Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Не пишу́ це для то́го, щоб вас осоро́мити, але остерігаю, як своїх лю́бих дітей. Бо хоч би ви мали десять тисяч наста́вників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Єва́нгелію. Тож благаю я вас: будьте наслі́дувачами мене! Для цього послав я до вас Тимофі́я, що для мене улю́блений і вірний син у Господі, — він вам нагадає шляхи мої в Христі Ісусі, як навчаю я скрізь у кожній Церкві. Деякі згорділи, так немов би не мав я прийти до вас. Та неба́вом прийду́ до вас, як захоче Господь, і пізна́ю не слово згорділих, але силу. Бо Царство Боже не в слові, а в силі. Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов'ю та з духом ла́гідности?
Перше читання
Так говорить Госпо́дь до Свого пома́занця Кіра: Я мі́цно тримаю тебе за прави́цю, щоб перед обличчям твоїм повали́ти наро́ди, і з сте́гон царів розв'яжу́ пояси́, щоб відчини́ти двері перед тобою, а брами не будуть зами́кані. Я перед тобою піду́ й повирі́внюю ви́сунене, двері мідні злама́ю і порозбива́ю залізні засуви. І дам тобі ска́рби, що в те́мряві, та бага́тства захо́вані, щоб пізнав ти, що Я — то Господь, Який кличе тебе за йме́нням твоїм, Бог Ізраїлів, ради раба Мого Якова й ради вибра́нця Мого Ізраїля, і кличу тебе твоїм іме́нням, тебе називаю, хоч ти не знаєш Мене. Я — Господь, і нема вже ніко́го, нема іншого Бога, крім Ме́не. Я тебе підпері́зую, хоч ти не знаєш Мене, щоб дізна́лися зо сходу сонця й з заходу, що крім Мене немає нічо́го; Я — Господь, і нема вже ніко́го, Я, що світло форму́ю та те́мність творю́, чиню мир і недолю творю́, Я — Господь, Який робить це все! Спустіть ро́су згори́, небеса́, а із хмар хай спливе́ справедливість! Хай земля відкрива́ється, і хай поро́дить спасі́ння та правду, хай ра́зом ростуть! Я, Господь, це вчинив! Горе тому́, хто з Творце́м своїм сва́риться, черепо́к із земни́х черепкі́в! Чи глина повість ганчаре́ві своєму: „Що робиш?“ а ді́ло його: „Ти без рук!“ Горе тому́, хто патя́кає ба́тькові: „Пощо ти пло́диш?“ а жі́нці: „Пощо ти родиш?“ Так говорить Господь, Святий Ізраїлів, і Той, Хто його вформува́в: „Питайте Мене про майбу́тнє, а долю синів Моїх й чин Моїх рук позоста́вте Мені!“ Я землю вчини́в і створи́в люди́ну на ній, небеса́ Я руками Своїми простя́г і про їхні зо́рі звелів. Я збуди́в його в правді, і зрівня́ю йому всі доро́ги. Він місто Моє побуду́є і відпу́стить вигна́нців Моїх не за ви́куп і не за дару́нка, — говорить Госпо́дь Савао́т. Так говорить Господь: Пра́ця Єгипту й торгі́вля Етіопії та високі севаїтяни пере́йдуть до тебе та бу́дуть твої. Пі́дуть вони за тобою, у кайда́нах пере́йдуть, і будуть вклоня́тись тобі та блага́ти тебе́: „Тільки в те́бе є Бог, і нема більш, нема іншого Бога!“ Справді Ти Бог таємни́чий, Бог Ізраїлів, Спаси́тель! Всі вони засоро́мляться й зні́яковіють, майстрі і́долів пі́дуть у соромі ра́зом, Ізраїль же буде спасе́ний від Господа вічним спасі́нням: не будете ви засоро́млені ані знесла́влені аж на вічні віки́! Бо так промовляє Господь, Творець неба. Він той Бог, що землю вформува́в та її вчини́в, і міцно поставив її; не як порожне́чу її створи́в, — на прожива́ння на ній Він її вформува́в. Я — Господь, і нема більше іншого Бога! Я не говорив в укритті́, на темному місці землі. Я не говорив до насі́ння Якова: Шукаєте да́рмо Мене! Я — Господь, — говорю́ справедливість, звіщаю правдиве! Збері́ться й прийді́ть, набли́зьтеся ра́зом, урято́вані всі із поганів! Не знає нічо́го, хто дерево носить, боввана свого, та що мо́литься богові, який не поможе. Розкажіть та набли́зьте, і хай ра́зом нара́дяться: Хто розповів це відда́вна, із давніх часі́в це звісти́в? Чи ж не Я, ваш Госпо́дь? Бож немає вже Бога, крім Ме́не, окрім Мене нема Бога праведного та Спасителя! Зверніться до Мене й спасе́тесь, всі кі́нці землі, бо Я — Бог, і нема більше іншого Бога! Я Собою Самим присяга́в, справедливість із уст Моїх ви́йшла, те слово, яке не пове́рнеться: усяке колі́но вклоня́тися буде Мені, усякий язик присягне́ й Мені скаже: Тільки в Господі правда та сила! При́йдуть до Нього та засоро́мляться всі, що на Ньо́го запа́люються. Через Господа усправедли́вляться, і буде просла́влене всяке насіння Ізраїля!
