Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Не пишу́ це для то́го, щоб вас осоро́мити, але остерігаю, як своїх лю́бих дітей. Бо хоч би ви мали десять тисяч наста́вників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Єва́нгелію. Тож благаю я вас: будьте наслі́дувачами мене! Для цього послав я до вас Тимофі́я, що для мене улю́блений і вірний син у Господі, — він вам нагадає шляхи мої в Христі Ісусі, як навчаю я скрізь у кожній Церкві. Деякі згорділи, так немов би не мав я прийти до вас. Та неба́вом прийду́ до вас, як захоче Господь, і пізна́ю не слово згорділих, але силу. Бо Царство Боже не в слові, а в силі. Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов'ю та з духом ла́гідности?
Перше читання
Дух Господа Бога на мені, бо Господь пома́зав Мене благовісти́ти суми́рним, послав Мене перев'яза́ти зла́маних серцем, полоне́ним звіщати свобо́ду, а в'язня́м — відчини́ти в'язни́цю, щоб проголоси́ти рік уподо́бання Господу, та день по́мсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жало́бі, щоб радість вчинити сіо́нським жало́бникам, щоб замість по́пелу дати їм оздо́бу, оливу радости замість жало́би, одежу хвали́ замість темного духа! І будуть їх звати дуба́ми праведности, саджанця́ми Господніми, щоб просла́вивсь Господь! І вони забуду́ють руїни відві́чні, відбудують спусто́шення давні і відно́влять міста поруйно́вані, з роду в рід попусто́шені. І встануть чужи́нці та й па́стимуть ваші ота́ри, і сини́ чужинця́ будуть вам рільника́ми та вам винаря́ми! І бу́дуть вас кликати: Господні, свяще́ники будуть казати на вас: слуги нашого Бога! Ви будете їсти багатство наро́дів, і їхньою славою бу́дете сла́витись. За ваш сором подві́йний і за га́ньбу та смуток, ваш у́діл, — тому́ то пося́дуть вони в своїм кра́ї подвійне, радість вічна їм буде! Бо Господь Я, і правосу́ддя кохаю, і нена́виджу ро́збій та кривду, і дам їм заплату за чин їхній поправді, і з ними складу́ заповіта дові́чного! І бу́де насі́ння їхнє зна́не між лю́дами, і між наро́дами їхні наща́дки, — усі, хто бачити їх буде, пізна́ють їх, що вони — те насіння, яке благослови́в був Господь! Я радісно буду втіша́тися Го́сподом, нехай звесели́ться душа моя Богом моїм, бо Він зодягну́в мене в ша́ту спасі́ння, і в одежу пра́ведности мене вбрав, немов молодо́му, поклав Він на мене вінця́, і мов молоду, приоздо́бив красо́ю мене! Бо так як земля та виво́дить росли́нність свою́, й як насіння своє родить сад, так Госпо́дь Бог учи́нить, що ви́росте праведність, й хвала́ перед усіма наро́дами!
Перше читання
Так говорить Господь: Бережіть правосу́ддя й чині́ть справедливість, незаба́ром бо при́йде спасі́ння Моє, і поя́виться пра́ведність Моя. Блаженна люди́на, що робить таке́, і син лю́дський, що міцно трима́ється цього, що хоро́нить субо́ту, щоб її не безче́стити, та береже́ свою ру́ку, щоб жодного зла не вчини́ти! I нехай не пові́сть чужине́ць, який прилучи́вся до Господа, кажучи: „Наспра́вді мене відділи́в від народу Свого Господь“, і скопе́ць хай не скаже: „Таж я сухе дерево!“ Бо так каже Господь про скопці́в, що суботи Мої бережу́ть, і вибирають завго́дне Мені, і що трима́ються міцно Мого заповіту: Я їм дам у Своїм домі та в му́рах Своїх місце і йме́ння, що краще воно за синів та дочо́к, — Я дам йому вічне ім'я́, яке не пони́щиться! А тих чужинці́в, що пристали до Господа, щоб служити Йому та любити Господнє Ім'я́, щоб бути Йому за рабів, усіх, хто хоро́нить суботу, щоб її не збезче́стити, і тих, що тримаються міцно Мого заповіту, — їх спрова́джу на го́ру святую Мою та поті́шу їх в домі молитви Моєї! Цілопа́лення їхні та їхні жертви будуть Мені до вподо́би на Моїм же́ртівнику, бо Мій дім буде на́званий домом молитви для всіх наро́дів! Слово Господа Бога, що збирає вигна́нців Ізраїля: Я ще позбира́ю до нього, до його зі́браних!
