Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
А І́род розгніваний був на тиря́н та сидо́нян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царсько́го постельника Вла́ста, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царсько́ї. Дня ж призначеного І́род убрався в одежу царську́, і на підвищенні сів та й до ни́х говорив. А на́товп кричав: „Голос Божий, а не лю́дський!“ І ангол Господній ура́зив знена́цька його, бо він не віддав слави Богові. І черва́ його з'їла, і він умер. Слово ж Боже росло та помно́жувалось. А Варнава та Савл, службу виконавши, повернулись із Єрусалиму, узявши з собою Івана, що про́званий Ма́рком.
Перше читання
Того дня заспівають у Юдинім кра́ї пісню таку: У нас сильне місто! Він чинить спасі́ння за мури й примурки. Відчиняйте воро́та, і хай вві́йде люд праведний, хто вірність хоронить! Думку, опе́рту на Тебе, збереже́ш Ти у повнім споко́ї, бо на Тебе наді́ю вона поклида́є. Надійтеся за́вжди на Господа, бо в Господі, в Господі вічна тверди́ня! Бо зни́зив Він тих, хто заме́шкує на висоті́, неприступне те місто — пони́зив його, Він пони́зив його до землі, повали́в аж у по́рох його! Його топче нога, — но́ги вбогого, сто́пи нужде́нних. Про́ста дорога для праведного, путь праведного Ти вирі́внюєш. І на дорозі суді́в Твоїх, Господи, маємо надію на Те́бе: За Ймення Твоє та за пам'ять Твою пожада́ння моєї душі, — за Тобою душа моя тужить вночі, також дух мій в мені спозара́нку шукає Тебе, бо коли на землі Твої суди, то ме́шканці світу навчаються правди! Хоч буде безбожний поми́луваний, то проте́ справедливости він не навчи́ться: у краю́ правоти́ він чинитиме лихо, а вели́чности Господа він не побачить! Господи, підняла́ся рука Твоя ви́соко, та не бачать вони! Нехай же побачать горли́вість Твою до наро́ду, і нехай посоро́мляться, хай огонь пожере́ ворогів твоїх! Ти, Господи, вчиниш нам мир, бо й усі чини наші нам Ти докона́в! Господи, Боже наш, панували над нами пани окрім Те́бе, та тільки Тобою ми згадуємо Йме́ння Твоє. Померлі вони не оживуть, мертві не встануть вони, тому́ Ти наві́дав та ви́губив їх, і зате́р всяку зга́дку про них. Розмно́жив Ти, Господи, люд, розмно́жив Ти люд, і просла́вив Себе, всі границі землі Ти дале́ко посу́нув. Господи, в го́рі шукали Тебе́, шепіт проха́ння лили́, коли Ти їх карта́в. Як жінка вагі́тна до по́роду збли́жується, в своїх болях тремти́ть та кричи́ть, — так ми стали, о Господи, перед обличчям Твоїм: ми були вагітни́ми та ко́рчилися з бо́лю, немов би роди́ли ми вітер, ми спасі́ння землі не вчинили, і ме́шканці все́́світу не народи́лись. Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло. тому́ пробуді́ться й співайте, ви ме́шканці по́роху, бо роса Твоя — це роса зці́лень , і земля ви́кине мертвих! Іди, мій наро́де, ввійди до поко́їв своїх, і свої двері замкни́ за собою, сховайся на хвилю малу, поки лютість пере́йде! Бо Господь ось виходить із місця Свого́, наві́дати провини мешка́нців землі, кожного з них, — і відкриє земля свою кров, і вже не закриє забитих своїх!
Перше читання
І пішов він ізві́дти, і знайшов Єлисе́я, Шафатового сина, а він оре́. Дванадцять за́прягів перед ним, а він при дванадцятому. І підійшов до нього Ілля та й кинув йому свого плаща́. І позоставив той волів, та й побіг за Іллею й сказав: „Нехай поцілую я батька свого́ та свою матір, — та й піду́ за тобою!“ А той відказав йому: „Іди, але вернися, бо що́ я зробив тобі?“ І вернувся він від нього, і взяв за́пряга волів та й прині́с його в жертву, а я́рмами волів зварив його м'ясо, і дав народові, а ті їли. І він устав, і пішов за Іллею, та й служив йому.
