Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити. Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він, як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас. Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас. Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте, як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.
Перше читання
Слово, що було до Єремії від Господа, гово́рячи: „Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, кажучи: Напиши собі всі ті слова́, що тобі говорив Я, до книги. Бо прихо́дять ось дні, — говорить Господь, — і Я верну́ народ Мій Ізраїлів та Юдин, — каже Господь, — і верну́ їх до Кра́ю, що їхнім батька́м Я був дав, і вони пося́дуть його. А оце ті слова, що Господь говорив про Ізраїля й Юду: Бо так промовляє Госпо́дь: Почули ми голос страху, переля́ку, й немає споко́ю. Запитайте й побачте, чи родить мужчи́на? Чому́ ж це Я бачу, що в кожного мужа он ру́ки його — на сте́гнах його, немов у породі́ллі, і всяке обличчя поблідло? Ой горе, бо це день великий, — немає такого, як він! А це час недолі для Якова, та з нього він бу́де врято́ваний! І буде в той день, — говорить Господь Савао́т, — поламаю ярмо Я із шиї твоєї, а пу́та твої розірву́, — і не будуть чужі понево́лювати більше його! І будуть служити вони тільки Господеві, Богові своє́му, і цареві своєму Давидові, якого поста́влю Я їм. А ти не лякайся, рабе Мій Якове, — каже Госпо́дь, — і не страши́ся, Ізраїлю, бо Я ось врятую тебе із далекого кра́ю, і наща́дків твоїх — з краю їхнього полону́! І ве́рнеться Яків, і буде спокійний, і буде безпе́чний, і не буде того́, хто б його настраши́в, бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб спаса́ти тебе! Бо зроблю́ Я кінець всім наро́дам, між якими тебе розпоро́шив, та з тобою кінця́ не зроблю́, і тебе покараю за правом, бо не поли́шу тебе непокараним! Бо так промовляє Господь: Невиліча́льна пораза твоя, рана твоя невиго́йна! Немає того, хто б справу твою́ розсудив для твоєї боля́чки, нема в тебе ліків таких, щоб над раною м'ясо зросло́! Забу́ли про тебе всі дру́зі твої, до тебе вони не зверта́ються, — бо ворожим уда́ром Я вра́зив тебе, жорстокою карою за числе́нні провини твої, за те, що зміцніли гріхи́ твої. Чого ти кричиш про пора́зу свою, про свій біль невиго́йний? За числе́нні твої беззако́нства, за те, що зміцні́ли гріхи́ твої, Я зробив тобі це. Тому всі, що тебе поїдають, поїджені бу́дуть, а всі вороги твої — всі вони пі́дуть в поло́н, і стануть здо́биччю ті, хто тебе обдирає, а всіх, хто грабує тебе, на грабу́нок віддам! Бо ви́рощу шкурку на рані тобі, і з пора́з тебе вилікую, — говорить Госпо́дь, — бо „відкинута“ зва́но тебе, ти, Сіонська дочка́, „якої ніхто не шукає“. Так говорить Господь: Ось Я поверну́ з полону шатра Яковові, і зми́луюся над місцями його пробува́ння, — і на пагі́рку своїм побуду́ється місто, а па́лац ося́деться на відповідному місці своїм. І ви́йде подяка із них та голос радіючих, і Я їх помно́жу, — і не буде їх мало, і просла́влю Я їх — і не будуть прини́жені! І сини його стануть, як перше, а збір його буде міцни́й перед лицем Моїм, і Я покараю всіх тих, хто його переслідує! І буде із нього Поту́жний його, і поста́не Воло́дар його́ з-поміж ньо́го, й Я набли́жу Його, — й Він піді́йде до Мене! Бо хто є такий, що нара́зить життя своє на небезпе́ку, щоб до Мене набли́зитись? каже Госпо́дь. І станете ви наро́дом Мені, а Я буду вам Богом! Ось буря Господня, лютість вихо́дить, а вихор крутли́вий на голову безбожних упаде́. Не спи́ниться по́лум 'я гніву Господнього, поки Свого не зробить, і поки не ви́конає за́мірів серця Свого́, — ви напри́кінці дні́в зрозумієте це́!
