Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Отже, біймося, коли зостається обітниця вхо́ду до Його́ відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізни́вся. Бо Єва́нгелія була звіщена нам, як і тим. Але не прине́сло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів. Бо до Його́ відпочинку вхо́димо ми, що ввірували, як Він провістив: „Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не вві́йдуть вони“, хоч діла Його були вчи́нені від закла́дин світу. Бо колись про день сьомий сказав Він отак: „І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї“. А ще тут: „До Мого відпочинку не вві́йдуть вони“! Коли ж залиша́ється ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Єва́нгелія була перше зві́щена, не ввійшли за непо́слух, то ще призначає Він деякий день, — „сьогодні“, бо через Давида говорить по такім довгім ча́сі, як вище вже сказано: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць“! Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьо́му. Отож, людові Божому залиша́ється субо́тство, спочи́нок. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.
Перше читання
І будеш ти любити Господа, Бога свого, і будеш доде́ржувати постанови Його, і звича́ї Його, і зако́ни Його, і заповіді Його по всі дні. І ви пізнаєте сьогодні, — бо я навчаю не синів ваших, які не пізнали й не бачили кара́ння Господа, Бога вашого, — величність Його, руку Його сильну й раме́но Його ви́тягнене, і ознаки Його, і чини Його, що зробив був серед Єгипту фараонові, єгипетському царе́ві та всьому́ його кра́єві, і що́ Він зробив був війську Єгипта, ко́ням його та колесни́цям його, що пустив над ними воду Червоного моря, коли вони гнались за вами, і вигубив їх Господь, і так є аж до дня цього, і що́ Він зробив був для вас у пустині аж до вашого прихо́ду до цього місця, і що́ Він зробив був Дата́нові й Авіро́нові, синам Еліява, Рувимового сина, що земля відкрила була свої уста й погли́нула їх, і їхні доми́, і їхні намети, і всю власність, що була з ними, посеред усього Ізраїля. Бо очі ваші — то ті, що бачили всякий великий чин Господа, що Він зробив. І будете ви вико́нувати всі заповіді Його́, що я сьогодні наказую, щоб стали ви сильні, і ввійшли, і заволоділи тим кра́єм, куди перехо́дите ви, щоб посісти його, і щоб довго жили ви на тій землі, що Господь присягну́в був вашим батька́м дати їм та їхньому насінню край, що тече молоком та медом. Бо цей край, куди входиш ти заволодіти ним, він не такий, як єгипетський край, звідки вийшли ви, де ти засієш було насіння своє й полива́єш працею ніг своїх, як горо́д варивни́й. А цей край, куди ви перехо́дите посісти його, то край гір та долин, — із небесного дощу́ він напо́юється. край, що про нього дбає Господь, Бог твій, за́вжди на ньому очі Господа, Бога твого, від поча́тку року аж до кінця року. І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, — любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого кра́ю своєча́сно, дощ ра́нній і дощ пі́зній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний, і оливу свою. І дам Я траву на твоїм полі для твоєї худоби, і будеш ти їсти й наси́тишся. Стережіться, щоб не було зве́дене ваше серце, і щоб ви не відступили, і не служили іншим бога́м, і не вклонялися їм. А то запалиться гнів Господній на вас, і замкне́ небо, і не буде дощу́, а земля не дасть свого урожаю, і ви скоро погинете з тієї доброї землі, що Господь дає вам. І покладете ви ці слова́ Мої на свої серця́ та на свої ду́ші, і прив'яжете їх на зна́ка на руці своїй, і вони будуть пов'я́зкою між вашими очима. І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічни́х одві́рках дому свого і на брамах своїх, щоб дні ваші та дні синів ваших на землі, яку́ Господь присягнув був батькам вашим дати їм, були такі довгі, як дні неба над землею. Бо якщо будете ви конче виконувати всі ті заповіді, що я наказав вам чинити їх, — щоб любити Господа, Бога свого, щоб ходити всіма́ доро́гами Його, і щоб горну́тись до Нього, — то Господь вижене всі ті народи перед вами, і ви посядете народи більші й міцніші від вас. Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше. Від пустині й Ливану, від Річки, річки Ефра́ту й аж до моря Оста́ннього буде ваша границя. Не всто́їть ніхто перед вами, — ляк перед вами й страх перед вами дасть Господь, Бог ваш, на кожен той край, що ви ступите на нього, як Він говорив вам. Ось, сьогодні я даю перед вами благослове́ння й прокля́ття: благослове́ння, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні, і прокля́ття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збо́чите з дороги, яку я наказую вам сьогодні, щоб ходити за іншими бога́ми, яких ви не знали. І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе́ тебе до краю, куди ти входиш посісти його, то даси благослове́ння на горі Ґарізі́м, а прокля́ття на горі Ева́л. От вони на то́му боці Йорда́ну за дорогою за́ходу сонця, у кра́ю ханаанеянина, що сидить у степу́ навпроти Ґілґалу при діброві Море́. Бо ви переходите Йорда́н, щоб увійти посісти той край, що дає вам Господь, Бог ваш. І посядете його, й осядете в ньому, і будете доде́ржувати, щоб виконувати всі постанови й зако́ни Його́, які я сьогодні даю вам.