Перше читання
І ви́йде Пагі́нчик із пня Єссе́євого, і Галу́зка дасть плід із корі́ння його. І спочи́не на Нім Дух Господній, — дух мудрости й розуму, дух поради й лица́рства, дух пізна́ння та стра́ху Господнього. Його уподо́бання — в страху́ Господньому, і Він не на погляд оче́й своїх буде судити, і не на по́слух уше́й Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосу́ддя чини́тиме слушно суми́рним землі. І вдарить Він землю жезло́м Своїх уст, а ві́ддихом губ Своїх смерть заподі́є безбожному. І ста́неться поясом клу́бів Його справедливість, вірність же — поясом сте́гон Його! І заме́шкає вовк із вівце́ю, і буде лежати панте́ра з козля́м, і будуть ра́зом телятко й левчу́к, та теля відго́доване, а дитина мала їх води́тиме! А корова й ведмідь будуть па́стися ра́зом, разом бу́дуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде ба́витися немовля́тко над діркою гада, і відня́те від перс дитинча́ простягне́ свою руку над но́ру гадюки, — не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізна́ння Господнього так, як море вода покриває! І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, — що стане пра́пором наро́дам, — погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочи́нку Його!
Ранкова молитва — перше читання
І сказав Господь до Ісуса: „Цього дня розпічну́ Я звели́чувати тебе на оча́х усього Ізраїля, який буде бачити, що я́к був Я з Мойсеєм, так буду з тобою. А ти накажеш священикам, що носять ковчега заповіту, говорячи: Коли ви вві́йдете до кра́ю води Йорда́ну, станете в Йорда́ні“. І сказав Ісус до Ізра́їлевих синів: „Підійдіть сюди, і послухайте слів Господа, Бога вашого“. І Ісус сказав: „По цьому пізнаєте, що Бог Живий поміж вами, і конче Він вижене перед вами ханаане́янина, і хітте́янина, і хівве́янина, і періззе́янина, і ґірґаше́янина, і євусе́янина. Оце ковчег заповіту Владики всієї землі перехо́дить перед вами через Йорда́н. А тепер візьміть собі дванадцять мужі́в з Ізраїлевих племе́н, по одно́му му́жеві на пле́м'я. І станеться, коли спи́няться сто́пи ніг священиків, що носять ковчега Господа, Владики всієї землі, у воді Йорда́ну, буде спи́нена вода, що тече зве́рху, і стане одним валом“. І сталося, коли рушив наро́д зо своїх наметів, щоб перейти Йорда́н, а священики, що не́сли ковчега заповіту перед народом, і коли носії ковчегу прийшли до Йорда́ну, а ноги священиків, що несли ковчега, зану́рилися в во́ду скра́ю, а Йорда́н був повний по всі береги́ свої всі дні жнив, то спини́лась вода, що зве́рху текла́, стала одним ва́лом, дуже дале́ко від міста Ада́ма, що збоку Цортану, а та, що текла до сте́пу, до Солоного моря, стекла́ зо́всім, і була́ відділена, а народ перейшов навпроти Єрихо́ну. А священики, що не́сли ковчега заповіту Господнього, стали міцно на сухому посере́дині Йорда́ну, і ввесь Ізраїль перехо́див по сухому, аж поки не скінчи́в переходити Йорда́н увесь народ. І сталося, як увесь народ закінчи́в перехо́дити Йорда́н, то сказав Господь до Ісуса, говорячи: „Візьміть собі з народу дванадцять мужі́в, по одно́му му́жеві з пле́мени. І накажете їм, говорячи: Винесіть звідси, із сере́дини Йорда́ну, із місця, де міцно стояли ноги священиків, дванадцять