Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
І зійшла фараонова дочка купатися на Річку, а служниці її ходили понад Річкою. І побачила вона ту скриньку серед очерету, — і послала невільницю свою, щоб узяла її. І відчинила, та й побачила дитину, — ось хлопчик плаче. І вона змилосе́рдилася над ним, та й сказала: „Це з єврейських дітей!“ І сказала сестра його до фараонової дочки: „Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, і вона годуватиме тобі дитину?“ І сказала їй дочка фараонова: „Іди“. І пішла та дівчина, і покликала матір дитини. А дочка фараонова сказала до неї: „На́ тобі цю дитину, та й годуй її для мене. А я дам тобі заплату“. І взяла та жінка дитину, і годувала її. І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки, — і він став їй за сина. І вона назвала йому ймення Мойсей, і сказала: „бо з води я витягла його“. І сталося за тих днів, і підріс Мойсей. І вийшов він до братів своїх, та й приглядався до їхніх терпінь. І побачив він єги́птянина, що бив єврея з братів його. І озирнувся він туди та сюди, і побачив, що ніко́го нема, — та й убив єгиптянина, і заховав його в пісок. І вийшов він другого дня, — аж ось сва́ряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому: „Нащо ти б'єш свого ближнього?“ А той відказав: „Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?“ І злякався Мойсей та й сказав собі: „Справді, та справа стала відо́ма!“ І почув фараон про цю справу, та й шукав, щоб убити Мойсея. І втік Мойсей від фараонового лиця, й оселився в країні Мідіян. А в мідіянського жерця було сім дочок. І прийшли вони, і витягали воду, і напо́внили корита, щоб напоїти ота́ру свого батька. І прийшли пастухи й відігнали їх. І встав Мойсей, та й оборонив їх, і напоїв їхню отару. І прибули́ вони до Реуїла, свого батька, а той поспитав: „Чого ви сьогодні так скоро прийшли?“ А ті відказали: „Якийсь єгиптянин оборонив нас від руки пастухів, а також навіть натягав нам води й напоїв отару“. І сказав він до своїх дочок: „А де він? Чому ви покинули того чоловіка? Покличте його, і нехай він з'їсть хліба“. І погодився Мойсей сидіти з тим чоловіком, а той видав за Мойсея дочку свою Ціппору. І породила вона сина, а він назвав ім'я йому: Ґершом, бо сказав: „Я став приходьком у чужому краї“.
Перше читання
І будеш ти любити Господа, Бога свого, і будеш доде́ржувати постанови Його, і звича́ї Його, і зако́ни Його, і заповіді Його по всі дні. І ви пізнаєте сьогодні, — бо я навчаю не синів ваших, які не пізнали й не бачили кара́ння Господа, Бога вашого, — величність Його, руку Його сильну й раме́но Його ви́тягнене, і ознаки Його, і чини Його, що зробив був серед Єгипту фараонові, єгипетському царе́ві та всьому́ його кра́єві, і що́ Він зробив був війську Єгипта, ко́ням його та колесни́цям його, що пустив над ними воду Червоного моря, коли вони гнались за вами, і вигубив їх Господь, і так є аж до дня цього, і що́ Він зробив був для вас у пустині аж до вашого прихо́ду до цього місця, і що́ Він зробив був Дата́нові й Авіро́нові, синам Еліява, Рувимового сина, що земля відкрила була свої уста й погли́нула їх, і їхні доми́, і їхні намети, і всю власність, що була з ними, посеред усього Ізраїля. Бо очі ваші — то ті, що бачили всякий великий чин Господа, що Він зробив. І будете ви вико́нувати всі заповіді Його́, що я сьогодні наказую, щоб стали ви сильні, і ввійшли, і заволоділи тим кра́єм, куди перехо́дите ви, щоб посісти його, і щоб довго жили ви на тій землі, що Господь присягну́в був вашим батька́м дати їм та їхньому насінню край, що тече молоком та медом. Бо цей край, куди входиш ти заволодіти ним, він не такий, як єгипетський край, звідки вийшли ви, де ти засієш було насіння своє й полива́єш працею ніг своїх, як горо́д варивни́й. А цей край, куди ви перехо́дите посісти його, то край гір та долин, — із небесного дощу́ він напо́юється. край, що про нього дбає Господь, Бог твій, за́вжди на ньому очі Господа, Бога твого, від поча́тку року аж до кінця року. І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, — любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого кра́ю своєча́сно, дощ ра́нній і дощ пі́зній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний, і оливу свою. І дам Я траву на твоїм полі для твоєї худоби, і будеш ти їсти й наси́тишся. Стережіться, щоб не було зве́дене ваше серце, і щоб ви не відступили, і не служили іншим бога́м, і не вклонялися їм. А то запалиться гнів Господній на вас, і замкне́ небо, і не буде дощу́, а земля не дасть свого урожаю, і ви скоро погинете з тієї доброї землі, що Господь дає вам. І покладете ви ці слова́ Мої на свої серця́ та на свої ду́ші, і прив'яжете їх на зна́ка на руці своїй, і вони будуть пов'я́зкою між вашими очима. І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічни́х одві́рках дому свого і на брамах своїх, щоб дні ваші та дні синів ваших на землі, яку́ Господь присягнув був батькам вашим дати їм, були такі довгі, як дні неба над землею. Бо якщо будете ви конче виконувати всі ті заповіді, що я наказав вам чинити їх, — щоб любити Господа, Бога свого, щоб ходити всіма́ доро́гами Його, і щоб горну́тись до Нього, — то Господь вижене всі ті народи перед вами, і ви посядете народи більші й міцніші від вас. Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше. Від пустині й Ливану, від Річки, річки Ефра́ту й аж до моря Оста́ннього буде ваша границя. Не всто́їть ніхто перед вами, — ляк перед вами й страх перед вами дасть Господь, Бог ваш, на кожен той край, що ви ступите на нього, як Він говорив вам. Ось, сьогодні я даю перед вами благослове́ння й прокля́ття: благослове́ння, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні, і прокля́ття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збо́чите з дороги, яку я наказую вам сьогодні, щоб ходити за іншими бога́ми, яких ви не знали. І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе́ тебе до краю, куди ти входиш посісти його, то даси благослове́ння на горі Ґарізі́м, а прокля́ття на горі Ева́л. От вони на то́му боці Йорда́ну за дорогою за́ходу сонця, у кра́ю ханаанеянина, що сидить у степу́ навпроти Ґілґалу при діброві Море́. Бо ви переходите Йорда́н, щоб увійти посісти той край, що дає вам Господь, Бог ваш. І посядете його, й осядете в ньому, і будете доде́ржувати, щоб виконувати всі постанови й зако́ни Його́, які я сьогодні даю вам.
Перше читання
І сталося тієї ночі, і сказав йому Господь: „Візьми бичка з волів батька свого́, і другого бичка семилітнього, і розбий Ваалового же́ртівника батька свого, а святе дерево, що при ньому, зрубай. І збудуєш жертівника Господе́ві, Богові своєму, на верху́ цієї тверди́ні, у порядку. І ві́зьмеш другого бичка, і принесеш цілопа́лення дрова́ми з святого дерева, яке зрубаєш“. І взяв Гедео́н десять людей зо своїх рабів, і зробив, як говорив до нього Господь. І сталося, через те, що боявся дому батька свого та людей того міста, щоб робити вдень, то зробив уночі́. І встали люди того міста рано вранці, аж ось жертівник Ваа́лів розбитий, а святе дерево, що при ньому, пору́бане, а другого бичка прине́сено в жертву на збудованому же́ртівнику. І говорили вони один о́дному: „Хто́ зробив оцю річ?“ І вони виві́дували й шукали, та й сказали: „Гедео́н, син Йоа́шів, зробив оцю річ“. І сказали люди того міста до Йоа́ша: „Виведи сина свого, і нехай він помре, бо розбив Ваа́лового жертівника та порубав святе дерево, що при ньому“. І сказав Йоа́ш до всіх, що стояли при ньому: „Чи ви будете обставати за Ваа́лом? Чи ви допоможете йому? Хто буде обставати за ним, той буде забитий до ра́нку. Якщо він Бог, то нехай сам заступається за себе, коли той розбив його же́ртівника“. І він назвав ім'я́ йому того дня: Єруббаал, говорячи: „Нехай змагається з ним Ваа́л, бо він розбив його же́ртівника“. А всі мідіяні́ти й амалики́тяни та сини Кедему були зі́брані ра́зом, і перейшли Йорда́н, і таборува́ли в долині Ізреел. А Дух Господній зійшов на Гедео́на, і він засурми́в у сурму́, і був скликаний Авієзер за ним. І він послав послів по всьому Манасі́ї, і був скликаний за ним і він. І послав він послів до Аси́ра, і до Завуло́на, і до Нефтали́ма, — і вони вийшли навпере́йми них. І сказав Гедео́н до Бога: „Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, — то ось я розстелю́ на то́ці во́вняне руно́; якщо роса́ буде на самім руні́, а на всій землі сухо, то я буду знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!“ І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстели́в руно́, і вичавив росу́ з руна́, — повне горня́ води. І сказав Гедеон до Бога: „Нехай не запа́литься гнів Твій на мене, нехай я скажу́ тільки цей раз, нехай но я спро́бую руно́м тільки цей раз: нехай буде сухо на самім руні́, а на всій землі нехай буде роса́“. І Бог зробив так тієї ночі, — і було́ сухо на самім руні́, а на всій землі була роса́.
Ранкова молитва — перше читання
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, — Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла. Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день. Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив, обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою, у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́. Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої. І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою, Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої. Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі! Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним! Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, — пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́ Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день. Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м. І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене, і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́. І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа. Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, — душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені. Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, — нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя! Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю! Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́! Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє. Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, — нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́; хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія; хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується. Бо Господь не наві́ки ж покине! Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,— бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів. Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Послання