Перше читання
І сталося тієї ночі, і сказав йому Господь: „Візьми бичка з волів батька свого́, і другого бичка семилітнього, і розбий Ваалового же́ртівника батька свого, а святе дерево, що при ньому, зрубай. І збудуєш жертівника Господе́ві, Богові своєму, на верху́ цієї тверди́ні, у порядку. І ві́зьмеш другого бичка, і принесеш цілопа́лення дрова́ми з святого дерева, яке зрубаєш“. І взяв Гедео́н десять людей зо своїх рабів, і зробив, як говорив до нього Господь. І сталося, через те, що боявся дому батька свого та людей того міста, щоб робити вдень, то зробив уночі́. І встали люди того міста рано вранці, аж ось жертівник Ваа́лів розбитий, а святе дерево, що при ньому, пору́бане, а другого бичка прине́сено в жертву на збудованому же́ртівнику. І говорили вони один о́дному: „Хто́ зробив оцю річ?“ І вони виві́дували й шукали, та й сказали: „Гедео́н, син Йоа́шів, зробив оцю річ“. І сказали люди того міста до Йоа́ша: „Виведи сина свого, і нехай він помре, бо розбив Ваа́лового жертівника та порубав святе дерево, що при ньому“. І сказав Йоа́ш до всіх, що стояли при ньому: „Чи ви будете обставати за Ваа́лом? Чи ви допоможете йому? Хто буде обставати за ним, той буде забитий до ра́нку. Якщо він Бог, то нехай сам заступається за себе, коли той розбив його же́ртівника“. І він назвав ім'я́ йому того дня: Єруббаал, говорячи: „Нехай змагається з ним Ваа́л, бо він розбив його же́ртівника“. А всі мідіяні́ти й амалики́тяни та сини Кедему були зі́брані ра́зом, і перейшли Йорда́н, і таборува́ли в долині Ізреел. А Дух Господній зійшов на Гедео́на, і він засурми́в у сурму́, і був скликаний Авієзер за ним. І він послав послів по всьому Манасі́ї, і був скликаний за ним і він. І послав він послів до Аси́ра, і до Завуло́на, і до Нефтали́ма, — і вони вийшли навпере́йми них. І сказав Гедео́н до Бога: „Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, — то ось я розстелю́ на то́ці во́вняне руно́; якщо роса́ буде на самім руні́, а на всій землі сухо, то я буду знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!“ І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстели́в руно́, і вичавив росу́ з руна́, — повне горня́ води. І сказав Гедеон до Бога: „Нехай не запа́литься гнів Твій на мене, нехай я скажу́ тільки цей раз, нехай но я спро́бую руно́м тільки цей раз: нехай буде сухо на самім руні́, а на всій землі нехай буде роса́“. І Бог зробив так тієї ночі, — і було́ сухо на самім руні́, а на всій землі була роса́.
