Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Погляньте, якими великими буквами я написав вам своєю рукою! Усі ті, хто бажає хвалитися тілом, змушують вас обрізуватись, щоб тільки вони не були переслідувані за хреста Христового. Бо навіть і ті, хто обрізується, самі не зберігають Зако́на, а хочуть, щоб ви обрізувались, щоб хвалитися їм вашим тілом. А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'я́тий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрі́зання, ані необрізання, а створі́ння нове́. А всі ті, хто пі́де за цим пра́вилом, — мир та милість на них, і на Ізраїля Божого! Зре́штою, хай ніхто не турбує мене, бо ношу́ я Ісусові рани на тілі своїм! Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим, браття! Амі́нь.
Перше читання
Сталося того ча́су, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра. І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім'я йому Шуа, і взяв її, і з нею зійшовся. І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім'я йому: Ер. І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала ім'я йому: Она́н. І ще знову, і породила сина, і назвала ім'я йому: Шела. А батько був у Кезиві, як вона породила його. І взяв Юда жінку для Ера, свого перворідного, а ім'я їй: Тамара. І був Ер, Юдин перворідний, злий в очах Господа, — і Господь його вбив. І сказав Юда до Онана: „Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, — і встанови насіння для брата свого“. А Онан знав, що не його буде насіння те. І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові. І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його. І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: „Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій“. Бо він був подумав: „Аби не вмер також він, як брати його“. І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого. І минуло багато днів, і вмерла Шуїна дочка, Юдина жінка. А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин. А Тамарі розповіли, кажучи: „Ось тесть твій іде до Тімни стригти отару свою“. І зняла вона з себе одежу вді́вства свого, і покрилася покрива́лом, і закрилася. І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни. Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку. І побачив її Юда, і прийняв її за блудни́цю, бо закрила вона обличчя своє. І він збочив до неї на дорогу й сказав: „А ну но я ввійду до тебе!“ Бо він не знав, що вона невістка його. А вона відказала: „Що́ даси мені, коли при́йдеш до мене?“ А він відказав: „Я пошлю козлятко з отари“. І сказала вона: „Якщо даси заста́ву, аж поки пришлеш“. А він відказав: „Яка та застава, що дам я тобі?“ Та сказала: „Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй“. І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього. І встала вона та й пішла, і зняла покрива́ло своє з себе, і зодягнула одежу вдівства свого. А Юда послав козлятко через при́ятеля свого адулламітянина, щоб узяти заставу з руки тієї жінки. Та він не знайшов її. І запитав він людей її місця, говорячи: „Де та блудни́ця, що була в Енаїм при дорозі?“ Вони відказали: „Не була тут блудни́ця“. І вернувся він до Юди й сказав: „Не знайшов я її, а також люди місця того говорили: Не була тут блудни́ця“. І сказав Юда: „Нехай візьме собі ту заставу, щоб ми не стали на ганьбу. Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти“. І сталося так десь по трьох місяцях, і розповіджено Юді, говорячи: „Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд“. А Юда сказав: „Виведіть її, — і нехай буде спа́лена“. Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: „Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому“. І сказала: „Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?“ І пізнав Юда й сказав: „Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму“. І вже більше не знав він її. І сталося в часі, як родила вона, — а ось близнята в утробі її. І сталося, як родила вона, показалася рука одного; і взяла баба-сповитуха, і пов'язала на руку йому нитку червону, говорячи: „Цей вийшов найперше“. І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат. І сказала вона: „На́що ти роздер для себе перепо́ну?“ І назвала ім'я йому Перец. А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона. І вона назвала ім'я йому: Зе́рах.
