Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись! Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей!
Перше читання
Горе па́стирям тим, що розгублюють та розганяють ота́ру Мого пасови́ська, говорить Господь! Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про па́стирів тих, що пасуть Мій наро́д: Ви ота́ру Мою розпоро́шили й їх розігна́ли, та не наглядали за ними. Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Госпо́дь! А Я позбираю останок ота́ри Своєї зо всіх тих країв, куди́ Я їх повиганя́в був, і їх поверну́ на пасо́виська їхні, і вони порозпло́джуються та розмно́жаться. І над ними поставлю Я па́стирів тих, які па́стимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загу́блені, каже Госпо́дь! Ось дні наступають, — говорить Господь, — і поставлю Давидові праведну Па́рость, і Цар зацарю́є, і буде Він мудрий, — і правосу́ддя та правду в Краю́ запрова́дить. За днів Його Юда спасе́ться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Йме́ння, яким Його кликати будуть: „Господь — праведність наша“. Тому наступають ось дні, — говорить Господь, — і не будуть уже говорити: „Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю єгипетського“, а тільки: „Як живий Господь, що вивів і ви́провадив насіння дому Ізраїлевого з півні́чного кра́ю, і зо всіх тих країв, куди їх був повиганя́в“! І ося́дуть вони на своїй землі. Про пророків. Розривається серце моє в моїм нутрі, тріпо́чуть всі ко́сті мої, я став, як п'яни́й, як той муж, що по ньому вино перейшло́, через Господа й ради святих Його слів, Бо земля перелю́бниками стала по́вна, бо через прокля́ття потра́пила в жало́бу земля, повисиха́ли в степа́х пасови́ська, бо стався лихим їхній біг, їхня сила — це кривда. Бо й пророк та священик гріша́ть, — їхнє зло Я знайшов теж у домі Своїм, говорить Госпо́дь. Тому буде для них їхня доро́га, мов ско́взанка в те́мряві, вони бу́дуть попхне́ні й впаду́ть через неї, бо зло Я спрова́джу на них ро́ку наві́щення їх, говорить Господь. А в тих самарійських про років Я бачив безглу́здя, — вони пророкували Ваа́лом собі, і вчинили блудя́чим наро́д Мій, Ізраїля! А в єрусалимських пророків Я бачив гидо́ту: перелю́бство й ходіння в неправді, і руки злочинців зміцни́ли вони, щоб ніхто з свого зла не верну́вся. Всі вони Мені стали, немов той Содо́м, а мешканці його, як Гомо́ра. Тому так промовляє Господь Савао́т про пророків оцих: Ось Я їх полино́м нагоду́ю, і водою отру́йною їх напо́ю, бо від єрусалимських пророків безбожність пішла для всієї землі! Так говорить Госпо́дь Савао́т: Не слухайте слів цих пророків, що вам пророку́ють, — вони роблять безглу́здими вас, висло́влюють при́види серця свого́, а не слово з уст Господніх. Вони справді говорять до тих, що Мене обража́ють: „Господь говорив: Мир вам бу́де!“ А кожному, хто ходить в упе́ртості серця свого, говорять вони: „Зло не при́йде на вас!“ А хто ж то стояв на таємній Господній нара́ді, і бачив та чув Його слово? Хто до сло́ва Його прислуха́вся й почув? Ось буря Господня, як лютість, вихо́дить, а вихор крутли́вий на голову несправедливих впаде́. Гнів Господній не ве́рнеться, поки не зробить, і поки не ви́конає Він за́мірів серця Свого́; напри́кінці днів зрозумієте добре все це! Цих пророків Я не посилав, — вони побігли самі, Я їм не говорив, — та вони пророкують. А якби́ в Моїй раді таємній стояли вони, то вони об'являли б наро́дові Моєму слова Мої, і їх відверта́ли б від їхньої злої дороги, та від зла їхніх учи́нків. Чи Я Бог тільки збли́зька, — говорить Господь, — а не Бог і здале́ка? Якщо заховається хто у криї́вках, то Я не побачу Його? говорить Господь. Чи Я неба й землі не напо́внюю? каже Господь. Я чув, що́ говорять пророки, що Йме́нням Моїм пророкують неправду й говорять: „Мені снилося, снилось мені!