Читання дня
Біблійні читання, призначені на день, із повним текстом вашою мовою. Стежте щоранку за щоденними читаннями вашої традиції в застосунку Bosko.
Перше читання
Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, не́чисть, при́страсть, лиху пожадли́вість та заже́рливість, що вона ідолослу́ження, бо гнів Божий приходить за них на неслухня́них. І ви поміж ними ходили колись, як жили поміж ними. Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу́, богозневагу, безсоромні слова́ з ваших уст. Не кажіть неправди один на о́дного, якщо скинули з себе люди́ну старода́вню з її вчинками, та зодягнулися в нову́, що відновлюється для пізна́ння за образом Створителя її, де нема ані ге́ллена, ані юдея, обрі́зання та необрі́зання, ва́рвара, ски́та, раба, вільного, — але все та в усьому Христос!
Перше читання
І він вивів мене до зо́внішнього подві́р'я дорогою в на́прямі на пі́вніч, і ввів мене до кімна́т, що навпроти відгоро́дженої площі, і що навпроти буді́влі на пі́вніч. Навпроти завдо́вжки — сто ліктів, вхід півні́чний, а завши́ршки — п'ятдесят ліктів. Навпроти — двадцять ліктів, що у вну́трішньому подвір'ї, і навпро́ти ви́кладеної підлоги, що в зовнішньому подвір'ї, ґалерія до переду ґалерії на три по́верхи. А перед кімна́тами був хід на десять ліктів ширини́ до вну́трішнього подвір'я, доро́гою ста ліктів, а ви́ходи їхні — на пі́вніч. А горі́шні кімна́ти були коротші, бо ґалерії забирали від них більше місця, ніж з до́лішніх та з сере́дніх тієї буді́влі. Бо вони були триповерхо́ві, і не було в них стовпі́в, як стовпи́ подвір'я, тому́ вони були вужчі від до́лішніх та від сере́дніх на землі. А мур, що назовні навпро́ти кімна́т, у напрямі зо́внішнього подвір'я, до пе́реду кімна́т — довжина́ його п'ятдесят ліктів. Бо довжина тих кімна́т, що в зовнішнього подвір'я, п'ятдесят ліктів, і ось на пе́реді храму сто ліктів. А під тими кімна́тами — хід від сходу, коли вхо́дити до них з зовнішнього подві́р'я. По ширині́ муру подвір'я в напрямі на схід до пе́реду ві́льного місця й до переду будівлі — кімна́ти. А дорога перед ними — як вид кімна́т, що в напрямі на пі́вніч; яка довжина́, така ширина́ їхня, а всі ви́ходи були за їхніми спо́собами та за їхніми ви́ходами. І як входи кімна́т, що в напрямі пі́вдня, такий був вхід на поча́тку дороги, дороги перед відповідним муром у напрямі на схід, коли йти до них. І сказав він мені: Кімна́ти півні́чні і кімна́ти півде́нні, що на переді вільного місця, це кімна́ти свяще́нні, де їдять священики, що наближуються до Господа, найсвяті́ше, — там складають найсвятіше, і жертву хлі́бну, і жертву за гріх, і жертву за провину, бо це місце святе. Коли священики вві́йдуть, то не сміють вихо́дити зо святині до зо́внішнього подвір'я, і мають там складати свої ша́ти, в яких служать, бо вони свя́тощі. І зодягнуть вони інші шати, і тоді тільки можуть зближатися до того, що належить наро́дові“. І скінчи́в він вимі́рювання внутрішнього храму, і ви́провадив мене в напрямі брами, що пе́ред її в напрямі на схід, і зміряв те круго́м навко́ло. Він зміряв мірни́чою па́лицею схі́дній бік, — п'ять сотень палиць мірничою палицею навколо. Зміряв півні́чний бік, — п'ять сотень па́лиць мірни́чою па́лицею навколо. Зміряв півде́нний бік, — п'ять сотень палиць мірничою палицею. Обернувся до за́хіднього боку, — наміряв п'ять сотень палиць мірни́чою палицею. На чотири стороні відміряв те. Мало воно мур кругом навколо, завдо́вжки — п'ять сотень, і завши́ршки п'ять сотень, щоб відділити між святим та звичайним.