Перше читання
Тому́ скажи до Ізраїлевого дому: Так говорить Госпо́дь Бог: Не для вас Я роблю́ це, Ізраїлів доме, а тільки для святого Свого Йме́ння, яке ви знева́жили серед народів, куди ви поприхо́дили. І освячу́ Я велике Ім'я́ Своє́, знева́жене серед народів, що ви знева́жили серед них, і пізнають ті люди, що Я — Госпо́дь, — говорить Господь Бог, — коли Я покажу́ Свою святість серед вас на їхніх оча́х. І візьму́ вас із тих народів, і позбираю вас зо всіх країв, і приведу́ вас до вашої землі. І покроплю́ вас чистою водою, — і станете чисті; зо всіх ваших нечисто́т і зо всіх ваших бовва́нів очи́щу вас. І дам вам нове́ серце, і ново́го духа дам у ваше нутро́, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті. І духа Свого́ дам Я до вашого нутра́, і зроблю́ Я те, що уста́вами Моїми будете ходити, а постано́ви Мої будете стерегти́ та вико́нувати. І ви будете сидіти в краю́, якого Я дав вашим батька́м, і будете Мені наро́дом, а Я буду вам Богом! І спасу́ вас від усіх ваших нечисто́т, і покличу збіжжя, і помно́жу його, і не дам на вас голоду. І намно́жу плід де́рева та врожай поля, щоб ви більше не набиралися со́рому через голод між наро́дами. І згадаєте ви про ваші доро́ги лихі та про ваші вчинки, що не добрі, і будете бри́дитися самих себе за свої провини та за гидо́ти свої. Не для вас Я це роби́тиму, — говорить Госпо́дь Бог, — нехай буде це вам відо́ме! Зашарі́йтеся та посоромтеся ваших доріг, Ізраїлів до́ме!
Ранкова молитва — перше читання
І минуло багато днів, і було Господнє слово до Іллі третього року, говорячи: „Іди, покажися до Аха́ва, а Я дам дощ на поверхню землі“. І пішов Ілля показатися до Ахава. А в Асирії був сильний голод. І покликав Ахав Овді́я, що був над домом, а Овді́й був дуже богобі́йний. І сталося, коли Єзаве́ль вигу́блювала Господніх пророків, то Овді́й узяв сотню пророків, та й сховав їх по п'ятидесяти чоловіка в пече́рі, і годува́в їх хлібом та водою. І сказав Ахав до Овдія: „Іди по кра́ю до всіх во́дних джере́л та до всіх потоків, — може зна́йдемо трави, і позоста́вимо при житті коня та мула, і не ви́губимо худоби“... І поділили вони собі Край, щоб перейти по ньому, — Ахав пішов однією дорогою сам, Овді́й пішов сам другою дорогою. І був Овдій у дорозі, аж ось Ілля назу́стріч йому́. І пізнав він його, і впав на обличчя своє та й сказав: „Чи то ти, пане мій Іллє́?“ А той відказав йому: „Я. Іди, скажи панові своєму: Ось тут Ілля!“ А він сказав: „Чим я прогрішив, що ти віддаєш свого раба в Ахавову руку, щоб він убив мене? Як живий Господь, Бог твій, — немає наро́ду та царства, що туди не посилав би пан мій шукати тебе. А коли говорили: Нема його, то він заприсяга́в те царство та той народ, що зна́йдуть тебе. А тепер ти говориш: Іди, скажи своє́му панові: Ось тут Ілля! І станеться, я піду́ від тебе, а Дух Господній понесе тебе на те місце, якого не знаю. І прийду́ я, щоб доне́сти Ахаву, а коли він не зна́йде тебе, то вб'є мене. А раб твій боїться Господа від своєї мо́лодости. Чи ж не було сказано панові моєму те, що́ зробив я, коли Єзаве́ль побивала Господніх пророків, а я сховав був із Господніх пророків сотню чоловіка, по п'ятидесяти чоловіка в печері, і годував їх хлібом та водою? А тепер ти кажеш: Іди, скажи своєму панові: Ось тут Ілля, — і він мене вб'є!“ Та Ілля відказав: „Як живий Господь Савао́т, що я стою́ перед Його лицем, — сьогодні я покажу́ся йому!“ I пішов Овді́й назу́стріч Аха́ву, та й доніс йому те. І пішов Ахав навпро́ти Іллі. І сталося, коли Ахав побачив Іллю, то Ахав сказав до нього: „Чи це ти, що непоко́їш Ізраїля?“ А той відказав: „Не я внещасли́вив Ізраїля, а тільки ти та дім твого батька через ваше недотри́мання Господніх за́повідей, та й ти пішов за Ваалами. А тепер пошли, збери до мене на го́ру Карме́л усього Ізраїля та чотири сотні й п'ятдесят Ваалових пророків, та чотири сотні пророків Астарти, що їдять зо сто́лу Єзаве́лі“. І послав Ахав по всіх Ізраїлевих синах, і зібрав пророків на го́ру Карме́л. І підійшов Ілля до всьо́го наро́ду й сказав: „Чи довго ви бу́дете скака́ти на двох галу́зках? Якщо Господь — Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал — ідіть за ним!