Ранкова молитва — перше читання
І ввійшли Ізраїлеві сини, уся громада, до пустині Цін першого місяця, та й засів наро́д у Кадеші. І померла там Марія́м, і була́ там похо́вана. І не було води для громади, і вони зібра́лися проти Мойсея та проти Аарона. І сварився той наро́д із Мойсеєм, та й сказали, говорячи: „О, якби ми повмирали були́, коли наші брати вмирали перед Господнім лицем! І на́що ви привели́ Господню громаду на цю пустиню, щоб повмирали тут ми та худо́ба наша? І на́що ви ви́вели нас із Єгипту, щоб приве́сти нас на це зле місце? Тут не родить збіжжя, ані фіґи, ані виноград, ані грана́тове яблуко, і навіть немає напитись води!“ І ввійшли Мойсей та Аарон від громади до входу скинії заповіту, та й попа́дали на обличчя свої. І слава Господня появилася їм! І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: „Візьми же́зло, та збери громаду ти та брат твій Ааро́н, і скажете до тієї скелі на їхніх оча́х, — і вона дасть свою воду. І виведеш для них во́ду з тієї ске́лі, та й напо́їш ту громаду та їхню худо́бу“. І взяв Мойсей те же́зло з-перед Господнього лиця, як Він наказав був йому. І зібрали Мойсей та Аарон громаду перед тією скелею. І сказав він до них: „Послухайте ж, неслухня́ні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду?“ І підніс Мойсей руку свою, та й ударив ту скелю своїм жезлом два ра́зи, — і вийшло багато води! І пила́ громада та їхня худоба! І сказав Господь до Мойсея та до Аарона: „За те, що ви не вві́рували в Мене, щоб явилася святість Моя на оча́х Ізраїлевих синів, ви не введе́те цієї громади до кра́ю, що Я дав їм.“ Це вода Меріви, де сварилися Ізраїлеві сини з Господом, і святість Його явилася їм. І послав Мойсей послів із Каде́шу до царя едо́мського сказати: „Так каже брат твій Ізра́їль: Ти знаєш усю тяготу́, що впала на нас.
Послання
Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його. „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“ Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“. Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.
Перше читання
І він вернув мене до двере́й храму, аж ось вихо́дить вода з-під порога храму на схід, бо пе́ред того храму на схід. А вода схо́дила здолу, з правого боку храму, з пі́вдня від же́ртівника. І він ви́провадив мене в напрямі брами на пі́вніч, і провів мене навко́ло зо́внішньою дорогою до зо́внішньої брами, дорогою, зве́рненою на схід; і ось вода випри́скувала з правого бо́ку. І вийшов цей чоловік на схід, а шнур був у його руці, і він відмі́ряв тисячу ліктів, і перепрова́див мене водою, водою по кістки. І відмі́ряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою, водою по коліна; і відміряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою по сте́гна. І відміряв він ще тисячу, і був поті́к, якого я не міг перейти́, бо стала великою та вода на пли́вання, поті́к, що був неперехідни́й. І сказав він мені: „Чи ти бачив це, сину лю́дський?“ І повів мене, і вернув мене на берег цього пото́ку. А коли я вернувся, то ось на бе́резі пото́ку дуже багато дере́в з цього й з того бо́ку. І сказав він до мене: „Ця вода виходить до схі́дньої округи, і схо́дить на степ, і схо́дить до моря, до води соло́ної, — і вздоро́виться вода. І станеться, всяка жива душа, що роїться скрізь, куди прихо́дить той поті́к, буде жити, і буде дуже багато риби, бо ввійшла́ туди та вода, і буде вздоро́влена, і буде жити все, куди про́йде той поті́к. І станеться, стануть при ньому рибаки від Ен-Ґеді й аж до Ен-Еґлаїму; вода буде місцем розтя́гнення не́воду, їхня риба буде за родом своїм, як риба Великого моря, дуже числе́нна. Його ж ба́гна та калю́жі його не будуть уздоро́влені, — на сіль вони да́ні. А над пото́ком виросте на його бе́резі з цього й з того боку всяке де́рево їстивне́; не опаде́ його листя, і не переста́не плід його, — кожного місяця буде давати первопло́ди, бо вода його — вона зо святині вихо́дить, і буде плід його на ї́жу, а його листя на лік. Так говорить Господь Бог: Оце грани́ця, що ви пося́дете собі цю землю для дванадцяти Ізраїлевих племе́н; Йо́сип матиме два у́діли. І пося́дете її як один, так і другий, бо, прирікаючи, підняв Я був руку Свою дати її вашим батька́м, і припаде́ цей край вам у спа́дщину. А оце границя кра́ю: на півні́чному кінці́ від Великого моря напряме́ць до Хетлону, як іти до Цедаду, Хамат, Берота, Сівраїм, що між границею Дамаску та між границею Хамату, середу́щий Хацар, що при границі Хавра́ну. І бу́де границя від моря: Хацар-Енон, границя Дамаску на пі́вніч, і границя Хамату. Це півні́чний кіне́ць. А схі́дній кінець, з-між Хавра́ну та з-між Дамаску, і з-між Ґілеаду та з-між Ізраїлевого кра́ю — Йорда́н; від границі аж до схі́днього моря відмі́ряєте. Це схі́дній кінець. А півде́нний кінець, на пі́вдень: від Тамару аж до води Мерівот-Кадешу, пото́ку, до Великого моря. Це півде́нний кінець, на пі́вдень. А за́хідній кінець — Велике море, від границі аж навпроти того, де йти на Хамат. Це за́хідній кінець. І поділите цю зе́млю собі, Ізра́їлевим племе́нам. І станеться, поділите її жеребко́м на спа́док собі та чужи́нцям, що ме́шкають серед вас, що породи́ли синів серед вас, і стануть вам, як тубі́льці між синами Ізраїлевими; з вами вони кинуть жеребка́ про спа́док серед Ізраїлевих племе́н. І станеться, у тому пле́мені, де ме́шкатиме з ним той чужи́нець, там дасте́ його спа́док, говорить Господь Бог.