Перше читання
Слова́ Неемі́ї, Гахаліїного сина: „І сталося в місяці кіслеві двадцятого року, і був я в за́мку Шуша́н. І прийшов Ханані, один із братів моїх, він та люди з Юдеї. І запитався я їх про юдеїв, що врятува́лися, що позостали від поло́ну, та про Єрусалим. А вони сказали мені: „Позосталі, що лишилися з полону, там в окрузі, живуть у великій біді та в га́ньбі, а мур Єрусалиму поруйно́ваний, а брами його попа́лені огнем“... І сталося, як почув я ці слова́, сів я та й плакав, і був у жало́бі кілька днів, і по́стив, і молився перед лицем Небесного Бога. I сказав я: „Молю Тебе, Господи, Боже Небесний, Боже великий та грізни́й, що дотри́муєш заповіта та милість для тих, хто любить Тебе та дотримуєш заповіді Свої, — нехай же буде ухо Твоє чутке́, а очі Твої відкриті, щоб прислу́хуватися до молитви раба Твого, якою я молюся сьогодні перед Твоїм лицем день та ніч за Ізраїлевих синів, Твоїх рабів, і сповіда́юся в гріха́х Ізраїлевих синів, якими грішили ми проти Тебе, — і я і дім батька мого грішили! Ми сильно провинилися перед Тобою, і не дотримували заповідей, і уставів, і прав, які наказав Ти Мойсеєві, рабові Своєму. Пам'ятай же те слово, що Ти наказав був Мойсеєві, Своє́му рабові, говорячи: як ви спроневі́ритеся, — Я розпоро́шу вас поміж наро́дами! Та коли наве́рнетеся до Мене, і будете дотримувати заповіді Мої й виконувати їх, то якщо будуть ваші вигна́нці на краю небес, — то й звідти позбираю їх, і приведу́ до того місця, яке Я вибрав, щоб там перебувало Ім'я́ Моє! А вони — раби Твої та народ Твій, якого Ти викупив Своєю великою силою та міцною Своєю рукою. Молю Тебе, Господи, нехай же буде ухо Твоє чутке́ до молитви Твойого раба та до молитви Твоїх рабів, що пра́гнуть боятися Ймення Твого! І дай же сьогодні успіху Своєму рабові, і дай знайти милосердя перед оцим мужем!“ А я був ча́шником царевим.
Ранкова молитва — перше читання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
But when the evening had come, his servants hurried to depart. Bagoas shut the tent outside, and dismissed those who waited from the presence of his lord. They went away to their beds; for they were all weary, because the feast had been long. But Judith was left alone in the tent, with Holofernes lying along upon his bed; for he was drunk with wine. Judith had said to her servant that she should stand outside her bedchamber, and wait for her to come out, as she did daily; for she said she would go out to her prayer. She spoke to Bagoas according to the same words. All went away from her presence, and none was left in the bedchamber, small or great. Judith, standing by his bed, said in her heart, O Lord God of all power, look in this hour upon the works of my hands for the exaltation of Jerusalem. For now is the time to help your inheritance, and to do the thing that I have purposed to the destruction of the enemies which have risen up against us. She came to the rail of the bed, which was at Holofernes’ head, and took down his scimitar from there. She drew near to the bed, took hold of the hair of his head, and said, “Strengthen me, O Lord God of Israel, this day.” She struck twice upon his neck with all her might, and took away his head from him, tumbled his body down from the bed, and took down the canopy from the pillars. After a little while she went out, and gave Holofernes’ head to her maid; and she put it in her bag of food. They both went out together to prayer, according to their custom. They passed through the camp, circled around that valley, and went up to the mountain of Bethulia, and came to its gates. Judith said afar off to the watchmen at the gates, “Open, open the gate, now. God is with us, even our God, to show his power yet in Israel, and his might against the enemy, as he has done even this day.” It came to pass, when the men of her city heard her voice, they made haste to go down to the gate of their city, and they called together the elders of the city. They all ran together, both small and great, for it was strange to them that she had come. They opened the gate and received them, making a fire to give light, and surrounded them. She said to them with a loud voice, “Praise God! Praise him! Praise God, who has not taken away his mercy from the house of Israel, but has destroyed our enemies by my hand