А Господь дав пізна́ти мені — й я пізнав, і тоді Ти вчинив, що побачив я їхні діла́. А я був, мов лагі́дна вівця́, що прова́дять її на зако́лення, і не знав, що на мене вони вимишля́ли заті́ї: „Пони́щмо це дерево з пло́дом його, і з кра́ю живих його ви́тнім, і йме́ння його не згадається більше!“ Але, Господи Саваоте, Ти Суддя сраведливий, що досліджуєш ни́рки та серце, — хай над ними побачу я по́мсту Твою, бо справу свою я дові́рив Тобі!
Перше читання
І він вернув мене до двере́й храму, аж ось вихо́дить вода з-під порога храму на схід, бо пе́ред того храму на схід. А вода схо́дила здолу, з правого боку храму, з пі́вдня від же́ртівника. І він ви́провадив мене в напрямі брами на пі́вніч, і провів мене навко́ло зо́внішньою дорогою до зо́внішньої брами, дорогою, зве́рненою на схід; і ось вода випри́скувала з правого бо́ку. І вийшов цей чоловік на схід, а шнур був у його руці, і він відмі́ряв тисячу ліктів, і перепрова́див мене водою, водою по кістки. І відмі́ряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою, водою по коліна; і відміряв ще тисячу, і перепрова́див мене водою по сте́гна. І відміряв він ще тисячу, і був поті́к, якого я не міг перейти́, бо стала великою та вода на пли́вання, поті́к, що був неперехідни́й. І сказав він мені: „Чи ти бачив це, сину лю́дський?“ І повів мене, і вернув мене на берег цього пото́ку. А коли я вернувся, то ось на бе́резі пото́ку дуже багато дере́в з цього й з того бо́ку. І сказав він до мене: „Ця вода виходить до схі́дньої округи, і схо́дить на степ, і схо́дить до моря, до води соло́ної, — і вздоро́виться вода. І станеться, всяка жива душа, що роїться скрізь, куди прихо́дить той поті́к, буде жити, і буде дуже багато риби, бо ввійшла́ туди та вода, і буде вздоро́влена, і буде жити все, куди про́йде той поті́к. І станеться, стануть при ньому рибаки від Ен-Ґеді й аж до Ен-Еґлаїму; вода буде місцем розтя́гнення не́воду, їхня риба буде за родом своїм, як риба Великого моря, дуже числе́нна. Його ж ба́гна та калю́жі його не будуть уздоро́влені, — на сіль вони да́ні. А над пото́ком виросте на його бе́резі з цього й з того боку всяке де́рево їстивне́; не опаде́ його листя, і не переста́не плід його, — кожного місяця буде давати первопло́ди, бо вода його — вона зо святині вихо́дить, і буде плід його на ї́жу, а його листя на лік. Так говорить Господь Бог: Оце грани́ця, що ви пося́дете собі цю землю для дванадцяти Ізраїлевих племе́н; Йо́сип матиме два у́діли. І пося́дете її як один, так і другий, бо, прирікаючи, підняв Я був руку Свою дати її вашим батька́м, і припаде́ цей край вам у спа́дщину. А оце границя кра́ю: на півні́чному кінці́ від Великого моря напряме́ць до Хетлону, як іти до Цедаду, Хамат, Берота, Сівраїм, що між границею Дамаску та між границею Хамату, середу́щий Хацар, що при границі Хавра́ну. І бу́де границя від моря: Хацар-Енон, границя Дамаску на пі́вніч, і границя Хамату. Це півні́чний кіне́ць. А схі́дній кінець, з-між Хавра́ну та з-між Дамаску, і з-між Ґілеаду та з-між Ізраїлевого кра́ю — Йорда́н; від границі аж до схі́днього моря відмі́ряєте. Це схі́дній кінець. А півде́нний кінець, на пі́вдень: від Тамару аж до води Мерівот-Кадешу, пото́ку, до Великого моря. Це півде́нний кінець, на пі́вдень. А за́хідній кінець — Велике море, від границі аж навпроти того, де йти на Хамат. Це за́хідній кінець. І поділите цю зе́млю собі, Ізра́їлевим племе́нам. І станеться, поділите її жеребко́м на спа́док собі та чужи́нцям, що ме́шкають серед вас, що породи́ли синів серед вас, і стануть вам, як тубі́льці між синами Ізраїлевими; з вами вони кинуть жеребка́ про спа́док серед Ізраїлевих племе́н. І станеться, у тому пле́мені, де ме́шкатиме з ним той чужи́нець, там дасте́ його спа́док, говорить Господь Бог.
Ранкова молитва — друге читання
Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар. Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете. Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять. Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам! Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість! Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх. Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Від Марка 14:32-72;14:15;14:1-46
