, та й промовив до мене, говорячи: „Ходи, покажу́ я тобі невісту, жону Агнця“. І заніс мене духом на го́ру велику й високу, і місто велике мені показав, — святий Єрусали́м, що сходив із неба від Бога. Славу Божу він має. А світлість його подібна до каменя дорогоцінного, як каменя я́списа, що блищить, як кришта́ль. Мур воно мало великий і високий, мало дванадцять брам, а на брамах дванадцять анголів та ймення написані, а вони — імення дванадцятьо́х племе́н синів Ізраїля. Від схо́ду три брами, і від пі́вночі три брами, і від півдня три брами, і від захо́ду три брами. І міськи́й мур мав дванадцять підвалин, а на них дванадцять імен дванадцяти апо́столів Агнця. А той, хто зо мною говорив, мав міру, — золоту трости́ну, щоб змі́ряти місто, і брами його і його мур. А місто чотирикутне, а довжина́ його така, як і ширина́. І він зміряв місто трости́ною на дванадцять тисяч стадій ; довжина́, і ширина́, і вишина́ його рівні. І зміряв він мура його на сто сорок чотири лі́кті міри лю́дської, яка й міра ангола. Його мур був збудо́ваний з я́спису, а місто було — щире золото, подібне до чистого скла. Підвалини муру місько́го прикра́шені були всяким дорогоцінним камі́нням. Перша підва́лина — я́спис, друга — сапфі́р, третя — халкидо́н, четверта — смара́гд, п'ята — сардо́нікс, шоста — са́рдій, сьома — хризолі́т, восьма — бери́л, дев'ята — топа́з, десята — хрисопра́с, одинадцята — яки́нт, дванадцята — амети́ст. А дванадцять брам — то дванадцять перли́н, і кожна брама зокре́ма була́ з однієї перли́ни. А вулиці міста — щире золото, прозо́рі, як скло. А храму не бачив я в ньому, бо Госпо́дь, Бог Вседержи́тель — то йому храм і Агнець. І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, — слава бо Божа його освітила, а світильник для нього — А́гнець. І наро́ди ходитимуть у світлі його, а зе́мні царі принесу́ть свою славу до нього. А брами його зачиня́тись не бу́дуть удень, бо там но́чі не бу́де. І принесу́ть до нього славу й честь наро́дів. І не вві́йде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидо́ту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця“. І показав він мені чисту ріку́ живої води, ясну́, мов кришта́ль, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки́ — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця прино́сячи плід свій. А листя дерев — на вздоро́влення наро́дів. І жодного прокля́ття більше не бу́де. І бу́де в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чо́лах. А но́чі вже більше не бу́де, і не бу́де потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки́. І сказав він до мене: „Це вірні й правдиві слова, — а Госпо́дь, Бог ду́хів пророчих, послав Свого а́нгола, щоб він показав своїм рабам, що́ незаба́ром статися мусить.
Євангеліє
Прочувши ж Іван у в'язни́ці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви чуєте й бачите: „Сліпі прозріва́ють“, і криві ходять, стають чистими прокаже́ні, і чують глухі, і померлі встають, а „вбогим звіщається Добра Нови́на“. І блаженний, хто через Мене споку́си не ма́тиме!“ Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити наро́дові: „На що́ ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойда́є його́? Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто носить м'яке́, — по палатах царськи́х. По що́ ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, — навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“ Поправді кажу вам: Між наро́дженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього! Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобува́ється силою, і ті, хто вживає зусилля, хапа́ють його. Усі бо Пророки й Зако́н до Івана прові́щували. Коли ж хочете знати, — то Ілля він, що має прийти. Хто́ має ву́ха, — нехай слухає! До кого ж цей рід прирівняю? — До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим, і кажуть: „Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: „Він де́мона має“. Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: „Чоловік ось, ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І виправдалася мудрість своїми діла́ми“.
Євангеліє
А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.
Євангеліє
Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“ Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“ Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й. Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця, і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисе́їв та саддуке́їв що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього? Отож, — учиніть гідний плід покая́ння! І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння! Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“. Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го. Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“ А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його. І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і схо́див на Нього. І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.