tonight!” Then she took the head out of the bag and showed it, and said to them, “Behold, the head of Holofernes, the chief captain of the army of Asshur, and behold, the canopy, in which he laid in his drunkenness. The Lord struck him by the hand of a woman. And as the Lord lives, who preserved me in my way that I went, my countenance deceived him to his destruction, and he did not commit sin with me, to defile and shame me.” All the people were exceedingly amazed, and bowed themselves, and worshipped God, and said with one accord, “Blessed are you, O our God, which have this day brought to nothing the enemies of your people.” Ozias said to her, “Blessed are you, daughter, in the sight of the Most High God, above all the women upon the earth; and blessed is the Lord God, who created the heavens and the earth, who directed you to cut off the head of the prince of our enemies. For your hope will not depart from the heart of men that remember the strength of God forever. May God turn these things to you for a perpetual praise, to visit you with good things, because you did not spare your life by reason of the affliction of our race, but avenged our fall, walking a straight way before our God.” And all the people said, “Amen! Amen!”
Послання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
All these things are the book of the covenant of the Most High God, Even the law which Moses commanded us for a heritage to the assemblies of Jacob. It is he that makes wisdom abundant, as Pishon, And as Tigris in the days of new fruits; That makes understanding full as Euphrates, And as Jordan in the days of harvest; That makes instruction to shine forth as the light, As Gihon in the days of vintage. The first man knew her not perfectly; And in like manner the last has not traced her out. For her thoughts are filled from the sea, And her counsels from the great deep. And I came out as a stream from a river, And as a conduit into a garden. I said, I will water my garden, And will water abundantly my garden bed; And, behold, my stream became a river, And my river became a sea.
Перше читання
І сталось після цих випадків, що Бог випробо́вував Авраама. І сказав Він до нього: „Аврааме!“ А той відказав: „Ось я!“ І промовив Господь: „Візьми свого сина, свого одинака́, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопа́лення на одній із тих гір, що про неї скажу́ тобі“. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог. А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека. І сказав Авраам своїм слугам: „Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець пі́дем аж туди, і покло́нимося, і повернемося до вас“. І взяв Авраам дро́ва для цілопа́лення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони ра́зом обоє. І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я, сину мій!“ І промовив Ісак: „Ось огонь та дро́ва, а де ж ягня на цілопа́лення?“ І відказав Авраам: „Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!“ І пішли вони ра́зом обоє. І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого... Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: „Аврааме, Аврааме!“ А той відізвався: „Ось я!“ І Ангол промовив: „Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака́ свого“. А Авраам звів очі свої та й побачив, — аж ось один баран зав'яз у гуща́вині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана́, і приніс його на цілопа́лення замість сина свого. І назвав Авраам ім'я́ місця того: „Господь нагледить“, що й сьогодні говориться: „На горі Господь з'я́виться“. А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге, і сказав: „Клянуся Собою, — це слово Господнє, — тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть Насінням твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу“. І вернувсь Авраам до слуг своїх. І встали вони, та й пішли разом до Беер-Шеви. І осів Авраам у Беер-Шеві. І сталося по тих випадках, і сказано Авраамові так: „Ось також Мілка вродила синів Нахорові, братові твоєму: Уца, перворідного його, і Буза, брата його, і Кемуїла, батька Арамового, І Кеседа, і Хазо, і Пілдаша, і Їдлафа, і Бетуїла. А Бетуїл породив Ревеку. Цих восьмеро́х породила Мілка Нахорові, братові Авраамовому. А наложниця його — а їй на ймення Реума — вродила й вона Теваха й Ґахама, і Тахаша й Мааху.
