Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він — Божий Син, І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: „Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визна́вців оцього Ім'я́, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й приве́сти до первосвящеників?“ А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удово́днюючи, що Той — то Христос. А як ча́су минуло доволі, юдеї змовилися його вбити, та Са́влові стала відо́ма їхня змова. А вони день і ніч чатува́ли в воро́тях, щоб убити його. Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші́. А коли він до Єрусалиму прибув, то силкува́вся пристати до учнів, та його всі ляка́лися, не вірячи, що він учень. Варнава тоді взяв його та й привів до апо́столів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміли́во навчав у Дамаску в Ісусове Йме́ння. І він із ними входив і вихо́див до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я́ Господа. Він також розмовляв й сперечався з огре́ченими, а вони намагалися вбити його. Тому браття, довідавшися, відвели́ його до Кесарі́ї, і до Та́рсу його відіслали. А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарі́ї мала мир, будуючись і ходячи в стра́сі Господньому, і сповня́лася втіхою Духа Святого.
Перше читання
Горе тим, що в Єгипет по поміч ідуть, що на ко́ней спираються, і на колесни́ці надію свою́ покладають, — вони бо числе́нні! та на верхівці́в, — бо вони дуже сильні! але на Святого Ізраїлевого не дивляться, і до Господа не зверта́ються! Та мудрий і Він, і спрова́дить лихе, і Своїх слів не відмінить, і піді́йметься Він проти дому безбожних, і проти помочі несправедливих. А Єгипет — не Бог, а люди́на, а коні їхні — тіло, не дух: як простя́гне Господь Свою руку, то спіткне́ться пома́гач, впаде́ і підпома́ганий, — і ра́зом вони всі погинуть! Бо до мене Господь сказав так: Як му́ркає лев чи левчу́к над своєю здоби́ччю, хоч покликана буде на нього юрба́ пастухів, він голосу їхнього не лякається, та не боїться їхнього крику, — так зі́йде Господь Саваот воюва́ти на Сіонській горі та на взгі́р'ї її! Як пта́хи летю́чі пташа́т, так Єрусалима Господь Саваот охоро́нить, охоро́нить літа́ючи, та збереже́, пощади́ть та врятує! Верніться до Того, від Кого далеко відпа́ли, сино́ве Ізраїлеві! Бо дня того обри́дить собі чоловік божків срібних своїх та бовва́нів своїх золотих, що вам наробили на гріх руки ваші. І Ашшу́р упаде́ від меча не чоловіка, і його пожере́ меч не люди́ни; і він побіжить не перед мечем, і стануть його юнаки́ кріпака́ми. А скеля його промине́ться від стра́ху, і владики його затриво́жаться перед прапором. Так говорить Господь, що має огонь на Сіоні, а в Єрусалимі у Нього горни́ло.
Перше читання
А Наама́н, нача́льник війська сирійського царя, був муж великий перед своїм паном, вельмиповажа́ний, бо через нього Господь дав перемогу Сирії. І був це муж дуже хоробрий, але прокаже́ний. А сирійці вийшли були́ о́рдами, і взяли́ до неволі з Ізраїлевого кра́ю малу́ дівчину, і вона услуго́вувала жінці Наамана. І сказала вона до своєї пані: „Ох, коли б пан мій побував у того пророка, що в Самарії, то він вилікував би його від прока́зи його!“ А Нааман прийшов, і доніс своєму панові, говорячи: „Отак і отак говорила та ді́вчина, що з Ізраїлевого кра́ю“. І сказав сирійський цар: „Тож піди, а я пошлю́ свого листа до Ізраїлевого царя“. І той пішов, і взяв із собою десять талантів срібла та шість тисяч шеклів золота, і десять змін оде́жі. І він приніс до Ізраїлевого царя такого листа: „Ось тепер, як при́йде оцей лист до тебе, то знай: ото послав я до тебе свого раба Наамана, а ти ви́лікуєш його від прока́зи його.