Ранкова молитва — перше читання
І сталося по Сауловій смерті, коли Давид вернувся, розбивши Амали́ка, то він сидів у Цікла́ґу два дні. І сталося третього дня, аж ось прийшов чоловік із табо́ру від Саула, — а одежа його роздерта, і по́рох на його голові. І сталося, як прийшов він до Давида, то впав на зе́млю й поклони́вся. І сказав йому Давид: „Звідки це ти прихо́диш?“ А той відказав: „Я втік з Ізра́їлевого табо́ру“. І сказав до нього Давид: „Що́ це сталося, — розкажи́ но мені!“ А той відказав: Наро́д утік із бо́ю, а також багато з народу попа́дало й повмирало, і теж Саул та син його Йоната́н померли“. А Давид сказав юнако́ві, що розповідав йому: „Як ти пізна́в, що помер Саул та син його Йоната́н?“ І сказав той юна́к, що розповідав йому: Припа́дком натрапив я на горі Ґілбоа, — аж ось Саул, настро́млений на списа свого, а колесни́ці та їздці доганяють його́. І він оберну́вся до мене, і побачив мене, та й покликав мене. А я відповів: Ось я! І сказав він до ме́не: Хто ти? А я відказав йому́: Я амалики́тянин. І сказав він до мене: Стань надо мною, та й убий мене, бо схопи́в мене корч, а вся душа ще в мені! І став я при ньому, та й убив його, бо я знав, що він не бу́де живи́й по упадку свої́м. І взяв я вінця́, що на голові його, та напле́чника, що на плечі його, і приніс сюди до пана свого́“. І схопи́вся Давид за одежі свої, та й розде́р їх, і теж усі люди, що були з ним. І голоси́ли вони й плакали, та по́стили аж до ве́чора за Саулом та за сином його Йонатаном, і за наро́дом Господнім та за Ізраїлевим домом, що попа́дали від меча́. І сказав Давид юнако́ві, що розповідав йому: „Звідки ти?“ А той відказав: „Я син одного прихо́дька, амалики́тянина“. І сказав йому Давид: „Як ти не побоя́вся простягти́ руку свою, щоб убити Господнього пома́занця?“ І покликав Давид одно́го з слуг своїх і сказав: „Підійди, — убий його́!“ І той уда́рив його, і він помер. І сказав до нього Давид: „Кров твоя на голові твоїй, бо уста твої посві́дчили проти тебе, гово́рячи: Я вбив Господнього пома́занця“. І Давид заголоси́в за Саулом та за його сином Йоната́ном такою жало́бною піснею, та й сказав навчи́ти Юдиних синів пісні про лу́ка. Ось вона напи́сана в книзі Праведного: „О пишно́то Ізраїлева, побита із лука на згі́р'ях своїх, ой попа́дали ли́царі! Не розказуйте в Ґа́ті про це, не сповіща́йте на ву́лицях Ашкало́ну, щоб не ті́шилися филисти́млянські до́чки, щоб не раді́ли до́чки необрізаних! Ґілбоа́вські гори, — щоб на вас не було́ ні роси, ні дощу́, ані по́ля для жертви прине́сення! Бо спля́млений там щит хоробрих, щит Саулів, як ніби оливою він не пома́заний! Від крови забитих, від ло́ю хоробрих не відрива́вся був лук Йонатанів, і не верта́вся меч Саулів напо́рожньо! Саул та Йоната́н, ці улю́блені й милі за свойо́го життя, — і в смерті своїй нерозлу́чні, прудкі́ші були́ від орлі́в та сильніші від ле́вів! До́чки Ізра́їлеві, — за Саулом запла́чте, що вас зодягав у багряни́цю з прикра́сами, що оздо́блював золотом вашу оде́жу! Ой, попа́дали ли́царі посеред бо́ю! Йоната́н на пагі́рках твоїх ось забитий! Скорблю по тобі, Йоната́не, мій брате! Ти для мене був ве́льми улю́блений, — коха́ння твоє розкішні́ше для мене було від коха́ння жіно́чого! Ой, попа́дали ли́царі, і заги́нула збро́я військо́ва!“
Послання
Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення. Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть. А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!