Перше читання
І сказав Господь до Мойсея: „Тепер побачиш, що вчиню́ Я фараонові, бо він, змушений рукою сильною, їх відпу́стить, і, змушений рукою сильною, вижене їх із кра́ю свого“. І говорив Бог до Мойсея, та й сказав йому: „Я — Господь! І являвся Я Авраамові, Ісакові та Яковові Богом Всемогутнім, але Йменням Своїм „Господь" Я не дався їм пізнати. А також Я склав був із ними Свого заповіта, що дам їм землю ханаанську, землю їх мандрування, в якій вони мандрували. І почув Я теж стогін синів Ізраїлевих, що єгиптяни роблять їх своїми рабами, — і згадав заповіта Свого. Тому скажи синам Ізраїлевим: „Я — Господь! І Я виведу вас з-під тягарів Єгипту, і визволю вас від їхньої роботи, і звільню́ вас витягненим раме́ном та великими при́судами. І візьму́ вас Собі за народа, і буду вам Богом, і ви познаєте, що Я — Господь, Бог ваш, що виводить вас із-під тягарів Єгипту! І введу́ вас до того Кра́ю, що про нього Я підняв був Свою руку , щоб дати його Авраамові, Ісакові та Якову. І Я дам його вам на спа́дщину. Я — Госпо́дь!“ І так говорив Мойсей до синів Ізраїлевих, та вони не слухали Мойсея через легкодухість та тяжку́ роботу. І казав Господь до Мойсея, говорячи: „Увійди, говори до фараона, царя єгипетського, і нехай він відпустить Ізраїлевих синів із свого кра́ю“. І казав Мойсей перед лицем Господнім, говорячи: „Таж Ізраїлеві сини не слухали мене, — як же послухає мене фарао́н? А я — необрізановустий! І казав Господь до Мойсея та до Ааро́на, і дав їм накази до Ізраїлевих синів та до фарао́на, царя єгипетського, щоб вивести Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю.
Ранкова молитва — перше читання
І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: „Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю! І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони. Усе, що плазує, що живе воно, — буде вам на їжу. Як зеле́ну ярину́ — Я віддав вам усе. Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати. А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жада́ти її, і з руки чоловіка, з руки ко́жного брата його Я буду жадати душу лю́дську. Хто виллє кров людську з люди́ни, то виллята бу́де його кров, бо Він учинив люди́ну за образом Божим. Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!“ І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи: „А Я, — ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим пото́мством по вас. І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї зе́мної звірини́ з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини. І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не бу́де вже знищене водою пото́пу, і більш не буде пото́пу, щоб землю нищити“. І Бог промовляв: „Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею. І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка. І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для пото́пу, щоб вигубляти кожне тіло. І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі“. І сказав Бог до Ноя: „Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі“. І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфе́т. А Хам — він був батько Ханаанів. Оці троє були сини Ноєві, і від них залю́днилася вся земля. І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.
Послання
Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий! І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного! Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється, не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить! Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється. Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я. А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
Перше читання
„Верни́ся, вернись, Суламі́тко! Вернися, вернися, — нехай ми на тебе нади́вимось!“ „Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на та́нець військо́вий?“ „Хороші які стали ноги твої в черевичках, князі́вно моя́! Заокру́глення сте́гон твоїх — мов намисто, руками мисте́цькими ви́точене! Твоє лоно — немов круглото́чена чаша, в якій не забра́кне вина запашно́го! Твій живіт — сніп пшениці, ото́чений тими ліле́ями! Два пе́рса твої — немов двоє сарня́ток близня́т! Твоя шия — як ба́шта із кости слоно́вої, твої очі — озе́рця в Хешбо́ні при брамі того Бат-Рабі́му, в тебе ніс — немов башта лива́нська, що ди́виться все в бік Дама́ску! Голі́вка твоя на тобі — мов Карме́л, а коса́ на голі́вці твоїй — немов пу́рпур, — поло́нений цар тими ку́черями! Яка ти прекрасна й приємна яка, о любов в розко́шах! Став подібний до па́льми твій стан, твої ж пе́рса — до грон виногра́дних! Я поду́мав: ви́беруся на цю па́льму, схоплю́ся за ві́ття її, — і нехай стануть пе́рса твої, немов виноградні ті грона, а па́хощ диха́ння твого — як яблука!“ „А у́ста твої — як найліпше вино: просту́є воно до мого коханого, чинить промо́вистими й уста сплячих! Я належу своєму коханому, а його пожада́ння — до мене! Ходи ж, мій коханий, та ви́йдемо в поле, переночу́ємо в се́лах! Устанемо рано, й ходім у сади - виногради, поди́вимося, чи зацвів виноград, чи квітки́ розцвіли́сь, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли? Там любов свою тобі дам! Видадуть пах мандраго́ри, при наших же вхо́дах — всіля́кі коштовні плоди́, нові́ та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!“
Ранкова молитва — друге читання