Ранкова молитва — друге читання
А Савл похваляв його вби́вство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апо́столів, розпоро́шилися по краях юдейських та самарійських. І поховали Степа́на му́жі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив Церкву, — вдирався в доми́, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці. Ходили тоді розпоро́шенці, та Боже Слово благовісти́ли. Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа. А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чу́да, які він чинив. Із багатьох бо, що мали їх, ду́хи нечисті вихо́дили з криком великим, і багато розсла́блених та кривих уздорови́лися. І радість велика в тім місті була́! Був один чоловік, на ім'я́ йому́ Си́мон, що до того в цім місті займавсь ворожби́тством та дурив самарійський наро́д, видаючи себе за якогось великого. Його слухали всі, — від найменшого аж до найбільшого, кажучи: „Він — сила Божа, що зветься велика!“ Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожби́тством. Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я́ Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристи́лися. Увірував навіть сам Си́мон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знаме́на великі, він дуже дивувався. Як зачули ж апо́столи, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла́ Самарі́я, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли́, бо ще ні на о́дного з них Він не схо́див, а були вони тільки охрищені в Ім'я́ Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли́ вони Духа Святого! Як побачив же Си́мон, що через наклада́ння апо́стольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші, і сказав: „Дайте й мені таку вла́ду, щоб той, на кого́ покладу́ свої руки, одержав би Духа Святого!“ Та промовив до нього Петро: „Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти ду́мав набути дар Божий за гроші! У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне. Тож покайся за це лихе ді́ло своє, і проси Господа, — може про́щений буде тобі за́мір серця твого! Бо я бачу, що ти пробува́єш у жо́вчі гіркі́й та в пу́тах неправди“. А Си́мон озвався й сказав: „Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили“. А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Єва́нгелію в багатьох самарійських осе́лях. А ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: „Устань та на пі́вдень іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Га́зи спускається, — порожня вона“. І, вставши, пішов він. І ось муж етіо́пський, скопе́ць, вельможа Канда́ки, цариці етіопської, що був над усіма́ її ска́рбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидючи́ на пово́зі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: „Підійди, та й пристань до цього пово́зу“. Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: „Чи розумієш, що́ ти читаєш?“ А той відказав: „Як же мо́жу, як ніхто не напу́тить мене?“ І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писа́ння, що його він читав, було це: „Як вівцю́ на заріз Його ве́дено, і як ягня супроти стрижія́ безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У прини́женні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається“. Відізвався ж скопе́ць до Пилипа й сказав: „Благаю тебе, — це про ко́го говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?“ А Пилип відкрив у́ста свої, і, зачавши від цього Писа́ння, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхо́м вони їхали, прибули́ до якоїсь води. І озвався скопець: „Ось вода. Що мені заважає христитись?“ А Пилип відказав: „Якщо віруєш із повного серця свого, то можна“. А той відповів і сказав: „Я вірую, що Ісус Христос — то Син Божий!“ І звелів, щоб по́віз спинився. І оби́два — Пилип та скопе́ць — увійшли до води, і охристив він його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопе́ць уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм. А Пилип опинився в Азо́ті, і, переходячи, звіщав Єва́нгелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарі́ю.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить. А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці. Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́. Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир!