Перше читання
Послухайте, діти, напу́чення батькового, і прислу́хайтеся, щоб навчитися розуму, бо даю́ я вам добру науку: зако́на мого не кидайте, бо сином у ба́тька свого я був, пеще́ний й єдиний у неньки своєї. І навчав він мене, і мені говорив: Нехай де́ржиться серце твоє моїх слів, стережи́ мої заповіді та й живи! Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, — не кидай її — й вона буде тебе стерегти́! кохай ти її — й вона буде тебе пильнувати! Початок премудрости — мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму! Тримай її ви́соко — і піді́йме тебе, ушанує тебе, як її ти приго́рнеш: вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує! Послухай, мій сину, й бери ти слова́ мої, і помно́жаться роки твойого життя, — дороги премудрости вчу я тебе, стежка́ми прями́ми прова́джу тебе: 12 коли пі́деш, то крок твій не буде тісни́й, а коли побіжиш — не спіткне́шся! Міцно тримайся напу́чування, не лишай, його стережи́, — воно бо життя твоє! На сте́жку безбожних не йди, і не ходи на дорогу лихих, — покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини, — бо вони не заснуть, якщо злого не вчинять, віді́йметься сон їм, як не зроблять кому, щоб спіткну́вся! Бо вони хліб безбожжя їдять, і вино грабежу́ попива́ють. А путь праведних — ніби те світло ясне́, що світить все більше та більш аж до по́вного дня! Дорога ж безбожних — як те́мність: не знають, об що́ спотикну́ться. Мій сину, прислу́хуйся до моїх слів, до рече́й моїх ухо своє нахили́! Нехай не віді́йдуть вони від оче́й твоїх, бережи їх в сере́дині серця свого! Бо життя вони тим, хто їх зна́йде, а для тіла усього його лікува́ння. Над усе, що лише стереже́ться, серце своє стережи́, бо з нього похо́дить життя. Відкинь ти від себе лука́вство уст, віддали ти від себе круті́йство губ. Нехай дивляться очі твої упере́д, а пові́ки твої нехай перед тобою просту́ють. Стежку ніг своїх ви́рівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво, — усунь свою но́гу від зла!
Ранкова молитва — друге читання
Оповів же Він й учням Своїм: „Один чоловік був багатий, і мав управи́теля, що оска́ржений був перед ним, ніби він перево́дить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: „Що́ це чую про тебе? Дай звіт про своє управи́тельство, бо більше не зможеш рядити“. І управи́тель почав міркувати собі: „Що́ я маю робити, коли пан управи́тельство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що́ я зроблю́, щоб мене прийняли́ до домів своїх, коли буду я ски́нений із управи́тельства“. І закликав він на́різно кожного з боржників свого пана, та її питається першого: „Скільки винен ти панові моєму?“ А той відказав: „Сто кадок оливи“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдеся́т“. А потім питається другого: „А ти скільки винен?“ І той відказав: „Сто кірців пшениці“. І сказав він йому: „Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдеся́т“. І пан похвалив управи́теля цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу́: „Набувайте дру́зів собі від багатства неправедного, щоб, коли промине́ться воно, прийняли вас до вічних осель. Хто вірний в найменшому, — і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, — і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, — хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були́ вірні, — хто ваше вам дасть? Жа́ден раб не може служи́ть двом панам, — бо або одно́го знена́видить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого зне́хтує. Не можете Богові й мамо́ні служити!“ Чули все це й фарисеї, що були́ сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього. Він же промовив до них: „Ви себе видаєте за праведних перед людьми́, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидо́та. Зако́н і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовісти́ться, і кожен силку́ється втиснутись в ньо́го. Легше небо й земля промине́ться, аніж одна риса з Зако́ну загине. Кожен, хто дружи́ну свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить пере́люб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить пере́люб. Один чоловік був багатий, і зодягався в порфі́ру й віссо́н, і щоденно розкішно бенкетува́в. Був і вбогий один, на ім'я́ йому Ла́зар, що лежав у воріт його, стру́пами вкритий, і бажав годува́тися кри́шками, що зо сто́лу багатого падали; пси ж прихо́дили й рани лизали йому́. Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове ло́но відне́сли його анголи́. Умер же й багатий, — і його поховали. І, те́рплячи муки в аду́, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: „Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Ла́заря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика́ прохоло́дить, бо я мучуся в по́лум'ї цім!“ Авраам же промовив: „Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут ті́шиться, а ти мучишся. А крім того всього́, поміж нами та вами велика безо́дня поста́влена, так що ті, що хо́чуть, перехо́дити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас“. А він відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім ба́тька мого, бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засві́дчить, щоб і вони не прийшли на це місце стражда́ння!“ Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!“ А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли при́йде хто з мертвих до них, то покаються“. Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йня́тимуть віри!“
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́. По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в? Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається. Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх! Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий. У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої. А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́. І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“. І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́. А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“. І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки. І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того. І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів. А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку. Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця. Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“. І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш! Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“. І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло. А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю. I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом. І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“. А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“. І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв. І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“ А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те? А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“. І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,
