Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Тому́ то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для о́дного. Гнівайтеся, та не грішіть, — сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дия́волові не давайте! Хто крав, нехай більше не кра́де, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужде́нному. Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудува́ння, щоб воно подало́ благода́ть тим, хто чує. І не засму́чуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день ви́купу. Усяке подратува́ння, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас ра́зом із уся́кою злобо́ю. А ви один до о́дного будьте ласка́ві, милости́ві, прощаючи один о́дному, як і Бог через Христа вам простив!
Перше читання
І впав Йосип на лице батька свого, та й плакав над ним, і цілував його. І звелів Йо́сип рабам своїм лікарям забальзамува́ти батька його. І забальзамува́ли ці лікарі Ізраїля. І спо́внилося йому сорок день, бо так сповняються дні бальзамува́ння. І оплакував його Єгипет сімдеся́т день. А як минули дні опла́кування його, то сказав Йосип до дому фараонового, говорячи: „Коли знайшов я ласку в очах ваших, то говоріть до ушей фараонових так: „Батько мій заприсяг був мене, говорячи: „Ось я вмираю. У гробі моїм, що я собі викопав у Країні ханаанській, — там поховаєш мене“. А тепер нехай я піду́, і похова́ю батька свого, та й верну́ся“. І сказав фараон: „Піди, і поховай свого батька, як заприсяг він тебе“. І пішов Йо́сип поховати ба́тька свого, а з ним пішли всі раби фараонові, старші дому його, і всі старші́ єгипетського кра́ю, і ввесь дім Йо́сипів, і браття його, і дім батька його. Тільки дітей своїх та дрібну й велику худобу свою вони позоста́вили в кра́їні Ґошен. І вирушили з ним також колесни́ці та комо́нники. І був табір їх дуже великий. І прийшли вони до Ґорен-Атаду, що по другім боці Йорда́ну, і плакали там великим та дуже ревним плаче́м... І він учинив ба́тькові своєму семиденну жало́бу. І побачили мешканці того Краю, ханаанеяни, жало́бу в Ґорен-Атаді, та й сказали: „То сильна жало́ба для Єгипту!“ Тому то кликнули ім'я́ його Авел-Міцраїм, що на тім боці Йордану. І вчинили йому сини його так, як він їм заповів був. І поне́сли його сини його до ханаанського Кра́ю, та й поховали його в печері поля Махпели, яке поле купив був Авраа́м на володіння для гробу від хіттеянина Ефрона, навпроти Мамре́. А Йосип, як поховав він батька свого, вернувся до Єгипту, він і брати його, та всі, хто ходив з ним ховати батька його. І побачили Йо́сипові брати, що вмер їхній батько, та й сказали: „А що́ як знена́видить нас Йосип, і справді верне нам усе зло, що ми йому були́ заподіяли?“ І переказали вони Йосипові, говорячи: „Батько твій заповів був перед своєю смертю, кажучи: Отак скажіть Йосипові: Прошу́, вибач гріх братів твоїх та їхню провину, бо вони тобі зло були́ заподіяли! А тепер вибач гріх рабам Бога батька твого!“ І заплакав Йо́сип, як вони говорили до нього... І пішли також бра́ття його, і впали перед лицем його, та й сказали: „Ось ми тобі за рабів!“ А Йо́сип промовив до них: „Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога? Ви заду́мували були́ на мене зло, та Бог заду́мав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, — щоб заховати при житті великий наро́д! А тепер не лякайтеся, — я бу́ду утримувати вас та дітей ваших!“ І він потішав їх, і промовляв до їхнього серця. І осівся Йо́сип в Єгипті, він та дім батька його. І жив Йосип сто і десять літ. І побачив Йо́сип в Єфрема дітей третього покоління. Також сини Махіра, сина Манасіїного, були народилися на Йосипові коліна. І сказав Йо́сип до братів своїх: „Я вмираю, а Бог конче згадає вас, і виведе вас із цієї землі до Кра́ю, якого присягнув був Авраамові, Ісакові та Якову“. І Йо́сип заприсяг Ізра́їлевих синів, гово́рячи: „Конче згадає Бог вас, а ви ви́несете звідси кості мої!“ І впоко́ївся Йо́сип у віці ста й десяти літ. І забальзамува́ли його, і він був покладений у труну в Єгипті.