ка́менів, і перенесе́те їх із собою, і покладете їх на нічлі́гу, що в ньому будете ночувати цієї ночі“. І покликав Ісус тих дванадцятьох мужів, що настановив з Ізраїлевих синів, по одному му́жеві з пле́мени, та й сказав їм Ісус: „Підіть перед ковче́гом Господа, Бога вашого, до сере́дини Йорда́ну, і підійміть собі кожен на плече́ своє одно́го ка́меня за числом племе́н Ізраїлевих синів, щоб то було́ знаком між вами, коли взавтра запитають ваші сини, говорячи: Що це в вас за камі́ння? то скажете їм, що була́ відді́лена йорда́нська вода перед ковчегом Господнього заповіту, — коли він перехо́див в Йорда́ні, була відді́лена йорда́нська вода. І будуть ті камі́ння за па́м'ятку для Ізра́їлевих синів аж навіки“. І зробили Ізра́їлеві сини так, як наказав Ісус, — і поне́сли вони дванадцять ка́менів із сере́дини Йорда́ну, як говорив Господь до Ісуса, за числом племен Ізраїлевих синів. І перене́сли їх із собою до нічлі́гу, та й поклали їх там. А інших дванадцять ка́менів поставив Ісус в сере́дині Йорда́ну на місці, де стояли но́ги священиків, що несли ковчега заповіту, — і вони там аж до дня цього. А священики, що не́сли ковчега, стояли в сере́дині Йорда́ну аж до закі́нчення всього, що Господь наказав був Ісусові сказати наро́дові, згідно з усім тим, що наказав був Мойсей Ісусові. А народ ква́пився і перехо́див. І сталося, як увесь народ скінчи́в перехо́дити, то перейшов Господній ковчег та священики перед наро́дом. І перейшли́ Руви́мові сини й сини Ґадові та половина пле́мени Манасі́їного, озбро́єні до бо́ю, перед Ізраїлевими синами, як Мойсей говорив був до них. Коло сорока тисяч озбро́єних вояків перейшли перед Господнім лицем на війну до єрихо́нських степі́в. Того дня звели́чив Господь Ісуса на оча́х усього Ізраїля, і стали боятися його, як боялися Мойсея по всі дні його життя. І сказав Господь до Ісуса, говорячи:
Послання
Не дивуйтеся, бра́ття мої, коли світ вас нена́видить! Ми знаємо, що ми перейшли від смертн в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто нена́видить брата свого, той душогу́б. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що ду́шу Свою́ Він покла́в був за нас. І ми мусимо класти ду́ші за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Ді́точки, — любімо не словом, ані язико́м, але ді́лом та правдою!
Перше читання
Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного. Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати. З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором. Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к. Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді. Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́. Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його. Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би. Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику. Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний. Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його. Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність. Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому! Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́? Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́. Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей. Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його. Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го. Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку. Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх. Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає. Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа. Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло. Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.