“ Як довго це буде у серці пророків, які пророкують неправду, та пророкують ома́ну свого серця? Вони замишляють зробити, щоб наро́д Мій забув Моє Йме́ння, їхніми снами, які один о́дному розповідають, як через Ваа́ла забули були́ їхні батьки́ Моє Йме́ння. Той пророк, що йому снився сон, нехай розповіда́є про сон, а з яким Моє слово, хай каже про слово правдиве Моє, — що соломі до збіжжя? говорить Господь. Хіба слово Моє не таке, як огонь, — говорить Господь, — і як мо́лот, що скелю розлу́пує? Тому́ то ось Я на пророків, — говорить Госпо́дь, — що слова́ Мої кра́дуть один від одно́го. Ось Я на пророків, — говорить Госпо́дь, — що вживають свого язика́, але кажуть: Це мова Господня! Оце Я на тих, що сни неправдиві звіщають, — говорить Господь, — вони розповідають про них та впрова́джують в блуд Мій наро́д своєю неправдою й глу́мом своїм, хоч Я не посилав їх і їм не наказував, і вони помогти́ — не помо́жуть наро́дові цьому́, говорить Господь. А коли запитає тебе цей наро́д, чи пророк, чи священик, говорячи: „Яке то Господнє пророцтво?“ то скажеш до них: „Ви тяга́р, — і Я вас поскида́ю“, говорить Господь. А пророка й священика та той наро́д, який скаже: „Господній тяга́р“, — то Я мужа того й його дім покара́ю! Отак скажете ви один о́дному й кожен до брата свого: „Що Господь відповів“, й „що Господь говорив?“ А про „Господній тяга́р“ не згадуйте більш, бо кожному слово його стане за тягара́, і ви перекрути́ли б слова Бога Живого, Господа Савао́та, нашого Бога. Так пророкові скажеш: „Що́ Господь тобі відповів“, і „Що́ Господь говорив?“ Якщо ж будете ви говорити: „Господній тяга́р“, тому так промовляє Госпо́дь: За те, що ви кажете слово оце: „Господній тяга́р“, хоч Я посилав до вас, ка́жучи: Не говоріте „Господній тяга́р“, тому конче Я вас підійму́, немо́в тягара́, та й викину вас і те місто, що дав був Я вам та вашим батька́м, від Свого лиця. І дам Я на вас сором вічний та вічну ганьбу, що не буде забута!
Перше читання
І сталося тридцятого року, четвертого місяця, п'ятого дня місяця, коли я був серед полоне́них над річкою Кева́р, відкри́лося небо, і побачив я Божі виді́ння. П'ятого дня місяця, — це п'ятий рік поло́ну царя Єгояки́ма, — сталося Господнє слово до Єзекіїля, сина Бузі́, священика, у халдейському кра́ї над річкою Кева́р, і була там над ним Господня рука. І побачив я, аж ось бурхли́вий вітер насува́в із пі́вночі, велика хмара та палю́чий огонь; а навколо неї — ся́йво, а з сере́дини його — ніби блискуча мідь, з-посеред огню. А з сере́дини його — подоба чотирьох живих істо́т, а оце їхній вид: вони мали подобу люди́ни. І кожна мала чотири обли́ччі, і кожна з них мала чотири крилі́. А їхня нога — нога про́ста, а стопа́ їхньої ноги — як стопа телячої ноги, і вони ся́яли, як ніби блискуча мідь. А під їхніми кри́лами були лю́дські руки на чотирьох сторона́х їхніх, і вони четверо мали свої обличчя та свої кри́ла. Їхні кри́ла приляга́ли одне до о́дного, не оберта́лися в ході своїй, — кожне ходило просто наперед себе. А подо́ба їхнього обличчя — обличчя люди́ни та обличчя лева мали вони четверо з прави́ці, а обличчя вола мали вони четверо з ліви́ці, і обличчя орла мали вони четверо. А їхні обличчя та їхні кри́ла були розді́лені вгорі́; у кожного двоє крил злучувалнся одне з о́дним, і двоє закривали їхнє тіло. І кожна ходила просто перед себе. Туди, куди бажа́в дух ходити, вони йшли, не оберта́лися в ході своїй. А подоба тих істо́т була на вид вугі́лля з огню, вони палали на вигляд смолоски́пів; той огонь прохо́джувався поміж істо́тами. І огонь мав сяйво, і з огню вихо́дила бли́скавка. І ті живі істо́ти бігали й верталися, немов бли́скавка.