Перше читання
І рушила вся громада Ізраїлевих синів із пустині Сін на похо́ди свої з нака́зу Господнього, і ота́борилася в Рефідімі. І не було води пити наро́дові. І сварився наро́д із Мойсеєм, і казали вони: „Дайте нам води, і ми бу́демо пити!“ А Мойсей їм сказав: „Чого ви сваритеся зо мною? Нащо випробо́вуєте Господа?“ І наро́д був там спраглий води. І ре́мствував наро́д на Мойсея й говорив: „На́що це ти ви́провадив нас із Єгипту? Щоб повбивати спраглого мене та синів моїх, та ота́ри мої?“ І кли́кав Мойсей до Господа, кажучи: „Що я вчиню́ цьому наро́дові? Ще трохи, — і вони вкамену́ють мене!“ І сказав Господь до Мойсея: „Перейдися перед наро́дом, і візьми з собою декого з старши́х Ізраїлевих, а па́лицю, що нею ти вдарив був Річку, візьми в свою руку, та й іди! Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, — і вийде із неї вода, і буде пити наро́д!“ І зробив Мойсей так на оча́х старши́х Ізраїлевих. І назвав він ім'я́ того місця: Масса́ та Мери́ва через колотнечу Ізраїлевих синів і через ви́пробування ними Господа, коли казали: „Чи є Господь серед нас, чи нема?“ І прибув Амали́к, і воював з Ізра́їлем у Рефідімі. І сказав Мойсей до Ісуса: „Вибери нам людей, і вийди, воюй з Амали́ком. Узавтра я стану на верхі́в'ї гори, а Божа па́лиця буде в моїй руці“. І зробив Ісус, як сказав йому́ Мойсей, щоб воювати з Амали́ком. А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхі́в'я гори. І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемага́в Ізра́їль, а коли руки його опускались, то перемагав Амали́к. А ру́ки Мойсеєві стали тяжкі. І взяли́ вони ка́меня, і поклали під ним. І сів він на ньому, а Аарон та Хур підтримували ру́ки йому, один із цього боку, а один із того. І були його руки ста́лі аж до за́ходу сонця. І переміг Ісус Амали́ка й народ його ві́стрям меча́. І сказав Господь до Мойсея: „Напиши це на пам'ятку в книзі, і поклади до вух Ісусових, що докра́ю зітру Я па́м'ять Амали́кову з-під неба.“ І збудував Мойсей же́ртівника, і назвав ім'я́ йому: Єгова-Ніссі. І проказав він: „Бо рука на Господньому пра́порі: Господе́ві війна з Амали́ком із роду в рід!“
Ранкова молитва — перше читання
І прийшли до́чки Целофхада, сина Хеферового, сина Ґілеадового, сина Махірового, сина Манасіїного, з ро́дів Манасії, сина Йо́сипового, а оце ймення дочо́к його: Махла, Ноа, і Хоґла, і Мілка, і Тірца. І стали вони перед Мойсеєм і перед священиком Елеазаром та перед начальниками, і всією громадою при вході скинії заповіту, говорячи: „Наш ба́тько помер у пустині, і він не був серед громади змо́вників на Господа в Кореєвій громаді, бо він помер за свій гріх, а синів він не мав. Чому ймення нашого батька буде відняте з-посеред його роду, що немає в нього сина? Дай же нам володіння серед братів нашого батька!“ І приніс Мойсей їхню справу перед Господнє лице. І сказав Господь до Мойсея, говорячи: „Целофхадові до́чки слушно говорять. Конче даси їм володіння спадко́ве серед братів їхнього батька, і зробиш, щоб перейшла їм спадщина їхнього батька. А до Ізраїлевих синів будеш промовляти, говорячи: Коли хто помре, а сина в нього нема, то зробите, щоб спа́док його перейшо́в дочці його. А якщо в нього немає дочки́, то дасте спа́дщину його братам його. А якщо в нього немає братів, то дасте спа́док його братам батька його. А якщо в його батька немає братів, то дасте спа́дщину його ро́дичеві, близькому йому з його роду, і він посяде його. А це стане для Ізраїлевих синів на правну постанову, як Господь наказав був Мойсеєві“. І сказав Господь до Мойсея: „Вийди на цю го́ру Аварім, і побач той край, що Я дав Ізра́їлевим синам І побачиш його, і будеш прилу́чений до своєї рідні і ти, як був прилучений твій брат Ааро́н, бо ви були неслухня́ні наказам Моїм у пустині Цін при сварці громади, щоб явилася святість Моя через воду на їхніх оча́х“. Це вода Меріви Кадеської в пустині Цін. І промовив Господь до Мойсея, говорячи: „Нехай призна́чить Господь, Бог ду́хів і кожного тіла, чоловіка над громадою, що вийде перед ними, і що вві́йде перед ними, і що випровадить