Ранкова молитва — друге читання
І трапилося тими днями, — вийшов нака́з царя А́вгуста переписати всю землю. Цей пе́репис перший відбувся тоді, коли вла́ду над Си́рією мав Квірі́ній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йо́сип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеє́м, бо похо́див із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зару́ченою, що була́ вагітна́. І сталось, як були́ вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Пе́рвенця Сина, і Його сповила́, і до я́сел поклала Його́, — бо в за́їзді місця не стало для них. А в тій стороні були́ пастухи, які пильнували на полі, і нічно́ї пори вартували отару свою. Аж ось а́нгол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня ося́яла їх. І вони перестра́шились стра́хом великим, Та а́нгол промовив до них: „Не лякайтесь, бо я ось благовіщу́ вам радість велику, що станеться лю́дям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви зна́йдете, що в я́слах лежатиме“. І ось ра́птом з'явилася з а́нголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: „Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!“ І сталось, коли анголи́ відійшли від них в небо, пастухи зачали́ говори́ти один о́дному: „Ходім до Вифлеєму й побачмо, що́ сталося там, про що́ сповістив нас Господь“. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йо́сипа, та Дитинку, що в я́слах лежала. А побачивши, розповіли́ про все те, що́ про Цю Дитину було́ їм зві́щено. І всі, хто почув, дивувались тому, що́ їм пастухи говорили. А Марія оці всі слова́ зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано. Коли ж ви́повнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був а́нгол назвав, перше ніж Він в утро́бі зачався. А коли — за Зако́ном Мойсея — минулися дні їхнього очи́щення, то до Єрусалиму прине́сли Його, щоб поставити Його перед Господом, як у Зако́ні Господнім написано: „Кожне дитя чоловічої ста́ті, що розкриває утро́бу, має бути посвя́чене Господу“, і щоб жертву скла́сти, як у Зако́ні Господньому сказано, — „пару горлича́т або двоє голубеня́т“. І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семе́н, — люди́на праведна та благочести́ва, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було зві́щено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припрова́див його. І як внесли Дитину Ісуса батьки́, щоб за Нього вчинити звича́єм зако́нним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: „Нині відпускаєш раба Свого́, Владико, за словом Твоїм із ми́ром, бо побачили очі мої Спасі́ння Твоє, яке Ти приготува́в перед всіма наро́дами, Світло на просвіту поганам і на славу наро́ду Твого Ізраїля!“ І дивувалися ба́тько Його й мати тим, що про Нього було́ розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: „Ось призначений Цей багатьо́м на падіння й устава́ння в Ізраїлі, і на знак спереча́ння, — і меч душу проши́є самій же тобі, — щоб відкрились думки́ сердець багатьох!“ Була й Анна пророчиця, дочка́ Фануїлова з племени Аси́рового, — вона дожила́ до глибокої старости, живши з мужем сім ро́ків від свого дівува́ння, удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами. І години тієї вона надійшла, Бога сла́вила та говорила про Нього всім, хто визво́лення Єрусалиму чекав. А як виконали за Зако́ном Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробува́ла. А батьки́ Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять ро́ків, вони за звича́єм на свято пішли. Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох. І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“. І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“. І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“. І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“. І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій. Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