Друге читання
Що ж, скажемо, знайшов Авраа́м, наш отець за тілом? Бо коли Авраам ви́правдався діла́ми, то він має похвалу, та не в Бога. Що бо Писа́ння говорить? „Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність“. А заплата викона́вцеві не рахується з милости, але з обов'язку. А тому́, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність. Як і Давид називає блаженною люди́ну, якій рахує Бог праведність без діл: „Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха́!“ Чи ж це блаже́нство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що „віра залічена Авраамові в праведність“. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, — печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. Бо обі́тницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Зако́ном, але праведністю віри. Бо коли спадкоємці ті, хто з Зако́ну, то спорожніла віра й зні́вечилась обі́тниця. Бо Зако́н чинить гнів; де ж немає Закону, немає й пере́ступу. Через це з віри, щоб було з милости, щоб обі́тниця певна була всім нащадкам, не тільки тому́, хто з Закону, але й тому́, хто з віри Авраама, що отець усім нам, як написано: „Отцем багатьох наро́дів Я поставив тебе,“ — перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він — проти надії — увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: „Таке числе́нне буде насіння твоє!“ І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утро́би Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обі́тницю Божу через недові́рство, але зміцни́вся в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв. Тому й „залічено це йому в праведність“. Та не написано за нього одно́го, що залічено йому, а за нас, — залі́читься й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для ви́правдання нашого.
Друге читання
А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!
Друге читання
Бо це та звістка, яку від початку ви чули, — щоб любили один о́дного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого́ забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його — праведні. Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою! Із цього дові́дуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця́ перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та ві́дає все! Улю́блені, — коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого́ тільки попро́симо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім'я́ Сина Його — Ісуса Христа, і щоб любили один о́дного, як Він нам заповідь дав! А хто Його заповіді береже́, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнає́мо це з того Духа, що Він нам Його дав.
Друге читання
А коли життя в тілі — то для мене плід ді́ла, то не знаю, що́ вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч маю я бажа́ння померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І оце знаю певно, що зали́шусь я, і пробува́тиму з вами всіма́ вам на ко́ристь та на ра́дощі в вірі, щоб ваша хвала́ через мене примно́жилася в Христі Ісусі, коли зно́ву прийду́ я до вас. Тільки живіть згідно з Христовою Єва́нгелією, щоб, — чи прийду́ я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте́ в однім дусі, бо́рючись однодушно за віру єва́нгельську, і ні в чо́му не боячи́ся противників; це їм доказ загибелі, вам же спасі́ння. А це від Бога! Бо вчинено вам за Христа доброді́йство, — не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу́, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене.
Євангеліє
Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його. А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки. І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш. Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“. Бо не вірували в Нього навіть брати Його! А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш. Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі. Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“. Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї. Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай. А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“ І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“. Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв. У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав. І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“ Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я. Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема. Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“ Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“ Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь. Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка. Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив? Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“ Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити? Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос? Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“. І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте. Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“ Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́. А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“ Фарисеї прочули такі поголо́ски про Нього в наро́ді. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою́ службу, щоб схопи́ти Його. Ісус же сказав: „Ще недовго побу́ду Я з вами, та й до Того піду́, Хто послав Мене. Ви бу́дете шукати Мене, — і не зна́йдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете“. Тоді говорили юдеї між собою: „Куди це Він хоче йти, що не зна́йдемо Його? Чи не хоче йти до виселе́нців між греки, та й греків навчати? Що за слово, яке Він сказав: „Ви бу́дете шукати Мене, — і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете?“ А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було́ бо ще Духа на них, — не був бо Ісус ще просла́влений. А багато з наро́ду, почувши слова́ ті, казали: „Він справді пророк!“ Інші казали: „Він Христос“. А ще інші казали: „Хіба при́йде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писа́ння, що Христос при́йде з роду Давидового, і з села Вифлеє́му, звідкіля́ був Давид?“ Так повстала незгода в наро́ді з-за Нього. А де́котрі з них мали замір схопи́ти Його́, — та ніхто не поклав рук на Нього. І вернулася слу́жба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: „Чому не привели́ ви Його?“ Відказала та слу́жба: „Чоловік ще ніко́ли так не промовляв, як Оцей Чоловік“. А їм відповіли́ фарисеї: „Чи й вас із дороги не зве́дено? Хіба́ хто з старши́х або з фарисеїв увірував у Нього? Та прокля́тий народ, що не знає Зако́ну!“ Говорить до них Никоди́м, що приходив до Ньо́го вночі, і що був один із них: „Хіба судить Зако́н наш люди́ну, як перше її не вислухає, і не дізнається, що́ вона робить?“ Йому відповіли та сказали вони: „Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не при́йде Пророк із Галілеї“. І до дому свого́ пішов кожен.