І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму, і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими. Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду. І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“. Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“. І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння. Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“. А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері, порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“. І Він зно́ву покликав наро́д і промовив до нього: „Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює. Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу. І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її? Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“. А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює. Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства, пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум. Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“ І встав Він, і звідти пішов у землю ти́рську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав. А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“ А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“. І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“ А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї. І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“
Респонсорійний псалом
Євангеліє
І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина. Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмі́яний, і покривджений, і опльо́ваний. і, збичува́вши, уб'ють Його, — але третього дня Він воскресне!“ Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли. І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“ А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н. І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“ І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“ Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“ І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І промовив Господь до Аврама: „Вийди зо своєї землі, і від роди́ни своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу́. І наро́дом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, — і будеш ти благослове́нням. І поблагословлю́, хто тебе благосло́вить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!“ І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот. Аврам же мав віку сімдесят літ і п'ять літ, як виходив з Харану. І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули́, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського. І до Краю ханаанського вони прибули. І пройшов Аврам по Краю аж до місця Сихему, аж до дуба Мамре́. А ханаанеянин тоді проживав у цім Кра́ї. І Господь явився Авраму й сказав: „Я дам оцей Край потомству твоєму“. І він збудував там жертівника Господе́ві, що явився йому. А звідти він рушив на го́ру від сходу від Бет-Елу, і намета свого розіп'яв, — Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикли́кав Господнє Ймення. І подавався Аврам усе далі на південь. І стався був голод у Кра́ї. І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Краї тяжкий став. І сталося, як він близько прийшов до Єгипту, то сказав був до жінки своєї Сари: „Отож то я знаю, що ти жінка вродлива з обличчя. I станеться, як побачать тебе єги́птяни й скажуть: Це жінка його, — то вони мене вб'ють, а тебе позоставлять живою. Скажи ж, що сестра моя ти, — щоб добре було через тебе мені, і щоб я позостався живий через тебе.“ І сталось, як прийшов був Аврам до Єгипту, то єги́птяни побачили жінку, що дуже вродлива вона. І побачили її вельможі фараонові, і хвалили її перед фараоном. І взята була та жінка до дому фараонового. I він для Аврама добро вчинив через неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і осли, і раби, і невільниці, і ослиці, і верблюди. І вдарив Господь фараона та дім його великими пора́зами через Сару, Аврамову жінку. І прикликав фараон Аврама й сказав: „Що́ ж то мені ти вчинив? Чому не сказав мені, що вона — твоя жінка? Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв був за жінку її. А тепер ось жінка твоя, — візьми та й іди!“ І фараон наказав людям про нього. І вислали його, і жінку його, і все, що в нього було.
Друге читання
Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий! І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного! Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється, не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить! Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється. Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я. А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
Друге читання
А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне, а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах, у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х, у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові, у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці, через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті; як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо. Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене! У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях! Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви! До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою? Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм! Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“
Друге читання
А це, браття, кажу́ я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружи́н, були, як ті, що не мають, а хто плаче, — як ті, хто не плаче, а хто тішиться, — як ті, хто не тішиться; і хто купує, — як би не набули́, а хто цьогосвітнім кори́стується, — як би не кори́стувались, бо минає стан світу цього́. А я хо́чу, щоб ви безклопі́тні були́. Неодру́жений про речі Господні клопо́четься, як догодити Господе́ві, а одру́жений про речі життє́ві клопочеться, як догодити своїй дружи́ні, і він поділений. Незамі́жня ж жінка та дівчина про речі Господні клопо́четься, щоб бути святою і тілом, і духом. А замі́жня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові. А це я кажу́ вам самим на пожиток, а не щоб сильце́ вам накинути, але щоб пристойно й горли́во держались ви Господа.