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І послав Мойсей послів із Каде́шу до царя едо́мського сказати: „Так каже брат твій Ізра́їль: Ти знаєш усю тяготу́, що впала на нас. І зійшли були наші батьки́ до Єгипту, і сиділи ми в Єгипті багато ча́су, а Єгипет чинив зло нам та батька́м нашим. І голосили ми до Господа, і Він почув наш голос, та й послав Ангола, і вивів нас із Єгипту, а оце ми в Каде́ші, що при самім кінці твоєї границі. Нехай же ми пере́йдемо через твій край! Ми не підемо полем та виноградником, і не бу́демо пити води з криниці, — ми підемо дорогою царсько́ю, не збо́чимо ні право́руч, ні ліво́руч, аж поки не пере́йдемо границі твоєї“. І сказав до нього Едо́м: „Ти не пере́йдеш у мене, бо інакше я з мечем вийду проти те́бе!“ І сказали йому Ізраїлеві сини: „Ми пі́демо битою дорогою, а якщо бу́демо пити воду твою я та худоба моя, то я дам заплату за неї. Нічого більше, — тільки нехай перейду́ я своїми ногами!“ А той відказав: „Не пере́йдеш!“ І вийшов Едом навпроти нього з числе́нним народом та з сильною рукою. І відмовив Едом дати Ізраїлеві перейти його границі, і Ізра́їль збо́чив від нього. І ру́шили з Каде́шу, і вийшли Ізраїлеві сини, уся громада, до Гор-гори. І сказав Господь до Мойсея та до Аарона на Гор-горі, на границі едо́мського кра́ю, говорячи: „Нехай прилучиться Аарон до своєї рідні, бо він не ввійде до того Краю, що Я дав Ізраїлевим синам, через те, що ви були неслухня́ні наказу Моєму при воді Мері́ви. Візьми Аарона та сина його Елеаза́ра, та й виведи їх на Гор-го́ру. І нехай Ааро́н зді́йме шати свої, і зодягне в них сина свого Елеазара, — і Ааро́н буде за́браний, та й помре там“. І зробив Мойсей, як Господь наказав був, і вийшли вони на Гор-го́ру на оча́х усієї громади. І зняв Мойсей з Аарона шати його, і зодягнув у них сина його Елеаза́ра, — і Ааро́н помер там на верхів'ї гори. І зійшов Мойсей та Елеаза́р із гори. І бачила вся громада, що помер Аарон, і оплакував Ааро́на ввесь Ізраїлів дім тридцять день. І почув ханаане́янин, цар Ара́ду, що сидів на полу́дні, що Ізраїль увійшов дорогою Атарім, — і він став воювати з Ізраїлем, і взяв у нього до неволі полоне́них. І склав Ізраїль обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти наро́д той у мою руку, то я вчиню́ їхні міста закля́ттям“. І вислухав Господь голос Ізраїлів, — і дав йому ханаане́янина, і він учинив закля́ттям їх та їхні міста, і назвав ім'я́ тому містові: Хорма. І рушили вони з Гор-гори дорогою Червоного моря, щоб обійти едо́мський край. І підупала душа того наро́ду в тій дорозі. І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: „На́що ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бож нема тут хліба й нема води, а душі нашій обри́дла ця непридатна ї́жа“. І послав Господь на той наро́д зміїв сара́фів, і вони кусали наро́д. І померло багато народу з Ізраїля. І прийшов народ до Мойсея та й сказав: „Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв“. І молився Мойсей за народ. І сказав Господь до Мойсея: „Зроби собі сара́фа, і вистав його на жерди́ні. І станеться, — кожен поку́саний, як погляне на нього, то буде жити“. І зробив Мойсей мідяно́го змія, і виставив його на жерди́ні. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяно́го змія — і жив! І рушили Ізраїлеві сини, і таборува́ли в Овоті.