Ранкова молитва — перше читання
І пішов Рехав'а́м до Сихе́му, бо до Сихему зійшовся ввесь Ізраїль, щоб настанови́ти його царем. І сталося, що це почув Єровоа́м, Неватів син, коли був іще в Єгипті, куди втік від царя Соломона. І осівся Єровоам ув Єгипті. І послали й покликали його. І прийшов Єровоа́м та всі Ізраїлеві збори, і вони говорили до Рехав'ама, кажучи: „Твій батько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти тепер полегши́ жорсто́ку роботу батька свого та тяжке́ його ярмо, що наклав він був на нас, і ми бу́демо служити тобі“. А він відказав їм: „Ідіть ще на три дні, і верніться до мене“. І пішов той народ. І радився цар Рехав'а́м зо старши́ми, що стояли перед обличчям його батька Соломона, коли був він живий, говорячи: „Як ви радите відпові́сти цьому наро́дові?“ І вони говорили йому, кажучи: „Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому наро́дові, і будеш служити їм, і відповіси́ їм, і говоритимеш їм добрі слова, то вони будуть тобі рабами по всі дні“. Та він відкинув пораду старших, що радили йому, і радився з молодика́ми, що виросли ра́зом із ним, що стояли перед ним. І сказав він до них: „Що́ ви радите, і що́ відповімо́ цьому́ наро́дові, який говорив мені, кажучи: Полегши́ ярмо́, що твій батько наклав був на нас“. І говорили до нього ті молодики́, що виросли з ним, кажучи: „Так скажеш тому наро́дові, що промовляв до тебе, говорячи: Твій батько вчинив був тяжки́м наше ярмо́, а ти дай полегшу нам. Отак скажеш до них: Мій мізи́нець грубший за сте́гна мого батька! А тепер: мій батько наклав був на вас тяжке́ ярмо́, а я дода́м до вашого ярма! Батько мій карав вас бича́ми, а я каратиму вас скорпіо́нами!“ І прийшов Єровоа́м та ввесь народ до Рехав'ама третього дня, як цар говорив, кажучи: „Верніться до мене третього дня“. І цар жорсто́ко відповів народові, і відкинув пораду старши́х, що радили йому. І він говорив до них за порадою тих молодиків, кажучи: „Мій батько вчинив був тяжки́м ваше ярмо, а я дода́м до вашого ярма. Батько мій карав вас бича́ми, а я каратиму вас скорпіонами!“ І не послухався цар народу, бо причина була від Господа, — щоб спра́вдилося слово Його, яке говорив був Господь через шілонянина Ахійю до Єровоама, Неватового сина. І побачив увесь Ізраїль, що цар не послухався їх, і народ відповів цареві, кажучи: „Яка нам части́на в Давиді? І спа́дщини нема нам у сині Єссе́я! До наметів своїх, о Ізраїлю! Позна́й тепер дім свій, Давиде!“ І пішов Ізраїль до наметів своїх. А Ізраїлеві сини, що сиділи в Юдиних містах, — тільки над ними зацарюва́в Рехав'а́м. І послав цар Рехав'ам Адоніра́ма, що був над даниною, та ввесь Ізраїль заки́дав його́ камі́нням, і він помер. А цар Рехав'ам поспіши́в сісти на колесницю та втекти́ до Єрусалиму. І збунтувався Ізраїль проти Давидового дому, і від нього відпав, і так є аж до цього дня. І сталося, як увесь Ізраїль почув, що вернувся Єровоа́м, то послали й покликали його на збори, та й настанови́ли його царем над усім Ізраїлем. За домом Давида не було ніко́го, окрім одного Юдиного пле́мени. І прийшов Рехав'а́м до Єрусалиму, і зібрав увесь Юдин дім та Веніяминове племе́но, сто й вісімдеся́т тисяч ви́браних військо́вих, щоб воювати з Ізраїлевим домом, щоб вернути царство Рехав'амо́ві, Соломоновому синові. І було Боже слово до Шема́ї, чоловіка Божого, говорячи: „Скажи Рехав'амові, Соломоновому синові, цареві Юдиному, та всьому домові Юдиному й Веніяминовому, і решті народу, говорячи: Так говорить Господь: Не йдіть і не воюйте з своїми брата́ми, Ізраїлевими синами! Верніться кожен до дому свого, бо ця річ сталася від Мене!