їх, і що впровадить їх, і не буде Господня громада, як ота́ра, що не має пастуха“. І сказав Господь до Мойсея: „Візьми собі Ісуса, Нави́нового сина, мужа, що в ньому Дух, і покладе́ш свою ру́ку на нього. І поставиш його перед священиком Елеазаром та перед усією громадою, і накажеш йому на їхніх оча́х. І даси на нього з влади своєї, щоб чула вся громада Ізраїлевих синів. І стане він перед священиком Елеазаром, і він запитає для нього ви́року урі́му перед Господнім лицем. І за нака́зом його вийдуть, і за нака́зом його ввійдуть він та всі Ізраїлеві сини з ним і вся громада“. І зробив Мойсей, як Господь наказав був йому. І взяв він Ісуса, і поставив його перед Елеазаром та перед усією громадою. I поклав він руки свої на нього, і заповів йому́, як Господь промовляв через Мойсея.
Послання
Та душа, що грішить, вона помре. Син не понесе кари за ба́тькову провину, а ба́тько не понесе за провину си́нову, — справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде. А коли б несправедливий відвернувся від усіх гріхів своїх, яких нароби́в, і вико́нував усі устави Мої, і робив право та справедли́вість, — буде конче він жити, не помре! Усі його гріхи́, які наробив він, не згадаються йому, — він буде жити в своїй справедливості, яку чинив! Чи Я маю вподо́бання в смерті несправедливого? — говорить Господь Бог, — чи ж не в тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив? А коли б справедливий відвернувся від своєї справедливости й став робити кривду, — усі ті гидо́ти, які робить несправедливий, то чи такий буде жити? Усі справедливості його, які він робив, не згадаються, — за своє спроневі́рення, що він спроневі́рив, і за гріх свій, що згрішив, за них він помре! А ви кажете: „Непра́ва Господня дорога!“ Послухайте но, доме Ізраїлів, чи ж дорога Моя неправа? Чи не ваші дороги неправі? Коли б справедливий відверну́вся від своєї справедливости й чинив кривду, і за те помер, то він помре за кривду свою, яку він чинив. А коли б несправедливий відвернувся від своєї несправедливости, яку він чинив, і чинив би право та справедливість, він душу свою при житті збереже́. І коли б він побачив, і відвернувся від усіх своїх гріхів, які він чинив, то конче буде він жити, не помре!
Перше читання
Коли Я лікую Ізраїля, то виявляю гріх Єфремів та зло Самарі́ї, бо роблять вони неправдиве, і зло́дій прихо́дить, грабує на вулиці ба́нда. І не ду́мають в серці своє́му, що Я пам'ятаю про все їхнє зло. тепер їхні вчинки ось їх оточи́ли і перед обличчям Моїм постава́ли. Вони злістю своєю втішають царя, а своїми обма́нами — зве́рхників. Усі вони чинять пере́люб, мов піч, яку пе́кар розпа́лює, що напа́лювати перестає́, як тісто замісить та вкисне воно. У святко́вий день нашого царя похворі́ли князі́ від жа́ру вина, і він простяг до насмі́шників руку свою. Бо їхнє ну́тро, як піч, у них пала́є їхнє серце: всю ніч спить їхній гнів, а на ра́нок горить, як палю́чий огонь. Вони́ всі гаря́чі, як піч, і су́ддів своїх пожира́ють. Усі царі їхні попа́дали, між ними ніко́го нема, хто б кли́кав до Мене. Змішався Єфрем із наро́дами, Єфрем став млинце́м, що печеться непереве́рнений. Його силу чужі пожирають, та про те він не знає, вже й воло́сся посивіло в нього, а того́ він не знає. І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не верта́ються, і не шукають Його у всім цім. А Єфрем став, як голуб, — нерозумний, немудрий: закликають в Єгипет, а йдуть в Асирію. Як пі́дуть вони, розтягну́ Свою сітку над ними, — стягну їх додолу, мов птаство небесне, — за злобою їхньою Я їх караю. Горе їм, бо від Мене вони відійшли́, погу́ба на них, бо повстали вони проти Мене! Хоч Я викупив їх, та вони проти Мене говорять неправду. І вони в своїм серці не кличуть до Мене, як виють на ло́жах своїх, точать сварку за хліб та вино, і відступають від Мене. А Я їх картав, їхні раме́на зміцняв, а вони зло на Мене заду́мують. Вони наверта́ються, та не до Всевишнього, стали, немов той обма́нливий лук. Упадуть від меча їхні князі́ за гордість свого язика́, — це їхня нару́га в єгипетськім кра́ї!