“ Та не відповів йому народ ані слова. І сказав Ілля до наро́ду: „Я сам позоста́вся Господній пророк, а пророків Ваалових — чотири сотні й п'ятдесят чоловіка. І нехай дадуть нам двох бичкі́в, і нехай вони ви́беруть собі одно́го бичка́, і нехай заріжуть його, і нехай покладуть на дро́ва, а огню́ не покладу́ть. І я приготу́ю одного бичка́, і дам на дро́ва, а огню не покладу́. І ви покличете ім'я́ бога вашого, а я покли́чу Ім'я́ Господа. І станеться, той Вог, що відповість огнем, — Він Бог!“ І відповів той наро́д та й сказав: „Це добре слово!“ І сказав Ілля до Ваалових пророків: „Виберіть собі одно́го бичка́, і приготу́йте перші, бо ви численні́ші, і покличте ім'я́ свого́ бога, а огню́ не покладете“. І взяли́ вони того бичка, що він дав їм, і вони приготува́ли й кли́кали Ваалове ім'я́ від ра́нку й аж до полу́дня, говорячи: „Ваа́ле, почу́й нас!“ Та не було ані голосу, ані ві́дповіді. І скакали вони біля же́ртівника, що зроби́ли. І сталося опі́вдні, і сміявся з них Ілля й говорив: „Кличте голосом сильні́шим, бо він бог! Може він розду́мує, або відлучи́вся, або в дорозі! Може він спить, то проки́неться!“ І стали вони кликати голосом сильні́шим, і коло́лися, за своїм зви́чаєм, меча́ми та ра́тищами, аж лила́ся з них кров. І сталося, як минувся пі́вдень, то вони пророкували аж до часу прине́сення хлібної жертви, — та не було́ ані голосу, ані відповіді, ані слуху... І сказав Ілля до всього наро́ду: „Підійдіть до ме́не!“ І підійшов увесь наро́д до нього, а він поправив розбитого Господнього же́ртівника. І взяв Ілля дванадцятеро каміння, за числом племе́н синів Якова, до якого було слово Господнє, говорячи: „Ізра́їль буде їм'я́ твоє!“ і збудува́в із того камі́ння же́ртівника в Ім'я́ Господнє, і зробив рова, площею на дві са́ті насіння, навколо же́ртівника. І наклав дров, і зарізав бичка та й поклав на дро́вах. І він сказав: „Напо́вніть чотири відрі́ води, і нехай виллють на цілопа́лення та на дро́ва“. І сказав: „Повторіть!“ І повтори́ли. І сказав: „Зробіть утре́тє!“ І зробили втре́тє. І потекла вода навколо же́ртівника, а також рів напо́внився водою. І сталося в час прине́сення хлі́бної жертви, що підійшов пророк Ілля та й сказав: „Господи, Боже Авраамів, Ісаків та Ізраїлів! Сьогодні пізна́ють, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом. Вислухай мене, Господи, вислухай мене, і нехай пізна́є цей наро́д, що Ти — Господь, Бог, і Ти обе́рнеш їхнє серце наза́д!“ І спав Господній огонь, та й поже́р цілопа́лення, і дро́ва, і камі́ння, і по́рох, і ви́лизав воду, що в рові. І побачили це всі люди, та й попа́дали на обличчя свої й говорили: „Господь, — Він Бог, Господь, — Він Бог!“ І сказав до них Ілля: „Схопі́ть Ваалових пророків! Нехай ніхто не втече́ з них!“ І похапа́ли їх, а Ілля звів їх до потоку Кішо́н, та й порізав їх... І сказав Ілля до Ахава: „Увійди, їж і пий, бо ось чути шум дощу́“. І пішов Ахав, щоб їсти та нити, а Ілля зійшов на верхі́в'я Карме́лу, і нахили́вся до землі, і поклав обличчя своє між свої колі́на. І сказав він до свого хло́пця: „Вийди, подивися в на́прямі моря!“ І той вийшов і подивився та й сказав: „Нема нічо́го“. Та він відказав: „Вернися сім раз!“ І сталося сьомого разу, і він сказав: „Ось мала хмара, немов долоня лю́дська, підійма́ється з моря“. А він сказав: „Піди, скажи Ахавові: Запрягай і зійди, і не затримає тебе дощ“. І сталося по недовгому ча́сі, і поте́мніло небо від хмар, і зірвався вітер, — і пішов великий дощ. А Ахав сів на воза, та й відправився в Їзреел. А Господня рука була́ на Іллі. І він опереза́в свої сте́гна, та й побіг перед Ахавом аж до самого Їзреелу.