“ І вони послухалися Господнього слова, і вернулися, щоб піти за Господнім словом. І збудував Єровоам Сихема в Єфремових гора́х, та й осівся в ньому. І вийшов він звідти, і збудував Пенуїла. І сказав Єровоам у своєму серці: „Тепер ве́рнеться царство до Давидового дому! Якщо наро́д цей буде ходити до Єрусалиму, щоб прино́сити жертви в Господньому домі, то ве́рнеться серце цього народу до їхнього пана, до Рехав'ама, царя Юдиного. І вони заб'ють мене, та й ве́рнуться до Рехав'ама, царя Юдиного“. І порадився цар, і зробив два золоті тельці́, і сказав до народу: „До́сить вам ходити до Єрусалиму! Оце, Ізраїлю, бо́ги твої, що вивели тебе з єгипетського кра́ю“. І поставив він одного в Бет-Елі, а одного в Дані. І була́ та річ на гріх, бо народ ходив до одно́го з них аж до Дану. І зробив він жертівне́ місце на па́гірку, і настановив священиків з усього народу, що не були з Левієвих синів. І встановив Єровоам свято в восьмому місяці, п'ятнадцятого дня місяця, подібне до свята, що в Юді, — і прино́сив жертву на жертівнику. Так зробив він у Бет-Елі, щоб прино́сити в жертву тельцям, які він зробив. І настановив він у Бет-Елі священиків па́гірків, що поробив. І прино́сив він жертви на жертівнику, що зробив у Бет-Елі, п'ятнадцятого дня восьмого місяця, якого ви́мислив з свого серця. І вчинив він свято для Ізраїлевих синів, і підійшов до же́ртівника, щоб покадити.
Послання
Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́. Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням, і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням, і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м. А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли. Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові. Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.
Перше читання
Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі. Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе! Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем? Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть! І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно. Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер. Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́! Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо. Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем! Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами! Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му. Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею. Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру! Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш! Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання. І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру! Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!
Ранкова молитва — друге читання
А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений. Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“ Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли. Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов. Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці. Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих. І учні верну́лися знову до се́бе. А Марія стояла при гро́бі назо́вні та й плакала. Плачучи́, нахилилась до гробу. І бачить два Анголи́, що в білім сиділи, — один у голова́х, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло. І говорять до неї вони: „Чого плачеш ти, жінко?“ Та відказує їм: „Узяли́ мого Господа, і я не знаю, де Його покла́ли. І, сказавши оце, оберну́лась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус. Промовляє до неї Ісус: „Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?“ Вона ж, думаючи, що то садівни́к, говорить до Нього: „Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де́ покла́в ти Його, — і Його я візьму́!“ Ісус мовить до неї: „Маріє!“ А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: „Раббуні́!“ цебто: „Учителю мій!“ Говорить до неї Ісус: „Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розпові́ж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!“ Іде Марія Магдалина, та й учням звіща́є, що бачила Господа, і Він це їй сказав. Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“ І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“ Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого! Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“ А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус. Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“ За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“ Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“ Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“ Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!