Ранкова молитва — друге читання
І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю. Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́. І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них. А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою. Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим, Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“. І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“ І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала. А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено. І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили. А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався. А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“, і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром, бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє, яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами, Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“ І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, — і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“ Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння, удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами. І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав. А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла. А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов. А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено. Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“ Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“. Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“ І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́, тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“. А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“. А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“ Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці. Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“ Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І Мойсей сказав Ізраїлевим синам усе так, як Господь наказав Мойсеєві. І Промовляв Мойсей до голів племе́н Ізраїлевих синів, говорячи: „Оце та річ, що Господь наказав: Коли хто складає обі́тницю для Господа або присягне́ прися́гу заректи́ заро́ка на душу свою, хай той не порушить свого слова, — нехай зробить усе, як вийшло було з його уст. А жінка, коли складає обітницю для Господа, і зарече́ заро́ка в домі свого батька в своїй мо́лодості, і почує її батько обітницю її та заро́ка, що зарекла́ на свою душу, та буде мовчати їй ба́тько її, то будуть важні всі обі́тниці її, і буде важний кожен зарі́к її, що вона зарекла́ на ду́шу свою́. А якщо батько її заборонить їй того дня, коли був почув, усі обі́тниці її та заро́ки її, що зарекла́ на свою душу, то не будуть вони важні́, а Госпо́дь пробачить їй, бо її ба́тько заборонив їй. А якщо буде вона замі́жня, а обі́тниці її на ній або мова уст її, що зарекла́ на душу свою, і почує її чоловік, і буде мовчати їй того дня, коли почує, то будуть важні́ обі́тниці її, і заро́ки її, що зарекла́ на свою душу, будуть важні́. А якщо того дня, коли чоловік її почув, він заборонить їй і унева́жнить обі́тниці її, що на ній, і мову уст її, що зарекла́ на свою душу, то Господь пробачить їй. А обі́тниця вдови та розве́деної, усе, що зарекла́ на свою душу, буде важне́ на ній. А якщо вона обі́тувала в домі свого чоловіка, або зарекла́ заро́ка на свою душу прися́гою, а чоловік її чув та змо́вчав їй, не заборонив їй, то будуть важні́ всі обі́тниці її, і кожен зарі́к, що зарекла́ на свою душу, буде важни́й. А якщо справді унева́жнить їх чоловік її того дня, коли він почує, то все, що вийшло з її уст для її обітниць та для заро́ків душі її, не буде важне́, — її чоловік унева́жнив їх, і Господь про́стить їй. Кожна обі́тниця й кожна прися́га заро́ку впокоря́ти свою душу, — чоловік її зробить важно́ю, або́ чоловік її унева́жнить її. А якщо чоловік її, замо́вчуючи, буде мовча́ти їй з дня на день, то зробить важни́ми всі її обі́тниці, або всі її заро́ки, що на ній; зробив їх важни́ми, бо він мовчав їй того дня, коли був почув. А якщо справді унева́жнить він їх по то́му, як був почув, то понесе він гріх її. Оце постанови, що Господь наказав був Мойсеєві, у цій справі між чоловіком та його жінкою, між ба́тьком та його дочкою в її мо́лодості в домі батька свого“.
