Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Послання
Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре ді́ло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то справедливо мені ду́мати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайда́нах моїх, і в обороні, і в утве́рдженні Єва́нгелії — спільники мої в благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу́ я за вами всіма́ в сердечній любові Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножа́лась ще більше та більше в пізна́нні й усякім дослі́дженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та ці́лі були Христового дня, напо́внені плодів праведности через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу.
Перше читання
Яку бо подяку ми мо́жемо Богові дати за вас, за всю радість, що нею ми ті́шимося ради вас перед нашим Богом? Ми вдень та вночі ревно мо́лимося, щоб побачити ваше лице та допо́внити те, чого не вистача́є вашій вірі. Сам же Бог і Отець наш, і Господь наш Ісус нехай ви́рівняє нашу дорогу до вас! А в вас хай примно́жить Госпо́дь, і нехай збагати́ть вашу любов один до о́дного, і до всіх, як і наша є до вас! Нехай Він зміцни́ть серця́ ваші невинними в святості перед Богом і нашим Отцем, при прихо́ді Господа нашого Ісуса з усіма́ святими Його́!
Ранкова молитва — перше читання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
For great are your judgements, and hard to interpret; Therefore souls undisciplined went astray. For when lawless men had supposed that they held a holy nation in their power, They, themselves, prisoners of darkness, and bound in the fetters of a long night, Close kept beneath their roofs, Lay exiled from the eternal providence. For while they thought that they were unseen in their secret sins, They were sundered one from another by a dark curtain of forgetfulness, Stricken with terrible awe, and sore troubled by spectral forms. For neither did the dark recesses that held them guard them from fears, But sounds rushing down rang around them, And phantoms appeared, cheerless with unsmiling faces. And no force of fire prevailed to give them light, Neither were the brightest flames of the stars strong enough to illumine that gloomy night: But only there appeared to them the glimmering of a fire self-kindled, full of fear; And in terror they deemed the things which they saw To be worse than that sight, on which they could not gaze. And they lay helpless, made the sport of magic are, And a shameful rebuke of their vaunts of understanding: For those who promised to drive away terrors and troublings from a sick soul, These were themselves sick with a ludicrous fearfulness: For even if no troublous thing affrighted them, Yet, scared with the creepings of vermin and hissings of serpents, they perished for very trembling, Refusing even to look on the air, which could on no side be escaped. For wickedness, condemned by a witness within, is a coward thing, And, being pressed hard by conscience, always forecasts the worst lot: For fear is nothing else but a surrender of the help which reason offers; And from within the heart the expectation of them being less Maketh of greater account the ignorance of the cause that brings the torment. But they, all through the night which was powerless indeed, And which came upon them out of the recesses of powerless Hades, All sleeping the same sleep, Now were haunted by monstrous apparitions, And now were paralysed by their soul’s surrendering; For fear sudden and unlooked for came upon them. So then every man, whoever it might be, sinking down in his place, Was kept in ward shut up in that prison which was barred not with iron: For whether he were a husbandman, or a shepherd, Or a labourer whose toils were in the wilderness, He was overtaken, and endured that inevitable necessity, For with one chain of darkness were they all bound. Whether there were a whistling wind, Or a melodious noise of birds among the spreading branches, Or a measured fall of water running violently, Or a harsh crashing of rocks hurled down, Or the swift course of animals bounding along unseen, Or the voice of wild beasts harshly roaring, Or an echo rebounding from the hollows of the mountains, All these things paralysed them with terror. For the whole world beside was enlightened with clear light, And was occupied with unhindered works; While over them alone was spread a heavy night, An image of the darkness that should afterward receive them; But yet heavier than darkness were they to themselves.