Респонсорійний псалом
Євангеліє
І вийшов Він знов із країв ти́рських і сидо́нських, і́ подався шляхом на Сидо́н над море Галілейське, через око́лиці Десятимі́стя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́. І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“ ; цебто: „Відкрийся!“ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували. І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А ось чоловік Божий прийшов за Господнім словом із Юди до Бет-Елу. А Єровоам стояв при же́ртівнику, щоб кадити. І кликнув чоловік Божий при жертівнику за словом Господнім і сказав: „Же́ртівнику, же́ртівнику, — так сказав Господь: Ось у Давидовому домі наро́диться син, Йосія ім'я́ йому, і він на тобі принесе в жертву священиків па́гірків, що на тобі ка́дять, і кості лю́дські спа́ляться на тобі. І дасть він того дня чудо, гово́рячи: Оце те чудо, про яке говорив Господь: Ось цей же́ртівник розпаде́ться, і ви́сиплеться попіл, що на ньому!“ І сталося, як цар почув слова цього Божого чоловіка, що кликав до же́ртівника в Бет-Елі, то Єровоам простяг руку свою від же́ртівника, говорячи: „Схопі́ть його!“ І всохла рука йому, яку він простяг до нього, і він не міг вернути її до себе. А же́ртівник розпався, і попіл висипався з жертівника, за тим чудом, що дав Божий чоловік за словом Господнім... А цар відповів і сказав до Божого чоловіка: „Умилости́в лице Господа, Бога твого, і помолися за мене, і нехай ве́рнеться рука моя до мене!“ І чоловік Божий умилости́вив Господнє лице, і царська́ рука вернулася до нього, і була, як перед тим... І сказав цар до Божого чоловіка: „Увійди зо мною до дому й попоїж, і я дам тобі да́ра!“ А чоловік Божий сказав до царя: „Якщо ти даси мені пів дому свого, — не ввійду́ я з тобою, і не їстиму хліба, і не питиму води в цьому місці!.. Бо так наказано мені за словом Господнім, говорячи: Ти не їстимеш хліба, і не питимеш води, і не ве́рнешся дорогою, якою пішов!“ І пішов він іншою дорогою, і не вернувся тією дорогою, що нею прийшов був до Бет-Елу. А один старий пророк сидів у Бет-Елі. І прийшли його сини, і розповіли́ йому про ввесь чин, що зробив Божий чоловік сьогодні в Бет-Елі, про ті слова́, що він говорив до царя, — і оповіли́ їх своєму батькові. I промовив до них їхній батько: „Де́ ж та дорога, якою він пішов?“ А його сини бачили ту дорогу, якою пішов Божий чоловік, що прийшов був з Юди. І сказав він до синів своїх: „Осідла́йте мені осла!“ І вони осідлали йому осла, і він сів на нього. І поїхав він за Божим чоловіком, і знайшов його, як сидів під дубом. І сказав він до нього: „Чи ти той Божий чоловік, що прийшов із Юди?“ А той відказав: „Я“. І сказав він до нього: „Іди зо мною до дому та з'їж хліба!“ А той відказав: „Не мо́жу вернутися з тобою та ввійти з тобою, і не їстиму хліба, і не питиму води з тобою в цьому місці! Бо було мені ска́зано за словом Господнім: Не їстимеш хліба й не питимеш там води, і не вернешся тією дорогою, якою ти йшов!“ А той відказав йому: „І я пророк, як ти! А Ангол говорив мені за Господнім словом, кажучи: Заверни його з собою до дому свого́, і нехай він їсть хліб і нехай п'є во́ду“. Він же говорив йому неправду! І він вернувся з ним, і їв хліб у його домі та пив воду. І сталося, як сиділи вони при столі, то було Господнє слово до пророка, що вернув його́. І він кликнув до Божого чоловіка, що прийшов із Юди, говорячи: „Так сказав Господь: Тому́, що був ти неслухняний Господнім нака́зам, і не додержував тієї заповіді, що наказав тобі Господь, Бог твій, і ти вернувся, і їв хліб та пив воду в місці, про яке Він говорив тобі: Не їж хліба й не пий води, — то не вві́йде твій, труп до гро́бу батьків твоїх!“ І сталося, як той поїв хліба та напився, то він осідлав йому осла, тому проро́кові, що він вернув його. І той подався, та спіткав його на дорозі лев, та й забив його. І був ки́нений труп його на дорозі, а осел стояв при ньому, а той лев стояв при тру́пі. Аж ось прихо́дять люди, і побачили того тру́па, ки́неного на дорозі, та лева, що стояв при трупі. І вони прийшли́ й говорили в тім місті, де сидів стари́й пророк. І почув про це той пророк, що вернув його з дороги, та й сказав: „Це той Божий чоловік, що був неслухня́ний Господнім наказам, і Господь дав його левові, і він роздер його та вбив його за Господнім словом, що говорив йому“. І сказав він до синів своїх, говорячи: „Осідлайте мені осла!“ І осідлали. І поїхав він, і знайшов його трупа, ки́неного на дорозі, й осла та лева, що стояли при трупі, — не з'їв той лев трупа й не роздер осла. І підняв той пророк трупа Божого чоловіка, і поклав його на осла, та й вернув його. І ввійшов стари́й пророк до міста, щоб оплакати та поховати того. І поклав він його в своїм гробі, і плакали над ним: „Ой, брате мій!“ І сталося по його по́хороні, і сказав він до синів своїх, говорячи: „Коли я помру́, то поховаєте мене в гро́бі, що в ньому похований цей Божий чоловік. При костя́х його покладіть мої кості! Бо конче збудеться те слово, що він кликнув був за Господнім словом над тим же́ртівником, що в Бет-Елі, та над усіма жертівнико́вими місцями на па́гірках, що в містах самарійских.“ По цій приго́ді Єровоа́м не зійшов зо своєї злої дороги, і настановля́в священиків па́гірків з усього народу, — хто хотів, той призначався, і ставав священиком па́гірків. І стала та річ гріхом для Єровоамового дому, і на ви́гублення, і на ви́нищення з-над поверхні землі.