Друге читання
Отож, коли ви воскре́сли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій прави́ці. Ду́майте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом. Коли з'я́виться Христос, наше життя, тоді з'явитеся з Ним у славі і ви. Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, не́чисть, при́страсть, лиху пожадли́вість та заже́рливість, що вона ідолослу́ження, бо гнів Божий приходить за них на неслухня́них. І ви поміж ними ходили колись, як жили поміж ними. Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу́, богозневагу, безсоромні слова́ з ваших уст. Не кажіть неправди один на о́дного, якщо скинули з себе люди́ну старода́вню з її вчинками, та зодягнулися в нову́, що відновлюється для пізна́ння за образом Створителя її, де нема ані ге́ллена, ані юдея, обрі́зання та необрі́зання, ва́рвара, ски́та, раба, вільного, — але все та в усьому Христос! Отож, зодягніться, як Божі вибра́нці, святі та улю́блені, у щире милосердя, добротли́вість, покору, ла́гідність, довготерпіння. Терпіть один о́дного, і прощайте собі, коли б мав хто на ко́го оска́рження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз доскона́лости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одно́му тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумля́йте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господе́ві псалми́, гі́мни, духовні пісні́! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім'я́ Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. Дружи́ни, — слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, — любіть дружи́н своїх, і не будьте суво́рі до них! Діти, — будьте слухня́ні в усьому батька́м, бо це Господе́ві приємне! Батьки́, — не драту́йте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! Раби, — слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про лю́дське око, немов підле́щуючись, але в простоті серця, боячи́ся Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господе́ві, а не лю́дям! Знайте, що від Господа при́ймете в нагороду спа́дщину, бо служите ви Господе́ві Христові. А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на осо́бу!
Друге читання
Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся зно́ву в ярмо ра́бства! Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтесь, — то нема вам тоді жодної ко́ристи від Христа. І свідкую я зно́ву всякому чоловікові, який обрізується, що повинен він ви́конати ввесь Зако́н. Ви, що Зако́ном виправдуєтесь, — полишилися без Христа, відпали від благодаті! Бо ми в Дусі з віри чекаємо надії пра́ведности. Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрі́зання, ані необрі́зання, — але віра, що чинна любов'ю. Бігли ви добре. Хто заборонив вам кори́тися правді? Таке переко́нання не від Того, Хто вас покликав. Трохи ро́зчини квасить усе тісто! Я в Господі маю надію на вас, що нічого іншого ду́мати не будете ви. А хто вас непоко́їть, осуджений буде, хоч би він хто був! Чого ж, браття, мене ще переслідують, коли я обрі́зання ще проповідую? Тоді споку́са хреста в ніщо оберта́ється! О, коли б були навіть відсі́чені ті, хто підбурює вас! Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала при́водом догоджати тілу, а любов'ю служи́ти один о́дному! Бо ввесь Зако́н в однім слові місти́ться: „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Коли ж ви гризете́ та їсте один о́дного, то глядіть, щоб не знищили ви один о́дного! І кажу́: ходіть у Дусі, — і не вчи́ните пожадливости тіла, бо тіло бажає противного Духові, а Дух противного тілу, і супротивні вони один о́дному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж Дух вас провадить, то ви не під Зако́ном. Учинки тіла явні, то є: пере́люб, нечистість, розпу́ста, ідолослу́ження, ча́ри, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, за́видки, п'я́нство, гу́лянки й подібне до цього. Я про це попере́джую вас, як і попереджа́в був, що хто чинить таке, не вспадку́ють вони Царства Божого! А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, ла́гідність, до́брість, вірність, тихість, здержливість: — Зако́ну нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли́ вони тіло з пожадли́востями та з по́хотями. Коли Духом живемо, то й Духом ході́мо! Не будьмо чванли́ві, не дражнімо один о́дного, не зави́дуймо один о́дному!
Друге читання
Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“ Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його. Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб. Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою! Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає, сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає, сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне. Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне. Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь. Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити.