Перше читання
Цар Валтаса́р спра́вив велике прийняття́ для тисячі своїх вельмо́ж, і на оча́х тієї тисячі пив вино. Коли вино опанувало розум, Валтаса́р наказав прине́сти золотий та срібний по́суд, який виніс був його батько Навуходоно́сор із храму, що в Єрусалимі, щоб із нього пили́ цар та вельможі його, його жінки́ та його нало́жниці. Тоді прине́сли золотий по́суд, що винесли з храму божого дому, що в Єрусалимі, і пили́ з них цар та вельмо́жі його, жінки́ його та його нало́жниці. Пили́ вони вино й сла́вили богі́в золотих та срібних, мідяни́х, залізних, дерев'я́них та камі́нних. Аж ось тієї хвилини вийшли пальці людсько́ї руки́, і писали навпро́ти свічника́ на вапні́ стіни царсько́го пала́цу, і цар бачив за́рис руки, що писала. Тоді зміни́лася ясність царя, і думки́ його настра́шили його, ослабі́ли сугло́би кри́жів його, і билися коліна його одне об о́дне. Цар сильно закричав приве́сти заклиначі́в, халде́їв та віщуні́в. Цар заговорив та й сказав вавилонським мудреця́м: „Кожен муж, що прочитає це писа́ння й об'явить мені його ро́зв'язку, той зодя́гне пурпу́ру й золотого ланцюга́ на свою шию, і буде панувати третім у царстві“. Тоді поприхо́дили всі царські́ мудреці́, та не могли прочитати писа́ння й об'явити царе́ві його ро́зв'язку. Тоді цар Валтаса́р сильно перестра́шився, а його ясність зміни́лася на ньому, і його вельмо́жі були безра́дні. На слова́ царя та вельмо́ж його ввійшла до дому прийняття́ цариця. Цариця заговорила та й сказала: „Ца́рю, живи навіки! Нехай не страша́ть тебе думки́ твої, а ясність твоя нехай не міня́ється! Є в твоєму царстві муж, що в ньому дух святих богі́в, а за днів твого батька в ньому знахо́дилась ясність і розум та мудрість, рівна мудрості богі́в. І цар Навуходоно́сор, твій батько, настановив його начальником чарівникі́в, заклиначі́в, халде́їв, віщуні́в, ба́тько твій цар, бо в ньо́му, в Даниїлові, якому цар дав ім'я́ Валтаса́р, знахо́дився надмірний дух, і знання́ та розум розв'я́зувати сни, і висло́влювати за́гадки та розплу́тувати вузли́. Нехай буде покликаний тепер Даниїл, і нехай він оголосить ро́зв'язку!“ Того ча́су Даниїл був приве́дений перед царя. Цар заговорив та й сказав до Даниїла: „Чи ти той Даниїл, що з Юдиних синів вигна́ння, яких вивів цар, мій ба́тько, з Юдеї? І чув я про тебе, що в тобі дух богі́в, і що в тобі знахо́диться ясність, і розум та надмі́рна мудрість. А тепер були́ приве́дені перед мене мудреці́, заклиначі́, щоб прочитали оце писа́ння, і розповіли́ мені його ро́зв'язку, та не могли вони ви́словити ро́зв'язки цієї речі. А я чув про тебе, що ти можеш розв'я́зувати недовідо́ме, і розплу́тувати вузли́. Тож тепер, якщо можеш прочитати це писа́ння, і розповісти́ мені його ро́зв'язку, то зодя́гнеш пурпу́ру, а золотий ланцю́г — на твою шию, і ти бу́деш панувати третім у царстві“. Тоді Даниїл відповів та й сказав перед царем: „Твої да́ри нехай бу́дуть тобі, а дару́нки свої давай іншим. Це писа́ння я прочитаю цареві, і розповім тобі його ро́зв'язку. Ти, ца́рю, — Всевишній Бог дав твоєму ба́тькові Навуходоносорові царство, і ве́лич, і славу та пишноту́. А через ве́лич, яку Він дав був йому, всі наро́ди, племе́на та язи́ки тремті́ли та лякалися перед ним, бо кого він хотів — забивав, а кого хотів — лишав при житті, і кого хотів — підіймав, а кого хотів — пони́жував. А коли загорди́лося його серце, а дух його ще більше запишні́в, він був ски́нений з тро́ну свого царства, і його слава була взя́та від нього. І він був ви́гнаний з-поміж лю́дських синів, і серце його було зрі́вняне зо звіри́ним, а пробува́ння його було з дикими ослами. Годували його травою, як волів, а небесною росою зро́шувалося його тіло, аж поки він не пізнав, що в людсько́му царстві панує Всевишній Бог, і Він ставить над ним того, кого хоче. А ти, сину його́ Валтаса́ре, не смири́в свого серця, хоч усе це знав. І ти піднісся понад Небесного Господа, і по́суд храму Його прине́сли перед тебе, а ти та вельмо́жі твої, жінки́ твої та нало́жниці твої пили́ з них вино, і ти хвалив богів срібних та золотих, мідяни́х, залізних, дерев'яних та камі́нних, що не бачать, і не чують та не знають, а Бога, що в руці Його душа твоя й що Його всі дороги твої, ти не прославля́в. Того ча́су від Нього по́сланий за́рис руки, і написане оце писа́ння. А оце писа́ння, що написане: Мене́, мене́, теке́л упарсі́н. Ось розв'язка цієї речі: „Мене́“ — порахував Бог царство твоє, і покінчи́в його. „Теке́л“ — ти зва́жений на вазі́, і знайдений леге́ньким. „Пере́с“ — поді́лене царство твоє, і ві́ддане мі́дянам та пе́рсам“. Тоді наказав Валтаса́р, і надягли́ на Даниїла пурпу́ру, а золотого ланцюга́ — на шию його, і розголоси́ли про нього, що він бу́де третім пануючим у царстві. Тієї ж ночі був забитий Валтаса́р, цар халдейський.