Послання
Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є. Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа! Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!
Перше читання
Хто, як той мудрий, і зна́чення речі хто знає? Розсвітлює мудрість люди́ни обличчя її, і суворість лиця її змінюється. Я раджу: Наказа царсько́го виконуй, і то ради прися́ги перед Богом. Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить, бо слово царе́ве — то вла́да, і хто йому скаже: „Що́ робиш?“ Хто виконує заповідь, той не пізна́є нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право. Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо люди́ни числе́нне на ній, бо не знає, що буде, і я́к саме буде, хто їй розпові́сть? Немає люди́ни, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і вла́ди нема над днем смерти, і на війні нема зві́льнення, і пана свого́ не врятує безбожність. Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала люди́на над люди́ною на лихо для неї. І я бачив безбожних похо́ваних, і до їхнього гро́бу прихо́дили, а ті, що чинили добро́, повики́дані з місця святого, і в місті забуті. Марно́та й оце! Що скоро не чиниться при́суд за вчинок лихий, тому́ серце лю́дських синів повне ними, щоб чинити лихе́. Хоч сто раз чинить грішний лихе́, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що ти́м буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх! А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем стра́ху не має! Є марно́та, яка на землі ді́ється, — що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добрео спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марно́та й оце! І радість я похваляв: що немає люди́ні під сонцем добра́, хіба тільки щоб їсти, та пити та ті́шитися, і оце супрово́дить її в її праці за ча́су життя її, що під сонцем Бог дав був їй. Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить люди́на своїми очима, і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може люди́на збагнути чину, під сонцем учи́неного! Тому скільки люди́на не тру́диться, щоб дошукатись цього, то не зна́йде, і коли й мудрий скаже, що знає, — не зможе знайти!
Ранкова молитва — друге читання
Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!
Респонсорійний псалом
Євангеліє
І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви! Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“ І підвівсь ось зако́нник один, і сказав, Його випробо́вуючи: „Учителю, що́ робити мені, щоб вічне життя осягну́ти?“ Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“ А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“. Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“. А той бажав сам себе ви́правдати, та й сказав до Ісуса: „А хто то мій ближній?“ А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́. Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув. Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“. Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“ А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
А Аха́в доніс Єзаве́лі все, що́ зробив був Ілля, і все те, що він повбивав усіх пророків мече́м. І послала Єзаве́ль посланця́ до Іллі, говорячи: „Отак нехай зро́блять мені бо́ги, і так нехай додадуть, якщо цього ча́су взавтра я не зроблю́ душі твоїй, як зро́блено душі кожного з них!“ І побачив він це, і встав та й пішов, боячи́сь за душу свою́. І прийшов він до Юдиної Беер-Шеви, і позоставив там свого хло́пця. А сам пішов пустинею, дорогою одного дня, і сів під одним ялівце́м, і зажадав собі смерти, і сказав: „До́сить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батькі́в своїх!“ І поклався він, і заснув під одним ялівце́м. Аж ось Ангол діткнувся його та й сказав йому: „Устань та попоїж!“ І глянув він, аж ось у його голова́х кала́ч, спечений на вугіллі, та дзба́нок води. І він їв та пив, і зно́ву поклався. І вернувся Ангол Господній удруге, і діткнувся його та й сказав: „Устань, попоїж, бо дорога тяжка́ перед тобою“. І він устав, і попоїв та напився. І він ішов, підкрі́плений тією їжею, сорок день та сорок ноче́й аж до Божої гори Хори́в. І прибу́в він туди до печери, і переночува́в там, аж ось Господнє слово до нього. І сказав Він йому: „Чого́ ти тут, Іллє́?