І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“. І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти. І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“ І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: „Авва -Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“. І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“ І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово. А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати. І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський! Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“. І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“. І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його. Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його. А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо. А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене. Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“. Тоді всі полиши́ли Його й повтікали. Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його. Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й. А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика, і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень. Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став. І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“. За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити. Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Си́мона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, аляба́строву пляшечку маючи щирого на́рдового дуже ці́нного мира. І розбила вона аляба́строву пляшечку, і вилила миро на голову Йому! А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї. Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон. Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“ Юда ж Іскаріо́тський, один із Дванадцятьо́х, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати. А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його. А першого дня Опрі́сноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: „Куди хочеш, щоб пішли й приготува́ли ми Тобі пасху спожити?“ І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним. І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“ І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“. І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“. Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“ А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною. Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“ Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“ І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі. І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“ А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“ По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“ Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“ А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі. І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“. І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти. І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“ І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: „Авва -Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“. І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“ І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово. А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати. І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський! Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“. І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“. І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його. Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
Друге читання
А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, - і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння! Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне, а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах, у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х, у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові, у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці, через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві; як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті; як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо. Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене! У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях! Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви! До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою? Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм! Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“
Друге читання
Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас! Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на. Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа. Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх. А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю, а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, — бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх! Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною. Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. Не обма́нюйтесь, брати мої любі! Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його. Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів. Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої. Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі. Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, — бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм! Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.