Перше читання
І сказали йому му́жі Єфремові: „Що́ це за річ зробив ти нам, що не покликав нас, коли йшов воювати з Мідія́ном?“ І вони сильно спереча́лися з ним. І сказав він до них: „Що я зробив тепер таке, як ви? Чи не ліпше пізні виноградини Єфремові від авіезерового винобра́ння? У вашу руку Бог дав мідіянітянських князі́в, — Орева та Зеева, — і що́ міг я зробити, як ви?“ Тоді заспоко́ївся їхній дух проти нього, як він сказав оце сло́во. І прийшов Гедеон до Йорда́ну, і перейшов він та три сотні мужів, що з ним, зму́чені в пого́ні. І сказав він до людей Сукко́ту: „Дайте но буханці́в хліба наро́дові, що за мною, бо вони зму́чені, а я женуся за Зевахом та Цалмунною, царями мідіянітянськими“. І сказали суккотські князі: „Чи рука Зеваха та Цалмунна вже в твоїй руці, щоб давати хліб твоєму ві́йську?“ І сказав Гедео́н: „Тому́ то, коли Господь дасть у мою руку Зеваха та Цалмунну, то я буду молотити ваше тіло пустинними те́рнями та колючка́ми!“ І пішов він звідти до Пенуїлу, і говорив до них те саме. А люди Пеиуїлу відповіли́ йому, як відповіли́ люди Сукко́ту. І він сказав також до людей Пенуїлу, говорячи: „Коли я верта́тимусь у ми́рі, — розіб'ю́ оцю ве́жу“. А Зевах та Цалмунна були в Каркорі, і з ними їхні табо́ри, близько п'ятнадцяти тисяч, — усі позосталі з усього табо́ру синів Кедему. А тих, що впали, — було сто й двадцять тисяч чоловіка, що витяга́ли меча. А Гедеон пішов дорогою Шехуне-Боголіму зо сходу до Коваху й Йоґбеги. І розбив він табо́ра, коли та́бір був безпечний. І втікали Зевах та Цалмунна, а він гнався за ними. І він схопи́в обох мідіянітянських царів, Зеваха та Цалмунну, а на ввесь та́бір нагнав жаху. І вернувся Гедео́н, син Йоашів, із війни з Маале-Гахересу. І захопи́в він юнака́ з людей Суккоту, та й запита́вся його. І той написав йому ймення князів Суккоту та старши́х його, — сімдеся́т і сім чоловіка. І прийшов він до людей Сукко́ту та й сказав їм: „Ось Зе́вах та Цалму́нна, що ви ображали мене, говорячи: Чи рука Зеваха та Цалмунни тепер у твоїй руці, що дамо́ хліба твоїм змученим лю́дям?“ І схопи́в він старши́х того міста, і пустинне те́рня та колючки́, і побив ними суккотських людей. А пенуїльську ве́жу розбив, і позабивав людей того міста. І сказав він до Зе́ваха та до Цалму́нни: „Які ті люди, що ви повбивали на Фаво́рі?“ А ті сказали: „Як ти, так вони — одне, мають вигляд царськи́х синів“. А він сказав: „То брати мої, сини моєї матері. Як живий Господь, — коли б ви були позоста́вили їх при житті, не повбивав би я вас!“ І сказав він до Єтера, свого пе́рвенця: „Устань, — забий їх!“ Та той юна́к не витяг свого меча, бо боявся, — бо він був ще мали́й. І сказав Зевах та Цалмунна: „Устань ти, і кинься на нас, бо по чоловікові сила його“. І встав Гедеон, і вбив Зеваха та Цалмунну, і забрав оздо́бні мі́сяці, що були на шиях їхніх верблю́дів. І сказали Ізраїлеві мужі до Гедеона: „Пануй над нами і ти, і син твій, і син твого сина, бо ти спас нас від руки Мідія́на“. І сказав до них Гедеон: „Не буду панувати над вами я, і не буде панувати над вами син мій, — Господь панува́тиме над вами“. І сказав до них Гедеон: „Попрошу́ від вас проха́ння, — і дайте мені кожен носову́ сере́жку зо своєї здо́бичі“, — бо в них, мідіянітян, були золоті носові сере́жки, бо ізмаїльтя́ни вони. І сказали вони: „Дати — дамо́“. І розтягнули одежу, і кидали туди кожен носову сере́жку зо своєї здо́бичі. І була вага золотих носових сере́жок, що він просив, тисяча й сімсо́т шеклів золота, крім оздобних місяців, і сере́жок, і пу́рпурових шат, що були на мідіянітянських царях, і окрім наши́йників, що на шиях їхніх верблю́дів. А Гедеон зробив із того ефо́да, і поставив його́ у своєму місті, в Офрі. І за ним чинив там пере́люб увесь Ізра́їль, і це стало па́сткою для Гедеона та для дому його. І був упоко́рений Мідіян перед Ізраїлевими синами, і він більш не підіймав своєї голови́. І Край мав мир сорок літ за Гедеонових днів. І пішов Єруббаа́л, син Йоашів, та й осівся в своїм домі. А в Гедеона було сімдеся́т синів, що походили зо сте́гон його, бо він мав багато жіно́к. А нало́жниця його, що в Сихемі, — породила йому сина й вона, а він назвав ім'я́ йому: Авімелех. І помер Гедео́н, син Йоашів, у добрій сивизні́, і був похо́ваний у гробі Йоаша, батька свого, в Офрі авіезеровій. І сталося, як помер Гедео́н, то Ізра́їлеві сини́ зно́ву чинили пере́люб і́з Ваа́лами, і поставили собі Ваал-Берита за бога. І Ізраїлеві сини не пам'ятали Господа, Бога свого, що спасав їх від руки всіх їхніх навко́лишніх ворогів. І не зроби́ли вони ми́лости з домом Єруббаа́ла-Гедеона такої, як усе те добро, яке він зробив для Ізраїля.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