“ А той відказав: „Я був дуже горливий для Господа, Бога Савао́та, бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбива́ли же́ртівники Твої, а пророків Твоїх повбивали мече́м, — і позостався я сам. І шукали вони душу мою, щоб узяти її“. А Він відказав: „Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось перехо́дитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцни́й, що зриває го́ри та скелі лама́є. Та не в вітрі Господь. А по вітрі — трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, — і не в огні Господь. А по огні — тихий ла́гідний голос“. І сталося, як почув це Ілля, то закрив своє обличчя плаще́м своїм, та й ви́йшов, і став у входа печери. Аж ось до нього Голос, шо говорив: „Чого́ ти тут, Іллє́?“ А він відказав: „Я був дуже горливий для Господа, Бога Савао́та, бо Ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали же́ртівники твої, а пророків Твоїх повбивали мече́м, — і позоста́вся я сам. І шукали вони душу мою, щоб узяти її“. І сказав до нього Господь: „Іди, вернися на свою доро́гу на Дамаську пустиню. І при́йдеш, і пома́жеш Хазаїла на царя над Сирією. А Єгу, Німшієвого сина, помажеш на царя над Ізраїлем, а Єлисе́я, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість се́бе. І станеться, — хто втече від Хазаїлового меча, того вб'є Єгу, а хто втече від меча Єгу, того вб'є Єлисе́й. А в Ізраїлі Я позоста́вив сім тисяч, — усі коліна, що не схиля́лися перед Ваалом, та всі уста, що не цілували його“. І пішов він ізві́дти, і знайшов Єлисе́я, Шафатового сина, а він оре́. Дванадцять за́прягів перед ним, а він при дванадцятому. І підійшов до нього Ілля та й кинув йому свого плаща́. І позоставив той волів, та й побіг за Іллею й сказав: „Нехай поцілую я батька свого́ та свою матір, — та й піду́ за тобою!“ А той відказав йому: „Іди, але вернися, бо що́ я зробив тобі?“ І вернувся він від нього, і взяв за́пряга волів та й прині́с його в жертву, а я́рмами волів зварив його м'ясо, і дав народові, а ті їли. І він устав, і пішов за Іллею, та й служив йому.
Друге читання
А щодо і́дольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання́. Знання́ ж надимає, любов же будує! Коли хто ду́має, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно. Коли ж любить хто Бога, той пі́знаний Ним. Тож про спожива́ння і́дольських же́ртов ми знаємо, що і́дол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одно́го. Бо хоч і існують так звані „боги“ чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Госпо́дь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним. Та не всі таке мають знання́, бо де́які мають призвича́єння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, — і їхнє сумління, бувши недуже, спога́нюється. Їжа ж нас до Бога не збли́жує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічо́го. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотика́ння слаби́м! Коли бо хто бачить тебе, маю́чого знання́, як ти в і́дольській божни́ці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе́, не буде спону́кане їсти ідольські жертви? І через знання́ твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грі́шачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите́. Ось тому́, коли їжа споку́шує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!
Друге читання
А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи́, ті, хто слухає духів підступних і наук де́монів, хто в лицемірстві гово́рить неправду, і спалив сумління своє, хто одру́жуватися забороняє, наказує стри́муватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже тво́риво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим! Словом і молитвою. Як бу́деш оце подавати братам, то будеш ти добрий служи́тель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідо́м ти пішов. Цурайся нечистих та ба́бських байо́к, а вправляйся в благоче́сті. Бо вправа тілесна мало кори́сна, а благоче́стя кори́сне на все, бо має обі́тницю життя тепе́рішнього та майбу́тнього. Вірне це слово, і гі́дне всякого прийняття́! Бо на це ми й працюємо і зно́симо га́ньбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім лю́дям Спаси́тель, найбільше ж для вірних. Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не горду́є, але будь зразко́м для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду́ я, пильнуй чита́ння, нага́дування та науки! Не зане́дбуй благода́тного дара в собі, що був да́ний тобі за пророцтвом із покла́денням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб у́спіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чи́нячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!