Ранкова молитва — друге читання
За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити. Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“. Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Си́мона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, аляба́строву пляшечку маючи щирого на́рдового дуже ці́нного мира. І розбила вона аляба́строву пляшечку, і вилила миро на голову Йому! А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї. Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон. Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“ Юда ж Іскаріо́тський, один із Дванадцятьо́х, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати. А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його. А першого дня Опрі́сноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: „Куди хочеш, щоб пішли й приготува́ли ми Тобі пасху спожити?“ І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним. І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“ І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“. І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти. А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“. Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“ А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною. Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“ Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“ І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі. І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“ А коли відспівали вони, на го́ру Оливну пішли. Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“ По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“ Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“ А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі. І приходять вони до місцевости, на ім'я́ Гефсима́нія, і каже Він у́чням Своїм: „Посидьте ви тут, поки Я помолюся“. І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти. І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“ І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: „Авва -Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“. І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“ І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово. А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати. І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський! Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“. І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люди з мечами та ки́ями від первосвящеників, і книжників, і старших. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“. І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його. Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його. А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо. А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене. Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“. Тоді всі полиши́ли Його й повтікали. Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його. Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й. А Ісуса вони повели́ до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили. Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень. Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали: „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“. Але й так не було́ їхнє свідчення згідне. Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“ А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен. Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках. А коли Петро був на подві́р'ї надо́лі, приходить одна із служниць первосвященика, і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень. Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“. А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“ І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.
Респонсорійний псалом
Євангеліє
Як дні ж свята скінчи́лись були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лиши́вся, а Йо́сип та мати Його не знали того. Вони ду́мали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж ро́дичами та знайо́мими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислу́хував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: „Дитино, — чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбо́ю шукали Тебе“. А Він їм відказав: „Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?“ Та не зрозуміли вони того сло́ва, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухня́ний. А мати Його зберігала оці всі слова́ в своїм серці.
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Респонсорійний псалом
Вечірня молитва — перше читання
Вашою мовою немає видання цієї книги, яке було б суспільним надбанням, тому цей уривок подано англійською.
Judith said to them, “Hear me now, my kindred, and take this head, and hang it upon the battlement of your wall. It will be, so soon as the morning appears, and the sun comes up on the earth, you shall each take up his weapons of war, and every valiant man of you go out of the city. You shall set a captain over them, as though you would go down to the plain toward the watch of the children of Asshur; but you men shall not go down. These shall take up their full armor, and shall go into their camp and rouse up the captains of the army of Asshur. They will run together to Holofernes’ tent. They won’t find him. Fear will fall upon them, and they will flee before your face. You men, and all that inhabit every coast of Israel, shall pursue them and overthrow them as they go. But before you do these things, summon Achior the Ammonite to me, that he may see and know him that despised the house of Israel, and that sent him to us, as it were to death. And they called Achior out of the house of Ozias; but when he came, and saw the head of Holofernes in a man’s hand in the assembly of the people, he fell upon his face, and his spirit failed. But when they had recovered him, he fell at Judith’s feet, and bowed down to her, and said, “Blessed are you in every tent of Judah, and in every nation, which hearing your name will be troubled. Now tell me all the things that you have done in these days.” And Judith declared to him in the midst of the people all the things that she had done, from the day that she went out until the time that she spoke to them. But when she finished speaking, the people shouted with a loud voice, and made a joyful noise in their city. But when Achior saw all the things that the God of Israel had done, he believed in God exceedingly, and circumcised the flesh of his foreskin, and was joined to the house of Israel, to this day. But as soon as the morning arose, they hanged the head of Holofernes upon the wall, and every man took up his weapons, and they went forth by bands to the ascents of the mountain. But when the children of Asshur saw them, they sent word to their leaders; but they went to their captains and tribunes, and to every one of their rulers. They came to Holofernes’ tent, and said to him that was over all that he had, “Wake our lord up, now; for the slaves have been bold to come down against us to battle, that they may be utterly destroyed.” Bagoas went in, and knocked at the outer door of the tent; for he supposed that he was sleeping with Judith. But when no one listened to him, he opened it, and went into the bedchamber, and found him cast upon the threshold dead, and his head had been taken from him. He cried with a loud voice, with weeping and groaning and a mighty cry, and tore his garments. He entered into the tent where Judith lodged, and he didn’t find her. He leaped out to the people, and cried aloud, “The slaves have dealt treacherously! One woman of the Hebrews has brought shame upon the house of king Nebuchadnezzar; for, behold, Holofernes lies upon the ground, and his head is not on him!” But when the rulers of the army of Asshur heard the words, they tore their coats, and their soul was troubled exceedingly. There was a cry and an exceedingly great noise in the midst of the camp.