Ранкова молитва — перше читання
І сталося за днів Ахашверо́ша, це той Ахашверо́ш, що царював від Індії аж до Етіопії, сто й двадцять і сім окру́г, — за тих днів, коли цар Ахашверош засів на троні свого царства, на замку Су́зи. Третього року свого царюва́ння справив він гости́ну для всіх своїх князі́в та для своїх слуг ві́йська перського та мідійського, старши́х та прави́телів округ, показуючи ба́гатство слави царства свого й пишну славу своєї вели́чности довгі дні, сто й вісімдесят день. А по скінченні цих днів справив цар для всього наро́ду, що знахо́дився в за́мку Су́зи, від великого й аж до мало́го, гости́ну на сім день на садко́вому подві́р'ї царсько́го пала́цу. Біла, зелена та блаки́тна ткани́на, три́мана віссо́новими та пурпу́ровими шну́рами, ви́сіла на срібних стовпця́х та мармуро́вих коло́нах. Золоті та срібні ло́жа стояли на підлозі з пли́ток з зеленого, білого, жовтого й чорного ма́рмуру. А напо́ї подавали в золотому по́суді, в посуді все різному, і царсько́го вина було ве́льми щедро, за великою спромо́жністю царя. А пиття було за встановленим порядком, — ніхто не приму́шував, бо цар так установи́в усім значни́м свого дому, щоб чинили за вподо́бою кожного. Також цариця Ва́шті спра́вила гости́ну для жіно́к в царсько́му домі царя Ахашверо́ша. Сьо́мого дня, коли цареві стало ве́село на серці від вина, він сказав Мегуманові, Біззеті, Харвоні, Біґті, і Аваґті, Зетарові та Каркасові, сімо́м е́внухам, які служили перед обличчям царя Ахашвероша, приве́сти царицю Вашті перед цареве обличчя в короні царські́й, щоб показати наро́дам та зверхникам її красу́, бо була вона вродли́вого ви́гляду. Та цариця Ва́шті відмо́вилася прийти за царськи́м словом, що було передане їй через е́внухів. І сильно загні́вався цар, і в ньому горіла його лю́тість! І сказав цар до мудреців, що знають часи́ (бо так царська́ справа йшла перед усіма́, що знали зако́на та право, а близьки́ми до нього були: Каршена, Шетар, Адмата, Паршіш, Мерес, Марсена, Мемухан, сім князів перськи́х та мідійських, які бачать царе́ве обличчя й сидять перші в царстві): „Як велить зако́н, щоб зробити з царицею Вашті за те, що не виконала сло́ва царя Ахашвероша, переданого їй через євнухів?“ І сказав Мемухан перед царем та князя́ми: „Не перед сами́м царе́м провини́лася цариця Вашті, але й перед усіма́ князя́ми та перед усіма́ народами, що по всіх окру́гах царя Ахашвероша. Бо цари́цин учи́нок ді́йде до всіх жіно́к, і спричи́ниться до пого́рдження їхніх чолові́ків в їхніх оча́х, бо бу́дуть говорити: Цар Ахашверо́ш сказав був приве́сти царицю перед обличчя своє, та вона не прийшла́! І цього дня казатимуть те саме княгині перські та мідійські, що почують про цари́цин учи́нок, до всіх царськи́х князі́в, — і бу́де багато пого́рди та гніву! Якщо цареві це добре, нехай ви́йде царськи́й нака́з від нього й нехай буде записане в зако́нах Персії та Мідії, і нехай не поминеться, щоб Вашті більш не прихо́дила перед обличчя царя Ахашвероша, а її царюва́ння цар дасть іншій, ліпшій від неї. А коли почується царськи́й нака́з, який цар зробить відо́мим у всім своїм царстві, хоч яке велике воно, то всі жінки́ віддадуть честь своїм чоловікам, від великого й аж до мало́го“. І була приємна ця рада в оча́х царя та князі́в, і цар зробив за Мемухановим словом. І порозсила́в він листи до всіх царськи́х окру́г, до кожної округи — письмо́м її, і до кожного наро́ду — мовою його́, щоб кожен чоловік був па́ном у домі своєму, і говорив про це мовою свого наро́ду.
Послання
Кінець же всьому набли́зився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до о́дного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до о́дного без не́хоті! Служіть один о́дному, кожен тим даром, якого отримав, як доморя́дники всілякої Божої благода́ті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та вла́да на віки вічні, амі́нь.