Друге читання
Павло́, волею Божою покликаний за апо́стола Ісуса Христа, і брат Состе́н, Божій Церкві, що в Кори́нті, посвяченим у Христі Ісусі, покли́каним святим, зо всіма́, що на всякому місті приклика́ють Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, — благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Я за́вжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благода́ть, що була вам да́на в Христі Ісусі, бо ви всім збагати́лися в Ньому, — словом усяким і всяким знання́м, бо свідо́цтво Христове між вами утверди́лось, так що не маєте недоста́чі в жоднім да́рі благода́ті ви, що очікуєте з'я́влення Господа нашого Ісуса Христа. Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Бог, що ви через Нього покли́кані до спільноти́ Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. Тож благаю вас, браття, Ім'я́м Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поді́лення, але щоб були́ ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! Бо стало відо́мо мені про вас, мої браття, від Хло́їних, що між вами супере́чки. А кажу́ я про те, що з вас кожен говорить: я ж Па́влів, а я Аполло́сів, а я Ки́фин, а я Христів. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'я́тий за вас? Чи в Павло́ве ім'я́ ви христились? Дякую Богові, що я ані одно́го з вас не христив, окрім Крі́спа та Га́я, щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у йме́ння своє. Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я. Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Єва́нгелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. Бож слово про хреста тим, що гинуть, — то глупо́та, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа! Бо написано: „Я погублю́ мудрість премудрих, а розум розумних відки́ну!“ Де мудрий? Де книжник? Де дослі́дувач віку цього́? Хіба Бог мудрість світу цього́ не змінив на глупо́ту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було́ спасти віруючих через ду́рість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошу́кують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'я́того, — для юдеїв згі́ршення, а для греків — безу́мство, а для самих покликаних юдеїв та греків — Христа, Божу силу та Божу мудрість! Бо Боже й немудре — розумніше воно від людей, а Боже не́мічне — сильніше воно від людей! Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за ті́лом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхе́тні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоро́мити мудрих, і не́мічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і про́стих світу, і погорджених, і незначни́х вибрав Бог, щоб значне́ зні́вечити. так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — пра́ведністю ж, і освя́ченням, і відку́пленням, щоб було, як написано: „Хто хва́литься, нехай хва́литься Господом!“
Друге читання
А про часи́ та про по́ри, брати, не потрібно писати до вас, бо самі ви докладно те знаєте, що при́йде день Господній так, як злодій вночі. Бо коли говоритимуть: „Мир і безпечність“, тоді несподівано при́йде заги́біль на них, як му́ка тієї, що носить в утро́бі, — і вони не втечуть! А ви, браття, не в те́мряві, щоб той день захопи́в вас, як злодій. Бо ви всі сини світла й сини дня. Не належимо ми ночі, ні те́мряві. Тож не бу́демо спати, як інші, а пильнуймо та будьмо твере́зі! Ті бо, що сплять — сплять уночі, а ті, що напиваються — вночі напиваються. А ми, що належимо дневі, будьмо тверезі, зодягнувшися в броню́ віри й любови, та в шоло́м надії спасі́ння, бо Бог нас не призна́чив на гнів, але щоб спасі́ння оде́ржали Господом нашим Ісусом Христом, що помер був за нас, щоб, чи пильнуємо ми чи спимо́, укупі з Ним ми жили́. Утішайте тому́ один о́дного, і збудо́вуйте один о́дного, — як і чините ви! Благаємо ж, бра́ття, ми вас, — шануйте тих, що працюють між вами, і в вас старшину́ють у Господі, і навчають вас вони, і в великій любові їх майте за їхню працю. Між собою заховуйте мир! Благаємо ж, бра́ття, ми вас: напоумля́йте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слаби́х, усім довготерпіть! Глядіть, щоб ніхто ніко́му не віддавав злом за зло, але за́вжди дбайте про добро один для о́дного й для всіх! За́вжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. Духа не вгаша́йте! Не горду́йте пророцтвами! Усе досліджуючи, тримайтеся доброго! Стережіться лихого в усякому ви́гляді! А Сам Бог миру нехай освя́тить вас цілко́м доскона́ло, а непору́шений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збере́жені бу́дуть на при́хід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, — Він і вчинить оте! Бра́ття, моліться за нас! Привітайте всю бра́ттю святим поцілунком! Заклинаю вас Господом, — цього листа прочитати перед усіма́ братами! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амі́нь!