Друге читання
А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого. Бо нею засвідчені ста́рші були́. Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє. Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“. Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду. Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона. Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці, бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць. Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав. Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря. Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто. Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого, що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“. Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз. Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва. Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“ Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в. Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого. Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової. Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду. Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить. Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених. Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились. Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх. Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів. І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків, що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували, силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців; жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці. Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́, бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.
Друге читання
І бачив я ангола, що схо́див із неба, що мав ключа від безодні, і кайда́ни великі в руці своїй. І схопи́в вій змі́я, вужа́ стародавнього, що диявол він і сатана́, і зв'язав його на тисячу ро́ків, — та й кинув його до безо́дні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб наро́ди не зво́див уже, аж поки не скі́нчиться тисяча ро́ків. А по цьо́му він розв'я́заний буде на короткий час. І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, — і суд їм був да́ний, — і душі стятих за сві́дчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звіри́ні, ані о́бразові її, і не прийняли́ знаме́на на чо́ла свої та на руку свою. І вони ожили́, і царювали з Христом тисячу ро́ків. А інші померлі не ожили́, аж поки не скі́нчиться тисяча ро́ків. Це перше воскресі́ння. Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресі́нні! Над ними друга смерть не матиме вла́ди, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу ро́ків. Коли ж скінчиться тисяча ро́ків, сатана́ буде ви́пущений із в'язниці своєї. І ви́йде він зво́дити наро́ди, що вони на чотирьох края́х землі, Ґо́ґа й Маґо́ґа, щоб зібрати їх до бо́ю, а число їхнє — як мо́рський пісок. І вийшли вони на ширину́ землі, і оточи́ли та́бір святих та улю́блене місто. І зійшов огонь з неба, — і пожер їх. А диявол, що зво́див їх, був укинений в озеро огняне́ та сірча́не, де звіри́на й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки́. І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшло́ся. І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорну́лися книги, і розгорнулась інша книга, — то книга життя. І су́джено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. І дало́ море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, — і су́джено їх згідно з їхніми вчинками. Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне́. Це друга смерть, — озеро огняне́. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той уки́нений буде в озеро огняне́.
Друге читання
Радійте в Господі за́всіди, і зно́ву кажу́: раді́йте! Ваша ла́гідність хай буде відо́ма всім лю́дям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьо́му нехай виявля́ються Богові ваші бажа́ння молитвою й проха́нням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки́ у Христі Ісусі. Наоста́нку, браття, що́ тільки правдиве, що́ тільки чесне, що тільки праведне, що́ тільки чисте, що тільки любе, що́ тільки гі́дне хвали́, коли яка чесно́та, коли яка похвала́, — ду́майте про це! Чого ви від мене й навчилися, і прийняли́, і чули та бачили, — робіть те! І Бог миру буде з вами!
Друге читання
І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків, що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували, силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців; жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці. Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́, бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.
Євангеліє
По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль, щоб збуло́ся Писа́ння. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“
Вечірня молитва — друге читання
А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас. І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом. Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, — зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи, і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові, і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш. Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми. Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь. Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами. „Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“, такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши. Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе. Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!
Євангеліє
І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одно́го села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я́, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його. А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“. Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“.