Ранкова молитва — друге читання
І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́, та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло, і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею. „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували. Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости. А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в. Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“ Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“ А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“. Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово. А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають. А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають. А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості. А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить. Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“. До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього. І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“. А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“ І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили. А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала! А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“ І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х. А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“ Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню. Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили. І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались. Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий. І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її, підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча. А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“. Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“. А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“ Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“ Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“. Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері. А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“ І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“ І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.
Респонсорійний псалом
Друге читання
Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою, бо хто тілом постраждав, той перестав грішити, щоб решту ча́су в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі. Бо до́сить минулого ча́су, коли ви чинили волю поган, ходили в розпусті, у пожадливостях, у пияцтві, у гу́лянках, у пия́тиках, у беззако́нних ідолослужбах. Вони з того дивуються, що ви ра́зом із ними не берете участи в розпусті, та зневажають. Вони дадуть відповідь Тому, Хто судитиме живих та мертвих! Бо на те й мертвим зві́щувано Єва́нгелію, щоб вони прийняли́ суд по-лю́дському тілом, але жили́ по-Бо́жому духом. Кінець же всьому набли́зився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до о́дного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до о́дного без не́хоті! Служіть один о́дному, кожен тим даром, якого отримав, як доморя́дники всілякої Божої благода́ті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та вла́да на віки вічні, амі́нь. Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробо́вування, немов би чужому випа́дку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражда́ннях, то тіштеся, щоб і в з'я́вленні слави Його раділи ви й звеселялись. Коли ж вас ганьбля́ть за Христове Ім'я́, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий. Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохо́бник, а коли — як християни́н, то нехай не соро́миться він, але хай прославляє Бога за те. Бо час уже суд розпочати від Божого дому; а коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться Божій Єва́нгелії? А коли „праведний ле́две спасеться, то безбожний та грішний де зможе з'явитись?“ Тому й ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному.