Вечірня молитва — друге читання
Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені! Благаю Ево́дію, благаю й Синти́хію — ду́мати однаково в Господі. Так, благаю й тебе, това́ришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Єва́нгелію помагали мені та Кли́ментові й іншим моїм співробі́тникам, яких іме́ння записані в Книзі Життя. Радійте в Господі за́всіди, і зно́ву кажу́: раді́йте! Ваша ла́гідність хай буде відо́ма всім лю́дям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьо́му нехай виявля́ються Богові ваші бажа́ння молитвою й проха́нням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки́ у Христі Ісусі. Наоста́нку, браття, що́ тільки правдиве, що́ тільки чесне, що тільки праведне, що́ тільки чисте, що тільки любе, що́ тільки гі́дне хвали́, коли яка чесно́та, коли яка похвала́, — ду́майте про це! Чого ви від мене й навчилися, і прийняли́, і чули та бачили, — робіть те! І Бог миру буде з вами! Я ве́льми потішився в Господі, що справді ви вже нови́х сил набули́ піклува́тись про мене; ви й давніш піклува́лись, та ча́су сприя́тливого ви не мали. Не за нестатком кажу́, бо навчився я бути задово́леним із то́го, що маю. Умію я й бути в упоко́ренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всьо́го й у всім: насища́тися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все мо́жу в Тім, Хто мене підкріпляє, — в Ісусі Христі. Тож ви добре зробили, що участь узяли́ в моїм горі. І знаєте й ви, филип'я́ни, що на поча́тку благові́стя, коли я з Македонії вийшов, не прилучилась була́ жо́дна Церква до справи дава́ння й прийма́ння для мене, самі тільки ви, що і раз, і вдруге мені на потреби мої посилали й до Солу́ня. Кажу́ це не тому́, щоб шукав я дава́ння, — я шукаю плоду, що примно́жується на річ вашу. Та все я одержав, і маю достаток. Маю повно, прийнявши від Епафроди́та, що́ ви послали, як па́хощі запашні́, жертву приємну, Богові вгодну. А мій Бог нехай ви́повнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі. А Богові й нашому Отцеві слава на віки віків. Амі́нь. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас браття, присутні зо мною. Вітають вас усі святі, а найбільше ті, хто з ке́саревого дому. Благода́ть Господа Ісуса Христа зо всіма́ вами! Амі́нь.
Євангеліє
Був один чоловік із фарисеїв Никоди́м на ім'я́, начальник юдейський. Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: „Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, — бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде“. Ісус відповів і до нього сказав: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не наро́диться згори́, то не може побачити Божого Царства“. Никоди́м Йому каже: „Як може люди́на родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утро́би своїй матері зно́ву й родитись?“ Ісус відповів: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не ро́диться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла — є тіло, що ж уродилося з Духа — є Дух. Не дивуйся тому́, що сказав Я тобі: Вам необхі́дно родитись згори́. Вітер віє, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля́ він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа наро́джений“. Відповів Никоди́м і до Нього сказав: „Як це статися може?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Ти — учитель ізра́їльський, — то чи ж цього не знаєш? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а сві́дчимо про те, що́ ми бачили, але сві́дчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про зе́мне, та не вірите ви, то я́к же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? І не схо́див на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, — Людський Син, що на небі. І, як Мойсей підні́с змі́я в пустині, так мусить піднесений бути й Син Лю́дський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засуди́в, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засу́джений; хто ж не вірує, — той вже засуджений, що не повірив в Ім'я́ Одноро́дженого Сина Божого. Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони“.
Євангеліє
Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу́ бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не вві́йдете в Царство Небесне!
Євангеліє
Після того призна́чив Господь і інших Сімдеся́т, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́. Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го. Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“ І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться. Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім. А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть. Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“ А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть: „Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“ Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“ „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то у Тирі й Сидоні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони покаялися в волосяни́ці та в попелі! Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам. А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зійдеш!“ Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“. А ті Сімдеся́т повернулися з радістю, кажучи: „Господи, — навіть де́мони ко́ряться нам у Ім'я́ Твоє!“ Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить. Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“ Того ча́су Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“. І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви! Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“ І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“ Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“ А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“. Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“. А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“ А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́. Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув. Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“. Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“ А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“ І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його. А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“. Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.