Друге читання
Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули́ й сповістили, про що́ первосвященики й старші до них говорили. Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога підне́сли й промовили: „Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив! Ти уста́ми Давида, Свого слуги́, отця нашого, сказав Духом Святим: „Чого люди бунтуються, а наро́ди задумують ма́рне? Повстають царі зе́мні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його“. Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та По́нтій Пилат із поганами та з наро́дом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збуло́ся. І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміли́вістю слово Твоє повіда́ти, коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоро́влення, і щоб знаме́на та чуда чинились Ім'я́м Твого Святого Отрока Ісуса“. Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і перепо́внилися всі Святим Духом, — і зачали говори́ти Слово Боже з сміли́вістю! А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого́ за своє, але в них усе спі́льним було́. І апо́столи з вели́кою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа, і благода́ть велика на всіх них була! Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за про́даж прино́сили, та й клали в ногах у апо́столів, — і роздавалося кожному, хто потре́бу в чім мав. Так, Йо́сип, що Варна́вою — що в перекладі є „син потіхи“ — був про́званий від апо́столів, Левит, родом кі́прянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апо́столів.
Друге читання
А Сам Бог миру нехай освя́тить вас цілко́м доскона́ло, а непору́шений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збере́жені бу́дуть на при́хід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, — Він і вчинить оте! Бра́ття, моліться за нас! Привітайте всю бра́ттю святим поцілунком! Заклинаю вас Господом, — цього листа прочитати перед усіма́ братами! Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амі́нь!
Євангеліє
А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“. А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою. А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“ А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“ А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“ Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів. І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“. I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив. А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися, та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув. А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“. А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“ Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“ А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“. І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́. А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“ А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому. Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли. Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“. Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“. Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити. І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить. І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.
Вечірня молитва — друге читання
А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого. Бо нею засвідчені ста́рші були́. Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє. Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“. Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду. Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона. Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці, бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць. Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав. Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря. Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто. Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого, що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“. Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз. Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва. Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“ Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в. Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого. Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової. Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду. Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить. Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених. Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились. Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх. Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів. І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків, що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували, силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців; жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці. Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́, бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.
Євангеліє
Оце Я сказав вам, щоб ви не спокуси́лись. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові! А це́ вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене. Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що́ говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я споча́тку, бо з вами Я був. Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, — і ніхто з вас Мене не питає: „Куди йдеш?“ Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше напо́внилось смутком. Та Я правду кажу́ вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду́, Утіши́тель не при́йде до вас. А коли Я піду́, то пошлю вам Його. А як при́йде, Він світові виявить про гріх, і про праведність і про суд: тож про гріх, — що не вірують у Мене; а про праведність, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, — що засу́джений князь цього світу. Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли при́йде Він, Той Дух правди, Він вас попрова́дить до ці́лої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам. Він прославить Мене, бо Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть.
Євангеліє
Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю! Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“. Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“
Євангеліє
Того ча́су Ісус перехо́див лана́ми в суботу. А у́чні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: „Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу“. А Він відповів їм: „Чи ж ви не читали, що́ зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби́ показні́, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам? Або ви не читали в Зако́ні що в суботу священики пору́шують суботу у храмі, — і невинні вони? А Я вам кажу́, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“, то ви не судили б невинних. Бо Син Лю́дський Госпо́дь і суботі“! І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги. І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“ А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу? А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“! І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга. Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, — я́к би Його погубити? А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти. А Він наказав їм суво́ро Його не виявляти, щоб спра́вдилось те, що́ сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Ото Мій Слуга, що Я вибрав Його, Мій Улю́блений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу́ Свого Духа в Нього, — і Він суд проголо́сить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота́ догасаючого не пога́сить, поки не допровадить при́суду до перемоги. І погани наді́ятись будуть на Йме́ння Його“! Тоді привели́ до Ньо́го німого сліпця́, що був біснуватий, — і Він уздоро́вив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“ Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом, князем де́монів“. А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються. І коли сатана́ сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його? І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями. А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже. Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує. Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкида́є. Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага, про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься! І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім! Або ви́ростіть дерево добре, то й плід його добрий, або ви́ростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з пло́ду! Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́. Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́. Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“. Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“. А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни. Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі. Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на! Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон! А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить. Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“ Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“. А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“ І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.