І сталося, коли Ісус був при Єрихо́ні, то звів очі свої та й побачив, аж ось стоїть навпроти нього чоловік, а ви́тягнений його меч у руці його. І підійшов Ісус до нього, та й сказав йому́: „Чи Ти наш, чи наших ворогів?“ А Той відказав: „Ні, бо Я Вождь Господнього ві́йська, тепер Я прийшов“. І впав Ісус на обличчя своє до землі, і вклонився, та й сказав Йому: „Що говорить мій Пан своєму рабові?“ І сказав Вождь Господнього війська до Ісуса: „Скинь взуття́ своє з своїх ніг, бо це місце, на якому стоїш ти, святе воно!“ І зробив Ісус так. А Єрихо́н замкнувся, і був за́мкнений зо страху перед Ізраїлевими синами, — ніхто не вихо́див і не вхо́див. І сказав Господь до Ісуса: „Ось, Я дав у твою ру́ку Єрихо́н та царя його, сильних вояків. І обі́йдете навколо це місто, всі вояки́, — о́бхід навко́ло міста один раз. Так зробиш шість день. А сім священиків будуть нести сім сурем із баранячих ро́гів перед ковчегом. А сьомого дня обі́йдете навколо те місто сім раз, а священики засурмлять у ро́ги. І станеться, коли засурми́ть бара́нячий ріг, коли ви почуєте голос тієї сурми́, а ввесь народ крикне гучни́м криком, то мур цього міста впаде́ на своєму місці, а народ уві́йде кожен перед себе“. І покликав Ісус, син Навинів, священиків, та й сказав до них: „Несіть ковчега заповіту, а сім священиків будуть нести сім су́рем із баранячих ро́гів перед Господнім ковчегом“. А до народу сказав: „Підіть, обійдіть навколо це місто, а озбро́єний пі́де перед Господнім ковчегом“. І сталося, як Ісус сказав це наро́дові, то сім священиків, що не́сли сім су́рем із баранячих рогів, ішли та сурми́ли в ці су́рми, а ковчег Господнього заповіту йшов за ними. А озбро́єні йшли перед священиками, що сурми́ли в роги, а ві́йсько заднє йшло за ковчегом. І все сурми́ли в су́рми. А народові Ісус наказав, говорячи: „Не будете кричати, і не дасте почути вашого голосу, і не вийде слово з ваших уст аж до дня, коли я скажу́ вам: Закричіть! І ви закричите́“. І Господній ковчег пішов навколо міста, — обійшов один раз. І ввійшли до табо́ру, та й ночували в табо́рі. І встав Ісус рано вранці, і поне́сли священики Господнього ковчега. А сім священиків, що не́сли сім су́рем із баранячих рогів перед Господнім ковчегом, ішли та все сурми́ли в сурми, а озбро́єні йшли перед ними, а ві́йсько заднє йшло за Господнім ковчегом. І все сурми́ли в су́рми. І обійшли навколо міста другого дня один раз, та й вернулися до табо́ру. Так зробили шість день. І сталося сьомого дня, і повставали вони рано вранці, як схо́дила ра́ння зоря́, і обійшли навколо міста за тим при́писом сім раз. Тільки того дня обійшли місто навколо сім раз. І сталося, коли сьо́мого ра́зу засурми́ли священики в су́рми, то Ісус сказав до народу: „Закричіть, бо Господь віддав вам це місто! І станеться це місто закляттям, — воно та все, що в ньому, для Господа. Тільки блудни́ця Раха́в буде жити, вона та всі, хто з нею в домі, бо вона сховала була послів, яких ми посилали. Та тільки стережіться закля́того, щоб ви самі не стали закляттям, і не взяли́ з заклятого, і щоб тим не завели́ Ізраїлевого табо́ру під закляття, і не довели́ його до нещастя. А все срібло та золото, і речі мідяні та залізні, — це святість для Господа, воно вві́йде до Господньої скарбни́ці“. І закричав народ, і засурми́ли в су́рми. І сталося, як народ почув голос сурми́, і закричав народ гучни́м криком, то впав мур на своє́му місці, а народ увійшов до міста, кожен перед се́бе. І здобули́ вони те місто. І зробили вони закляттям усе, що в місті, — від чоловіка й аж до жінки, від юнака́ й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібно́ї худоби, і осла, — усе зни́щили ві́стрям меча́.