“ І сталося, як Ізраїлів цар перечита́в цього листа, то роздер свої ша́ти й сказав: „Чи я Бог, щоб убивати чи лишати при житті, що той посилає до мене, щоб я ви́лікував чоловіка від прока́зи його? Тож зна́йте й дивіться — це він шукає проти мене за́чіпки“. І сталося, як почув Єлисей, Божий чоловік, що Ізраїлів цар роздер шати свої, то послав до царя, говорячи: „Нащо розде́р ти шати свої? Нехай той при́йде до мене, і пізнає, що є пророк ув Ізраїлі!“ І прибув Нааман зо своїми кі́ньми та з колесни́цею своєю, і став при вході Єлисеєвого дому. І послав Єлисей до нього посла, говорячи: „Іди, і ви́миєшся сім раз у Йорда́ні, і вигоїться тіло твоє тобі, — й очи́стишся“. І розгнівася Нааман, і пішов і сказав: „Ось я подумав був: він ви́йде до мене, і стане, і закличе Ім'я́ Господа, Бога свого, і покладе́ свою́ руку на те місце, і вилікує прокаже́ного... Чи ж не ліпші Авана та Парпар, дама́ські річки́, від усіх Ізраїлевих вод? Чи не міг я ви́митися в них, і стати чистим?“ І повернувся він, і пішов у гніві. І підійшли його раби, і говорили до нього, і сказали: „Батьку мій, коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: Умийся — і будеш чистий!“ І зійшов він, і зану́рився в Йорда́ні сім раз, за словом Божого чоловіка. І сталося тіло його, як тіло мало́го хлопця, — і став він чистий!... І верну́вся до Божого чоловіка він та ввесь та́бір його. І прийшов він, і став перед ним та й сказав: „Оце пізнав я, що на всій землі нема Бога, а тільки в Ізраїлі! А тепер візьми́ дару́нка від свого раба“. Та Єлисей відказав: „Як живий Господь, що стою́ перед лицем Його, — я не візьму́!“ А той сильно просив його взяти, та він відмо́вився. І сказав Наама́н: „А як ні, то нехай буде да́но твоєму рабові землі, скільки понесу́ть два мули, бо твій раб не буде вже прино́сити цілопа́лення та жертву іншим богам, а тільки Господе́ві! Тільки оцю річ нехай про́стить Господь твоєму рабові: коли мій пан при́йде до Ріммонового дому, щоб там поклоня́тися, і опира́тиметься на мою руку, то й я схилю́ся в Ріммоновім домі. Коли я кла́нятимуся в Ріммоновім домі, то нехай про́стить Госпо́дь твоєму рабові цю річ!“ А той відказав: „Іди з миром!“ І відійшов від нього на невелику ві́дстань.
Ранкова молитва — перше читання
І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати перед Господом; і прийшов також сатана́ поміж ними, щоб стати перед Господом. І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“. І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“. І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою. Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“ І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу його бережи!“ І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа. А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу. І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“ А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“ При всьому тому Йов не згрішив своїми устами. I почули троє при́ятелів Йо́вових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприхо́дили кожен з місця свого: теманя́нин Еліфа́з, шух'я́нин Бідда́д та наама́тянин Цофа́р. І вмовилися вони прийти ра́зом, щоб похитати головою над ним та поті́шити його. І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба. І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий
Послання
Мені, найменшому від усіх святих, да́на була оця благода́ть, — благовісти́ти поганам недосліджене багатство Христове, та ви́світлити, що́ то є заря́дження таємни́ці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має йме́ння кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцни́тися через Духа Його в чоловікові вну́трішнім, щоб Христос через віру заме́шкав у ваших серця́х, щоб ви, закорі́нені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви напо́внені всякою повното́ю Божою.