Перше читання
І сталося, як був збудо́ваний мур, то повставля́в я двері, і були понаста́влювані придве́рні, співаки́ та Левити. І призна́чив я над Єрусалимом свого брата Ханані та зверхника тверди́ні Хананію, бо він був чоловік правдивий, і Бога боявся більше від багатьох інших. І сказав я до них: „Нехай не відчиня́ються єрусалимські брами аж до спе́ки сонця. І поки вони самі стоять, нехай позамика́ють двері, і так тримайте. І поста́вити ва́рти з єрусалимських ме́шканців, кожного на його сторожі, і кожного навпроти його дому!“ А місто було широко-просто́ре й велике, та народу в ньо́му мало, і доми не були побудо́вані. І поклав мені Бог мій на серце моє зібрати шляхе́тних, і заступників та наро́д, щоб переписати. І знайшов я книжку пе́репису тих, хто прийшов перше, а в ній я знайшов написане таке: Оце вихо́дьки з округи, що прийшли з поло́ну вигна́ння, яких вигнав був Навуходоно́сор, цар вавилонський, і вони повернулися до Єрусалиму та до Юдеї, кожен до міста свого, ті, що прийшли були з Зоровавелем, Ісусом, Неемією, Азарією, Раамією, Нахаманієм, Мордехаєм, Білшаном, Місперетом, Біґваєм, Нехумом, Бааною. Число людей Ізраїлевого наро́ду: синів Пар'ошових — дві тисячі сто й сімдеся́т і два, синів Шеватіїних — три сотні і сімдесят і два, синів Арахових — шість сотень п'ятдеся́т і два, синів Пахат-Моавових, із синів Ісусових та Йоавових — дві тисячі й вісім сотень вісімнадцять, синів Еламових — тисяча двісті п'ятдеся́т і чотири, синів Заттуєвих — вісім сотень сорок і п'ять, синів Заккаєвих — сім сотень і шістдеся́т, синів Біннуєвих — шість сотень сорок і вісім, синів Беваєвих — шість сотень двадцять і вісім, синів Азґадових — дві тисячі три сотні двадцять і два, синів Адонікамових — шість сотень шістдеся́т і сім, синів Біґваєвих — дві тисячі шістдесят і сім, синів Адінових — шість сотень п'ятдеся́т і п'ять, синів Атерових, — з синів Хізкійїних — дев'ятдеся́т і вісім, синів Хашумових — три сотні двадцять і вісім, синів Бецаєвих — три сотні двадцять і чотири, синів Харіфових — сто дванадцять, синів Ґів'онових — дев'ятдеся́т і п'ять, людей з Віфлеєму та Нетофи — сто вісімдеся́т і вісім, людей з Анототу — сто двадцять і вісім, людей з Бет-Азмавету — сорок і два, людей з Кір'ят-Єаріму, Кефіри та Беероту — сім сотень сорок і три, людей з Рами та Ґави — шість сотень двадцять і один, людей з Міхмасу — сто двадцять і два, людей з Бет-Елу та Аю — сто двадцять і три, людей з Нево Другого — п'ятдеся́т і два, вихо́дьків з Еламу Другого — тисяча двісті п'ятдесят і чотири, виходьків з Харіму — три сотні й двадцять, виходьків з Єрихону — три сотні сорок і п'ять, виходьків з Лоду, Хадіду й Оно — сім сотень і двадцять і один, вихо́дьків з Сенаї — три тисячі дев'ять сотень і тридцять. Священиків: синів Єдаїних з Ісусового дому — дев'ять сотень сімдеся́т і три, синів Іммерових — тисяча п'ятдесят і два, синів Пашхурових — тисяча двісті сорок і сім, синів Харімових — тисяча сімнадцять. Левитів: синів Ісусових з Кадміїлового дому, з Годевиних синів — сімдеся́т і чотири. Співакі́в: синів Асафових — сто сорок і вісім. Придве́рних: синів Шаллумових, синів Атерових, синів Талмонових, синів Аккувових, синів Хатітиних, синів Шоваєвих — сто тридцять і вісім, Храмови́х підда́нців: сини Ціхині, сини Хасуфині, сини Таббаотові, сини Керосові, сини Сіїні, сини Падонові, сини Леванині, сини Хаґавині, сини Салмаєві, сини Хананові, сини Ґідделові, сини Ґахарові, сини Реаїні, сини Рецінові, сини Некодині, сини Ґаззамові, сини Уззині, сини Пасеахові, сини Бесаєві, сини Меунімові, сини Нефішесінові, сини Бакбутові, сини Хакуфині, сини Хархурові, сини Бацлітові, сини Мехидині, сини Харшині, сини Баркосові, сини Сісерині, сини Темахові, сини Неціяхові, сини Хатіфині. Синів Соломонових рабів: сини Сотаєві, сини Соферетові, сини Перідині, сини Яалині, сини Дарконові, сини Ґідделові, сини Шефатіїні, сини Хаттілові, сини Похерет-Гаццеваїмові, сини Амонові, — усього цих храмови́х підда́нців та синів Соломонових рабів — три сотні дев'ятдеся́т і два. А оце ті, що прийшли з Тел-Мелаху, з Тел-Харші, Керув-Аддону та Іммеру, та не могли дове́сти