Друге читання
А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне, а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах, у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х, у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові, у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці, через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті; як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо. Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене! У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях! Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви! До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою? Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм! Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“
Друге читання
Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас! Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на. Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа. Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх. А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю, а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, — бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх! Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною. Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обма́нюйтесь, брати мої любі! Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його. Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів. Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої. Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі. Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, — бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм! Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.
Друге читання
Отож, зодягніться, як Божі вибра́нці, святі та улю́блені, у щире милосердя, добротли́вість, покору, ла́гідність, довготерпіння. Терпіть один о́дного, і прощайте собі, коли б мав хто на ко́го оска́рження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз доскона́лости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одно́му тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумля́йте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господе́ві псалми́, гі́мни, духовні пісні́! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім'я́ Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.
Друге читання
І ви́йде Пагі́нчик із пня Єссе́євого, і Галу́зка дасть плід із корі́ння його. І спочи́не на Нім Дух Господній, — дух мудрости й розуму, дух поради й лица́рства, дух пізна́ння та стра́ху Господнього. Його уподо́бання — в страху́ Господньому, і Він не на погляд оче́й своїх буде судити, і не на по́слух уше́й Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосу́ддя чини́тиме слушно суми́рним землі. І вдарить Він землю жезло́м Своїх уст, а ві́ддихом губ Своїх смерть заподі́є безбожному. І ста́неться поясом клу́бів Його справедливість, вірність же — поясом сте́гон Його! І заме́шкає вовк із вівце́ю, і буде лежати панте́ра з козля́м, і будуть ра́зом телятко й левчу́к, та теля відго́доване, а дитина мала їх води́тиме! А корова й ведмідь будуть па́стися ра́зом, разом бу́дуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде ба́витися немовля́тко над діркою гада, і відня́те від перс дитинча́ простягне́ свою руку над но́ру гадюки, — не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізна́ння Господнього так, як море вода покриває! І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, — що стане пра́пором наро́дам, — погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочи́нку Його!
Євангеліє
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати: „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“ А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли. І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“ А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували. А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“ А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́. Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“ А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь. Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́... Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“! Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер. І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“. А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти. А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде. Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них. І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік: „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в. Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги. Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу. А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.
Вечірня молитва — друге читання
Братолю́бство нехай пробува́є між вами! Не забувайте любови до при́ходнів, бо деякі нею, на́віть не ві́даючи, гостинно прийняли а́нголів. Пам'ятайте про в'я́знів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знахо́дитесь в тілі. Нехай буде в усіх че́сний шлюб та ложе непоро́чне, а блу́дників та пере́любів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що́ маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлю́ся від тебе!“ Тому́ то ми сміливо говоримо: „Господь — мені Помічни́к, і я не злякаюсь ніко́го: що зробить люди́на мені?“ Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру. Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Са́мий! Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благода́ттю, а не стра́вами, що ко́ристи від них не оде́ржали ті, хто за ними ходив. Маємо же́ртівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить, — бо котри́х звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо па́литься поза табо́ром, — тому́ то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза та́бір, і наругу Його понесімо, бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього! Отож, за́вжди приносьмо Богові жертву хвали́, цебто плід уст, що Ім'я́ Його славлять. Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові. Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не кори́сне. Моліться за нас, бо наді́ємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому пово́дитись. А надто прошу́ це робити, щоб шви́дше до вас мене ве́рнено. Бог же миру, що з мертвих підняв великого Па́стиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удоскона́лить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амі́нь. Благаю ж вас, браття, прийміть слово поті́хи, бо коротко я написав вам. Знайте, що наш брат Тимофі́й вже ви́пущений, і я з ним; коли незаба́ром він при́йде, я вас побачу. Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії. Благодать зо всіма́ вами! Амі́нь.
Євангеліє
А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика, і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень. Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.
Євангеліє
І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має. А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“. А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною. І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства. І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він. А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав. Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“. І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“
Євангеліє
Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.