Друге читання
Раби щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не пере́чили, не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога. Бо з'явилася Божа благода́ть, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадли́востей, жили́ помірковано та праведно, і побожно в тепе́рішнім віці, і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Само́го Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззако́нства та очи́стити Собі людей ви́браних, у добрих ділах запопа́дливих. Оце говори та нагадуй, та з усяким нака́зом карта́й. Хай тобою ніхто не погорду́є!
Євангеліє
А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу. І Він перед ними переобрази́вся : обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“. Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“ А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“ Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса. А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“. І запитали Його учні, говорячи: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі́ перш прийти?“ А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є. Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“. Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя. І як вони до наро́ду прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навко́лішки впав перед Ним, і сказав: „Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомі́сяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду. Я його був привів до учнів Твоїх, — та вони не могли вздорови́ти його“. А Ісус відповів і сказав: „О роде невірний і розбе́щений, доки бу́ду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!“ Пото́му Ісус погрози́в йому, і де́мон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години! Тоді підійшли учні насамоті́ до Ісуса й сказали: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу́ вам: коли будете ви мати віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і горі оцій скажете: „Перейди́ звідси туди“, то й пере́йде вона, і нічо́го не матимете неможливого! Цей же рід не вихо́дить інакше, як тільки молитвою й по́стом“. Коли пробува́ли вони в Галіле́ї, то сказав їм Ісус: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскре́сне“. І тяжко вони зажурились. Як прийшли ж вони в Капернау́м, до Петра підійшли збирачі́ дидра́хм на храм, та й сказали: „Чи не запла́тить ваш Учитель дидра́хми?“ Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“ А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини! Та щоб їх не спокуси́ти, піди над море, та ву́дку закинь, і яку першу рибу ізло́виш, візьми, і рота відкрий їй, — і зна́йдеш стати́ра; візьми ти його, — і віддай їм за Мене й за себе“.
Вечірня молитва — друге читання
Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас? Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають! Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця. Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є. Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа! Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости, а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає. Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м. Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло, „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“. Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
Євангеліє
І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробо́вуючи, просили Його показати ознаку їм із неба. А Він відповів і промовив до них: „Ви зве́чора кажете: „Буде пого́да, — червоні́є бо небо“. А ра́нком: „Сьогодні него́да, — червоніє бо небо похмуре“. Розпізна́ти небесне обличчя ви вмієте, ознак ча́су ж не можете! Рід лукавий і перелю́бний шукає озна́ки, та ознаки йому не дадуть, окрім озна́ки пророка Йони“. І, їх полишивши, Він відійшов. А учні Його, перейшовши на то́й бік, забули взяти хліба. Ісус же промовив до них: „Стережіться ува́жливо фарисе́йської та саддуке́йської ро́зчини“! Вони ж міркува́ли собі й говорили: „Ми ж хлібі́в не взяли́“. А Ісус, знавши те, запита́в: „Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібі́в не взяли́? Чи ж ви ще́ не розумієте й не пам'ятаєте про п'ять хлібів на п'ять тисяч, — і скільки коші́в ви зібрали? Ані про сім хлібів на чотири тисячі, — і скільки кошиків ви назбирали? Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но ро́зчини фарисейської та саддукейської!“ Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм ро́зчини хлібної, але фарисе́йської та саддуке́йської науки.
Євангеліє
Як вони ж з Єрихо́ну вихо́дили, за Ним ішов на́товп великий. І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Наро́д же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“ Ісус же спинився, — покликав їх та й сказав: „Що́ хочете, щоб Я вам зробив?“ Вони Йому кажуть: „Господи, — нехай нам розкриються очі!“ І змилосе́рдивсь Ісус, доторкнувся до їхніх оче́й, — і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.
Євангеліє
От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його. Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його. Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“. І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“ Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“ Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“ Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“ Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“. Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та. Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“ Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“ Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти. І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині. А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. Пилат відповів: „Що я написав — написав!“ Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили. Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе. Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа. Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“. Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́ із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв. На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав. Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.