Євангеліє
Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“ І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“
Євангеліє
І сталось, як молився Він у місці одно́му, і коли перестав, озвався до Нього один із Його у́чнів: „Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.“ Він же промовив до них: „Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє, нехай при́йде Царство Твоє, нехай бу́де воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи́, бо й самі ми прощаємо кожному боржнико́ві нашому. І не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого!“ І сказав Він до них: „Хто з вас матиме при́ятеля, і пі́де до нього опі́вночі, і скаже йому: „Позич мені, друже, три хліби́, бо прийшов із дороги до мене мій при́ятель, я ж не маю, що́ дати йому“. А той із сере́дини в відповідь скаже: „Не роби мені кло́поту, — уже за́мкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі“. Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докуча́ння його він устане та й дасть йому, скільки той потребу́є. І Я вам кажу́: просіть, — і буде вам да́но, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам! Бо кожен, хто просить — одержує, хто шукає — знахо́дить, а тому́, хто стукає — відчинять. І котри́й з вас, батьків, як син хліба проси́тиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому га́дину? Або, як яйця́ він проситиме, дасть йому скорпіо́на? Отож, коли ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?“ Раз виго́нив Він де́мона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А наро́д дивувався. А деякі з них гомоніли: „Виганяє Він де́монів силою Вельзеву́ла, князя де́монів“. А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, само проти себе поді́лене, запусті́є, і дім на дім упаде́. А коли й сатана́ поділився сам супроти себе, — як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзеву́лом виго́ню Я демонів. Коли ж Вельзеву́лом виго́ню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам су́ддями. А коли пальцем Божим виго́ню Я де́монів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпе́ці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе́ й переможе, то всю збро́ю йому забере́, на яку покладався був той, і роздасть свою здо́бич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає! Коли дух нечистий виходить з люди́ни, то блукає місцями безві́дними, відпочинку шукаючи, але, не знахо́дячи, каже: „Верну́ся до хати своєї, звідки я вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить заме́тену й при́брану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть там. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше!“ І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос підне́сла й сказала до Нього: „Блаженна утро́ба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“ А Він відказав: „Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже́!“ А як люди збира́лися, Він почав промовляти: „Рід цей — рід лукавий: він ознаки шукає, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки проро́ка Йо́ни. Бо як Йо́на ознакою був для ніневі́тян, так буде й Син Лю́дський для роду цього́. Цариця півде́нна на суд стане з му́жами роду цього́, — і їх засудить, бо вона з кінця світу прийшла Соломо́нову мудрість послухати. А тут ось Хтось більший, аніж Соломо́н! Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і засудять його, вони бо пока́ялися через Йонину проповідь. А тут ось Хтось більший, ніж Йона! Засвіченого світла ніхто в схо́вок не ставить, ані під посу́дину, але на світи́льника, щоб бачили світло, хто входить. Око твоє — то світи́льник для тіла; тому́, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було́, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося те́мрявою! Бо коли твоє тіло все світле, і не має жа́дної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник ося́яв блиском тебе“. Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі. Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився. Господь же промовив до нього: „Тепер ви, фарисеї, он чистите зо́внішність ку́хля та миски, а ваше нутро́ повне зди́рства та кривди! Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зо́внішнє, не створив Він і внутрішнє? Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте. Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того́ не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки́ в синагогах та привіти на ри́нках! Горе вам, — бо ви як гроби́ непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того“. Озвався ж один із зако́нників, і каже Йому: „Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!“ А Він відказав: „Горе й вам, зако́нникам, бо ви на людей тягарі́ накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не дото́ркуєтесь тягарі́в! Горе вам, бо надгро́бки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки́ були їх повбивали. Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгро́бки будуєте! Через те й мудрість Божа сказала: „Я пошлю їм пророків й апо́столів, — вони ж декого з них повбивають, а декого ви́женуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від ство́рення світу, від крови Авеля аж до крови Заха́рія, що загинув між же́ртівником і храмом“! Так, кажу вам, — відомсти́ться це все на цім роді! Горе вам, зако́нникам, бо взяли́ ви ключа́ розумі́ння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, борони́ли!“ А коли Він вихо́див ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, — вони чатува́ли на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оска́ржити Його́).
Щоденний план послідовного читання всієї Біблії. Текст Біблії є суспільним надбанням. (Біблія Огієнка)
Читання дня — щоранку
У Bosko читання дня чекають на вас щоранку — позначайте кожне як прочитане, щоб завжди знати, де ви зупинилися, читайте їх у будь-якому з 30 перекладів і затримайтеся на короткому роздумі. Щоденні читання вашої традиції — з відстеженням і завжди під рукою.