Перше читання
Послухайте, діти, напу́чення батькового, і прислу́хайтеся, щоб навчитися розуму, бо даю́ я вам добру науку: зако́на мого не кидайте, бо сином у ба́тька свого я був, пеще́ний й єдиний у неньки своєї. І навчав він мене, і мені говорив: Нехай де́ржиться серце твоє моїх слів, стережи́ мої заповіді та й живи! Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, — не кидай її — й вона буде тебе стерегти́! кохай ти її — й вона буде тебе пильнувати! Початок премудрости — мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму! Тримай її ви́соко — і піді́йме тебе, ушанує тебе, як її ти приго́рнеш: вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує! Послухай, мій сину, й бери ти слова́ мої, і помно́жаться роки твойого життя, — дороги премудрости вчу я тебе, стежка́ми прями́ми прова́джу тебе: 12 коли пі́деш, то крок твій не буде тісни́й, а коли побіжиш — не спіткне́шся! Міцно тримайся напу́чування, не лишай, його стережи́, — воно бо життя твоє! На сте́жку безбожних не йди, і не ходи на дорогу лихих, — покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини, — бо вони не заснуть, якщо злого не вчинять, віді́йметься сон їм, як не зроблять кому, щоб спіткну́вся! Бо вони хліб безбожжя їдять, і вино грабежу́ попива́ють. А путь праведних — ніби те світло ясне́, що світить все більше та більш аж до по́вного дня! Дорога ж безбожних — як те́мність: не знають, об що́ спотикну́ться. Мій сину, прислу́хуйся до моїх слів, до рече́й моїх ухо своє нахили́! Нехай не віді́йдуть вони від оче́й твоїх, бережи їх в сере́дині серця свого! Бо життя вони тим, хто їх зна́йде, а для тіла усього його лікува́ння. Над усе, що лише стереже́ться, серце своє стережи́, бо з нього похо́дить життя. Відкинь ти від себе лука́вство уст, віддали ти від себе круті́йство губ. Нехай дивляться очі твої упере́д, а пові́ки твої нехай перед тобою просту́ють. Стежку ніг своїх ви́рівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво, — усунь свою но́гу від зла!
Ранкова молитва — друге читання
І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської. І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого. Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його, бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його. І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння. А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому, і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“ Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“ І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н мені йме́ння — багато бо нас“. І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“. І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі. А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони. Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней. І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю. А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним. Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“ І пішов він та в Десятимісті зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались! І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем. І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“ І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його. Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“. І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги! І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“ І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“ А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла. А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“ Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“ А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй! І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли. А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“ І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“ І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого! А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти. Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був. Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження. І Йов заговорив та й сказав: „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“ Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.. Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́! Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців! Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння! Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити! Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, — бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх! Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер? Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав? Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі, або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали! Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили? Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі, разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля! Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́... І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим, що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані, тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба, мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним? Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода, бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені. Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
Друге читання
Звідки ві́йни та свари між вами? Чи не звідси, — від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви — та й не маєте, убиваєте й за́здрите — та досягнути не можете, сва́ритеся та воюєте — та не маєте, бо не проха́єте, прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розко́ші свої. Перелю́бники та перелю́бниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові при́ятелем, той ворогом Божим стається. Чи ви ду́маєте, що даремно Писа́ння говорить: „Жада́є аж до за́здрости Дух, що в нас пробуває“? Та ще більшу благода́ть дає, через що й промовляє: „Бог противиться гордим, а смиренним дає благода́ть“. Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, — то й утече він від вас. Набли́зьтесь до Бога, то й Бог набли́зиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! У покорі́ться перед Господнім лицем, — і Він вас підійме! Не обмовляйте, брати, один о́дного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Зако́на обмовляє та судить Зако́на. А коли ти Зако́на осуджуєш, то ти не викона́вець Закона, але суддя. Один Законода́вець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього? А ну тепер ви, що говорите: „Сьогодні чи взавтра ми пі́дем у те чи те місто, і там рік проживе́мо, та бу́демо торгувати й заробляти“, ви, що не відаєте, що́ трапиться взавтра, — яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з'явля́ється, а потім зникає! Замість того, щоб вам говорити: „Як схоче Госпо́дь та бу́демо живі, то зробимо це або те“. А тепер ви хва́литеся в своїх го́рдощах, — лиха́ всяка подібна хвальба́! Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, — той має гріх!
Друге читання
Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосу́йтесь до віку цього, але перемініться відно́вою вашого розуму, щоб пізнати вам, що́ то є воля Божа, — добро, приємність та доскона́лість. Через да́ну мені благода́ть кажу́ кожному з вас не ду́мати про себе більш, ніж належить ду́мати, але ду́мати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділи́в. Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове ді́яння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один о́дному члени. І ми маємо різні да́ри, згідно з благода́ттю, да́ною нам: коли пророцтво — то виконуй його́ в міру віри, а коли служіння — будь на служі́ння, коли вчитель — на навча́ння, коли втіши́тель — на потіша́ння, хто подає — у простоті, хто голову́є — то з пильністю, хто милосе́рдствує — то з привітністю! Любов нехай буде нелицемірна; нена́видьте зло та тулі́ться до доброго! Любіть один о́дного братньою любов'ю; випереджа́йте один о́дного пошаною! У ре́вності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господе́ві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві, беріть у́діл у потребах святих, будьте гостинні до чужи́нців! Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте! Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче! Ду́майте між собою одна́ково; не величайтеся, але́ наслідуйте слухня́них; „не вважайте за мудрих себе!“ Не платіть ніко́му злом за зло, дбайте про добре перед усіма́ людьми́! Коли можливо, якщо це залежить від вас — живіть у мирі зо всіма́ людьми́! Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. Отож, як твій ворог голодний, — нагодуй його; як він пра́гне, — напій його, бо, роблячи це, ти згорта́єш розпа́лене ву́гілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!