Друге читання
Тому́ то, як каже Дух Святий: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць, як під час наріка́нь, за дня випробо́вування на пустині, де Мене випробо́вували отці ваші, Мене випробо́вували, і бачили працю Мою сорок років. Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блу́дять серцем, вони не пізнали доріг Моїх, тому́ Я присягнув у гніві Своїм, що вони до Мого́ відпочинку не вві́йдуть“! Стережіться, брати́, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один о́дного, доки зветься „Сьогодні“, щоб запеклим не став котри́й з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затри́маємо певним аж до кінця,
Євангеліє
Поча́ток Єва́нгелії Ісуса Христа, Сина Божого. Як у пророка Ісаї написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки́ Йому!“ — виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покая́ння — для про́щення гріхів. І до нього прихо́дила вся країна Юдейська та всі єрусали́мляни, і в річці Йорда́ні від нього христились вони, і визнава́ли гріхи свої. А Іван зодягався в одежу з верблю́жого во́лосу, і мав пояс ремі́нний на сте́гнах своїх, а їв сарану́ та мед польови́й. І він проповідував, кажучи: „Услід за мною йде Поту́жніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв'язати ремінця́ від узуття Його. Я христив вас водою, а Той вас христи́тиме Духом Святим“. І сталося тими днями, — прийшов Ісус з Назаре́ту Галілейського, і від Івана христився в Йорда́ні. І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що схо́див на Нього. І голос із неба почувся: „Ти Син Мій Улю́блений, що Я вподо́бав Його!“ І зараз повів Його Дух у пустиню. І Він був сорок днів у пустині, випробо́вуваний від сатани́, і перебував зо звірино́ю. І служили Йому анголи́. А коли Іван ви́даний був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Єва́нгелію, і говорив: „Збулися часи, — і Боже Царство набли́зилось. Покайтеся, і віруйте в Єва́нгелію!“ А коли Він проходив біля Галіле́йського моря, то побачив Си́мона та Андрія, брата Си́монового, що не́вода в море закида́ли, — бо риба́лки були́. I сказав їм Ісус: „Ідіть услід за Мною, — і зроблю́, що станете ви ловця́ми людей“. І зараз вони свого не́вода кинули, — та й пішли вслід за Ним. А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведе́євого та брата його Івана, що й вони в чо́вні не́вода ла́годили. І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведе́я в чо́вні з робі́тниками, — і пішли вслід за Ним. І приходять вони в Капернау́м. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав. І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники. І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, і сказав: „Що́ Тобі до нас, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто́ Ти, — Божий Святий“. Ісус же йому заказав: „Замовчи, і вийди з нього!“ І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучни́м, вийшов із нього. І жахну́лися всі, — аж питали вони один о́дного, кажучи: „Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть ду́хам нечистим наказує Він, — і вони Його слухають“. І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галіле́йській країні. І вийшли вони із синагоги неба́вом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Си́монового й Андрієвого. А те́ща Си́монова лежала в гаря́чці; і зараз сказали про неї Йому. І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, — і гаря́чка покинула ту, — і вона зачала́ прислуго́вувати їм. А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали прино́сити до Нього недужих усіх та біснува́тих. І все місто зібралося перед двери́ма. І Він уздоро́вив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох де́монів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його. А над ранком, як дуже ще темно було́, уставши, Він вийшов і пішов у місце самі́тне, і там молився. А Си́мон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: „Усі шукають Тебе“. А Він промовляє до них: „Ходім в інше місце, до сіл та око́лишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов“. І пішов, і проповідував в їхніх синаго́гах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв. І приходить до Нього прокаже́ний, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: „Коли хочеш, — Ти можеш очи́стити мене!“ І змилосе́рдився Він, — простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: „Хо́чу, — будь чистий!“ І проказа зійшла з нього хвилі тієї, — і чистим він став. А Він, погрози́вши йому, зараз вислав його, і йому́ наказав: „Гляди, — не оповіда́й нічо́го ніко́му. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очи́щення, що Мойсей заповів, їм на свідо́цтво“. А він, вийшовши, став багато оповіда́ти й говори́ти про поді́ю, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебува́в віддалік по самі́тних місцях. І схо́дилися звідусюди до Нього.
Вечірня молитва — друге читання
Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!
Євангеліє
Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.
Євангеліє
Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
Євангеліє
Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар. Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете. Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам! Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість! Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх. Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє. Це Я вам заповідую, — щоб любили один о́дного ви! Коли вас світ нена́видить, знайте, що Мене він знена́видів перше, як вас. Коли б ви зо світу були́, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас нена́видить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: „Раб не більший за пана свого“. Як Мене переслі́дували, — то й вас переслідувати бу́дуть; як слово Моє зберігали, — берегти́муть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім'я́ Моє, бо не знають Того, хто послав Мене. Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха́, а тепер вимо́вки не мають вони за свій гріх. Хто Мене нена́видить, — і Мого Отця той нена́видить. Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха́. Та тепер вони бачили, — і знена́виділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“ А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.