Друге читання
Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас, і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас, цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю. Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів. А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію. Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові. Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“.
Вечірня молитва — перше читання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
But for your holy ones there was great light; And the Egyptians, hearing their voice but seeing not their form, Counted it a happy thing that they too had suffered, Yet for that they do not hurt them now, though wronged by them before, they are thankful; And because they had been at variance with them, they made supplication to them. Whereas you did provide for your people a burning pillar of fire, To be a guide for their unknown journey, And withal a kindly sun for their proud exile. For well did the Egyptians deserve to be deprived of light and imprisoned by darkness, They who had kept in close ward your sons, Through whom the incorruptible light of the law was to be given to the race of men. After they had taken counsel to kill the babes of the holy ones, And when a single child had been cast forth and saved to convict them of their sin, You took away from them their multitude of children, And destroyed all their army together in a mighty flood. Of that night were our fathers made aware beforehand, That, having sure knowledge, they might be cheered by the oaths which they had trusted: So by your people was expected salvation of the righteous and destruction of the enemies; For as you did take vengeance on the adversaries, By the same means, calling us to yourself, you did glorify us. For holy children of good men offered sacrifice in secret, And with one consent they took upon themselves the covenant of the divine law, That they would partake alike in the same good things and the same perils; The fathers already leading the sacred songs of praise. But there sounded back in discord the cry of the enemies, And a piteous voice of lamentation for children was borne abroad. And servant along with master punished with a like just doom, And commoner suffering the same as king, Yes, all the people together, under one form of death, Had with them corpses without number; For the living were not sufficient even to bury them, Since at a single stroke their nobler offspring was consumed. For while they were disbelieving all things by reason of the enchantments, Upon the destruction of the firstborn they confessed the people to be God’s son. For while peaceful silence enwrapped all things, And night in her own swiftness was in mid course, Your all-powerful word leaped from heaven out of the royal throne, A stern warrior, into the midst of the doomed land, Bearing as a sharp sword your unfeigned commandment; And standing it filled all things with death; And while it touched the heaven it trode upon the earth. Then forthwith apparitions in dreams terribly troubled them, And fears came upon them unlooked for. And each, one thrown here half dead, another there, Made manifest wherefore he was dying: For the dreams, perturbing them, did foreshew this, That they might not perish without knowing why they were afflicted. But it befell the righteous also to make trial of death, And a multitude were stricken in the wilderness: Howbeit the wrath endured not for long. For a blameless man hurried to be their champion: Bringing the weapon of his own ministry, Even prayer and the propitiation of incense, He withstood the indignation, and set an end to the calamity, Shewing that he was your servant. And he overcame the anger, Not by strength of body, not by efficacy of weapons; But by word did he subdue the minister of punishment, By bringing to remembrance oaths and covenants made with the fathers. For when the dead were already fallen in heaps one upon another, Standing between he stopped the advancing wrath, And cut off the way to the living. For upon his long high-priestly robe was the whole world, And the glories of the fathers were upon the graving of the four rows of precious stones, And your majesty was upon the diadem of his head. To these the destroyer gave place, and these the people feared; For it was enough only to make trial of the wrath.
Друге читання
Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого, що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“. Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння. А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“. І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“, як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“. Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні! Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“. Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“. Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує. А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“ Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так? Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу, на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган. Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою, і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“ А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться, бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“ І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“ Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
Друге читання
А ти в тім пробува́й, чого́ тебе на́вчено, і що тобі звірено, ві́даючи тих, від ко́го навчився був ти. І ти знаєш з дити́нства Писа́ння святе, що може зробити тебе мудрим на спасі́ння вірою в Христа Ісуса. Усе Писа́ння Богом на́дхнене, і кори́сне до навча́ння, до докору, до направи, до вихова́ння в праведності, щоб Божа люди́на була досконала, до всякого доброго ді́ла готова.