Друге читання
Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся зно́ву в ярмо ра́бства! Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтесь, — то нема вам тоді жодної ко́ристи від Христа. І свідкую я зно́ву всякому чоловікові, який обрізується, що повинен він ви́конати ввесь Зако́н. Ви, що Зако́ном виправдуєтесь, — полишилися без Христа, відпали від благодаті! Бо ми в Дусі з віри чекаємо надії пра́ведности. Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрі́зання, ані необрі́зання, — але віра, що чинна любов'ю. Бігли ви добре. Хто заборонив вам кори́тися правді? Таке переко́нання не від Того, Хто вас покликав. Трохи ро́зчини квасить усе тісто! Я в Господі маю надію на вас, що нічого іншого ду́мати не будете ви. А хто вас непоко́їть, осуджений буде, хоч би він хто був! Чого ж, браття, мене ще переслідують, коли я обрі́зання ще проповідую? Тоді споку́са хреста в ніщо оберта́ється! О, коли б були навіть відсі́чені ті, хто підбурює вас! Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала при́водом догоджати тілу, а любов'ю служи́ти один о́дному! Бо ввесь Зако́н в однім слові місти́ться: „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Коли ж ви гризете́ та їсте один о́дного, то глядіть, щоб не знищили ви один о́дного! І кажу́: ходіть у Дусі, — і не вчи́ните пожадливости тіла, бо тіло бажає противного Духові, а Дух противного тілу, і супротивні вони один о́дному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж Дух вас провадить, то ви не під Зако́ном. Учинки тіла явні, то є: пере́люб, нечистість, розпу́ста, ідолослу́ження, ча́ри, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, за́видки, п'я́нство, гу́лянки й подібне до цього. Я про це попере́джую вас, як і попереджа́в був, що хто чинить таке, не вспадку́ють вони Царства Божого! А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, ла́гідність, до́брість, вірність, тихість, здержливість: — Зако́ну нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли́ вони тіло з пожадли́востями та з по́хотями. Коли Духом живемо, то й Духом ході́мо! Не будьмо чванли́ві, не дражнімо один о́дного, не зави́дуймо один о́дному!
Друге читання
Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму пожи́ву духовну, і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос! Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“. А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони. Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“. Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі. Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля. Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов. Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її. Тому, мої любі, утікайте від служі́ння ідолам. Кажу́, як розумним; судіть самі, що кажу́ я. Чаша благослове́ння, яку благословляємо, — чи не спільно́та то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільно́та він тіла Христового? Тому́ що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного. Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники́ вівтаря́? Тож що́ я кажу́? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось? Ні, але те, що в жертву приносять, „де́монам, а не Богові в жертву приносять“. Я ж не хо́чу, щоб ви спільника́ми для де́монів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші де́монської; не можете бути спільника́ми Господнього сто́лу й столу де́монського. Чи ми дратува́тимем Господа? Хіба ми поту́жніші за Нього? Усе мені можна, — та не все на пожи́ток. Усе мені можна, — та буду́є не все! Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього! Їжте все, що на я́тках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, — Бо „Господня земля, і все, що на ній“! Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти́, — їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись. Коли ж скаже вам хтось: „Це і́дольська жертва“, — не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим? Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що́ дякую я? Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть! Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій, як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони.
Друге читання
Благаю вас, любі, як прихо́дьків та подорожніх, щоб ви зде́ржувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, сла́вили Бога в день відві́дання. Отож, коріться кожному лю́дському творі́нню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього по́сланим для кара́ння злочинців та для похвали́ доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували не́уцтво нерозумних людей, — як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття́ лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, бра́тство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте. Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала́, коли те́рпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з му́кою те́рпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його. „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“ Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“. Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.
Друге читання
А коли життя в тілі — то для мене плід ді́ла, то не знаю, що́ вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч маю я бажа́ння померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І оце знаю певно, що зали́шусь я, і пробува́тиму з вами всіма́ вам на ко́ристь та на ра́дощі в вірі, щоб ваша хвала́ через мене примно́жилася в Христі Ісусі, коли зно́ву прийду́ я до вас. Тільки живіть згідно з Христовою Єва́нгелією, щоб, — чи прийду́ я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте́ в однім дусі, бо́рючись однодушно за віру єва́нгельську, і ні в чо́му не боячи́ся противників; це їм доказ загибелі, вам же спасі́ння. А це від Бога! Бо вчинено вам за Христа доброді́йство, — не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу́, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене.