Друге читання
Отож, зодягніться, як Божі вибра́нці, святі та улю́блені, у щире милосердя, добротли́вість, покору, ла́гідність, довготерпіння. Терпіть один о́дного, і прощайте собі, коли б мав хто на ко́го оска́рження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим — зодягніться в любов, що вона — союз доскона́лости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одно́му тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумля́йте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господе́ві псалми́, гі́мни, духовні пісні́! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім'я́ Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.
Друге читання
Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його, та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. А по всіх вмерла й жінка. Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом. І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. Це найбільша й найперша заповідь. А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його. Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: „На сиді́нні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що́ вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того́! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на лю́дські раме́на, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх пору́шити. Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомі́лля свої розширяють, і здовжують ки́тиці. І люблять вони передніші місця на бенке́тах, і передніші лавки́ в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю! А ви вчителями не звіться, — бо один вам Учитель, а ви всі брати́. І не називайте нікого отцем на землі, — бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наста́вниками, — бо один вам Наста́вник, — Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підно́ситься, — буде понижений, хто ж понижується, той піднесе́ться. Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми́ зачиняєте Царство Небесне, — бо й самі ви не вхо́дите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! (Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдови́ні хати поїдаєте, і напо́каз молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви при́ймете!) Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одно́го; а коли те стається, то робите його сином геє́нни, вдвоє гіршим від вас! Горе вам, проводирі́ ви сліпі, що говорите: „Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий“. Нерозумні й сліпі, — що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: „Коли хто поклянеться же́ртівником, — то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий“. Нерозумні й сліпі, — що́ бо більше: чи жертва, чи той же́ртівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться же́ртівником, — клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, — клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, — клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'я́ти, і га́нусу й кми́ну, але найважливіше в Зако́ні поки́нули: суд, милосе́рдя та віру; це треба робити, і того не ки́дати. Проводирі́ ви сліпі, що відціджуєте комаря́, а верблю́да ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність ку́хля та миски, а всере́дині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, — очисти перше сере́дину кухля, щоб чистий він був і назо́вні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробі́в побі́лених, які гарними зверху здаються, а всере́дині повні трупних кісто́к та всякої нечи́стости! Так і ви, — назовні здаєтеся лю́дям за праведних, а всере́дині повні лицемі́рства та беззаконня! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгро́бники ставите, і праведникам прикраша́єте пам'ятники, та говорите: „Якби ми жили́ за днів наших батьків, то ми не були б спільника́ми їхніми в крові пророків“. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о ро́де гадю́чий, — я́к ви втечете від за́суду до геє́нни? І ось тому́ посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпне́те, а частину їх ви бичува́тимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Заха́рія, Варахі́їного сина, що ви замордували його між храмом і же́ртівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до те́бе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли! Ось ваш дім залиша́ється порожній для вас! Говорю́ бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: „Благословенний, Хто йде у Господнє їм'я́!“
Євангеліє
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати: „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“ А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли. І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“ А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували. А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“ А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́. Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“ А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь. Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́... Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“ А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“! Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер. І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“. А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти. А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде. Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них. І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували, щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“ Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік: „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“ Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в. Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги. Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу. А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.
Вечірня молитва — друге читання
Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.
Євангеліє
А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика, і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень. Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.
Євангеліє
А про день той й годину не знає ніхто: ані анголи́ небесні, ані Син, — лише́ Сам Отець. Як було за днів Но́євих, так буде і при́хід Сина Лю́дського. Бо так само, як за днів до пото́пу всі їли й пили, женилися й заміж вихо́дили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковче́гу“, і не знали, аж поки пото́п прийшов та й усіх забрав, — так буде і при́хід Сина Лю́дського. Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш. Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й сторожі при́йде зло́дій, то він пильнував би, і підкопа́ти свого дому не дав би. Тому бу́дьте готові й ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте! Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челя́дниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так! Поправді кажу́ вам, що над ці́лим маєтком своїм він поставить його. А як той злий раб скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“, і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яни́цями, то пан того раба при́йде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополови́ні розі́тне його́, і визначить долю йому з лицемірами, — буде плач там і скре́гіт зубів!
Євангеліє
Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені, що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х. Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“. І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця Миколу з Антіохії, — їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі. А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном. Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога. І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.