роду батьків своїх та свого насіння, чи вони з Ізраїля: синів Делаїних, синів Товійїних, синів Некодиних — шість сотень сорок і два. А з священиків: сини Ховаїні, сини Коцові, сини Барзіллая, що взяв жінку з дочо́к ґілеадянина Барзіллая, і став зватися їхнім ім'ям. Вони шукали за́пису свого родово́ду, але він не знайшовся, — і були вони ви́лучені зо свяще́нства, а намісник сказав їм, щоб вони не їли зо Святого Святих, аж поки не стане священик до урі́му та туммі́му. Усього збору ра́зом — сорок дві тисячі триста й шістдеся́т, окрім їхніх рабів та їхніх невільниць, — цих було сім тисяч триста тридцять і сім; а в них співакі́в та співа́чок — двісті й сорок і п'ять. Їхніх ко́ней було сім сотень тридцять і шість, їхніх мулів — двісті сорок і п'ять, верблю́дів — чотири сотні тридцять і п'ять, ослів — шість тисяч і сім сотень і двадцять. А частина голі́в ба́тьківських ро́дів дали́ на працю: намісник дав до скарбниці: золота тисячу даре́йків, кропи́льниць — п'ятдеся́т, священичих шат — п'ятсот і тридцять. А з голів ба́тьківських родів дали до скарбниці на працю: золота — двадцять тисяч дарейків, а срібла — дві тисячі й двісті мін. А що дала́ ре́шта наро́ду: золота — двадцять тисяч дарейків, а срібла — дві тисячі мін, а священичих шат — шістдеся́т і сім. І осілися священики, і Левити, і придве́рні, і співаки, і дехто з наро́ду, і храмові підда́нці, і ввесь Ізраїль по своїх міста́х. Як настав сьомий місяць, то Ізраїлеві сини були по своїх містах.
Ранкова молитва — друге читання
Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому. Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг. І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва. А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте. Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“ І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“ Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“ Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось. І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків, і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“. І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні. Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі. Тож ідіть, і навчі́ть всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною. Оце Я сказав вам, щоб ви не спокуси́лись. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові! А це́ вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене. Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що́ говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я споча́тку, бо з вами Я був.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
По цих подіях, коли затихла лютість царя Ахашверо́ша, згадав він про Ва́шті, і що́ вона зробила, і що́ було заря́джене про неї. І сказали царські о́троки, його слу́ги: „Нехай пошукають для царя дівчат, уродли́вих на ви́гляд панні́в, і нехай цар призна́чить уря́дників по всіх окру́гах свого царства, і нехай вони зберуть усіх дівчат, панні́в уродли́вого ви́гляду, до за́мку Сузи, до дому жіно́к під руку Геґа́я, царсько́го є́внуха, сто́рожа жіно́к, і дати їм потрібне для їхнього причепу́рення. А та ді́вчина, що бу́де найкраща в царськи́х оча́х, буде царювати замість Ва́шті“. І була приємна ця рада у царе́вих оча́х, — і він зробив так. А в замку Су́зи був один юде́янин, а ім'я́ йому Мордеха́й, син Яіра, сина Шім'ї, сина Кішового, муж Веніями́нівець, що був узятий з Єрусалиму з тим поло́ном, який був узятий ра́зом з Єхонією, царем Юдиним, якого взяв був Навуходоно́сор, цар вавило́нський. І він вихо́вував Гадассу, вона ж Есте́р, дочку́ свого дя́дька, бо не мала вона ні батька, ні матері. А ця ді́вчина була хорошої поста́ви та вродли́вого ви́гляду, а коли помер її ба́тько та мати її, Мордеха́й узяв її собі за дочку́. І сталося, коли був оголо́шений царськи́й нака́з та зако́н його́, і коли збирали багато дівча́т до за́мку Су́зи під руку Геґая, то взята була́ й Есте́р до царсько́го дому під руку Геґая, сто́рожа жіно́к. І була́ та ді́вчина хороша в його оча́х, і мала ласку перед ним, і він приспіши́в видати їй потрібне для її причепу́рення