Вечірня молитва — друге читання
І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звича́єм віку цього́, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухня́них, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думо́к, і з природи були дітьми́ гніву, як і інші, - Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив ра́зом із Христом, — спасені ви благода́ттю, - і ра́зом із Ним воскресив, і ра́зом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благода́ті Своєї в до́брості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли. Отож, пам'ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно „обрізані“ на тілі звуть „необрізаними“, що ви того ча́су були́ без Христа, відлучені від громади ізра́їльської, і чужі заповітам обі́тниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були́, стали близькі́ Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував середи́нну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, - Він Своєю наукою знищив Зако́на заповідей, щоб з обох збудувати Собою одно́го ново́го чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, „Він благовісти́в мир вам, далеким, і мир близьки́м“, бо обоє Ним маємо при́ступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не прихо́дьки, а співгорожа́ни святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апо́столів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся буді́вля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви ра́зом будуєтеся Духом на оселю Божу.
Євангеліє
Я прийшов огонь кинути на землю, — і як Я пра́гну, щоб він уже запала́в! Я ж маю христитися хрищенням, — і як Я мучуся, поки те спо́вниться! Чи ви ду́маєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але по́діл! Віднині бо п'ятеро в домі одно́му поді́лені бу́дуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане ба́тько на сина, а син проти батька, мати проти дочки́, а дочка́ проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!“ Промовив же Він і до наро́ду: „Як побачите хмару, що з за́ходу суне, то кажете за́раз: Зближається дощ“, — і так і буває. А коли віє вітер півде́нний, то кажете: „Буде спеко́та“, — і́ буває. Лицеміри, — лице неба й землі розпізна́ти ви вмієте, чому ж не розпізна́єте часу цього? Чого ж і самі по собі ви не судите, що́ справедливе? Бо коли до уря́ду ти йдеш зо своїм супроти́вником, попильнуй з ним зала́годити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе. Поправді кажу́ тобі: Не ви́йдеш ізвідти, поки не віддаси й останнього ше́ляга!“
Євангеліє
І сказали апо́столи Господу: „Дода́й Ти нам віри!“ А Господь відказав: „Коли б мали ви віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і сказали шовко́виці цій: „Ви́рвися з коренем і посадися до моря“, — то й послухала б вас! Хто ж із вас, мавши раба, що оре́ чи пасе, скаже йому, як він ве́рнеться з поля: „Негайно йди та сідай до столу“? Але чи ж не скаже йому: „Приготуй що вече́ряти, і підпережись, і мені прислуго́вуй, аж поки я їстиму й питиму, а пото́му ти сам будеш їсти та пити“? Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав? Так і ви, коли зробите все вам нака́зане, то кажіть: „Ми — нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були́!“
Євангеліє
Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду. Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х. І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його. Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в. І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду. І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало. І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“. А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“ А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде. І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“ I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“. І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху. А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним. І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́. Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“. Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою. Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“. Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“ По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається. Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника. Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“ А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити? І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга, Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга. Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх, і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“. І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“ А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“ Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“... І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“. „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча. Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“. І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“ І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його. А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“. А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився, благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“ І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили. А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю. І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́. І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу! І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“] . Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“ А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“ І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́. Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його. А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями. Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“. А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́. Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними. А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“ І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“ Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“ І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“. А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав. І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав! А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били. І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“ І багато інших богознева́г говорили на Нього вони... А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій, і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви. А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді. Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“ Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“. А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“
Євангеліє
Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам. І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку бачиш, коло́ди ж у вла́сному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці? Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте пе́рел своїх перед свиньми́, щоб вони не потопта́ли їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматува́ли й вас... Просіть — і бу́де вам да́но, шукайте — і зна́йдете, стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить — оде́ржує, хто шукає — знахо́дить, а хто стукає — відчинять йому́. Чи ж то серед вас є люди́на, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому га́дину? Тож як ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра́ тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки. Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять. Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її! Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́. По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в? Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається. Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх! Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“ І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“ Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́. І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“ І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.