Євангеліє
Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її? А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде? А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“ Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“. І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини. І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти. І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й. I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́. Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“. І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“. А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги. Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони. А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці. І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“ А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“. І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“. І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“
Вечірня молитва — друге читання
Пото́му, по чотирнадцяти́ роках, я зно́ву ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за об'явленням. І подав їм Єва́нгелію, що її проповідую між поганами, особливо знатнішим, чи не дарма́ змагаюся я чи змагався. Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрі́зання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підгляда́ти нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас понево́лити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддали́ся були, щоб тривала в вас правда Єва́нгелії. Що ж до тих, що за що́сь уважають себе, та якими колись вони були, то ні в чо́му різниці для мене нема, — не дивиться Бог на осо́бу люди́ни! Бо ті, що за щось уважають себе, нічого мені не додали́, але навпаки́, — побачивши, що мені припору́чена Єва́нгелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, - бо Той, хто помагав Петрові в апо́стольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, - і, пізнавши ту благода́ть, що да́на мені, Яків, і Кифа, і Іван, що стовпа́ми вважаються, подали мені та Варна́ві прави́ці спільно́ти, щоб ми для поган працювали, вони ж — для обрізаних, тільки щоб ми пам'ята́ли про вбогих, що я й пильнував був чинити таке. Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули́, став ховатися та відлучатися, боячи́ся обрі́заних. А з ним лицемі́рили й інші юдеї, так що навіть Варна́ва пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за єва́нгельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: „Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то на́що поган ти примушуєш жити по-юдейському“? Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що люди́на не може бути виправдана ділами Зако́ну, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Зако́ну. Бо жодна люди́на ділами Зако́ну не буде випра́вдана! Коли ж, шукаючи виправда́ння в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні! Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю́ злочинцем. Бо Зако́ном я вмер для Зако́ну, щоб жити для Бога. Я розп'я́тий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Само́го Себе. Божої благода́ті я не відкидаю. Бо коли набувається праведність Зако́ном, то Христос нада́рмо умер!
Євангеліє
А коли ви побачите Єрусалим, військом ото́чений, тоді знайте, що до нього набли́зилося спусто́шення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у го́ри втікають; хто ж у сере́дині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, — хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб ви́коналося все написане. Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми́, у ті дні, бо буде велика нужда́ на землі та гнів над цим лю́дом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі наро́ди, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скі́нчиться час тих поган. І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збенте́ження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від стра́ху й чека́ння того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні пору́шаться. І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах “із си́лою й великою славою! Коли ж стане збуватися це, то ви́простуйтесь, і підійміть свої голови, — бо зближається ваше визво́лення!“ І розповів Він їм притчу: „Погляньте на фі́ґове дерево, і на всілякі дере́ва: як вони вже розпу́куються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо. Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! Поправді кажу вам: Не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля промину́ться, але не минуться слова́ Мої! Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтя́жувалися ненаже́рством та п'янством, і життє́вими кло́потами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він при́йде на всіх, що живуть на пове́рхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного ча́су моліться, щоб змогли ви уни́кнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Лю́дським!“ За дня ж Він у храмі навчав, а на́ ніч виходив та перебува́в на горі, що зветься Оли́вна. А зра́нку всі люди до Нього прихо́дили в храм, щоб послухати Його.
Євангеліє
Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати. Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу́ бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не вві́йдете в Царство Небесне!
Євангеліє
Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: „Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її? А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде? А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“ Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“. І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини. І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти. І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й. I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́. Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“. І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“. А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги. Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони. А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці. І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“ А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“. І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“. І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.