й її ча́стки, та дати їй сімо́х відповідних дівча́т із царсько́го дому. І він перемістив її та дівча́т її до найкращого місця в домі жіно́к. Есте́р не ви́явила ні про наро́д свій, ні про місце свого наро́дження, бо Мордеха́й наказа́в їй, щоб цього вона не виявля́ла. А кожного дня Мордеха́й ходив до подві́р'я дому жіно́к, щоб дові́датись, як мається Есте́р та що́ вона робить. А коли прихо́дила черга́ для кожної ді́вчини вхо́дити до царя Ахашверо́ша, коли кінча́лися дванадцять місяців устано́вленого поря́дку для жіно́к, — бо так виповня́лися дні їхнього причепу́рювання: шість місяців — мирровою оливою, а шість місяців па́хощами та іншим потрібним для причепурювання жіно́к, — то з тим ді́вчина прихо́дила до царя́: давалося їй усе, що вона скаже, щоб воно йшло з нею з дому жіно́к до дому царсько́го. Ввечорі вона прихо́дила, а ра́нком вона верта́лася до другого дому жіно́к під руку Шаазґаза, царсько́го е́внуха, сто́рожа нало́жниць. Вона вже не вхо́дила до царя, хіба б що цар пожадав її, і вона була покли́кана за ім'я́м. А коли настала черга́ для Есте́ри, — дочки́ Авіхая, Мордеха́євого дядька, що взяв її собі за дочку́, — щоб іти до царя, вона нічого не жада́ла, як тільки того, що казав Геґай, царськи́й е́внух, сторож жінок. І Естер мала ласку в очах усіх, хто її бачив! І була́ взя́та Есте́р до царя Ахашвероша, до царсько́го дому його, десятого місяця, він місяць тевет, сьомого року царюва́ння його́. І цар покоха́в Естер понад усіх жіно́к, і вона мала прихи́льність та ласку перед його обличчям понад усіх дівча́т, — і він поклав царську́ корону на її го́лову, і зробив її цари́цею замість Ва́шті. І спра́вив цар велику гости́ну для всіх своїх князі́в та своїх слуг, гостину для Есте́ри, і зробив поле́гшення для окру́г, і дав дару́нка за царсько́ю спроможністю. А коли збирали дівчат другий раз, то Мордеха́й сидів при царські́й брамі. Есте́р же не виявляла місця свого наро́дження та народу свого, як наказав був їй Мордеха́й, бо Есте́р вико́нувала Мордехаєве слово так, як коли була́ в нього на ви́хованні. Тими днями, коли Мордеха́й сидів у царські́й брамі, розгнівалися Біґтан та Тереш, два царські́ е́внухи зо сторожі́в поро́гів, — і заду́мували простягну́ти руку на царя Ахашверо́ша. І стала відо́ма ця річ Мордехаєві, і він доніс про це цариці Есте́р, а Есте́р переказала цареві в імені Мордехая. І була́ розві́дана ця справа, і зна́йдено так, і ті обоє були́ пові́шені на ши́бениці. І було записане це в хро́ніці перед обличчям царськи́м.
Друге читання
Павло́, раб Божий, а апо́стол Ісуса Христа, по вірі ви́браних Божих і пізна́нні правди, що за благоче́стям, в надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необма́нливий Бог, і ча́су свого з'явив Слово Своє в пропові́данні, що дору́чене було мені з наказу Спасителя нашого Бога, — до Тита, щирого сина за спільною ві́рою: благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! Я для того тебе полиши́в був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настанови́в по містах, як тобі я звелів, — коли хто бездога́нний, муж єдиної дружи́ни, має вірних дітей, недокорених за блуд або неслухня́ність. Бо єпи́скоп мусить бути бездоганний, як Божий доморя́дник, не самолюбний, не гнівли́вий, не п'яни́ця, не заводія́ка, не кори́сливий, але гостинний до при́ходнів, добролюбець, поміркований, справедливий, побожний, стри́маний, що трима́ється вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних. Багато бо є неслухня́них, марносло́вців, зводників, особливо ж з обрізаних, — їм треба уста́ затуляти: вони ці́лі доми баламу́тять, навчаючи, чого не належить, для зиску брудно́го. Сказав один з них, їхній власний пророк: „Крітяни за́вжди брехливі, люті звірі, черева́ні ліниві“! Це свідоцтво правдиве. Ради цієї причини докоряй їм суворо, щоб у вірі здорові були́, і на юдейські байки́ не вважали, ані на нака́зи людей, що від правди відверта́ються. Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечи́стилися і розум їхній, і сумління. Вони тве́рдять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі́ й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні.