Друге читання
Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знахо́диться по́близько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня. А прийшовши, увійшли вони в го́рницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломі́й та Матвій, Яків Алфе́їв та Си́мон Зило́т, та Юда Яковів. Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінка́ми, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його. Тими ж днями Петро став посеред братів — а наро́ду було поіменно до ста двадцяти — та й промовив: „Мужі-браття! Нале́жало збутись Писа́нню тому́, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопи́в, бо він був зарахований з нами, і же́реб служі́ння оцього прийняв. І він поле набув за заплату злочи́нства, а впавши сторчма́, він тріснув надво́є, і все нутро́ його вилилось. І стало відо́ме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те на́зване їхнього мовою Акелдама́, що є: Поле крови. Бо написано в книзі Псалмів: „Нехай пусткою стане мешка́ння його, і нехай пожильця́ в нім не бу́де“, а також: „А служі́ння його забере́ нехай інший“. Отже треба, щоб один із тих мужів, що схо́дились з нами повсякча́с, як Господь Ісус вхо́див і вихо́див між нами, зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той ра́зом із нами був свідком Його воскресіння“. І поставили двох: Йо́сипа, що Варса́вою зветься, і що Юстом був на́званий, та Матті́я. А молившись, казали: „Ти, Господи, знавче всіх серде́ць, покажи з двох одно́го, котро́го Ти вибрав, щоб він зайняв місце тієї служби й апо́стольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце“. І дали́ жеребки́ їм, — і впав жеребо́к на Матті́я, і він зарахований був до одинадцятьо́х апо́столів.
Друге читання
Тому́ то, не сте́рпівши більше, ми схотіли зостатися в Ате́нах самі, і послали Тимофі́я, нашого брата й служи́теля Божого в Христовій Єва́нгелії, щоб упе́внити вас та потішити в вашій вірі, щоб ані один не хитався в цім горі. Самі бо ви знаєте, що на те нас призначено. Бо коли ми були́ в вас, то казали вам напере́д, що маємо страждати, як і сталось, і знаєте ви. Тому́ й я, не сте́рпівши більше, послав довідатись про вашу віру, щоб ча́сом споку́сник вас не спокусив, і труд наш не стався б даре́мний. А тепер, як вернувся від вас Тимофій і приніс нам радісну звістку про віру та вашу любов, і що за́вжди ви маєте добру пам'ять про нас, і бажаєте бачити нас, як і ми вас, через те ми потішились, бра́ття, за вас, у всякому горі та в нашій ну́жді, ради вашої віри. Бо тепер ми живемо́, якщо в Господі ви стоїте́!
Євангеліє
Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса, і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“. Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати! “ І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали. А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла. Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“ І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язни́ці. І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері. А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса. Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“. А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“ Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“. А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“. І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові. І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів. Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей. І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить. Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам. А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний. А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“ Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“. А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“ І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“ Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула. А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“ Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.