Друге читання
Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною. Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обма́нюйтесь, брати мої любі! Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
Друге читання
А ну ж тепер ви, багачі́, — плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання́ міль поїла! Золото ваше та срі́бло поіржа́віло, а їхня іржа буде сві́дчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робі́тників, які жали на ваших полях, — і голосі́ння женці́в досягли́ вух Господа Савао́та! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої ви́годували, немов би на день зако́лення. Ви Праведного засудили й убили, — Він вам не проти́вився! Отож, браття, довготерпіть аж до при́ходу Господа! Ось чекає рільни́к дорогоцінного пло́ду землі, довготе́рпить за нього, аж поки оде́ржить дощ ранній та пізній. Довготерпі́ть же й ви, зміцніть серця ваші, бо набли́зився при́хід Господній! Не нарікайте один на о́дного, браття, щоб вас не засу́джено, — он Суддя стоїть перед дверима! Візьміть, браття, пророків за при́клад стражда́ння та довготерпі́ння, — вони промовляли Господнім Ім'я́м!
Євангеліє
Через те, що багато-хто брались складати опо́вість про спра́ви, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто споча́тку були самови́дцями й слу́гами Сло́ва, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодосто́йний Тео́філе, щоб пізнав ти істо́ту науки, якої навчився. За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім'я́ Заха́рій, з денної черги́ Аві́я, та дружина його із дочо́к Ааро́нових, а ім'я́ їй Єлисавета. І обо́є вони були праведні перед Богом, бездоганно сповня́ючи заповіді й постанови Господні. А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, — та й віку старого обо́є були́. І ось раз, як у порядку своєї черги́ він служив перед Богом, за звича́єм свяще́нства, жеребко́м йому випало до Господнього храму ввійти й покади́ти. Під час же каді́ння вся бе́зліч народу молилась знадво́ру. І з'явивсь йому ангол Господній, ставши право́руч кадильного же́ртівника. І стриво́живсь Захарій, побачивши, і о́страх на нього напав. А ангол до нього промовив: „Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружи́на твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому йме́ння Іван. І він буде на радість та втіху тобі, і з його наро́дження багато-хто втішаться. Бо він бу́де великий у Господа, „ні вина, ні п'янко́го напо́ю не питиме“, і напо́вниться Духом Святим ще з утро́би своєї матері. І багато синів із Ізраїля він наве́рне до їхнього Господа Бога. І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, „щоб серця́ батьків приверну́ти до дітей“, і неслухняних — до мудрости праведних, щоб готових людей споряди́ти для Господа“. І промовив Захарій до Ангола: „Із чо́го пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похи́лого віку“. А ангол прорік йому в відповідь: „Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене по́слано, щоб говорити з тобою, і звістити тобі про цю Добру Нови́ну. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться ча́су свого́!“ А люди чекали Захарія, та й дивувались, чого́ забаривсь він у храмі. Коли ж вийшов, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. А він тільки знаки́ їм давав, — і залиши́вся німий. І як дні його служби скінчи́лись, він вернувся до дому свого́. А після тих днів зачала́ його дружи́на Єлисавета, і таїлась п'ять місяців, кажучи: „Так для мене Господь учинив за тих днів, коли згля́нувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми́!“ А шостого місяця від Бога був по́сланий ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім'я́ Назаре́т, до діви, що заручена з мужем була́, на ім'я́ йому Йо́сип, із дому Давидового, а ім'я́ діві — Марі́я. І, ввійшовши до неї, промовив: „Раді́й, благода́тная, Госпо́дь із тобою! Ти благослове́нна між жо́нами!“ Вона ж затриво́жилась словом, та й стала розду́мувати, що́ б то значило це привіта́ння. А ангол промовив до неї: „Не бійся, Маріє, — бо в Бога благода́ть ти знайшла́! І ось ти в утро́бі зачне́ш, і Сина породиш, і даси Йому йме́ння Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всеви́шнього зва́ний, і Господь Бог дасть Йому престола Його ба́тька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюва́нню Його не буде кінця“. А Марія озвалась до ангола: „Як же станеться це, коли мужа не знаю?“ І ангол промовив у відповідь їй: „Дух Святий зли́не на тебе, і Всеви́шнього сила обго́рне тебе, через те то й Святе, що наро́диться, бу́де Син Божий! А ото твоя родичка Єлисаве́та — і вона зачала́ в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо „для Бога нема неможливої жодної речі!“ А Марія промовила: „Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!“ І відійшов а́нгол від неї. Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську око́лицю, у місто Юдине. І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоро́вила Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпота́ла дитина в утро́бі її. І Єлисавета напо́внилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла́: „Благослове́нна Ти між жо́нами, і благослове́нний Плід утро́би твоєї! І звідкіля́ мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в ву́хах моїх голос привіту твого забрині́в, — від ра́дощів затріпота́ла дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо спо́вниться проре́чене їй від Господа!“ А Марія промовила: „Велича́є душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на поко́ру Своєї раби, бо ось від ча́су цього́ всі ро́ди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Поту́жний! Його ж Іме́ння святе, і милість Його́ з роду в рід на тих, хто боїться Його́! Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покі́рливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чи́м! Пригорну́в Він Ізраїля, Свого слугу, щоб ми́лість згадати, як прорік був Він нашим отця́м, — Аврааму й насінню його аж повіки!“ І залиша́лась у неї Марія щось місяців зо́ три, та й вернулась до дому свого́. А Єлисаветі настав час родити, — і сина вона породила. І почули сусіди й роди́на її, що Господь Свою милість велику на неї послав, — та й утішалися ра́зом із нею. І сталося во́сьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йме́нням ба́тька його — Заха́рій. І озвалася мати його та й сказала: „Ні, — нехай на́званий буде Іван!“ А до неї сказали: „Таж у роди́ні твоїй нема жодного, який на́званий був тим ім'я́м!“ І кива́ли до батька його, — як хотів би назвати його? Попросивши ж табличку, написав він слова́: „Іван імення йому“. І всі дивувались. І в тій хвилі уста та язик розв'язались йому, — і він став говорити, благословляючи Бога! І страх обгорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх верхови́нах юдейських проне́слася чутка про це все. А всі, що почули, розважали у серці своїм та казали: „Чим то буде дитина оця?“ І Господня рука була з нею. Його ж батько Захарій напо́внився Духом Святим, та й став пророкувати й казати: „Благослове́нний Госпо́дь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій! Він ріг спасі́ння підні́с нам у домі Давида, Свого слуги, як був заповів відвіку уста́ми святих пророків Своїх, що від ворогі́в наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників, що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт, що дотримає й нам ту прися́гу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю́ нашому, щоб ми, ви́зволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого. Ти ж, дитино, станеш пророком Всеви́шнього, бо будеш ходи́ти перед Господом, щоб дорогу Йому приготува́ти, щоб наро́ду Його дати пізнати спасі́ння у відпу́щенні їхніх гріхів, через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в те́мряві й тіні смерте́льній, щоб спрямува́ти наші ноги на дорогу спокою!“ А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебува́ла в пустинях до дня свого з'я́влення перед Ізраїлем.
Вечірня молитва — друге читання
А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми! А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію. А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це? Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!
Євангеліє
Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в. Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий, і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́. Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали. І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“ Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся. А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“. А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого, бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“ Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“ А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“. Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“
Євангеліє
У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав. І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я. Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема. Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“ Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“ Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь. Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка. Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив? Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“
Євангеліє
Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували. Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́; а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли. А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро. Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“ І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“ А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но. Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має. Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите. Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують. Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча́. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується. А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль. І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“ А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“ Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю. Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“. Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“. Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“ Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“. А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський, а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого; а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́. І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́. Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння, і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих, а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину. Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають. Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому. І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“. І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов. І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні? Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда? І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“ І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“ І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.