Друге читання
Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе? Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові. Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти. А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви. Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“. Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в. Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь. Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх. Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́. А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу. Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені. Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком, та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх. Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.
Друге читання
Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха, і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“! Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити? Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности! Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“, і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.
Друге читання
Євангеліє
І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов. А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в. Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим. Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів? Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато. І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.
Вечірня молитва — друге читання
Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий! І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного! Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється, не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить! Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється. Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я. А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
Євангеліє
І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ І вони не могли відповісти на це. А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу: „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“
Євангеліє
І спитали його: „Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі?“ Відповів він до них: „Я вже вам говорив, — та не слухали ви. Що́ бажаєте зно́ву почути? Може й ви Його учнями хочете стати?“ А вони його вилаяли та й сказали: „То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві. Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, — звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо“. Відповів чоловік і сказав їм: „То́ ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, — а Він мені очі відкрив! Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, — того слухає Він. Відвіку не чу́вано, щоб хто очі відкрив був сліпому з наро́дження. Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити“. Вони відповіли́ та й сказали йому: „Ти ввесь у гріхах народився, — і чи тобі нас учити?“ І геть його вигнали. Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: „Чи віруєш ти в Сина Божого?“ Відповів той, говорячи: „Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього?“ Промовив до нього Ісус: „І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою — то Він!“ А він відказав: „Я вірую, Господи!“ І вклонився Йому.
Євангеліє
Почули ж апо́столи й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли́ Слово Боже. І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрі́зання, кажучи: „Чого́ ти ходив до людей необрі́заних та споживав із ними?“ Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи: „Був я в місті йоппі́йськім і молився, і бачив в захо́пленні видіння: якась посу́дина схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'я́зана, спускалася з неба й підійшла аж до мене. Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок. І голос почув я, що мені промовляв: „Устань, Петре, заколи та й їж!“ А я відказав: „Жодним способом, Господи, — бо ніко́ли нічого оги́дного чи то нечистого в у́ста мої не вхо́дило!“ І відповів мені голос із неба вдруге: „Що від Бога очищене, не вважай за оги́дне того́!“ І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо. І ось три чоловіки, посланці з Кесарі́ї до мене, перед домом, де був я, спинилися за́раз. І сказав мені Дух іти з ними без жодного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка. І він нам розповів, як у домі своїм бачив ангола, який став і сказав: „Пошли до Йоппі́ї, та приклич того Си́мона, що зветься Петром, він слова́ тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій“. А як я промовляв, зли́нув на них Святий Дух, як споча́тку й на нас. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: „Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим“. Отож, коли Бог дав одна́ковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто́ ж я такий, щоб міг заперечити Богові?“ І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: „Отож, і поганам Бог дав покая́ння в життя!“ А ті, хто розпоро́шився від переслідування, що зняло́ся було через Степа́на, перейшли навіть до Фінікі́ї, і Кі́пру, і Антіохі́ї, не звіщаючи сло́ва ніко́му, крім юдеїв. А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кіріне́ї, що до Антіохі́ї прийшли, і промовляли й до греків, благові́стячи про Господа Ісуса. І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа! І вістка про них досягла́ до вух єрусали́мської Церкви, і до Антіохі́ї послали Варнаву. А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато наро́ду до Господа! Після того подався Варна́ва до Та́рсу, щоб Са́вла шукати. А знайшовши, привів в Антіохі́ю. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохі́ї найперш християнами на́звано учнів. Прибули́ ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохі́ї. І встав один з них, на йме́ння Ага́в, і Духом прорік, що голод великий у ці́лому світі настане, як за Кла́вдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Са́вла, пославши до старших.
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.