Вечірня молитва — друге читання
Отже, біймося, коли зостається обітниця вхо́ду до Його́ відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізни́вся. Бо Єва́нгелія була звіщена нам, як і тим. Але не прине́сло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів. Бо до Його́ відпочинку вхо́димо ми, що ввірували, як Він провістив: „Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не вві́йдуть вони“, хоч діла Його були вчи́нені від закла́дин світу. Бо колись про день сьомий сказав Він отак: „І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї“. А ще тут: „До Мого відпочинку не вві́йдуть вони“! Коли ж залиша́ється ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Єва́нгелія була перше зві́щена, не ввійшли за непо́слух, то ще призначає Він деякий день, — „сьогодні“, бо через Давида говорить по такім довгім ча́сі, як вище вже сказано: „Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверді́лими ваших серде́ць“! Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьо́му. Отож, людові Божому залиша́ється субо́тство, спочи́нок. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх. Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потра́пив у непо́слух за при́кладом тим. Бо Боже Слово живе та дія́льне, гостріше від усякого меча обосічного, — прохо́дить воно аж до поділу душі й духа, сугло́бів та мо́зків, і спосібне судити думки́ та на́міри се́рця. I немає створі́ння, щоб сховалось перед Ним, але́ все наге́ та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт! Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, трима́ймося визнання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але ви́пробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благода́ті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомо́ги знайти благода́ть.
Євангеліє
І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік: „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в. Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги. Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу. А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.
Євангеліє
А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу́ вам, — не всти́гнете ви обійти́ міст Ізраїлевих, як при́йде Син Лю́дський. Учень не більший за вчителя, а раб — понад пана свого́. Дово́лі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб — як госпо́дар його. Коли Вельзеву́лом назвали господаря дому, — скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але́ не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не ви́явиться. Що́ кажу Я вам по́темки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте — проповідуйте те на даха́х. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі́ вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапасти́ти в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців.
Євангеліє
І, побачивши на́товп, Він вийшов на го́ру. А як сів, підійшли Його у́чні до Нього. І, відкривши уста́ Свої, Він навчати їх став, промовляючи: „Блаже́нні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені. Блаженні ла́гідні, бо землю вспадку́ють вони. Блаженні голодні та спра́гнені праведности, бо вони нагодо́вані будуть. Блаженні милости́ві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті́ серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротво́рці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні ви́гнані за праведність, бо їхнє Ца́рство Небесне. Блаженні ви, як ганьби́ти та гнати вас бу́дуть, і будуть облу́дно на вас нагово́рювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселі́ться, — нагорода бо ваша велика на небеса́х! Бо так гнали й пророків, що були перед вами. Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу́ бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не вві́йдете в Царство Небесне! Ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він су́дові“. А Я вам кажу́, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: „рака́“, підпадає верховному су́дові, а хто скаже „дурний“, підпадає геєнні огне́нній. Тому́, коли принесеш ти до же́ртівника свого да́ра, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши́ отут да́ра свого перед же́ртівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді поверта́йся, і принось свого да́ра. Зо своїм супроти́вником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супроти́вник судді́ не віддав, а суддя́ щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язни́ці не вкинули. Поправді кажу́ тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси́ ти й останнього ше́ляга ! Ви чули, що сказано: „Не чини пере́любу“. А Я вам кажу́, що кожен, хто на жінку поди́виться із пожадли́вістю, той уже вчинив із нею пере́люб у серці своїм. Коли праве око твоє спокуша́є тебе, — його ви́бери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене. І як прави́ця твоя спокуша́є тебе, — відітни́ її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене. Також сказано: „Хто дружи́ну свою відпускає, нехай дасть їй листа розводо́вого“. А Я вам кажу́, що кожен, хто пускає дружи́ну свою, крім провини розпу́сти, той доводить її до пере́любу. І хто з відпущеною побере́ться, той чинить пере́люб. Ще ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не клянись неправдиво“, але „вико́нуй клятви свої перед Господом“. А Я вам кажу́ не клясти́ся зовсі́м: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підні́жок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю́, — бо навіть однієї волоси́нки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай бу́де: „так-так“, „ні-ні“. А що більше над це, то те від лукавого. Ви чули, що сказано: „Око за око, і зуб за зуба“. А Я вам кажу́ не проти́витись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку́ твою, — підстав йому й другу. А хто хоче тебе позива́ти й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому. А хто силувати тебе бу́де відбу́ти подорожнє на милю одну, — іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче пози́чити в тебе — не відве́ртайсь від нього. Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і нена́видь свого ворога“. А Я вам кажу́: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто нена́видить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує схо́дитн сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й ми́тники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що́ ж особливого робите? Чи й пога́ни не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.